Court ruling № 140789585, 19.10.2026, Osnovianskyi District Court of Kharkiv City (until 25.04.2025 - Chervonozavodskyi District Court of Kharkiv City)

19 жовтня 2026 року

Справа № 646/13236/25

Провадження № 2/646/1100/2026

У Х В А Л А

іменем України

19.10.2026 року Основ`янський районний суд міста Харкова в складі:

головуючого судді Глоби М.М.,

за участю секретаря судового засідання - Борщ Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м. Харкові цивільну справу за позовом Слобідської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом зобов`язання знести об`єкт самочинного будівництва та скасування державної реєстрації права власності,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2025 року керівник Слобідської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради звернувся до суду з вищевказаною позовною заявою, в якій просив усунути перешкоди Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради у здійсненні права на користування та розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 шляхом: зобов`язання ОСОБА_1 знести об`єкт самочинного будівництва нежитлову будівлю літ. «АА-1» загальною площею 24,0 кв. м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 2317806063101) з приведенням земельної ділянки під нею у придатний для подальшого використання стан; припинення володіння ОСОБА_1 нежитловою будівлею літ. «АА-1» загальною площею 24,0 кв. м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 2317806063101).- скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на нежитлову будівлю літ. «АА-1» загальною площею 24,0 кв. м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 2317806063101, запис про право власності 41098727; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, з відкриттям розділу, індексний номер 57210275 від 22.03.2021 року) та закриттям розділу № 2317806063101 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, позовну заяву передано для розгляду судді Глобі М.М.

Ухвалою суду від 31.12.2025 року позовна заява залишена без руху.

16.01.2026 року недоліки позовної заяви були усунені.

Ухвалою суд від 20.01.2026 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 20.05.2026 року закрито підготовче засідання по справі, призначено справу до судового розгляду по суті.

16.10.2026 року позивач звернувся до суду через портал «Електронний суд» з вищевказаною заявою про забезпечення позову, в обґрунтування якої зазначив, що державним реєстратором Дергачівської міської ради Харківської області Зоткіним С.В. 17.03.2021 року прийнято рішення про державну реєстрацію, індексний номер: № 57210275, об`єкту нерухомого майна № 2317806063101 (номер запису про право власності № 41098727, а саме: нежитлової будівлі літ. «АА-1», загальною площею 24 кв. м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (раніше АДРЕСА_2 , а також внесені відомості про право приватної власності на вказаний об`єкт нерухомого майна за ОСОБА_1 .

Відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, підставою виникнення права власності був технічний паспорт б/н та довідка № 2109/20, видані 18.09.2020 року ФОП ОСОБА_2 . Згідно з даними із зазначеної довідки № 2109/20 нежитлова будівля літ. «АА-1», загальною площею 24,0 кв. м., розташована за адресою: АДРЕСА_1 (раніше АДРЕСА_2 ), побудована з сендвіч-панелей, зазначено рік будівництва - 1991.

Належним документом, який би підтверджував присвоєння об`єкту нерухомого майна поштової адреси, може бути рішення виконкому Харківської міської ради або довідка (витяг) з Єдиного адресного реєстру міста Харкова, а не довідка, видана ФОП ОСОБА_2 .

Крім того, вивченням відомостей з Єдиного адресного реєстру міста Харкова (https://geo-portal.com.ua/kharkiv/index.html) встановлено відсутність відомостей щодо присвоєння адреси нежитловій будівлі літ.«АА-1» загальною площею 24 кв. м. по АДРЕСА_3 .

Таким чином, документи, надані ОСОБА_1 реєстратору Зоткіну С.В., не відповідали вимогам законодавства, а отже, не підлягало реєстрації право власності на нерухоме майно.

Такими діями державного реєстратора порушено інтереси громади міста Харкова, представником якої є Харківська міська рада. Адже своїм рішенням державний реєстратор фактично легалізував самочинне будівництво на території міста Харкова, яке проведено на земельній ділянці, яка перебуває в комунальній власності.

Відомості про реєстрацію будь-яких речових прав ОСОБА_1 на земельну ділянку по АДРЕСА_1 (раніше АДРЕСА_1 під нежитловою будівлею літ. «АА-1» в Державному реєстрі відсутні, що підтверджується відповідною інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно та інформацією, наданою Департаментом земельних відносин Харківської міської ради у листах № 6932/0/225-24 від 08.10.2024 року та № 3931/0/225-25 від 14.04.2025 року. Аналогічно, відсутня інформація щодо направлення ОСОБА_1 до органів Державної інспекції архітектури та містобудування України відповідного повідомлення (декларації) про будівництво спірної споруди. Крім того, процедуру вирішення питань, пов`язаних із самочинним будівництвом на території міста Харкова регулює Порядок вирішення питань, пов`язаних із самочинним будівництвом, затверджений рішенням Харківської міської ради від 17.08.2011 року № 390/11 «Про затвердження Порядку вирішення питань, пов`язаних із самочинним будівництвом», зі змінами.

Також встановлено, що в реєстрі будівельної діяльності, розміщеному на офіційному веб-сайті Портал Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (www.e-construction.gov.ua), який містить інформацію про документи, що дають право на виконання будівельних робіт та засвідчують прийняття об`єктів до експлуатації, відсутня інформація стосовно декларативно-дозвільних документів щодо вищезазначеного об`єкта по АДРЕСА_1 (раніше АДРЕСА_1 . Таким чином, нежитлова будівля літ. «АА-1», загальною площею 24,0 кв. м. по АДРЕСА_1 (раніше АДРЕСА_1 є об`єктом самочинного будівництва, так як збудована на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети та без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи.

Оскільки зазначена земельна ділянка, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , належить до земель комунальної власності територіальної громади міста Харкова, а нежитлова будівля, літ. «АА-1», загальною площею 24,0 кв. м., розташована на ній, є об`єктом самочинного будівництва, то належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою (у даному випадку Харківська міська рада) є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно. Таким чином, виходячи із вищенаведених законодавчих положень та актуальної судової практики, враховуючи позицію власника земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (раніше АДРЕСА_2 ) - Харківської міської ради, яка бажає знесення самочинно побудованого нерухомого майна, та зважаючи, що відповідно до даних Державного реєстру речових прав, на теперішній час право власності на спірну нежитлову будівлю зареєстровано за ОСОБА_1 , то належним способом захисту є усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання останньої, як особи, яка здійснила самочинне будівництво об`єкту нерухомого майна і володіє ним на теперішній час, демонтувати (знести) такий самочинно збудований об`єкт та скасувати державну реєстрацію права приватної власності на спірну нежитлову будівлю з закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи.

Подальше ймовірне відчуження майна на користь інших осіб, передача нерухомого майна в оренду, зміна його призначення, поділ, виділ чи об`єднання ускладнить виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Таким чином, наявність у ОСОБА_1 правомочностей власника майна вказує на можливість у будь-який момент, в тому числі під час розгляду справи судом, але до прийняття ним остаточного рішення у справі, розпорядитись спірним майном на користь третіх осіб. Зазначене може призвести до необхідності залучення до участі у справі осіб, прав і інтересів яких стосуватиметься вирішення даного спору, неможливості виконання рішення суду у випадку задоволення позову у зв`язку з наявністю майнового інтересу цих осіб, а також може зумовити необхідність звернення прокурора з іншим позовом для захисту порушених інтересів держави.

Просив вжити заходи забезпечення позову шляхом встановлення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заборони на відчуження нежитлової будівлі літ. «АА-1», загальною площею 24,0 кв. м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (раніше АДРЕСА_2 , (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна № 2317806063101).

Прокурор заяву про забезпечення позову підтримав в повному обсязі та просив задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явилась, про час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, про причинити неявки не повідомила, заяв та клопотань до суду не надходило.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Як зазначено у ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Частиною 2 ст. 149 ЦПК України визначено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Із системного аналізу зазначених норм права вбачається, що підставою для забезпечення позову має слугувати обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Забезпечення позову це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в справі.

У п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22.12.2006 року зазначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29.06.2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 року № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості та забезпечує ефективне поновлення в правах.

ЄСПЛ у рішенні від 20.07.2004 року у справі «Шмалько проти України» вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (п. 43).

У рішенні від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

Відповідно до п. п. 1, 2, 10 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 3 ст. 150 ЦПК України передбачено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 року у справі № 381/4019/18 зроблено висновок, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.

Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд здійснює оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів до забезпечення позову з урахуванням заявлених заявником позовних вимог, забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, ймовірності утруднення виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів.

Вирішуючи питання про забезпечення позову та виходячи з приписів ст. ст. 11, 12, 81 ЦПК України (змагальність сторін та пропорційність у цивільному судочинстві, обов`язок доказування і подання доказів), суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням, зокрема, того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову (у вигляді накладення арешту на частку у статутному капіталі товариства та заборони вчиняти реєстраційні дії щодо відчуження цієї частки) права відповідача або інших осіб, а відповідно чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав та чи спроможний позивач захистити їх в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом.

Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати або знецінити і, що такі дії відповідача можуть призвести у майбутньому до того, що виконання можливого рішення суду про присудження може бути утрудненим або взагалі неможливим.

При цьому, цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.

Суд вважає обґрунтованим посилання позивача у заяві про забезпечення позову на те, що у випадку відчуження нерухомого майна на користь третіх осіб, відповідач має об`єктивну можливість вчинення дій, які можуть утруднити чи унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Відтак, при обранні заходів забезпечення позову, суд повинен також враховувати необхідність збереження балансу прав і законних інтересів усіх учасників спірних правовідносин та інших осіб, не допускаючи використання заходу забезпечення позову у якості тиску на відповідачів.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Отже, на час розгляду справи існує достатньо обґрунтоване припущення, що власник вищевказаної квартири, може розпорядитися нею, зокрема відчужити її іншим особам до вирішення справи по суті, що у подальшому може утруднити ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

При цьому варто врахувати, що заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки, безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Таким чином, враховуючи принципи здійснення цивільного судочинства, співмірність заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами, суд приходить до висновку про обґрунтованість наведених у ній доводів.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Відтак, при обранні заходів забезпечення позову, суд повинен також враховувати необхідність збереження балансу прав і законних інтересів усіх учасників спірних правовідносин та інших осіб, не допускаючи використання заходу забезпечення позову у якості тиску на відповідача.

Тому з урахуванням вимог розумності, суд вважає за можливе вжити заходи забезпечення позову, шляхом заборони відчуження нежитлової будівлі, оскільки невжиття заходів забезпечення може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду у випадку задоволення позову.

З урахуванням викладеного, заява підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 149, 150-153, 157 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Заяву Слобідської окружної прокуратури міста Харкова про забезпечення позову задовольнити.

Заборонити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) відчуження нежитлової будівлі літ. «АА-1», загальною площею 24,00 кв. м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (раніше АДРЕСА_2 , (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна № 2317806063101), до вирішення справи по суті.

Строк пред`явлення ухвали про забезпечення позову до виконання - три роки.

Копію ухвали направити компетентним органам для відповідної реєстрації.

Копія ухвали після її виконання підлягає направленню ОСОБА_1 .

Ухвала суду підлягає негайному виконанню.

На ухвалу суду може бути подана апеляційна скарга до Харківського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення, а учасником справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано у строк, встановлений ст. 354 ЦПК України. У разі подання апеляційної скарги ухвала суду набирає законної сили після розгляду справи судом апеляційної інстанції.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Оскарження ухвали суду не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розглядові справи.

Суддя