Decision № 140782467, 19.10.2026, Shevchenkivskyi District Court of Lviv City

Справа № 466/12173/21

Провадження № 2/466/75/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2026року м. Львів

Шевченківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді Свірідової В.В.

при секретарі Солиган М.Р.

за участю представників позивача-адвокатів Роюк Л.І., Мєлєксцев О.І.

відповідача ОСОБА_1

представника відповідача -адвоката Антоніщак Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові у порядку загального позовного провадження в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та поділ спільного майна подружжя,-

встановив:

17.12.2021 року ОСОБА_2 , інтереси якого представляє адвокат Мєлєкєсцев О.І., звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просить встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнати будинок об`єктом спільної сумісної власності та здійснити поділ спільного майна в рівних частках по 1/2 за кожним.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що сторони проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу з весни 2003 року, мали спільний бюджет та спільні обов`язки вели спільне господарство, спільно займались підприємницькою діяльністю, разом їздили на відпочинок та святкували свята.

До реєстрації шлюбу, під час перебування у фактичних шлюбних відносинах, ІНФОРМАЦІЯ_1 в них народилася донька ОСОБА_3 .

11 вересня 2004 року відповідачка придбала житловий будинок на АДРЕСА_1 , загальною площею 147,7 кв.м., який на момент купівлі перебував у непридатному для проживання стані.

21 листопада 2006 року між позивачем, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , міським відділом реєстрації актів цивільного стану міста Кам`янець-Подільською було зареєстровано шлюб.

У період спільного проживання та після реєстрації шлюбу за рахунок спільних коштів і праці було проведено масштабну реконструкцію будинку на АДРЕСА_1 , а саме: отримано технічні умови та здійснено прибудови, надбудови, замінено комунікації в будинку, внаслідок чого істотно змінився стан будинку, його площа збільшилася в два рази і на сьогоднішній день становить більш як 300 кв.м, відтак і вартість житлового будинку суттєво зросла.

Будучи вже в зареєстрованому шлюбі у березні 2012 року у подружжя народився син ОСОБА_5 .

На сьогоднішній день шлюб між сторонами не розірвано, але фактичні шлюбні відносини та спільне проживання припинені з листопада 2021року.

Оскільки спірне нерухоме майно придбане та суттєво поліпшене за рахунок спільних коштів і праці сторін під час проживання однією сім`єю та в шлюбі, а у листопаді 2021 року фактичні шлюбні та сімейні відносини між ними припинено, позивач вважає, що житловий будинок є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу у рівних частках по 1/2 частці за кожним.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Львова Свірідової В.В. від 21.12.2021 провадження у справі відкрито та призначено підготовче засідання (а.с.34 т.1).

Ухвалою суду від 21.12.2021 з метою забезпечення даного позову, накладено арешт на житловий будинок на АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 7193610, який належить ОСОБА_6 .

Відповідач ОСОБА_1 скориставшись своїм правом, передбаченим ст.178 ЦПК України, подав відзив на позовну заяву. 03.02.2022р. представник відповідачки, адвокат Рабінович Н.І. подала відзив на позовну заяву,

У поданому відзиві відповідачка заперечує позовні вимоги у повному обсязі, наголошуючи на їх необґрунтованості. Зокрема, спростовується факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з весни 2003 року. Зазначається, що знайомство між ними відбулось 22.11.2003року, відтоді й до березня 2005року вони підтримували романтичні стосунки, іноді приїжджали один до одного на вихідні. Фактично почали проживати з березня 2005 року, коли відповідачка дізналась що завагітніла. Після реєстрації шлюбу сторони з моменту фактичного спільного проживання (березень 2005 року) проживали у Львові, а з моменту народження дитини в листопаді 2005 року до 2021 року проживали за місцем постійного проживання та реєстрації на той момент позивача - АДРЕСА_2 . Водночас, до моменту переїзду до позивача, відповідачка працювала на різних посадах різних підприємств, що знаходились у м. Львові, зокрема, на посаді директора ТОВ «Українсько-Канадське СП Еміграційний міст Україна».

Як зазначає, відповідачка та її представник у поданому відзиві, позивач вже перебував у фактичних шлюбних відносинах із ОСОБА_7 , з якою позивач має двох спільних дітей. Дитина ОСОБА_8 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто у період, який позивач визначає як спільне проживання із відповідачкою.

Крім цього, 31.07.1999 року позивач зареєстрував шлюб із ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .. Вказаний шлюб був зареєстрований у Відділі реєстрації актів цивільного стану м. Слубіце, Республіка Польща. Як стало нещодавно відомо відповідачці, вказаний шлюб був дійсний як на день укладення шлюбу із відповідачкою 21.11.2006, так і станом на день подання цього відзиву, а тому, навіть наявність у позивача іншого нерозривного зареєстрованого шлюбу виключає можливість визнання таких відносин згідно з принципом одношлюбності та судовою практикою Верховного Суду.

Окрім того, відповідач наголошує, що спірний житловий будинок на АДРЕСА_1 було придбано 11 вересня 2004 року виключно за її особисті кошти від продажу іншого майна. Позивачем не доведено внесення власних грошових коштів чи трудових затрат, які б призвели до істотного збільшення вартості будинку в розумінні статті 62 Сімейного кодексу України.

Окрім того зазначає, зо позивачем не доведено обставин перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах, не надав жодного належного доказу, а тому наведені доводи в позові є виключно надуманими припущеннями повивача, які останні має намір використати виключно для привласнення на свою користь належного відповідачці майна. З наведених підстав просить у позові відмовити повністю.

Ухвалою суду від 13.09.2022р., від 01.02.2024 витребувано докази (а.с.140 т.1., а.с.10 т.2).

Ухвалою суду від 19.06.2023р. призначено у цивільній справі №466/12173/21 судову будівельно- технічної експертизу (а.с.184-187 т.1).

Ухвалою суду від 15.11.2023р. поновлено провадження у справі для надання експерту додаткових матеріалів (а.с.191-193, 195 т.1).

Ухвалою суду від 26.07.2024р. призначено судову будівельно- технічну експертизу, провадження у справі зупинено (а.с.34-35 т. 2).

16.06.2025 на виконання ухвали суду від 26.07.2024р. надійшов висновок експерта за результатами проведення судової будівельно- технічної експертизу (а.с.43-61 т.2).

Ухвалою суду від 10.07.2025р. поновлено провадження у справі та призначено до судового розгляду (а.с.64 т.2).

30.07.2025р. представником позивача подано клопотання про долучення доказів, що підтверджують факт спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу починаючи з 2003 року (а.с.74-85 т.2).

Ухвалою суду від 23.09.2025р. підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду (а.с.161 т. 2).

В судовому засіданні, яке було 22.06.2026 позивач ОСОБА_2 висловив свою думку щодо позову, просив такий задовольнити з підстав наведених у ньому, зазначив, що 22.11.2003р. повінчався з ОСОБА_10 в свято-Володимирському храмі УПЦ м. Кам`янець-Подільського, Хмельницької області. В подальшому вони вели спільне господарство, мали бюджет та спільні обов`язки, разом їздили на відпочинок та святкували свята. Під час перебування у фактичних шлюбних відносинах, ІНФОРМАЦІЯ_1 в них народилася донька ОСОБА_3 . 21.11.2006 вони офіційно зареєстрували шлюб. Придбавши вказаний будинок спільно вкладали в нього кошти.

В судовому засіданні представники позивача - адвокати Роюк Л.І., Мєлєксцев О.І. позовні вимоги підтримали в повному обсязі, та просили їх задовольнити. Окрім того, зазначили, що 22.11.2003р.позивач та відповідач повінчані в свято-Володимирському храмі УПЦ м. Кам`янець-Подільського, Хмельницької області. Окрім того, позивач ніколи не мав укладеного шлюбу з ОСОБА_7 , а шлюб укладений між ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрований 31.07.1999 року Відділом реєстрації актів цивільного стану в Слубіе, Республіка Польща, актовий запис за №66/1999 визнано недійсним з моменту його укладення. Відтак такий шлюб жодних правових наслідків не створював. Рішення суду було оскаржено в апеляційному та касаційному порядку і таке, набрало законної сили.

В судовому засіданні в режимі відеоконференції позивачка ОСОБА_12 та її представник - адвокат Антоніщак Л.М. заперечили щодо позовних вимог, просили відмовити в позові з підстав наведених у відзиві.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши подані сторонами документи, пояснення, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, врахувавши визнання позову відповідачем, суд прийшов до висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до Цивільного процесуального кодексу України в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (стаття 13 ЦПК України). Згідно із статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що 22.11.2003 року сторони повінчались в свято-Володимирському храмі УПЦ м.Кам`янець-Подільського, Хмельницької області, що підтверджується копією довідки виданої настоятелем храму, ОСОБА_13 , 31.08.2022р.

21 листопада 2006 року між позивачем ОСОБА_2 та ОСОБА_14 було зареєстровано шлюб у міському відділі реєстрації актів цивільного стану міста Кам`янець-Подільського.

Згідно частини першої статті 21 Сімейного кодексу України шлюб - сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Відповідно до частини першої статті 36 Сімейного кодексу України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (ст.3 Сімейного кодексу України ).

Відповідно до ст. 74 Сімейного кодексу України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності суду належить встановити: факт спільного проживання однією сім`єю; ведення спільного господарства; наявність у сторін спільного бюджету; проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї; наявність взаємних прав та обов`язків, а також відсутність у цей період у сторін або будь-кого з них іншого зареєстрованого шлюбу.

З метою підтвердження факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з весни 2003 року до 21 листопада 2006 року позивачем доведено наявність стабільних сімейних відносин, ведення спільного побуту, що підтверджується сукупністю належних і допустимих доказів, зокрема ведення спільного побуту в зазначений період, а також народженням у сторін спільної доньки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Досліджений в судовому засіданні відеосюжет телепередачи "Хата на тата" від 2018 року, де відповідачка зазначала про сімейні відносини з ОСОБА_15 та спільного проживання разом 14 років та відеофайл про святкування дня народження ОСОБА_16 в помешканні Кам"янець-Подільському районі Хмельницької області в с.Цибулівка. за місцем реєстрації позивача, в колі друзів та родини позивача, доводять суду міцні сімейні стосунки між сторонами,ще до реєстрації шлюбу.

Суд, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, надавши оцінку доводам сторін, дослідивши та оцінивши всі докази у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт їхнього спільного проживання однією сім`єю як жінки та чоловіка ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , ведення спільного господарства, наявності у них спільного бюджету, спільного відпочинку, спільної присутності на святкуванні свят в присутності друзів та родичів, подружніх взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю у період часу з березня 2003 року і до моменту реєстрації шлюбу, 21.11.2006року.

Вказане підтверджується фото доказами, що підтверджують факт спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу починаючи з 2003року (а.с.74-85 т.2).

Окрім того, досліджений у судовому засіданні відеозапис телепрограми «Хата на тата» за участю сторін у справі, з якого вбачається, що відповідачка ОСОБА_1 підтверджує обставини спільного проживання з позивачем ОСОБА_2 у зазначений період,відповідно до позовних вимог позивача.

Щодо доводів відповідачки про те, що у спірний період позивач перебував у шлюбі з іншою особою, ОСОБА_7 , судом встановлено наступне.

Матеріали справи не містять належних і допустимих письмових доказів, зокрема, відомостей з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 , з якою, як зазначає відповідачка, позивач має двох дітей, одна з яких ОСОБА_17 , народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 не спростовує факт ведення спільного господарства з ОСОБА_1 .

Стосовно обставин справи №466/2601/22 за позовом ОСОБА_18 до ОСОБА_2 про визнання шлюбу недійсним, судом враховується, що наявність судових спорів щодо інших шлюбних правовідносин, які пройшли стадії перегляду в апеляційному та касаційному порядках, не спростовують встановленого судом факту реального проживання однією сім`єю та ведення спільного господарства саме між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у заявлений період з весни 2003 року до 21.11.2006 року, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин та придбання майна перешкоди у вигляді чинного іншого зареєстрованого шлюбу, оформленого в установленому законом порядку і підтвердженого безспірними доказами щодо юридичної сили у спірний період, судом не встановлено.

Також, суд бере до уваги те, що встановлення даного факту породжує юридичні наслідки для позивача у виді права на спільне майно придбане подружжям, та в позасудовому порядку неможливо встановити відповідний юридичний факт.

Згідно з частиною першою статті 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Частиною 2 статті 60 Сімейного кодексу України передбачено, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело та час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

Щодо визнання будинку об`єктом спільної сумісної власності та його поділу.

Судом встановлено, що 11.09.2004 року ОСОБА_1 придбала за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дольницькою Л.М., реєстраційний номер 7484, житловий будинок загальною площею 147,7кв.м., який розташований по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 7193610 (а.с.237-238 т.1).

На момент придбання 11.09.2004 року житловий будинок по АДРЕСА_1 перебував у непридатному для проживання стані.

Водночас у ході судового розгляду на підставі належних і допустимих доказів, зокрема будівельно-технічної експертизи, технічної документації, що наявні в матеріалах справи, судом встановлено, що за час проживання сторонами однією сім`єю та подальшого перебування в зареєстрованому шлюбі за рахунок спільних коштів і спільної праці було здійснено масштабну реконструкцію та прибудову. Внаслідок цього технічні характеристики та стан об`єкта істотно, а загальна площа будинку збільшилася більш ніж у два рази з 147,7 кв.м до понад 300 кв.м, що суттєво збільшило його ринкову вартість.

Відповідно до частини першої статті 62 Сімейного кодексу України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

З урахуванням положень статті 74 СК України ця норма також поширюється на відносини осіб, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою.

Матеріалами справи, зокрема висновком судової будівельно-технічної експертизи №741/24-22 від 10.06.2025 підтверджено, що житловий будинок по АДРЕСА_1 , придбаний 11.09.2004 за 250 000 грн у стані реконструкції та загальною площею 147,0 кв.м (інвентаризаційна вартість 57 533 грн), у результаті проведених у період з вересня 2004 року ремонтно-будівельних робіт, перепланування та реконструкції суттєво змінив свої характеристики: його загальна площа зросла до 285,6 кв.м, а дійсна ринкова вартість на день обстеження склала 7 842 290 грн, внаслідок чого вартість будинку збільшилася на 7 592 290 грн.

Відтак, суд визнає вказаний житловий будинок об`єктом права спільної сумісної власності подружжя на підставі ст. 62 та ст. 74 СК України.

Відповідно до статті 69 СК України дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Згідно зі статтею 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно роз`яснень даних в п.п. 23, 30 Постанови пленуму ВСУ від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело час його придбання.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

Відповідно до статті 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Згідно з вимогами частин першої, другої, четвертої, п`ятої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Таким чином, вартість майна істотно збільшилася за рахунок спільних затрат сторін, що є підставою для визнання його спільною сумісною власністю та здійснення поділу в рівних частках по 1/2 кожному відповідно до ст. 69, 70 СК України.

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (ст.71 СК України).

У цій справі жоден із сторін не заявив про сплату грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно; грошові кошти на депозитний рахунок суду для присудження одному з подружжя грошової компенсації не вносились.

Визнання в порядку поділу спільного майна подружжя права власності на майно в його ідеальних частках без поділу в натурі не суперечить закону та не порушує прав сторін.

Визнання в порядку поділу майна подружжя за позивачем права власності на 1/2 частку цього майна не позбавляє сторін в подальшому звернутися до суду з вимогами про виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності, в порядку статті 364 ЦК України, чи про припинення права на частку у спільному майні в порядку статті 365 ЦК України, як і не позбавляє права на укладення цивільно-правових угод щодо майна, яким володіють на праві спільної власності.

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77 - 80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Повертаючись до положень ст.81 ЦПК, суд відзначає, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до приписів ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

З огляду на наведене, оцінюючи належність, допустимість, достовірність наявних у справі доказів, а також на підставі викладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення у повному обсязі, як в частині встановлення факту так і частині позовних вимог про визнання будинку об`єктом спільної сумісної власності внаслідок його істотного збільшення та визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, оскільки позов ОСОБА_2 задоволено повністю, суд вважає, що судовий збір в сумі 3178,00 грн, сплачений позивачем при зверненні до суду слід стягнути з відповідачки ОСОБА_1 .

Керуючись ст. ст.4,5,12,13,76, 81,141, 247, 263-265, 268, 354,355 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

позов задовольнити.

Встановити факт спільного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з березня 2003 року по 20 листопада 2006 року.

Визнати житловий будинок по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 7193610, об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Визнати за ОСОБА_2 , право власності на житлового будинку по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 7193610, в порядку поділу спільного сумісного майна.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 3178,00гривень.

Рішення суду може бути оскаржено до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Текст повного рішення складено 19.10.2026р.

Сторони по справі:

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований: АДРЕСА_1 , місце фактичного проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована: АДРЕСА_2 .

Суддя В. В. Свірідова