Decision № 140780925, 27.01.2026, Oleksandrivskyi District Court of Zaporizhzhia City (until 25.04.2025 - Zhovtnevyi District Court of Zaporizhzhia City)

Справа № 334/7158/25

Провадження № 2/331/783/2026

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2026 року м. Запоріжжя

Олександрівський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Світлицької В.М.,

за участю секретаря Солов`ян О.С.,

розглянувши в загальному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні в приміщенні Олександрівського районного суду м. Запоріжжя цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_1 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, -

ВСТАНОВИВ:

Представник ТОВ «Кей-Колект»» звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

В обґрунтування позову зазначено, що 14.12.2007 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 11268813000, згідно якого позичальнику надано кредитні кошти в розмірі 50 000,00 доларів США (що дорівнює еквіваленту 252 500,00 гривень за курсом НБУ на день укладення кредитного договору) на умовах повернення коштів у розмірах та строки, встановлених графіком погашення кредиту, та не пізніше 13.12.2017 р. Так, 12.12.2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» укладено договір факторингу № 1, згідно умов якого ТОВ «Кей-Колект» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги до боржників ПАТ «УкрСиббанк», включно і за договором про надання споживчого кредиту № 11268813000. У зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору та виникненням заборгованості банк звернувся до суду щодо примусового стягнення заборгованості. 19.09.2011 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя ухвалив рішення у справі № 2-3098/11, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором № 11268813000 в сумі 500 554,69 грн. 28.02.2014 р. ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва (справа 487/1783/14 ц, провадження 6/487/117/14) замінено сторону виконавчого провадження, відкритого постановою державного виконавця на підставі виконавчого листа, виданого Ленінським районним судом м. Запоріжжя 09.12.2011 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості за кредитом в сумі 500 554,69 грн. - стягувача - ПАТ «УкрСиббанк» на його правонаступника - ТОВ «Кей-Колект». На сьогоднішній день відповідачем рішення суду про стягнення кредитної заборгованості не виконано, залишок боргу складає 500 554,69 грн. Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобовязання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Загальна сума 3 % річних та інфляційних втрат, понесених ТОВ «Кей-Колект», внаслідок прострочення відповідачем сплати заборгованості за договором про надання споживчого кредиту та рішенню суду складає 316 291,95 грн., з яких: сума 3 % річних 73 560,97 грн.; сума нарахованих інфляційних втрат - 242 730,98 грн. Посилаючись на зазначені обставини, просить суд стягнути з відповідача вказану суму заборгованості та судові витрати.

Ухвалою суду від 13.10.2025 року провадження по справі відкрито та призначено до підготовчого судового засідання.

Ухвалою суду від 26.11.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача в судове засідання не з`явилася, раніше надала суду заяву про розгляд справи без її участі, позов підтримує, проти винесення заочного рішення не заперечує.

Суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представника позивача.

Відповідач належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду, у судове засідання не з`явилася, поважну причину неявки суду не повідомила, відзив не надала, у зв`язку з чим, на підставі ч.3 ст. 223 ЦПК України справу розглянуто у її відсутність, на підставі доказів наявних в матеріалах справи.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню у зв`язку з наступним.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 81, 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

На підставі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що 14.12.2007 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11268813000, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти (кредит) в іноземній валюті в сумі 50 000,00 доларів США, що дорівнює еквіваленту 252 500,00 грн. за курсом НБУ на день укладення кредитного договору, строком до 13.12.2017 року зі сплатою за користування кредитними коштами 13,90% річних (п. 1.1, п. 1.2, п. п. 1.3 договору).

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 11268813000 між банком та ОСОБА_2 14.12.2007 року був укладений договір поруки № 11268813000 /П, відповідно до умов якого, останній зобов`язався відповідати перед кредитором за невиконання ОСОБА_1 усіх її зобов`язань перед кредитором, що виникли з договору про надання споживчого кредиту № 11268813000 від 14.12.2007 р., в повному обсязі як існуючих на теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому (п. 1.1 договору).

23.02.2010 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Любіченковським О.О. вчинено виконавчий напис зареєстрованим в реєстрі за № 359, про звернення стягнення на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 . Зазначена квартира на підставі договору іпотеки, посвідченого Буцикіною Л.О., приватним нотаріусом Запорізького МНО, 14.12.2007 р. за реєстровим № 3230, передана в іпотеку ПАТ «УкрСиббанк», яке є правонаступником АКІБ «УкрСиббанк». За рахунок коштів, отриманих від реалізації квартири, запропоновано задовольнити вимоги ПАТ «УкрСиббанк», яке є правонаступником АКІБ «УкрСиббанк», за період з 01.01.2009 р. по 10.02.2010 р. у розмірі 420 104,44 грн., які складаються: заборгованість за прочтрояеним кредитом 357 080,94 грн., що еквівалентно 44 583,29 доларів США; заборгованість за простроченими процентами за користування кредитом з 01.01.2009 р. по 31.01.2010 р. 55 437,25 грн., що еквівалентно 6 921,61 доларів США; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом з 29.03.2009 р. по 10.02.2010 р. 3282,39 грн., що еквівалентно 409,82 доларів США; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за користування кредитом з 29.03.2009 р. по 10.02.2010 р. 4303,86 грн., що еквівалентно 537,36 доларів США.

За змістом ч.3 ст. 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19.09.2011 року по справі № 2-3098/11 позов ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» 500 554,69 грн. Вказним рішенням судом стягнуто з заборгованість за кредитним договором № 11268813000 від 14.12.2007 р.

12.11.2011 року між ПАТ «Укрсиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» укладено договір факторингу № 1, відповідно до умов якого ТОВ «Кей-Колект» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками ПАТ «УкрСиббанк», зокрема за договором про надання споживчого кредиту № 11268813000 від 14.12.2007 р. та договором поруки 11268813000 /П від 14.12.2007 р.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 12.04.2017 року замінено стягувача по рішенню № 2-3098/2011 від 19.09.2021 р., ухваленому Ленінським районним судом м. Запоріжжя за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором з ПАТ «УкрСиббанк» на ТОВ «Кей-Коллект»; видано виконавчий лист відповідно до рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19.09.2011 р. по цивільній справі № 2-3098/11 за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором; поновлено строк для пред`явлення до виконання виконавчого листа по цивільній справі № 2-3098/2011 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» суми заборгованості в розмірі 500 554,69 грн., встановивши строк пред`явлення до виконання до 18.04.2018 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

З матеріалів справи судом не встановлено, що виконавчий напис нотаріуса оскаржувався боржником та визнавався таким, що не підлягає виконанню.

Згідно з положеннями п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з положеннями ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Саме такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладений у постанові від 01.10.2014 року у справі № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12, від 04.07.2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31.10.2018 року у справі № 202/4494/16-ц, якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі ст. 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Сама по собі наявність виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки нереалізованого і невиконаного у встановленому законом порядку не позбавляє права іпотекодержателя задовольнити свої вимоги в інший спосіб, передбачений законом. (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17.09.2020 року по справі № 751/3248/17)

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 357/5125/16-ц (провадження № 61-15142сво18) зазначено, що: «вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому, вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує виникнення права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Метою вчинення виконавчого напису є надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання безспірного зобов`язання боржником. З урахуванням наведеного, перебіг позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки починається від дня, коли у кредитора (іпотекодержателя) виникло право на відповідний позов, незалежно від того, чи звертався він після цього до нотаріуса за захистом своїх цивільних прав. У силу положень ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, а також у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Звернення стягнення на предмет іпотеки не вказане у ст. 264 ЦК України в якості окремої підстави переривання перебігу позовної давності, а також не може вважатися діями, що свідчать про визнання боржником свого боргу, чи прирівнюватись до пред`явлення позову. Звернення стягнення є реалізацією іпотекодержателем свого права, передбаченого договором іпотеки, та підставою припинення цього права. Повернення стягувачу виконавчого напису (виконавчого документу) також не може переривати перебіг позовної давності за позовними вимогами про звернення стягнення з аналогічних причин. У справі, яка переглядається, 14.02.2013 року приватним нотаріусом вчинено виконавчий напис, яким звернено стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення всієї заборгованості за кредитом. Цим виконавчим написом установлено, що строк платежу за зобов`язаннями настав 27.07.2012 року. Тобто, вчинення виконавчого напису у цій справі потягло зміну строку виконання основного зобов`язання. За викладених обставин Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не вбачає підстав для відступлення від правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду про те, що вжитий банком засіб позасудового захисту свого порушеного права, а саме звернення стягнення на предмет іпотеки за виконавчим написом нотаріуса, до визначених ст.ст. 263, 264 ЦК України підстав зупинення чи/або переривання позовної давності не належить. Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не бере до уваги висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.03.2019 року у справі № 161/19329/13-ц (провадження № 61-39634св18), відповідно до якого перебіг позовної давності почався саме з моменту, коли виконавчий напис, яким банк задовольнив свої кредиторські вимоги, повернутий без виконання, оскільки містить різні конкретні обставини справи у порівнянні зі справою, яка переглядається. Так, у наведеній постанові встановлено, що банк про неможливість реалізації свого права (тобто порушення права) на звернення стягнення на предмет іпотеки дізнався з моменту, коли державний виконавець повернув виконавчий документ про звернення стягнення на предмет іпотеки. До часу повернення виконавчого напису нотаріуса право банку щодо задоволення своїх майнових вимог за рахунок переданого в іпотеку майна порушено не було, а було захищено чинним у вказаний період виконавчим написом нотаріуса. У свою чергу у справі, яка переглядається, банк у позасудовому порядку змінив строк виконання основного зобов`язання шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за виконавчим написом нотаріуса, разом із тим, не реалізував свого права на стягнення всієї заборгованості за кредитним договором у судовому порядку в межах позовної давності».

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 13.03.2023 року у справі № 554/9126/20 (провадження № 61-13760сво21) зазначила, що натуральним зобов`язанням є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном.

Конструкція ст. 625 ЦК України щодо нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов`язанні не має права нараховувати три проценти річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.03.2019 року в справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18).

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Тлумачення як ст. 3 ЦК України загалом, так і п. 6 ст. 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Для приватного права властивою є така засада, як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.06.2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.04.2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 року у справі № 209/3085/20).

Натуральним зобов`язанням (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція ст. 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов`язанні не має права нараховувати 3 % річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.03.2019 року у справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18).

Особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності (ч. 1 ст. 267 ЦК України).

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором (ст. 625 ЦК України).

Не допускається зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності (п. 4 ч. 1 ст. 602 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм, з урахуванням принципу розумності свідчить, що: 1) натуральним зобов`язання (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, оскільки боржник заявив про застосування позовної давності і яка застосована судом, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном; 2) задавненим зобов`язанням є зобов`язання, в якому стосовно задавненої вимоги спливла позовна давність, кредитор не пред`являє в судовому порядку позову про захист задавненої вимоги і боржник відповідно не заявив про застосування до неї позовної давності; 3) законодавець в п. 4 ч. 1 ст. 602 ЦК України передбачає заборону для зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності в задавненому зобов`язанні для охорони інтересів боржника. Сплив позовної давності при пред`явленій позовній вимозі кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності. Зарахування, яке є по своїй суті замінником належного виконання зобов`язання, не має створювати механізм обходу заборони передбаченої в п. 4 ч. 1 ст. 602 ЦК України. Така заборона стосується випадку, коли кредитор ініціює зарахування за задавненою вимогою. У такому разі кредитор за допомогою зарахування може обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору в межах пред`явленої позовної вимоги кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, і яка дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності; 4) очевидно, що аналогічний підхід для охорони інтересів боржника при задавненому зобов`язанні має бути й стосовно 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу в задавненому зобов`язанні. Пред`явлення кредитором, при існуванні задавненої вимоги, тільки позову про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат, дозволяє кредитору обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору при пред`явленні позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, і яка забезпечує можливість боржнику заявити про застосування до неї позовної давності. Тобто складається доволі нерозумна ситуація: зі спливом позовної давності і неможливістю захисту задавненої вимоги кредитор зберігає можливість постійно подавати вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу, що означає по суті виконання задавненої вимоги і без можливості боржнику заявити про застосування позовної давності до задавненої вимоги; 5) приватне право не може допускати ситуацію за якої кредитор, при існуванні задавненої вимоги, пред`являє тільки позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат. Оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до задавненої вимоги позовну давність, а кредитору надає можливість обійти застосування до задавненої вимоги позовної давності. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред`явити позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23.11.2022 року у справі № 285/3536/20).

Судом встановлено, що позивач маючи статус кредитора, не реалізував своїх прав на звернення у встановлені законом строки до примусового виконання виконавчого напису нотаріуса щодо стягнення заборгованості за кредитом, втратив своє право вимоги на примусове виконання відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором та виконавчого напису нотаріуса. Зворотного стороною позивача не доведено.

Тому суд вважає, що зобов`язання відповідача є задавненим, в зв`язку з чим набуло характеру натурального зобов`язання.

Як вбачається з встановлених обставин, що заборгованість в порядку ст. 625 ЦК України, була нарахована позивачем на вимогу, яка на даний час існує в натуральному зобов`язанні, суд вважає, що приватне право не може допускати ситуацію, за якої кредитор, при існуванні задавненої вимоги, пред`являє тільки позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без примусового стягнення заявленої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат. Оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до задавненої вимоги позовної давності, а кредитора - обійти застосування до задавненої вимоги такого строку.

Тому у кредитора, для охорони інтересів боржника, була можливість пред`явити позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги. Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 23.11.2022 року у справі № 285/3536/20.

Такі ж правові підходи також застосовано, зокрема, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09.08.2023 року у справі № 753/369/21 (провадження № 61-5785св23), що свідчить про сталість судової практики з питання застосування ст. 625 ЦК України у натуральному зобов`язанні.

З наданих позивачем документів вбачається, що достовірних доказів, які б вказували на існування у відповідача перед попереднім кредитором заборгованості за кредитним договором матеріали справи не містять. У справі немає, копій вимоги до відповідача про погашення заборгованості, ні копії документу, на підтвердження повідомлення боржника про зміну кредитора, а ні документу (довідки, виписки по рахунку тощо) про ненадходження від відповідача грошових коштів відповідно до ст. 1082 ЦК України для виключення подвійного стягнення з урахуванням давності укладених договорів та відсутності відомостей про відкриття/закриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису. Стороною позивача не надано жодних доказів на підтвердження актуальних, на дату звернення до суду з вказаним позовом, доказів на підтвердження наявності та розміру заборгованості відповідача перед позивачем.

Сам лише бездоказовий факт констатації наявності заборгованості не може слугувати підставою для задоволення позову. Перехід права вимоги та формалізація певного розміру заборгованості у виконавчому написі, не звільняє ТОВ «Кей-Колект» від доказування наявності у ОСОБА_1 заборгованості та її розміру на момент звернення до суду. Сам по собі виконавчий напис нотаріуса не є достатнім доказом існування актуальної заборгованості на момент звернення до суду, оскільки позивач не надав доказів її непогашення, розміру залишку боргу та стану виконавчого провадження.

Про те, що сторона має довести ті обставини, на які вона посилається, і саме такі належним чином вчинені дії позивача, за загальним правилом, є підставою для задоволення його позову йдеться у Постанові ВС від 27.05.2020 року у справі № 2-879/13. Натомість відсутність належного спростування іншою стороною обставин, на які посилається сторона без належного їх доведення, сама по собі не є підставою для задоволення позову, оскільки суперечить загальним принципам доказування у цивільних справах зазначає Суд. Окрім цього Суд зауважив, що сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс (див. п. 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18).

Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно вимог ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, аналізуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Згідно зі ст. 141 ЦПК України судові витрати не підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.2, 4, 5, 12, 13, 76-82, 89, 141, 258-259, 263-265, 280-282, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_1 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: В.М. Світлицька