Decision № 140771866, 19.10.2026, Bila Tserkva City and District Court of Kyiv Oblast

Справа № 357/12656/26

Провадження № 2/357/8146/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2026 року місто Біла Церква

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого судді Бондаренко О. В., за участю секретаря судового засідання Шлейко О.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні у залі суду № 3 цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

20.07.2026 представник позивача, за довіреністю у справі Кудіна Анастасія Вячеславівна, звернулася до суду з вказаним позовом, шляхом направлення у системі «Електронний суд», що зареєстрований судом 22.07.2026, обґрунтовуючи тим, що 09.11.2025 між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір 101416638, який підписаний електронним цифровим підписом позичальника. 25.05.2026 між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу №25052026, відповідно до якого ТОВ «МІЛОАН» передає ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» за плату, а ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» приймає належні ТОВ «МІЛОАН» права вимоги до боржників за кредитними договорами вказаними у реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників №2 від 25.05.2026 до Договору факторингу №25052026 від 25.05.2026 ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до відповідача у розмірі 33914,06 грн, з яких: 11976,00 грн сума заборгованості за основним зобов`язанням, 8058,06 грн сума заборгованості по процентам за користування кредитом, 8880,00 грн - сума заборгованості по комісії за обслуговування кредиту та 5000,00 грн сума заборгованості за неустойкою (штраф, пеня). Згідно умов кредитного договору позичальник зобов`язувався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобов`язання в повному обсязі у строки та на умовах, передбачених договором, однак, всупереч умовам кредитного договору, відповідач свої зобов`язання належним чином не виконав. Тому, просила стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за Кредитним договором №101416638 у розмірі 33914,06 грн, а також судові витрати у справі.

24.07.2026 судом постановлено ухвалу, якою прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання на 12.10.2026 09:00.

06.08.2026 відповідач ОСОБА_1 подав до суду відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що він не погоджуюється із позовними вимогами у заявленому розмірі та заперечує проти стягнення з нього 33 914,06 грн у повному обсязі. Із позовної заяви вбачається, що позивач включив до загальної суми заборгованості: 11 976,00 грн основний борг; 8 058,06 грн проценти; 8 880,00 грн комісію за обслуговування кредиту; 5 000,00 грн штраф, пеню (неустойку). Значна частина заявленої до стягнення суми складається не з основного боргу, а з додаткових платежів та санкцій, правомірність яких заперечує. Щодо комісії за обслуговування кредиту, то вказані вимоги він не визнає та заперечую проти її стягнення у повному обсязі, оскільки позивач не довів, що така комісія відповідає вимогам законодавства про споживче кредитування та що за її сплату йому фактично надавалися окремі послуги, які мають самостійну споживчу цінність. Саме по собі зазначення комісії в розрахунку заборгованості не є достатньою підставою для її стягнення. Позивач також не навів конкретного переліку послуг, які були фактично надані в межах «обслуговування кредиту» протягом періоду, за який нараховано 8 880,00 грн, та не обґрунтував розмір цієї плати. Щодо штрафу та пені, то вказані вимоги він не визнає, оскільки позивач не надав у позовній заяві достатнього обґрунтування щодо конкретного періоду, за який виникла ця сума, порядку її обчислення та конкретних обставин, за яких вона була нарахована. Правовідносини сторін виникли з договору про споживчий кредит, тому до них застосовуються спеціальні положення законодавства про споживче кредитування, зокрема щодо відповідальності споживача за прострочення. Законодавством передбачено звільнення споживача від сплати неустойки та інших платежів за прострочення у випадках та за періоди, визначені законом, а відповідні нарахування підлягають списанню. У разі якщо суд дійде висновку про наявність підстав для стягнення будь-якої частини неустойки, просить застосувати положення законодавства щодо її зменшення як такої, що є неспівмірною із наслідками порушення зобов`язання. Щодо процентів, то він не погоджується із заявленою сумою процентів у розмірі 8058,06 грн у частині, яка не підтверджена належним та детальним розрахунком. Позивач має довести не лише факт укладення кредитного договору, а й правильність кожного нарахування. Розрахунок повинен дозволяти встановити: період нарахування процентів; розмір процентної ставки; суму, на яку нараховувалися проценти; дату припинення нарахування; проведені платежі та порядок їх зарахування; відсутність подвійного нарахування. У разі встановлення, що проценти нараховані понад передбачений договором та законом період або в неправильному розмірі, відповідні суми не підлягають стягненню. Заявлена позивачем сума 33 914,06 грн не може автоматично вважатися доведеним розміром боргу, адже позивач повинен довести кожну складову заявленої суми належними та допустимими доказами. Щодо переходу права вимоги, то позивач посилається на договір факторингу від 25.05.2026 № 25052026 та зазначає, що набув право вимоги за кредитним договором № 101416638. Але, перехід права вимоги не означає автоматичного підтвердження розміру заборгованості, зазначеного позивачем. Новий кредитор набуває право вимоги в тому обсязі та на тих умовах, які існували на момент переходу права. Тому наявність договору факторингу не звільняє позивача від обов`язку довести законність кожної складової суми, яку він просить стягнути. Заявлена до стягнення сума істотно перевищує основну суму заборгованості. За даними самого позивача, основний борг становить 11976,00 грн, тоді як загальна сума вимог 33 914,06 грн. Таким чином, додаткові нарахування збільшили заявлену суму майже втричі. Вважає неприпустимим покладення на відповідача обов`язку сплатити суми, правомірність яких позивач належним чином не довів. У випадку встановлення судом підстав для стягнення заборгованості просить визначити її виключно в межах фактично отриманого кредиту та належним чином підтверджених і законних нарахувань, без необґрунтованої комісії, незаконної неустойки та інших платежів. Тому, просить відмовити у задоволенні позовних вимог у частині стягнення 8880,00 грн комісії за обслуговування кредиту, відмовити у стягненні 5000,00 грн штрафу, пені (неустойки) як такої, що не підлягає стягненню у відповідній частині відповідно до спеціальних норм законодавства про споживче кредитування. Зменшити суму процентів за користування кредитом до розміру, який буде підтверджений належним розрахунком та відповідає умовам договору і вимогам законодавства. Відмовити у стягненні будь-яких інших сум, правомірність та розмір яких позивачем належним чином не доведені. У разі встановлення наявності заборгованості визначити її розмір виключно за фактично отриманою сумою кредиту та належним чином підтвердженими законними нарахуваннями. У разі часткового задоволення позову розподілити судові витрати пропорційно до фактично задоволених позовних вимог.

Представник позивача, за довіреністю у справі - Кудіна Анастасія Вячеславівна, у судове засідання не з`явилася, про день, час та місце проведення судового засідання повідомлена належним чином, у позовній заяві просила розгляд справи проводити у відсутності представника позивача, позовні вимоги позивача задовольнити у повному обсязі та не заперечував проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суд не повідомив.

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

12.10.2026 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про розгляд справи за відсутності відповідача, оскільки останній подав до суду відзив на позовну заяву, а наявні у справі матеріали та подані сторонами докази, дають підстави ухвалити рішення у справі.

12.10.2026 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про перехід до стадії ухвалення судового рішення.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі №1519/2-5034/11 та постанові Верховного Суду Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2022 року у справі №761/38266/14 зазначено, що якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи. У разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не співпадатимуть, це не є порушенням прав сторін.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини, спірні правовідносини, з посиланням на докази та норми права.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до змісту ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно із ч.2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79, 80 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч.1 ч. 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (ст. 11 ЦК України).

Сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Встановлено, що 09.11.2025 відповідач ОСОБА_1 заповнив анкету-заяву на кредит №101416638, згідно якої надав про себе всю загальну інформацію, персональні дані, адресу місця проживання та реєстрації, місце роботи, засоби зв`язку, бажаний розмір кредиту 12000,00 грн, строк кредиту, комісію, умови кредитування якої було погоджено.

09.11.2025 між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №101416638, відповідно до умов якого кредитодавець зобов`язується на умовах визначених цим Договором, на строк визначений п.1.3. Договору надати Позичальнику грошові кошти у сумі визначеній у п.1.2. Договору у кредит (далі кредит), а Позичальник зобов`язується повернути Кредитодавцю кредит, сплатити комісії та проценти за користування кредитом (далі плата) відповідно до Графіку платежів та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором. Кредит надається з метою задоволення потреб Позичальника не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов`язків найманого працівника. Типом кредиту є кредит.

Відповідно до п. 1.2 Договору, сума (загальний розмір) кредиту становить 12000,00 грн.

Відповідно до п. 1.3 Договору, кредит надається загальним строком на 360 днів за умови виконання Позичальником Графіку платежів, з 09.11.2025 (дата надання кредиту). Строк на який надається окрема частина кредиту встановлюється Графіком платежів.

Відповідно до п. 1.4 Договору, повернення кредиту, сплата комісії за надання кредиту, комісії за обслуговування кредиту (кредитної заборгованості) та процентів за користування кредитом має здійснюватися Позичальником зі встановленою періодичністю відповідно до Графіку платежів, наведеному у додатку №1 до Договору. Остаточний термін (дата) повернення кредиту, сплати комісій та процентів за користування кредитом (за умови дотримання Графіку платежів): 04.11.2026 (дата остаточного погашення заборгованості).

Відповідно до п. 1.5 Договору, загальні витрати за кредитом складають 42447,30 грн. Комісія за надання кредиту: 2700,00 грн, яка нараховується за ставкою 27,00% від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту. Комісія за обслуговування кредиту (кредитної заборгованості) (за весь строк кредитування): 19536,00 грн., що нараховується за ставкою 7,40 відсотків від суми кредиту в перший день кожного наступного розрахункового періоду за попередній розрахунковий період (крім останнього періоду), що встановлені Графіком платежів, який є додатком №1 до цього Договору. Проценти за користування кредитом протягом першого розрахункового періоду, визначеного Графіком платежів, нараховуються за ставкою 90,00 відсотків річних на фактичну заборгованість за кредитом. Проценти за користування кредитом протягом решти строку кредитування нараховуються за стандартною процентною ставкою 180,00 відсотків річних від фактичного залишку кредиту починаючи з другого розрахункового періоду, визначеного Графіком платежів. Нараховані згідно п.1.5.3 та 1.5.4 Договору проценти за користування кредитом за весь строк кредитування, складатимуть: 20211,30 грн.

Відповідно до п. 1.6 Договору, тип процентної ставки за цим Договором: фіксована. Особливості нарахування та сплати комісій та процентів, а також тіла кредиту встановлені п.п.2.2.2, 2.2.3 цього Договору.

Відповідно до п. 2.1 Договору, кредитні кошти надаються Позичальнику безготівково на рахунок з використанням карти НОМЕР_1 .

Відповідно до п. 5.1 Договору, позичальник підтверджує, що до укладення Договору отримав Правила за посиланням https://tengo.ua/s/documents, проект цього Кредитного договору разом з додатками (в електронному вигляді в особистому кабінеті), ознайомився з усіма їх умовами (у т.ч. викладеними у п.6.3); умови Договору йому зрозумілі та він підтверджує, що договір адаптовано до його потреб та фінансового стану; отримав від Товариства інформацію, зазначену в Законі України «Про фінансові послуги та фінансові компанії» та в Законі України «Про споживче кредитування».

Відповідно до п.п. 6.1 Договору, цей Кредитний договір укладається в електронній формі в Особистому кабінеті Позичальника, що створений в інформаційно-комунікаційній системі Товариства та доступний зокрема через сайт Товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.

Відповідно до п. 6.5 Договору, цей Договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі.

Також, відповідачем електронним підписом підписано графік платежів, заяву на отримання кредиту №101416638 та додаткові контактні дані, що є додатком № 1, додатком №2 та додатком №3 до договору про надання споживчого кредиту №101416638 від 09.11.2025 та паспорт споживчого кредиту.

Відповідно до приписів ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

Ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За ч 2. ст. 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції (оферти) однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

У ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно зі ст. 10 Закону України «Про електронну комерцію» електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття (ст. 11 Закону).

Згідно положень ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

П. 6 ч. 1 ст. 3 цього Закону визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 цього Закону).

На відносини, що виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів поширюється дія Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».

У ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» вказано, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

За змістом ст. 6, ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».

Отже, електронний документ, на підставі якого між сторонами виникають права та обов`язки, має відповідати положенням Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» (правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 16.03.2020 у справі № 910/1162/19 та від 19.01.2022 у справі № 202/2965/21).

Також, слід зазначити, що ч. 2, 4, 6 ст. 8 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що покупець (замовник, споживач) товарів, робіт, послуг у сфері електронної комерції, який приймає (акцептує) пропозицію іншої сторони щодо укладення електронного договору, зобов`язаний повідомити про себе інформацію, необхідну для його укладення. Фізична особа повинна надати інформацію про себе, необхідну для вчинення електронного правочину, створення електронного підпису, ідентифікації в інформаційній системі суб`єкта електронної комерції, шляхом введення (створення) особою спеціального набору електронних даних, а також вчинення інших дій у такій системі. Перелік інформації, необхідної для вчинення електронного правочину, визначається законодавством України або за домовленістю сторін.

Відповідно до ч. 4 ст. 14 Закону України «Про електронну комерцію» ідентифікація особи за допомогою електронного підпису, визначеного статтею 12 цього Закону, має здійснюватися під час кожного входу в інформаційну систему суб`єкта електронної комерції.

Ст.1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» визначено, що електронна ідентифікація - це процедура використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. При цьому ідентифікаційні дані особи - це унікальний набір даних, який дає змогу однозначно встановити фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. А сама процедура ідентифікації особи є використанням ідентифікаційних даних особи з документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних, у результаті виконання якої забезпечується однозначне встановлення фізичної, юридичної особи або представника юридичної особи.

Ідентифікаційні дані фізичної особи підпадають під визначення персональних даних. Правовий статус персональних даних установлює Закон України «Про інформацію» та спеціальний Закон України «Про захист персональних даних».

Ст. 2 Закону України «Про захист персональних даних» визначає, що персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Підставою для ідентифікації резидентів - громадян України є: паспорт громадянина України або тимчасове посвідчення громадянина України із штампом реєстрації місця проживання особи (відміткою про прописку).

Договір укладений між сторонами в електронній формі має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення з одноразовим ідентифікатором (кодом, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачем та первісними кредиторами не було б укладено.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №127/33824/19, від 23.03.2020 у справі №404/502/18, від 09.09.2020 у справі №732/670/19, від 10.06.2021 у справі №234/7159/20, від 12.01.2021 у справі №524/5556/19, від 14.06.2022 у справі №757/40395/20-ц, від 12.08.2022 у справі №234/7297/20, від 09.02.2023 у справі №640/7029/19 та від 18.07.2023 у справі №640/15944/19 та від 08.04.2026 у справі №705/1938/25.

Підписання кредитного договору №101416638 від 09.11.2025 електронним підписом одноразовим ідентифікатором (124551) свідчить про те, що ОСОБА_1 усі умови цілком зрозумів та своїм підписом письмово підтвердив та закріпив те, що сторони договору діяли свідомо, були вільні в укладенні даного договору, вільні у виборі контрагента та умов договору.

Крім того, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

У даному випадку встановлено, що електронний підпис був накладений одноразовим ідентифікатором, який складається з унікальної буквено-цифрової послідовності, згенерований позикодавцем й надісланий клієнту індивідуально, а тому, аналізуючи в сукупності докази, які містяться в матеріалах справи, суд вважає, що факт підписання кредитного договору №101416638 від 09.11.2025 в електронному вигляді за допомогою одноразового ідентифікатора відповідачем є доведеним та здійснено з дотриманням вимог законодавства.

Отже, вказаний кредитний договір підписаний сторонами, є чинним, у встановленому законом порядку недійсним не визнавався, сторони визначили всі істотні умови договору, а тому, саме з 09.11.2025 між сторонами виникли договірні відносини щодо користування кредитними коштами.

Ч. 1 ст. 1046 ЦК України визначено, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

ТОВ «МІЛОАН» свої зобов`язання за кредитним договором №101416638 від 09.11.2025 виконало в повному обсязі та перерахувало відповідачу ОСОБА_1 кредитні кошти у розмірі 12000,00 грн на його картковий рахунок (№ НОМЕР_1 ), що підтверджується копією платіжного доручення №111726623 від 09.11.2025.

Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи у електронній формі та не заперечуються відповідачем.

25.05.2026 між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу №25052026, відповідно до якого фактор зобов?язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом, пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту.

Відповідно до п.1.2 Договору, перехід від Клієнта до Фактора Прав Вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами Акта прийому-передачі реєстру боржників згідно з Додатком № 2, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно Заборгованостей та набуває відповідні Права Вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт прийому-передачі реєстру боржників підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до Акту прийому-передачі Реєстру Боржників за Договором факторингу №25052026 від 25.05.2026, клієнт ТОВ «МІЛОАН» передав, а фактор ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» прийняв реєстр боржників, після чого від клієнта до фактора переходять права вимоги заборгованості від боржників і фактор стає кредитором по відношенню до боржників.

Згідно платіжної інструкції №111 від 26.05.2026 ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» сплатило суму фінансування згідно договору факторингу №25052026 від 25.05.2026.

Відповідно до реєстру боржників №2 від 25.05.2026 до Договору факторингу №25052026 від 25.05.2026, ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №101416638 від 09.11.2025.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

За змістом ст. 516 ЦПК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник у зобов`язанні не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Положеннями ст. 1077, 1078 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Таким чином, враховуючи положення ст. 512-514, 516, 1077, 1078 ЦК України, позивачем надано до суду належні та достатні докази у підтвердження відступлення права вимоги, а тому, ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» є правонаступником кредитора ТОВ «МІЛОАН» за зобов`язанням, у яких відповідач є боржником за кредитним договором №101416638 від 09.11.2025.

Ст. 1082 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Згідно Правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23.09.2015 у справі №6-979цс15, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.

Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі №278/1679/13-ц, в якій ВС зауважив, що неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора. Тобто факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов`язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язань.

Отже, за змістом наведених вище положень закону заміна кредитора на фактора не означає звільнення боржника від обов`язку виконати зобов`язання, а лише надає боржникові право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов`язання на рахунок первинного кредитора.

Таким чином, у разі сплати відповідачем коштів на рахунок первісного кредитора, вони були б перераховані на рахунки ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» та зараховані для погашення кредитної заборгованості.

Ст. 1049 ЦК України передбачає, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, встановлені договором.

На підставі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, невиконання зобов`язання є порушенням зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Згідно із ч.1 ст. 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Отже, позивачем доведено факт укладення кредитного договору №101416638 від 09.11.2025, факт отримання відповідачем грошових коштів та порушення ним зобов`язання щодо їх повернення, а тому, суд дійшов висновку, про стягнення з відповідача заборгованість за вказаним договором у розмірі 11976,00 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості по відсоткам у розмірі 8058,06 грн, суд зазначає наступне.

Відповідач, заперечуючи проти стягнення відсотків, зазначає, що він не погоджується із заявленою сумою процентів у розмірі 8058,06 грн у частині, яка не підтверджена належним та детальним розрахунком. Позивач має довести не лише факт укладення кредитного договору, а й правильність кожного нарахування. Розрахунок повинен дозволяти встановити: період нарахування процентів; розмір процентної ставки; суму, на яку нараховувалися проценти; дату припинення нарахування; проведені платежі та порядок їх зарахування; відсутність подвійного нарахування. У разі встановлення, що проценти нараховані понад передбачений договором та законом період або в неправильному розмірі, відповідні суми не підлягають стягненню.

Суд критично оцінює зазначені твердження відповідача, виходячи з наступного.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Таким чином, банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, містять записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Також, виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.

Таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц, від 17 грудня 2020 року у справі №278/2177/15ц, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц та від 15.01.2025 у справі № 753/16762/15-ц.

Так, на підставу вимог щодо стягнення заборгованості за кредитним договором з відповідача позивачем було надано розрахунок заборгованості виконаний первісним кредитором ТОВ «МІЛОАН».

Суд вважає, що наданий позивачем розрахунок заборгованості є належним та допустимим доказом, враховуючи, що до суду надані докази отримання відповідачем кредитних коштів за кредитним договором №101416638 від 09.11.2025.

Так, згідно ч. 1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачується щомісяця до дня повернення позики.

Ч. 1-3 ст.1056-1 ЦК України передбачено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованої або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Згідно з ч.1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Аналіз указаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов`язки відповідно до цього договору.

Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.

При цьому право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28.03.2018 (справа №444/9519/12), від 31.10.2018 (№202/4494/16-ц) та у постанові від 05.04.2023 (справа №910/4518/16), що враховується судом на підставі ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

Отже, за договорами кредиту та позики проценти за користування кредитними коштами можуть бути нараховані лише протягом строку, на який були надані кредитні кошти і, враховуючи визначену процентну ставку за кредитами, нарахування процентів має проводитися на рівні процентної ставки.

З розрахунку заборгованості наданого позивачем, вбачається, що заборгованість відповідача за кредитним договором №101416638 від 09.11.2025 станом на 25.05.2026 (дата відступлення права вимоги) становить 33914,06 грн, з яких: 11976,00 грн сума заборгованості за основним зобов`язанням, 8058,06 грн сума заборгованості по процентам за користування кредитом, 8880,00 грн - сума заборгованості по комісії за обслуговування кредиту та 5000,00 грн сума заборгованості за неустойкою (штраф, пеня).

Як зазначено вище у рішенні, 09.11.2025 між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №101416638 та п. 1.3 якого визначено, що кредит надається загальним строком на 360 днів за умови виконання позичальником графіку платежів з 09.11.2025 та строк на який надається окрема частина кредиту встановлюється графіком платежів.

Згідно графіку платежів, що є додатком №1 до договору про споживчий кредит №101416638 від 09.11.2025, сторони визначити: суму кредиту 12000,00 грн, строк кредитування 360 днів, який складається з розрахункових періодів: 1 період 30 днів, всі наступні по 15 днів, проценти за користування кредитом та комісії, загальна вартість кредиту становить 54447,30 грн.

Згідно заяви на отримання кредиту №101416638, що є додатком №2 до договору про споживчий кредит №101416638 від 09.11.2025, позичальник ОСОБА_1 просив ТОВ «МІЛОАН» надати йому кредит на наступних умовах: сума кредиту 12000,00 грн, загальний строк кредитування 360 днів, процентна ставка протягом першого розрахункового періоду 90% річних, Процентна ставка протягом решти строку кредитування - 180% річних, комісія за надання кредиту 22,50% від суми кредиту, комісія за обслуговування кредиту (кредитної заборгованості): нараховується за ставкою 7.40% від суми кредиту за кожний розрахунковий період (крім останнього періоду), що встановлені Графіком платежів, періодичність здійснення платежів: в перший період - 30 днів, далі кожні 15 днів згідно графіку платежів, розмір періодичного платежу згідно графіку платежів, платіжна картка: НОМЕР_1 .

У ході розгляду справи, судом встановлено, що сума заборгованості за відсотками у розмірі 8058,06 грн нарахована в період з 09.11.2025 до 25.05.2026, тобто в межах строку кредиту (360 днів).

Отже, суд вважає правомірним нарахування процентів за користування кредитом в межах строку дії кредитного договору у період з 09.11.2025 до 25.05.2026, а тому, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за відсотками у розмірі 8058,06 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості по комісії за обслуговування кредиту у розмірі 8880,00 грн, суд зазначає наступне.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначає, що позивач не довів, що така комісія відповідає вимогам законодавства про споживче кредитування та що за її сплату йому фактично надавалися окремі послуги, які мають самостійну споживчу цінність. Саме по собі зазначення комісії в розрахунку заборгованості не є достатньою підставою для її стягнення. Позивач також не навів конкретного переліку послуг, які були фактично надані в межах «обслуговування кредиту» протягом періоду, за який нараховано 8880,00 грн, та не обґрунтував розмір цієї плати.

Суд враховує зазначене твердження відповідача виходячи з наступного.

Як зазначено вище у рішенні, 09.11.2025 між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №101416638, умовами якого передбачено одноразово сплату комісії за надання кредиту у розмірі 22,5% від суми кредиту, що складає 2700,00 грн.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст ст. 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення ч.1, ч.2, ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно із ч.2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 та у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21.

Отже, комісія за надання кредиту, що передбачена в договорі про споживчий кредит №101416638 від 09.11.2025, який підписаний сторонами та є чинним, визначена одноразовою конкретною грошовою сумою у розмірі 2700,00 грн, а не щомісячними платежами, а тому є всі належні правові підстави вважати, що включення до тексту кредитного договору умови про необхідність сплати відповідачем одноразової комісії за надання кредиту, є цілком обґрунтованими та такими, що відповідають Закону України «Про споживче кредитування».

Водночас, слід зазначити, що Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно із ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 та у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Так, згідно п. 1.5 Договору комісія за обслуговування кредиту (кредитної заборгованості) (за весь строк кредитування), що нараховується за ставкою 7,40 відсотків від суми кредиту в перший день кожного наступного розрахункового періоду за попередній розрахунковий період (крім останнього періоду), що встановлені Графіком платежів, який є додатком №1 до цього Договору.

Також, з розрахунку заборгованості за кредитним договором №101416638 від 09.11.2025, вбачається, що первісним кредитором ТОВ «МІЛОАН» нараховано заборгованість по комісії за обслуговування кредиту у розмірі 8880,00 грн.

Однак, враховуючи вищевикладене, суд не вбачає правових підстав для стягнення заборгованості по комісії у розмірі 8880,00 грн, оскільки в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з обслуговуванням кредиту та за які товариством встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 727/5461/23 та від 09 лютого 2024 року у справі № 337/3703/22).

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача неустойки у розмірі 5000,00 грн, слід зазначити наступне.

Відповідач, заперечуючи проти позову у вказаній частині зазначає, що законодавством передбачено звільнення споживача від сплати неустойки та інших платежів за прострочення у випадках та за періоди, визначені законом, а відповідні нарахування підлягають списанню.

Суд враховує зазначене твердження відповідача, виходячи з наступного.

Згідно з вимогами ст. 624 ЦК України - якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Договором може бути встановлено обов`язок відшкодувати збитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою. Договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на відшкодування збитків або можливість за вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків.

Ст. 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 551 ЦК України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Так, у п. 4.1 Договору, визначено, що у разі прострочення позичальником зобов`язань з повернення кредиту (частини кредиту згідно Графіку платежів) та/або сплати процентів за його користування та/або комісій та/або інших платежів згідно з умовами цього Договору та Графіку платежів, Позичальник зобов`язаний сплатити на користь Кредитодавця штраф у розмірі 1000 гривень за кожний випадок порушення (невиконання або неналежного виконання) зобов`язання зі сплати платежів у визначені Графіком платежів дати платежів, якщо порушення відповідної дати платежу триває більш ніж 2 днів.

Однак, відповідно до п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України №64/2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», з 24 лютого 2022 року було введено в Україні воєнний стан строком на 30 діб, який Указами Президента України неодноразово було продовжено, зокрема і станом на час розгляду справи.

У постановах Верховний Суд від 12 лютого 2025 року у справі № 758/5318/23 (провадження № 61-15103св24) та від 06 травня 2025 року у справі № 464/2647/22 (провадження № 61-6059св24) виснував, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: (1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; (2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; (3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Таким чином, відповідач звільняється від відповідальності від сплати неустойки, в силу прямої вказівки цього Закону, та позовні вимоги у частині стягнення з відповідача на користь позивача неустойки (штрафу) у розмірі 5000,00 грн не підлягають до задоволення.

Крім того, суд враховує, що відповідачем у період з 09.11.2025 до 25.05.2026 було здійснено оплати на рахунок первісного кредитора у розмірі 1776,00 грн, які спрямовані на оплату комісії за обслуговування кредиту та у розмірі 1000,00 грн, які спрямовані на оплату штрафу, що підтверджується розрахунком заборгованості.

Таким чином, заборгованість відповідача договором про споживчий кредит №101416638 від 09.11.2025 становить 17258,06 грн, яка і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, за вирахуванням суми сплачених коштів на оплату комісії за обслуговування кредиту та штрафу у розмірі 2776,00 грн (20034,06 грн 2776,00 грн).

Таким чином, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором №101416638 від 09.11.2025 у розмірі 17258,06 грн.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються, у разі часткового задоволення позову, на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач при подачі позову до суду сплатив судовий збір у розмірі 2662,40 грн, але враховуючи, що позов задоволено частково, судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, становить 1354,83 грн, який слід стягнути з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. 11, 207,526, 610, 611, 612, 628, 634, 638, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, Законом України «Про електронну комерцію», ст. 4, 12, 76 81, 141, 258, 259, 264 265, 268, 274-279, 280-284, 354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовну заяву задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»» заборгованість за Кредитним договором №101416638 від 09.11.2025 у розмірі 17258,06 (сімнадцять тисяч двісті п`ятдесят вісім гривень 06 копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1354,83 грн (одна тисяча триста п`ятдесят чотири гривні 83 копійки).

У задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення. Учасник справи, якому повний текст рішення не був вручений у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»», ЄДРПОУ: 35625014, місцезнаходження: вулиця Симона Петлюри, будинок 30, місто Київ, 01032.

Відповідач ОСОБА_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Рішення складено 19.10.2026.

Суддя:О. В. Бондаренко