Decision № 140769491, 19.10.2026, Kamin-Kashyrskyi District Court of Volyn Oblast

Справа № 157/908/26

Провадження №2/157/655/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 рокумісто Камінь-КаширськийКамінь-Каширський районний суд Волинської області

в складі головуючого судді Гамули Б.С.,

з участю секретаря судового засідання Плакоша Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що 05 грудня 2019 року між фізичною особою позичальником ОСОБА_1 (надалі відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (далі кредитодавець, первісний кредитор) був укладений договір про споживчий кредит №1533876 (надалі кредитний договір), згідно з умовами якого відповідач отримав 10 000 грн, зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені кредитним договором. Відповідно до графіку сплати кредитних коштів (додаток №1 до кредитного договору №1533876 від 05.12.2019) відповідачем не було сплачено кредитні кошти, комісії і проценти за користування кредитом у строк встановлений кредитним договором. Кредитодавець умови кредитного договору виконав у повному обсязі, надавши відповідачеві кредит в сумі визначеній кредитним договором, що підтверджується платіжним дорученням. Пунктом 7.1. кредитного договору визначає, що цей договір набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов`язки сторін, що ним обумовлені, з моменту переказу кредитних коштів на картковий рахунок позичальника і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Відповідно до умов кредитного договору, 05.03.2020 між первісним кредитором та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» (далі позивач) відповідно до чинного законодавства України укладений договір відступлення прав вимоги 48-МЛ від 05.03.2020 (далі договір відступлення прав вимоги). Відповідно до умов цього договору відбулося відступлення права вимоги та відповідно до ст. 512 Цивільного кодексу України позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги по відношенню до осіб, визначених у реєстрі боржників включно з правом вимоги і за кредитним договором №1533876 від 05.12.2019, що укладений між кредитодавцем та відповідачем.

Сума заборгованості відповідача становить 33 000 грн, відповідно до виписки з особового рахунка. З них: прострочена заборгованість за сумою кредиту становить 10 000 грн; прострочена заборгованість за сумою відсотків становить 16 800 грн; прострочена заборгованість за комісією за видачу кредиту становить 1200 грн; заборгованість по штрафах/пені становить 5000 грн. Позивачем проведено роботу щодо ситуації з погашення наявної заборгованості відповідача та виконання кредитних зобов`язань, а саме відповідачу було надіслано письмову претензію про погашення кредитної заборгованості вих. №19537491/1654 від 01.04.2026.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором №1533876 від 05.12.2019 в розмірі 33 000 гривень, а також понесені судові витрати.

У відзиві на позов відповідачка ОСОБА_1 зазначила, що позовні вимоги не визнає повністю та вважає їх такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав. Позивач звернувся до суду після спливу загальної позовної давності, встановленої ст. 257 ЦК України. Після отримання кредитних коштів жодних платежів на користь кредитора вона не здійснювала, заборгованість не визнавалась, будь-які додаткові угоди чи реструктуризації не укладались. Таким чином, позивачем пропущено строк звернення до суду за захистом свого права. Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності є підставою для відмови у позові. Оскільки позивачка просить застосувати наслідки спливу позовної давності, підстави для покладення на неї судового збору та інших судових витрат відсутні. Просить застосувати наслідки спливу позовної давності. У задоволенні позову ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» відмовити повністю та розглянути справу за її відсутності за наявними у справі матеріалами. Не стягувати з неї судовий збір та витрат на професійну правничу допомогу. Відповідач ОСОБА_1 подала заяву про застосування строку позовної давності, в якій вказала, що у кредитному договорі з 05.12.2019, який був доданим позивачем до позовної заяви кредит було надано строком на 30 днів із 05.12.2019, а кінцевий термін повернення кредиту, сплати комісії та процентів визначено 04.01.2020. Отже, саме з 05.01.2020 позивач дізнався чи міг дізнатися про порушення свого права, оскільки з цього дня виникло прострочення виконання зобов`язання. Позивач не звертався до суду з вимогою про стягнення заборгованості до спливу законного строку звернення, тобто до 05.01.2023. Після 04.01.2020 відповідачем не здійснювались платежі, не укладались угоди про пролонгацію, реструктуризацію, а також не вчинялись будь-які дії, які могли б свідчити про визнання боргу або переривання перебігу позовної давності. Посилання на те, що договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань, не змінює момент початку перебігу позовної давності, оскільки кінцевий строк повернення кредиту прямо визначений кредитним договором. Крім того, відступлення права вимоги на користь ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» не поновлює та не перериває строк позовної давності. Просить застосувати наслідки спливу позовної давності та відмовити ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» у задоволенні позову повністю.

У відповіді на відзив представник позивача вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Кредитний договір №1533876 був укладений 05.12.2019, коли було продовжено строк позовної давності з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) та у період дії воєнного стану. Отже, строк позовної давності в даному кредитному договорі починається з 04.09.2025. З урахуванням вказаних «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, що діяли на момент подання позовної заяви, позивачем не пропущено строк для звернення з вказаним позовом до суду. Просить прийняти відповідь на відзив до розгляду, позовну заяву про стягнення заборгованості ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.

У поданому запереченні на відповідь на відзив відповідачка зазначила, що позивач подав відповідь на відзив, у якій стверджує, що строк позовної давності ним не пропущено, оскільки його перебіг нібито починається з 04.09.2025. Відповідач категорично не погоджується з наведеними у відповіді аргументами позивача, вважає їх незаконними, безпідставними та такими, що свідомо вводять суд в оману з огляду на наступне. Позивач у своїй відповіді на відзив зазначає: «строк позовної давності в даному кредитному договорі починається з 04.09.2025». Це твердження є абсурдним та грубо суперечить статті 261 ЦК України, яку сам же позивач цитує у тексті. Кредитний договір №1533876 був укладений 05.12.2019. Порушення зобов`язання (перші прострочення платежів) відбулися наприкінці 2019 року або на початку 2020 року. Саме в той момент розпочався перебіг позовної давності. Жоден нормативно-правовий акт в Україні не переносив і не може перенести первісну дату початку відліку строку на вересень 2025 року.

Позивач посилається на Закон України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» (Закон №3752-ІХ від 23.05.2024, який набрав чинності 04.09.2025). Позивач стверджує, що оскільки цей Закон скасував зупинення строків на період воєнного стану, то трирічний строк для нього побіг «з нуля» з 04.09.2025. Це твердження є відвертою правовою неправдою. Назва самого Закону чітко вказує на його суть: «щодо поновлення перебігу позовної давності». Слово «поновлення» у цивільному процесі означає, що строк, який раніше був «поставлений на паузу» (зупинений) спочатку карантином, а потім воєнним станом, продовжує йти далі з тієї секунди, на якій він колись зупинився, а не починається заново. З моменту укладення договору (05.12.2019) до моменту введення карантину (12.03.2020) пройшло більше 3 місяців. Протягом цього періоду строк позовної давності активно спливав. 04.09.2025 строк не розпочався заново, а лише відновився залишок того строку, який не встиг пройти до березня 2020 року. Позивач, будучи професійною фінансовою установою не надав суду жодного помісячного календарного розрахунку, який би підтвердив, що чистий строк (період до 12.03.2020 + period з 04.09.2025 до дня подачі позову в червні 2026 року) сукупно не перевищує 3 роки. Позивач просто безпідставно намагається подарувати собі нові 3 роки строків, що є прямим порушенням прав відповідача. Просить застосувати наслідки пропуску позовної давності до позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», у задоволенні позовної заяви відмовити в повному обсязі, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покласти на позивача в повному обсязі.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, заявив клопотання про розгляд справи за його відсутності, щодо ухвалення заочного рішення не заперечив.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, у запереченні на відповідь на відзив просила справу розглянути без їх участі.

Проаналізувавши матеріали справи, суд вважає позов підставним і таким, що підлягає до задоволення частково.

Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 ЦК України). Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частин 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ. Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Судом встановлено, що 05 грудня 2019 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №1533876 (індивідуальна частина), за умовами якого позикодавець зобов`язується на умовах визначених цим договором, на строк визначений п. 1.3. договору надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі визначеній у п. 1.2. договору (далі кредит), а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі плата) у встановлений п.1.4. договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором.

Згідно з пунктами 1.2.-1.4. договору сума кредиту становить 10 000 грн у валюті: українська гривня. Кредит надається строком на 30 днів із 05.12.2019. Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом: 04.01.2020.

Відповідно до пунктів 1.5.-15.2. договору сукупна вартість кредиту складає 7200 грн у грошовому виразі та 876,00 відсотків річних у процентному значенні, і включає в себе складові, визначені у п.п. 1.5.1-1.5.2 договору. Сукупна вартість кредиту розрахована виходячи з припущення, що кредитний договір залишиться чинним протягом погодженого строку та що позикодавець і позичальник виконають свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в цьому договорі. Комісія за надання кредиту: 1200 грн, яка нараховується за ставкою 12,00 відсотків від суми кредиту одноразово. Проценти за користування кредитом: 6000 грн, які нараховуються за ставкою 2,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Тип процентної ставки за цим договором: фіксована.

Згідно з пунктами 1.6.-1.7. договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 2,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Особливості нарахування процентів визначені п. 2.2.3 цього договору. Розрахунок сукупної вартості кредиту зазначено в графіку розрахунків, який є невід`ємною частиною цього договору.

Кредитні кошти надаються позичальнику шляхом безготівкового переказу на рахунок платіжної карти позичальника, зареєстрованої позичальником для цієї мети в особистому кабінеті на сайті miloan.ua.

Пунктом 2.3 договору передбачена пролонгація кредиту. Згідно з п. 2.3.1 договору позичальник за наявності відповідної пропозиції позикодавця має право на продовження строку користування/повернення кредиту на таких самих умовах на певну кількість днів доступну у пропозиції, відповідно до розділу 6 Правил. Для продовження строку користування кредитом позичальник має вчинити дії передбачені розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за продовження кредиту та певну частку заборгованості по кредиту. Можливі строки продовження та максимальні ставки комісії за продовження кредиту наведені у таблиці. За наявності домовленості між позичальником та позикодавцем пролонгація може здійснюватись на інших умовах ніж передбачено цим пунктом.

Цей кредитний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений на веб-сайті товариства miloan.ua (п. 6.1 договору).

Укладення ТОВ «Мілоан» кредитного договору з позичальником в електронній формі юридично є еквівалентним отриманню товариством ідентичного за змістом кредитного договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв`язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов`язання та наслідки (п. 6.4 договору). Цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі (п. 6.5 договору).

До зазначеного договору додано також додаток №1, а саме графік платежів. Кредитний договір було підписано електронним підписом ОСОБА_1 , відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора V91179, що був надісланий на номер мобільного телефону відповідача.

Відповідно до умов договору товариство надало ОСОБА_1 кредит шляхом зарахування на платіжну картку останньої № НОМЕР_1 суму коштів 10 000 грн, що стверджується платіжним дорученням 4161552 від 05.12.2019.

На виконання ухвали суду про витребування доказів АТ КБ «Приватбанк» направило інформацію стосовно рахунків ОСОБА_1 і повідомило, що на ім`я ОСОБА_1 у банку емітовано карту № НОМЕР_2 (IBAN НОМЕР_3 ) та по вказаному рахунку було зарахування коштів на суму 10 000 UAH за період 05.12.2019-12.12.2019.

Суд вважає доведеним факт укладення 05.12.2019 між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 кредитного договору №1533876 в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», та виконання ТОВ «МІЛОАН» свого зобов`язання щодо надання кредиту у сумі 10 000 грн.

Згідно з відомістю про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором 1533876, сформованою ТОВ «МІЛОАН», випискою з особового рахунку за кредитним договором №1533876 від 05.12.2019, ОСОБА_1 на виконання умов договору кошти не сплачувала, внаслідок чого станом на 14.04.2026 у неї виникла заборгованість у розмірі 33 000 грн, з яких 10 000 грн заборгованість за тілом кредиту, 16 800 грн прострочені відсотки, 1200 грн заборгованість за комісією та 5000 грн заборгованість по штрафам/пені.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом це витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо (ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування»).

Таким чином, Закон України «Про споживче кредитування» передбачив право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування. Але законодавство визначає і низку пов`язаних із цим обмежень для банку.

На виконання вимог, зокрема п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» правління Національного банку України постановою від 8 червня 2017 року №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі Правила про споживчий кредит).

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Отже, банк має надати споживачу за визначеною формою детальний розпис усіх складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів, включно з передбаченою у договорі комісією за обслуговування, за кожним платіжним періодом.

Пунктом 1.5.1 вказаного кредитного договору передбачено сплату комісії за надання кредиту: 1200 грн, яка нараховується за ставкою 12,00 відсотків від суми кредиту одноразово.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Таким чином, за змістом загальних норм права об`єктом зобов`язання не можуть бути дії, які одна із сторін вчиняє на власну користь (аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 (пункти 28, 29), у справі №363/1834/17 (пункт 27).

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки (ч. 1 ст. 1054 ЦК України). Отже, суть зобов`язання за кредитним договором полягає в обов`язку банку надати гроші (кредит) позичальникові та в обов`язку останнього їх повернути і сплатити за користування ними проценти (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №363/1834/17 (пункт 28)). Тому у кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов`язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів (аналогічний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №496/3134/19 (пункт 31.25)).

Розрахунок для позичальника суми його чергового платежу, суми дострокового повернення заборгованості, а також інформування позичальника у вигляді SMS-повідомлень, довідок за телефоном, електронною поштою, через інтернет-сервіс банку або в іншій формі щодо суми платежу, щодо стану кредитної заборгованості, щодо надходження та зарахування коштів на рахунок для повернення заборгованості, щодо зарахування коштів платежу на рахунок для погашення заборгованості тощо, є діями, які банк вчиняє, насамперед, на власну користь. Надання за ціною встановленої у кредитному договорі комісії інших послуг за обслуговування, не пов`язаних із інформуванням позичальника, не передбачено.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг (ч. 3 ст. 55 Закону «Про банки і банківську діяльність»), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (п. 3 ч. 3 ст. 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за обслуговування, встановленому у договорі, який підписали сторони, оскільки такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

Принципи справедливості, добросовісності та розумності є фундаментальними засадами цивільного законодавства та основами зобов`язання (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України), спрямованими, зокрема, на реалізацію правовладдя та встановлення меж поведінки у цивільних відносинах. Добросовісність у діях їхнього учасника означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права і сумлінно виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями, бездіяльністю шкоди правам та інтересам інших осіб.

З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.

Суд також вважає комісію за видачу кредиту такою, що не відповідає принципам справедливості та добросовісності, а також такою, що містить елементи введення в оману позичальника. Якщо при визначені у кредитному договорі розміру позики позикодавець обумовлює сплату комісії за видачу кредиту, то фактично фіксує стягнення додаткових коштів, тобто таким чином збільшує навантаження на позичальника, яке у цих правовідносинах забезпечується відсотками за користування кредитом. Навіть попри погодження сплати комісії за видачу кредиту в договорі, таке стягнення додаткових коштів не узгоджується з економічною метою кредитних відносин, якою є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом.

Згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Враховуючи зазначене вище, умови кредитного договору щодо сплати комісії, пов`язаної з наданням кредиту, є нікчемними.

Нікчемність і, відповідно, недійсність з моменту укладення кредитного договору його умов щодо сплати позичальником комісії (за надання фінансового інструменту, за надання кредитних ресурсів, за обслуговування кредитної заборгованості), має наслідком здійснення перерахунку усіх складових заборгованості, які стягує банк.

Суд відхиляє здійснений ТОВ «МІЛОАН» у відомостях про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором №1533876 від 02.12.2019, розрахунок заборгованості в частині нарахування комісії за надання кредиту в розмірі 1200 грн.

Водночас, згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Велика Палата Верховного Суду в Постанові від 05.04.2023 по справі №910/4518/16 зауважила, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя). Установивши, що умова договору передбачає нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання, слід застосовувати як статтю 625 ЦК України, так і інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

З наданого представником позивача розрахунку встановлено, що за період поза межами строку кредитування, позикодавець продовжував нараховувати саме проценти за «користування кредитом». Позивачем в позовній заяві зазначено, що підтверджується доданими розрахунками заборгованості, що будь-якої неустойки за договором або інфляційних втрат та процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України відповідачу не нараховувалось.

Як встановлено судом, строк кредитування був погоджений сторонами та становив 30 днів.

Наведені у п. 2.3 умови договору щодо пролонгації без згоди позичальника, а також встановлення умови про надання згоди споживача на автопролонгацію договору є суперечливими, позаяк пунктом 1.3 кредитного договору чітко визначено, що строк кредиту становить 30 днів та у договорі не вказано іншої умови, що визначається після здійснення автоматичного продовження строку дії кредиту у порядку, передбаченому розділом 2 цього договору, для можливості висловити незгоду з автопролонгацією. До матеріалів справи не долучено угоду, яка підтверджувала б факт пролонгації кредитного договору, а також не долучено правил, які діяли на час укладення договору та регламентували умови пролонгації договору.

З огляду на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 нарахування позивачем відсотків за користування кредитними коштами поза межами строку дії кредитного договору позики є безпідставним, тому проценти за користування коштами за кредитним договором повинні нараховуватися впродовж 30 днів.

За таких обставин, з урахуванням викладеного вище, суд вважає, що з відповідача підлягають стягненню відсотки за вказаним кредитним договором протягом 30 денного строку дії кредитного договору за процентною ставкою 2,0% у розмірі 6000 грн (10 000 грн (сума кредиту) х 2,0% (процентна ставка) = 200 грн х 30 днів (строк кредитування)). Проведений судом розрахунок повністю співпадає з графіком розрахунків.

На час розгляду справи боржник свої зобов`язання за вказаним договором про надання споживчого кредиту належним чином не виконала, чим порушила свої зобов`язання, встановлені договором.

Щодо вимоги про стягнення штрафу/пені у розмірі 5000 гривень суд зазначає, що позивачем не надано конкретизованого розрахунку неустойки із зазначенням виду неустойки (штраф чи пеня) періоду, за який її нараховано та способу її нарахування, що позбавляє суд можливості перевірити правильність та обґрунтованість її нарахування. За таких обставин вимога позивача про стягнення штрафу/пені у розмірі 5000 гривень є не обґрунтованою, а тому в її задоволенні слід відмовити повністю.

Таким чином, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №1533786 від 05.12.2019 становить 16 000 грн, що складається з: заборгованості за кредитом 10 000 грн та заборгованості по відсотках 6000 грн.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (ч. 1 ст. 510 ЦК України).

Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов`язанні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Згідно зі ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Між ТОВ «Мілоан» (надалі кредитор) та ТОВ «Фінансова компанія «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» (надалі новий кредитор) було укладено договір відступлення прав вимоги №48-МЛ.

Згідно з п. 1.1. договору відступлення прав вимоги на умовах, встановлених цим договором, кредитор передає (відступає) новому кредиторові за плату, а новий кредитор приймає належні кредиторові права грошової вимоги (права вимоги) до боржників за кредитними договорами вказаними у реєстрі боржників, укладеними між кредитором і боржниками (портфель заборгованості).

Згідно з п. 2 договору відступлення прав вимоги під правом вимоги розуміється право грошової вимоги кредитора до боржників, строк платежу за якою настав (наявна вимога) та право грошової вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) щодо погашення заборгованості, яка виникла та виникне на підставі укладених між кредитором та боржниками кредитних договорів та підтверджується документацією.

Актом приймання-передачі реєстру боржників від 05.03.2020 до договору відступлення прав вимоги №48-МЛ від 05.03.2020, платіжною інструкцією №17824 від 05.03.2020, витягом з реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги №48-МЛ від 05.03.2020, підтверджується набуття ТОВ «Фінансова компанія «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» права грошової вимоги до відповідача в сумі 33 000 грн, з яких: 10 000 грн заборгованість за тілом кредиту; 16 800 грн заборгованість за відсотками; 1200 грн заборгованість по комісії та 5000 грн заборгованості по штрафам/пені.

Суд погоджується, що перехід права вимоги позивача ТОВ «Фінансова компанія «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №1533876 від 05.12.2019 відбувся у встановленому законодавством порядку. Однак, враховуючи, що загальний розмір заборгованості відповідача за кредитним договором становить 16 000 грн, що встановлено судом, позивач набув право вимоги до відповідача саме у такому розмірі.

Та обставина, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, не позбавляє позивача обов`язку надати суду належні та допустимі докази щодо розміру заборгованості за відсотками, оскільки саме таким чином діють принципи диспозитивності та змагальності сторін у цивільному процесі. Відтак, наданий позивачем витяг із реєстрів боржників до договору факторингу не може вважатися належними доказами наявності такої заборгованості.

Позивачем на адресу відповідача за вихідним номером 19537491/1654 від 01.04.2026 було надіслано претензію, де повідомлено про відступлення прав вимоги за вказаним кредитним договором новому кредитору ТОВ «Фінансова компанія «КРЕДИТ-КАПІТАЛ», а також про необхідність сплатити заборгованість за вказаним кредитним договором у розмірі 33 000 грн, однак на цей час борг не сплачений.

Вивчивши доводи заяви про застосування наслідків спливу позовної давності, суд вважає її безпідставною і такою, що не підлягає до задоволення.

Відповідно до статей 256-258 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За нормами статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З матеріалів справи вбачається, що трирічний строк у межах якого особа, якій належить право вимоги, може звернутися до суду з цим позовом розпочинається 05.01.2020 (наступний день після закінчення строку дії кредитного договору) та закінчується 05.01.2023.

Проте, відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, яким доповнено розділ згідно із Законом №540-IX від 30.03.2020, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Карантин було відмінено 30.06.2023 згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651.

Крім того, відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, яким доповнено розділ згідно із Законом №2120-IX від 15.03.2022 та виключено на підставі Закону №4434-IX від 14.05.2025, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Отже, Прикінцевими та перехідними положеннями Цивільного кодексу України перебіг строку позовної давності був зупинений 02 квітня 2020 року, а відновлений 04 вересня 2025 року. Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 15 травня 2026 року. Таким чином, перебіг трирічного строку звернення до суду з цим позовом не закінчився.

З наведеного вбачається, що строк позовної давності для вимог позивача про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором не закінчився, а тому підстав для застосування наслідків спливу цього строку немає.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та про стягнення з ОСОБА_1 у користь ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованості за кредитним договором №1533876 (індивідуальна частина) від 05.12.2019 у розмірі 16 000 грн, з яких 10 000 грн основний борг та 6000 грн відсотки за користування кредитом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушення умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Оскільки сума заборгованості відповідача по кредитному договору підтверджена належно проведеним розрахунком, здійсненим на підставі умов договору та вимог чинного законодавства, тому саме такий її розмір необхідно стягнути на корить позивача.

Позивач ТОВ «Фінансова компанія «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» у позовній заяві просить суд стягнути з відповідача на свою користь судовий збір та витрати на правову допомогу в розмірі 8000 гривень.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позов задоволено на 48,49% (16 000 х 100% : 33 000), з відповідача підлягає стягненню на користь позивача сплачений ним судовий збір у розмірі 1291 грн (2662 грн 40 к. х 48,49%).

Відповідно до ч. 1. п. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до пунктів 1 та 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представником позивача подано до суду наступні документи: свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №2093, договір про надання правової (правничої) допомоги №0107 від 01.07.2025, ордер на надання правничої допомоги серії ВС від 20.10.2025, акт №Д/22557 наданих послуг (правової (правничої) допомоги від 14.04.2026, детальний опис від 14.04.2026 наданих послуг до акту №Д/22557 від 14.04.2026 за договором про надання правової (правничої) допомоги №0107 від 01.07.2025, згідно з якими вартість послуг з надання правничої допомоги становить 8000 гривень.

Суд, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі з відповідачки, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 14 листопада 2018 року у справі №753/15687/15.

При цьому, суд звертає увагу на те, що предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором. Справа є малозначною в силу вимог закону, та не є складною.

За таких обставин суд вважає, що позивачем витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 8000 грн є завищеними, належним чином не обґрунтованими та становлять надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розумної необхідності судових витрат. Враховуючи складність справи та виконані роботи, суд вважає розмір у сумі 5000 грн співмірним розміром витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що становить 2424 грн 50 к. (5000 грн х 48,49%).

Керуючись статтями 12, 81, 89, 141, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 205, 207, 509, 526, 527, 530, 536, 626, 628, 638, 1054 Цивільного кодексу України, статтями 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», суд

ухвалив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором №1533876 (індивідуальна частина) від 05 грудня 2019 року в розмірі 16 000 (шістнадцять тисяч) гривень.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» судовий збір у розмірі 1291 (одна тисяча двісті дев`яносто одна) гривня та витрати за надання професійної правничої допомоги у розмірі 2424 (дві тисячі чотириста двадцять чотири) гривні 50 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів із дня його проголошення.

Повне найменування, ім`я, місцезнаходження, місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», вулиця Смаль-Стоцького, 1, корпус 28, м. Львів, Львівська область, 79018, код в ЄДРПОУ 35234236; відповідач ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Головуючий Б.С. Гамула