Decision № 140748680, 20.10.2026, Commercial Court of Khmelnytskyi Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Незалежності, 1, м. Хмельницький, 29607, тел. (0382) 71-81-84, (0382) 71-81-83

e-mail: inbox@km.arbitr.gov.ua, ЄДРПОУ 03500128

________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"20" жовтня 2026 р. Справа № 924/663/26

м. Хмельницький

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Заверухи С.В., за участю секретаря судового засідання Тлустої У.О., в залі судового засідання № 305 розглянувши справу

за позовом заступника керівника Летичівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Хмельницької обласної військової адміністрації, м. Хмельницький

до 1. Меджибізької селищної ради, смт. Меджибіж Хмельницького району Хмельницької області

2. Комунального підприємства "Спеціалізоване лісогосподарське підприємство "Меджибіж ліс" Меджибізької селищної ради, с. Требухівці Хмельницького району Хмельницької області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні позивача комунального підприємства "Летичівський спецлісгосп", селище Летичів Хмельницького району Хмельницької області

про витребування земельної ділянки

Представники сторін:

від прокуратури: Гричанюк В.А. - згідно посвідчення від 16.09.25

від позивача: не з`явився

від відповідача 1: Багінська О.О. - згідно ордера; Ткач О.В.- згідно рішення №2-1/2020 від 19.11.2020р

від відповідача 2: Багінська О.О. - згідно ордера; Мельник П.В. - згідно розпорядження та виписки з ЄДР

від третьої особи: не з`явився

У судовому засіданні 20.10.2026р. відповідно до ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

Процесуальні дії по справі.

Ухвалою суду від 29.06.2026р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання та залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні позивача - комунальне підприємство "Летичівський спецлісгосп", селище Летичів Хмельницького району Хмельницької області.

Ухвалою суду від 15.09.2026р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.

Прокурор в інтересах держави в особі позивача просить суд витребувати від Меджибізької селищної ради Хмельницького району та комунального підприємства "Спеціалізоване лісогосподарське підприємство "Меджибіж ліс" Меджибізької селищної ради на користь держави в особі Хмельницької обласної військової адміністрації земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 8,3727 га із кадастровим номером 6823080800:04:001:0002. При цьому, прокурор посилається на окремі положення Земельного кодексу України (далі ЗК України), Цивільного кодексу України (далі ЦК України), Лісового кодексу України (далі ЛК України), Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності, Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", Закону України "Про прокуратуру".

Обґрунтовуючи позов, прокурор відзначив, зокрема, що спірна земельна ділянка лісогосподарського призначення площею 8,3727 га (кадастровий номер 6823080800:04:001:0002), розташована за межами с. Волосівці, є державною власністю і не могла законно вибути до комунальної власності Меджибізької селищної ради.

Також вказується, що ліси та землі лісового фонду України в силу прямої вимоги закону належать державі й не підлягали паюванню, приватизації чи передачі у колективну або комунальну власність. Попри те, що з 2000 року ділянка перебувала у користуванні КП «Летичівський спецлісгосп», право постійного користування не замінює собою право власності держави. Будь-яких рішень про передачу цієї землі у комунальну власність Хмельницька ОВА як розпорядник не приймала, а законодавство прямо забороняє автоматичний перехід або передачу земель лісогосподарського призначення за межами населених пунктів із державної власності в комунальну. Відтак, державна реєстрація права комунальної власності за Меджибізькою селищною радою у вересні 2023 року та подальше надання ділянки в постійне користування новоствореному КП «СЛП «Меджибіж ліс» здійснені всупереч закону та за відсутності повноважень у селищної ради, вважає прокурор.

Прокурор також відзначив, що оскільки державу протиправно позбавили володіння майном шляхом незаконної реєстрації права власності за іншою особою, належним способом захисту є віндикація витребування ділянки з чужого незаконного володіння на користь держави в особі Хмельницької ОВА на підставі ст. 387 ЦК України. Наявність підстав для представництва прокурора зумовлена тривалою пасивною поведінкою (бездіяльністю) Хмельницької ОВА, яка знала про порушення, але через фінансові обмеження не вжила самостійних заходів для звернення до суду.

Враховуючи вищевикладене, прокурор вважає, що реєстрація Меджибізькою селищною радою права комунальної власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення з кадастровим номером 6823080800:04:001:0002 площею 8,3727 га, яка розташована за межами с. Волосівці та передача її у постійне користування КП «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Меджибіж ліс»» Меджибізької селищної ради відбулась із порушенням ст. ст. 1, 5, 6, 7, 8, 13,15,17 Лісового кодексу України, ст. ст. 3,12, 19,20, 55, 57, 83, 84, 117, 122 123, 125,141,142 Земельного кодексу України, а тому вона підлягає витребуванню у державну власність в особі Хмельницької обласної військової адміністрації.

За таких обставин, прокурор просить суд задовольнити позов.

Представники відповідачів проти позову заперечують, вважаючи його безпідставним. Обґрунтовуючи свої заперечення, представник відповідачів, зокрема, вказує на те, що той факт, що процедура виготовлення бланка державного акта на право постійного користування спірною земельною ділянкою не була фіналізована районною радою, свідчить виключно про незавершеність визначеної законом адміністративної процедури, а не про відсутність матеріального права користувача. Триваючий характер правовідносин із оформлення землекористування означає, що суб`єкт публічного права не може посилатися на власну бездіяльність або тривалість погоджувальних процедур як на підставу позбавлення особи її правомірного володіння майном. При цьому, такий висновок був безпосередньо сформульований Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в постанові від 16 січня 2025 року у справі № 910/9266/23 під час розгляду дії саме рішення Хмельницької обласної ради від 28.12.2000 № 19 щодо земель лісового фонду комунальних лісгоспів області. Верховний Суд зазначив, що відсутність акта на право постійного користування свідчить лише про незавершеність триваючої процедури, а оскільки законодавство не містить граничного строку виконання рішення Хмельницької обласної ради № 19, останнє в силу приписів статті 144 Конституції України підлягає обов`язковому виконанню, і відсутність паперового бланка акта не позбавляє підприємство речового права. Аналогічні за суттю висновки закріплені в постановах Верховного Суду від 13 серпня 2024 року у справі № 910/9909/23 та від 4 лютого 2025 року у справі № 910/19615/23.

Крім того, відповідач зауважив, що принцип автоматичного виникнення права власності на підставі закону закріплений у правовій позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 5 серпня 2022 року у справі № 922/2060/20, де встановлено, що відсутність державної реєстрації речового права на земельну ділянку після 1 січня 2013 року не впливає на факт виникнення права комунальної власності на підставі закону.

Також, на думку відповідача, відповідно до пунктів 3 і 4 розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012 №5245-VI землі комунальних підприємств з 1 січня 2013 року набули статусу комунальної власності в силу прямої вказівки закону, що виключає факт їхнього перебування у державній власності на час вирішення спору.

Відтак, представники відповідачів просять суд у позові відмовити.

Перелік обставин, які є предметом доказування; доказів, якими сторони підтверджують або спростовують наявність даних обставин.

Рішенням № 10 від 5 жовтня 2000 року Хмельницька обласна рада констатувала, що ліси не підлягають паюванню, оскільки є державною власністю, а районним радам було запропоновано створити спеціалізовані лісогосподарські підприємства для управління цими землями. Летичівська районна рада 26 жовтня 2000 року прийняла рішення № 10, яким створила комунальне підприємство «Летичівський спецлісгосп» (зареєстроване 23 листопада 2000 року). 14 грудня 2000 року Летичівська районна рада рішенням № 13 вирішила клопотати перед Хмельницькою обласною радою про надання новоствореному спецлісгоспу у постійне користування земель лісового фонду загальною площею 5355,7 га.

Хмельницька обласна рада 28 грудня 2000 року прийняла рішення № 19, яким припинила право користування лісовими землями колишніх КСП та надала їх у постійне користування, зокрема, КП «Летичівський спецлісгосп» загальною площею 5357,6 га, зобов`язавши районну раду виготовити державні акти на право постійного користування.

20 жовтня 2020 року Летичівська районна рада рішенням № 4-39/2020 виключила себе зі складу засновників КП «Летичівський спецлісгосп», включивши натомість Летичівську та Меджибізьку селищні ради, а майно підприємства визначила невід`ємною власністю громад за його місцезнаходженням з 1 січня 2021 року.

Меджибізька селищна рада рішенням від 4 квітня 2023 року № 51-40/2023 ініціювала інвентаризацію земель лісового фонду як комунальної власності, в Державному земельному кадастрі було зареєстровано сформовану земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 8,3727 га за межами с. Волосівці з кадастровим номером 6823080800:04:001:0002.

Рішенням Меджибізької селищної ради від 08.09.2023 №2-48/2023 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок загальною площею 1045,7036 га, в тому числі щодо земельної ділянки, розташованої за межами с. Волосівці, з кадастровим номером 6823080800:04:001:0002, площею 8,3727 га та ухвалила зареєструвати право комунальної власності на сформовані ділянки.

8 вересня 2023 року рішенням № 4-48/2023 рада створила власне КП «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Меджибіж ліс» і ухвалила рішення № 3-48/2023 про вихід зі складу засновників КП «Летичівський спецлісгосп».

11 вересня 2023 року Меджибізька селищна рада зареєструвала в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право комунальної власності на спірну ділянку площею 8,3727 га.

13 вересня 2023 року Летичівська селищна рада рішенням № 1 вирішила погодити вихід Меджибізької селищної ради зі співзасновників та припинити право постійного користування КП «Летичівський спецлісгосп» на окремі лісові ділянки, розташовані на території Меджибізької громади.

14 вересня 2023 року Меджибізька селищна рада рішенням № 57-49/2023 вирішила передати спірну ділянку в постійне користування новоствореному КП «СЛП «Меджибіж ліс», і 21 вересня 2023 року відповідне речове право користування було офіційно зареєстроване за цим підприємством.

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Згідно з п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частинами 3-5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. ст.131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).

З огляду на приписи ст. 14 Конституції України та норми Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прокурор обґрунтував, що порушення інтересів держави полягає в тому, що із державної власності в комунальну вибули земельні ділянки лісогосподарського призначення, які враховуючи, зокрема, ст. ст. 1, 5, 7, 8, 17 Лісового кодексу України, ст.ст. 3, 12, 19, 20, 55, 84,122, п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України, не можуть перебувати в комунальній власності.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за використанням та охороною лісів, надр, води, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та інших природних ресурсів.

Статтею 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" передбачено, що місцеві державні адміністрації розпоряджаються землями державної власності відповідно до закону.

Згідно з п. а) ч. 1 ст. 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 31 Лісового кодексу України Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території, приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст обласного значення.

Відповідно прокурор доводить, що у спірних правовідносинах Хмельницька обласна військова адміністрація є належним позивачем, як розпорядник земель лісогосподарського призначення державної власності. Підставою представництва прокурором інтересів держави в спірних правовідносинах є бездіяльність органу, уповноваженого держаною здійснювати відповідні функції держави у спірних правовідносинах - Хмельницької ОВА.

У постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Беручи до уваги те, що представництво інтересів держави в суді є конституційною функцією органів прокуратури, а подача позову єдиним можливим заходом реагування, направленим на реальне поновлення порушених прав та інтересів держави, невжиття самостійно уповноваженим органом у спірних правовідносинах, ефективних заходів щодо усунення виявлених порушень, вбачаються підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі Хмельницької обласної військової адміністрації та звернення до суду з позовом у цій справі.

Надавши оцінку наявним у справі доказам та перевіривши обґрунтованість наведених прокурором доводів щодо порушення інтересів держави, необхідності їх захисту та обґрунтованості підстав для звернення з відповідним позовом для захисту інтересів держави, зважаючи на зміст наявних у матеріалах справи звернень прокурора, суд дійшов висновку про те, що прокурор підтвердив наявність у нього підстав для представництва інтересів держави, визначених ст.23 Закону України Про прокуратуру, в особі позивача при зверненні з цим позовом.

Стосовно суті спору судом відзначається, що за приписами ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЗК України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (ч. 2 ст. 152 ЗК України).

У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК України) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (ст. 391 ЦК України, ч. 2 ст. 152 ЗК України).

Наведені способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного чи негаторного позову.

Якщо є підстави, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача, захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову. Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна або особи, яка має речове право на майно (титульний володілець), яке полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання правомочностей.

Предмет віндикаційного позову становить вимога неволодІючого майном власника до незаконно володіючого цим майном не власника про повернення індивідуально визначеного майна із чужого незаконного володіння, а підставою такого позову обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна із чужого незаконного володіння.

Заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.

Отже, особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі.

Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні. Набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи нерухомого майна.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам).

Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Близькі за змістом висновки наведені, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/І 4-ц, від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13, від 22.06.2021 у справі №200/606/18.

Отже, належним відповідачем за позовом про витребування від особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який зважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 Цивільного кодексу України).

Крім того, судом відзначається, що статтею 6 ЛК України (в редакції від 11.05.2000) визначено, що усі ліси в Україні є власністю держави. Згідно наказу Міністерства аграрної політики України №106/60 від 26.06.2000 «Про ліси сільськогосподарських підприємств» при здійсненні реформування колективних сільськогосподарських підприємств відповідно до Указу Президента України №1529/99 від 03.12.1999 на засадах приватної власності на землю і майно та при створенні різних типів господарських структур згідно з чинним законодавством лісові землі паюванню не підлягають, оскільки вони є власністю держави. Цим наказом постановлено внести пропозиції обласним радам і обласним державним адміністраціям про передачу у встановленому порядку земель лісового фонду, що були у користуванні колективних сільськогосподарських підприємств, державним лісогосподарським підприємствам Держкомлісгоспу України або діючим чи новоствореним спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, підпорядкованим Мінагрополітики, а також агроформуванням, у яких створено спеціалізовані підрозділи для ведення лісового господарства.

Повноваження щодо розпорядження ними, а саме надання земельних ділянок лісового фонду за межами населених пунктів у постійне користування та припинення права користування ними належали обласним Радам народних депутатів (ст. 13 ЛК України в редакції від 11.05.2000).

Відповідно до ст. 4 Земельного кодексу України (в редакції, станом на 12.07.2000) у державній власності перебувають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність. Не можуть передаватись у колективну та приватну власність землі лісового фонду, за винятком невеликих (до 5 гектарів) ділянок лісів, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств.

Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України, яка делегує відповідним Радам народних депутатів свої повноваження щодо розпорядження лісами, визначені цим Кодексом та іншими актами законодавства (ч. 2 ст. 6 Лісового кодексу України, в редакції станом на 07.12.2000). Ради народних депутатів в межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування або вилучають їх в порядку, визначеному Земельним та цим кодексами (ч. 3 ст. 6 Лісового кодексу України, в редакції станом на 07.12.2000).

Згідно зі статтею 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Згідно з ч. 2-3 ст. 1 ЛК України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Згідно із ст. ст. 8, 9 ЛК України (у редакції з 29.03.2006р.) у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону. У комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об`єктів комунальної власності в установленому законом порядку. Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.

Як встановлено судом, рішенням чотирнадцятої сесії Хмельницької обласної ради третього скликання від 28 грудня 2000 року № 19 «Про припинення права користування та надання земельних ділянок лісового фонду у постійне користування» було припинено право постійного землекористування лісовими землями реформованих колективних сільськогосподарських підприємств та передано у постійне користування Летичівському спеціалізованому лісогосподарському підприємству землі загальною площею 5357,6 га. Обов`язок щодо виготовлення та видачі державних актів пунктом 3 цього ж рішення було покладено на Летичівську районну раду.

Суд погоджується з твердженням відповідачів про те, що той факт, що процедура виготовлення бланка державного акта на право постійного користування спірною земельною ділянкою не була фіналізована районною радою, свідчить виключно про незавершеність визначеної законом адміністративної процедури, а не про відсутність матеріального права користувача. Триваючий характер правовідносин із оформлення землекористування означає, що суб`єкт публічного права не може посилатися на власну бездіяльність або тривалість погоджувальних процедур як на підставу позбавлення особи її правомірного володіння майном. При цьому, такий висновок був безпосередньо сформульований Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в постанові від 16 січня 2025 року у справі № 910/9266/23 під час розгляду дії саме рішення Хмельницької обласної ради від 28.12.2000 № 19 щодо земель лісового фонду комунальних лісгоспів області. Верховний Суд зазначив, що відсутність акта на право постійного користування свідчить лише про незавершеність триваючої процедури, а оскільки законодавство не містить граничного строку виконання рішення Хмельницької обласної ради № 19, останнє в силу приписів статті 144 Конституції України підлягає обов`язковому виконанню, і відсутність паперового бланка акта не позбавляє підприємство речового права. Аналогічні за суттю висновки закріплені в постановах Верховного Суду від 13 серпня 2024 року у справі № 910/9909/23 та від 4 лютого 2025 року у справі № 910/19615/23.

Крім того, судом відзначається, що прокурор безпідставно наполягає на тому, що набуття територіальною громадою права комунальної власності на лісові землі за межами населених пунктів могло відбутися лише шляхом видання індивідуального розпорядження Хмельницької ОДА та укладення акта приймання-передачі за статтею 117 Земельного кодексу України з огляду на таке.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності" №1457-ІУ від 05.02.2004, що був чинним до 01.01.2013 року, при розмежування земель державної та комунальної власності не можуть передаватись до земель комунальної власності землі лісового фонду за межами населених пунктів.

Разом з тим, судом наголошується на тому, що Закон України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» втратив чинність на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012 № 5245-VI. Згідно з пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 5245-VI з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються, зокрема, земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій. Зазначена норма не містила будь-яких винятків щодо категорій земель чи їхнього просторового розташування (в межах або за межами населених пунктів), якщо такі землі перебували у постійному користуванні комунальних підприємств. При цьому судом враховано, що принцип автоматичного виникнення права власності на підставі закону закріплений у правовій позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 5 серпня 2022 року у справі № 922/2060/20, де встановлено, що відсутність державної реєстрації речового права на земельну ділянку після 1 січня 2013 року не впливає на факт виникнення права комунальної власності на підставі закону.

Крім того, Законом України № 1423-IX від 28 квітня 2021 року було доповнено розділ Х Перехідних положень ЗК України пунктом 24. Підпункт «в» пункту 24 Перехідних положень встановлює, що землями комунальної власності вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів, крім земель природно-заповідного фонду та лісогосподарського призначення.

З приводу наведеного судом зауважується, що таке виключення стосується виключно земель, які станом на 27 травня 2021 року продовжували перебувати у державній власності. Зазначений закон не містить ретроспективних норм, які скасовували б чи припиняли права комунальної власності територіальних громад, що виникли ще 1 січня 2013 року відповідно до Закону № 5245-VI щодо земель комунальних підприємств. Спірна земельна ділянка площею 8,3727 га була сформована як окремий об`єкт цивільних прав відповідно до вимог статті 79-1 Земельного кодексу України лише 16 серпня 2023 року за результатами затвердження Меджибізькою селищною радою технічної документації із землеустрою, виготовленої ТОВ «ГЕОЛАБС» (витяг із ДЗК № НВ-4800399862023). До цієї дати ділянка не була індивідуалізована в кадастрі, а отже, її подальша державна реєстрація 11 вересня 2023 року виступала суто юридичною фіксацією вже наявного правового статусу комунального майна, а не первинним вилученням земель із державної власності, про що обгрунтовано стверджують відповідачі.

Крім того, судом взято до уваги доводи відповідачів про те, що матеріали справи містять значний комплекс офіційних письмових доказів публічного діловодства, які охоплюють безперервний період із 2000 року до моменту здійснення державної реєстрації. Зокрема, згідно з рішеннями тринадцятої сесії Хмельницької обласної ради від 05 жовтня 2000 року № 10 та чотирнадцятої сесії від 28 грудня 2000 року № 19 5357,6 га лісових земель реформованих КСП було закріплено за комунальним лісогосподарським підприємством. Реальний факт фактичного переходу та вступу у володіння цими масивами засвідчений звітом голови Летичівської районної ради від 8 червня 2001 року № 101, відповідно до якого підприємством було прийнято в натурі 5217,6 га лісів, проведено суцільну інвентаризацію та розпочато господарську діяльність. Офіційна лісовпорядна документація державного зразка, виготовлена Комплексною лісовпорядною експедицією ВО «Укрдержліспроект», доводить сталість меж та площ спірного масиву. За матеріалами базового лісовпорядкування 2013 року спірний масив лісу обліковувався у складі кварталу 1 (виділи 1 3) площею 8,4 га КП «Летичівський спецлісгосп» на території Волосовецької сільської ради. Листом ВО «Укрдержліспроект» від 25 серпня 2026 року № 03/1515-26 та листом від 9 квітня 2024 року № 03-417, наданим на запит самої прокуратури разом із викопіюванням із картографічної бази даних, офіційно засвідчено тотожність: виділи 1 та 2 кварталу 1 базового лісовпорядкування загальною площею 8,4 га повністю відповідають контурам сформованої ділянки площею 8,3727 га за кадастровим номером 6823080800:04:001:0002. Легітимність користування до 2023 року підтверджується також нормативними актами центральних органів виконавчої влади. Наказами Держлісагентства України від 17 серпня 2012 року № 318 та від 22 травня 2015 року № 160 ліси комунальних лісгоспів Хмельницької області були офіційно віднесені до відповідних категорій захисності. Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 17 серпня 2015 року № 23-аг для КП «Летичівський спецлісгосп» було затверджено розрахункові лісосіки на рубки головного користування на строк до 2023 року, що в силу норм лісового законодавства надається виключно постійним лісокористувачам.

Крім того, відповідачами наголошено, що наказом Хмельницького обласного управління лісового та мисливського господарства від 1 березня 2019 року № 14 на підставі погодження Міністерства екології від 22 січня 2019 року № 5/4-15/789-19 було офіційно затверджено проєкт організації лісового господарства підприємства. Довідкою Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 6 лютого 2024 року № 514/281-24 підтверджено, що ділянка завжди належала до земель лісогосподарського призначення на підставі рішення обласної ради від 28.12.2000 № 19, а права державної власності на неї в кадастрі ніколи не реєструвалися. Докази, що фіксують функціонування лісгоспу після вересня 2023 року, засвідчують законне правонаступництво та санкціоновану державою безперервність управління. Листом ВО «Укрдержліспроект» від 5 лютого 2024 року № 03-138 підтверджено, що всі земельні ділянки новоствореного КП «СЛП «Меджибіж ліс» були виокремлені із земель, що обліковувалися за Летичівським спецлісгоспом з 2013 року. Протокол лісовпорядної наради від травня 2024 року, підписаний представником Хмельницької ОДА, прямо зафіксував відповідність сформованої кадастрової ділянки виділам 1 2 кварталу 1 лісгоспу. Проєкт організації лісового господарства КП «СЛП «Меджибіж ліс» на площу 1056,2 га був офіційно погоджений Міністерством економіки від 22 жовтня 2025 року № 69-07/71729-07 та затверджений наказом Міжрегіонального управління Держлісагентства від 30 жовтня 2025 року № 230. Офіційною довідкою Головного управління ДПС у Хмельницькій області від 17 серпня 2026 року № 13631/6/22-01-04-04-14 підтверджено сплату підприємством земельного податку за 1057 га лісів та перерахування до бюджету рентної плати за спеціальне використання лісових ресурсів за діючими електронними лісорубними квитками 2026 року.

Вищенаведені доводи відповідачів прокурором не спростовано. При цьому взята до уваги правова позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладена у постанові від 28 вересня 2022 року по справі № 911/840/21, в якій зазначено, що відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Таким чином, суд констатує, що спірна земельна ділянка лісового фонду не вибувала з володіння держави поза її волею: у грудні 2000 року Хмельницька обласна рада за власною волею ухвалила чинне рішення № 19 про надання лісів у постійне користування комунальному спеціалізованому лісгоспу. При цьому, відповідно до пунктів 3 і 4 розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012 №5245-VI землі, які перебувають у постійному користуванні комунальних підприємств, з 1 січня 2013 року набули статусу комунальної власності в силу прямої вказівки закону, що виключає факт їхнього перебування у державній власності на час вирішення спору.

Судом відзначається, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України). Частиною 4 статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно із ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як передбачено ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13, ст. 74 ГПК України).

За таких обставин, беручи до уваги наведені вище положення закону, враховуючи встановлені судом факти та зміст позовних вимог, оскільки прокурором не доведено факт перебування земельної ділянки лісогосподарського призначення площею 8,3727 га із кадастровим номером 6823080800:04:001:0002 у державній власності на час подання позову та на момент вирішення спору, суд вважає, що позовні вимоги про витребування означеної земельної ділянки не підлягають задоволенню з огляду на їх безпідставність.

Таким чином, у позові слід відмовити.

Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у справі покладається на прокуратуру у зв`язку з відмовою в позові.

Керуючись ст.ст. 2, 20, 24, 73, 74, 129, 232, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 20.10.2026р.

Суддя С.В. Заверуха

Відрук.: 2 прим.

1 - до справи

2 - відповідачу 2 (31532, Хмельницька обл., Хмельницький р-н, с. Требухівка, вул. Довжанська,21-А, код 45286830)

Надіслати рішення прокуратурі, позивачу, відповідачу 1, третій особі до електронного кабінету Електронного суду.