Decision № 140739017, 15.10.2026, Ivanivka District Court of Odesa Oblast

Іванівський районний суд Одеської області

Іванівський районний суд Одеської області

Справа № 499/1136/26

Провадження № 2/499/848/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

15 жовтня 2026 року селище Іванівка

Іванівський районний суд Одеської області у складі головуючого судді Погорєлова І.В., за участю секретаря судового засідання Дібрової О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Іванівка Березівського району Одеської області в порядку спрощеного провадження з повідомленням сторін по справі цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ІННОВА-НОВА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача звернувся до суду з вищевказаним позовом, згідно якого просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №3638910424 від 13.04.2024 року у розмірі 26540,00 грн., а також понесені судові витрати.

Позовні вимоги представник позивача обґрунтовує тим, що 13.04.2024 між ТОВ «Іннова Фінанс» (після перейменування ТОВ «ІННОВА-НОВА») та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання грошових коштів у кредит №3638910424, відповідно до умов якого позикодавець зобов`язався надати позичальнику кредит у розмірі 5000,00 гривень шляхом перерахунку на поточний рахунок позичальника, уключаючи використання реквізитів платіжної картки, строком на 360 днів. Договір був підписаний одноразовими ідентифікаторами сторін. Перерахування позичальнику кредитних коштів у розмірі 5000,00 гривень було здійснено шляхом грошового переказу, використовуючи реквізити платіжної карти, вказаної відповідачем під час укладання договору в порядку, визначеному ЗУ «Про платіжні послуги». Позивач свої зобов`язання виконав в повному обсязі. В той же час відповідач, всупереч умовам договору кредиту, свої зобов`язання належним чином не виконала, суму позики не повернула, проценти за користування грошовими коштами не сплатила. Загальна заборгованість відповідача перед позивачем за договором про надання грошових коштів у кредит №3638910424 від 13.04.2024 станом на дату підготовки позовної заяви становить 20002,50 гривень, з яких: 5000,00 гривень заборгованість за тілом кредиту; 21540,00 гривень заборгованість за процентами.

У позовній заяві також зазначений попередній розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, і який складає суму судового збору у розмірі 2662,40 гривень та витрати на надання професійної правничої допомоги у розмірі 5000,00 гривень. Документальне підтвердження понесених судових витрат в частині надання професійної правничої допомоги буде скеровано до суду разом із заявою про ухвалення додаткового рішення в строк, встановлений ч. 8 ст. 141 ЦПК України, що не перевищує 5 днів з моменту винесення судом рішення по справі.

У судове засідання представник позивача не з`явився, про дату час і місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, у позовній заяві просив розгляд справи проводити без участі представника позивача, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідач у судове засідання не з`явилася, на адресу суду повернувся конверт, в якому відповідачу направлялася судова повістка, ухвала про відкриття провадження з зазначенням двох дат судових засідань, копія позову з додатками, з відмітками, що адресат відсутній за вказаною адресою.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника. Водночас у своїй постанові від 10.05.2023 року у справі №755/17944/18 провадження № 61-185св23 ВС зазначив, що наявна в матеріалах справи довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки. Відповідно до пункту 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Тому, зважаючи на ту обставину, що відповідачу судова кореспонденція була направлена за адресою місця реєстрації, встановленій судом, то відповідач вважається такою, що належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, заяв та клопотань не надала, відзиву не надіслала, про причини неявки не повідомила, тому суд визнає її неявку з неповажних причин та вважає за можливе розглянути справу у її відсутність за наявними матеріалами.

На підставі ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі факти і відповідні їм правовідносини та дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 13.04.2024 між ТОВ «Іннова Фінанс» (після зміни назви ТОВ «ІННОВА-НОВА») та ОСОБА_1 за допомогою ІКС Товариства укладено Договір надання грошових коштів у кредит №3638910424, за умовами якого товариство надає позичальнику кредит у гривні, а позичальник зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити комісію за надання кредиту, проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором. Сума кредиту 5000,00 гривень, стандартна процентна ставка в день застосовується у межах строку кредиту та становить: 1% за кожен день користування кредитом, строк кредиту 360 днів. Кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок позичальника, уключаючи використання реквізитів платіжної картки. Договір підписаний одноразовим ідентифікатором позичальника ОСОБА_1 .

Відповідно до приписів ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Статтею628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Підписання Договору надання грошових коштів у кредит №3638910424 від 13.04.2024 року, свідчить про те, що відповідач всі умови цілком зрозуміла та своїм підписом письмово підтвердила та закріпила те, що сторони договору діяли свідомо, були вільні в укладенні даного договору, вільні у виборі контрагента та умов договору.

Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Статтею 3 Закону України «Про електрону комерцію» передбачено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Вищевказаний Договір надання грошових коштів у кредит №3638910424 від 13.04.2024 підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором, а тому, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Абзац другий ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Частиною першою ст. 1046 ЦК України визначено, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Судом встановлено, що на виконання умов Договору надання грошових коштів у кредит №3638910424 від 13.04.2024 позивачем було здійснено видачу кредитних коштів ОСОБА_1 22.04.2025 у сумі 5000,00 гривень, через надавача платіжних послуг ТОВ «ФК «КОНТРАКТОВИЙ ДІМ» за допомогою системи «EasyPay» на картковий рахунок позичальника, що вказаний відповідачем при укладанні договору, що підтверджується випискою по рахунку.

Згідно ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлюється договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Стаття 1049 ЦК України передбачає, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, встановлені договором.

Відповідно ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму або не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів.

Відповідно до ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

На підставі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України невиконання зобов`язання є порушенням зобов`язання. Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, оцінюючи їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, як кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, наведені у справі аргументи, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, керуючись засадами верховенства права, суд приходить до висновку, що позов ТОВ «ІННОВА-НОВА» підлягає частковому задоволенню. Позивачем доведено факт порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань, відповідач своїх заперечень щодо позовних вимог, а також належних та допустимих доказів на спростування позовних вимог, не надав, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість, однак в іншому розмірі, ніж визначений позивачем.

Дослідивши договір №3638910424 від 13.04.2024 року, суд дійшов висновку, що правовідносини, які виникли між первісним кредитором та відповідачем регулюються нормами Закону України «Про споживче кредитування».

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24.12.2023, внесені зміни в Закон України «Про споживче кредитування», зокрема статтю 8 цього Закону доповнено частиною 5 - «Максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.».

Частиною 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону передбачено, що дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Відповідно до п. 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування», тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", установлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5%; протягом наступних 120 днів - 1,5 %».

Суд зазначає, що перехідні положення закону застосовуються, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов`язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень законопроекту.

Як встановлено судом, договір про надання споживчого кредиту №3638910424, укладений 13.04.2024 року, тобто після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», яким доповнено ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» частиною 5 щодо максимального розміру денної процентної ставки, яка не може перевищувати 1%.

Отже умови договори щодо встановлення денної процентної ставки мають відповідати ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», яка вступила в дію з 24.12.2023.

Судом встановлено, що пунктом 2.6.1 договору №3638910424 від 13.04.2024 року передбачена денна процентна ставка, яка складає 2,2%, що не відповідає та суперечить нормам ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування».

Частиною 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини 1 цієї статті, є нікчемним.

Частиною 1 статті 27 ЦК України визначено, що правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов`язки, є нікчемним.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з ч. 1 ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Частиною 1 статті 1057-1 ЦК України передбачено, що у разі визнання недійсним кредитного договору суд за заявою сторони в обов`язковому порядку застосовує наслідки недійсності правочину, передбачені частиною першою статті 216 цього Кодексу, та визначає грошову суму, яка має бути повернута кредитодавцю.

Водночас ч.1 ст. 216 ЦК України встановлено, що недійсний правочинне створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 216 ЦК України, правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Така позиція сформована Верховним Судом у постанові від 10.01.2024 у справі № 727/5461/23, Суд вказав, що: «нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (аb initio) і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ірso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (egra omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/ набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ех officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах».

Отже, умови п. 2.6.1 договору №3638910424 від 13.04.2024 року про визначення денної процентної ставки у розмірі 2,2% є нікчемними.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору, які встановлюють проценти понад визначений законом ліміт, є нікчемними лише в частині перевищення такого ліміту, але не в частині самого права кредитодавця на проценти.

Отже, суд застосовує імперативні норми чинного законодавства та визначає розмір процентів виходячи з максимально допустимої ставки 1% на день.

Визначаючи розмір процентів, що підлягають стягненню, суд виходить із максимально допустимої процентної ставки у розмірі 1% на день від суми кредиту, що становить 5000 грн, за період користування кредитом 360 днів, у зв`язку з чим до стягнення підлягають проценти у загальному розмірі 18000,00 грн.(50*360), отже таким чином до стягнення підлягають кошти у розмірі 23000,00 грн. (тіло кредиту 5000,00 грн., відсотки 18000,00 грн.).

Позовна заява була подана до суду в електронному вигляді з використанням підсистеми ЄСІТС «Електронний суд». За подання позовної заяви позивачем було сплачено судовий збір, визначений в підпункті 1) п. 1 ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» та розрахований з урахуванням положень ч. 3 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» із застосуванням понижуючого коефіцієнту 0,8 у розмірі 2662,40 гривень.

У відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Загальна сума, яка підлягає стягненню із ОСОБА_1 складає 23000,00 гривень, що становить 86,6% від заявлених позовних вимог. Тому, враховуючи положення ст. 141 ЦПК України із відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2305,60 гривень.

Керуючись ст. 207, 526, 530, 598, 599, 610-612, 628, 638, 639, 1046, 1048-1050, 1054, 1056-1 ЦК України, ст. 141, 247, 263-265, 268, 273, 279, 354-355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «ІННОВА-НОВА» (вулиця Верхній Вал, будинок 10, поверх 2, офіс 5, місто Київ, код ЄДРПОУ 44127243) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ІННОВА-НОВА» заборгованість за Договором надання грошових коштів у кредит №3638910424 від 13.04.2024 в загальному розмірі 23000,00 грн., яка складається з:

5000,00 гривень заборгованість за тілом кредиту;

18000,00 гривень заборгованість за процентами.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ІННОВА-НОВА» витрати по сплаті судового збору у розмірі 2305,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

СуддяІгор ПОГОРЄЛОВ