Decision № 140738021, 20.10.2026, Centralnyi District Court of Mykolaiv City

Справа № 490/5371/26

нп 2/490/4068/2026

УКРАЇНА

ЦЕНТРАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД м. МИКОЛАЄВА

вул. Захисників Миколаєва, 41/12, м. Миколаїв, 54607 тел. (0512) 53-31-08

e-mail: inbox@ct.mk.court.gov.ua, web: ct.mk.court.gov.ua Код ЄДРПОУ 02892528

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року місто Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Саламатіна О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

11.06.2026 року до Центрального районного суду м. Миколаєва надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_2 , в якій позивач просить стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 18912,00 грн.

В обґрунтування вимог позивач посилається на те, що між відповідачем та ТОВ «Мілоан» 10.01.2020 року було укладено кредитний договір №1134581, відповідно до якого відповідач отримав кредитні кошти у розмірі 8000,00 грн, які зобов`язалася повернути з урахуванням відсотків за користування кредитними коштами та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені кредитним договором. Однак відповідач свої обов`язки до договором не виконав, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 18912,00 грн.

10.12.2020 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» було укладено договір відступлення прав вимоги №55-МЛ, згідно якого право вимоги за кредитним договором №1134581 від 10.01.2020 року, від ТОВ «Мілоан» перейшло ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал».

З урахуванням наведеного позивач просить стягнути з відповідача існуючу заборгованість та судові витрати, які складаються з судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.06.2026 року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Саламатіна О.В.

11.06.2026 року матеріали справи передано для розгляду судді Саламатіну О.В.

Ухвалою судді від 12.06.2026 року, прийнято вищезазначену позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, також витребувано у АТ КБ «ПриватБанк» інформацію про надходження на рахунок банківської картки НОМЕР_1 коштів розмірі 8000 грн. в період з 10.01.2020 по 17.01.2020 року.

Сторони в судове засідання не викликались відповідно до ч. 5 ст. 279 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), проте в ухвалі про відкриття спрощеного позовного провадження від 12.06.2026 року відповідачу був наданий строк в 15 днів з дня отримання даної ухвали суду, на подачу відзиву на позовну заяву та роз`яснено право подати заяву із обґрунтованими запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

26.06.2026 року відповідачем ОСОБА_1 подано до суду відзив на позовну заяву, в якому останній наполягає на відмові в задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідач у відзиві зазначає, що не заперечує проти того, що 10.01.2020 року між ним та ТОВ «Мілоан» був укладений договір про споживчий кредит №1134581. Відповідно до умов зазначеного договору, кредит надавався строком на 30 днів з 10.01.2020 року, проте з наданої позивачем відомості про нарахування, вбачається, що відсотки нараховувались до 29.04.2020 року включно, що значно перевищує тридцяти денний термін, визначений умовами договору. Крім того, відповідач зазначає, що з вищезазначеної відомості вбачається, що ним частково вносились платежі на рахунок первісного кредитора, зокрема 14.02.2026 року.

Також відповідач звертає увагу, що не відмовлявся від виконання своїх зобов`язань та намагався знайти компромісне вирішення ситуації, зокрема 09.03.2020 року ним було підготовлено та направлено на офіційну поштову адресу первісного кредитора листа, щодо можливої реструктуризації боргу та узгодження умов поетапної оплати в повному обсязі. Будь-якої відповіді ним отримано не було.

Крім того, відповідач вказує, що відносно вказаних позовних вимог сплив строк позовної давності, оскільки, відповідно до норм Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності для первісного кредитора почався після спливу терміну кредитування, тобто з 09.02.2020 року. Строк позовної давності закінчився 09.02.2023 року. Зазначає, що навіть якщо брати до уваги дату внесення ним останнього платежу за кредитним договором - 14.02.2020 року, строк позовної давності для первісного кредитора закінчився 14.02.2020 року. Зміна кредитора не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності, але навіть якщо теоретично прийняти за початок строку перебігу дату укладення договору відступлення прав вимоги - 10.12.2020 року, то для нового кредитора, позивача, строк позовної давності закінчився 10.12.2023 року. За такого, вказує, що строк позовної давності для позивача закінчився більше двох років тому, що є аргументованою підставою для відмови у позові.

Щодо договору відступлення прав вимоги відповідач зазначає, що претензію, яку як вбачається з позовної заяви, направляв позивач за вих. №20278107/4194 від 01.04.2026 року ним отримано не було та позивачем не надано доказів отримання відповідачем вказаної претензії. Відповідно до пункту 13.1 договору відступлення прав вимоги, вказаний договір діє до 31.01.2024 року, а отже, позивачем не надано жодних доказів про те, що його, як боржника, було у встановленому порядку повідомлено про відступлення прав вимоги новому кредиторові.

Стосовно заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, відповідач вказує, що на підтвердження цих витрат, суду повинні бути надані належні докази, проте позивачем не надано платіжних документі, які підтверджують сплату позивачем коштів у розмірі 8000 гривень. Акцентує увагу на тому, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

За такого, враховуючи викладені у відзиві заперечення, відповідач ОСОБА_1 , просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, в тому числі щодо стягнення сплаченого позивачем судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.

10.08.2026 року від представника позивача - ОСОБА_3 надійшла відповідь на відзив, в якій останній зазначає, що вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

При укладенні договору позичальник підтвердив, що інформація щодо порядку видачі, суми кредиту, комісії, річної процентної ставки, строку кредиту, правила надання фінансових послуг йому надані з дотриманням вимог законодавства про захист прав споживачів та забезпечує правильне розуміння позичальником суті фінансової послуги без нав`язування її придбання. Відповідач здійснив волевиявлення щодо укладення договору шляхом направлення підписаної електронним підписом одноразовим ідентифікатором відповіді про прийняття пропозиції укласти кредитний договір № 1134581 від 10.01.2020 року. Відповідач передбачав всі наслідки, був ознайомлений з умовами кредитування та відповідальністю за порушення кредитних зобов`язань по кредитному договору.

Представник позивача вказує, що підписання відповідачем договору про надання кредиту свідчить про ознайомлення його з правилами надання коштів у позику та вимогами ч. 2 ст. 12 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", так як ознайомлення із даними правилами передують укладенню договору. Отже, відповідач був у повній мірі поінформований про умови надання кредиту відповідно до вимог чинного законодавства, що не заперечується і позивачем.

Щодо позовної давності подачі позовної заяви, представник позивача посилається на чинні норми ЦК України, Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX), в якому було визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільним Кодексом України продовжуються на строк дії такого карантину. Тобто з 12.03.2020 до 01.07.2023 строки позовної давності продовжувалися на строк дії карантину, з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19). Крім того, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 40-44, ст. 356) доповнено пункт 19: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії». Тобто, з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, внаслідок чого строки позовної давності спочатку були продовжені.

3 червня офіційно опубліковано Закон України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності».

Даний Закон скасовує зупинення строків позовної давності на період дії воєнного стану. Він набере чинності з 4 вересня 2025 року, тобто через три місяці з дня, наступного за днем опублікування.

За такого, представник позивача зауважив, що Кредитний договір №1134581 був укладений 10.01.2020 року, коли було продовжено строк позовної давності з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), та у період дії воєнного стану, а отже, строк позовної давності в Даному Кредитному договорі був зупинений 12.03.2020 року та почав продовжуватись з 04.09.2025 року та позивачем не пропущено строк для звернення з вказаним позовом до суду.

Щодо відступлення прав вимоги, сторона позивача вказує, що 10.12.2020 року між ТзОВ «Мілоан» та позивачем, відповідно до чинного законодавства України, було укладено Договір відступлення прав вимоги № 55-МЛ від 10.12.2020 року. Відповідно до умов даного Договору, та у відповідності до ст. 512 ЦК України позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТзОВ «Мілоан», в тому числі і до відповідача за кредитним договором.

Представник зазнає, що сума та розрахунок заборгованості за Кредитним договором №1134581 від 10.01.2020 року було передано позивачу від первинного кредитора ТОВ «Мілоан» згідно Договору відступлення прав вимоги № 55-МЛ від 10.12.2020 року. Таким чином, ТзОВ ФК «Кредит-Капітал» набуло право вимоги по кредитному договору № 1134581 від 10.01.2020 року.

Крім того, представник позивача зауважив, що відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 р. у справі № 910/1755/19, у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Щодо судових витрат на правничу допомогу, сторона позивача зазначає наступне.

01.07.2025 року між Позивачем та Адвокатським об`єднанням «Апологет» в особі адвоката Усенка Михайла Ігоровича було укладено договір про надання правової (правничої) допомоги №0107.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги відповідно до ст.26 Закону, можуть бути: договір про надання правничої допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги. Разом з позовною заявою до суду було надано: Договір про надання правової (правничої) допомоги №0107; Ордер; Акт № Д/25097 надання послуг правової (правничої) допомоги; Детальний опис наданих послуг до Акту № Д/25097 надання послуг правової (правничої) допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Так, Детальним описом наданих послуг до Акту № Д/25097 від 14.04.2026 року за договором про надання правової (правничої) допомоги №0107 від 01 липня 2025 року визначено перелік послуг які входять в суму правової допомоги, зокрема: Усна консультація Клієнта, щодо перспектив та порядку стягнення заборгованості за кредитним договором; ознайомлення з матеріалами кредитної справи; погодження правової позиції клієнта у справі; складення позовної заяви з урахування правової позиції Клієнта; подання заяви до суду від імені Клієнта.

Однак представник позивача надає комплекс другорядних правових послуг, які виходять з вищезазначених і не входять в деталізований опис, до прикладу: написання процесуальних заяв та клопотань по суті справи та направлення їх до суду; ознайомлення з відзивом на позовну заяву; підготовка та подання до суду відповідей на відзив та інші послуги.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу визначається з урахуванням складності справи, виконаної адвокатом роботи та часу, необхідного для її виконання. Отже, вказані додаткові дії адвоката, хоч і не завжди мають самостійне відображення у деталізованих актах наданих послуг, об`єктивно впливають на обсяг затраченого часу, що безпосередньо кореспондується із загальним розміром витрат на правничу допомогу.

Таким чином, представник позивача зазначає, що розмір витрат на правову допомогу у сумі 8 000 грн є обґрунтованим та підтвердженим договором №0107 від 01 липня 2025 року, ордером, актом № Д/25097 та детальним описом наданих послуг.

10.08.2026 року АТ КБ "Приватбанк" на виконання ухвали Центрального районного суду м. Миколаєва від 12.06.2026 року надало відповідь, з якої вбачається, що банк надати запитувану інформацію не може, оскільки за наданими відомостями не вдалося ідентифікувати вказану у запиті особу.

Суд, дослідивши та перевіривши всі докази в їх сукупності, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст. 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 2 ст. 15 ЦК України).

Так, за ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Договір, в тому числі і договір кредиту, є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

10.01.2020 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №1134581.

Згідно п. 1.1. Договору Позикодавець зобов`язався на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений п. 1.3. договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2. договору (далі - кредит), а позичальник зобов`язався повернути Позикодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) у встановлений п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та строки/терміни, що визначені договором.

Відповідно до п. 1.2. Договору сума кредиту становить 8000,00 грн.

Згідно п. 1.3. Договору кредит надається строком на 30 днів з 10.01.2020 року.

Відповідно до п. 1.4. Договору термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом: 09.02.2020 року.

Згідно п. 1.5 договору, сукупна вартість кредиту складає 4560,00 грн в грошовому виразі та 694,00% річних у процентному значенні, і включає в себе складові, визначені у п.п. 1.5.1 - 1.5.2 договору.

Відповідно до п. 1.5.1. договору, комісія за надання кредиту: 960,00 грн, яка нараховується за ставкою 12% від суми кредиту одноразово.

Відповідно до п. 1.5.2. Договору проценти за користування кредитом: 3600,00 грн, які нараховуються за ставкою 1,50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Типа процентної ставки: фіксована.

Згідно п. 1.6. стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 1,50% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Відповідно до пункту 2.1. Договору, кредитні кошти надаються Позичальнику шляхом безготівкового переказу на рахунок платіжної карти Позичальника, зареєстрованої Позичальником для цієї мети в особистому кабінеті на сайті miloan.ua.

Згідно із пунктом 2.4.1. Договору, Позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом не пізніше терміну передбаченого п.1.4. Договору.

За змістом п. 6.3. Договору, Позичальник, приймаючи пропозицію ТОВ «Мілоан» про укладення кредитного договору, також погоджується з усіма додатками та невід`ємними частинами (у т. ч. правилами та графіком розрахунків) договору в цілому та підтверджує, що він: ознайомлений, погоджується з усіма визначеннями, умовами та змістом, повністю розуміє, і зобов`язується неухильно дотримуватись умов Кредитного договору та Правил надання фінансових кредитів (послуг) Товариством, що розміщені на веб-сайті Товариства та є невід`ємною частиною цього Договору; він не перебуває під впливом алкогольних, наркотичних, психотропних, токсичних речовин, здатний усвідомлювати значення своїх дій та управляти своїми вчинками; на момент підписання Кредитного договору не існує ніяких обставин, які могли б негативно вплинути на платоспроможність Позичальника та/або які створюють загрозу належному виконанню цього Договору про які він не повідомив Товариство (судові справи, майнові вимоги третіх осіб тощо); вся інформація надана Товариству, в т.ч. під час заповнення та відправлення заяви про надання кредиту, є повною, актуальною та достовірною; він відповідає вимогам Заявника, що встановлені розділом 2 Правил надання фінансових кредитів (послуг) Товариством, що розміщені на веб-сайті Товариства та є невід`ємною частиною цього Договору; він не є військовослужбовцем та не проходить один з видів військової служби, визначених ч.6 ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» в момент укладення цього Договору.

Додатком № 1 до договору є графік платежів, згідно з яким визначено до сплати сума кредиту, проценти за користування кредитом та комісія за надання кредиту.

Факт перерахування на картковий рахунок № НОМЕР_1 кредитних коштів підтверджується платіжним дорученням №1334677 від 10.01.2020 року, згідно якого ТОВ «Мілоан» перерахувало кошти у сумі 8000,00 грн. ОСОБА_1 згідно договору №1134581.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи довідки від 10.09.2025 року ОСОБА_1 , з яким укладено договір про споживчий кредит №1134581 від 10.01.2020 року ідентифікований ТОВ «Мілоан». Акцепт (Договір) підписаний позичальником із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором W78795, який 10.01.2020 року о 22:45:33 було відправлено на його номер телефону: НОМЕР_2 .

Таким чином, договір укладено в електронній формі шляхом підписання електронним підписом відповідачки (вчиненим одноразовим ідентифікатором з урахуванням положень ч. 6 і 12 п. 1 ст. 3, ст. 12, п. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

З огляду на вищевикладене, договір про надання кредиту підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс - повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між 3 ТОВ Мілоан та відповідачем не був би укладений.

Отже, Позикодавець належним чином виконав свої зобов`язання за договором, надавши позичальнику кредитні кошти, в порядку передбаченому умовами договору.

10.12.2020 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» було укладено Договір факторингу №55-МЛ, відповідно до якого ТОВ «Мілоан» відступило на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» права грошової вимоги до Боржників за кредитними договорами, у тому числі за кредитним договором №1134581 від 10.01.2020 року, що укладений між ТОВ «Мілоан» та відповідачем.

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу №55-МЛ від 10.12.2020 року, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло права грошової вимоги до відповідача у розмірі 18912,00 грн, з яких: 8000,00 грн - залишок по тілу кредиту, 10752,00 грн - залишок по відсотках, 960,00 грн - залишок по комісії.

Щодо відступлення прав вимоги новому кредитору.

Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора; зобов`язання в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями статті 516 ЦК України визначено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

За приписами статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

У таких випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Згідно зі статтею 1080 ЦК України презюмується дійсність договору факторингу незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.

За правилом статті 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Отже, за змістом наведених положень закону заміна кредитора на фактора не означає звільнення боржника від обов`язку виконати зобов`язання, а лише надає боржникові право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов`язання на рахунок первинного кредитора.

Судом не приймаються твердження відповідача викладені у відзиві, де останній зазначає, що позивачем не надано жодних доказів, про те, що його, як боржника було у встановленому порядку повідомлено про відступлення прав вимоги новому кредиторові як у встановлений самим договором відступлення прав вимоги строк так і впродовж терміну дії договору відступлення прав вимоги, з огляду на наступне.

Позивачем належними, допустимими та достовірними доказами доведено обставини щодо переходу до нього права вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором, тобто набуття ним прав кредитора у зобов`язанні, на підставі Договору відступлення прав вимоги №55-МЛ від 10.12.2020 року з додатками, презумпцію правомірності якого відповідачем не спростовано, а судом не встановлено обставин, які би свідчили про нікчемність вказаного договору.

Так, матеріали справи не містять доказів отримання відповідачем повідомлення про відступлення права вимоги, проте неотримання боржником повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не звільняє його від обов`язку погашення заборгованості, а лише наділяє його правом на погашення заборгованості первісному кредитору, у зв`язку з чим новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків, оскільки у цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Таким чином, за умови, що відповідач з будь-яких підстав не отримав повідомлення про відступлення права вимоги, має місце той факт, за яким боржник не мав жодних перешкод для реалізації свого зобов`язання по сплаті кредитної заборгованості на рахунки первісного кредитора, і таке виконання було б належним відповідно до вимог ст. 516 ЦК України.

Оскільки матеріали справи не містять доказів сплати в повному обсязі відповідачем заборгованості за кредитним договором ані первісному кредитору, ані позивачу, тому ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» як новий та дійсний кредитор у зобов`язанні має право вимагати від відповідача виконання зобов`язання за кредитним договором.

Щодо укладення договору в електронній формі.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені статтею 203 ЦК України.

Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.

Пунктами 5 та 6 частини 1 статті 3 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини 1 статті 3 Закону України « Про електронну комерцію»).

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому ЦК України та ГК України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеному у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною 6 цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею ( стаття 11 Закону України " Про електронну комерцію).

Частиною 5 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" передбачено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України " Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Кредитний договір про споживчий кредит №1134581 від 10.01.2020 року, укладений сторонами шляхом ідентифікації позичальника та використання ним електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором «W78795», що узгоджується з вимогами законодавства. Такий договір прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі.

Таким чином, встановлено, що договір між первісним кредитором та відповідачем ОСОБА_1 укладений в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому відповідач через особистий кабінет на веб-сайті первісного кредитора подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредитів, після чого первісний кредитор надіслав відповідачу за допомогою засобів зв`язку на вказаний ним номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, які заявник використав для підтвердження підписання кредитного договору.

Судом встановлено, що без здійснення вказаних дій відповідачем Договір про споживчий кредит № 1134581 від 10.01.2020 року не був би укладеним сторонами, отже цей правочин, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеним в письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21).

Враховуючи викладені обставини, суд вважає, що Договір про споживчий кредит № 1134581 від 10.01.2020 року укладений сторонами в електронному вигляді з використанням електронного підпису, відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», при укладенні цього договору сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов та у сторін, відповідно до приписів статті 11 ЦК України, виникли права та обов`язки, які витікають із кредитного договору.

Щодо стягнення заборгованості по тілу кредиту та відсотків.

Так, матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 уклав з ТОВ «Мілоан» Договів про споживчий кредит №1134581 від 10.01.2020 року, який підписаний в електронній формі відповідачем, відповідно до яких останньому надано кредит у загальній сумі 8000,00 грн на умовах повернення, строковості та платності.

Договора позики є дійсними, у судовому порядку не оскаржувалися.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно з ч. 4 ст. 631 ЦК України закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (Постанова ВП ВС від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження №14-308цс18)).

За такого, оскільки матеріали справи містять докази перерахування первісним кредиторм ТОВ «Мілоан» на картковий рахунок ОСОБА_1 кредитних коштів у сумі 8000,00 грн за Договором позики № 1134581 від 10.01.2020 року, а також беручи до уваги те, що відповідачем не заперечувався та не спростовувався факт отримання чи повернення цих коштів, як і не оспорювався факт укладання такого договору, враховуючи часткову оплату відповідачем тіла кредиту 14.02.2020 року у розмірі 800 грн., суд доходить висновку, що майнове право позивача, як правонаступника первісного кредитора, по отриманню наданого та не повернутого тіла кредиту підлягає захисту, а тому заборгованість за тілом кредиту у загальній сумі 7200,00 грн підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Щодо стягнення суми відсотків, суд зазначає наступне.

Відповідач заперечував проти стягнення суми нарахованих відсотків, оскільки вважав, що відсотки нараховані після закінчення строку кредитування.

Судом досліджений наданий позивачем розрахунок та встановлено, що за Договором №1134581 від 10.01.2020 року первісним кредитором в період з 11.04.2020 року по 09.02.2020 року (строк кредитування) проценти нараховувалися у відповідності до п.1.5.2. Договору позики, а саме в загальній сумі 3600,00 грн (по 120 грн) за ставкою 1.50% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

В подальшому в період з 10.02.2020 року по 29.04.2020 року первісним кредитором проценти нараховувалися у відповідності до п.п.1.6., 2.2.3. Договору позики, за ставкою 1.50% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. 14.02.2020 року відповідачем було сплачено в загальному розмірі 3148,00 грн, з них первісним кредитором було розподілено кошти на: 800,00 грн - за тілом кредиту, 1548,00 за відсотками, 800,00 грн - за комісією за управління та обслуговування кредиту.

Враховуючи вищенаведене, після списання первісним кредитором суми тіла кредиту, загальний розмір заборгованості відповідача за тілом кредиту становить - 7200,00 грн. Відповідно, відсотки за користування кредитом 1,50% від цієї суми становлять 108,00 грн.

Згідно п.2.2.3. Договору позики №1134581 від 10.01.2020 року, проценти за користування кредитом нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п.1.6. цього Договору, яка є незмінною протягом всього строку фактичного користування кредитом Позичальником, включаючи строк, що настає за терміном (датою) повернення кредиту, визначеним п. 1.4, якщо Позичальник всупереч умовам цього Договору продовжує користуватись кредитом, окрім випадків, коли визначена в п.1.5.2 процентна ставка є нижчою за стандартну (базову) ставку встановлену п. 1.6 Договору (за умовами акцій, програм лояльності, тощо). Якщо визначена п.1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то у випадку невиконання Позичальником умов цього Договору щодо своєчасного повернення кредиту та сплати всіх платежів, проценти за користування кредитом з дня наступного за днем визначеним п.1.4 продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно п.1.6. Договору протягом 60 днів, після чого нарахування процентів може бути зупинене або припинено Товариством в односторонньому порядку. При цьому Сторони погодили, що після зупинення Товариством в односторонньому порядку нарахування процентів Товариство вправі в будь-який момент без погодження з Позичальником відновити нарахування таких процентів до моменту повного виконання Позичальником зобов`язань за договором або до моменту припинення нарахування процентів за рішенням Товариства.

Позичальник за наявності відповідної пропозиції Позикодавця має право на продовження строку користування/повернення кредиту на таких самих умовах на певну кількість днів доступну у пропозиції, відповідно до розділу 6 Правил. Для продовження строку користування кредитом Позичальник має вчинити дії передбачені розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за продовження кредиту та певну частку Заборгованості по кредиту. Волевиявлення Позичальника продовжити строк користування/повернення кредиту та укладення угоди про це, згідно п.6.14. Правил, підтверджується здійсненням ним відповідного платежу у спосіб, визначений п.2.5 Договору. Позичальник зобов`язаний здійснити сплату заборгованості по кредиту/сплату за продовження строку кредитування одним з способів, зазначених на сайті Товариства miloan.ua. При цьому Позичальник самостійно сплачує послуги платіжної системи (фінансового посередника), що здійснює переказ грошових коштів, у відповідності до тарифів останньої. Товариство забезпечує можливість сплати заборгованості через особистий кабінет на сайті miloan.ua, в т.ч. у дні, які відповідно до чинного законодавства України є вихідними, святковими, неробочими. Позичальник має скористатися такою можливістю у випадку якщо на момент здійснення платежу йому недоступні інші способи погашення заборгованості (наприклад у святкові, вихідні дні, нічний час, перебування за кордоном, тощо). (п.п. 2.3.1, 2.4.1 та 2.5 Договору)

За такого, враховуючи вищезазначене, відповідачем погоджено умови пролонгації кредиту. При цьому, доказів вчинення дій відповідачем щодо повернення кредитних коштів, а отже відсутність підстав для пролонгації кредиту, суду не надано.

Враховуючи правовий висновок Верховного Суду у постанові від 17.12.2020 по справі 278/2177/15-ц, суд визнає наданий позивачем розрахунок заборгованості належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 77, 78 ЦПК України.

Крім того, суд враховує, що відповідачем, який не погоджується з розрахунком заборгованості позивача, не наданого власних контррозрахунків заборгованості, підтверджених відповідними доказами.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частинами 1-3 ст.1056-1 ЦК України визначено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

З наданого рахунку позивача випливає, що заборгованість за процентами за кредитним договором № 1134581 від 10.01.2020 року становить 10752,00 грн.

Щодо заборгованості по комісії за видачу кредиту у розмірі 960,00 грн. та встановлення комісії за управління та обслуговування кредиту, суд приходить до наступного висновку.

Згідно зі статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта ст.263 ЦПК України).

Верховний суд у постанові від 27 січня 2021 року по справі № 176/585/17 зазначив, що виходячи зі змісту вищевказаних вказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника.

Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Оскільки надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов`язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Таким чином, сплата позичальником на користь банку комісії у вигляді щомісячної винагороди є нікчемною, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» яка була чинною на момент укладення спірного кредитного договору, а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже такі умови договору порушують публічний порядок.

Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку (п. 29 постанови у справі №363/1834/17).

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Оскільки обслуговування кредиту є супутньою послугою, за надання якої можливе встановлення комісії, слід визначити, що встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, Позивач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу. При цьому Позивач нараховував комісію за послуги, що супроводжують кредит. Більш того, матеріали справи не містять і приблизного переліку послуг, які надаються банком. Тобто, відсутнє двостороннє належне погодження сплати комісії банку та визначення обсягу послуг банку, за яку є необхідність сплачувати комісію.

Таким чином, суд приходить до висновку, що вимога щодо стягнення комісії з відповідача у розмірі 960,00 грн. є нікчемною та не може бути задоволена.

Крім того, з розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач частково здійснив оплату в рахунок погашення кредитної заборгованості за кредитним договором 14.02.2020 року в загальному розмірі 3148,00 грн. Внесені кошти первісним кредитором були розподілені на: 800,00 грн - погашення заборгованості за тілом кредиту, 1548,00 - погашення заборгованості за відсотками, 800,00 грн - погашення заборгованості за комісією за управління та обслуговування кредиту. Оскільки суд дійшов висновку, що вимога про встановлення комісії за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемною, встановлення такої комісії у кредитному договорі теж є неправомірним.

Частиною 1 ст. 534 ЦК України визначено черговість погашення вимог за грошовим зобов`язанням, а саме:

У разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

За такого, враховуючи приписи ст. 534 ЦК України, суд вважає, що сплачений відповідачем розмір заборгованості за простроченими платежами за комісією слід перенести на погашення суми нарахованих відсотків, а саме 10752,00 грн. (відсотки) - 960,00 грн. (комісія за видачу кредиту) - 800,00 грн (комісія за управління та обслуговування кредиту) = 8992,00 грн.

За такого заборгованість відповідача, яку слід стягнути на користь позивача становить 16192,00 грн., з яких: 7200,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 8992,00 грн. - заборгованість за відсотками (за мінусом 1760,00 грн., сплачених в рахунок платежів за комісією за управління та обслуговування кредиту та встановленої комісії за видачу кредиту).

Щодо застосування строків позовної давності.

Відповідач у відзиві на позовну заяву просив застосувати строки позовної давності, мотивуючи це тим, що відповідно до норм Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності для первісного кредитора почався після спливу терміну кредитування, тобто з 09.02.2020 року. Строк позовної давності закінчився 09.02.2023 року. Навіть якщо брати до уваги дату внесення ним останнього платежу за кредитним договором - 14.02.2020 року, строк позовної давності для первісного кредитора закінчився 14.02.2020 року. Зміна кредитора не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності, але навіть якщо теоретично прийняти за початок строку перебігу дату укладення договору відступлення прав вимоги - 10.12.2020 року, то для нового кредитора, позивача, строк позовної давності закінчився 10.12.2023 року. За такого, вказує, що строк позовної давності для позивача закінчився більше двох років тому.

Так, відповідно до ст. ст. 256, 257, 258, 261 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною в спорі, є підставою для відмови в позові.

За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України, зобов`язання з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливу строку виконання.

За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) у своїх рішеннях надав тлумачення позовної давності, як законного права правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення ЄСПЛ від 20 вересня 2011 року у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Позовна давність забезпечує юридичну визначеність правовідносин сторін та остаточність судових рішень, запобігаючи порушенню прав відповідача. Питання щодо поважності причин пропуску позовної давності, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача, причин унеможливлювали або істотно утруднювали подання позову, вирішуються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, а тому перед застосуванням позовної давності належить з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право не було порушено, суд відмовляє в позові у зв`язку з його необґрунтованістю. В разі встановлення судом порушеного права, але позовна давність за такими вимогами сплила, про що заявила інша сторона, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, як самостійної підстави, за відсутності визнаних судом поважних причин її пропуску, на які посилався позивач.

Як вбачається з Договору позики № 1134581 від 10.01.2020 року, строк дії договору 30 днів, тобто до 09.02.2020 року.

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Отже, перебіг строку позовної давності за позовною заявою про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за Договорам позики №1134581 від 10.01.2020 року розпочався з дня закінчення терміну повернення коштів за кредитним договором, тобто з 09.02.2020 року і закінчується 09.02.2023 року. Якщо брати до уваги дату внесення відповідачем останнього платежу за кредитним договором - 14.02.2020 року, строк позовної давності для первісного кредитора закінчився 14.02.2023 року.

Позивач звернувся до суду з даним позовом 11.06.2026 року.

Разом з тим, 02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою КМУ від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19», із подальшими змінами, на всій території України установлено карантин з 12 березня 2020 року до 31 липня 2020 року. Дію карантину, встановленого цією Постановою, продовжено в подальшому на всій території України, згідно з постанов Кабінету міністрів України.

Постановою КМУ від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 воєнний стан було запроваджено з 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який продовжено по теперішній час.

15 березня 2022 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» №2120-IX, відповідно до якого прикінцеві та перехідні положення ЦК України були доповнені пунктом 19, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257, 258, 259, 362, 559, 681,728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Отже, строк позовної давності відповідно до п.19 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Таким чином, враховуючи те, що строк позовної давності закінчувався в лютому 2023 року, а також те, що на всій території України запроваджено карантин до 30 червня 2023 року, а під час дії карантину строки, визначені статтею 257 Цивільного кодексу України, продовжуються на строк дії такого карантину, введення на території України воєнного стану з 24 лютого 2022 року, який було неодноразово продовжено та який діє й на час розгляду справи, а перебіг позовної давності, визначений Цивільним кодексом України, зупиняється на строк дії такого стану, то строк в який позивач звернувся з даним позовом не виходить за строки позовної давності.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, що визначено частиною 2 статті 77 ЦПК України.

Згідно ст. ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На час розгляду справи судом відповідачем не надано альтернативного розрахунку заборгованості за договором позики, а також даних, що свідчать про погашення заборгованості у повному обсязі та про причини несвоєчасного погашення заборгованості за Договором позики № 1134581 від 10.01.2020 року у добровільному порядку.

Крім того, суду не надано беззаперечних, належних та допустимих доказів, які свідчать про наявність підстав звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання, відповідно до статті 617 ЦК України.

Відтак, оскільки відповідачем прострочено виконання грошового зобов`язання в строки, передбачені умовами Договору про споживчий кредит № 1134581 від 10.01.2020 року та враховуючи неправомірне нарахування та встановлення комісії за надання та обслуговування кредиту, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ТОВ ФК «Кредит-Капітал» щодо стягнення з відповідача заборгованості за вказаними Договором про споживчий кредит № 1134581 від 10.01.2020 року у загальному розмірі 16192,00 грн, з яких: 7200,00 грн - заборгованість за тілом кредиту та 8992,00 грн - заборгованість за нарахованими процентами.

При вирішенні питання про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1, пункту 1 ч. 3 ст. 133 та ч. 1-3 ст. 137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною 8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 висловлено правову позицію, згідно якої розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача суду надано: договір №0107 від 01.07.2025 року про надання правової допомоги укладений між ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» та адвокатським об`єднанням «Апологет», акт №Д/25097 наданих послуг від 14.04.2026 року, детальний опис наданих послуг від 14.04.2026 року до акту №Д/25097 за договором про надання правової (правничої) допомоги №0107 від 01.07.2025 року та ордер на надання правничої допомоги.

Згідно частини четвертої статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України"). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначені суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрата (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру (Постанова від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц).

Так, позивачем ставилось питання про стягнення з відповідачки на його користь суми понесених витрат на правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн.

При цьому, аналізуючи розмір гонорару адвоката на дотримання вимог співмірності, суд, з урахуванням складності справи, ціни позову, обсягу виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), враховуючи, що адвокатом фактично було надано правову допомогу, складено позовну заяву та зібрано необхідні документи, суд вважає, що розмір гонорару в 8000,00 грн є не обґрунтованим та завищеним.

Так справа відноситься до категорії не складних справ, розгляд проводився в спрощеному провадженні, представник позивача не з`являвся до суду, надав клопотання про розгляд справи за наявними матеріалами справи. Крім іншого розмір правової допомоги в сумі 8000,00 грн є неспівмірними від стягненої суми в розмірі 16192,00 грн.

Суд зазначає та наголошує, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Відповідно до Постанови Верховного Суду від 30.09.2020р. по справі №201/14495/16-ц суд вправі самостійно зменшувати розмір відшкодування витрат на правову допомогу.

Відтак, суд приходить до висновку про наявність підстав для зменшення суми стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу до 2000,00 грн, оскільки суд вважає, що вона буде об`єктивно відповідати вимогам співмірності, а тому вимога позивача підлягає частковому задоволенню, а вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідачки на користь позивача (згідно розміру задоволених вимог) також підлягають стягненню понесені останнім судові витрати, а саме 2279,01 грн судового збору, сплата якого підтверджується платіжною інструкцією №33875 від 29.05.2026 року.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 81, 133, 137, 141, 263-265, 274, 354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (код ЄДРПОУ: 35234236, юридична адреса: 79029, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корп. 28, IBAN: НОМЕР_3 в АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», МФО 300614) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ), про стягнення заборгованості за кредитним договором, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором №1134581 від 10.01.2020 року у розмірі 16192 (шістнадцять тисяч сто дев`яносто дві) гривні 00 копійок, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 7200,00 грн; заборгованість за відсотками - 8992,00 грн.

В іншій частині позову, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» судові витрати у розмірі 4279 (чотири тисячі двісті сімдесят дев`ять) гривень 01 копійок, які складаються з судового збору у розмірі 2279,01 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.

Рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Саламатін