Decision № 140733846, 19.10.2026, Vradiivka District Court of Mykolaiv Oblast

Справа № 474/303/26

Провадження № 2/474/390/26

РІШЕННЯ

Іменем України

19.10.26 с-ще Врадіївка

Врадіївський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді Сокола Ф.Г.

за участю секретаря судового засідання Тодосьєвої А.С.

представниці позивача Сотської С.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства Веселий роздол про розірвання договору оренди землі, -

встановив:

22.04.2026 ОСОБА_1 (далі - позивач), звернувся до суду з позовом до Приватного підприємства Веселий роздол (далі - відповідач), в якому просить: розірвати договір оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 4822383800:01:000:0701 площею 4,5519 га; 48223800:01:000:0806 площею 4,9046 га, які розташовані в межах Новопавлівської сільської ради Первомайського (Врадіївського) району Миколаївської області, укладений 18.07.2016 між ОСОБА_2 та ПП Веселий роздол.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує на те, що він є власником земельних ділянок з кадастровими номерами 4822383800:01:000:0701, площею 4,5519 га, та 4822383800:01:000:0806, площею 4,9046 га, які розташовані в межах Новопавлівської сільської ради Первомайського (Врадіївського) району Миколаївської області, відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 13.03.2022у, серія та номер 302 та відповідно від 13.03.2020, серія та номер 301 виданого державним нотаріусом Врадіївської державної нотаріальної контори Миколаївської області після смерті матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Дані земельні ділянки перебувають в оренді у відповідача відповідно до договору оренди земельних ділянок від 18.07.2016, укладених між ОСОБА_2 та відповідачем.

Згідно з ч. 1 ст. 148-1 ЗУ Про оренду землі до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинним договором оренди щодо такої земельної ділянки.

Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Позивач набув право власності на земельні ділянки 13.03.2020, а відтак з цього часу у позивача виникло право вимагати від орендаря сплати орендної плати, а саме з моменту отримання ним спадщини.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 148-1 ЗУ Про оренду землі позивач повідомив відповідача про перехід до нього прав та обов`язків попереднього власника за договором оренди земельних ділянок та просив виплатити орендну плату за 2020-2024 роки, надати копії договорів оренди земельних ділянок між ОСОБА_2 та відповідачем.

Для перерахування коштів позивач надав картковий рахунок та витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Після повідомлення позивача в жовтні 2025 року про виникнення у нього права на отримання орендної плати, відповідач повинен був її сплатити до 31.12.2025 як за попередні роки (2020-2024), так і за 2025 рік.

Однак свої зобов`язання по орендній платі відповідач не виконав. Згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми отриманих доходів від 26.03.2026 вбачається, що відповідач у грудні 2025 року нарахував та виплатив орендну плату позивачу в сумі 8 789 грн. 44 коп., однак зазначене не відповідає дійсності.

На думку позивача, орендарем допущено систематичну невиплату орендної плати, що в свою чергу є підставою для розірвання договору оренди.

Також позивач вказує, що на теперішній час сума судових витрат складається із суми судового збору та витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, орієнтована сума яких становить 30 000 грн. 00 коп.

Ухвалою суду від 28.04.2026 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено справу до підготовчого судового засідання.

Цією ж ухвалою у відповідача витребувано договір оренди земельних ділянок від 18.07.2016 з кадастровими номерами 4822383800:01:000:0701 площею 4, 5519 га; 4822383800:01:000:0806 площею 4,9046 га, укладеного між ОСОБА_2 та ПП Веселий роздол.

Ухвалою суду від 08.07.2026 закінчено підготовче провадження та призначено розгляд справи на 20.07.2026, який, у зв`язку з неявкою представника відповідача, було відкладено на 21.09.2026.

15.10.2026 відповідач на виконання вимог ухвали суду від 28.04.2026 надав копію договору оренди земельних ділянок від 18.07.2016 з кадастровими номерами 4822383800:01:000:0701 площею 4, 5519 га; 4822383800:01:000:0806 площею 4,9046 га, укладеного між ОСОБА_2 та ПП Веселий роздол.

Позивач в судові засідання 20.07.2026, 21.09.2026, 06.10.2026 та 16.10.2026 не з`явився, хоча належним чином в порядку, визначеному ст.ст. 128-130 ЦПК України, повідомлений про час, дату та місце судового розгляду, про причини неявки не повідомив.

Представниця позивача Сотська С.О. в судовому засідання 16.10.2026 підтримала позовні вимоги з підстав зазначених у позовній заяві та просила їх задовольнити. Також просила стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати. Водночас пояснила, що інформацію з податкової служби позивач отримував особисто. Вартість правої допомоги була погоджена не у додатку до договору, а в актів виконаних робіт.

Представник відповідача в судові засідання 20.07.2026, 21.09.2026, 06.10.2026 та 16.10.2026 не з`явився, хоча належним чином в порядку, визначеному ст.ст. 128-130 ЦПК України, повідомлений про час, дату та місце судового розгляду, про причини неявки не повідомив, із заявами, клопотаннями до суду не звертався, відзив на позов не подав.

З огляду на приписи ст.ст. 211 та 223 ЦПК України, суд визнав за можливе розглянути справу по суті без учасників справи за наявними у справі доказами.

Після проведення в судовому засіданні 16.10.2026 судових дебатів, суд, відповідно до ч. 1 ст. 244 ЦПК України, відклав ухвалення та проголошення судового рішення до 16 год. 30 хв. 19.10.2026.

Дослідив письмові докази, заслухав пояснення представниці позивача, судом встановлено наступне.

Згідно державного акта на право власності на земельну ділянку серії МК № 031175, виданого 04.11.2004, ОСОБА_2 за життя належала земельна ділянка площею 9,45 га (ділянка 1 з кадастровим номером 4822383800:01:0155, площею 4,55 га, та ділянка 2 з кадастровим 4822383800:01:01400, площею 4,90), з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована в межах території Новопавлівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області.

Водночас під час державної реєстрації земельних ділянок площею 4,5519 га та площею 4,9046 були визначені кадастрові номери 4822383800:01:000:0701 та 4822383800:01:000:0806 взамін раніше визначених 4822383800:01:0155 та 4822383800:01:01400, відповідно, що підтверджується витягами з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №№ НВ-4802348462016 та НВ-4802348582016 від 15.07.2026 та довідками Відділу Держгеокадастру у Врадіївському районі Миколаївської області №№ 0-14.12-0.3-1282/25-16 та 0-14.12-0.3-1283/25-16 від 18.07.2016.

18.07.2026 між ОСОБА_2 та Приватним підприємством Веселий Роздол, укладено договір оренди землі, а саме земельної ділянки площею 4,5519 з кадастровим номером 4822383800:01:000:0701 та площею 4,9046 з кадастровим номером 4822383800:01:000:0806 (п.п. 1, 2.1 договору).

Згідно п. 2.4. договору загальна нормативна грошова оцінка земельних ділянок на момент укладення договору становить 127 592 грн. 94 коп.

Відповідно до п.п. 4.1.-4.6. договору визначено, що за користування земельною ділянкою орендар сплачує орендодавцю орендну плату. Орендна плата може сплачуватися в грошовій, в натуральній та відробітковій формі.

Розмір орендної плати за рік становить 4 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки приватної власності здійснюється з урахуванням індексації. Розмір орендної плати на момент укладення договору складає 5 103 грн. 71 коп.

Розмір нормативної грошової оцінки не є сталим і змінюється у зв`язку з проведенням її щорічної індексації. Розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки змінюється без внесення змін до цього договору.

Орендна плата вноситься:

- грошовими коштами на рахунок орендодавця, або сплачується готівкою;

- натуральною платою (передача продукції) та відробітковою (надання послуг, виконання робіт), що оформлюється відповідно накладною та/або актом.

Періодичність внесення орендної плати у грошовій, натуральній, відробітковій формах один раз на рік. Розрахунки закінчуються не пізніше 30 грудня поточного року.

Відповідно до п.п. 12.4. та 12.5. договору його дія припиняється шляхом його розірвання за взаємною згодою сторін або рішенням суду на вимогу однієї із сторін. Розірвання договору в односторонньому порядку не допускається.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав від 25.03.2026 за № 469802862, приватним нотаріусом Первомайського районного нотаріального округу Миколаївської області Демченко Т.М. 22.07.2016, номер запису про інше речове право 15614793, на підставі договору оренди землі б/н від 18.07.2016, укладеного між орендодавцем: ОСОБА_1 та орендарем: Приватним підприємством ВЕСЕЛИЙ РОЗДОЛ, зареєстровано право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4822383800:01:000:0701, площею 4,5519 га. Орендна плата складає 4 % від нормативної грошової оцінки 119892,23 грн. Строк дії 15 років.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав від 25.03.2026 за № 469803980, приватним нотаріусом Первомайського районного нотаріального округу Миколаївської області Демченко Т.М. 22.07.2016, номер запису про інше речове право 15614701, на підставі договору оренди землі б/н від 18.07.2016, укладеного між орендодавцем: ОСОБА_1 та орендарем: Приватним підприємством ВЕСЕЛИЙ РОЗДОЛ, зареєстровано право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4822383800:01:000:0806, площею 4,9046 га. Орендна плата складає 4 % від нормативної грошової оцінки 7 700,23 грн. Строк дії 15 років.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 13.03.2020, зареєстрованому в реєстрі за № 301, за ОСОБА_1 , спадкоємцем після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , 1936р.н., 13.03.2020 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4822383800:01:000:0701, площею 4,5519 га (інформація з Державного реєстру речових прав від 25.03.2026 за № 469802862).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 13.03.2020, зареєстрованому в реєстрі за № 302, за ОСОБА_1 , спадкоємцем після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , 1936р.н., 13.03.2020 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4822383800:01:000:0806, площею 4,9046 га (інформація з Державного реєстру речових прав від 25.03.2026 за № 469803980).

Позивач надіслав відповідачу повідомлення в порядку ст. 148-1 ЗК України від 25.03.2025, яке отримано відповідачем 03.04.2025, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 5521300139912.

У повідомленні позивач повідомляв відповідача про прийняття ним спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 4822383800:01:000:0806, площею 4,9046 га та земельну ділянку з кадастровим номером 4822383800:01:000:0701, площею 4,5519 га. Просив відповідача нарахувати на його картковий рахунок оренду плату за 2020-2024 роки та надати копії договорів оренди, укладених між ОСОБА_2 та відповідачем. Додатками до повідомлення вказано копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та картковий рахунок.

З відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу станом на 26.03.2026 за період з січня 2020 року по грудень 2022 року щодо ОСОБА_1 , вбачається, що у вказаний період відповідач не отримував від позивача жодної орендної плати.

З відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу станом на 26.03.2026 за період з січня 2023 року по грудень 2025 року щодо ОСОБА_1 , вбачається, що в грудні 2025 року позивач отримав від відповідача 8 789 грн. 44 коп. за кодом та ознакою доходу: 195 - надання зем. ділянки с/г призначення, майнового паю в лізинг, оренду, суборенду, емфітевзис.

Встановив вказані обставини, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, що визначено п. 1 ч. 1 ст. 11 ЦК України.

За змістом ст. 792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення, майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, щодо договору, договору найму, регулюються актами земельного законодавства - ЗК України, Законом України Про оренду землі.

Відповідно до ст. 2 Закону України Про оренду землі від 06.10.1998р. № 161-ХІV (далі - Закон № 161-ХІV), в редакції, чинній на момент укладання договору оренди відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі (ч. 1 ст. 6 Закону № 161-ХІV).

Статтею 93 ЗК України та ст. 1 Закону № 161-ХІV визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 13 Закону № 161-ХІV договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За приписами ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно зі ст. 21 Закону № 161-ХІV орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Отже, розмір та умови оплати, указані в договорі, не можуть суперечити чинному на час укладення законодавству.

У ст. 15 Закону № 161-ХІV визначено ті умови, які є істотними для договору оренди землі і серед інших це - орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

В силу вимог ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно зі ст. 32 Закону № 161-ХІV на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України. Перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

Статтею 24 Закону № 161-ХІV передбачено, що орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Згідно із п. д ч. 1 ст. 141 ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що вказані положення закону, які регулюють спірні відносини, вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди. Разове порушення умов договору оренди у цій частині не вважається систематичним і не може бути підставою для його розірвання, але ж повторне порушення вже може свідчити про систематичність.

Отже, за змістом ст. 141 ЗК України та ст. 32 Закону України Про оренду землі підставою розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати, а не разове порушення умов договору у цій частині.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18).

Підставою розірвання договору оренди землі згідно з п. д ч. 1 ст. 141 ЗК України є систематична, тобто неодноразова (два та більше випадки) повна несплата орендної плати у строки, визначені договором. Натомість часткова несплата (недоплата) орендної плати може бути підставою для розірвання договору оренди землі на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК України, якщо таке порушення умов договору буде кваліфіковане як істотне (постанова ВС у справі № 918/391/23 від 20.11.2024р.).

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди.

За приписами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Схожі висновки викладені у постанові Великої Плати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 912/1385/17, провадження № 12-201гс18, та постанові Верховного Суду від 28 червня 2022 року у справі № 551/542/20, провадження № 61-16493св21.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як визначено ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

В силу ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що "принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс".

Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог - покладається на відповідача.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), який у рішенні від 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К.» та інші проти Швеції» зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника вимога цього заявника заслуговує довіри».

Позивач стверджує, що відповідач не сплати в оренду плату за 2020-2025 роки, при цьому відповідач не надав суду жодних доказів на спростування вказаних тверджень.

Згідно умов договору оренди землі від 18.07.2016 (п.п. 4.2, 4.4, 4.6) відповідач за 2020-2025 роки мав сплати орендну плату, без урахування індексації, в загальній сумі 30 622 грн. 26 коп. (5 103 грн. 71 коп. х 6).

Водночас, як вбачається з відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу станом на 26.03.2026 за період з січня 2023 року по грудень 2025 року щодо ОСОБА_1 , - в грудні 2025 року позивач отримав від відповідача 8 789 грн. 44 коп. за кодом та ознакою доходу: 195 - надання зем. ділянки с/г призначення, майнового паю в лізинг, оренду, суборенду, емфітевзис.

Таким чином, з огляду на відсутність в матеріалах справи інших доказів, слід дійти висновку, що відповідачем не сплачена орендна плата більш ніж за 4 роки.

Отже суд вважає, що зі сторони відповідача порушені вимоги чинного законодавства, що регулює правовідносини оренди землі в частині сплати орендної плати, а відтак позивачем доведено належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами обставини покладенні в основу позову. Позов є законним, обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат слід зазначити, слід зазначити наступне.

Позивач просить стягнути з відповідача на свою користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000 грн. 00 коп.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» № 5076-VІ від 05.07.2012р. (далі - Закон № 5076-VІ) договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону № 5076-VІ).

У постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/12876/19 зауважено, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Водночас чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. З урахуванням наведеного суд зазначив, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 137 ЦПК України).

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

У постанові Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі № 205/5969/15-ц розглядалося питання щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу за відсутності заперечень іншої сторони. У ній ВС зазначив, зокрема наступне: У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції, визначаючи розмір витрат на професійну правничу допомогу, що за результатами розгляду цієї справи підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ Фінансова компанія Дніпрофінансгруп, виходив з принципів співмірності та розумності судових витрат, врахував характер правовідносин, обсяг наданих адвокатом послуг заявнику, складність справи, необхідність процесуальних дій сторони, реальність наданих адвокатських послуг, розумність їхнього розміру та дійшов правильного висновку про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню на користь ТОВ Фінансова компанія Дніпрофінансгруп з 15 000 грн. до 3 000 грн. Посилання в касаційній скарзі на неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 14 червня 2021 року у справі № 910/12876/19, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 та у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, від 10 листопада 2021 року у справі № 329/766/18, від 26 липня 2022 року у справі № 910/1209/21, від 28 червня 2023 року у справі № 463/2001/19, та на те, що заявником ОСОБА_1 не заявлялось жодних письмових заперечень щодо заявлених до стягнення судових витрат на правничу допомогу, не подавалось жодних доказів на спростування розумності та співмірності заявлених до стягнення судових витрат, не заявлялось клопотання про зменшення судових витрат на правничу допомогу, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки, як зазначено вище у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зроблено висновок про те, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17 квітня 2024 року у справі № 756/6927/20, від 04 квітня 2024 року у справі № 701/804/21, від 10 квітня 2024 року у справі № 530/259/21, від 10 квітня 2024 року у справі № 367/6289/21, у яких також вирішувалось питання щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу за відсутності заперечень іншої сторони.

Аналогічні висновки містяться і у постанові ВС у справі № 522/10526/22 від 05.08.2026р., при розгляді касаційної скарги ГО Водно-моторне спортивно-оздоровче товариство рибалок-любителів, у якій останнє просило скасувати додаткову постанову Одеського апеляційного суду від 30 квітня 2026 року та стягнути з ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 17 000,00 грн., з наступних підстав касаційного оскарження судового рішення заявником - неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 345/136/18, від 21 березня 2024 року у справі № 604/423/23 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

На підтвердження понесених позивачем витрати на професійну правничу допомогу до позовної зави долучено: договір-доручення про надання правової допомоги від 10.03.2026, укладений між адвокаткою Сотською С.О. та позивачем; додатковий договір до договору про надання правової допомоги від 10.03.2026; акт прийняття-передачі послуг від 06.04.2026; квитанція до прибуткового касового ордеру № 5 від 06.04.2026.

Відповідно до п. 4.2. договору-доручення про надання правової допомоги від 10.03.2026 визначено, що гонорар адвоката погоджується за взаємною угодою сторін та оформляється додатковою угодою до цього Договору та додатком до правового Договору.

Водночас в додатковому договорі до договору про надання правової допомоги від 10.03.2026 не погоджено суму гонорару.

Натомість додатковим договором визначено перелік послуг, які адвокат має надати клієнту до 06.07.2026, а саме:

- ознайомлення з матеріалами, вивчення судової практики;

- витребовування інформації Державного реєстру речових прав, з податкової про доходи фізичних осіб;

- підготовка позовної заяви, здача до суду;

- представництво інтересів в суді;

- отримання рішення суду.

06.04.2026 між адвокаткою Сотською С.О. та позивачем складено та підписано акт приймання-передачі наданих послуг, згідно якого вартість послуг становить 30 000 грн. 00 коп.

Водночас суд вважає вказану суму витрат на правову допомогу необґрунтованою та завищеною з огляду на наступне.

З огляду предмет спору, наявність сталої судової практики Верховного Суду щодо предмету спору, справа не є складною та не потребує значного часу для підготовки матеріалів позову.

Крім цього, судом встановлено, що частина послуг не надавалися адвокатом позивачу, оскільки як було зазначено представницею позивача Сотською С.О. в судовому засіданні 16.10.2026 позивач особисто отримував інформацію відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав від 25.03.2026 за №№ 469802862 та 469803980, вбачається, що вона була надана за заявою Приватного підприємства Виробничо-комерційне підприємство КАРО, а не представниці позивача Сотської С.О.

Таким чином, адвокатом фактично не надавалася позивачу послуга щодо витребовування інформації Державного реєстру речових прав, з податкової про доходи фізичних осіб.

Суд також вважає, що послуги адвоката наведені у додатковому договорі, зокрема такі як надання ознайомлення з матеріалами, вивчення судової практики, витребовування інформації Державного реєстру речових прав, з податкової про доходи фізичних осіб, підготовка позовної заяви, здача до суду є типовою у справах вказаної категорії, та фактично є однією послугою - підготовка позовної заяви.

Також суд враховує, що у жодному доказі наданому на підтвердження понесених витрат на правову допомогу не вказано час, який був витрачений адвокатом та вартість кожної із зазначених послуг, що, в свою чергу, позбавляє суд можливості визначений фактичний обсяг наданих послуг.

Таким чином враховуючи вищевикладене, предмет та складність справи, об`єктивний час, необхідний для вчинення дій і надання послуг, участь представниці позивача в трьох судових засіданнях в режимі відеоконференції загальною тривалістю 1 година (фактична участь), а також засади розумності, справедливості та співмірності, суд приходить до висновку про стягнення на користь позивача з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7 000 грн. 00 коп.

На підставі вимог ст. 141 ЦПК України, судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1 331 грн. 20 коп., понесені позивачем при подачі позову, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-89, 141, 258, 268, 273, 279-283 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Приватного підприємства Веселий роздол про розірвання договору оренди землі - задовольнити.

Розірвати договір оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 4822383800:01:000:0701 площею 4,5519 га; 48223800:01:000:0806 площею 4,9046 га, які розташовані в межах Новопавлівської сільської ради Первомайського (Врадіївського) району Миколаївської області, укладений 18.07.2016 між ОСОБА_2 та Приватним підприємством Веселий роздол.

Стягнути з Приватного підприємства Веселий роздол на користь ОСОБА_1 судові витрати: судовий збір в сумі 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн. 20 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7 000 (сім тисяч) грн. 00 коп.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Врадіївський районний суд Миколаївської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Приватне підприємство Веселий роздол (код ЄДРПОУ 34597259, місцезнаходження: вул. Пастера, 33, с-ще Доманівка Вознесенського району Миколаївської області, 56401).

Суддя Ф.Г. Сокол