Decision № 140715482, 19.10.2026, Rozhyshche District Court of Volyn Oblast

Справа № 167/1067/26

Номер провадження 2/167/922/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2026 року м. Рожище

Рожищенський районний суд Волинської області у складі:

головуючого судді Требика В.Б.,

з участю:

секретаря судового засідання Герасимчук М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Рожищенського районного суду Волинської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в :

Зміст позовних вимог та позиції учасників справи

ТОВ «Споживчий центр» звернулося в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 78420 грн.

Позов обґрунтовується тим, що 25 листопада 2025 року ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 25.11.2025-100001102 (далі договір № 25.11.2025-100001102), за умовами якого відповідач отримав кредит в розмірі 20000 грн. на строк 168 днів, які зобов`язався повернути, сплатити проценти за користування кредитом та комісію. Додатковим договором від 1 грудня 2025 року кредитодавець та позичальник домовилися про надання другого траншу кредиту у розмірі 6000 грн. Позивач свої зобов`язання за договором виконав та надав відповідачу кредит в обумовленому в договорі та додатковому договорі до нього розмірі. У порушення умов договору № 25.11.2025-100001102 ОСОБА_1 свої зобов`язання по погашенню кредиту належним чином не виконував, унаслідок чого станом на дату подання позовної заяви утворилася заборгованість в загальному розмірі 78420 грн., з яких: 26000 грн. тіло кредиту, 34220 грн. проценти, 13000 грн. проценти відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України (далі ЦК), 1300 грн. комісія, 3900 грн. додаткова комісія.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача ОСОБА_2 заперечує проти задоволення позовних вимог. Посилається на те, що в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про підписання договору ОСОБА_1 , зокрема надсилання відповідачу за допомогою засобів зв`язку на ваказаний ним номер телефону одноразового ідентифікатора у вигляді смс-коду та його використання саме ОСОБА_1 для підтвердження підписання кредитного договору. Також відсутня інформація, що відповідач погодився з умовами договору, в тому числі сумою кредиту, розміром процентів та строком його повернення. Довідка ТОВ «Універсальні платіжні рішення» про перерахування суми кредиту у розмірі 20000 грн. не є первинним банківським документом, тому не засвідчує переказу грошових коштів ОСОБА_1 , а маскування номеру картки ( НОМЕР_1 ) унеможливлює встановлення її належності відповідачу. Не погоджується із розміром нарахованих процентів, оскільки таке нарахування здійснено з порушенням приписів ст. 1048 ЦК, статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та принципів розумності, справедливості і пропорційності. Крім того, кредитодавець у договорі не вказав переліку додаткових та супутніх банківських послуг, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту та за які встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), а також комісія за надання кредиту. На цій підставі, на думку відповідача, умови кредитного договору про сплату вказаних комісій є нікчемними, а нараховані за ними суми стягненню не підлягають. Посилаючись на п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК, вважає, що нараховані проценти відповідно до ст. 625 ЦК у розмірі 13000 грн. підлягають списанню.

У відповіді на відзив представник позивача ОСОБА_3 зазначає, що вказаний кредитний договір укладений в електронній формі, що прирівнюється до письмової форми. Посилання відповідача на ненадання позивачем технічних доказів, які б дозволяли ідентифікувати відповідача, як особу, що фактично вчинила дії з укладення договору, є необґрунтованими, оскільки кредитний договір містить інформацію, яка дозволяє ідентифікувати позичальника, зокрема, його паспортні дані та ідентифікаційний код. Крім того, відповідач під час укладення кредитного договору ідентифікувався через BankID. В оферті та акцепті ОСОБА_1 підтвердив ознайомлення зі змістом кредитного договору та погодився на відповідні умови кредитування, а також самостійно зазначив номер платіжного засобу, на який були перераховані кредитні кошти. Водночас, відповідач не надав доказів того, що кредитні кошти не були зараховані на його особистий платіжний засіб, виписки з банку про наявні або відсутні банківські рахунки, інформації про рух коштів за спірний період. Посилається на те, що наданий позивачем розрахунок є належним та допустимим доказом заборгованості, а проценти нараховані відповідно до норм Закону України «Про споживче кредитування» і, враховуючи строк кредитування, загальні витрати за кредитом є співмірними. Оскільки ТОВ «Споживчий центр» надає кошти у кредит без відкриття рахунків у власній установі, на відміну від банківського кредиту, то плата за надання кредиту, на картку, зазначену позичальником, є виправданою і відповідач не був позбавлений права отримати кредит у його відділенні (ТМ «ШвидкоГроші»). Просять позовні вимоги задовольнити.

Представник позивача ТОВ «Споживчий центр», будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи (про що свідчить довідка про доставку електронного документу) в судове засідання не з`явилася. У позовній заяві сформовано клопотання про розгляд справи у їх відсутності.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи (про що свідчать рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення та довідка про доставку електронного документа), в судове засідання не з`явилися. У відзиві на позовну заяву міститься клопотання про розгляд справи у відсутності відповідача та його представника.

Процесуальні дії у справі

19 серпня 2026 року відкрито провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

16 вересня 2026 року частково задоволено клопотання ТОВ «Споживчий центр» про витребування доказів, відкладено розгляд справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК) фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

13 жовтня 2025 року ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 уклали договір № 25.11.2025-100001102, що підтверджується пропозицією про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферти), заявкою ОСОБА_1 , відповіддю позичальника про прийняття пропозиції (акцептом), підписаних одноразовим ідентифікатором Е139 (арк. спр. 19 на звороті-26). За умовами даного договору кредитодавець надав позичальнику кредит в розмірі 20000 грн. (п. 2 заявки) строком на 168 днів з дати його надання (п. 3 заявки), а позичальник зобов`язався повернути кредит в строк до 11 травня 2026 року (п. 4 заявки) і сплатити проценти у розмірі 1% за процентною ставкою «Стандарт» (п. 6 заявки), 0,5% за процентною ставкою «Економ» (п. 7 заявки) та комісію (п. 3.1 оферти).

За змістом пунктів 8, 9 заявки комісія, пов`язана з наданням кредиту 5% від суми кредиту та дорівнює 1000 грн.; комісія за обслуговування кредитної заборгованості 1000 грн. у кожному з 3 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом.

Відповідно до п. 17 заявки позичальник, який прострочив виконання будь-якого грошового зобов`язання за договором, на вимогу кредитодавця зобов`язаний сплатити кредитодавцю суму заборгованості з урахуванням 170000% річних від суми заборгованості за весь час прострочення відповідно до ст. 625 ЦК.

1 грудня 2025 року ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 уклали додатковий договір (підписано одноразовим ідентифікатором К366), відповідно до умов якого кредитодавець зобов`язався надати позичальнику другий транш кредиту у розмірі 6000 грн. на строк 162 дні з дати надання. У п. 1.1 примірної пропозиції про укладення додаткового договору (оферти) зазначено, що сума кредиту з дати укладення становить 26000 грн., і складається з усіх траншів, зазначених в договорі та укладених сторонами додаткових договорах. Позичальник відповідно до даного додаткового договору зобов`язаний сплатити комісію, пов`язану з наданням другого траншу 5% від суми другого траншу, що дорівнює 300 грн. (п. 1.3). Комісія за обслуговування з дати укладення даного додаткового договору встановлюється у розмірі 1300 грн., починаючи з чергового періоду, наступного за першим черговим періодом (арк. спр. 29 на звороті-32).

Згідно з поданим позивачем розрахунком у ОСОБА_1 наявна заборгованість за договором № 25.11.2025-100001102 в розмірі 78420 грн., з яких: 26000 грн. тіло кредиту, 34220 грн. проценти, 13000 грн. проценти відповідно до ст. 625 ЦК, 5200 грн. комісія (арк. спр. 14-16).

Мотиви з яких виходить суд та застосовані норми права

Відповідно до частин 1, 3 ст. 509 ЦК зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з ст. 526 ЦК зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Положенням ст. 610 ЦК передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ч. 1 ст. 1054 ЦК визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (ст. 1055 ЦК).

Відповідно до частин 1, 2 ст. 207 ЦК правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Враховуючи положення ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов`язкові реквізити документа.

Приписами ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Також, відповідно до ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

З врахуванням викладеного, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

З копій пропозиції про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферти), заявки ОСОБА_1 , відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепту), підписаних одноразовим ідентифікатором Е139, вбачається, що 25 листопада 2026 року сторони уклали договір № 25.11.2025-100001102, за умовами якого позивач надав відповідачу кредит в розмірі 20000 грн. на строк 168 днів, а відповідач зобов`язався повернути кредит в строк до 11 травня 2026 року та сплатити проценти за користування кредитом і комісію. При цьому, посилання представника відповідача щодо відсутності доказів направлення одноразового ідентифікатора ОСОБА_1 є помилковими, оскільки відповідно до п. 23 заявки додатком до даного кредитного договору є інформаційне повідомлення позичальника, в якому зазначені контактні телефони позичальника (0981284893, 0933203380) (арк. спр. 25 на звороті-26) і саме на один з цих номерів (0981284893) направлявся позивачем одноразовий ідентифікатор. Введенням одноразового ідентифікатора відповідач підтвердив, що підписує та укладає кредитний договір на вказаних умовах і розуміє це.

Разом з тим, ОСОБА_1 не спростовано факту надання ним усіх особистих ідентифікуючих даних, зокрема реєстраційного номера облікової картки платника податків, серії і номера паспорта, реквізитів належного електронного платіжного засобу для надання коштів, номера мобільного телефону, без яких і відповідного підтвердження, ознайомлення з відповідними умовами та правилами отримання та повернення кредитних коштів, відповідний кредит не міг бути наданий.

Крім того, відповідач під час укладення договору пройшов ідентифікацію через систему BankID НБУ і отримані дані співпадають із персональними даними відповідача, зазначеними у договорі (арк. спр. 12 на звороті).

Таким чином, доводи представника відповідача про недоведення факту укладення договору не знайшли свого підтвердження, тому відхиляються судом.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача заперечує факт отримання ОСОБА_1 кредитних коштів у розмірі 20000 грн.

Відповідно до пункту 4.1 оферти кредит надається шляхом перерахування коштів на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 4149-49ХХ-ХХХХ-5235. Саме такий номер картки для зарахування коштів зазначено позичальником у спірному кредитному договорі.

Позивачем до позовної заяви на підтвердження перерахування грошових коштів відповідачу долучено копію листа ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 18 квітня 2026 року № 1-1804, у якій зазначено про перерахування 25 листопада 2025 року о 13:17 грошових коштів у розмірі 20000 грн на картку № НОМЕР_2 за договором № 25.11.2025-100001102 (номер транзакції в системі iPay.ua 930164787) (арк. спр. 13).

Відповідно до ч. 1 ст. 528 ЦК виконання обов`язку може бути покладено на іншу особу, якщо з умов договору або суті зобов`язання не випливає обов`язок боржника виконати зобов`язання особисто і в такому разі відповідач має прийняти виконання зобов`язання за кредитним договором, запропоноване за позивача третьою особою.

Тобто, позивач через ТОВ «Універсальні платіжні рішення» видав відповідачу кредитні кошти у розмірі 20000 грн. на електронний платіжний засіб, вказаний відповідачем в договорі, чим виконав свої зобов`язання за договором своєчасно та в повному обсязі.

Щодо доводів про ненадання позивачем первинних бухгалтерських документів на підтвердження видачі кредиту, то суд враховує, що ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, не відкривав позичальнику рахунку у банку, а лише перерахував кредитні кошти на вже наявну у нього картку, тому позивач не має можливості сформувати та надати банківську виписку за рахунком.

Крім того, листом АТ КБ «Приватбанк» від 5 жовтня 2026 року № 20.1.0.0.0/7-260930/64537-БТ підтверджено, що на ім`я ОСОБА_1 було емітовано карту № НОМЕР_2 , на яку 25 листопада 2025 року було здійснено зарахування коштів у сумі 20000 грн. (арк. спр. 105-106).

Зазначені реквізити банківської карти № НОМЕР_1 у листах ТОВ «Універсальні платіжні рішення» та АТ КБ «Приватбанк» співпадають із банківськими реквізитами карти відповідача, вказаними в п. 4.1 оферти.

Відповідач усупереч вимогам ч. 1 ст. 81 ЦПК не надав будь-якого належного, допустимого і достовірного доказу як про те, що станом на 25 листопада 2025 року зазначена у договорі банківська картка № НОМЕР_2 йому не належала, так і про те, що на цю картку 25 листопада 2025 року не зараховувались кредитні кошти у розмірі 20000 грн.

За таких обставин позивачем надано належні докази перерахування коштів на платіжну картку позичальника.

Отже, отримання відповідачем коштів від ТОВ «Споживчий центр» суд вважає доведеним.

Факт укладення 1 грудня 2025 року додаткової угоди до кредитного договору № 25.11.2025-100001102 та зарахування коштів у сумі 6000 грн. відповідачем не оспорюється.

У підписаному відповідачем договорі № 25.11.2025-100001102 та додатковій угоді до нього визначені сума кредиту, проценти за користування кредитними коштами, комісія, строк повернення коштів, а отже між сторонами було досягнуто згоди щодо істотних умов кредитного договору. Такий правочин, згідно з вимогами ст. 204 ЦК, створює презумпцію правомірності правочину і у зв`язку з цим, відповідно до ст. 629 ЦК, є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним, за приписами ст. 526 ЦК, мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.

Відповідач свої зобов`язання за договором не виконав, оскільки не повернув кредитні кошти та проценти за користування ними та комісію, внаслідок чого виникла заборгованість за договором № 25.11.2025-100001102: за тілом кредиту, процентами та комісією за надання кредиту.

Представник відповідача вважає безпідставним стягнення процентів у заявленому розмірі, посилаючись на їх неспівмірність розміру основного боргу та порушення його прав як споживача фінансових послуг.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до умов договору № 25.11.2025-100001102 процентна ставка «Стандарт» фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за один день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 7 чергових періодів користування кредитом, зазначених у графіку платежів. Процентна ставка «Економ» фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 0,5% за один день користування кредитом, яка застосовується протягом чергових періодів, наступних за черговими періодами, в яких застосовується процентна ставка «Стандарт». Проценти розраховуються шляхом множення всієї суми (включаючи всі транші) на кількість днів користування кредитом та на процентну ставку, яка застосовується у відповідному періоді.

З наданого ТОВ «Споживчий центр» розрахунку заборгованості вбачається, що проценти за користування кредитом нараховувалися з 25 листопада 2025 року

до 11 травня 2026 року включно, тобто в межах строку кредитування. При цьому

з 25 листопада 2025 року до 2 березня 2026 року нарахування здійснено за ставкою 1% в день, а з 3 березня до 11 травня 2026 року за ставкою 0,5%, як і передбачено умовами договору.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що несправедливими є, зокрема умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

На переконання суду, предметом положень договору, які регулюють порядок нарахування процентів за користування кредитом, є не компенсація у разі невиконання зобов`язань, а самі умови користування оплатним кредитом та його повернення, які є істотними умовами самого договору, оскільки визначають вартість зобов`язань за отриманні кошти та порядок їх повернення, що узгоджуються сторонами в момент укладення договору та не відносяться до тих умов, які врегульовані статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів». При цьому, ТОВ «Споживчий центр» не ставить перед судом питання про стягнення будь-яких нарахувань (штрафу, пені) за порушення умов договору, а відтак і відсутні підстави вважати, що норма п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» була порушена.

Вирішуючи питання стягнення комісії за обслуговування кредитної заборгованості, яка заперечуються відповідачем, суд виходить з такого.

За умовами кредитного договору № 25.11.2025-100001102 та додаткового договору до нього визначено, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості 1000 грн. у кожному з трьох чергових періодів, наступних за першим черговим періодом. Комісія за обслуговування нараховується кредитором та обліковується в перший день кожного з трьох чергових періодів, наступних за першим черговим періодом, сплачується згідно графіку платежів. Комісія за обслуговування встановлюється (економічна сутність) за організацію та забезпечення надання інформаційної підтримки позичальника по телефону, в особистому кабінеті та на відділеннях, забезпечення надання можливості робити платежі онлайн на відділеннях, забезпечення надання можливості відновлення забутого паролю для входу в особистий кабінет як віддалено, так і на відділеннях, забезпечення інформування про дати сплати чергового платежу, консультаційні послуги, інші послуги, які прямо не вказані в даному пункті, однак, надання яких забезпечено кредитодавцем та пов`язане з обслуговуванням кредитної заборгованості.

У ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» наведено перелік типових умов, які вважаються несправедливими в розумінні законодавства про захист прав споживачів.

Відповідно до ч. 4 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.

Засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (ч. 6 ст. 3 ЦК).

Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

З урахуванням положень ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин 1, 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

Об`єднана палата КЦС ВС в постанові від 6 листопада 2023 року по справі № 204/224/21 дійшла до висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин 1, 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Позивач не надав доказів реального надання і переліку конкретних послуг фактично наданих споживачу, необхідності їх надання в розумінні статей 8, 11 Закону України «Про споживче кредитування».

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що нарахування комісії за обслуговування кредитної заборгованості є безпідставним та порушує ч. 1 та ч. 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Таким чином, вимога позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за комісією за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 3900 грн, задоволенню не підлягає.

Щодо заявлених ТОВ «Споживчий центр» вимог про стягнення з ОСОБА_1 процентів відповідно до ст. 625 ЦК у розмірі 13000 грн., то суд зазначає таке.

Приписами ч. 2 ст. 625 ЦК передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Водночас, відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Отже, виходячи із цих приписів, суд погоджується з доводами відповідача і не вбачає підстав для стягнення із ОСОБА_1 13000 грн. процентів відповідно до ст. 625 ЦК.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ст. 141 ЦПК стягненню із відповідача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог також підлягають документально підтверджені судові витрати позивача в справі у сумі 2088,65 грн., оскільки позовні вимоги задоволені судом на 78,45%.

Керуючись статтями 4, 12, 13, 81, 141, 259, 265 ЦПК, суд, -

в и р і ш и в:

Позовну заяву ТОВ «Споживчий центр» задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість по кредитному договору

від 25 листопада 2025 року № 25.11.2025-100001102: 26000 (двадцять шість тисяч) гривень тіла кредиту, 34220 (тридцять чотири тисячі двісті двадцять) гривень процентів, 1300 (одну тисячу триста) гривень комісії, а також 2088 (дві тисячі вісімдесят вісім) гривень 65 (шістдесят п`ять) копійок судових витрат.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Волинського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Саксаганського, 133А, ідентифікаційний код юридичної особи 37356833).

Відповідач: ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ).

Суддя: В.Б. Требик