Decision № 140708252, 16.10.2026, Dnipropetrovsk District Administrative Court

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2026 рокуСправа № 160/1860/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

УСТАНОВИВ:

27.01.2026р. через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» та просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачеві компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-Ш «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсацій громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, за період з 31.08.2023 по 25.12.2025;

- стягнути з відповідача на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації бюджету 2112 («Грошове забезпечення військовослужбовців»), компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 31.08.2023 по 25.12.2025 у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні, у розмірі 16 641, 44 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він проходив службу в Державної установі «Криворізька установа виконання покарань (№3)». 31.08.2023р. його було звільнено згідно до наказу №256/ОС-23 від 28.08.2023, проте, повний розрахунок з ним щодо виплати індексації грошового забезпечення було здійснено на підставі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.11.2024р. у справі №160/18390/24 лише 26.12.2025р., тобто, на переконання позивача, відповідачем проведено розрахунок при звільненні з порушенням строку, що складає 2 роки 3 місяці, 26 днів з моменту звільнення. Позивач зазначив, що у подальшому 29.12.2025р. звернувся до відповідача з письмовим зверненням щодо нарахування та виплати йому компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати згідно до вимог Закону №2050, Порядку №159, яке було проігноровано. Таку бездіяльність відповідача позивач вважає протиправною тому що він має право на отримання наведеної компенсації у відповідності до вимог Закону №2050 та Порядку №159, у зв`язку із чим просив стягнути таку компенсацію з відповідача на його користь у розмірі 16641,44 грн., розрахунок якої позивач навів у позові.

Ухвалою суду від 05.03.2026р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов`язано, зокрема, відповідача - надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України та виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зазначена ухвала суду разом з копією позову та доданими до нього документами була отримана відповідачем 28.01.2026р. (адміністративний позов), 06.03.2026р. (ухвала суду) у електронному кабінеті відповідача, що є належним повідомленням учасників справи про час та місце судового розгляду справи згідно до вимог ст.ст.18, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, про що свідчать довідки про доставку електронного листа, наявних у справі.

На виконання вимог наведеної вище ухвали суду, 20.03.2026р. через систему "Електронний суд" відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому просив у задоволенні позовних вимог позивачеві відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що спірна компенсація обчислюється на нарахований, але не виплачений дохід; обов`язок перерахунку індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2016 по 28.03.2018 року та з 01.03.2018 по 31.12.2022 виник лише після набранням чинності 22.01.2015р. рішенням суду, і лише після внесених змін до кошторису було внесено зміни до плану асигнувань відповідача на 2025 рік та після надходження коштів на рахунок установи позивачу було повністю виплачено перераховане грошове забезпечення згідно рішення суду від 05.11.2024р. у справі №160/18390/24, тобто, на переконання представника відповідача, відповідачем були здійснені всі залежні від нього дії щодо виконання судового рішення. Також відповідач посилається і на те, що право на отримання перерахунку індексації грошового забезпечення у позивача виникло лише з 22.01.2025р. (набрання законної сили судовим рішенням), а не з 31.08.2023 року, як зазначив позивач; затримка виплати за рішенням суду була зумовлена, а саме: особливостями бюджетного фінансування; необхідністю здійснити розрахунок; відсутністю відповідних бюджетних асигнувань у зазначений період, тому відповідач вважає, що вказані обставини не свідчать про протиправну бездіяльність або вину відповідача, що є обов`язковою умовою для застосування будь-якої відповідальності; відповідач вказав і на те, що витрати на виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати не передбачено кошторисом установи, тому підстав для нарахування та виплати такої компенсації не вбачає. Стосовно позовних вимог в частині нарахування конкретної суми компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, відповідач зазначив, що ці вимоги є передчасними, розрахунок спірних сум є обов`язком відповідача, а не позивача, оскільки саме відповідач володіє первинними фінансовими документами про складові грошового забезпечення позивача, тому позовні вимоги про стягнення з відповідача спірної компенсації саме у сумі 16 641,44 грн. вважає безпідставними, не обгрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 16.10.2026р. у зв`язку із перебуванням судді Конєвої С.О. у щорічній відпустці, велику завантаженість справами військовослужбовців та, як наслідок, об`єктивну неможливість прийняття у цей період рішень у справах, на підставі ст. 121 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд даної справи було продовжено до 16.10.2026р.

Враховуючи викладене, рішення у даній справі приймається судом 16.10.2026р., тобто, у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.

Позивач у справі громадянин України ОСОБА_1 проходив публічну службу в Державній установі «Криворізька установа виконання покарань (№3)», є учасником бойових дій, що підтверджується копією паспорта позивача та посвідченням УБД, копії яких наявні у матеріалах справи.

Як встановлено зі змісту рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.11.2024р. у справі №160/18390/24 (набрало законної сили 22.01.2025р.), наявного у Єдиному державному реєстрі судових рішень, позивач проходив службу в Державній установі «Криворізька установа виконання покарань (№3)», відповідно до витягу з наказу №256/ОС-23 від 28.08.2023 року був звільнений 31.08.2023 року.

Згідно наведеного рішення суду було визнано протиправними дії відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 та з 01.03.2018 по 31.12.2022 року, а також зобов`язано відповідача здійснити позивачу перерахунок та доплату такої індексації грошового забезпечення.

На виконання зазначеного судового рішення відповідачем було виплачено позивачеві недоотриману суму індексації грошового забезпечення у розмірі 87 586,54 грн. 26.12.2025р. о 10:27 год. про що свідчить зміст відомостей із банківського рахунку позивача, доданого ним до позову.

Разом з тим, вказана сума індексації грошового забезпечення була виплачена позивачеві 26.12.2025р. без нарахування та без виплати компенсації втрати частини доходу, що підтверджено та не заперечується відповідачем у відзиві на позов.

Вважаючи, таку бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків виплати суми індексації грошового забезпечення за період з 31.08.2023р. по 25.12.2025р. протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача частково.

Задовольняючи позовні вимоги позивача в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків виплати суми індексації грошового забезпечення за період з 01.09.2023р. по 26.12.2025р. включно, суд виходить з наступного.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000р. № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001р. №159 (далі - Порядок № 159).

Згідно зі статями 1, 2 Закону № 2050-ІІІ установлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

У відповідності до приписів ст.4 Закону №2050-Ш передбачено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону №2050-Ш Кабінетом Міністрів України був затверджений Порядок № 159, який містить аналогічні наведені вище положення.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі індексації грошового забезпечення, що є його складовою). Водночас, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі Державною установою «Криворізька установа виконання покарань (№3)») добровільно чи на виконання судового рішення.

Наведені правові висновки узгоджуються і з правовими висновками Верховного Суду, які знайшли своє відображення у постановах від 17.09.2020р. у справі №300/544/19, від 08.06.2022р. у справі №661/3402/16-а, від 16.11.2022р. справі №674/22/17.

Крім того, у постановах згаданого суду від 05.03.2020р. у справі №140/1547/19 та від 15.05.2024р. у справі №200/5032/20-а Верховний Суд зазначив, що «Згідно з положеннями статті 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Відповідно до статті 6 Закону № 2050-III компенсацію виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету. З системного аналізу правових норм вбачається, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.».

Такий же висновок зроблено Верховним Судом і у його більш пізнішій постанові від 15.05.2024р. у справі №200/5032/20-а.

Висновки щодо застосування наведених норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для врахування адміністративними судами при застосуванні згаданих норм права згідно ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, із наведеного вище аналізу приписів законодавства та судової практики слідує, що суми компенсації втрати частини доходів, у разі порушення підприємствами, організаціями, установами (роботодавцями) строків (термінів) виплати грошових доходів, виплачуються громадянам у тому місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості (виплата основної суми доходу).

Так, як встановлено судом, відповідачем у справі Державною установою «Криворізька установа виконання покарань (№3)» позивачеві було виплачено нараховані доходи (недоотриману індексацію грошового забезпечення у сумі 87 586,54 грн.) на виконання рішення суду у справі №160/18390/24 лише 26.12.2025р., о 10:27 год., що підтверджено доданою позивачем до позову копією відомостей із банківського рахунку позивача.

Відповідачем у відзиві на позов не заперечується та обставина, що нарахування та вищезазначена виплата суми індексації грошового забезпечення була здійснена на виконання рішення суду у справі №160/18390/24, проте, як суб`єкт виконання цього судового рішення, відповідач у день виплати вказаної суми доходу 26.12.2025р. не здійснив розрахунку та виплати компенсації втрати частини грошового доходу, передбаченого статтею 2 Закону №2050-Ш, про що свідчить зміст відзиву на позов.

Таких доказів матеріали справи не містять, а відповідачем суду не надано.

Отже, враховуючи те, що відповідачем було несвоєчасно (з порушенням строків/термінів) здійснено нарахування та виплату позивачеві суми індексації грошового забезпечення у розмірі 87586,54 грн. внаслідок протиправних дій відповідача, що були встановлені рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.11.2024р. у справі №160/18390/24 (набрало законної сили 22.01.2025р.), суд приходить до висновку, що у зв`язку із порушенням відповідачем строків/термінів виплати позивачеві суми індексації грошового забезпечення, які мали місце у період з 01.09.2023р. по 26.12.2025р. (виплата проведена лише 26.12.2026р.), позивач має право на отримання компенсації втрати частини грошового доходу, передбаченої ст.2 Закону №1050-Ш.

При цьому, слід зазначити, що приписами статті 1 та статті 4 Закону №2050-Ш передбачено, що така компенсація громадянам втрати частини доходів здійснюється підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності у випадку порушення строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), виплата громадянам компенсації проводиться у тому ж місяця, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, тобто, самостійно відповідачем без будь-якого додаткового звернення позивача до відповідача (таких вимог наведені приписи не містять).

Оскільки вина відповідача у порушенні строків/термінів нарахування та виплати позивачеві суми індексації грошового забезпечення була встановлена за рішенням суду у справі №160/18390/24 (визнані дії відповідача протиправними), яке набрало законної сили, а відповідно, відповідач мав обов`язок нарахувати та виплатити таку суму компенсації втрати частини доходів позивачеві у день виплати основної суми заборгованості 26.12.2025р. без подання позивачем жодних додаткових заяв виходячи з вимог наведених приписів ст.ст.2, 3, 4 Закону №2050-Ш.

Аналогічні за змістом висновки містяться і у постанові Верховного Суду від 02.04.2024р. у справі №560/8194/20.

А відтак, слід дійти висновку, що не нарахування та не виплату позивачеві компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням відповідачем строків виплати суми індексації грошового забезпечення, передбаченої Законом №2050-Ш за період з 01.09.2023р. по 26.12.2025р., у день виплати суми такої заборгованості 26.12.2025р., слід визнати протиправною бездіяльністю відповідача суб`єкта владних повноважень.

Тому, за викладених обставин, позовні вимоги позивача щодо визнання протиправною вищенаведеної бездіяльності відповідача, підлягають задоволенню.

Статтею 73 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування ст.76 наведеного Кодексу.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Разом з тим, відповідачем у ході судового розгляду справи у відзиві на позов не наведено жодних обґрунтованих правових підстав, а також і не надано відповідних доказів щодо правомірності бездіяльності відповідача з приводу не нарахування та не виплати позивачеві у день виплати суми заборгованості по індексації грошового забезпечення (26.12.2025р.) компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням відповідачем термінів виплати таких сум індексації за період з 01.01.2016р. до 28.02.2018р., а також за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 року включно, з урахуванням вище встановлених судом обставин та аналізу наведених норм чинного законодавства.

Є безпідставними та необгрунтованими, тому відхиляються судом, аргументи відповідача з приводу того, що обов`язок перерахунку індексації грошового забезпечення за згаданий вище період виник у відповідача лише після набрання чинності 22.01.2025р. рішенням суду та на момент звільнення позивача зі служби відповідач не мав жодної заборгованості, з огляду на те, що рішенням суду у справі №160/18390/24 були визнані протиправними дії щодо не нарахування та не виплати відповідачем позивачеві індексації грошового забезпечення за наведений вище період (що свідчить про встановлення судом фактів порушення відповідачем вимог законодавства про оплату праці, зокрема, несвоєчасне нарахування індексації грошового забезпечення), дане судове рішення набрало законної сили, є обов`язковим у тому числі і для відповідача, тому вказані аргументи відповідача є спростованими в силу ст.129-1 Конституції України.

Не можуть бути покладені в основу даного судового рішення і доводи відповідача, які судом також відхиляються, стосовно того, що виплата втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати кошторисом установи не передбачено, з огляду на те, що вказані обставини не спростовують обов`язку відповідача нарахувати та виплатити спірну компенсації у разі порушення роботодавцем строків виплати доходів працівнику в силу Закону №2050 та Порядку №159.

Інші доводи відповідача вивчені судом, проте не беруться до уваги, оскільки не спростовуються вищенаведених висновків суду.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачеві компенсації втрати частини грошових доходів, передбаченої Законом №2050-Ш та Порядком №159, у зв`язку з порушенням відповідачем строків виплати суми індексації грошового забезпечення за період з 01.09.2023р. по 26.12.2025р. включно, суд приходить до висновку, що відповідач, вчинивши наведену бездіяльність, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, судом встановлено, що своєю бездіяльністю щодо не нарахування та не виплати позивачеві компенсації втрати частини грошових доходів, передбаченої Законом №2050-Ш та Порядком №159, у зв`язку з порушенням відповідачем строків виплати суми індексації грошового забезпечення за рішенням суду у справі №160/18390/24, відповідач порушив права та інтереси позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання судом такої бездіяльності протиправною.

Що стосується позовних вимог позивача в частині стягнення з Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» на користь позивача компенсації втрати частини грошових доходів, передбаченої Законом №2050-Ш та Порядком №159, у зв`язку з порушенням відповідачем строків виплати суми індексації грошового забезпечення за період з 01.09.2023р. по 26.12.2025р. у сумі 16 641,44 грн., то в цій частині позовних вимог позивачеві слід відмовити та у відповідності до ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України обрати спосіб захисту порушеного права позивача, який є найбільш ефективним у даних правовідносинах, яким є саме зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити наведену вище компенсацію, виходячи з наступного.

Частиною 2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У відповідності до вимог пунктів 4 та 10 частини 2 статті 245 наведеного Кодексу, передбачено, що у разі задоволення позову повністю або частково, суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії; обрати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.

Як встановлено судом із матеріалів справи, що не заперечувалося і відповідачем у відзиві на позов, відповідні суми компенсації втрати частини грошових доходів, передбачені Законом №2050-Ш та Порядком №159, у зв`язку з порушенням строків виплати суми індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.09.2023р. по 26.12.2025р. відповідачем взагалі не нараховувалися, що підтверджено змістом відзиву на позов.

В той же час, обов`язок здійснити компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі і з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) покладається на підприємства, установи і організації всіх форм власності, які допустили такі порушення ст.2 Закону №2050-Ш.

А згідно ст.3 Закону №2050-Ш передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Також і пунктом 4 Порядку №159 встановлено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць ст.4 Закону №2050-Ш.

Відтак, із аналізу наведених приписів слідує, що з метою виплати позивачеві вищенаведеної суми компенсації втрати частини доходів, саме відповідач має обов`язок здійснити відповідне її (такої компенсації) нарахування/ обчислення у спосіб, наведений у ст.3 Закону №2050-Ш та у пункті 4 Порядку №159, тому суд приходить до висновку, що з урахуванням того, що сума індексації грошового забезпечення позивачеві у розмірі 87586,54 грн. була виплачена відповідачем 26.12.2025р. без проведення нарахування та виплати такої компенсації у порушення вимог ст.ст. 2,3,4 Закону №2050-Ш, то, у даному випадку, найбільш ефективним способом захисту порушеного права позивача буде саме зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві відповідну компенсацію втрати частини грошових доходів, у зв`язку з порушенням строків виплати суми індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.09.2023р. по 26.12.2025р. включно.

За викладених обставин, суд приходить до висновку, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права у вигляді стягнення з відповідача на користь позивача наведеної компенсації втрати частини доходів у сумі 16 641,44 грн., тобто із зазначенням конкретної суми до стягнення, розрахованої позивачем у позові, без нарахування її відповідачем, є передчасними вимогами, тому у їх задоволенні позивачеві слід відмовити.

Окрім того, що стосується позовних вимог позивача в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача у спірних правовідносинах та зобовязання вчинити певні дії починаючи з дня звільнення позивача зі служби 31.08.2023р. є помилковим, оскільки початком порушення термінів виплати індексації грошового забезпечення розпочинається із наступного дня після звільнення позивача зі служби, тобто, з 01.09.2023р., відтак, суд дійшов висновку, що вірним періодом порушення відповідачем термінів не нарахування та не виплати позивачу компенсації втрати частини доходу (87586,54 грн. індексації грошового забезпечення) є період з 01.09.2023 (наступний день після звільнення) по 26.12.2025р. (дата виплати індексації грошового забезпечення).

Відтак, позовні вимоги позивача у наведеній описаній вище частині підлягають частковому задоволенню шляхом зобов`язання відповідача вчинити певні дії за період з 01.09.2023 по 26.12.2025р. включно.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат по сплаті судового збору, суд не вбачає підстав для їх розподілу у порядку, встановленому ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням того, що компенсації втрати частини грошових доходів є складовою грошового забезпечення позивача, що підтверджено і постановою Верховного Суду від 21.08.2025р. у справі №600/3471/24-а, відповідно, останній звільнений від сплати судового збору за п.1 ч.1 ст.5 Закону України Про судовий збір.

Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати бездіяльність Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компетенції втрати частини грошових доходів, передбаченої Законом України від 19.10.2000р. №2050-Ш «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсацій громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.01.2001р. №159, у зв`язку з порушенням строків виплати суми індексації грошового забезпечення за період з 01.09.2023р. по 26.12.2025р. включно протиправною.

Зобов`язати Державну установу «Криворізька установа виконання покарань (№3)» (50066, Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вул.Світла, будинок 2, ЄДРПОУ 14316899) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) - компенсацію втрати частини грошових доходів, передбаченої Законом №2050-Ш та Порядком №159, у зв`язку з порушенням відповідачем строків виплати суми індексації грошового забезпечення за період з 01.09.2023р. по 26.12.2025р.включно.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва