Decision № 140705233, 01.10.2026, Darnytskyi District Court of Kyiv City

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВАсправа № 753/8640/26

провадження № 2/753/10360/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 року Дарницький районний суд м. Києва в складі

головуючого судді Колесника О.М.

при секретарі Парубець А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , 3-тя особа: приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Херсонської області КРАЛЯ СВІТЛАНА СЕРГІЇВНА про визнання нотаріально посвідченої заяви недійсною, визнання об`єктів нерухомого та рухомого майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна подружжя, стягнення грошової компенсації за 1/2 частину майна, припинення права власності на 1/2 частину майна та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання транспортного засобу спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна подружжя, стягнення грошової компенсації за 1/2 частину транспортного засобу, припинення права власності на 1/2 частину транспортного засобу,

В С Т А Н О В И В :

Представник позивачки ОСОБА_3 ОСОБА_4 8.04.2026 року сформував в системі „Електронний суд" позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , 3-тя особа: приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Херсонської області Краля Світлана Сергіївна про визнання нотаріально посвідченої заяви недійсною, визнання об`єктів нерухомого та рухомого майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна подружжя, стягнення грошової компенсації за 1/2 частину майна, припинення права власності на 1/2 частину майна, яка була зареєстрована в канцелярії Дарницького районного суду м. Києва того ж дня, тобто 8.04.2026 року (а.с.1).

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 2 вересня 2017 року Херсонським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Херсонській області було зареєстровано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 . ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_3 та ОСОБА_5 народилась спільна дитина - син: ОСОБА_6 , що підтверджується Свідоцтвом про народження дитини, копія якого надається разом з позовом. 25 квітня 2023 року шлюб між позивачем і відповідачем було розірвано відповідно до рішення Малиновського районного суду міста Одеси по справі № 521/7652/23. За період шлюбних відносин позивачем і відповідачем на спільні кошти було придбано і зареєстровано наступне майно: 04 жовтня 2021 року - двокімнатна квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа 83,7 м2, житлова площа 33,6 м2, відповідно до договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Приходько Лілією Миколаївною, зареєстрованого на ім`я ОСОБА_5 ; 10 червня 2024 року - машиномісце/паркомісце, загальною площею 19,7 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу майнових прав, серія та номер: Л/2/6/ ММ-199, виданого 22.06.2018 року, зареєстрований на ім`я ОСОБА_5 ; 14 січня 2022 року - транспортний засіб MERCEDES-BENZ, CLA 250, 1991, 2013 року випуску, № куз. НОМЕР_1 , зареєстрований на ім`я ОСОБА_5 ; 04 лютого 2023 року - транспортний засіб MERCEDES-BENZ, ML 350, 3498, 2008 року випуску, № куз. НОМЕР_2 , зареєстрований на ім`я ОСОБА_5 ; 19 квітня 2021 року - ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "УКРАЇНСЬКЕ РЕКРУТИНГОВЕ АГЕНСТВО", Ідентифікаційний код 32425793, де ОСОБА_5 є єдиним учасником, кінцевим бенефіціарним власником і керівником. Позивач і відповідач до і після розлучення не змогли домовитися щодо поділу майна між ними та щодо його режиму перебування чи відшкодувань вартості один одному. Придбання вказаного майна відбулось за спільні сумісні кошти подружжя, хоча і зареєстровано було на ім`я Відповідача. Але тоді подружжя так вирішило, оскільки у них була між собою повна взаємна довіра і любов. На даний час в зв`язку з тим, що позивач не має бажання користуватися ні автомобілями, ні квартирою, ні паркінгом і підприємством, що було придбане під час шлюбу але має право і бажання отримати свою частину від їх ринкової вартості в якості грошової компенсації належної їй частини, а саме - 1 / 2 вартості зазначеного вище майна. Що стосується спірної квартири, то її вартість з часу її придбання суттєво збільшилася. Це сталося не тільки завдяки природним чинникам, таким, як інфляція і допустиме подорожчання, але і завдяки тому, що на момент придбання ця квартира була без ремонту і меблів, а після отримання у власність позивач і відповідач за роки спільного проживання вклали туди великі суми коштів і власних трудових ресурсів по її оздобленню і приведенню до стану, який є зараз. Безпосередньо участь позивача у розбудові і ремонті квартири свідчить переписка позивача зі своєю свекрухою в месенджері «Viber». В цій переписці говориться про ремонт і оздоблення помешкання, роботи, які треба провести, обговорюються цінові аспекти тощо. Паркінг хоч і був зареєстрований на ім`я відповідача вже після розірвання шлюбу з позивачем, але майнові права на нього були отримані відповідачем на підставі договорів купівлі-продажу і договорів відступлення права вимоги та актів прийому-передачі ще під час шлюбу між позивачем і відповідачем. Фактична реєстрація цього майна за відповідачем не скасовує факту набуття майнових прав на цей об`єкт ним в період шлюбних відносин. Наявність майнових прав дозволяла позивачу і відповідачу в повній мірі користуватися цим об`єктом і розпоряджатися майновими правами на нього, а у 2024 році сталася лише фіксація у відповідному державному реєстрі титульного власника цього об`єкту, проте гроші за цей об`єкт сплачувалися під час дії шлюбу позивача і відповідача і це були спільні кошти подружжя. В звязку з цим можна зробити висновок, що машиномісце/паркомісце, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 є спільною сумісною власністю подружжя. Вартість частки підприємства, що було придбано в період шлюбу, сторона позивача оцінює виходячи з вартості статутного капіталу цього підприємства. В даному випадку майно і майнові права було придбано в період шлюбних відносин, тобто воно є спільною сумісною власністю подружжя, хоч і зареєстровано на відповідача, тому це навіть не можна оцінити як втручання, оскільки майно, яке предметом цього позову, не є особистою приватною власністю відповідача. Щодо спроможності позивача заробляти гроші: позивач до шлюбу і під час шлюбу працювала, що підтверджується Довідками ОК-5, ОК-7, потім вона пішла в декретну відпустку в зв`язку з народженням дитини, зараз вона продовжила працювати і виховувати та утримувати спільного з відповідачем сина. Щодо позовної вимоги про визнання недійсним правочину: 30 вересня 2021 року позивачкою була підписана нотаріально посвідчена заява, зареєстрована в реєстрі за № 1167, у якій зазначено, що квартира, придбана в шлюбі і зареєстрована на ім`я відповідача, є його особистою приватною власністю. Позивачка вважає зазначену заяву недійсною, оскільки її волевиявлення під час підписання цього документа не було вільним та усвідомленим у тому обсязі, який вимагається законом, а сама заява була підписана під впливом омани та обману з боку відповідача. На момент підготовки до підписання цієї заяви, яка є правочином в розумінні ЦКУ, позивачка перебувала у стані вагітності, а на момент її підписання вона тільки но народила їх спільного з відповідачем сина, якому виповнився місяць. Вона була емоційно та фізично вразливою, не мала наміру відмовлятися від своїх прав на майно, набуте у шлюбі, та підписала документ, виходячи з пояснень відповідача про формальний характер такого документа і відсутність для неї негативних майнових наслідків. Насправді ж зміст заяви був спрямований на створення доказу проти позивачки у майбутньому спорі щодо правового режиму квартири. Зазначена заява не відображала реальної внутрішньої волі позивачки на позбавлення себе прав на майно, набуте у шлюбі. Позивачка не мала наміру погоджуватися на зміну законного режиму спільної сумісної власності подружжя, а тим більше - без укладення передбаченого законом договору про поділ майна або шлюбного договору. При цьому Верховний Суд у своїй усталеній практиці виходить із того, що розписки, заяви та інші односторонні документи про відсутність претензій або про належність нерухомості одному з подружжя не є договором про поділ чи виділ нерухомого майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності. Такий висновок викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.11.2020 у справах №691/262/15-ц та №757/52096/18. Отже, навіть сама по собі наявність нотаріальної заяви не змінює правовий режим квартири, придбаної у шлюбі. Водночас з огляду на те, що відповідач скоріш за все посилатиметься на цю заяву як на підставу для заперечення права позивачки на частину спірного майна, позивачка просить суд усунути цей документ із правового поля спору шляхом визнання його недійсним як такого, що був вчинений без реального вільного волевиявлення та під впливом омани/обману. В даній справі позивачка не оспорює наслідки належно укладеного договору про поділ майна; навпаки, вона доводить, що ніякого договору про поділ не укладалося, а підписана нею одностороння заява не відображала її справжньої волі. На підставі викладеного просить визнати об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_5 наступне майно: двокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; машиномісце/паркомісце, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , машиномісце НОМЕР_3 ; транспортний засіб MERCEDES-BENZ, CLA 250, 1991, 2013 року випуску, № куз. НОМЕР_1 ; транспортний засіб MERCEDES-BENZ, ML 350, 3498, 2008 року випуску, № куз. НОМЕР_2 ; ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "УКРАЇНСЬКЕ РЕКРУТИНГОВЕ АГЕНСТВО", Ідентифікаційний код 32425793; визнати недійсною нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_3 зареєстровану в реєстрі за №1167 від 30.09.2021 року; стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 2 780 849 грн., що становить 1/2 частини вартості двокімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та припинити право власності ОСОБА_3 на її частку у спільному майні подружжя, а саме: 1/2 частини двокімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; 425 914 грн., що дорівнює 1/2 частини вартості машиномісця/паркомісця, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та припинити право власності ОСОБА_3 на її частку у спільному майні подружжя, що дорівнює 1/2 частини машиномісця/паркомісця, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; 318 275 грн., що дорівнює 1/2 частини вартості транспортного засобу MERCEDES-BENZ, ML 350, 3498, 2008 року випуску, № куз. НОМЕР_2 , зареєстрований на ім`я ОСОБА_5 та припинити право власності ОСОБА_3 на її частку у спільному майні подружжя, що дорівнює 1/2 частини транспортного засобу MERCEDES-BENZ, ML 350, 3498, 2008 року випуску, № куз. НОМЕР_2 ; 300 930 грн., що дорівнює 1/2 частини вартості транспортного засобу MERCEDES-BENZ, CLA 250, 1991, 2013 року випуску, № куз. НОМЕР_1 , зареєстрований на ім`я ОСОБА_5 та припинити право власності ОСОБА_3 на її частку у спільному майні подружжя, що дорівнює 1/2 частини транспортного засобу MERCEDES-BENZ, CLA 250, 1991, 2013 року випуску, № куз. НОМЕР_1 ; 9 250 грн., що дорівнює 1/2 частини вартості ОСОБА_5 в статутному капіталі ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "УКРАЇНСЬКЕ РЕКРУТИНГОВЕ АГЕНСТВО", Ідентифікаційний код 32425793, де ОСОБА_5 є єдиним учасником, кінцевим бенефіціарним власником і керівником, судові витрати по справі покласти на відповідача (т.1, а.с.1-13).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.04.2026 року матеріали позовної заяви ОСОБА_3 були розподілені судді Колеснику О.М. того ж дня 10.04.2026 року о 17:09:25 годин (а.с.184-185).

Згідно відповіді №2608431 від 15.04.2026 року, 12:51:57 годин щодо отримання інформації про внутрішньо переміщену особу з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрований у Дарницькому районі м. Києва (т.1, а.с.187).

Ухвалою судді Дарницького районного суду м. Києва Колесника О.М. від 15.04.2026 року було відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження і призначено підготовче судове засідання на 27.05.2026 року о 14-40 годин, допущено до участі в даній справі в якості 3-ї особи ОСОБА_7 (т.1, а.с.188-189).

13.05.2026 року представник відповідача ОСОБА_5 ОСОБА_8 сформував в системі „Електронний суд" відзив на позовну заяву, яка була зареєстрована в канцелярії суду 14.05.2026 року. Відзив мотивований тим, що в своїй2 позовній заяві позивачка ОСОБА_3 відверто та цілеспрямовано намагається маніпулювати та перекручувати факти подій, вочевидь, з метою введення суду в оману для отримання позитивного рішення на свою користь. На підтвердження вказаної тези слід звернути увагу на основний та фундаментальний факт про який позивачка навмисно замовчує джерело походження грошових коштів, на які було придбано зазначене вище майно і не надає жодних доказів про таке походження. Крім того, позивачка та відповідач не проживали разом, не вели суспільний побут та спільне господарство з моменту виїзду позивачки за межі України, а саме: з 20 березня 2022 року. Аналізуючи фактичні обставини придбання 04 жовтня 2021 року двокімнатної квартири АДРЕСА_4 , то вона була придбана за кошти батьків відповідача: ОСОБА_9 та ОСОБА_10 - чоловіка матері відповідача, які вирішили подарувати її своєму сину - ОСОБА_5 , про що свідчать як платіжні документи де зазначено платника грошових коштів ОСОБА_10 , так і нотаріально завірена заява від 30.09.2021 року, зареєстрована приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Херсонської області за № 1167 про те, що позивачка стверджує, що вищезазначена квартира буде особистою власністю її чоловіка (відповідача), так як кошти, за які він набуває зазначене майно, є його особистою приватною власністю та не є спільною сумісною власністю подружжя. Подальше розпорядження зазначеним придбаним майном буде вирішено ним самостійно, за ціну та на умовах за його розсудом та не потребуватиме додаткової згоди позивачки. Будь-яких претензій матеріального чи іншого характеру не маю. При цьому, вказаний вище факт засвідчений у нотаріальній заяві, також підтверджується і змістом та умовами пункту 7.7 договору купівлі продажу квартири від 04.10.2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Приходько Л.М. та зареєстрованого в реєстрі за номером 626. Позивачка у своїй позовній заяві визначає, як одну із вимог - це визнання недійсним правочину, а саме: вказаної вище нотаріальної заяви, що вочевидь може свідчити про зазначені вище намагання перекручувати факти та вводити суд в оману. Щодо обґрунтування позивачкою підстав визнання недійсною вказаної вище нотаріальної заяви слід зупинитися окремо, оскільки дані підстави є відверто надуманими та такими, що не відповідають дійсності. Крім того, позивачка зазначає, що приймала участь та допомагала з ремонтом зазначеної вище квартири, тому має право на грошову компенсацію вартості меблів та оздоблення, які, за її твердженнями, були придбані ніби-то за кошти подружжя, що також є перекручуванням фактів, оскільки фактично усі витрати на ремонт та оздоблення квартири несли батьки відповідача, що підтверджується відповідними платіжними та іншими фінансово бухгалтерськими документами. Фактично самі ремонтні роботи зазначеної квартири здійснював рідний брат відповідача - ОСОБА_11 . При цьому, слід звернути увагу суду на те, що доказом придбання об`єктів нерухомого та рухомого майна зазначених у позовній заяві, ніби то, за спільні грошві кошти подружжя, які були зароблені ними в шлюбі не відповідають дійсності, оскільки відповідач ОСОБА_5 на час одруження з позивачкою і до теперішнього часу є державним службовцем, оскільки розмір грошового утримання жодним чином не є достатнім для придбання ним зазначених вище об`єктів нерухомого та рухомого майна, що підтверджується щорічними деклараціями особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування в період з 2016 по 2022 рік та довідками Пенсійного фонду України форми ОК-5 та ОК-7, а також приймаючи до уваги те, що його колишня дружина - ОСОБА_12 хоча і була офіційно працевлаштована, однак жодним чином не отримувала достатнього грошового утримання, якого б вистачило на купівлі вказаних вище об`єктів рухомого та нерухомого майна, більше того, після народження дитини, вона знаходилась у декретній відпустці і повністю була на утриманні чоловіка, відповідача по справі. Таким чином, вважаємо вимогу позивачки викладену у позовній заяві щодо визнання означеної вище квартири спільною власністю подружжя необґрунтованою та незаконною. Щодо вимоги позивачки визнати спільною власністю об`єкт нерухомості - машиномісце/парко місце №199 по АДРЕСА_3 слід проаналізувати обставини придбання відповідачем означеного об`єкту нерухомості і вже виходити з фактичних обставин. Так, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру прав на нерухомість, право власності на вказаний об`єкт нерухомості відповідач зареєстрував за собою лише у 2024 році, тобто, вже після розлучення з позивачкою, що підтверджує у своїй позовній заяві і сама позивачка. Сторони по справі не мали грошових коштів для придбання вказаного паркомісця. Фактично мати відповідача ОСОБА_9 16.12.2021 року згідно квитанції №783341 внесла на банківський рахунок грошові кошти у сумі 264 000 грн. і цього ж дня згідно платіжного доручення №78336 провела оплату в сумі 624 000 грн. за придбання паркомісця АДРЕСА_5 . Слід зауважити, що внесені в якості оплати за паркомісце №199 грошові кошти були особистими коштами ОСОБА_9 . Таким чином, твердження позивачки про ніби-то те, що кошти на оплату майнових прав за вказане вище паркомісце були спільними коштами подружжя, вочевидь, є неправдою, що доводять вказані вище фактичні обставини та документальні докази, які, на відміну від відповідача, позивачка суду не надала. Приймаючи до уваги вище викладене, вважаємо вимогу позивачки щодо визнання сумісною власністю об`єкту нерухомості машиномісце/парко місце №199 по АДРЕСА_3 необґрунтованою та незаконною. Стосовно вимоги позивачки визнати спільною власністю транспортний засіб MERCEDES-BENZ, CLA 250, 2013 року випуску, № куз. НОМЕР_1 , зареєстрований на ім`я ОСОБА_5 також необхідно зважати на обставини придбання відповідачем означеного транспортного засобу і виходити з фактичних обставин. Так 07 вересня 2021 року відповідач дійсно придбав автомобіль, перебуваючи з позивачкою у шлюбі. Однак, вказаний автомобіль був придбаний також за кошти його батьків. Разом з тим у лютому 2022 року під час вторгнення в Україну в ході збройної агресії рф, подружжя потрапило в окупацію у м. Херсон, де на той час проживали. 20 березня 2022 року позивачка разом з сином ОСОБА_13 виїхала на даному автомобілі на підконтрольну Україні територію до міста Одеси, звідки одразу вирушила на тому ж автомобілі до державного кордону та перетнула його в напрямку Румунської республіки. На даний час позивачка перебуває в Іспанії, а з моменту виїзду її за межі України і до теперішнього часу вона до України не поверталась, за кордоном вона вільно користується автомобілем, причому відповідач за весь цей час не висував позивачці жодних претензій з приводу порядку користування вказаним автомобілем, який є їхньою спільною власністю і був придбаний у шлюбі, розуміючи, що автомобіль зараз більше потрібен його сину для вільного пересування. При цьому відповідно до повідомлень у месенджері «Вотсап», який зареєстрований за телефонними номерами позивачки та відповідача, позивачка повідомила, що не збирається повертати зазначений автомобіль відповідачу і буде продовжувати користуватися ним і далі. Тобто, аналізуючи зазначену вище інформацію слід дійти висновку, що позивачці не потрібен сам автомобіль, але якщо припустити, що відповідач погодиться надати їй частину вартості вказаного автомобіля зазначену у позовній заяві, чи може відповідач розраховувати на порядність позивачки, що вона поверне вказаний транспортний засіб на територію України, адже жодних доказів та зобов`язань з цього приводу позивачка у своїй позовній заяві не навела. Таким чином, приймаючи до уваги зазначені вище обставини, вважаємо, що вимоги позивачки щодо визнання спільною власністю транспортного засобу: MERCEDES-BENZ, CLA 250, 1991, 2013 року випуску, № куз. НОМЕР_1 , зареєстрований на ім`я ОСОБА_5 , також є надуманими, необґрунтованими та незаконними. З приводу зазначеної у позовній заяві вимоги про визнання спільною власністю ще одного транспортного засобу: MERCEDES BENZ, ML 350, 3498, 2008 року випуску, № куз. НОМЕР_2 , зареєстрований на ім`я ОСОБА_5 слід зауважити наступне. Вказаний автомобіль був придбаний в 2011 році, фактично знаходився та знаходиться у користуванні та власності вітчима відповідача ОСОБА_10 , який на даний час є чоловіком матері відповідача ОСОБА_9 , тобто до одруження позивачки та відповідача. В 2013 році за ініціативи вітчима відповідача ОСОБА_10 зазначений автомобіль було перереєстровано на громадянина Українип ОСОБА_14 , але як і раніше ОСОБА_10 продовжував ним користуватися, що підтверджується відповідними документами. На початку лютого 2023 року громадянин ОСОБА_14 повідомив, що у зв`язку з тим, що його мобілізують до лав ЗСУ він хоче терміново перереєструвати зазначений транспортний засіб на фактичного користувача та номінального власника ОСОБА_10 . Разом з тим ОСОБА_10 на той час з об`єктивних причин не зміг приїхати до місця знаходження ОСОБА_14 у місто Київ, а тому на сімейній раді було прийнято спільне рішення про перереєстрацію вказаного автомобіля через договір купівлі-продажу на відповідача ОСОБА_5 , який на той час перебував у місті Києві. Слід зауважити, що в договорі купівлі-продажу даного транспортного засобу було зазначено довільну вартість даного автомобіля без проведення грошової оцінки, а саме: 400 000 грн., оскільки фактично вказані грошові кошти жодним чином не вносились відповідачем на відповідні рахунки ОСОБА_14 , а також не передавались у готівковій формі у зв`язку з тим, що дана угода була спрямована на звичайне переоформлення транспортного засобу без мети його передачі у власність іншій людині. Зазначені фактичні обставини можуть бути підтверджені як документами, що знаходяться у сервісному центі МВС України, так і свідченнями громадянина ОСОБА_14 . Вказані дії були здійснені відповідачем з метою подальшої перереєстрації зазначеного транспортного засобу на його фактичного власника ОСОБА_10 , який згодом зміг прибути до міста Києва і перереєструвати на себе вказаний автомобіль. Крім того, позивачка у своїй позовній заяві про розірвання шлюбу з відповідачем, яку подала до суду у квітні 2023 року, зазначила, що вже більше року не проживає з Відповідачем і не веде спільний побут. Вище зазначене може свідчити про чергове намагання маніпулювати та перекручувати факти з боку позивачки щодо вищезазначених подій, адже, у свої позовній заяві позивачка стверджує, що має право на вказаний автомобіль, в першу чергу, у зв`язку з тим, що мала спільний побут з відповідачем. Таким чином, приймаючи до уваги вказані вище обставини, вважаємо, що вимоги позивачки щодо визнання спільною власністю транспортного засобу: MERCEDES-BENZ, ML 350, 3498, 2008 року випуску, № куз. НОМЕР_2 , зареєстрованого на ім`я ОСОБА_5 , зважаючи на факт відсутності витрати суспільного майна подружжя також є надуманими, необґрунтованими та незаконними. Щодо вимог позивачки про стягнення половини вартості статутного капіталу підприємства яке, ніби-то, було придбано відповідачем в період шлюбних відносин, слід зазначити наступне. Як було вже зазначено вище, у даній позовній заяві наявні ознаки навмисного перекручування фактів позивачкою або її представником та намагання ввести суд в оману з метою спотворення встановлення істини та отримання судового рішення на свою користь. Зазначені вище припущення можуть бути підтвердженні вимогою позивачки про стягнення половини вартості статутного капіталу ТОВ «УКРАЇНСЬКЕ РЕКРУТИНГОВЕ АГЕНСТВО», Ідентифікаційний код 32425793, де, ніби-то, ОСОБА_5 є єдиним учасником, кінцевим бенефіціарним власником і керівником. Вказані твердження, вочевидь, повністю не відповідають реальній дійсності, оскільки, вказана інформація щодо відповідача достатньо просто спростовується перевіркою його місця роботи та посади яку він займає на даний час, а також поданими ним щорічними деклараціями, як держслужбовця. Відповідно до вимог ст.36 Закону України «Про запобігання корупції», під назвою «Запобігання конфлікту інтересів у зв`язку з наявністю в особи підприємств чи корпоративних прав», особам, уповноваженим на виконання функцій держави фактично заборонено управляти приватними юридичними особами, а також суттєво обмежено право на володіння корпоративними правами таких підприємств. Слід зауважити, що відповідач досить тривалий час був і на даний час є державним службовцем і жодного разу не був а ні засновником, а ні бенефіціарним власником, а ні керівником жодної юридичної особи, а тим більше вказаного позивачкою ТОВ «УКРАЇНСЬКЕ РЕКРУТИНГОВЕ АГЕНСТВО», ідентифікаційний код 32425793. Дана інформація, також досить просто перевіряється за допомогою відповідних Державних реєстрів, що знаходяться у відкритому доступі, де відсутні дані про відповідача по даній справі. Таким чином, вимоги позивачки щодо визнання рухомого та нерухомого майна, зазначеного у позовній заяві, як сумісної власності набутого у шлюбі майна, є необґрунтованими та незаконними. Щодо вартості майна, що підлягає поділу, про яку позивачка вказала у своїй позовній заяві слід зазначити наступне. Відповідач категорично не погоджується із проведеною позивачкою оцінкою вартості означеного вище майна, а твердження сторони позивачки щодо здорощення об`єктів нерухомості на даний час порівняно з часом їх придбання, взагалі є необґрунтованою та голослівною, особливо зважаючи на ризики знищення такого майно в будь-який час, пов`язані зі збройною агресією російської федерації та майже щоденні ракетні та БПЛА атаки на об`єкти цивільної інфраструктури України, зокрема і міста Києва. На даний час відповідачем ініційовано оцінку зазначеного у позовній заяві майна і зважаючи на її результати буде подано до суду. Крім того, не зрозуміло на якій підставі Позивач стягує саме таку суму ринкової вартості транспортного засобу: MERCEDES-BENZ, CLA 250, 2013 року випуску, № куз. НОМЕР_1 , зареєстрований на ім`я ОСОБА_5 , яка складає: 300 930 грн., що за твердженнями позивачки дорівнює 1/2 частини вартості транспортного засобу, адже в позовній заяві взагалі не йдеться про визначення вартості даного транспортного засобу. Щодо позовної вимоги про визнання недійсним правочину, а саме: заяви від 30.09.2021 року, зареєстрованої приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Херсонської області за №1167 слід зазначити таке. Позивачка у своїй позовній заяві вказує, що оскільки її волевиявлення під час підписання цього документа, ніби-то, не було вільним та усвідомленим у тому обсязі, який вимагається законом, а сама заява була підписана під впливом омани та обману з боку відповідача, тому вона вважає її недійсною. Також позивачка вказує на те, що, ніби-то, «на момент підготовки до підписання цієї заяви, вона перебувала у стані вагітності, а на момент її підписання вона тільки но народила їх спільного з відповідачем сина, якому виповнився місяць. Вона була емоційно та фізично вразливою, не мала наміру відмовлятися від своїх прав на майно, набуте у шлюбі, та підписала документ, виходячи з пояснень відповідача про формальний характер такого документа і відсутність для неї негативних майнових наслідків. Насправді ж зміст заяви був спрямований на створення доказу проти позивачки у майбутньому спорі щодо правового режиму квартири. Зазначена нотаріальна заява не відображала реальної внутрішньої волі позивачки на позбавлення себе прав на майно, набуте у шлюбі. Позивачка не мала наміру погоджуватися на зміну законного режиму спільної сумісної власності подружжя, а тим більше - без укладення передбаченого законом договору про поділ майна або шлюбного договору.» Аналізуючи означені обґрунтування позивачки, як підстави для скасування зазначеного вище правочину, слід дійти висновку, що вказані вище обставини не підтверджуються жодним документальним доказом. Більше того, в контексті викладених вище обставин придбання квартири, тези позивачки дуже схожі на відверту маніпуляцію з використанням свого фізіологічного стану, а також новонародженої дитини, під час надання позивачкою відповідної згоди, що викликає ще більше питань до її поведінки. Крім того, знову виникає необхідність звернути увагу суду на те, що ані позивачка, ані її представник жодним чином не обґрунтовують та не надають доказів щодо підстав, які на їх думку, стали причиною визнання нотаріальної заяви недійсною. При цьому позивачка жодним чином не заперечує, що вказана нотаріальна заява була підписана у присутності приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу Херсонської області Кралі Світлани Сергіївни, якою було роз`яснено позивачу зміст ст.60-65, 67-71 Сімейного кодексу України, та відображено, що заява складена у повній відповідності до її волевиявлення, її зміст ОСОБА_3 зрозумілий, підписується нею добровільно, без застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку інших осіб. Вказане свідчить про те, що підписання зазначеної нотаріальної заяви відбулося із дотриманням усіх вимог закону за участю приватного нотаріуса Кралі С.С. Крім того, позивачка жодним чином не згадує факту присутності під час підписання нею нотаріальної заяви іншого приватного нотаріуса Крамаренко Алли Михайлівни, яка вочевидь може або підтвердити або спростувати тези позивачки щодо примушення її підписувати зазначену вище нотаріальну заяву. Таким чином, вважаємо вимоги позивача щодо визнання недійсним правочину, а саме: заяви від 30.09.2021 року, зареєстрованої приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Херсонської області за №1167, необґрунтованими та незаконними. За описаних вище обставин просить відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 в повному обсязі (т.2, а.с.1-8).

14.05.2026 року представник відповідача ОСОБА_5 ОСОБА_8 сформував в системі „Електронний суд" зустрічну позовну заяву позивача ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про визнання транспортного засобу спільної сумісною власністю подружжя, стягнення грошової компенсації за 1/2 частину автомобіля, яка була зареєстрована в канцелярії суду 15.05.2026 року. Зустрічна позовна заява мотивований тим, що 02 вересня 2017 року Херсонським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Херсонській області було зареєстровано шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 25 квітня 2023 року шлюб між позивачем і відповідачкою було розірвано відповідно до рішення Малиновського районного суду міста Одеси по справі № 521/7652/23. За період шлюбних відносин позивачем і відповідачкою на спільні кошти було придбано і зареєстровано наступне майно: 14 січня 2022 року - транспортний засіб MERCEDES BENZ, CLA 250, 1991, 2013 року випуску, № куз. НОМЕР_1 , який був зареєстрований на ім`я ОСОБА_5 . Відповідно до частини 1 статті 60 Сімейного кодексу України (далі СКУ), Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). 23 листопада 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 520/14543/15-ц, провадження № 61-3002св20 досліджував питання щодо поділу майна, що належить дружині і чоловіку на праві спільної сумісної власності зокрема з підстав визнання приватного майна спільним. Судом у цій справі було визначено, що до складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. В зв`язку з тим, що позивач не має змоги та бажання користуватися вказаним вище транспортним засобом MERCEDES-BENZ, CLA 250, 1991, 2013 року випуску, № куз. НОМЕР_1 , що був придбаний під час шлюбу, але в той же час він має право і бажання отримати свою частину від його ринкової вартості, в якості грошової компенсації належної йому частини, а саме - 1/2 вартості зазначеного вище майна. Позивач звертається саме з таким зустрічним позовом до суду. Щодо вартості вказаного вище транспортного засобу, що підлягає поділу, то вартість автомобілю MERCEDES-BENZ, CLA 250, 1991, 2013 року випуску, № куз. НОМЕР_1 підтверджується Експертним висновкам про визначення оціночної (ринкової) вартості Суб`єкта оціночної діяльності ОСОБА_15 , що були замовлені стороною відповідачки, підтвердження якого були надані разом з первісним позовом відповідачки ОСОБА_3 , тому ОСОБА_5 визнає вказану суму. В даній справі позивач звертається до суду з вимогою про визнання автомобілю MERCEDES-BENZ, CLA 250, 1991, 2013 року випуску, № куз. НОМЕР_1 , який було придбано подружжям в період їх подружнього життя, об`єктом спільної сумісної власності та з вимогою поділу його, наступним чином: стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 300 930 (триста тисяч дев`ятсот тридцять) грн., що дорівнює 1/2 частини вартості транспортного засобу MERCEDESBENZ, CLA 250, 1991, 2013 року випуску, № куз. НОМЕР_1 , зареєстрований на ім`я ОСОБА_5 та припинити право власності ОСОБА_5 на його частку у спільному майні подружжя, що дорівнює 1/2 частини транспортного засобу MERCEDES-BENZ. CLA 250, 1991, 2013 року випуску, № куз. НОМЕР_1 , зареєстрований на ім`я ОСОБА_5 . Відповідно до даних Експертного висновку про визначення оціночної (ринкової) вартості Суб`єкта оціночної діяльності ОСОБА_15 від 15.02.2026 року ринкова вартість транспортного засобу: автомобіля - MERCEDES BENZ, ML 350, 3498, 2008 року випуску, №куз. НОМЕР_2 , складає 601 860 грн., тому вартість 1/2 частини вартості цього автомобіля становить 300 930 грн. Половина вартості цього автомобіля вираховується по наступній формулі і становить: 601 860. 00 грн./ 2 = 300 930. 00 грн. За таких обставин просить задовольнити зустрічний позов в повному обсязі (т.2, а.с.99-107).

Ухвалою судді Дарницького районного суду м. Києва Колесника О.М. від 18.05.2026 року було прийнято зустрічний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про визнання транспортного засобу спільної сумісною власністю подружжя, стягнення грошової компенсації за 1/2 частину автомобіля і об`єднано в одне провадження з первісним позовом (т.2, а.с.123-124).

5.06.2026 року представник відповідачки ОСОБА_3 ОСОБА_4 сформував в системі „Електронний суд" відзив на зустрічну позовну заяву, в якій заперечував задоволенню зустрічного позову, обґрунтувавши відзив аналогічно змісту первісного позову і просив задовольнити позовні вимоги ОСОБА_3 (т.2, а.с.155-161).

11.06.2026 року представник позивачки за первісним позовом ОСОБА_3 ОСОБА_4 сформував в системі „Електронний суд" відповідь на відзив первісного позову, в якій заперечував задоволенню змісту відзиву на позовну заяву, обґрунтувавши її аналогічно змісту первісного позову і просив задовольнити позовні вимоги ОСОБА_3 (т.2, а.с.170-185).

28.06.2026 року представник відповідача ОСОБА_5 ОСОБА_8 сформував в системі „Електронний суд" заперечення на відповідь на відзив на первісну позовну заяву, в якому заперечував задоволенню первісного позову, обґрунтувавши заперечення аналогічно змісту відзиву на первісну позовну заяву і просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 (т.2, а.с.189-192).

28.06.2026 року представник відповідача ОСОБА_5 ОСОБА_8 сформував в системі „Електронний суд" відповідь на відзив на зустрічну позовну заяву, в якій заперечував змісту відзиву на зустрічний позов, обґрунтувавши її аналогічно змісту зустрічної позовної заяви і просив задовольнити зустрічний позов ОСОБА_5 (т.2, а.с.199-201).

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 16.07.2026 року підготовче провадження було закрито і призначено справу до судового розгляду по суті на 5.08.2026 року на 14-00 годин (т.2, а.с.219-220).

В судовому засіданні представник позивачки за первісним позовом ОСОБА_3 ОСОБА_4 позовні вимоги первісного позову підтримав, просив їх задовольнити, надавши суду пояснення аналогічні змісту первісного позову і відповіді на відзив, зустрічний позов не визнав, пояснивши аналогічно змісту відзиву на зустрічну позовну заяву.

Відповідач ОСОБА_5 та його представник ОСОБА_8 в судовому засіданні вимоги первісного позову не визнали, вимоги зустрічної позовної заяви підтримали, просили їх задовольнити, надавши суду пояснення аналогічні змісту зустрічного позову та відзиву на первісний позов.

Заслухавши учасників справи, свідків, дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає, що позовні вимоги первісного позову підлягають частковому задоволенню, а зустрічний позов підлягає задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Згідно ст.41 Конституції України, ч.1, ст.321 ЦК України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась в 1997 році відповідно до Закону України від 17.07.1997 року №475-ВР „Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2; 4; 7; 11 Конвенції" право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Суд в межах заявлених позовних вимог та наданих сторонами доказів по справі встановив наступні обставини та правовідносини.

Відповідно до ч.1, ст.51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

За правилами ч.2, ст.3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Як регламентує ч.1, ст.21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований в органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Як встановлено судом, 2 вересня 2017 року Херсонським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Херсонській області було зареєстровано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , сторонами по даній справі, що підтверджується ксерокопією свідоцтва про шлюб, виданого Херсонським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Херсонській області 02 вересня 2017 року, номер підзвітного бланку НОМЕР_4 , актовий запис № 991 (т.1, а.с.42).

В період зареєстрованого шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_3 та ОСОБА_5 народилась спільна дитина - син: ОСОБА_6 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_5 , актовий запис №425 (т.1, а.с.41).

Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 25.04.2023 року у справі №521/7652/23 шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 було розірвано (т.1, а.с.38-40). Вказані обставини не заперечувались учасниками справи, які погодились з ними, тому вони не підлягають доказуванню при розгляді даної цивільної справи в порядку ч.1, ст.82 ЦПК України.

Відповідно до ч.1, ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку (доходу).

За змістом ст.63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

За приписами ч.4, ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В Постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що „…у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України визначено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує".

Як зазначає п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 „Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, ч.3, ст.368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст.325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

Як передбачено ч.3, ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Також 23 листопада 2020 року у своїй Постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в межах цивільної справи №520/14543/15-ц, провадження № 61-3002св20 досліджував питання щодо поділу майна, що належить дружині і чоловіку на праві спільної сумісної власності, зокрема з підстав визнання приватного майна спільним. Судом у цій справі було визначено, що до складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Як вбачається з тексту первісного позову, сторони по справі в період зареєстрованого шлюбу придбали наступне майно: 04 жовтня 2021 року - двокімнатна квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа 83,7 м2, житлова площа 33,6 м2, відповідно до договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Приходько Лілією Миколаївною, зареєстрованого на ім`я ОСОБА_5 ; 10 червня 2024 року - машиномісце/паркомісце, загальною площею 19,7 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу майнових прав, серія та номер: Л/2/6/ ММ-199, виданого 22.06.2018 року, зареєстрований на ім`я ОСОБА_5 ; 14 січня 2022 року - транспортний засіб MERCEDES-BENZ, CLA 250, 1991, 2013 року випуску, № куз. НОМЕР_1 , зареєстрований на ім`я ОСОБА_5 ; 04 лютого 2023 року - транспортний засіб MERCEDES-BENZ, ML 350, 3498, 2008 року випуску, № куз. НОМЕР_2 , зареєстрований на ім`я ОСОБА_5 ; 19 квітня 2021 року - ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "УКРАЇНСЬКЕ РЕКРУТИНГОВЕ АГЕНСТВО", Ідентифікаційний код 32425793, де ОСОБА_5 є єдиним учасником, кінцевим бенефіціарним власником і керівником (т.1, а.с.1-13).

Як вбачається з копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 , виданого ТСЦ 8046, 14.01.2022 року зареєстровано право власності за ОСОБА_5 , відповідачем за первісним позовом і позивачем за зустрічним позовом, на транспортний засіб - автомобіль MERCEDES-BENZ, CLA 250, 1991, 2013 року випуску, д.н.з. НОМЕР_7 , чорного кольору, № куз. НОМЕР_1 (т.1, а.с.71). Вказана інформація підтверджується і відповіддю ТСЦ МВС №6541 адвокату Сікачову С.Ю., що вказаний автомобіль був придбаний ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з суб`єктом господарювання (т.1, а.с.51-51; 52-53; 56-57).

На підставі вище зазначеного суд приходить до висновку, що вказаний транспортний засіб був придбаний в період зареєстрованого шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , придбаний на підставі договору купівлі-продажу за спільні кошти подружжя, що підтвердили їх представники та відповідач за первісним позовом ОСОБА_5 в судовому засіданні, тому він є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_5 . За таких обставин суд в цій частині задовольняє як первісний, так і зустрічний позови.

Пояснення ОСОБА_5 в судовому засіданні, що у вартість придбаного автомобіля була частково внесена сума від проданого ним 14.07.2021 року автомобіля „MITSUBISHI PAJERO", 2008 року випуску, який належав йому на праві власності набутого ще до укладення шлюбу з ОСОБА_3 , суд не може покласти в основу рішення, оскільки ОСОБА_5 та/або його представником ОСОБА_8 не надано доказів в розумінні ст.76-80 ЦПК України, що саме отримані від продажу автомобілю MITSUBISHI PAJERO" грошові кошти були передані, переказані, тощо продавцю від покупця ОСОБА_5 за придбання автомобіля MERCEDES-BENZ, CLA 250, 1991, 2013 року випуску.

В первісному позові позивачка ОСОБА_3 просить стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 300 930 грн., що дорівнює 1/2 частини вартості транспортного засобу MERCEDES-BENZ, CLA 250, 1991, 2013 року випуску, № куз. НОМЕР_1 , зареєстрований на ім`я ОСОБА_5 та припинити право власності ОСОБА_3 на її частку у спільному майні подружжя, що дорівнює 1/2 частини даного транспортного засобу (т.1, а.с.12). В зустрічному позові позивач ОСОБА_5 просить стягнути з ОСОБА_3 на його користь ОСОБА_5 300 930 грн., що дорівнює 1/2 частини вартості транспортного засобу MERCEDES-BENZ, CLA 250, 1991, 2013 року випуску, № куз. НОМЕР_1 , зареєстрований на ім`я ОСОБА_5 та припинити право власності ОСОБА_5 на його частку у спільному майні подружжя, що дорівнює 1/2 частини зазначеного транспортного засобу, при цьому ОСОБА_5 визнає та погоджується з Експертним висновком про визначення оціночної (ринкової) вартості Суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_15 від 15.02.2026 року, що ринкова вартість транспортного засобу: автомобіля - MERCEDES-BENZ, CLA 250, 1991, 2013 року випуску, № куз. НОМЕР_1 складає 601 860 грн. (т.1, а.с.69-70), а вартість 1/2 частини вартості цього ж автомобіля становить 300 930 грн. (т.2, а.с.106-107).

Аналізуючи докази по справі, надані учасниками справі саме в цій частині позовних вимог як первісного, так і зустрічного позовів, суд приходить до висновку, що оскільки позивачка за первісним позовом ОСОБА_3 20.03.2022 року о 15-37 годин на автомобілі MERCEDES-BENZ, CLA 250, 1991, 2013 року випуску, д.н.з. НОМЕР_7 , № куз. НОМЕР_1 перетнула державний кордон України в пункті пропуску „Маяки - Удобне - Паланка" в напрядку кордону з Молдовою, і до цього часу не поверталась на територію України, на даний час вона проживає в Іспанії з сином сторін ОСОБА_13 , постійно користується даним автомобілем на території Іспанії, маючи посвідчення водія, і в його користуванні потребує малолітній син ОСОБА_13 , а ОСОБА_5 в свою чергу не має можливості користуватись вказаним транспортним засобом, так як є державним службовцем, працюючи в органах ДСНС України і є особою мобілізаційного віку, не маючи права та можливості виїхати за кордон України, при цьому ОСОБА_3 не гарантувала повернення даного транспортного засобу на територію України, тому саме зустрічний позов підлягає задоволенню в цій частині, а саме необхідно стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 300 930 грн. вартості 1/2 частини транспортного засобу MERCEDES-BENZ, CLA 250, 1991, 2013 року випуску, № куз. НОМЕР_1 , зареєстрований на ім`я ОСОБА_5 та припинити право власності ОСОБА_5 на його частку у спільному майні подружжя, що дорівнює 1/2 частини зазначеного транспортного засобу. При цьому в задоволенні первісного позову в цій частині необхідно відмовити.

Згідно ч.1-3; ч.5; ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Як вбачається з матеріалів цивільної справи, 30.09.2021 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженка м. Херсона, громадянка України, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_6 , позивачка за первісним позовом, звернулась з заявою до компетентного нотаріуса компетентних установ, що розуміючи значення та правові наслідки своїх дій, без будь-якого тиску зі сторони, розуміючи українську мову та не потребуючи перекладу тексту цієї заяви на іншу мову, відповідно до власного волевиявлення, повідомила, що їй відомо про те, що її чоловік ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_2 набуває за договором купівлі-продажу квартиру АДРЕСА_7 . При цьому стверджує, що вищезазначене нерухоме майно буде особистою власністю її чоловіка ОСОБА_5 , так як кошти, за які він набуває зазначене майно, є його особистою приватною власністю та не є спільною сумісною власністю подружжя. Подальше розпорядження зазначеним придбаним майном буде вирішено ним самостійно, за ціну та на умовах за його розсудом та не потребуватиме додаткової її згоди. Будь-яких претензій матеріального чи іншого характеру не маю. Зміст ст.ст.60-65; 67-71 Сімейного Кодексу України мені нотаріусом роз`яснено. Заява складено в повній відповідності до мого волевиявлення, її зміст мені зрозумілий, підписується мною добровільно, без застосування до мене фізичного чи психічного тиску з боку інших осіб. Дана заява була посвідчена 30.09.2021 року приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Херсонської області Кралею С.С. і зареєстрована у реєстрі за № 1167. Даний документ містить підпис і прописом написано запис: „ ОСОБА_3 " (т.1, а.с.43; т.2, а.с.53).

Як передбачає ч.1, ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч.1, ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За приписами ч.1, ст.230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Як зазначено в п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 6.11.2009 року „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Оскаржуючи у первісному позові вказану нотаріально посвідчену заяву і підтвердивши цю позицію в судовому засіданні представником позивача, позивачка ОСОБА_3 наполягала, що її волевиявлення під час підписання цього документа не було вільним та усвідомленим у тому обсязі, який вимагається законом, а сама заява була підписана під впливом омани та обману з боку відповідача ОСОБА_5 . На момент підготовки до підписання цієї заяви, яка є правочином в розумінні ЦК України, позивачка перебувала у стані вагітності, а на момент її підписання вона тільки но народила їх спільного з відповідачем сина, якому виповнився місяць. Вона була емоційно та фізично вразливою, не мала наміру відмовлятися від своїх прав на майно, набуте у шлюбі, та підписала документ, виходячи з пояснень відповідача про формальний характер такого документа і відсутність для неї негативних майнових наслідків. Насправді ж зміст заяви був спрямований на створення доказу проти позивачки у майбутньому спорі щодо правового режиму квартири. Зазначена заява не відображала реальної внутрішньої волі позивачки на позбавлення себе прав на майно, набуте у шлюбі.

Як передбачає ч.3, ст.12; ч.1, ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом п.80-81Постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі №129/1033/13 суд розглядає цивільні справи на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (частина перша статті 11 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом (частина третя статті 10, частина перша статті 60 ЦПК України у вказаній редакції). Вичерпний перелік підстав звільнення від доказування закріплювала стаття 61 ЦПК України у тій же редакції (близькі за змістом приписи визначені у частині третій статті 12, частині першій статті 13, частина перша статті 81, статті 82 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у Великій Палаті Верховного Суду).Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

Описані вище підстави визнання даної заяви позивачки ОСОБА_3 недійсною суд не може покласти в основу рішення, оскільки вони спростовуються показаннями свідка ОСОБА_10 , який пояснив в судовому засіданні, що ОСОБА_3 хотіла переїхати та проживати в м. Києві, але не мала грошових коштів для придбання квартири у столиці, тому вона звернулась в 2021 році до нього про надання відповідної суми для придбання квартири, але свідок їй відмовив і пояснив, що може дати відповідну суму тільки в борг мамі відповідача ОСОБА_5 ОСОБА_9 , з якою перебував у зареєстрованому шлюбі, з урахуванням написання нею нотаріальної заяви про визнання позивачкою ОСОБА_3 купленої квартири особистою приватною власністю ОСОБА_5 , на що погодилась позивачка і після отримання від ОСОБА_3 оригіналу оскаржуваної нотаріальної заяви він з ОСОБА_5 поїхав до м. Києва, де особисто він переказав свої кошти на банківський рахунок в повному обсязі за вартість квартири АДРЕСА_4 , ніхто на ОСОБА_3 не тиснув і не примушував до підписання, вона особисто бажала залишити м. Херсон і переїхати жити до м. Києва; показаннями свідка ОСОБА_9 в судовому засіданні, яка дала аналогічні свідчення свідку ОСОБА_10 , показаннями відповідача за первісним позовом ОСОБА_5 , який дав пояснення аналогічні поясненням свідка ОСОБА_10 , змістом безпосередньо самої оскаржуваної заяви ОСОБА_3 від 30.09.2021 року, в якій вона особисто вказує, що заяву складено в повній відповідності до мого волевиявлення, її зміст мені зрозумілий, підписується мною добровільно, без застосування до мене фізичного чи психічного тиску з боку інших осіб (т.1, а.с.43; т.2, а.с.53).

Таким чином, оскільки позивачка за первісним позовом ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_4 не надали суду докази в розумінні ст.76-80 ЦПК України щодо відсутності волевиявлення у ОСОБА_3 на підписання нотаріально посвідченої заяви від 30.09.2021 року та введення її в оману ОСОБА_5 , тому позовна вимога первісного позову про визнання заяви, посвідченої 30.09.2021 року приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Херсонської області Кралею С.С. і зареєстрованої у реєстрі за № 1167, недійсною не підлягає задоволенню.

Як зазначено у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 8.04.2026 року справа №607/10858/22, провадження № 14-138цс24:

96. Кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді (статті 15-16 ЦК України). Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

97. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, пункт 5.5). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц та від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18).

98. Велика Палата Верховного Суду нагадує, що, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (див., зокрема, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17).

99. Велика Палата Верховного Суду також неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто такими, що відповідають змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 та від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16).

100. У цьому контексті необхідно нагадати основоположні приписи сімейного права, які регулюють виникнення правового режиму спільної сумісної власності.

101. Зокрема, майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 Сімейного кодексу України, далі - СК України).

102. Водночас не виключається звернення одного з подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі.

103. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України (частини друга, четверта статті 71 СК України).

104. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою (абзаци перший і другий частини другої статті 364 ЦК України).

105. Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї (частина перша статті 365 ЦК України).

106. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20, від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18).

Відповідно до п.3, ч.1, ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Як зазначено у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року у справі №214/6174/15-ц, провадження № 14-114цс20 „тлумачення пункту 3 частини першої статті 57 СК України свідчить, що у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти таке майно є особистою приватною власністю.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована. Один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вказана правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

Як відображено у п.64 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2024 року у справі №523/14489/15-ц, провадження № 14-22цс20 Аргумент колишньої дружини про те, що квартири АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4 придбані за її власні кошти, Велика Палата Верховного Суду відхиляє, оскільки не має підстав для повторної оцінки відомостей, зокрема: про позику нею 55 000 дол. США на підставі розписки від 5 березня 2013 року, оскільки вона не довела використання їх на придбання цих квартир.

Як зазначає п.п.2, п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 „Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

Крім того, 04 жовтня 2021 року ОСОБА_5 придбав двокімнатну квартиру АДРЕСА_4 , загальною площею 83,7 м2, житловою площею 33,6 м2 відповідно до договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Приходько Лілією Миколаївною і зареєстрованого у реєстрі за №1355 (т.2, а.с.51-52). Згідно інформації сформованої за допомогою додатку „Реєстр нерухомості" право власності за ОСОБА_5 на вказану квартиру було зареєстроване у реєстрі про Державну реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 4.10.2021 року о 10:42:32 годин (т.1, а.с.44-47).

В п.7.7 даного договору купівлі-продажу квартири від 4.10.2021 року зазначено, що на укладення цього договору отримана заява від дружини покупця про те, що покупець придбає предмет договору за свої особисті кошти та вищевказане нерухоме майно буде в подальшому перебувати в його особистій власності, посвідчена приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Херсонської області Кралею С.С. і зареєстрована у реєстрі за №1167 від 30.09.2021 року, зміст якої доведений до відома представників продавця та яка долучена до примірника цього договору.

Починаючи з дати підписання даного договору купівлі-продажу квартири від 4.10.2021 року і до винесення судом даного рішення вказаний правочин не був оскаржений в суді і не визнавався недійсним, не скасований, не змінений повністю або в частині п.7.7, не відмінений.

Таким чином, суд на підставі описаного змісту договору купівлі-продажу квартири від 4.10.2021 року та заяви ОСОБА_3 від 30.09.2021 року, а також пояснень свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_9 описаних вище, приходить до висновку, що квартира АДРЕСА_4 не є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , а є особистою приватною власністю ОСОБА_5 відповідно до п.3, ч.1, ст.57 СК України і не підлягає поділу між сторонами по справі в порядку ст.70-71 СК України. За таких обставин вимога первісного позову про визнання вказаного об`єкту нерухомості спільною сумісною власністю подружжя та стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 грошової компенсації за 1/2 частину квартири з припиненням на неї права власності не підлягає задоволенню.

Також 15.12.2021 року ТОВ „НІКА" як забудовник, ТОВ „Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів „Даліз-фінанс" як первісний покупець та ОСОБА_5 , як новий покупець уклали між собою договір про відступлення прав та обов`язків (заміну сторони) за договором №Л/2/6ММ-199 від 22.06.2018 року за п.1.2 якого первісний покупець в обмін на грошові кошти здійснює відступлення прав та обов`язків новому покупцю, а новий покупець приймає права та обов`язки за договором купівлі-продажу майнових прав №Л/2/6ММ-199 від 22.06.2018 року, укладеному між забудовником і первісним покупцем щодо передачі у власність майнових прав на приміщення у об`єкті будівництва: машиномісце АДРЕСА_5 , загальною площею 19,70 м2 (т.2, а.с.60-61). Того ж дня, 15.12.2021 року ТОВ „Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів „Даліз-фінанс" яке діяло в інтересах Акціонерного товариства „Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд „Княгиня Ярославна" та ОСОБА_5 уклали угоду №Л/2/6ММ-199 про визначення ціни відступлення прав та обов`язків (заміни сторони) за договором №Л/2/6ММ-199 за змістом якої новий покупець зобов`язується оплатити первісному покупцю ціну відступлення прав та обов`язків за договором купівлі-продажу майнових прав №Л/2/6ММ-199 від 15.12.2021 року на приміщення: машиномісце № НОМЕР_3 по вул. Ревуцького, 40-В в м. Києві, загальною площею 19,70 м2, яка складає 624 000 грн. (т.2, а.с.64).

За змістом платіжного доручення №783363148 платник ОСОБА_9 оплатила отримувачу Акціонерному товариству „Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд „Княгиня Ярославна" 624 000 грн. - призначення платежу: оплата за машиномісце №199 за договором №Л/2/6ММ-199 від 22.06.2018 року за ОСОБА_5 (т.2, а.с.59).

За змістом інформації сформованої за допомогою додатку „Реєстр нерухомості" право власності на машиномісце/паркомісце № НОМЕР_3 по АДРЕСА_3 , загальною площею 19,70 м2 було зареєстроване у Державному реєстрі права власності на нерухоме майно 13.06.2024 року о 12:13:04 годин за ОСОБА_5 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2953604680000 (т.1, а.с.44-46).

В судовому засіданні свідок ОСОБА_9 пояснила, що подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_5 не мало своїх власних коштів для придбання вказаного машиномісця № НОМЕР_3 , однак її син ОСОБА_5 хотів його придбати. Тому вона на виконання умов договору №Л/2/6ММ-199 від 22.06.2018 року внесла свої власні грошові кошти в сумі 624 000 грн. за ОСОБА_5 , зробивши сину подарунок від матері. Вказані вище обставини підтверджують пояснення відповідача за первісним позовом ОСОБА_5 про те, що сторони по справі не мали грошових коштів для придбання машиномісця № НОМЕР_3 , тому його мама ОСОБА_9 внесла свої власні кошти, зробивши йому подарунок і спростовують пояснення позивачки ОСОБА_3 , що вказане машиномісце № НОМЕР_3 придбане за спільні грошові кошти подружжя і є спільною сумісною власністю сторін по справі.

За таких обставин, суд на підставі описаних доказів приходить до висновку, що машиномісце № НОМЕР_3 , загальною площею 19,70 м2, розташоване на 1 поверсі, 6 секції в будинку АДРЕСА_3 не є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , а є особистою приватною власністю ОСОБА_5 відповідно до п.3, ч.1, ст.57 СК України і не підлягає поділу між сторонами по справі в порядку ст.70-71 СК України. За таких обставин вимога первісного позову про визнання вказаного об`єкту нерухомості спільною сумісною власністю подружжя та стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 грошової компенсації за 1/2 частину даного машиномісця з припиненням на нього права власності не підлягає задоволенню.

Згідно ксерокопії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_8 8.05.2011 року ОСОБА_10 придбав у свою власність транспортний засіб - автомобіль марки „MERCEDES-BENZ", модель „ML 350", д.н.з. НОМЕР_9 , 3498, 2008 року випуску, чорного кольору, № куз. НОМЕР_2 , який був зареєстрований Євпаторійським ВРЕР при УДАІ ГУ МВС України в АР Крим (т.2, а.с.58).

12.06.2013 року згідно довідки - рахунку даний автомобіль був перереєстрований на ОСОБА_14 , мешкаю чого в АДРЕСА_8 (т.2, а.с.54-55). В цей же час моторний О.В. нотаріально посвідченою довіреністю уповноважує ОСОБА_10 керувати, володіти і розпоряджатись цим автомобілем.

В подальшому даний автомобіль на підставі договору купівлі-продажу 4.02.2023 року був перереєстрований на праві власності на ОСОБА_5 , відповідача за первісним позовом (т.1, а.с.50-51; 52-53).

Як пояснив в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 , свій автомобіль він спочатку переоформив на ОСОБА_14 перед виїздом з Криму до м. Херсона, де він в подальшому уклав шлюб з ОСОБА_9 , матір`ю ОСОБА_5 , а пізніше на самого ОСОБА_5 , оскільки ОСОБА_14 попередив його, що буде мобілізовуватись до лав Збройних Сил України на початку 2023 року. Оскільки в 2023 році для нього було фінансово витратно їхати до Києва з Херсона і потім у зворотньому напрямку, тому він попросив ОСОБА_14 перереєструвати даний автомобіль на сина дружини ОСОБА_9 . ОСОБА_5 , що він і зробив. Починаючи з 2011 року і до теперішнього часу спірний автомобіль знаходився виключно в його користуванні і володінні, він особисто його обслуговував і доглядав, передавав для необхідного обслуговування, сплачував страхові платежі, тощо. Грошові кошти ніхто нікому не передавав.

Факт обслуговування, ремонту і страхування спірного автомобіля саме ОСОБА_10 підтверджується актами виконаних робіт, рахунками-фактурами, звітами про ремонт, копіями нотаріальних довіреностей.

Свідок ОСОБА_14 , допитаний у судовому засіданні, дав пояснення аналогічні за змістом поясненням ОСОБА_10 , додавши, що не він не передавав ОСОБА_10 грошові кошти за переоформлення автомобіля, ні ОСОБА_5 йому нічого не платив. Автомобіль весь час залишався у ОСОБА_10 і не передавався ні йому, ні ОСОБА_5 , і саме ОСОБА_10 обслуговував цей транспортний засіб, ремонтував його і вносив страхові платежі.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_5 4.02.2023 року набув право власності на спірний автомобіль „MERCEDES-BENZ", модель „ML 350", 3498, 2008 року випуску, чорного кольору, № куз. НОМЕР_2 (т.1, а.с.50-51; 52-53). Згідно повідомлення Державної митної служби України ОСОБА_3 20.03.2022 року о 15-37 годин перетнула кордон України і виїхала в напрямку Молдови, даних про її повернення на територію України після даного виїзду відсутні. Позивачка ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_4 не заперечували, що вона не поверталась на територію України. А як вбачається з тексту рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 25.04.2023 року підставами для розірвання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 - подружні відносини не підтримуються, сторони не ведуть спільного господарства (т.1, а.с.38-40). Вказані обставини свідчать про те, що вказаний автомобіль був набутий у власність ОСОБА_5 в період відсутності ним ведення спільного господарства з ОСОБА_3 .

Аналізуючи описані докази, що стосуються спірного автомобіля, суд приходить до висновку, що автомобіль марки „MERCEDES-BENZ", модель „ML 350", 3498, 2008 року випуску, чорного кольору, № куз. НОМЕР_2 не є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , а є особистою приватною власністю ОСОБА_5 , а тому не підлягає поділу між сторонами по справі в порядку ст.70-71 СК України. За таких обставин вимога первісного позову про визнання вказаного об`єкту рухомого майна спільною сумісною власністю подружжя та стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 грошової компенсації за 1/2 частину даного автомобіля з припиненням на нього права власності не підлягає задоволенню.

Крім того, позивачка ОСОБА_3 зазначає, що 19 квітня 2021 року було зареєстроване ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "УКРАЇНСЬКЕ РЕКРУТИНГОВЕ АГЕНСТВО", Ідентифікаційний код 32425793, де ОСОБА_5 є єдиним учасником, кінцевим бенефіціарним власником і керівником. За таких обставин просить стягнути з ОСОБА_5 на її користь 9 250 грн. грошової компенсації, яка складає 1/2 частину статутного капіталу даного ТОВ в порядку поділу майна подружжя. Дана вимога первісного позову також не підлягає задоволенню, оскільки ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_4 не надали доказів суду в розумінні ст.76-80 ЦПК України, що саме відповідач за первісним позовом ОСОБА_5 є власником і єдиним засновником ТОВ "УКРАЇНСЬКЕ РЕКРУТИНГОВЕ АГЕНСТВО", Ідентифікаційний код 32425793.

Згідно ст.133; 141; 142 ЦПК України оскільки зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено в повному обсязі, тому з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 необхідно стянути 2 547 грн. судового збору, сплаченого ним при зверненні до суду з зустрічним позовом. Оскільки первісний позов задоволено в частині, яка є позовною вимогою зустрічного позову, тому судовий збір сплачений ОСОБА_3 в цій частині не стягується з ОСОБА_5 на її користь, в решти суми судового збору необхідно відмовити, оскільки судом відмовлено у задоволенні решти первісного позову.

Керуючись ст.4; 10; 12-13; 76-80; 81; 133; 141; 258-259; 263-265 ЦПК України, на підставі ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась в 1997 році відповідно до Закону України від 17.07.1997 року №475-ВР „Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2; 4; 7; 11 Конвенції", ст.41; 51 Конституції України, ст.202; 203; 215; 230; 321; 368, ч.3 ЦК України, ст.3; 21; 57; 60; 63; 69; 70; 71 СК України, ст.12; 81 ЦПК України, ч.4, ст.263 ЦПК України; п.80-81Постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі №129/1033/13; Постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), Постанови Верховного Суду від 18.08.2021 року у справі №359/3859/17, (провадження № 61-437св20), п.96-106 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 8.04.2026 року справа №607/10858/22, провадження № 14-138цс24; Постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року у справі №214/6174/15-ц, провадження № 14-114цс20; п.64 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2024 року у справі №523/14489/15-ц, провадження № 14-22цс20, п.43 Постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18; п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 „Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", суд

В И Р І Ш И В :

Первісний позов ОСОБА_3 задовольнити частково.

Зустрічний позов ОСОБА_5 задовольнити.

Визнати транспортний засіб - автомобіль марки „MERCEDES-BENZ", модель „CLA 250", д.н.з. НОМЕР_7 , 2013 року випуску, чорного кольору, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Визнати за ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_10 ) право власності на транспортний засіб - автомобіль марки „MERCEDES-BENZ", модель „CLA 250", д.н.з. НОМЕР_7 , 2013 року випуску, чорного кольору, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 в порядку поділу майна подружжя.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_10 ) на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_11 ) 300 930 грн. грошової компенсації в рахунок вартості 1/2 частини автомобіля марки „MERCEDES-BENZ", модель „CLA 250", д.н.з. НОМЕР_7 , 2013 року випуску, чорного кольору, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , 2 547 грн. судового збору, а всього 303 477 грн.

Припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_2 на 1/2 частину автомобіля марки „MERCEDES-BENZ", модель „CLA 250", д.н.з. НОМЕР_7 , 2013 року випуску, чорного кольору, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 в порядку поділу майна подружжя.

В задоволенні частини первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , 3-тя особа: приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Херсонської області КРАЛЯ СВІТЛАНА СЕРГІЇВНА про визнання заяви, посвідченої 30.09.2021 року приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Херсонської області Кралею С.С. і зареєстрованої у реєстрі за №1167 недійсною, визнання об`єктів нерухомого та рухомого майна: квартири АДРЕСА_4 , машиномісця АДРЕСА_9 , транспортного засобу - автомобіля „MERCEDES-BENZ", модель „МL 350", 3498, д.н.з. НОМЕР_12 , 2008 року випуску, чорного кольору, ідентифікаційний номер НОМЕР_13 ; статутного капіталу ТОВ „Українське рекрутингове агенство" спільною сумісною власністю подружжя, стягнення грошової компенсації: 2 780 849 грн. - за 1/2 частину квартири АДРЕСА_4 , 425 914 грн. - за 1/2 частину машиномісця АДРЕСА_9 , 318 275 грн. - за 1/2 частину транспортного засобу - автомобіля „MERCEDES-BENZ", модель „МL 350", 3498, д.н.з. НОМЕР_12 , 2008 року випуску, чорного кольору, ідентифікаційний номер НОМЕР_13 ; 300 930 грн. - за 1/2 частину транспортного засобу - автомобіля „MERCEDES-BENZ", модель „CLA 250", д.н.з. НОМЕР_7 , 2013 року випуску, чорного кольору, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; 9 250 грн. - за 1/2 частину вартості частки ОСОБА_5 в статутному капіталі ТОВ „Українське рекрутингове агенство", припинення права власності ОСОБА_3 на 1/2 частину майна: квартири АДРЕСА_4 , машиномісця АДРЕСА_9 , транспортного засобу - автомобіля „MERCEDES-BENZ", модель „МL 350", 3498, д.н.з. НОМЕР_12 , 2008 року випуску, чорного кольору, ідентифікаційний номер НОМЕР_13 ; транспортного засобу - автомобіля „MERCEDES-BENZ", модель „CLA 250", д.н.з. НОМЕР_7 , 2013 року випуску, чорного кольору, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; статутного капіталу ТОВ „Українське рекрутингове агенство", стягнення судових витрат відмовити.

Повний текст рішення виготовлено 15.10.2026 року.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня виготовлення повного тексту рішення.

Суддя :