Decision № 140697521, 19.10.2026, Smyla City and District Court of Cherkasy Oblast

Справа № 703/5301/26

2/703/3108/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 року м. Сміла

Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі судді Биченка І.Я., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Комбінат «Дніпро» Державного агентства з управління резервами України про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

установив:

ОСОБА_1 звернувся до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області з позовом до Державного підприємства «Комбінат «Дніпро» Державного агентства з управління резервами України про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В обґрунтування позову зазначив, що він у період з 05.03.2019 по 04.02.2026 знаходився у трудових відносинах з ДП «Комбінат «Дніпро» Державного агентства з управління резервами України та працював на посаді столяра.

04 лютого 2026 року його було звільнено за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України.

Позивач стверджує, що відповідач не провів з ним повний розрахунок у день звільнення, внаслідок чого виникла заборгованість з виплати заробітної плати в розмірі 44 391,53 грн.

Оскільки у добровільному порядку відповідач не сплачує зазначені кошти, ОСОБА_1 просить ухвалити рішення, яким стягнути ці кошти без утримання із цієї суми установлених законодавством податків та обов`язкових платежів.

Крім того, позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки проведення остаточного розрахунку при звільненні за період з 05 лютого 2026 року по 04 серпня 2026 року, тобто за максимальний шестимісячний перівоод, передбачений ст.117 КЗпП України, у сумі 45 733,08 грн. Розмір середнього заробітку ОСОБА_1 визначив шляхом множення середньоденного заробітку у сумі 354,52 грн на кількість робочих днів за зазначений період.

23 вересня 2026 року до суду надійшла заява позивача про компенсацію судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи, зокрема, витрат на професійну правничу допомогу у сумі 5000 грн.

Ухвалою від 10 серпня 2026 року суд відкрив провадження у справі та постановив розгляд справи проводити за правилами спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Клопотань від учасників справи про проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін відповідно до частини 5 статті 279 ЦПК України не надходило.

Відповідач у встановлений судом строк відзиву до суду не подав, будь-яких клопотань чи заяв про неможливість подання відзиву у встановлений судом строк від відповідача не надходило.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, доходить наступного висновку.

Судом установлено, що ОСОБА_1 з 05 березня 2019 року працював столяром у ДП «Комбінат «Дніпро» Державного агентства з управління резервами України, що підтверджується відомостями із трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 .

Наказом №16-к від 04 лютого 2026 року його було звільнено за ч.1 ст.38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію.

22 липня 2026 року ОСОБА_1 отримав повідомлення про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, згідно з яким у зв`язку із звільненням йому було нараховано 6923,85 грн. заробітної плати та компенсації за 20 днів невикори станої відпустки. Крім того, борг підприємства на початок звітного періоду становив 39 129,40 грн. Загальна сума боргу підприємства становить 44 391,53 грн.

Суд зауважує, що суми відповідних нарахувань визначені із урахуванням сум податків, зборів, профспілкових внесків, що фактично були роботодавцем утримані за відповідним цільовим призначенням.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України)

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 1 ст.3 КЗпП України встановлено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно зч. 1 ст. 115 КЗпП України, ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ч.1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити неоспорювану ним суму.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) виснувала, що під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина друга статті 13 ЦПК України).

Частинами першою - другою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини перша друга статті 78 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).

Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви (частина друга статті 83 ЦПК України). Учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу (частина перша статті 84 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

З аналізу означених норм процесуального права суд доходить висновку, що саме відповідач як сторона цивільного процесу, у випадку заперечення факту невиплати працівнику усіх виплат при звільненні, має довести цей факт належними і допустимими засобами доказування (платіжними інструкціями, квитанціями про перерахунок звільненому працівнику нарахованих до виплати при звільненні грошових коштів тощо).

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів перерахунку відповідачем ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 44 391,53 грн, що підлягали виплаті йому у день звільнення.

Ураховуючи наведене, суд уважає, що позов ОСОБА_1 у цій частині підлягає до задоволення.

Суд також зауважє, що відповідно до повідомлення про нараховані суми від 21.07.2026 сума належного до виплати позивачу доходу у розмірі 44 391,53 грн. визначена після утримання податків та необхідних платіжів, тому для недопущення подвійного оподаткування стягнення заборгованості у розмірі 44 391,53 грн. належить здійснити з відповідача без утримання податків та обов`язкових платежів.

Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то суд зазначає наступне.

Як визначено ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Отже, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Судом установлено, що при звільненні ОСОБА_1 йому не виплачено усі належні до виплати суми, які не були спірними.

З наведеного слідує, що станом на момент звільнення ОСОБА_1 відповідач з порушенням вимог статті 116 КЗпП не провів з позивачем повного розрахунку, що є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, шляхом стягнення з нього середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Щодо суми стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, тобто з 12 липня 2025 року по 12 січня 2026 року, то суд виходить з урахуванням абзацу 3 пункту 2 розділу ІІ та абзацу 3 пункту 4 розділу ІІІ, пункту 8 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року (далі Порядок).

Так, пунктом 2 Порядку встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Згідно з п.8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до п.4 Розділу ІІІ Порядку якщо розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата розраховується з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку. У разі укладення трудового договору на умовах неповного робочого часу, розрахунок проводиться з розміру мінімальної заробітної плати, обчисленого пропорційно до умов укладеного трудового договору.

Судом ураховується, що останніми місяцями роботи ОСОБА_1 перед звільненням були грудень 2025 року та березень 2026 року, тому саме заробітна плата за вказані місяці підлягає врахуванню при розрахунку середньомісячного заробітку.

Із наданих позивачем розрахункових листків за грудень 2025 року та січень 2026 року вбачається, що у грудні 2025 року ОСОБА_1 відпрацював 23 календарні дні та йому була нарахована заробітна плата з урахуванням індексації та доплати до мінімальної заробітної плати у розмірі 8000 грн. У січні 2026 року позивач відпрацював 4 календарні дні та йому була нарахована заробітна плата з урахуванням індексації та доплати до мінімальної заробітної плати у розмірі 1572,18 грн.

Як уже зазначав суд, середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Ураховуючи наведене суд доходить висновку, що середньоденна заробітна плата позивача становить: 9572,18/27=354 грн 53 коп., де

9572,18 це сукупний розмір отриманої позивачем заробітної плати за 2 місяці, що передують звільненню (8000+1572,18);

27 сумарна кількість робочих днів за два місяці, що передують звільненню (23+4).

Суд враховує, що позивача було звільнено 04 лютого 2026 року, тобто право на середній заробіток у нього виникло 05 лютого 2026 року.

За період прострочення виплати заробітної плати, за який позивач просить суд з відповідача стягнути середній заробіток у порядку, передбаченому ст.117 КЗпП України, тобто з 05.02.2026 по 05.08.2026, було 130 робочих днів.

Отже, середній заробіток за час затримки виплати відповідачем належних позивачу сум при звільненні за період з .02.2026 по 05.08.2026 складає 46 088,90 грн (354,53 грн х 130 робочих днів).

Разом з тим, суд зазначає, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, провадження № 14-623цс18, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і дійшла висновку, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно достатті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

За таких обставин, суд має право, а не зобов`язаний, за певних умов зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 жовтня 2025 року (справа №753/6958/23) сформулювала висновок, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ураховуючи встановлені судом фактичні обставини справи, характер цієї заборгованості, період затримки, дії позивача та відповідача, суд дійшов висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним критеріям, визначеним Великою Палатою Верховного Суду, є визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення належних при звільненні позивача виплат у сумі 44392,00 грн, який є співмірним зі встановленим розміром заборгованості роботодавця .

Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (за загальним правилом 18 відсотків). Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи середній заробіток за час вимушеного прогулу, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу.

Аналогічний правовий висновок зроблений Верховним Судом у подібних правовідносинах у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц та від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19.

Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає суми, що підлягають стягненню з відповідача, без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів.

Відповідно до ч.1 ст.430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Питання судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України.

За змістом ч.1,2 наведеної статті судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

За змістом ч.1,2 наведеної статті судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина 6 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України).

У разі задоволення позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір стягується з відповідача на користь держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини заявлених до нього позовних вимог, якщо цього відповідача також не звільнено від сплати судового збору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.03.2019 у справі 161/4985/17).

Як убачається з матеріалів справи позивачем сплачено судовий збір при зверненні до суду з позовною заявою у розмірі 1064,96 грн (за вимогу щодо відшкодування середнього заробітку), за пред`явлення інших позовних вимог позивач звільнений на підставі ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

З урахуванням вимог статті 141 ЦПК України та часткового задоволення позову, зокрема, в частині стягнення середнього заробітку, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 1049,11 грн. З відповідача також належить стягнути на користь держави 1064 грн. 96 коп. судового збору за пред`явлення інших позовних вимог, що були задоволені судом.

Крім того, судом установлено, що згідно договору про надання правничої допомоги №22/07 від 22 липня 2026 року та квитанції №22/07 на оплату юридичних послуг від позивач сплатив адвокату Примаку В.А. за надання правничих послуг з приводу підготовки позовної заяви та представництва його інтересів у т.ч. Смілянському міськрайонному суді Черкаської області з приводу стягнення з заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку, у сумі 5000 грн. 00 коп.

Наданий позивачем акт виконаних робіт (наданих послуг) до договору про надання правничої допомоги №22/07 від 22 липня 2026 року адвокатом Примаком В.А. надано ОСОБА_1 містить перелік послуг, які було йому надані алдвокаом, загальною вартістю 5000 грн.

Згідно Єдиного реєстру адвокатів України Холодняк В.М. є адвокатом, здійснює адвокатську діяльність на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №367, виданого 04 лютого 2005 року.

Отже, судом встановлено документальне підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.

При цьому, суд ураховує, що дані витрати пов`язані з розглядом справи, розмір останніх є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору. Відповідач своїх заперечень щодо неспівмірності заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу не висловив.

Зважаючи на те, що позов підлягає до часткового задоволення, понесені ОСОБА_1 судові витрати на підставі ст.141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог 4925 грн. 60 коп.

На підстав наведеного, керуючись ст.5, 7,12, 81, 89, 141, 247, 263, 265 ЦПК України,

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Комбінат «Дніпро» Державного агентства з управління резервами України про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Комбінат «Дніпро» Державного агентства з управління резервами України на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату у загальному розмірі 44 391 (сорок чотри тисячі триста дев`яносто одна) грн. 53 (п`ятдесят три) коп. без утримання податків та обов`язкових платежів з цієї суми.

Стягнути з Державного підприємства «Комбінат «Дніпро» Державного агентства з управління резервами України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у загальному розмірі 44392 грн. 00 коп. із утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.

Стягнути з Державного підприємства «Комбінат «Дніпро» Державного агентства з управління резервами України на користь ОСОБА_1 1049 грн. 11 коп. сплаченого судового збору та 4925 грн. 60 коп. витрат на правничу допомогу, а всього 5974 (п`ть тисяч дев`ятсот сімдесят чотири) грн. 71 (сімдесят одна) коп.

Стягнути з Державного підприємства «Комбінат «Дніпро» Державного агентства з управління резервами України на користь держави 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) грн. 90 (дев`яносто) коп. судового збору.

Рішення в частині стягнення заробітної плати в межах суми платежу за один місяць підлягає до негайного виконання.

Рішення може бути оскаржене сторонами безпосередньо до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 19 жовтня 2026 року.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

відповідач Державне підприємство «Комбінат «Дніпро» Державного агентства з управління резервами України, адреса місця знаходження: Черкаська область, Черкаський район, м. Сміла, вул. Івана Франка, 18, код ЄДРПОУ 14373242.

Суддя І.Я. Биченко