Decision № 140694367, 07.10.2026, Nikopol City and District Court of Dnipropetrovsk Oblast

Справа № 182/8518/25

Провадження № 2/0182/901/2026

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

07.10.2026 року м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Кобеляцької - Шаховал І.О.

секретар Іванова Т.С.

за участю позивача ОСОБА_1

представника позивача Сігало В.Л.

представників відповідачів ОСОБА_2

ОСОБА_3

представника третьої особи Попової Б.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Нікополі цивільну справу за позовом ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , до Дніпропетровської обласної прокуратури та Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, третя особа Держава України в особі Державної казначейської служби України, про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та прокуратури, -

В С Т А Н О В И В:

В провадження Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , надійшла позовна заява, до Дніпропетровської обласної прокуратури та Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, третя особа Держава України в особі Державної казначейської служби України, про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та прокуратури.

В обгрунтування заявлених вимог, з урахуванням подання уточненою позовної заяви, представник позивача посилався на те, що 25 грудня 2015 року органом досудового розслідування внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за номером № 42015040000001047 за правовою кваліфікацією ч.2 ст.367 КК України за фактом неналежного виконання своїх службових обов`язків службовими особами Томаківської районної державної адміністрації в Дніпропетровській області. 22 лютого 2016 року прокурором відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих органів прокуратури Дніпропетровської області, як органом досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесені відомості до ЄРДР за № 42015040000001047 від 25.12.2015 року за правовою кваліфікацією ч.2 ст.367 КК України за фактом неналежного виконання своїх службових обов`язків службовими особами Томаківської районної державної адміністрації в Дніпропетровській області, а саме: не здійснення перевірки факту виконання робіт за тендерною процедурою, у грудні 2015 року та перерахування грошових коштів на користь ТОВ «Газгольдер Плюс» (код ЄДРПОУ 38309618) в розмірі 1 489 031,46 грн. за роботи щодо реконструкції котельні № 1, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , які фактично не виконано, внаслідок чого державі спричинено збитки на вказану суму та визначена підслідність за Томаківським відділенням Нікопольського відділу поліції ГУНП в Дніпропетровській області. 11 березня 2016 року стосовно позивачки, прокуратурою Дніпропетровської області, як органом досудового розслідування, внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за номером № 12016040590000140 від 11.03.2016 року за правовою кваліфікацією ч.1 ст.366 КК України, за фактом зловживання своїм службовим становищем, внесла до офіційного документу Акту № 1 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2015 року «Реконструкція середньої школи № 1 по вул.Ватутіна із котельнею смт.Томаківка, Дніпропетровської області. Перша черга» завідомо неправдиві відомості про об`єми зазначених виконаних робіт, чим завдала шкоду державі. 11 березня 2016 року стосовно ОСОБА_1 прокуратурою Дніпропетровської області, як органом досудового розслідування, внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за номером № 12016040590000141 від 11.03.2016 року за правовою кваліфікацією ч.2 ст.191 КК України, за фактом зловживання своїм службовим становищем, здійснила привласнення грошових коштів в сумі 13 824 гривень 45 копійок, виділених на проведення реконструкції котельні Томаківської ЗОШ № 1 з обласного бюджету Дніпропетровської області, шляхом складання та видачі офіційного документу - Акту № 1 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2015 року «Реконструкція середньої школи № 1 по вул.Ватутіна із котельнею смт.Томаківка Дніпропетровської області. Перша черга», який містить завідомо неправдиві відомості про об`єми виконаних робіт, чим завдала шкоду державі на зазначену суму. 15 березня 2016 року ОСОБА_1 слідчим органом було повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.366 України у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до ЄРДР за № 1201604059000040 від 11.03.2016 року, а 17 березня 2016 року вручене клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання. 12 травня 2016 року слідчим органом було повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри та про нову підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.366 та ч.2 ст.191 КК України у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені 11.03.2016 року до ЄРДР за № 12016040590000140. 12 травня 2016 року прокурором затверджено обвинувальний акт стосовно ОСОБА_1 у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до ЄРДР за № 12016040590000140 від 11.03.2016 року за правовою кваліфікацією ч.1 ст.366, ч.2 ст.191 КК України. Ухвалою Томаківського районного суду Дніпропетровської області у справі № 195/596/16-к від 17 травня 2016 року стосовно обвинуваченої ОСОБА_1 було призначено підготовче судове засідання на 24.05.2016 року. При цьому, 07 червня 2016 року ухвалою судді Томаківського районного суду справа № 195/596/16-к, провадження № 1-кп/195/86/16 стосовно іншої обвинуваченої ОСОБА_5 передана для об`єднання. 13 липня 2016 року ухвалою судді Томаківського районного суду призначено підготовче судове засідання на 19.07.2016 року і в цей день справа № 195/529/16 та справа № 195/596/16-к об`єднані в одне провадження. 19 липня 2016 року у справі № 195/596/16-к призначено судовий розгляд та 05 вересня 2017 року Томаківським районним судом Дніпропетровської області у справі № 195/529/16-к було ухвалено обвинувальний вирок стосовно ОСОБА_1 та ОСОБА_5 12 жовтня 2017 року ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області відкрито апеляційне провадження у справі № 195/529/16-к та 31 січня 2018 року вирок Томаківського районного суду від 05.09.2017 року ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду Дніпропетровської області частково скасовано та призначено новий розгляд у суді першої інстанції. 23 лютого 2018 року ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області подання Томаківського районного суду від 20.02.2018 року про направлення на розгляд до іншого суду задоволено. Матеріали кримінального провадження направлено до Марганецького міського суду Дніпропетровської області для здійснення судового провадження і 20 серпня 2018 року Марганецьким міським судом у справі № 195/596/16-к ( провадження № 1-кп/180/3/24) призначено підготовче судове засідання на 17 вересня 2018 року. 06 листопада 2018 року справу № 195/596/16-к по кримінальному провадженню по обвинуваченню позивачки за ч.1 ст.366, ч.2 ст.191 КК України призначено до судового розгляду у відкритому судовому засіданні в приміщенні Марганецького міського суду. 03 квітня 2024 року суддя Марганецького міського суду Дніпропетровської області по справі № 195/596/16-к (провадження № 1-кп/180/3/24) ухвалила вирок, яким позивачку визнано невинуватою у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366, ч.2 ст.191 КК України, та виправдано за недоведеністю вчинення кримінального правопорушення, в якому вона обвинувачувалась. 13листопада 2024 року колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у справі № 195/596/16-к, провадження № 11-кп/803/1933/24 постановила: вирок Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 03 квітня 2024 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_5 залишити без змін. Ухвала набрала законної сили 13 листопада 2024 року. Таким чином, вважає, що досудове розслідування та судовий розгляд кримінального провадження стосовно позивачки тривав з 25 грудня 2015 року по 13 листопада 2024 року, тобто, 8 (вісім) років 10 (десять) місяців 19 (дев`ятнадцять) днів або 106 місяців, або 3 246 дня. А також, ще три місяця після проголошення даного судового рішення від 13.11.2024 року, коли позивачка чекала чи оскаржить прокурор в касаційному порядку рішення суду. Тобто, в даному випадку, обставини, які склались, свідчать про те, що позивачці були завданні емоційні та психічні страждання, вона втратила нормальний сон та відчула значних моральних страждань, в наслідок чого держава повинна відшкодувати їй моральну шкоду, завдану незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та прокуратури. Таким чином, на підставі викладеного, представник позивача, з урахуванням поданого уточненого позову, просить суд стягнути на користь громадянки України ОСОБА_1 , в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та прокуратури грошову суму в розмірі 3 502 035 (три мільйони п`ятсот дві тисячі тридцять п`ять) гривень за рахунок державного бюджету Державної казначейської служби України (ЄДРПОУ 37567646) з Дніпропетровської обласної прокуратури (ЄДРПОУ 02909938) та Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 40108866).

Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 лютого 2026 року по даній справі було відкрито провадження в порядку загального позовного провадження та відповідачам було роз`яснено про їх право, потягом 15 днів з дня отримання позовної заяви з додатками та ухвали про відкриття провадження по справі, надіслати на адресу суду відзив та всі письмові заперечення з приводу пред`явлених позовних вимог (Том 1, а.с.135-136).

02 березня 2026 року на адресу суду від представника відповідача Ізотової Т.Л., яка діє в інтересах Головного управління національної поліції України в Дніпропетровській області, надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого позовні вимоги вона не визнала та вважає, що завданням кримінального провадження, відповідно до частини першої статті 2 КПК України, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура. Пунктом 5 частини першої статті 3 КПК України визначено, що досудове розслідування - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, клопотання про закриття кримінального провадження. Згідно з положенням статті 218 КПК України, досудове розслідування здійснюється слідчим того органу досудового розслідування, під юрисдикцією якого знаходиться місце вчинення кримінального правопорушення. Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування встановлено статтями 303, 314-316 КПК України. Відповідно до ст.303 Кримінального процесуального кодексу України, рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, підлягають судовому контролю у визначеному законом порядку. Зокрема, постанову слідчого про закриття кримінального провадження мають право оскаржити заявник, потерпілий, їх представники чи законні представники. У разі оскарження постанови прокурора про закриття кримінального провадження, таке право також надано підозрюваному, його захиснику чи законному представнику, а також цивільному позивачу. Таким чином, кримінальне процесуальне законодавство України передбачає ефективний механізм судового контролю за рішеннями, діями чи бездіяльністю органів досудового розслідування та прокурора. Слід також зазначити, що під час здійснення досудового розслідування ОСОБА_1 не скористалась передбаченим законом правом на оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора в порядку ст.303 Кримінального процесуального кодексу України. Протягом усього періоду досудового розслідування позивач не зверталась до слідчого судді зі скаргами на повідомлення про підозру, дії слідчого, процесуальні рішення або інші обставини, які наразі покладає в основу позовних вимог. Вказане свідчить про те, що на момент здійснення відповідних процесуальних дій вони не сприймались позивачкою як такі, що порушують її права настільки, щоб вимагати негайного судового реагування в порядку, прямо передбаченому кримінальним процесуальним законодавством. Сам по собі факт ухвалення у подальшому виправдувального вироку не свідчить автоматично про незаконність дій слідчих органів на момент прийняття відповідних процесуальних рішень, оскільки оцінка доказів та встановлення їх достатності для ухвалення обвинувального чи виправдувального вироку є виключною компетенцією суду. Таким чином, твердження про очевидну незаконність дій органу досудового розслідування та прокуратури не підтверджуються належними доказами та суперечать поведінці самої позивачки під час кримінального провадження. Окрім цього, згідно ст.1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01.12.1994 року № 266/94-вр, відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення у ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. Таким чином, визначений вичерпний перелік випадків, в яких виникає право на відшкодування шкоди, в яких обов`язкове визнання незаконними дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури чи суду. Звернула увагу суду, що, в даному випадку, жодним судовим рішенням дії органів досудового розслідування чи прокуратури незаконними не визнавались. Рішення судів у кримінальному провадженні стосувались оцінки доказів та доведеності вини особи, однак, не містили висновків про протиправність дій слідчих або прокурорів. Отже, у справі відсутня одна з обов`язкових умов цивільної відповідальності - протиправність дій органу досудового розслідування та прокуратури, що виключає підстави для задоволення позову. Так, обов`язковою умовою для можливості відшкодування моральної шкоди судом має бути доведення у належний процесуальний спосіб фактів настання такої шкоди, протиправності дій, що призвели до неї, а також наявності між цими фактами причинно-наслідкового зв`язку. Позивачка в своїй позовній заяві посилається на запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання, стрес, негативне ставлення оточення, переживання доньки та матері, а також на труднощі у професійній діяльності. Проте, запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання не передбачав обмеження свободи, тримання під вартою або ізоляції від суспільства. Негативні соціальні наслідки, плітки, стосунки з діловими партнерами є суб`єктивною реакцією оточення, а не наслідком незаконних дій органів досудового розслідування та прокуратури. Таким чином, вважають, що позивачка не надала суду доказів, які б підтверджували факт заподіяння їй моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, психосоматичних та психоемоційних змін, доказів необхідності застосування додаткових зусиль для нормалізації життєвих зв`язків і відновлення стосунків з оточуючими людьми, як і доказів втрати чи погіршення таких зв`язків, стану здоров`я та стосунків з рідними внаслідок досудового розслідування кримінального провадження. Таким чином, вважає, що заявлений ОСОБА_1 розмір шкоди є істотно завищеним та не відповідає засадам розумності й справедливості, що мають враховуватись при визначенні розміру відшкодування. Крім того, відповідно до статті 13 Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», підставою для відшкодування є встановлення факту незаконних дій відповідних органів, а за відсутності встановленої незаконності дій органів досудового розслідування - відсутні й правові підстави для компенсації шкоди. З огляду на викладене, вимоги ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди є необґрунтованими, не підтвердженими належними та допустимими доказами, а тому просить суд в задоволенні позову відмовити (Том 1, а.с.183-194).

03 березня 2026 року на адресу суду від представника відповідача Меюс А.С., яка діє в інтересах Дніпропетровської обласної прокуратури, надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого зазначено наступне. Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема, у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях, у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі, й інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Частиною 6 ст.4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Таким чином, факт наявності моральної шкоди потребує доведення у встановленому законом порядку, оскільки така шкода є самостійним видом шкоди і умовою цивільно-правової відповідальності. Відповідно до Постанови Великої Палати ВС від 15.12.2020 року № 752/17832/14-ц визначено, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її збагачення. Відповідно до ч.2 п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він, при цьому, виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Згідно ч.1 ст.81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2019 року у справі № 916/1423/17 вказано, що «застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи, відповідно, їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі». Аналогічна позиція зазначена в Постановах Верховного Суду від 20.01.2021 року у справі № 686/27885/19 та від 19.03.2020 року у справі № 686/13212/19. Самі по собі факти неправомірності певних дій чи бездіяльності за відсутності доведеного факту наявності вищезазначених втрат немайнового характеру не є підставою для відшкодування моральної шкоди. Наявність такої шкоди, відповідно до загальних засад змагальності цивільного процесу, підлягає доведенню особою, що порушує питання про її відшкодування. У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювана шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Крім того, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості. Так, позивачка наводить розрахунок, що суперечить нормам законодавства та практики Верховного Суду, оскільки у позовній заяві зазначено період перебування під слідством чи судом з моменту внесення відомостей до державного реєстру досудових розслідувань 25.12.2015 року, при цьому, з вищенаведеної практики вбачається, що обраховування строку має починатись з моменту вручення повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, а саме - 08.04.2016 року. Крім цього, позивачкою не надано доказів щодо спричинення моральної шкоди саме діями Дніпропетровської обласної прокуратури, не надано доказів щодо спричинення фізичного болю та страждань, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; щодо душевних страждань, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; щодо приниження честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи, що є необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди. Тому, на підставі викладеного, позовні вимоги не визнає та просить суд в задоволенні позову відмовити (Том 1, а.с.204-215).

09 березня 2026 року на адресу суду від представника третьої особи Тараненко М.С., яка діє в інтересах державної казначейської служби України, надійшли пояснення, згідно яких остання вважає, що Конституційний суд України у своєму рішенні від 3 жовтня 2001 року № 12-рп/2001 у справі про відшкодування шкоди державою вказує, що в Основному Законі держави розмежовуються такі поняття, як держава, органи державної влади, посадові і службові особи (статті 3, 5, 6, 13, 38, 55, 56, 62 та інші). Норми Конституції України вказують, що матеріальна та моральна шкода, завдана громадянам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується за рахунок Держави. У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 року в справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) та Постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.09.2019 року у справі № 607/5841/17 (провадження № 61-29065св18), від 18.11.2020 року у справі № 554/5980/18 (провадження № 61-7636св19), від 15.06.2022 року у справі № 398/2910/20 (провадження № 61-934св22), Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09.02.2022 у справі № 757/6203/21-ц (провадження № 61 20656св21), від 23.02.2022 року у справі № 757/23994/20-ц, від 28.04.2022 у справі № 464/5200/19, від 25.01.2023 року у справі № 757/4091/20-ц висловлена правова позиція, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України, держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Відповідно до положень Постанови ВП ВС від 27.11.2019 року у справі № 242/4741/16-ц, відповідачем у даних категоріях справ є держава, а не ДКСУ чи її територіальні органи. Тобто, за врахування наведеного є необхідність зазначити, що у спірних правовідносинах Держава, уособлена органами, діями котрих завдано шкоди, має бути відповідачем у справі. Утім, варто звернути увагу на те, що у конкретному спорі представником позивача Держава в особі органу, діями котрого завдано шкоду, не визначена відповідачем, тоді як представник позивача вважає, що в даному випадку Державу уособлює третя особа без самостійних вимог - Казначейство, що суперечить законодавству та судовій практиці. Щодо твердження позивача про те, що органи Казначейства є єдиними розпорядниками коштів Державного бюджету, представник вважає за необхідне зазначити, що розпорядники бюджетних коштів виступають безпосередніми суб`єктами бюджетних правовідносин. Ст.20 БК відносить їх до учасників бюджетного процесу. Термін «єдиний розпорядник коштів державного бюджету» - відсутній у бюджетному законодавстві. Відповідно до п.36 ст.2 БК, розпорядники бюджетних коштів - це бюджетні установи в особі їх керівників, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань та здійснення видатків з бюджету. БК в якості головних розпорядників бюджетних коштів визнає бюджетні установи в особі їх керівників, що визначаються, відповідно до ч.1 ст.22 БК та затверджуються законом про Державний бюджет або рішенням про місцевий бюджет, шляхом встановлення їм бюджетних призначень (п.15 ст.2 БК). У ч.1 ст.22 БК закріплений виключний перелік головних розпорядників бюджетних коштів за бюджетними призначеннями, що закріплюються поточними законами про Державний бюджет або відповідними рішеннями органів місцевої влади та місцевого самоврядування, якими затверджуються місцеві бюджети, починаючи із бюджету Автономної Республіки Крим, і закінчуючи бюджетами місцевого самоврядування. Визначення переліку головних розпорядників бюджетних коштів щодо місцевих бюджетів відбувається із дотриманням вимог, встановлених п.п.2 і 3 ч.1 ст.22 БК. У зазначених правових нормах міститься перелік головних розпорядників (в особі їх керівників), що наділяються відповідними бюджетними призначеннями на поточний бюджетний період щодо власних місцевих бюджетів. Учасниками бюджетних відносин, що виникають стосовно розробки, затвердження, виконання та звітності щодо виконання місцевих бюджетів виступають органи місцевої влади, органи місцевого самоврядування, визначені бюджетні установи тощо. Окрім цього, представник відповідача послався на Постанову від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17, якою Велика Палата Верховного Суду вказала, що, відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір. З огляду на зазначене, представник відповідача просить суд при ухваленні рішення дані пояснення врахувати та в задоволенні позову відмовити (Том 1, а.с.226-234).

В судовому засіданні позивачка та її представник викладені обставини і заявлені в позовній заяві та уточненому позові вимоги підтримали, на задоволенні позову наполягали.

Додатково, представник позивача Сігало В.Л. суду пояснив, що суму моральної шкоди вони з його довірителькою взяли не зі стели, вона обґрунтована судовим експертом кафедри експертиз, яка детально описала, чому саме таку суму моральної шкоди вони просять стягти з винуватих. Крім того, отримавши експертний висновок, ніхто із сторін не спростував його і не заперечив стосовно розміру, визначеного експертом. Але оцінити ту глибину моральних страждань, яку було завдано його довірительці, та її сльози не може визначити жодна експертиза.

Представник відповідача Дашковський С.В., який діяв в інтересах Дніпропетровської обласної прокуратури, в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву та на заяву про збільшення позовних вимог. Додатково суду пояснив, що не погоджується з твердженням позивачки, що тендери, в яких приймала фірма «Газгольдер», директором якої є позивачка, були відхилені саме по причині перебування позивачки під слідством, а не з інших об`єктивних причин, бо це твердження нічим не доведене.

Представник відповідача Ізотова Т.Л., яка діє в інтересах Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, в судовому засіданні також пред`явленні позовні вимоги не визнала, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву, і просила суд в задоволенні позову відмовити. Додатково суду пояснила, що поліція діяла в рамках закону. Дії працівників поліції позивачка не оскаржувала. І, на її думку, позивачка не надала суду беззаперечних доказів моральних страждань.

Представник третьої особи Попова Б.С., яка діє в інтересах Державної казначейської служби України, в судовому засіданні виклала свою думку з посиланням на письмові пояснення, та просила суд в задоволенні позову відмовити.

Cуд, вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов до таких висновків.

Конституція України, як основний закон, закріплює в Україні засади державної політики, спрямованої, насамперед, на забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя.

Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Як принцип всієї практичної діяльності держави, всіх її органів та посадових осіб за статтею 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість функціонування держави, їх утвердження і забезпечення і є головним обов`язком держави.

На забезпечення ефективного захисту прав та свобод людини направлені норми Конституції України про розповсюдження юрисдикції судів на всі правовідносини, які виникають у державі, а також на відшкодування моральної та матеріальної шкоди, як результат порушених прав фізичних та юридичних осіб.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Відшкодування шкоди - один з найважливіших інститутів сучасної правової науки. У законодавстві України передбачено два види шкоди, що підлягає відшкодуванню - шкоду матеріальну та шкоду моральну.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Положеннями частин першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Згідно з пунктами 1, 5 частини першої статті 3 цього Закону у випадках незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, громадянинові відшкодовуються (повертаються) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій, а також моральна шкода.

Відшкодування шкоди в таких випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 частини першої статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади) (частина перша статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Частинами першою та другою статті 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції. У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку.

Пунктами 11, 12 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», затвердженого наказом Мінюсту України від 4 березня 1996 року № 6/5, Генеральної прокуратури України від 4 березня 1996 року № 3 та Мінфіну України від 4 березня 1996 року № 41, при винесенні виправдувального вироку або закритті справи судом першої інстанції чи в касаційному або наглядному порядку - до суду, який розглядав справу по першій інстанції.

Отже, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, при цьому встановлення розміру грошових доходів, втрачених громадянами унаслідок незаконних дій зазначених органів, віднесено до компетенції цих органів, в тому числі і судом.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до статті 1, пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Судом встановлено, що 25.12.2015 року прокуратурою Дніпропетровської області, як органом досудового розслідування, до ЄРДР зареєстровано кримінальне провадження № 42015040000001047 за попередньою правовою кваліфікацією ч.2 ст.367 КК України (Том 1, а.с.46-47). 08.04.2016 року постановою слідчого Томаківського відділення Нікопольського відділу поліції ГУНП у Дніпропетровській області змінено правову кваліфікацію у вищезазначеному кримінальному провадженні з ч.2 ст.367 КК України на ч.2 ст.191 КК України та внесено відомості до ЄРДР за ч.1 ст.366 КК України (Том 1, а.с.52-53). У вказаному кримінальному провадженні 15 березня 2016 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.366 та ч.2 ст.191 КК України (Том 1 а.с.54-60). 12.05.2016 року у вищевказаному кримінальному провадженні прокурором затверджено обвинувальний акт за правовою кваліфікацією ч.1 ст.366 та ч.2 ст.191 КК України і скеровано до Томаківського районного суду Дніпропетровської області (Том 1, а.с.61-64).

Вироком Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 03.04.2024 року ОСОБА_1 визнано невинуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною ч.1 ст.366 та ч.2 ст.191 КК України, та виправдано на підставі п.2 ч.1 ст.373 Кримінального процесуального кодексу України за недоведеністю вчинення кримінальних правопорушень (Том 1, а.с.89-110).

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 13.11.2024 року вирок Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 03.04.2024 року стосовно ОСОБА_1 та ОСОБА_5 залишено без змін (Том 1, а.с.111-126).

Відповідно до вимог чинного законодавства, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 15, 16 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, який не суперечить засадам цивільного законодавства. Способами захисту є зокрема відшкодування моральної шкоди.

Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до ч.5 ст.9, ч.6 ст.14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст.38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, ч.5 ст.5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.

Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено також у статях 56, 62 Конституції України, статтях 1167, 1176 ЦК України.

За частиною 3 статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Пунктом 6 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» громадянинові, відповідний орган, зазначений у п.11 цього Положення одночасно з повідомленням про закриття справи в стадії дізнання і попереднього слідства або з копією виправдувального вироку, що набрав законної сили, або постановою (ухвалою) суду (судді) направляє повідомлення, в якому роз`яснює, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав.

Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і порядку, передбачених цим законом, виникає у випадках постановлення виправдувального вироку суду.

Таким чином, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб, при здійсненні ними своїх повноважень.

Частинами 2, 3 ст.23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Таким спеціальним нормативно-правовим актом, як вже було зазначено, є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР.

Відповідно до ст.13 Закону України № 266/94-ВР, розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом.

Згідно ст.13 Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР, розмір моральної шкоди визначається, з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Вказане узгоджується із висновком, викладеним у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), яка зазначила, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд, при вирішенні цього питання, має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто, цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Аналогічний висновок, також, викладений у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), у Постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).

Крім того, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, а ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Розмір моральної шкоди суд визначає, залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Рішенням Конституційного Суду України від 3 жовтня 2001 року по справі № 1-36/2001 (справа про відшкодування шкоди державою) встановлено, що відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної), завданої фізичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу, а не на відповідні органи державної влади, тобто відшкодування шкоди в таких випадках здійснюється за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів.

Аналогічний правовий висновок викладений у Постанові третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11.10.2019 року у справі № 757/53996/17.

Таким чином, відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється саме за рахунок держави.

Оскільки органи Державної казначейської служби України є єдиними розпорядниками коштів Державного та місцевих бюджетів, тому саме вони повинні відшкодовувати шкоду, завдану фізичній особі іншими органами державної влади в разі доведеності заподіяння такої шкоди.

Як вбачається з матеріалів справи, у суду той факт, що відносно позивачки по справі, починаючи з 25 грудня 2015 року по листопад 2024 року тривало слідство, сумніву не викликає. Вироком Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 03.04.2024 року ОСОБА_1 визнано невинуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною ч.1 ст.366 та ч.2 ст.191 КК України, та виправдано на підставі п.2 ч.1 ст.373 Кримінального процесуального кодексу України за недоведеністю вчинення кримінальних правопорушень. Крім цього, ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 13.11.2024 року вирок Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 03.04.2024 року стосовно ОСОБА_1 та ОСОБА_5 залишено без змін.

Тому, суд, при визначенні суми моральної шкоди, які підлягають стягненню, виходить з наступного розрахунку.

Згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» № 4059-IX від 19.11.2024 року, розмір мінімальної заробітної плати на місяць з 01.01.2025 року складає 8 000 грн. 00 коп.

Виходячи із зазначених вимог, гарантований мінімальний розмір моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 незаконними діями органу досудового розслідування, а саме: незаконне затримання, незаконне взяття та тримання під вартою як незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, виходячи з наступного розрахунку: (8 000 грн. х 102 місяців (повних місяців, починаючи з 2016 року по 2024 рік, включно) та поденний розрахунок в неповному місяці (квітень 2016 рік та листопада 2024 року), що становить суму в розмірі 831 998 грн. (вісімсот тридцять одна тисяча дев`ятсот дев`яносто вісім грн.) 00 коп.

При цьому, суд при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, враховує глибину фізичних та душевних страждань, завданих позивачці притягненням її до кримінальної відповідальності, а тривалий період перебування під слідством потягнули за собою приниження її честі та гідності, як фізичної особи, та її ділової репутації, як керівника. Тобто, викладені обставини, які підтверджені належними та допустимими доказами, переконують суд в тому, що позовні вимоги позивача про стягнення моральної шкоди підлягають частковому задоволенню в мінімальному гарантованому державою розмірі, що становить 831 998 грн. (вісімсот тридцять одна тисяча дев`ятсот дев`яносто вісім грн.) 00 коп.

В задоволенні інших вимог суд вважає за необхідне відмовити.

Окрім цього, суд не погоджується із позицією представника відповідача Ізотової Т.Л. про те, що вимоги про стягнення моральної шкоди є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах законодавства, оскільки законодавством України та Конституцією гарантується право громадян на відшкодування моральної шкоди.

Суд також відхиляє позицію представника Дніпропетровської обласної прокуратури та представника державної казначейської служби України про недоведеність того, що позивачці було завдано моральну шкоду.

Так, Європейський суд з прав людини у справі «THOMAv. LUXEMBOURG», № 38432/97 від 29 березня 2001 року використав принцип, за яким сам факт визнання порушеного права є достатнім для справедливої сатисфакції. Верховний Суд у Постанові від 24.03.2020 року у справі № 818/607/17 зробив висновок про те, що психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчити про заподіяння їй моральної шкоди.

Таким чином, з урахуванням викладеного та підсумовуючи встановлені фактичні обставини справи, встановивши фактичні обставини справи, характер спірних правовідносин та норми матеріального права, якими ці правовідносини регулюються та позивачем повністю доведений факт безпідставності та незаконності порушення відносно неї кримінального провадження, у зв`язку із чим виникли деліктні правовідносини з участю держави Україна, суд приходить до висновку, що позовні вимоги знайшли своє підтвердження, а тому підлягають частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Конвенцією про захист прав і основних свобод людини, Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури, суду», ст.2-5, 9-10, 12, 13, 28, 76, 78, 81, 89, 141, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Сігала Валерія Леонідовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , до Дніпропетровської обласної прокуратури та Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, третя особа Держава України в особі Державної казначейської служби України, про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та прокуратури -задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури суми в розмірі 831 998 грн. (вісімсот тридцять одна тисяча дев`ятсот дев`яносто вісім грн.) 00 коп.

Судові витрати компенсувати за рахунок держави.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: І. О. Кобеляцька-Шаховал