Decision № 140673676, 15.10.2026, Mostyska District Court of Lviv Oblast

Єдиний унікальний номер: 448/2312/25

Провадження № 2/448/154/26

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

15.10.2026 м. Мостиська

Мостиський районний суд Львівської області у складі:

головуючої судді Гіряк С.І.

за участі секретаря судового засідання Луцак Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Мостиська цивільну справу

за позовом за позовом ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) до

відповідача ОСОБА_2 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 )

вимоги позивача: про визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності та поділ майна подружжя,

учасники справи:

представниця позивачки адвокат Шачіна Н.М.,

відповідач - ОСОБА_2 ,

ВСТАНОВИВ:

І. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача

1. ОСОБА_1 , в інтересах якої діє її представник адвокат Шачіна Н.М., звернулася до суду з позовною заявою до відповідача ОСОБА_2 про визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності та поділ майна подружжя. В якому просить:

1.1. Визнати право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на житловий будинок загальною площею 115,8 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_3 ;

1.2. В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право спільної часткової власності за кожним на 1/2 ідеальну частку житлового будинку загальною площею 115,8 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_3 .

1.3. Визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право спільної часткової власності за кожним на 1/2 ідеальну частку земельної ділянки (кадастровий номер 4622481200:12:006:0029 площею 0,1436 га, з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд ( присадибна ділянка).

1.4. стягнути з відповідача судові витрати.

2. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі з 28.01.2006 по 22.10.2025. 22.10.2025 Мостиським районним судом Львівської області у справі №448/756/25 ухвалено рішення, яким розірвано шлюб між позивачем та відповідачем.

3. Вказує, що від даного шлюбу у них народилися діти: син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають разом з позивачкою у будинку її матері за адресою: АДРЕСА_4 , та перебувають на її утриманні. Вказує, що 09.10.2025 Мостиським районним судом Львівської області було видано судовий наказ про стягнення з відповідача аліментів.

4. Зазначає, що у 2013 році вони з відповідачем розпочали будівництво житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 , на земельній ділянці кадастровий номер 4622481200:12:006:0029, площею 0,1436 га, яка була зареєстрована за відповідачем на праві власності 21.05.2009. Право власності на цю земельну ділянку відповідач набув на підставі договору дарування ВМВ №074685, реєстр №3552 від 05.12.2008 та 21.05.2009 отримав Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №583567.

5. Доповнює, що 04.10.2021 було зареєстровано право власності в цілому за ОСОБА_2 на житловий будинок загальною площею 115,8 кв.м., житловою 63,2 кв.м., допоміжною 52,6 кв.м.

6. Вказує, що вона офіційно працювала, усі кошти вкладала у будівництво житлового будинку, а відповідач не був працевлаштований. Після розлучення не може з відповідачем дійти згоди щодо розподілу та порядку користування житловим будинком та земельною ділянкою, відповідач не допускає її до будинку.

7. Вважає, що оскільки житловий будинок був побудований нею та відповідачем в період шлюбу, то належить їм, як подружжю на праві спільної сумісної власності, тому вона має намір поділити вищевказане майно, шляхом визначення в порядку поділу майна за нею частки житлового будинку та частки земельної ділянки.

8. Відповідач відзиву на позов не надав.

9. 31.03.2026 представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Брухаль Т.І. через систему «Електронний суд» подав додаткові пояснення у справі, в яких вказує, що в позовній заяві позивач зазначила, що понесені нею судові витрати складаються з судового збору за дві позовні вимоги та запланованих витрат на правничу допомогу в розмірі 10000,00 (десять тисяч) гривень. До позовної заяви позивачем не додано доказів сплати витрат на правничу допомогу або наміру здійснити таку оплату, таких як договори, розрахунки тощо. Позовна заява підписана особисто позивачем та направлена до суду поштовим відправленням у конверті, де відправником вказано саме позивача. Представником позивача подано лише одне клопотання у справі про розгляд справи без участі сторони позивача. Вважають, що розмір заявлених позивачем витрат на правничу допомогу є істотно завищеним та не відповідає критеріям розумності й співмірності, а заявлені позивачем витрати на правничу допомогу є безпідставними та не підлягають задоволенню. Вважають, що у разі задоволення позову повністю чи частково та визнання судом обґрунтованості витрат на правничу допомогу такі витрати підлягають зменшенню, у зв`язку з неспівмірністю їх розміру зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), а також обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

З огляду на наведене, просять відмовити в задоволенні заяви позивача про стягнення витрат на правничу допомогу, а у разі у разі повного чи часткового задоволення позову зменшити розмір заявлених позивачами витрат на правничу допомогу до 1000,00 гривень.

10. 14.09.2026 представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Брухаль Т.І. через систему «Електронний суд» подав додаткові пояснення у справі, в яких вказує, що позивач просить визнати право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на житловий будинок загальною площею 115,8 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_3 . У порядку поділу майна подружжя позивач просить: визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право спільної часткової власності за кожним на 1/2 ідеальну частку житлового будинку загальною площею 115,8 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , а також визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право спільної часткової власності за кожним на 1/2 ідеальну частку земельної ділянки (кадастровий номер 4622481200:12:006:0029) площею 0,1436 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка).

Звертає увагу, що вказані будинок та земельна ділянка, згідно з доданими позивачем документами, належать відповідачу, а саме: згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 278785514 від 08.10.2021 житловий будинок загальною площею 115,8 кв. м, житловою площею 63,2 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_3 , на земельній ділянці з кадастровим номером 4622481200:12:006:0029 належить відповідачу. Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень № 91108964 від 09.09.2013 земельна ділянка з кадастровим номером 4622481200:12:006:0029 площею 0,1436 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) належить відповідачу на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 583567, виданого 21.05.2009 Управлінням Держкомзему у Мостиському районі.

Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 583567, виданого 21.05.2009 Управлінням Держкомзему у Мостиському районі, земельна ділянка з кадастровим номером 4622481200:12:006:0029 площею 0,1436 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) належить відповідачу на підставі договору дарування (бланк серії ВМВ № 074685), зареєстрованого в реєстрі за № 3552 від 05.12.2008.

Отже, вказує, що будинок було побудовано подружжям ОСОБА_5 на земельній ділянці, подарованій відповідачу. Особистою приватною власністю визнається майно, отримане під час шлюбу в дар або у спадщину, незалежно від того, хто є дарувальником чи спадкодавцем.

Посилається на правовий висновок Верховного Суду від 11 грудня 2024 року у справі № 369/3056/21 (провадження № 61-8040св23), згідно з яким земельна ділянка, безоплатно приватизована одним із подружжя, є його особистою приватною власністю. Якщо під час шлюбу на ній збудовано об`єкт, що є спільною сумісною власністю подружжя, припинення права власності на земельну ділянку чи її частку можливе лише за умови одночасного присудження власнику грошової компенсації. Водночас вимога про визнання майна спільною сумісною власністю не є належним способом захисту, оскільки ефективним способом є визнання права на частку в майні або його поділ.

Також заперечують проти понесених позивачкою витрат на правничу допомогу в розмірі 10000,00 (десять тисяч) гривень. Вказує, що до позовної заяви позивачем не додано доказів сплати витрат на правничу допомогу або наміру здійснити таку оплату, таких як договори, розрахунки тощо. Позовна заява підписана особисто позивачем та направлена до суду поштовим відправленням у конверті, де відправником вказано саме позивача. Представником позивача подано лише одне клопотання у справі про розгляд справи без участі сторони позивача. Вважають, що розмір заявлених позивачем витрат на правничу допомогу є істотно завищеним та не відповідає критеріям розумності й співмірності, а заявлені позивачем витрати на правничу допомогу є безпідставними та не підлягають задоволенню. Вважають, що у разі задоволення позову повністю чи частково та визнання судом обґрунтованості витрат на правничу допомогу такі витрати підлягають зменшенню, у зв`язку з неспівмірністю їх розміру зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), а також обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

З огляду на наведене, просять відмовити в задоволенні позову повністю, у разі повного чи часткового задоволення позову відмовити в задоволенні заяви позивача про стягнення витрат на правничу допомогу або зменшити розмір заявлених позивачем витрат на правничу допомогу до 1000,00 гривень.

ІІ. Заяви ( клопотання) учасників справи

11. Позивачка ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася. Представник позивача адвокат Шачіна Н.М. в судовому засіданні подану позовну заяву підтримала, просила її задовольнити в повному обсязі.

12. Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, вказав, що земельна ділянка, на якій побудований будинок, належить йому на підставі договору дарування. Просив поділити майно відповідно до закону. Його представник адвокат Брухаль Т.І. в судовому засіданні 14.09.2026 проти позовних вимог заперечив, просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, з огляду на те, що будинок побудований на земельній ділянці, яка належить відповідачу на підставі договору дарування та позивачем обрано невірний спосіб захисту.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши надані документи і матеріали, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача та доводи сторони відповідача, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до наступного висновку.

ІІІ. Процесуальні дії у справі

13. Ухвалою суду від 13.11.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у порядку загального позовного провадження.

14. Ухвалою суду від 06.05.2026 закрите підготовче провадження та призначена справу до судового розгляду.

15. Судом 05.10.2026 оголошено про перехід до стадії ухвалення судового рішення, у зв`язку зі складністю справи, його складення та проголошення відкладено; проголошення судового рішення призначено на 15.10.2026.

ІV. Обставини справи, встановлені Судом

16. Судом встановлено, що з 28.01.2006 сторони по справі перебували у шлюбі, який зареєстрований відділом реєстрації актів цивільного стану Мостиського РУЮ Львівської області, про що зроблено актовий запис за №03.

17. Від даного шлюбу в сторін народилося двоє дітей: син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

18. Рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 22.10.2025 по справі №448/756/25 (провадження 2/448/462/25) шлюб між сторонами розірвано.

18. На підтвердження доходу (заробітної плати) позивачка надала копію довідки Пенсійного фонду України за формою ОК-5 відносно ОСОБА_1 за 2007-2025 роки.

19. Судом встановлено, що за час шлюбу подружжям набуте певне нерухоме майно, зокрема: житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 115,8 кв.м., житлова площа -63,2 кв.м. Житловий будинок розташований на земельній ділянці кадастровий номер 4622481200:12:006:0029.

20. Згідно інформації з Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (індексний номер витягу 278785514 від 08.10.2021, а.с.10) та з Витягу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер витягу 9110896 від 09.09.2013, а.с.11), власником вищевказаного житлового будинку та земельної ділянки зазначено громадянина ОСОБА_2 (відповідача по справі). Зокрема земельна ділянка кадастровий номер 4622481200:12:006:0029 площею 0,1436 га була набута останнім у власність 20.08.2013 року (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 151892246224), а житловий будинок 04.10.2021 року (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 44384572). Підставою виникнення права власності на земельну ділянку був державний акт на право вланості на земельну ділянку, серія та номер: ЯЖ583567, виданий 21.05.2009, виданий Управлінням Держкомзему у Мостиському районі.

21. Державний акт на право власності на земельну ділянку серія та номер: ЯЖ583567, яка знаходиться у с.Завада, виданий 21.05.2009 Управлінням Держкомзему у Мостиському районі ОСОБА_2 на підставі договору дарування серії ВМВ № 074685, зареєстрованого в реєстрі за № 3552 від 05.12.2008.(а.с.17).

22. Згідно копії технічного паспорта від 26.07.2021 виготовленим ОСОБА_2 , житловий будинок за адресою АДРЕСА_3 , має наступні технічні характеристики: житловий будинок літ. «А-1» загальною площею 115,8 к.в. м., житловою площею 63,2 кв.м., допоміжною площею 52,6 кв.м.

23. Згідно копії Довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 06.09.2025, вартість житлового будинку за адресою: АДРЕСА_5 , площею 115,80 кв.м., становить 904523,54 грн, вартість земельної ділянки - 95668,45 грн.

V. Застосування норм права, що регулюють дані правовідносини

А. Загальні засади судочинства

24. Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

25. Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

26. Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. За положенням частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

27. У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

28. Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивачки власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

29. Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.

30. Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

31. Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права, пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл. Правосуддя, за своєю суттю, визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки викладено в абзаці десятому пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003.

32. У справі «Belletv.France» Суд зазначив, що "стаття 6 §1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

33. Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силу ст. 12 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

34. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони на інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

35. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.

36. Отже, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

37. Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

38. У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

39. Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

40. Європейський суд з прав людини вказує, що «принцип справедливості, закріплений у ст. 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником» (MALA v. UKRAINE, № 4436/07, § 48, ЄСПЛ, від 3 липня 2014 року).

Б. Щодо позовних вимог

41. Розглядаючи вказану справу в межах заявлених вимог та наданих сторонами доказів, суд приходить до переконання, що дані конкретні правовідносини врегульовані нормами Сімейного кодексу України та Цивільного кодексу України.

42. У справі, яка розглядається судом, спір стосується поділу спільного майна подружжя.

43. Положеннями статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

44. Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

45. Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц, провадження № 14-325цс18.

46. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України).

47. Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

48. Суд зауважує, що найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, провадження № 12-80гс20 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, провадження № 14-67цс20 (пункт 82)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, провадження № 12-204гс19 (пункт 63)).

49. Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

50. Відповідно до статті 67 СК України дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном.

Суд констатує, що ні виділу в натурі, ні визначення порядку користування вказаним спірним майном сторонами здійснено не було.

51. Згідно статті 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України. Також, відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

52. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

53. А ч. 1,4 статті 71 СК України передбачено, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.

54. Крім цього, суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (п. 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21)).

Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах Позивачки з Відповідачем і вимагати від них надалі вчиняти узгоджені дії для вичерпання конфлікту.

55. Статтею 372 ЦК України визначено, що майно, яке є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

56. Частиною 1 статті 57 СК України встановлено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

57. Згідно із правовою позицією викладеною у постанові Верховного суду від 22.01.2020 у справі №771/2302/18 «статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.

VI. Висновки Суду

Щодо житлового будинку

58. Судом встановлено, що у період перебування в шлюбі (з 28.01.2006 по 22.10.2025) подружжям набуто житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 , який було зареєстровано 04.10.2021 за відповідачем. 22.10.2025 Мостиським районним судом Львівської області у справі №448/756/25 ухвалено рішення, яким розірвано шлюб між позивачкою та відповідачем.

59. Встановлено, що вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя згідно вимог статті 60 СК України, крім того, згідно статті 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

60. Суд зазначає, що набуття майна за час перебування у шлюбі створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

61. Також, суд звертає увагу на те, що якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

62. Спір між сторонами виник з приводу поділу вказаного майна, сторони не домовилися про порядок поділу вказаного майна в добровільному порядку, позивачка звернулася до суду із позовом про його поділ. Відповідно до ч. 2 ст.71СК України якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

63. В судовому засіданні сторони не заперечили того факту, що перебуваючи в шлюбі, разом побудували спірний житловий будинок, який зареєстрували на відповідача. Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню.

64. Так, за загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно ст.60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують (правова позиція, висловлена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс17, а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року №372/504/17).

Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 січня 2024 року в справі № 523/14489/15-ц зазначила, що позивач заявив вимогу про визнання квартир АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4 спільним сумісним майном. Суди попередніх інстанцій цю вимогу задовольнили. Велика Палата Верховного Суду вважає такий висновок судів помилковим, оскільки обраний спосіб захисту є неефективним (пункт 67).

65. При розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи не спростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна (пункт 70).

66. Зважаючи на вимоги частини 4 статті 263 ЦПК України суд враховує такі правові висновки Верховного Суду. Крім того, сам по собі факт реєстрації спірного нерухомого майна на одного з подружжя не означає, що воно належить лише цій особі. Майно в такому випадку є спільною сумісною власністю подружжя та належить чоловікові та дружині в рівних частках з моменту його придбання.

67. Суд звертає увагу, що поділ майна може бути здійснений за домовленістю між співвласниками, у зв`язку з чим діє презумпція рівності часток. Разом з тим, чинне законодавство передбачає можливість відступу від рівності часток у випадку поділу майна, що знаходиться в спільній сумісній власності. Згідно роз`яснень, викладених в абзаці четвертому пункту 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» при вирішенні спору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами другою, третьою статті 70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (частина перша статті 60 СК України).

68. Обов`язок, передбачений ст. 12, 81 ЦПК України, щодо доведення обставин, які б вказували на наявність підстав, передбачених ст. 70 СК України, у такому випадку покладається на особу, яка ініціює питання про збільшення частки у спільному сумісному майні подружжя.

69. За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і особа не зобов`язана доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 у справі № 6-843цс17.

70. Підсумовуючи вищенаведене, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та доводи сторони відповідача, оцінивши належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, встановивши обсяг спільно нажитого сторонами за час спільного проживання майна, з`ясувавши джерело і час його набуття, суд вважає, що за час шлюбу подружжям ОСОБА_2 та ОСОБА_1 набуте наступне майно: житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 115,8 кв.м.

71. Зазначене вище майно належить ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності, таке було наявне на час припинення спільного ведення господарства між сторонами по справі.

72. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 мають рівні права на майно, набуте за час шлюбу, мають право на поділ майна, у разі поділу майна частки сторін (колишнього подружжя) є рівними. Інше домовленістю між сторонами не визначено, шлюбний договір між сторонами не укладався.

73. Ураховуючи вище викладене, врахувавши презумпцію рівності часток, в порядку поділу спільного майна подружжя, суд вважає за необхідне визнати за кожним із подружжя ( ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ) право власності на 1/2 ідеальну частку житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 115,8 кв.м.

74. Суд також звертає увагу, що задоволення вимоги про поділ нерухомого майна, як спільної сумісної власності шляхом визнання за позивачем та відповідачем права власності на його частину за кожним, саме собою свідчить про припинення правового режиму спільної сумісної власності на такий об`єкт. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові (пункт 40) від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 вже виснувала, що окрема вимога припинити право спільної сумісної власності також є неефективним способом захисту.

Щодо визнання права власності на земельну ділянку

75. З витягу вбачається з матеріалів справи, житловий будинок зведено на земельній ділянці, кадастровий номер 4622481200:12:006:0029, площею 0,1436 га, яка перейшла в особисту приватну власність відповідача на підставі договору дарування.

76. Відповідно до ст. 57 Сімейного кодексу України, майно, отримане одним із подружжя в дарунок, є його особистою приватною власністю. Таке майно не включається до складу спільної сумісної власності подружжя, навіть якщо воно було отримане під час шлюбу.

77. Стаття 60 Сімейного кодексу України визначає,що спільною сумісною власністю подружжя є лише майно, набуте ними під час шлюбу за спільні кошти. Оскільки подароване майно набувається безоплатно і не за спільні кошти,воно не може бути визнане спільною власністю.

78. Згідно зі статтею 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

79. Втручання у право власності може бути визнано обґрунтованим та здійсненим із дотриманням балансу інтересів подружжя у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.

80. У постанові Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» зазначено, що при вирішенні спорів між подружжям про майно необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, з`ясовувати джерело і час його придбання. Майно, набуте одним із подружжя за договором дарування, не включається до складу спільного майна і не підлягає поділу.

81. Отже, спірна земельна ділянка є подарованою відповідачу, вартість її за рахунок сторін не збільшувалась, тому на спірну земельну ділянку не поширюється правовий режим спільної сумісної власності.

82. У частині першій статті 377 ЦК України визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього власника.

83. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення (частина перша статті 120 ЗК України).

84. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року в справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20) зробила висновок, що "при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, слід враховувати те, що зазначена норма статті120 ЗК України закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства".

85. Ураховуючи вище викладене, суд вважає за необхідне визнати за кожним ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальну частку земельної ділянки з кадастровим номером 4622481200:12:006:0029, площею 0,1436 га., яка призначена для будівництва і обслуговування вказаного житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Висновки Суду за результатами розгляду даної справи

86. Відповідно до ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи відповідному органі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов`язків; таким чином, пункт передбачає «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору.

87. Судом з`ясовані та відображені обставини, які мають значення для даної справи та вказані висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки.

88. У справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно зі статтею 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява №49684/99; пункт 30). У пункті 31 рішення у справі «Волошин проти України» (№ 15853/08) та пункті 22 рішення у справі «Бацаніна проти росії» (№ 3932/02) зазначено, що принцип рівності сторін вимагає «справедливого балансу між сторонами» і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її.

89. У пункті 25 рішення у справі «Проніна проти України» (№ 63566/00), пункті 13 рішення у справі «Петриченко проти України» (№ 2586/07) та пункті 280 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (№ 42310/04) висловлена позиція, згідно з якою Суд зобов`язаний оцінити кожен специфічний, доречний та важливий аргумент, а інакше він не виконує свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи («Проніна проти України», № 63566/00 §23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

90. Розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог, з наведених вище мотивів та підстав. Матеріали справи не містять наявних обставин, а відповідачем не долучені докази, які б дали право визнати повністю недоведеними позовні вимоги позивача.

91. Суд наголошує, що дана справа розглядається в рамках цивільного судочинства, позивачка звернулася за захистом своїх майнових прав, керуючись нормами матеріального законодавства та ЦПК України. Положеннями процесуального закону, який регулює правила розгляду даних справ, визначено, що розглядаючи цивільні справи, Суд керується принципом диспозитивності та змагальності, які визначають, що кожна сторона повинна самостійно подавати докази та доводити ті обставини на які посилається, в тому числі, шляхом подання доказів, заявлення клопотань і несе ризик настання наслідків пов`язаних із вчиненням або не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування заявлених вимог не може перебирати на себе суд або інша сторона. Рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 12, 13 та 81 ЦПК України).

VІI. Судові витрати

92. Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

93. Згідно вимог ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

94. Із змісту долучених позивачкою квитанцій від 07.11.2025 року, при зверненні до суду позивачка сплатила судовий збір за позовну вимогу майнового характеру (ціна позову 452261, 77 грн. -житловий будинок, 47834,23 грн- земельна ділянка ) 5733,82 грн.

Враховуючи задоволення позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивачки сплачений судовий збр, у розмірі 5733,82 грн.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 352, 354, 355 ЦПК України,

у х в а л и в:

1. Позов ОСОБА_1 до відповідача ОСОБА_2 про визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності та поділ майна подружжя - задовольнити.

2. В порядку поділу спільного майна подружжя, визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальну частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 115,8 кв.м.

3. В порядку поділу спільного майна подружжя, визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 ідеальну частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 115,8 кв.м.

4. Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки (кадастровий номер 4622481200:12:006:0029), площею 0,1436 га, за призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд;

5. Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину земельної ділянки (кадастровий номер 4622481200:12:006:0029), площею 0,1436 га, за призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд;

6. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5733 (п`ять тисяч сімсот тридцять три) 82 коп. судового збору.

7. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

8. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

9. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Повний текст судового рішення складено 15.10.2026.

Суддя Світлана ГІРЯК