Decision № 140673359, 14.10.2026, Vinnytsia City Court of Vinnytsia Oblast

Справа № 128/1231/26

Провадження № 2/127/3690/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 рокумісто ВінницяВінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Сичука М.М.,

за участі секретаря судового засідання Коровай А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Вінниці цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Профіт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Профіт Капітал» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 9816383 від 07 серпня 2020 року в розмірі 20 334 грн, з яких 7 500 грн заборгованість за основною сумою кредиту та 12 834 грн заборгованість за процентами за користування кредитом. Крім того, позивач просить стягнути з відповідачки судовий збір у розмірі 2 662 грн 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000 грн.

В обґрунтування позову зазначає, що 07 серпня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 9816383, відповідно до умов якого відповідачка отримала кредит у розмірі 7 500 грн зі строком користування 30 календарних днів.

Позивач вказує, що первісний кредитор виконав свої зобов`язання за договором та надав відповідачці кредитні кошти, однак остання належним чином не виконала взяті на себе зобов`язання щодо їх повернення та сплати процентів за користування кредитом, унаслідок чого утворилася заборгованість.

Зазначає, що 10 липня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Профіт Капітал» та Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» укладено договір факторингу № 10072020, на підставі якого до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором № 9816383 від 07 серпня 2020 року. На підтвердження переходу права вимоги позивач посилається на договір факторингу, реєстр прав вимоги № 115 від 09 квітня 2021 року, та платіжну інструкцію № 76 від 12 квітня 2021 року.

За розрахунком позивача, станом на 09 квітня 2021 року загальний розмір заборгованості відповідачки становив 20 334 грн, з яких 7 500 грн основна сума боргу та 12 834 грн проценти за користування кредитом. У зв`язку з невиконанням відповідачкою зобов`язань за кредитним договором позивач просить стягнути вказану заборгованість у судовому порядку.

Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 25 березня 2026 року цивільну справу передано за підсудністю до Вінницького міського суду Вінницької області.

Ухвалою суду від 20 квітня 2026 року відкрито провадження у справі та визначено порядок її розгляду.

Представник відповідачки ОСОБА_2 подав відзив на позовну заяву, у якому заперечив проти задоволення позовних вимог у повному обсязі.

У відзиві зазначив, що кредитний договір передбачав надання відповідачці кредиту в розмірі 7 500 грн строком на 30 календарних днів до 06 вересня 2020 року включно, а базова процентна ставка становила 1,6 % на день. Водночас, на думку представника відповідачки, позивач безпідставно нарахував проценти за період після закінчення строку кредитування, що суперечить правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.

Також представник відповідачки звернув увагу на застосування позивачем різних процентних ставок у розрахунку заборгованості, зокрема ставки 2,7 % на день за період після закінчення строку кредитування, та зазначив про відсутність належних доказів погодження відповідачкою відповідних умов нарахування процентів.

Крім того, у відзиві вказано, що відповідачка здійснила платежі за кредитним договором 06 вересня 2020 року в розмірі 1 800 грн та 13 листопада 2020 року в розмірі 1 566 грн, однак, на думку представника, позивач не підтвердив належного врахування цих сум під час визначення заборгованості.

Представник відповідачки також заперечив проти належного підтвердження переходу права вимоги до позивача та зазначив, що відповідачку не було повідомлено про відступлення права вимоги, а доказів переходу права вимоги саме за кредитним договором № 9816383 від 07 серпня 2020 року їй не надано. З огляду на наведене просив відмовити в задоволенні позову повністю.

Окрім того, представник відповідачки подав клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, заявлених позивачем до стягнення в розмірі 7 000 грн, посилаючись на їх неспівмірність зі складністю справи, обсягом виконаної роботи, витраченим часом та ціною позову.

Представник позивача подав відповідь на відзив, у якій заперечив проти доводів відповідачки та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

У відповіді на відзив позивач зазначив, що умовами кредитного договору передбачено нарахування процентів за користування кредитом, а також застосування підвищеної процентної ставки у випадку користування кредитними коштами після закінчення встановленого строку кредитування. На думку позивача, нарахування таких процентів ґрунтується на умовах договору та не є неустойкою.

Позивач також заперечив доводи щодо неправильності розрахунку заборгованості та зазначив, що її загальний розмір станом на 09 квітня 2021 року становить 20 334 грн, з яких 7 500 грн основна сума кредиту та 12 834 грн проценти за користування кредитом.

Щодо переходу права вимоги позивач повторно послався на договір факторингу № 10072020 від 10 липня 2020 року та реєстр прав вимоги № 115 від 09 квітня 2021 року, вказавши, що право вимоги за кредитним договором відповідачки перейшло до нього на підставі зазначених документів. Також позивач зазначив, що неповідомлення боржника про відступлення права вимоги саме по собі не є підставою для звільнення від виконання зобов`язання.

Ухвалою суду від 18 серпня 2026 року постановлено перейти до розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання. Цією ж ухвалою задоволено клопотання представника відповідачки про витребування доказів і зобов`язано позивача надати оригінал платіжної інструкції або належним чином засвідчену копію документа, що підтверджує оплату за договором факторингу в частині права вимоги за кредитним договором відповідачки, а також письмове повідомлення відповідачки про відступлення права вимоги та докази його направлення або вручення за наявності.

На виконання зазначеної ухвали представник позивача подав через підсистему «Електронний суд» заяву від 11 вересня 2026 року, до якої долучив платіжну інструкцію № 76 від 12 квітня 2021 року на суму 4 440 723 грн. У заяві позивач зазначив, що відповідні документи щодо переходу права вимоги вже містяться в матеріалах справи, та повторно послався на договір факторингу й реєстр прав вимоги. Щодо письмового повідомлення відповідачки про відступлення права вимоги позивач зазначив, що відсутність такого повідомлення не припиняє зобов`язання боржника та не є самостійною підставою для відмови в позові.

Представник позивача також подав заперечення від 15 вересня 2026 року на клопотання представника відповідачки про зменшення витрат на професійну правничу допомогу. У запереченнях зазначив, що заявлена сума 7 000 грн передбачена договором про надання правової допомоги № 02-24 від 01 липня 2024 року, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Профіт Капітал» та Адвокатським об`єднанням «Правовий курс». На підтвердження понесених витрат позивач послався на акт приймання-передачі наданої правової допомоги № 97 від 24 грудня 2025 року та платіжний документ.

Представник позивача вважає заявлені витрати обґрунтованими, реальними та співмірними з обсягом наданої правничої допомоги, у зв`язку з чим просить відмовити в задоволенні клопотання відповідачки про їх зменшення.

У судове засідання 14 жовтня 2026 року представник позивача не з`явився, водночас у позовній заяві, поданих заявах та відповіді на відзив просив розглядати справу за його відсутності. Представник відповідачки також у судове засідання не з`явився та просив здійснювати розгляд справи без його участі.

Згідно із ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявляти клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення

Дослідивши матеріали цивільної справи, Оцінюючи встановлені обставини справи, досліджені докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених законом випадках.

Згідно зі статтями 7681 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статей 89, 263 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Судове рішення має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом статей 1046, 1048, 1054 ЦК України за кредитним договором фінансова установа зобов`язується надати позичальнику грошові кошти на встановлених договором умовах, а позичальник повернути кредит та сплатити проценти за користування ним у розмірі й порядку, визначених договором.

Судом установлено, що 07 серпня 2020 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 9816383 в електронній формі, за умовами якого відповідачці надано кредит у розмірі 7 500,00 грн строком на 30 днів, до 06 вересня 2020 року.

Умовами кредитного договору та паспортом споживчого кредиту визначено розмір процентної ставки за користування кредитом, зокрема пільгову ставку 0,8 % на день та базову ставку 1,6 % на день, а також наведено умови щодо застосування ставки 2,7 % на день у разі невиконання зобов`язань з повернення кредиту.

Факт укладення електронного договору оцінюється судом з урахуванням положень статей 205, 207, 639 ЦК України та статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», які допускають вчинення правочинів в електронній формі та визначають порядок укладення електронного договору й використання електронного підпису.

Сам по собі факт укладення договору в електронній формі не свідчить про його недійсність або відсутність у сторін договірних прав та обов`язків. Визначальним є встановлення обставин погодження сторонами істотних умов договору, надання кредитних коштів та прийняття позичальником відповідних договірних зобов`язань.

Досліджені судом матеріали справи підтверджують укладення кредитного договору та надання відповідачці кредитних коштів у сумі 7 500,00 грн. Належних доказів повернення кредиту в повному обсязі матеріали справи не містять.

Отже, між первісним кредитором та відповідачкою виникли договірні зобов`язання, за якими остання була зобов`язана повернути отримані кошти та сплатити проценти за користування кредитом у межах погоджених сторонами умов.

Водночас наявність договірних відносин і факт отримання кредитних коштів самі по собі не є достатніми підставами для стягнення всієї суми заборгованості, визначеної позивачем. Розмір кожної складової заявленої до стягнення суми має бути підтверджений належними доказами та відповідати умовам договору й вимогам законодавства.

Обґрунтовуючи своє право на звернення до суду з цим позовом, ТОВ «Фінансова компанія «Профіт Капітал» посилається на договір факторингу № 10072020 від 10 липня 2020 року, реєстр боржників № 115 від 09 квітня 2021 року та платіжну інструкцію № 76 від 12 квітня 2021 року щодо здійснення розрахунків за відповідною операцією факторингу.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином відступлення права вимоги. Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом статей 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу фактор передає або зобов`язується передати клієнтові грошові кошти за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи.

Зазначені положення законодавства передбачають можливість переходу до нового кредитора права вимоги за кредитним зобов`язанням. При цьому сам факт укладення договору факторингу має оцінюватися не ізольовано, а разом із документами, що дають змогу встановити конкретну грошову вимогу, передану новому кредитору.

У цій справі суд безпосередньо дослідив надану копію реєстру боржників № 115 від 09 квітня 2021 року та встановив, що до нього включено вимогу за кредитним договором № 9816383, укладеним із ОСОБА_1 . У сукупності з договором факторингу та документами щодо проведення розрахунків за відповідною операцією зазначені докази підтверджують перехід до ТОВ «Фінансова компанія «Профіт Капітал» права вимоги за спірним кредитним зобов`язанням.

Доводи представника відповідачки про відсутність у позивача права вимоги за кредитним договором спростовуються дослідженими судом документами. Підстав вважати, що позивач не набув права вимоги саме до відповідачки за договором № 9816383, судом не встановлено.

Посилання сторони відповідачки на неповідомлення боржника про заміну кредитора також не є самостійною підставою для висновку про недійсність правочину щодо відступлення права вимоги або відсутність у нового кредитора відповідного права.

За змістом статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі неповідомлення боржника про таку заміну новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків, а виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові до одержання повідомлення про заміну кредитора визнається належним виконанням.

Аналогічний підхід викладений у постанові Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 200/12578/18, у якій зазначено, що саме по собі неотримання боржником повідомлення про заміну кредитора не зумовлює недійсності правочину щодо відступлення права вимоги. Такі обставини можуть мати значення для оцінки належності виконання зобов`язання, зокрема у випадку його виконання первісному кредитору, але не спростовують автоматично факт переходу права вимоги.

Доказів того, що після переходу права вимоги відповідачка належним чином виконала зобов`язання перед первісним кредитором у частині, яка припинила б спірну грошову вимогу, суду не надано.

Таким чином, суд відхиляє доводи сторони відповідачки щодо відсутності у ТОВ «Фінансова компанія «Профіт Капітал» права на звернення з цим позовом.

Позивач просить стягнути з відповідачки заборгованість у загальному розмірі 20 334,00 грн, яка, за його розрахунком, складається з 7 500,00 грн основної заборгованості за кредитом та 12 834,00 грн заборгованості за процентами.

На підтвердження розміру заборгованості позивач надав розрахунок, у якому зазначено нарахування процентів за користування кредитом, а також відображено здійснені відповідачкою платежі. Водночас суд повинен перевірити не лише арифметичну відповідність такого розрахунку, а й правомірність періоду нарахування процентів, застосованих ставок та зарахування проведених платежів.

Як убачається з матеріалів справи, відповідачка здійснила два платежі: 06 вересня 2020 року на загальну суму 1 800,00 грн, з яких 35,38 грн становив кешбек, а 1 764,62 грн платіж клієнта; 13 листопада 2020 року на суму 1 566,00 грн. Загальна сума цих платежів становить 3 366,00 грн.

Наведені платежі відображені в розрахунку позивача. Отже, сам факт їх здійснення та отримання коштів кредитором не є спірним, а предметом оцінки суду є правомірність їх зарахування та визначення залишку заборгованості після врахування зазначених сум.

Згідно зі статтею 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів установлюються договором. Водночас право на одержання договірних процентів як плати за користування кредитом має визначатися з урахуванням погодженого сторонами строку кредитування та правової природи відповідних нарахувань.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 сформульовано правовий висновок, відповідно до якого право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування або пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України. Після цього права та інтереси кредитора в охоронних правовідносинах забезпечуються, зокрема, положеннями частини другої статті 625 ЦК України щодо наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду також розмежувала строк дії договору, строк кредитування та строк виконання зобов`язання, наголосивши, що закінчення строку кредитування не припиняє обов`язку позичальника повернути непогашений кредит, однак саме по собі не надає кредитодавцю права продовжувати нарахування договірних процентів за користування кредитом поза погодженим строком.

Зазначений правовий висновок має значення для вирішення цієї справи, оскільки кредитний договір № 9816383 передбачав надання відповідачці кредиту строком на 30 днів до 06 вересня 2020 року. Доказів укладення сторонами додаткової угоди про продовження строку кредитування або погодження іншого строку, протягом якого позивач чи первісний кредитор мали право нараховувати договірні проценти як плату за користування кредитом, матеріали справи не містять.

Саме по собі невиконання відповідачкою обов`язку повернути кредит у погоджений строк не є достатньою правовою підставою для автоматичного продовження строку кредитування або для безстрокового нарахування договірних процентів за ставкою, визначеною для періоду користування кредитом.

Суд також ураховує, що положення частини четвертої статті 631 ЦК України, за якою закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, не можуть тлумачитися як такі, що самі по собі продовжують строк кредитування або надають кредитору право нараховувати плату за користування кредитом після завершення погодженого сторонами періоду. Такий підхід узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.

При цьому необхідно розмежовувати проценти, які є платою за правомірне користування кредитними коштами у межах строку кредитування, та передбачені законом наслідки прострочення грошового зобов`язання. Вимог про стягнення сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, позивач у цій справі не заявляв, а тому суд не має правових підстав самостійно змінювати предмет позову та стягувати такі суми замість заявлених договірних процентів.

Отже, нарахування процентів після 06 вересня 2020 року не може бути покладене в основу задоволення вимоги про стягнення 12 834,00 грн лише з посиланням на наявність непогашеного основного боргу та факт прострочення його повернення.

Щодо розміру процентів у межах погодженого строку кредитування суд ураховує, що умовами договору передбачено пільгову процентну ставку 0,8 % на день. Застосування цієї ставки до суми кредиту 7 500,00 грн протягом 30 днів дає суму процентів 1 800,00 грн: 7 500,00 грн ? 0,8 % ? 30 днів = 1 800,00 грн.

Зазначений розрахунок узгоджується з умовами договору щодо строку кредитування та пільгової ставки, а також із сумою платежу, здійсненого відповідачкою 06 вересня 2020 року. При цьому суд виходить із установлених у справі умов договору та фактичних платежів, а не лише з підсумкової суми, наведеної позивачем у розрахунку заборгованості.

Посилання позивача на ставку 1,6 % на день, а також на зазначену в паспорті споживчого кредиту ставку 2,7 % на день у разі невиконання зобов`язань з повернення кредиту не спростовує наведеного висновку. Для стягнення процентів необхідно встановити не лише наявність відповідного положення в документах, а й правові підстави застосування конкретної ставки протягом заявленого періоду.

У цій справі строк кредитування визначений як 30 днів, а доказів його продовження не надано. Тому положення щодо базової ставки або ставки, пов`язаної з невиконанням зобов`язань, не можуть самі по собі бути підставою для стягнення договірних процентів за період після завершення погодженого строку кредитування. Невиконання відповідачкою обов`язку повернути кредит зумовлює наявність простроченого грошового зобов`язання, але не змінює встановленого договором строку кредитування.

Наведений висновок не ґрунтується на ретроактивному застосуванні законодавчих обмежень процентних ставок, установлених після укладення договору. Суд виходить із погодженого сторонами строку кредитування, змісту договірних зобов`язань та правової позиції Великої Палати Верховного Суду щодо припинення нарахування договірних процентів після закінчення такого строку.

За таких обставин розрахунок позивача в частині заявлених 12 834,00 грн процентів не може бути прийнятий судом як належне підтвердження відповідної заборгованості, оскільки він охоплює нарахування, правомірність яких за межами строку кредитування не доведена.

Як зазначено вище, 06 вересня 2020 року відповідачка здійснила платіж на загальну суму 1 800,00 грн, а 13 листопада 2020 року платіж на суму 1 566,00 грн. Загальна сума здійснених платежів становить 3 366,00 грн.

Перший платіж у сумі 1 800,00 грн відповідає розміру процентів, обчислених за погодженою пільговою ставкою 0,8 % на день протягом 30-денного строку кредитування. Таким чином, проценти, нараховані за цей строк у зазначеному розмірі, підлягають урахуванню як сплачені.

Щодо платежу в сумі 1 566,00 грн, здійсненого 13 листопада 2020 року, суд виходить із того, що після закінчення строку кредитування позивач не довів наявності правових підстав для подальшого нарахування договірних процентів за користування кредитом у заявленому ним розмірі. Відтак сума цього платежу має бути врахована при визначенні залишку непогашеного основного боргу.

За змістом статті 534 ЦК України, якщо суми проведеного платежу недостатньо для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі, вона за загальним правилом погашає вимоги кредитора в установленій законом черговості, якщо інше не встановлено договором або законом. У першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання, у другу чергу сплачуються проценти та неустойка, а в третю чергу основна сума боргу.

Застосовуючи зазначену норму, суд ураховує, що заборгованість за процентами в межах установленого строку кредитування становить 1 800,00 грн і погашена платежем від 06 вересня 2020 року. Нарахування інших договірних процентів після закінчення строку кредитування, на які позивач посилається як на підставу зарахування наступного платежу, не доведено як правомірне.

За таких обставин сума 1 566,00 грн, сплачена 13 листопада 2020 року, підлягає зарахуванню в рахунок погашення основного боргу. З урахуванням цього залишок основної заборгованості становить 5 934,00 грн, а саме: 7 500,00 грн ? 1 566,00 грн = 5 934,00 грн.

Наведений висновок узгоджується з необхідністю визначати залишок заборгованості з урахуванням реально здійснених платежів та лише тих нарахувань, для яких встановлено належну правову підставу. Розрахунок позивача, за яким усі платежі зараховано виключно в рахунок процентів, не може бути прийнятий без перевірки правомірності самих процентних нарахувань, на погашення яких вони спрямовувалися.

Отже, позивач довів наявність непогашеного основного боргу в розмірі 5 934,00 грн. У частині вимог про стягнення основного боргу понад цю суму та процентів у розмірі 12 834,00 грн позов задоволенню не підлягає.

Представник відповідачки у відзиві заперечував проти позову, посилаючись, зокрема, на неправильність розрахунку заборгованості, неправомірність нарахування процентів після закінчення строку кредитування, застосування підвищеної процентної ставки, відсутність належного підтвердження переходу права вимоги та неповідомлення боржника про заміну кредитора.

Суд оцінює наведені доводи в сукупності з дослідженими доказами та зазначає таке.

Доводи щодо неправильності нарахування процентів після завершення строку кредитування є обґрунтованими в тій частині, в якій позивач просить стягнути договірні проценти за період після 06 вересня 2020 року без доведення продовження строку кредитування або інших правових підстав для таких нарахувань. Відповідна частина вимог відхиляється з урахуванням статей 1048, 1050, 1054 ЦК України та правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.

Водночас сам по собі цей висновок не свідчить про відсутність у відповідачки обов`язку повернути непогашену суму кредиту. Закінчення строку кредитування не припиняє зобов`язання з повернення основної суми боргу, а тому заперечення проти стягнення основного боргу підлягають оцінці з урахуванням факту отримання кредитних коштів та проведених платежів.

Доводи щодо застосування ставки 2,7 % на день не змінюють висновку суду. Наявність у паспорті кредиту відповідного положення сама по собі не доводить правомірність нарахування договірних процентів за цією ставкою після закінчення погодженого строку кредитування. Суд не визнає відповідну умову недійсною лише через зазначений розмір ставки, а виходить із того, що позивач не довів належних правових підстав для стягнення заявленої суми процентів за межами строку кредитування.

Доводи щодо відсутності у позивача права вимоги суд відхиляє, оскільки належність конкретної вимоги до реєстру боржників № 115 від 09 квітня 2021 року встановлена судом безпосереднім дослідженням відповідного документа, а в сукупності з договором факторингу та документами щодо розрахунків за операцією факторингу ці докази підтверджують перехід права вимоги за спірним кредитним договором.

Так само неповідомлення відповідачки про заміну кредитора не є підставою для автоматичного висновку про відсутність у позивача права вимоги. Правові наслідки неповідомлення визначаються статтею 516 ЦК України, а відповідний підхід підтверджений практикою Верховного Суду, зокрема постановою від 16 лютого 2022 року у справі № 200/12578/18.

Інші доводи відзиву не спростовують установленого факту укладення кредитного договору, отримання відповідачкою коштів та наявності непогашеного залишку основного боргу. Водночас суд погоджується із запереченнями відповідачки щодо необхідності перевірки розрахунку позивача та відмови у стягненні процентів, правомірність нарахування яких не доведена.

Таким чином, доводи сторони відповідачки враховуються судом у тій частині, в якій вони узгоджуються з установленими обставинами та нормами матеріального права. В іншій частині вони не спростовують висновків суду про наявність у відповідачки обов`язку повернути непогашену суму кредиту.

Відповідно до статей 133, 137 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи, зокрема витрат на професійну правничу допомогу. Розмір витрат на правничу допомогу визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і їх вартості, яка сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Згідно з частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог з урахуванням положень цього Кодексу.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивач надав договір № 02-24 від 01 липня 2024 року, укладений з адвокатським об`єднанням «Правовий курс», акт № 97 від 24 грудня 2025 року та документи щодо оплати правничої допомоги. Зазначені документи підтверджують домовленість про фіксовану вартість послуг у розмірі 7 000,00 грн, пов`язаних із консультацією, опрацюванням документів та підготовкою позовної заяви, а також відображають надання правничої допомоги в межах відповідного пакета послуг.

Разом із тим, з огляду на часткове задоволення позову, питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу вирішується пропорційно розміру задоволених вимог. Заявлений до стягнення розмір заборгованості становив 20 334,00 грн, тоді як суд задовольняє вимогу про стягнення основного боргу в сумі 5 934,00 грн. Частка задоволених позовних вимог становить приблизно 29,18 %.

Отже, пропорційна частина витрат на професійну правничу допомогу становить 2 042,79 грн, що визначається як 7 000,00 грн ? 5 934,00 грн / 20 334,00 грн. Саме в такому розмірі витрати на професійну правничу допомогу підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідачки.

Позивачем також сплачено судовий збір у розмірі 2 662,40 грн. З урахуванням часткового задоволення позову та пропорційного розподілу судових витрат з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 776,96 грн, що відповідає частці задоволених позовних вимог.

Інші витрати, понесені позивачем у зв`язку з розглядом справи, можуть бути покладені на відповідачку лише в межах, визначених ЦПК України, та за наявності належного документального підтвердження. У цій справі підстав для стягнення судових витрат понад визначені судом пропорційні суми не встановлено.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню: з відповідачки на користь позивача належить стягнути 5 934,00 грн заборгованості за тілом кредиту, а також пропорційну частину понесених судових витрат 776,96 грн судового збору та 2 042,79 грн витрат на професійну правничу допомогу. У решті позовних вимог слід відмовити.

Керуючись статтями 12, 13, 7681, 89, 133, 137, 141, 263265 ЦПК України, статтями 205, 207, 251, 252, 525, 526, 530, 512, 514, 516, 629, 631, 639, 1046, 1048, 1050, 1054, 1077, 1078 ЦК України, статтями 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» заборгованість за кредитним договором № 9816383 від 07 серпня 2020 року в розмірі 5 934 (п`ять тисяч дев`ятсот тридцять чотири) гривні 00 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» до ОСОБА_1 , зокрема вимог про стягнення заборгованості за процентами в розмірі 12 834 (дванадцять тисяч вісімсот тридцять чотири) гривні 00 копійок, а також основного боргу понад суму, визначену судом, відмовити.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» судовий збір у розмірі 776 (сімсот сімдесят шість) гривень 96 копійок та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 042 (дві тисячі сорок дві) гривні 79 копійок, а всього судові витрати в розмірі 2 819 (дві тисячі вісімсот дев`ятнадцять) гривень 75 копійок.

Рішення суду може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або справу розглянуто без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Профіт Капітал», код ЄДРПОУ 39992082, місцезнаходження: вул. Набережно-Лугова, буд. 8, м. Київ, 04071.

Відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення суду складено 14 жовтня 2026 року.

Суддя: