Decision № 140658919, 16.10.2026, Ichnia District Court of Chernihiv Oblast

Ічнянський районний суд Чернігівської області

Провадження № 2/733/575/26

Єдиний унікальний №733/874/26

Рішення

Іменем України

16 жовтня 2026 року м.Ічня

Ічнянський районний суд Чернігівської області в складі:

головуючого судді Вовченка А.В.,

при секретарі Мошенець Л.М.,

за участю: відповідача ОСОБА_1 ,

представника відповідача адвоката Матвієнка В.М. в режимі відео конференції ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ічня цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Ічнянсьбкий ВДВС у прилуцькому районі та виконавчий комітет Парафіївської селищної ради як орган опіки та піклування про встановлення факту нецільового використання сплачених аліментів, внесення сплачених аліментів на особовий рахунок дитини та відшкодування моральної шкоди

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 через свого представника - адвоката Мусієнка В.О. звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 про встановлення факту нецільового використання сплачених аліментів, внесення сплачених аліментів на особовий рахунок дитини та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування вимог позовної заяви зазначає, що разом з відповідачем мають спільну малолітню дитину, сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який починаючи з 01 травня 2025 року безперервно проживає разом з нею.

На підставі рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 08 серпня 2024 року у справі №733/1383/24 позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено, його звільнено від сплати аліментів, які стягуються з нього на підставі наказу №733/240/20 від 19.03.2020, виданого Ічнянським районним судом на користь ОСОБА_2 на утримaiiy neia - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частини заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття.

Водночас зазначеним рішенням було стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 26 червня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття.

27 січня 2025 року старшим державним виконавцем Ічнянського відділу державної

виконавчої служби у Прилуцькому районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Макаренком В.Ю. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 76991408 щодо виконання рішення про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на користь ОСОБА_1 на утримання дитини.

У вересні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до Ічнянського районного суду Чернігівської області з позовом до ОСОБА_1 про припинення стягнення аліментів та стягнення аліментів на утримання дитини з батька на користь матері.

Підставою для такого звернення була істотна зміна фактичних обставин утримання дитини: з 01 травня 2025 року спільна дитина сторін - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , фактично проживає разом із матір`ю - ОСОБА_2 , перебуває на її повному утриманні, а батько дитини - ОСОБА_1 - не заперечував проти проживання сина з матір`ю та не забезпечував його фактичного щоденного утримання.

Рішенням Ічнянського районного суду Чернігівської області від 24 грудня 2025 року у справі № 733/2003/25 позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 задоволено: звільнено ОСОБА_2 від обов`язку сплати аліментів на користь ОСОБА_1 на утримання сина; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на неповнолітню дитину - ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 06 листопада 2025 року і до досягнення дитиною повноліття. Виконавчий лист № 733/1383/24, виданий 27.01.2025 Ічнянським районним судом Чернігівської області, відкликано з Ічнянського відділу державної виконавчої служби у Прилуцькому районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Вказане рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 24 грудня 2025 року у справі № 733/2003/25 набрало законної сили 26 січня 2026 року.

Отже, у період з 01 травня 2025 року до набрання законної сили рішенням у справі № 733/2003/25 дитина фактично проживала з матір`ю, перебувала на її повному утриманні, однак позивачка залишалася формально зобов`язаною сплачувати аліменти на користь відповідача як стягувача за виконавчим провадженням. Така ситуація створила правову та фактичну колізію: кошти, призначені законом виключно для забезпечення потреб дитини, фактично отримував той із батьків, з ким дитина у відповідний період не проживала та хто не здійснював її щоденного утримання.

У зв`язку з необхідністю виїзду ОСОБА_2 разом із сином за кордон вона була вимушена погасити заборгованість зі сплати аліментів, оскільки мала реальний ризик

обмеження у праві перетину державного кордону України. Погашення зазначеної заборгованості було вимушеним і здійснювалося не з метою фактичного утримання дитини відповідачем, а для усунення перешкод у пересуванні позивачки та дитини.

Так, ОСОБА_2 сплатила на користь відповідача у межах виконавчого провадження кошти, які обліковувалися як аліменти, у такому розмірі:

-05.09.2025 року - 15 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією

ПриватБанку (код документа 9390-0346-0393-3940);

-07.09.2025 року - 500,00 грн, що підтверджується квитанцією №

3836913886947671;

-07.09.2025 року - 800,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією

ПриватБанку (код документа 9390-2502-7229-9992);

-13.01.2026 року - 9 550,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією

ПриватБанку (код документа 8403-0464-9799-3450).

Загальна сума сплачених позивачкою коштів за вказаний період становить 25 850,00 грн (двадцять п`ять тисяч вісімсот п`ятдесят гривень 00 копійок).

На момент здійснення зазначених платежів дитина фактично проживала разом із матір`ю, саме позивачка щоденно забезпечувала дитину житлом, харчуванням, побутовими потребами, придбанням необхідних речей, організацією навчання, проїзду та іншими витратами, необхідними для нормального розвитку неповнолітнього. Відповідач, отримуючи кошти, призначені виключно для дитини, не передавав їх позивачці на фактичне утримання дитини, не перераховував їх на особистий рахунок дитини, не надав доказів придбання за ці кошти речей, послуг чи інших благ саме для сина.

Таким чином, відповідач фактично отримав грошові кошти, правова природа яких була аліментною, однак не довів їх використання за цільовим призначенням - на забезпечення потреб ОСОБА_3 . Така поведінка відповідача порушує не лише майновий інтерес позивачки як особи, яка фактично утримувала дитину, але насамперед право самої дитини на належне та цільове використання коштів, що за законом належать дитині.

Позивачка не просить стягнути спірні кошти на свою особисту користь. Обраний спосіб захисту полягає у тому, щоб кошти в сумі 25 850,00 грн, які були сплачені ж аліменти, однак фактично не використані відповідачем на дитину, були внесені саме на особистий рахунок неповнолітнього ОСОБА_3 . Такий спосіб захисту відповідає сутності аліментних правовідносин, найкращим інтересам дитини, принципам розумності, справедливості та добросовісності, а також спрямований не на покарання відповідача, а на поновлення порушеного права дитини на отримання належного їй матеріального забезпечення.

Окрім того просить суд стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 30 000,00 грн., яка полягала у тривалому психологічному напруженні, організаційних труднощів і порушення нормального способу життя позивачки та дитини.

Також просила стягнути з відповідача судові витрати по сплаті судового збору та витрати на професійну правничу допомогу.

Ухвалою Ічнянського районного суду Чернігівської області від 03.06.2026 за вказаним позовом відкрито провадження у справі та призначено до підготовче судового розгляду .

Ухвалою Ічнянського районного суду Чернігівської області суду від 03.07.2026 призначено справу до судового розгляду.

У судове засідання 16.10.2026 прибув відповідач та представник ОСОБА_4 в режимі відео конференції .

Представник третьої особи Парафіївської селищної ради як орган опіки та піклування в судове засідання не з`явився, надав заяву , в якій просить проводити всі судові засідання без їх участі. Проти задоволення позовних вимог не заперечують.

Представник третьої особи - Ічнянський ВДВС у Прилуцькому районі надав заяву про розгляд справи без участі .

Представник позивача - адвокат Мусієнко В.О. надав заяву про розгляд справи без його та позивача участі . На задоволенні позовних вимог наполягав.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечив , оскільки відповідач витрачав кошти на дитину. Нецільове використання аліментів не підтверджено актом компетентного органу опіки та піклування. Моральна шкода , яку просить позивач не підтверджена жодним доказом.

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив , що дитина перебувала з позивачкою за кордоном не більше двох тижнів і поверталася в Україну , проживала з ним та навчалася в с.Парафіївці. Аліменти наразі сплачує добросовісно. Кошти , які просить стягнути позивачка , витрачав на потреби дитини.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення відповідача та представника , дослідивши докази, суд встановив наступне.

Сторони по справі є батьками сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

На підставі рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 08 серпня 2024 року у справі №733/1383/24 позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено, його звільнено від сплати аліментів, які стягувались з нього на підставі наказу №733/240/20 від 19.03.2020, виданого Ічнянським районним судом на користь ОСОБА_2 на утримання сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частини заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття.

У вересні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до Ічнянського районного суду Чернігівської області з позовом до ОСОБА_1 про припинення стягнення аліментів та стягнення аліментів на утримання дитини з батька на користь матері.

Рішенням Ічнянського районного суду від 24 грудня 2025 року у справі № 733/2003/25 позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 задоволено: звільнено ОСОБА_2 від обов`язку сплати аліментів на користь ОСОБА_1

на утримання сина; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на неповнолітню дитину - ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 06 листопада 2025 року і до досягнення дитиною повноліття. Виконавчий лист № 733/1383/24, виданий 27.01.2025 Ічнянським районним судом Чернігівської області, відкликано з Ічнянського відділу державної виконавчої служби у Прилуцькому районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Вказане рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 24 грудня 2025 року у справі № 733/2003/25 набрало законної сили 26 січня 2026 року.

У період з 01 травня 2025 року до набрання законної сили рішенням у справі № 733/2003/25 дитина фактично проживала з матір`ю, перебувала на її повному утриманні, однак позивачка залишалася формально зобов`язаною сплачувати аліменти на користь відповідача як стягувача за виконавчим провадженням. Така ситуація створила правову та фактичну колізію: кошти, призначені законом виключно для забезпечення потреб дитини, фактично отримував той із батьків, з ким дитина у відповідний період не проживала та хто не здійснював її щоденного утримання.

У зв`язку з необхідністю виїзду ОСОБА_2 разом із сином за кордон вона була вимушена погасити заборгованість зі сплати аліментів в розмірі 25 850,00 грн., оскільки мала реальний ризик обмеження у праві перетину державного кордону України. Погашення зазначеної заборгованості було вимушеним і здійснювалося не з метою фактичного утримання дитини відповідачем, а для усунення перешкод у пересуванні позивачки та дитини.

Позивач зазначає, що Відповідач використав не за цільовим призначенням аліменти, призначені для сина , відтак, між сторонами виник спір щодо цільового витрачання аліментів.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступним.

Згідно з частинами першою та другою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до статті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Право на звернення до суду з позовом про встановлення нецільового використання аліментів передбачене положеннями статті 186 СК України, за змістом якої контроль за цільовим витрачанням аліментів здійснюється органом опіки та піклування у формі інспекційних відвідувань одержувача аліментів, порядок та періодичність здійснення яких визначаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері усиновлення та захисту прав дітей. За заявою платника аліментів (крім тих, які мають заборгованість зі сплати аліментів) інспекційні відвідування одержувача аліментів здійснюються органом опіки та піклування позапланово, але не більше одного разу на три місяці. У разі нецільового витрачання аліментів платник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів або про внесення частини аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України.

Згідно з частиною третьою статті 19 СК України звернення за захистом до органу опіки та піклування не позбавляє особу права на звернення до суду. Тобто, обов`язок перевіряти цільове витрачання аліментів покладений на орган опіки та піклування, проте правом на звернення до суду заявник може скористатися і без попереднього звернення до органів опіки та піклування, особисто зібравши необхідні докази, які підтверджують нецільове використання аліментних платежів.

Разом з тим, статтею 19 СК України передбачена участь органу опіки та піклування у захисті сімейних прав та інтересів.

Порядок здійснення органами опіки та піклування контролю за цільовим витрачанням аліментів на дитину затверджено наказом Міністерства соціальної політики України від 15 листопада 2018 року № 1713, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28 січня 2019 року за № 102/33073 (далі - Порядок).

Так, вказаним Порядком встановлено, що у ході проведення інспекційного відвідування здійснюється обстеження умов проживання дитини з метою визначення рівня задоволення її індивідуальних потреб.

При цьому, береться до уваги розмір аліментів, що сплачуються на дитину (пункт 8 Порядку).

У разі якщо розмір аліментів, що сплачується на дитину, не перевищує розміру двох прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку (на кожну дитину), оцінюється рівень забезпечення базових потреб дитини, а саме: забезпечення харчуванням, необхідними ліками у разі потреби, одягом та взуттям відповідно до сезону, іграшками та іншими засобами для розвитку та навчання дитини відповідно до її віку (пункт 9 Порядку).

У разі якщо розмір аліментів складає понад два прожиткових мінімуми для дитини відповідного віку (на кожну дитину), підтвердженням цільового використання аліментів на дитину можуть бути: наявність облаштованих відповідними меблями та речами місць для сну та відпочинку дитини; її розвитку та навчання; приміщень для прийняття їжі та санітарно-гігієнічних потреб; обладнання для занять спортом; музичних інструментів; відвідування дитиною навчальних курсів, гуртків та секцій; відкриття на ім`я дитини банківського рахунку; витрати на оздоровлення та лікування дитини, придбання засобів реабілітації тощо (пункт 10 Порядку).

Під час проведення інспекційного відвідування звертається увага на зовнішній вигляд дитини, її загальний стан та самопочуття, інші ознаки, що можуть свідчити про неналежний рівень задоволення її індивідуальних потреб з урахуванням віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку (хворобливий вигляд, невідповідність ваги та зросту віку дитини, занедбаність, відсутність продуктів харчування тощо) (пункт 11 Порядку).

У разі якщо дитина досягла такого віку та рівня розвитку, що може висловити свою думку, проводиться бесіда з дитиною з метою з`ясування рівня задоволення її індивідуальних потреб, зокрема у харчуванні, забезпеченні необхідним одягом, іншими речами та засобами, необхідними для її належного догляду та розвитку (пункт 12 Порядку).

При цьому, пунктом 14 Порядку встановлено, що чеки, квитанції, довідки та інші документи для підтвердження цільового використання коштів одержувач аліментів може надати виключно за власним бажанням та за умови їх наявності. Також виключно за власним бажанням одержувач аліментів може надати письмове пояснення щодо цільового використання аліментів, яке долучається до висновку за результатами проведення інспекційного відвідування.

Згідно з пунктом 15 Порядку протягом 5 робочих днів після проведення інспекційного відвідування складається висновок за результатами інспекційного відвідування щодо цільового витрачання аліментів на дитину за формою згідно із додатком до цього Порядку, копії якого, завірені в установленому порядку, надсилаються рекомендованими листами з повідомленням про вручення платнику та одержувачу аліментів. У разі неотримання копії висновку поштою платник та одержувач аліментів мають право звернутися за його отриманням до служби у справах дітей.

Отже, факт нецільового витрачання аліментів може бути виявлено також у ході перевірки органом опіки та піклування та відображено у складеному ним висновку.

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутній відповідний висновок Органу опіки та піклування щодо встановлення факту нецільового використання аліментів відповідачем.

Проте, суд враховує, що такий висновок не є обов`язковим для встановлення факту нецільового витрачання аліментів, адже особа має право безпосередньо звернутися до суду за захистом свого права.

Так, ОСОБА_2 сплатила на користь відповідача у межах виконавчого провадження кошти, які обліковувалися як аліменти, у розмірі: 25 850,00 грн., що підтверджуються копіями платіжних інструкцій (а.с.21-24).

Згідно акту обстеження житлового будинку в АДРЕСА_1 від 01.09.2025 ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 перебуває на повному утриманні матері ОСОБА_5 з 25 червня 2025 року , яка забезпечує умови проживання, догляд , харчування, одяг та навчання (а.с.44).

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно вимог статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доводи позивача про нецільове використання відповідачем аліментів, стягнутих з позивача на утримання малолітньої дитини, підтверджені доказами.

Суд вважає , що позивачем доведено факт нецільового використання відповідачем аліментних платежів, стягнутих з позивача на утримання малолітньої дитини, оскільки в

цей період дитина проживала разом з позивачем, а тому позовні вимоги позивача є доведеними.

Таким чином, встановивши всі фактичні обставини справи та дослідивши зібрані у справі докази, суд вважає, що позивачем в судовому засіданні доведено факт нецільового використання коштів відповідачем, а тому наявні підстави для задоволення вимоги про внесення частини аліментів на особистий рахунок дитини.

Що стосується стягнення моральної шкоди в розмірі 30 000,00 грн. , то суд зазначає наступне.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 Цивільного кодексу України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц, провадження № 14-714цс19, сформулювала загальний правовий висновок про те, що, виходячи зі змісту статей 16 і 23 ЦК України, компенсація моральної шкоди є способом захисту суб`єктивного цивільного права, а право на її відшкодування виникає внаслідок порушення права особи. Вказаний висновок застосовується у цій справі саме як загальний підхід до застосування статей 16 і 23 ЦК України, оскільки позивачка обґрунтовує моральну шкоду порушенням її прав та інтересів, пов`язаних із належним утриманням дитини та цільовим використанням аліментів.

Моральна шкода, завдана позивачці, полягає у душевних стражданнях, тривалому емоційному напруженні, почутті несправедливості та приниження, викликаних тим, що вона фактично утримувала дитину, самостійно забезпечувала її потреби, одночасно була вимушена сплачувати аліменти відповідачу, який у цей період не здійснював фактичного щоденного утримання сина та не підтвердив використання отриманих коштів на користь дитини.

Особливо істотними є обставини, пов`язані з необхідністю термінового виїзду позивачки разом із сином за кордон. Рішенням Державної прикордонної служби України від 08 вересня 2025 року ОСОБА_2 було офіційно відмовлено у перетинанні державного кордону України. У зазначеному рішенні підставою відмови вказано тимчасове обмеження права виїзду з України на підставі постанови Ічнянського відділу державної виконавчої служби у Прилуцькому районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у виконавчому провадженні № ВП 76991408 від 01.09.2025 року. Отже, позивачка фактично зіткнулася з реальною перешкодою у пересуванні, була вимушена змінювати плани, терміново шукати кошти, вирішувати питання із заборгованістю, зазнала значного стресу, приниження та нервового напруження, що виходить за межі звичайних побутових незручностей.

Моральна шкода у цій справі не грунтується на припущеннях, а випливає із сукупності встановлених обставин: фактичного утримання дитини позивачкою, необхідності сплати коштів за аліментною заборгованістю за період, коли дитина проживала з матір`ю, відсутності доказів використання відповідачем сплачених коштів саме на потреби дитини, офіційної відмови у перетинанні державного кордону України та тривалого психологічного напруження, організаційних труднощів і порушення нормального способу життя позивачки та дитини.

Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується грошима, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Моральна шкода за порушення цивільно-правового договору як спосіб захисту суб`єктивного цивільного права може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, і підлягає стягненню на підставі ст.ст.16, 23 ЦК України та ст.ст.4, 22 Закону «Про захист прав споживачів» навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі №216/3521/16-ц (провадження №14-714цс19).

Згідно з практикою ЄСПЛ, порушення прав людини вже саме по собі тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, а тому факт страждань доказування не потребує, для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є сам факт порушення права (справа «Науменко проти України»).

Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема у приниженні честі та гідності, у порушенні права власності, у порушенні нормальних життєвих зв`язків, інших цивільних прав. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи

юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв`язку із знищенням чи пошкодженням майна, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно зі ст. 46 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод (в редакції Протоколу № 11), рішення Європейського суду є обов`язковими для держав-учасниць Конвенції. При цьому Україна офіційно визнала юрисдикцію Європейського суду з питань тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї.

Практикою Європейського суду з прав людини визнана презумпція моральної шкоди. Тобто в разі порушення майнових або цивільних прав «середня», «нормально» реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина повинна відчути страждання (моральну шкоду).

Згідно практики Європейського суду з прав людини завжди призначається компенсація за порушення прав людини. Так рішенням від 27.07.2004 р. по справі "Ромашов проти України" Європейський суд з прав людини присудив заявнику у відшкодуванні моральної шкоди 3000 євро, хоча заявник не представив жодного документа на підтвердження своїх вимог про відшкодування моральної шкоди. У процесі розгляду заяви Суд звернув увагу на те, що згідно з правилом 60 Регламенту Суду будь-яка вимога щодо справедливої сатисфакції має містити перелік претензій і може бути представлено письмово разом з відповідними підтверджуючими документами або свідченнями, «без наявності яких (Суд) може відхилити вимогу повністю або частково». Проте суд врахував той факт, що в результаті виявлених порушень заявник зазнав моральної шкоди, який не може бути відшкодована шляхом лише констатації судом факту порушення.

Право на відшкодування з урахуванням практики Європейського суду з прав людини повинно носити ефективний характер, і має на меті не тільки покриття шкоди завданої потерпілій стороні, а також є засобом попередження з боку відповідача вчинення порушень прав, отже має бути відчутним не тільки для позивача але й для відповідача, що спонукало б відповідача вживати заходів щодо зміни практики нехтування положеннями законодавства, і зокрема, сприяло б зменшенню кількості і обсягів скарг і позовних заяв, які надходять на адресу національних судів та Європейського суду з України.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Тобто, суд повинен з`ясувати всі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її збагачення.

Європейський Суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v.BULGARIA, №68490/01, §62, ЄСПЛ, 12.07.2007 року).

Наразі немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Тому будь-яка компенсація моральної шкоди може мати суто умовний вираз. Розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.

Як убачається із позовної заяви ОСОБА_2 , остання вказувала, що заподіяння моральної шкоди полягало у порушенні її звичок, життєвих планів та особистих відносин, обмеженні соціальних контактів, витраченому часі для вирішення юридичних питань, позивач фактично зіткнулася з реальною перешкодою у пересуванні, була вимушена змінити плани, шукати кошти, вирішувати питання із заборгованістю, тобто долати негативні емоції, а тому вона мала підвищену вразливість до емоційних та фізичних стресів.

З твердженням відповідача про те, що позов про стягнення моральної шкоди з ОСОБА_1 не підлягає задоволенню через те, що немає тому доказів, суд не погоджується .

Суд зазначає, що порушення відповідачем прав позивача безумовно призвели до зміни у звичному життєвому укладі позивача, а відтак, і до моральних страждань, а тому з урахуванням документально підтверджених обставин справи, тривалості провадження у цивільній справі , характеру моральних страждань, яких зазнала позивач, їх глибини та необхідності зміни нормального життєвого стану та витрат часу на відновлення прав суд вважає, що виходячи із засад виваженості, розумності, справедливості та співмірності, обґрунтованим є стягнення на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування спричиненої їй моральної шкоди, що буде належною сатисфакцією понесених позивачем душевних страждань.

Оскільки позов ОСОБА_2 про встановлення факту нецільового використання сплачених аліментів задоволений, то позивач має право на пред`явлення позову про стягнення моральної шкоди.

При цьому суд не погоджується з розміром заявленої моральної шкоди і вважає, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 5 000,00 грн. моральної шкоди, що буде відповідати характеру порушення, тривалості переживань, значенню спору для позивачки та дитини, а також конкретним негативним наслідкам, які підтверджуються письмовими доказами, зокрема офіційним рішенням Державної прикордонної служби України про відмову у перетинанні державного кордону України.

Щодо заявленої вимоги про стягнення судових витрат в розмірі 7000,00 грн., то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ст.137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За правилами ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Таким чином, витрати за надану професійну правничу допомогу, які поніс позивач, є реальними, доведеними, тобто, такими, що підтверджені належними доказами, а тому підлягають розподілу, відповідно до вимог ст.141 ЦПК України.

Однак, суд вважає зазначену суму витрат надмірною, оскільки правова допомога надавалась у «стандартній» справі, обставини якої, мотивація з посиланнями на норми закону, повторюється зі справи в справу і не вимагає від адвоката значних зусиль. Названа «стандартність» зумовлена специфікою організації, якій адвокат надає правову допомогу, а саме: ця організація зосереджена на одних і тих же послугах з одним і тим же стандартизованим алгоритмом юридичних дій. Розумною сумою витрат на правову допомогу за таких обставин є сума в розмірі 3 500 грн. 00 коп.

У стягненні іншої частини витрат на правову допомогу суд відмовляє.

Позивачкою сплачено судовий збір у загальному розмірі 4 659,40 грн, що підтверджується квитанціями, які додаються до позовної заяви. Оскільки позов задоволено, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір в розмірі 4 659,40 , сплачений при подачі позову до суду.

Керуючись статтями 4, 5, 10, 18, 133, 141, 259, 263-265, 280-282, 289, ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Ічнянський ВДВС у Прилуцькому районі, виконавчий комітет Парафіївської селищної ради, як орган опіки та піклування про встановлення факту нецільового використання сплачених аліментів, внесення сплачених аліментів на особовий рахунок дитини та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Встановити факт нецільового використання ОСОБА_1 коштів, сплачених ОСОБА_2 як аліменти на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у загальній сумі 25 850 (двадцять п`ять тисяч вісімсот п`ятдесят) 00 коп.

Зобов`язати ОСОБА_1 внести кошти у сумі 25850,00 грн., які були сплачені ОСОБА_2 , як аліменти на утримання ОСОБА_3 та не були використані за цільовим призначенням, на особистий рахунок дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у відділенні Державного ощадного банку України МФО 353553, код отримувача 4092708752, картковий рахунок № НОМЕР_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 5 000 (п`ять тисяч) грн.00 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати, а саме: судовий збір у розмірі 4 659,40 та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 500,00 грн., а всього 8 159,40 грн.

Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи, а також особами, що не брали

участі у справі (якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки) - повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення; учасником справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - з дня отримання копії повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі його пропуску й з інших поважних причин.

Законної сили рішення суду набирає після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

В разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено та підписано 16 жовтня 2026 року.

Суддя А. В. Вовченко