Decision № 140654877, 08.10.2026, Kryve Ozero District Court of Mykolaiv Oblast

479/529/26

2/479/661/26

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

08 жовтня 2026 року с-ще Криве Озеро

Кривоозерський районний суд Миколаївської області

в складі: головуючого судді Репушевської О.В.,

при секретарі судового засідання Рябощук О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №479/529/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

Позивач в особі представника звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами, в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за:

- за Кредитним договором №6683909 від 18 червня 2025 року в розмірі 21920 грн., з яких: - 5000 грн. - сума заборгованості за основним зобов?язанням; - 1 350 грн. - сума заборгованості по комісії за надання кредиту; - 6 570 грн. - сума заборгованості по комісії за обслуговування кредиту; - 9 000 грн. - сума заборгованості за неустойкою (штраф, пеня);

- за Договором позики №7459792 від 07 липня 2025 року в розмірі 12 356,80 грн., з яких: - 4 000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; - 8,00 грн. - сума заборгованості за відсотками; - 7 516,80 грн. - сума заборгованості за пенею; - 832,00 грн. - сума заборгованості за комісією. Всього стягнути заборгованості за договорами у загальному розмірі: 34 276,80 грн.. Крім того, просить стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

Позовна заява вмотивована тим, що у період з червня по липнень 2025 року між первісними кредиторами (фінансовими установами - ТОВ "МІЛОАН", ТОВ "СІРОКО ФІНАНС") та відповідачем ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-комунікаційних систем у формі електронних документів (шляхом використання одноразових ідентифікаторів/електронних підписів відповідно до Закону України "Про електронну комерцію") було укладено два кредитних договори (договори позики). За умовами цих договорів первісні кредитори зобов`язалися передати відповідачу у власність грошові кошти на погоджені сторонами строки, шляхом їх перерахування у безготівковій формі на його банківський картковий рахунок, а Позичальник зобов`язався повернути кошти у визначені договорами строки та сплатити передбачені ними платежі (проценти/комісії). Позивач зазначає, що після відступлення права вимоги відповідач належним чином зобов`язання за вказаними договорами не виконав, заборгованість не погасив ні перед новим кредитором, ні перед первісними кредиторами, у зв`язку з чим станом на день звернення до суду утворилась заборгованість у загальному розмірі 34276,80 грн.. У зв`язку з наведеним позивач просить стягнути з відповідача на його користь вказану суму заборгованості, а також судові витрати зі сплати судового збору.

25 серпня 2026 через підсистему "Електронний суд" від представника відповідача - адвоката Філатова І.Л. надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач позовні вимоги визнав частково у сумі 9000 грн. У відзиві зазначено, що відповідач погоджується зі стягненням заборгованості лише в частині основної суми боргу (тіла кредиту) за укладеними кредитними договорами. У задоволенні решти позовних вимог просив відмовити, посилаючись на те, що з 28 листопада 2024 року проходить військову службу у складі Збройні Сили України та є діючим військовослужбовцем. У зв`язку з цим вказував, що відповідно до пункту 15 статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" проценти за користування кредитом, штрафні санкції та пеня на його заборгованість не підлягають нарахуванню. Крім того, зазначав, що нарахування пені та штрафів суперечить пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільний кодекс України, відповідно до якого в період дії воєнного стану позичальник звільняється від обов`язку сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання грошового зобов`язання. Просив позов задовольнити частково та стягнути з нього лише заборгованість за тілом кредиту в загальному розмірі 9000 грн, а справу розглянути без участі відповідача та його представника.

28 серпня 2026 через підсистему "Електронний суд" від представника позивача - адвоката Шкуренко І.В. надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, у якому просила відзив залишити без задоволення, позовні вимоги підтримала, з підстава, викладених у позові, розгляд справи просила проводити без їх участі.

В судове засідання сторони не з`явились.

Положеннями ч.2 ст.223 ЦПК України підстав для відкладення розгляду справи судом не встановлено, судом прийнято рішення про розгляд справи за відсутності сторін, на підставі доказів, поданих разом із матеріалами позову, що відповідає положенням ст.ст.280, 281 ЦПК України.

При цьому, оскільки в судове засідання сторони не з`явились, суд відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, проводить слухання справи без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що 18 червня 2025 року між ТОВ "МІЛОАН" та ОСОБА_1 укладено Договір про споживчий кредит №6683909 в електронній формі з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

За умовами договору Позичальнику надано кредит у розмірі 5000 грн. строком на 360 днів (дата надання 18 червня 2025 року, кінцева дата повернення 13 червня 2026 року). Кредитні кошти перераховано на картку Позичальника, що підтверджується відповідною платіжною інструкцією.

Судом встановлено, що відповідач тіло кредиту не погашав.

Відповідно до відомості про щоденні нарахування та погашення і реєстру боржників від 24 листопада 2025 року заборгованість Відповідача становила 21920 грн: тіло кредиту 5000 грн; комісія за надання кредиту 1350 грн; комісія за обслуговування кредиту 6570 грн; неустойка 9000 грн..

24 листопада 2025 року між ТОВ "МІЛОАН" та ТОВ "ФК "ЄАПБ" укладено Договір факторингу №24112025, за яким Позивач набув права грошової вимоги у розмірі 21920 грн. Перехід прав підтверджується Актом прийому-передачі Реєстру Боржників від 24 листопада 2025 року.

Крім того, 07 липня 2025 року між ТОВ "СІРОКО ФІНАНС" та ОСОБА_1 укладено Договір позики №7459792 (з фіксованою диференційованою процентною ставкою) в електронній формі.

За умовами договору Позичальнику надано позику у розмірі 4000 грн строком на 21 день (дата надання - 07 липня 2025, дата повернення - 27 липня 2025 року). Процентна ставка - 1% на день; пеня - 5% на день від залишку позики; комісія - 20,80% від суми позики (832 грн). Позику перераховано на картку Позичальника.

Судом встановлено, що відповідачем тіло позики не погашалось.

Відповідно до розрахунку заборгованості станом на 21 листопада 2025 року залишок заборгованості становив 12356,80 грн: з яких: - 4 000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; - 8,00 грн. - сума заборгованості за відсотками; - 7 516,80 грн. - сума заборгованості за пенею; - 832,00 грн. - сума заборгованості за комісією.

26 серпня 2025 року між ТОВ "СІРОКО ФІНАНС" та ТОВ "ФК "ЄАПБ" укладено Договір факторингу №26082025, за яким Позивач набув права грошової вимоги у розмірі 12356,80 грн.. Перехід прав підтверджується Актом прийому-передачі Реєстру Боржників №4 від 26 серпня 2025 року.

Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним судом.

Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що ст.204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Відповідно до ст.639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно - телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Закон України "Про електронну комерцію" визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Статтею 3 цього Закону визначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно ч.7 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у визначеному статтею 12 цього Закону порядку, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч.12 ст.11 вказаного закону).

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з вимогами ст.ст.525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу, порушенням зобов`язання, відповідно до ст.610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частина 1 ст.612 ЦК України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, а відповідно до ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За змістом ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором і згідно до ст.1048 цього Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.

Відповідно до ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк абоіншафінансоваустанова (кредитодавець) зобов`язуєтьсянадатигрошовікошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальникзобов`язуєтьсяповернути кредит та сплатитипроценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з не додержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).

Таким чином зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору; позичальник зобов`язаний повернути суму кредиту та сплатити проценти.

З матеріалів справи вбачається, що усі п`ять кредитних договорів (договір позики) укладені в електронній формі з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що відповідає вимогам ч.12 ст.11, ст.12 Закону України "Про електронну комерцію" та прирівнюється до договору у письмовій формі (ст.ст.205, 207 ЦК України). Факт укладення договорів та отримання кредитних коштів підтверджується: відповідними платіжними інструкціями; розрахунками заборгованості первісних кредиторів; реєстрами боржників. Однак свої зобов`язання за укладеними договорами належним чином не виконав, у зв`язку з чим утворилась заборгованість.

Згідно зі статтею 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до частини першої статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно зі статтею 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що ТОВ "ФК "ЄАПБ" набуло прав вимоги за всіма договорами на підставі відповідних договорів факторингу, укладених з первісними кредиторами, що відповідає вимогам ст.1077 ЦК України. Переходи прав підтверджуються актами прийому-передачі реєстрів боржників. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15, неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту.

За змістом частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).

Відповідно до ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ч.1 ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Як встановлено судом, відповідачем два кредитних договори (договори позики) укладені в електронній формі з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що відповідає вимогам ч.12 ст.11, ст.12 Закону України "Про електронну комерцію" та прирівнюється до договору у письмовій формі (статті 205, 207 ЦК України). Факт укладення договорів та отримання кредитних коштів підтверджується: відповідними платіжними інструкціями; розрахунками заборгованості первісних кредиторів; реєстрами боржників.

Так, судом встановлено, а відповідач не оспорює фактичні обставини справи, а саме те, що він отримав кредити та визнає заборгованость за основними сумами боргу (тілом кредиту), що в загальному розмірі становить 9000 грн. Водночас заперечує щодо стягнення процентів, пені (штрафів), оскільки на момент укладення договору був військовослужбовцем.

Суд приймає аргументи відповідача проте, що він як військовослужбовець має пільги, встановлені частиною п`ятнадцятою статті 14 Закону України "Про військовий і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" що унеможливлює стягнення з нього процентів, пені за користування кредитом з огляду на наступне.

Відповідно до ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ч.15 ст.14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", тобто на момент виникнення спірних правовідносин, військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

Пунктом 1 Розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації" дію підпункту 3 пункту 4 цього Закону поширено на військовослужбовців з початку і до закінчення особливого періоду, а на резервістів та військовозобов`язаних - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду, на час проходження військової служби.

Згідно з положеннями Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливим періодом є період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

В Україні особливий період розпочався з моменту оголошення Указу Президента України "Про часткову мобілізацію" від 17 березня 2014 року та триває по теперішній час.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.

У постанові Верховного Суду від 04 вересня 2024 року №426/4264/19 викладено наступний правовий висновок.

Для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року №322/2/7142.

Так, відповідно до листа Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року №322/2/7142 Міністерство інформує, що документом, який підтверджує призов та проходження військової служби військовослужбовцем у особливий період, а також підтверджує призов під час мобілізації резервістів та військовозобов`язаних, є військовий квиток, в якому в відповідних розділах здійснюються службові відмітки. Також документами, які підтверджують призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації, можуть бути довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. Початком військової служби військовозобов`язаних є день призову на військову службу у районному військовому комісаріаті, а для резервістів - день зарахування до списків особового складу військової частини, про що робиться відповідний запис до військового квитка. Закінченням військової служби для резервістів та військовозобов`язаних є день виключення військовослужбовців із списків особового складу військової частини, про що робиться відповідний запис до військового квитка. Закінчення особливого періоду в Україні здійснюється у відповідності до рішення Президента України про демобілізацію, що визначається Указом Президента України.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Відповідачем надано копію довідки (Форма 5) за вих.№142/111 від 08 травня 2026 року, з якої вбачається, що ОСОБА_1 проходить дійсну військову службу за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_1 з 28 листопада 2024 року по теперішній час.

Тобто вказаним підтверджується, що ОСОБА_1 мобілізований 28 листопада 2024 року, наразі є військовослужбовцем, тобто станом на час виникнення спірних правовідносин перебував на військовій службі, тому на нього в повній мірі поширюються гарантії відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей" (у редакції, що діяв на момент укладення спірного кредитного договору).

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що вимоги позивача в частині стягнення процентів, пені, штрафів задоволенню не підлягають з підстав, викладених вище (п.15 ч.3 ст.14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України) за цими договорами не підлягають нарахуванню.

У постанові КЦС Верховного Суд від 18 січня 2023 року у справі №642/548/21 викладено висновок, що за наявності первісного позову банку про стягнення боргу за кредитним договором суди повинні самостійно здійснити перерахунок кредитної заборгованості з огляду на поширення пільг на позичальника.

Оскільки позивачем надано документальне обґрунтування кредитної заборгованості, зокрема розрахунок заборгованості позичальника, на підставі якого суд, з урахуванням поширення на позичальника пільг, передбачених пунктом 15 статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", спроможний самостійно здійснити розрахунок заборгованості за тілом кредиту, що становить: 5000 грн. + 4000 грн. = 9000 грн, що відповідає сумі, визнаній відповідачем у відзиві.

З приводу нарахування та стягнення з відповідача комісії суд зазначає наступне.

Комісія за надання кредиту та комісія за обслуговування кредиту (договір №6683909 1350+6570 грн), а також комісія (договір №7459792 - 832 грн) є платою за послуги, а не процентами за користування кредитом у розумінні ст.1048 ЦК України.

Згідно зі ст.55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта плати за придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання фінансових послуг.

Верховний Суд у постанові від 27 січня 2021 року у справі №176/585/17 зазначив, що виходячи зі змісту вищевказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника.

Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку (іншої фінансової установи), який отримав на те ліцензію, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється. Оскільки надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, то така операція, як моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку (фінансової установи) та здійснюється при реалізації прав та обов`язків за кредитним договором.

Таким чином, сплата позичальником на користь банку комісії у вигляді винагороди за надання кредиту та/або за зміну умов договору є нікчемною, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої заборонено ч.3 ст.55 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи - споживача, як слабшої сторони договору, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах.

Банк чи інша фінансова установа, не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє кредитодавець або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо).

Інакше кажучи, банк чи інша фінансова установа, яка надає кредит неповноважні стягувати з позичальника плату (комісію) за його надання та управління кредитом, адже такі дії не становлять окрему фінансову послугу, яку б замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку (п.29 постанови Верховного Суду у справі №363/1834/17).

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про споживче кредитування" до загальних витрат за споживчим кредитом включаються комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту. Згідно з ч.1 ст.11 Закону України "Про споживче кредитування", після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості.

Згідно з ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

У даній справі в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які пов`язані з обслуговуванням кредиту, що фактично надавалися позичальнику (відповідачу). Ураховуючи, що первісний кредитор не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі позичальником при укладенні кредитного договору, то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію за обслуговування кредиту є нікчемними відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.11, ч.5 ст.12 Закону України "Про споживче кредитування".

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19, а також у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року у справі №755/11636/21 та від 08 лютого 2023 року у справі № 168/349/20.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що кредитодавець неправомірно визначив в кредитному договорі №6683909 в розмірі 7920 грн.(1350+6570 грн), а також договорі №7459792 в розмірі 832 грн, а в загальному розмірі 8752 грн.. Тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Положення ст.81 ЦПК України вказують, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, аналізуючи надані суду докази, вирішуючи справу в межах заявлених вимог, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, а саме: з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 9000 грн. заборгованості. Вимоги позивача в частині стягнення процентів, пені, штрафів, комісій задоволенню не підлягають з підстав, викладених вище.

Відповідно до пункту 6 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

За змістом ст.141ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позов задоволено на суму 9000 грн. із заявленої 34276,80 грн, що становить 26,2%. Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 662,40 грн (з урахуванням понижуючого коефіцієнту 0,8 за ч.3 ст.4 Закону України "Про судовий збір"). Відповідно, з Відповідача на користь Позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі: 2 662,40 * 26,2% = 699,06 грн..

Керуючись ст.ст.525, 526, 530, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст.274, 279, 265-269, 355 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" (код ЄДРПОУ 35625014, місцезнаходження: 07400, Київська обл., Броварський р-н, м.Бровари, вул.Лісова,2, р/р IBAN № НОМЕР_3 у АТ "ТАСкомбанк") заборгованість за:

- кредитним договором №6683909 від 18 червня 2025 року в розмірі 5000 грн., з яких: - 5000 грн. - сума заборгованості за основним зобов?язанням;

- за Договором позики №7459792 від 07 липня 2025 року в розмірі 4000 грн., з яких: - 4 000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, а всього стягнути заборгованості за договорами у загальному розмірі 9000 грн...

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" (код ЄДРПОУ 35625014) судовий збір у розмірі 699,06 грн..

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду протягом п`ятнадцять днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Суддя :