Decision № 140652401, 06.10.2026, Commercial Court of Volyn Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06 жовтня 2026 рокуСправа № 903/554/26

за позовом Заступника керівника Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Городищенської сільської ради, Західного офісу Держаудитслужби

до відповідача 1: Комунального підприємства "ДОБРОБУТ" Городищенської сільської ради, село Чаруків, Луцький р-н, Волинська обл.

відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОЛИНЬЕНЕРГОПОСТАЧ", м. Луцьк, Волинська обл.

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 335 348,89 грн

Суддя Шум М.С.

Секретар судового засідання Харкевич О.О.

Представники учасників справи:

від прокуратури: Скучинський Л.Є., прокурор

від позивачів, відповідача 1: н/з

від відповідача 2: Костяков Д.В.

встановив: заступник керівника Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Городищенської сільської ради, Західного офісу Держаудитслужби звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства "ДОБРОБУТ" Городищенської сільської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОЛИНЬЕНЕРГОПОСТАЧ", в якому просить:

- визнати недійсними:

1) додаткову угоду №2 від 24.01.2025;

2) додаткову угоду №3 від 31.03.2025;

3) додаткову угоду №4, примірник якої Товариством з обмеженою відповідальністю ВОЛИНЬЕНЕРГОПОСТАЧ листом від 28.02.2025 №700 надіслано до Комунального підприємства Добробут Городищенської сільської ради та яку підприємство отримало 12.03.2025 (вхід.№24);

4) додаткову угоду №5 від 18.09.2025 до Договору про постачання електричної енергії споживачу №2024/313 від 27.12.2024, укладеного між Комунальним підприємством Добробут Городищенської сільської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю ВОЛИНЬЕНЕРГОПОСТАЧ (процедура закупівлі: UA-2024-12-18-002690-a);

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ВОЛИНЬЕНЕРГОПОСТАЧ на користь Городищенської сільської ради в дохід місцевого бюджету 335 348,89 грн.

Також просить стягнути з відповідачів на користь Волинської обласної прокуратури сплачений судовий збір.

Ухвалою суду від 16.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 14 липня 2026 року о 10:45 год.

01.07.2026 від Західного офісу Держаудитслужби надійшли пояснення у справі.

06.07.2026 від Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОЛИНЬЕНЕРГОПОСТАЧ" надійшов відзив на позовну заяву.

09.07.2026 від заступника керівника Луцької окружної прокуратури надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.

14.07.2026 від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОЛИНЬЕНЕРГОПОСТАЧ" надійшли заперечення у справі.

14.07.2026 від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОЛИНЬЕНЕРГОПОСТАЧ" надійшла заява про відкладення розгляду справи на іншу дату та час.

Суд протокольною ухвалою від 14.07.2026 відмовив у задоволенні клопотання відповідача 2 про відкладення розгляду справи, закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті на 18.08.2026 о 10:30 год.

17.07.2026 на адресу суду від представника ТзОВ "Волиньенергопостач" надійшла заява про відвід судді Шума М.С. від участі у розгляді справи №903/554/26.

Ухвалою суду від 20.07.2026 заяву представника ТзОВ "Волиньенергопостач" про відвід судді Шума М.С. у справі №903/554/26 визнано необґрунтованою, передано для визначення судді в порядку, встановленому ч. 1 ст. 32 ГПК України.

Ухвалою суду від 23.07.2026 (суддя Бідюк С.В.) відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньенергопостач" від 16.07.2026 про відвід судді Шума Миколи Сергійовича у справі № 903/554/26.

27.07.2026 до суду від Західного офісу Держаудитслужби надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача.

14.08.2026 до суду від представника відповідача 2 надійшла заява про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 17.08.2026 постановлено розгляд справи здійснювати в режимі відеоконференції.

У судове засідання 18.08.2026 з`явились прокурор та представник відповідача 2. Інші учасники справи не з`явились, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином, підтвердження чого наявне у матеріалах справи. Заслухавши вступні виступи прокурора та представника відповідача 2, суд протокольною ухвалою від 18.08.2026 відклав розгляд справи по суті на 22 вересня 2026 року о 11:30 год.

Представник відповідача 2 в судовому засіданні 22.09.2026 просив суд відмовити в позовних вимогах повністю та зазначив, що прийняття постанови НКРЕКП № 2200 від 19.12.2024 року є саме тим винятком із загального правила, передбаченого пунктом 7 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», на який не поширюється заборона щодо зміни істотних умов договору про закупівлю після його підписання до моменту виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, адже тарифи на послуги з передачі/розподілу електричної енергії підлягають виключно державному регулюванню, не залежать від волевиявлення сторін договору та встановлюються постійно діючим центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який утворюється Кабінетом Міністрів України. Можливість поширення нової ціни на період з дати набрання чинності постановою НКРЕКП була узгоджена Сторонами ще на етапі укладення Договору, тобто до виникнення спірних правовідносин.

Прокурор в судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

В судовому засіданні 22.09.2026 оголошено перерву на стадії прийняття рішення до 06.10.2026 .

Суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні рівні умови сторонам для представлення своєї правової позиції та надання доказів і вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст.240 ГПК України, а неявка представників позивачів та відповідача 1 не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача 2, дослідивши матеріали справи, господарський суд прийшов до наступного висновку

встановив:

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 4 ст. 7 Закону України «Про публічні закупівлі» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, здійснює контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України.

Статтею 1 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (далі Закон) визначено, що здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі орган державного фінансового контролю).

Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі (ч. 2, ст. 2 Закону).

Контроль за дотриманням законодавства у сфері закупівель здійснюється шляхом проведення моніторингу закупівлі у порядку, встановленому Законом України «Про публічні закупівлі», проведення перевірки закупівель, а також під час державного фінансового аудиту та інспектування (ч. 1 ст. 5 Закону).

Згідно із п.п. 22 та 23 Особливостей, затверджених постановою Уряду від 12.10.2022 №1178, Державне регулювання, контроль у сфері публічних закупівель та громадський контроль здійснюються відповідно до статті 7 Закону (Закон України «Про публічні закупівлі»).

Держаудитслужба та її міжрегіональні територіальні органи здійснюють моніторинг процедур закупівель, спрощених закупівель, а також закупівель, за якими в електронній системі закупівель оприлюднюється звіт про договір про закупівлю, укладений без застосування електронної системи закупівель, у порядку, встановленому статтею 8 Закону України «Про публічні закупівлі».

Згідно вимог ст. 8 Закону України «Про публічні закупівлі», моніторинг процедури закупівлі здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, та його міжрегіональні територіальні органи.

Отже, з врахуванням вказаних вище законодавчих норм (ст. 8 Закону України «Про публічні закупівлі»), згадані органи є ключовими суб`єктами, які наділені повноваженнями на виявлення порушень у сфері публічних закупівель.

Відповідно до приписів п. 1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №43 від 03.02.2016, Державна аудиторська служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Згідно підпункту 9 пункту 4 Положення, Держаудитслужба, я виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства; передає в установленому порядку правоохоронним органам матеріали за результатами державного фінансового контролю у разі встановлення порушень законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних діянь. Підпунктом 20 пункту 6 Положення передбачено, що Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства.

Згідно п. 7 Положення, Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи.

Пунктами 1 та 3 Положення про Західний офіс Держаудитслужби, затвердженого наказом Держаудитслужби від 02.06.2016 № 23, визначено, що Західний офіс Держаудитслужби підпорядковується Держаудитслужбі та є її міжрегіональним територіальним органом. У складі Офісу утворюються як структурні підрозділи управління у Волинській, Закарпатській, Івано-Франківській, Рівненській, Тернопільській, Чернівецькій, Хмельницькій областях.

Основним завданням Офісу є реалізація повноважень Держаудитслужби на території Львівської, Волинської, Закарпатської, Івано-Франківської, Рівненської, Тернопільської, Чернівецької, Хмельницької областей, а також на території інших областей за дорученням Голови Держаудитслужби та його заступників.

При цьому, згідно з п. 7 цього ж Положення, Офіс здійснює свої повноваження як безпосередньо, так і через управління. Офіс здійснює контроль за діяльністю управлінь.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль та контроль за цільовим та ефективним використанням коштів державного і місцевих бюджетів.

Відповідно до пунктів 8 та 10 ст. 10 цього ж Закону, органу державного фінансового контролю надається право: порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

З врахуванням вище наведеного, орган державного фінансового контролю, маючи відповідні правомочності для звернення із позовом до суду, надані йому повноваження не використовує, мотивуючи це їх відсутністю.

Дана правова позиція викладене у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.12.2018 по справі №924/1256/17.

Крім того, Верховний Суд неодноразово висловлював позицію з приводу того, що положеннями нормативно-правових актів, які стосуються діяльності центральних органів виконавчої влади, не можуть бути визначені конкретні предмети і підстави позовів, з якими уповноважений орган має право звернутись до суду, оскільки зазначене було б неправомірним обмеженням повноважень такого органу у визначенні способу захисту та забезпечення здійснення судового захисту інтересів держави, даний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №924/1237/17, від 25.02.2021 у справі №912/9/20.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18 дійшла висновку, що сам факт незвернення до суду належного суб`єкта владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси, свідчить про те, що цей орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для звернення до суду з відповідним позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Як вже неодноразово зазначав Верховний Суд прямий інтерес держави полягає у неухильному дотриманні учасниками процедури закупівлі та замовником встановлених Законом України «Про публічні закупівлі» вимог.

Дана правова позиція викладене у постанові Верховного Суду України від 10.06.2021 у справі за №910/114/19.

Проведення процедури закупівлі та укладення договору із порушенням законодавства порушує інтереси держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, а дотримання у цій сфері суспільних відносин законодавства становить суспільний інтерес, тому захист такого інтересу відповідає функціям прокурора (аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21.03.2019 в справі №912/989/18). Крім того, використання бюджетних коштів з порушенням вимог чинного законодавства підриває матеріальну і фінансову основу системи бюджетного фінансування, що в свою чергу завдає шкоду інтересам держави. Таким чином, враховуючи фактичні обставини обізнаності Позивача про наявні порушення вимог Закону України «Про публічні закупівлі», а також беручи до уваги відсутність будь-якого активного реагування з його сторони щодо вжиття заходів судового захисту порушених інтересів держави впродовж розумного строку, є виключний випадок, за якого порушення відповідачем інтересів держави супроводжується неналежним виконанням уповноваженим органом функцій із їх захисту, що призводить до виникнення у прокурора не лише права, а й обов`язку вжити заходів з представництва інтересів держави в суді.

Аналогічна правова позиція щодо правомірного звернення прокурором з позовом до суду в інтересах держави в особі Офісу Держаудитслужби у разі відсутності відповідного реагування уповноваженим органом викладена також у постановах Верховного Суду від 13.03.2024 у справі № 927/535/22 та від 26.03.2024 у справі № 927/373/22.

Щодо обґрунтування підстав для представництва інтересів держави в особі Городищенської сільської ради, судом встановлено, наступне.

Звертаючись з даною позовною заявою до суду, прокурор виконує конституційну функцію, закріплену в ст. 131-1 Конституції України, шляхом представництва інтересів держави у суді у виключних випадках.

Такі випадки передбачено ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», за приписами якої прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

«Виключність» випадку, за якого прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді у даній справі про безпідставне підвищення ціни на товар за договором про закупівлю та стягнення надмірно сплачених коштів, також полягає у тому, що кошти місцевого бюджету мають публічний характер, а їх незаконне надмірне витрачання, тим більше в умовах воєнного стану, порушує бюджетну дисципліну, суперечить принципам економії, ефективності та прозорості (ст. 3 Закону «Про публічні закупівлі»).

Звернення прокурора до суду з цим позовом зумовлено об`єктивною винятковістю, адже спірні правовідносини виникли у сфері закупівлі електричної енергії для потреб закладу охорони здоров`я за договором про постачання за бюджетні кошти, а враховуючи, що лікарні є об`єктами критичної інфраструктури з пріоритетним електропостачанням, особливо в умовах дефіциту, то допущені відповідачами порушення вимог законодавства при укладенні додаткових угод до договору за необгрунтовано вищою ціною вказує на те, що порушені інтереси держави у даній сфері потребують невідкладного захисту та поновлення.

Таким чином, аналіз характеру порушення інтересів держави в спірних правовідносинах свідчить про наявність виключного випадку для звернення прокурора з даним позовом.

У п. п. 3, 4 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 №3-рп/ 99 зазначається, що в основі інтересів держави є потреба у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі, як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання, тощо.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, наведені вище норми законів та Рішення Конституційного Суду України, надають прокуророві право звертатися до суду з позовами про захист інтересів держави, обґрунтовуючи при цьому, в чому саме полягає таке порушення.

Аналогічну позицію висловив Верховний Суд України у постановах від 23.05.2006 у справі №16/472, від 03.04.2007 у справі №05-5-46/8142, від 15.05.2007 у справі №12/111 та Верховний Суд від 26.07.2018 у справі №926/1111/15.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у п.5.6 постанови від 16.04.2019 у справі №910/3486/18 зазначив, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

У постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 (провадження № 12-72гс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що сам факт не звернення до суду ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси територіальної громади, свідчить про те, що зазначений орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Правовідносини, пов`язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) оспорюваних додаткових угод, на підставі яких ці кошти витрачено, такому суспільному інтересу не відповідає.

Виконання зобов`язань за додатковими угодами, укладеними з порушенням законодавства у сфері публічних закупівель, призвело до нераціонального та неефективного використання бюджетних коштів, що не відповідає меті Закону України «Про публічні закупівлі» та принципам, за якими мають здійснюватися публічні закупівлі, закріпленими в ст.3 даного Закону.

Окремо слід зазначити, що згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 для підтвердження судом підстав для представництва прокурора інтересів держави в суді у випадку, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, достатнім є дотримання прокурором порядку повідомлення, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», та відсутність самостійного звернення компетентного органу до суду з позовом в інтересах держави протягом розумного строку після отримання такого повідомлення.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст.23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст.23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Факт незвернення до суду суб`єкта владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та, відповідно, мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що такий суб`єкт неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Вказане узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18.

У даному випадку, укладення додаткових угод до Договору всупереч вимогам чинного законодавства порушує інтереси держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, а дотримання вимог законодавства у цій сфері становить суспільний інтерес, тому захист такого інтересу відповідає функціям прокурора (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 по справі №912/989/18).

Луцькою окружною прокуратурою, відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», скеровано на адреси Західного офісу Держаудитслужби, Волинської обласної ради, Волинської обласної державної (військової) адміністрації відповідний лист, яким повідомлено про наявність порушень при підписанні додаткових угод до Договору постачання електричної енергії.

Однак, Городищенською сільською радою, Західним офісом Держаудитслужби не вжито заходів до усунення порушень указаних інтересів держави.

Суд прийшов до висновку, що прокурор аргументовано навів доводи щодо бездіяльності таких органів, відповідно до приписів ст.23 Закону України «Про прокуратуру» .

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, встановив:

Комунальним підприємством «ДОБРОБУТ» Городищенської сільської ради проведено закупівлю № UA-2024-12-18-002690-a з предметом: «Електрична енергія», за результатами якої з ТОВ «ВОЛИНЬЕНЕРГОПОСТАЧ» укладено Договір про постачання електричної енергії споживачу №2024/313 від 27.12.2024.

Згідно з умовами п.1.1 Договору Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (спожитої) електричної енергії та здійснює інші платежі.

Загальна сума договору становить 3 738 757,2 грн, за рахунок коштів місцевого бюджету (п.4.1. Договору).

Строк (термін) поставки товару: з 01 січня 2025 по 31 грудня 2025 року (включно (п.2.1. Договору)

Кількість товару 410000 кВт*год (Додаток №1 до Договору).

Відповідно до п.4.2 Договору, Споживач розраховується з Постачальником за електричну енергію за ціною, визначеною у Додатку 2 до Договору.

Згідно з Додатком № 2 до Договору, ціна електричної енергії як товару (кВт/ год) становить 5,348 грн/кВт*год без ПДВ, а ціна електричної енергії (з урахуванням величини регульованих тарифів та ПДВ) 9,118920 грн/кВт*год.

Згідно з п. 4.6 Договору, ціна за одиницю товару може змінюватись Сторонами у наступних випадках, а саме: збільшення ціни за одиницю Товару в разі коливання ціни такого Товару на Ринках електроенергії, що відбулося з моменту укладення цього Договору або останнього внесення змін до Договору в частині зміни ціни за одиницю Товару. Зміна ціни за одиницю Товару здійснюється пропорційно коливанню ціни такого Товару на Ринках електроенергії (відсоток збільшення ціни за одиницю Товару не може перевищувати відсоток коливання (збільшення) ціни такого Товару на Ринках електроенергії) за умови документального підтвердження такого коливання та не повинна призвести до збільшення суми, визначеної в цьому Договорі на момент його укладення (визначена в п. 4.1. Договору).

У разі коливання ціни закупівлі одиниці Товару на Ринках електроенергії заінтересована Сторона письмово звертається до іншої Сторони листом, в якому пропонує нову ціну закупівлі одиниці Товару з урахуванням коливання такої ціни на Ринках електроенергії порівняно із ціною закупівлі одиниці Товару, визначеною в п.1. Додатку 3 до цього Договору, але не більше ніж на відсоток коливання ціни Товару на Ринках електроенергії у бік збільшення; 4.6.3. зміни встановлених згідно із законодавством регульованих цін (тарифів) і нормативів, середньозважених цін на електроенергію на ринку «на добу наперед», що застосовуються в Договорі.

Пунктом 14.4. Договору визначено, що у разі зміни умов Договору за ініціативою Постачальника, Постачальник повідомляє про це Споживача з урахуванням положень п.4.6. та пп.6.1.2. Договору.

У разі надання у встановленому порядку Постачальником Споживачу повідомлення про зміни умов Договору (у тому числі зміну ціни), що викликані змінами регульованих складових ціни (тарифу на послуги з передачі та/або розподілу електричної енергії, ціни/тарифу) та/або змінами в нормативно-правових актах щодо формування цієї ціни або умов постачання електричної енергії, або з обставин, передбачених п.4.6. Договору, Договір вважається із зазначеної в повідомленні дати зміни його умов (але не раніше ніж через 20 днів від дня надання Споживачу повідомлення), про що зазначається у повідомленні: 2) зміненим на запропонованих Постачальником умовах - якщо Споживач не надав Постачальнику письмову заяву про незгоду/неприйняття змін у встановлений цим пунктом термін.

Додатковою угодою №2 від 24.01.2025 шляхом збільшення величини тарифу на послуги з передачі електроенергії (із 0,52857 грн до 0,68623 грн за 1 кВт/год без ПДВ, згідно постанови НКРЕКП від 19.12.2024 №2200), ціна за одиницю товару (з урахуванням величини регульованих тарифів та ПДВ) становить 9,469212грн/кВт*год.

Вказана ціна починає застосовуватись до договірних відносин з 01.01.2025.- додатковою угодою №3 від 31.03.2025 ціна електроенергії (як товару у складі договірної ціни) зросла із 5,348 грн до 5,588252 грн за 1 кВт/год без урахування суми ПДВ.

Ціна за одиницю товару (з урахуванням величини регульованих тарифів та ПДВ) становить 9,757514 грн/кВт*год.- додатковою угодою №5 від 18.09.2025 ціна електроенергії (як товару у складі договірної ціни) зросла із 5,588252 грн до 5,803922 грн за 1 кВт/год без урахування суми ПДВ.

Ціна за одиницю товару (з урахуванням величини регульованих тарифів та ПДВ) становить 10,558898 грн/кВт*год. Також, 09.12.2025 сторонами укладено додаткову угоду №7, якою зменшено суму закупівлі за договором та внесено зміни до п.4.1 Договору, згідно якого загальна сума договору становить 3361745,17 гривень.

Встановлено, що ТОВ «ВОЛИНЬЕНЕРГОПОСТАЧ» за вих.№700 від 28.02.2025 на адресу КП «Добробут» Городищенської сільської ради (вх.№24 від 12.03.2025) скеровано повідомлення про зміну ціни на електроенергію із проектом додаткової угоди №4, відповідно до якої з 01.02.2025 ціна електроенергії (як товару у складі договірної ціни) становить 5,803922 грн за 1 кВт/год без урахування суми ПДВ.

Ціна за одиницю товару (з урахуванням величини регульованих тарифів та ПДВ) становить 10,016318 грн/кВт*год. Водночас, вказана додаткова угода не підписана уповноваженою особою комунального підприємства, проте, умови правочину виконувались

сторонами, що підтверджено листом КП «Добробут» від 27.04.2026 №01-21/29, актами купівлі-продажу електричної енергії та платіжними інструкціями за період з лютого по серпень 2025 року

Згідно наданих комунальним підприємством актів купівлі-продажу електричної енергії та платіжних інструкцій встановлено, що ТОВ «ВОЛИНЬЕНЕРГОПОСТАЧ» на виконання Договору поставлено 331 881 кВт*год електричної енергії на загальну суму 3 361 745,17 грн

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином, зокрема відповідно до умов договору. Частиною 1 ст. 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ч.1 ст.628, ст.629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1, 2, 3 ст.632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Варто відмітити, що Закон не містить виключень з цього правила.

Стаття 652 ЦК України передбачає, що в разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Через зміну істотних обставин договір може бути змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) у момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, що входив до тендерної документації); підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку, що обґрунтоване і документально підтверджене постачальником; ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися.

Відповідно до ч.1 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі" №922-VIII від 25.12.2015 договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Згідно з ч. 4 ст. 41 Закону, умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Згідно із пунктами 2, 7 частини п`ятої цієї ж статті істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків:

- збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару.

Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії;

- зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS регульованих цін (тарифів) і нормативів, що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни.

З метою запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника, законодавець указав у статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» про можливість сторін договору змінити його умови шляхом збільшення ціни за одиницю товару, враховуючи при цьому інтереси покупця та запобігаючи безпідставному й необґрунтованому збільшенню ціни товару.

Згідно із пунктами 1, 2 частини першої статті 7, частини п`ятої статті 33, частини четвертої статті 46 Закону України «Про ринок електричної енергії» на ринку електричної енергії державному регулюванню підлягають, зокрема, тарифи на послуги з передачі електричної енергії та тарифи на послуги з розподілу електричної енергії, які оприлюднюються відповідними операторами в порядку та строки, визначені нормативно-правовими актами, що регулюють функціонування ринку електричної енергії.

Збільшення ціни за одиницю товару має бути реальне коливання ціни такого товару на ринку в сторону збільшення, що повинно оцінюватися починаючи від підписання договору та до моменту укладення відповідної додаткової угоди, тобто на момент укладання додаткової угоди ціни на товар повинні бути вищими ніж на момент укладання основного договору про закупівлю (або ж додаткової угоди, у разі її обґрунтованого укладення).

На період дії правового режиму воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-IX, та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування особливості здійснення закупівель товарів, робіт та послуг для замовників, передбачених цим Законом, визначаються Кабінетом Міністрів України (п. 3-7 розд. Х Закону).

Постановою Уряду від 12.10.2022 №1178 затверджено Особливості здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування (далі Особливості (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пунктом 1 цих Особливостей вони встановлюють порядок та умови здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», із забезпеченням захищеності таких замовників від воєнних загроз на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, тобто регулюють здійснення публічних закупівель у визначений період.

Відповідно до п. 3 Особливостей, замовники що зобов`язані здійснювати публічні закупівлі товарів, робіт і послуг відповідно до Закону України «Про публічні закупівлі», проводять закупівлі з урахуванням цих особливостей та з дотриманням принципів здійснення публічних закупівель, визначених Законом.

Пунктом 17 Особливостей передбачено, що договір про закупівлю за результатами проведеної закупівлі згідно з пунктами 10 і 13 цих особливостей укладається відповідно до Цивільного і Господарського кодексів України з урахуванням положень статті 41 Закону, крім частин другої - п`ятої, сьомої - дев`ятої статті 41 Закону та цих особливостей.

Відповідно до підпунктів 2, 7 пункту 19 Особливостей, істотні умови договору про закупівлю, укладеного відповідно до пунктів 10 і 13 (крім підпункту 13 пункту 13) цих особливостей, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема:

- погодження зміни ціни за одиницю товару в договорі про закупівлю у разі коливання ціни такого товару на ринку, що відбулося з моменту укладення договору про закупівлю або останнього внесення змін до договору про закупівлю в частині зміни ціни за одиницю товару. Зміна ціни за одиницю товару здійснюється пропорційно коливанню ціни такого товару на ринку (відсоток збільшення ціни за одиницю товару не може перевищувати відсоток коливання (збільшення) ціни такого товару на ринку) за умови документального підтвердження такого коливання та не повинна призвести до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю на момент його укладення.

- зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS, регульованих цін (тарифів), нормативів, середньозважених цін на електроенергію на ринку на добу наперед, що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни.

Верховний Суд у постанові від 28.09.2023 у справі №927/56/23 вказує на те, що право сторін договору на внесення змін до нього не може відбуватися з порушенням законодавства у сфері публічних закупівель, відповідно, свобода договору не може превалювати над дотримання вимог закону.

24.01.2025 сторонами правочину укладено додаткову угоду №2 , якою із 01.01.2025 змінено ціну одиниці товару шляхом збільшення величини тарифу на послуги з передачі електроенергії (із 0,52857 грн до 0,68623 грн за 1 кВт/год без ПДВ, згідно постанови НКРЕКП від 19.12.2024 №2200) та тарифу на послуги з розподілу електричної енергії (із 1,72253 грн до 1,85678 грн 1 кВт/год без ПДВ згідно постанови НКРЕКП №2203 від 19.12.2024).

Водночас, постанова НКРЕКП від 19.12.2024 №2200, відповідно до умов якої НЕК «УКРЕНЕРГО» встановлено тариф на послуги з передачі електричної енергії на 2025 рік, була оприлюднена на офіційному веб-сайті регулятора ще 19.12.2024, а тариф на послуги з передачі електричної енергії на 2025 рік НКРЕКП встановлено саме для НЕК «УКРЕНЕРГО», а не для ТОВ «ВОЛИНЬЕНЕРГОПОСТАЧ» (електропостачальника).

Тобто, на дату подання ТОВ «ВОЛИНЬЕНЕРГОПОСТАЧ» своєї пропозиції, так і на час підписання правочину (27.12.2024), постанови НКРЕКП від 19.12.2024 №2200 та №2203 щодо тарифу на передачу та послуги з розподілу електричної енергії уже були оприлюднені, їх зміст та строк набрання чинності знаходилися у відкритому доступі.

Також, зважаючи на визначений умовами закупівлі період постачання електричної енергії (2025 рік), тарифи, згідно з указаними постановами, міг бути врахований ТОВ «ВОЛИНЬЕНЕРГОПОСТАЧ» при визначенні ним базової ціни товару в договорі, зокрема, з огляду на принципи добросовісності й розумності (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.12.2024 у справі №924/413/24 та від 09.09.2025 у справі №924/84/24).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 по справі за № 922/2321/22 вказала, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. Відтак, за висновками Великої Палати Верховного Суду із постанови від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається відповідно до частини третьої статті 632 ЦК України

31.03.2025 між сторонами укладено додаткову угоду №3, за умовами якої ціна електроенергії зросла із 5,348 грн до 5,588252 грн за 1 кВт/год без урахування суми податку на додану вартість.

За інформацією АТ «Оператор ринку» (вебсайту «www.oree.com.ua»), середньозважена ціна електричної енергії на РДН у грудні 2024 року (місяць, у якому укладено договір) становила 5965,26 грн за 1 МВт/год, а ціни на такий товар, що сформувалися вже у 2025 році (після укладення договору про закупівлю), становили: січень - 5817,56 грн за 1 МВт/год; лютий - 6042,08 грн за 1 МВт/год; березень - 5473,83 грн за 1 МВт/год; квітень - 4611,22 грн за 1 МВт/ год; травень - 4638,31 грн за 1 МВт/год; червень 4783,04 грн за 1 МВт/год; липень - 5247,4 грн за 1 МВт/год; серпень - 5420,05 грн за 1 МВт/ год; вересень 4521,85 грн за 1 МВт/годину.

З матеріалів справи встановлено, що середньозважена ціна електричної енергії, в порівнянні із груднем 2024 року, знизилась на 2,5 % в січні 2025 року (з 5965,26 грн до 5817,56 грн за 1 МВт/год), збільшилась на 1,28 % у лютому (з 5965,26 грн до 6042,08 грн за 1 МВт/год) та зменшилась на 8,9 % у березні (з 5965,26 грн до 5473,83 грн за 1 МВт/год). Також, середньозважена ціна електричної енергії в березні (місяць укладення додаткової угоди №3) у порівнянні із попереднім місяцем знизилась на 10,3 % (з 6042,08 грн до 5473,83 за 1 МВт/год).

Верховний Суд у постанові від 28.09.2023 у справі №927/56/23 зазначив, що право сторін договору на внесення змін до нього не може відбуватися з порушенням законодавства у сфері публічних закупівель, відповідно, свобода договору не може превалювати над дотримання вимог закону.

Слід також відзначити, що у даному конкретному випадку сторони, керуючись нормами ч. 3 ст. 631 ЦК України, погодили збільшення ціни товару не від моменту укладення даного правочину (31.03.2025), а із 01.01.2025 (згідно п. 3 угоди від 31.03.2025 №3).

Зміна ціни товару в бік збільшення за відсутності умов, встановлених у ст. 652 ЦК України, не відповідає загальним засадам цивільного законодавства (ст. 3 ЦК України), до числа яких віднесені справедливість, добросовісність та розумність.

У даному випадку відбулася закупівля замовником, зокрема, у березні 2025 року електроенергії (як товару у складі договірної ціни) за ціною 5,588252 грн за 1 кВт/год без ПДВ, в той час як на ринку (РДН) вартість товару була нижчою - 5,47383 грн за 1 кВт/год без ПДВ. Тобто, на ринку вартість електроенергії знижувалася, а комунальне підприємство придбавало її за збільшеною ціною.

У лютому 2025 між сторонами ініційовано укладення додаткової угоди №4, проєкт якої надійшов Відповідачу 1 (КП «Добробут») 12.03.2025.

Водночас, розрахунки за поставлену ТОВ «ВОЛИНЬЕНЕРГОПОСТАЧ» електричну енергію для КП «Добробут» за січень та лютий 2025 року здійснювались за цінами, які визначені додатковою угодою №3 в березні 2025 року (31.03.2025), а розрахунки за електричну енергію, поставлену з лютого по серпень 2025 року здійснювались за ціною 10,016318 грн за 1 кВт/год, тобто за умовами додаткової угоди №4.

У порядку, передбаченому п.14.4 Договору від 27.12.2024 №2024/313, сторонами з 01.02.2025 змінено в бік збільшення ціну електроенергії до 5,803922 грн за 1 кВт/год без урахування суми ПДВ, а ціну за одиницю товару (з урахуванням величини регульованих тарифів та ПДВ) до 10,016318 грн/кВт*год.

18.09.2025 між сторонами укладено додаткову угоду №5, якою змінено тариф на послуги з розподілу електроенергії на підставі постанови НКРЕКП від 26.08.2025 №13215 та визначено, що ціна електроенергії з 01-31.01.2025 становить 5,588252 грн за одну кВт/год; з 01.02-31.08.2025 - 5,803922 грн за одну кВт/год; з 01.09.2025 - 5,803922 грн за одну кВт/год без урахування суми податку на додану вартість.

За умовами вказаної додаткової угоди ціна за одиницю товару (з урахуванням величини регульованих тарифів та ПДВ) з 01-31.01.2025 становить 9,757514 грн за одну кВт/год; з 01.02-31.08.2025 - 10,016318 грн за одну кВт/год; з 01.09.2025 10,558898 грн за одну кВт/год.

Тобто, за умовами вказаної додаткової угоди, ціну електричної енергії за одиницю товару з 01.09.2025 збільшено на 15,79 % від ціни електричної енергії, визначеної у Договорі від 27.12.2024, тобто з перевищенням максимально допустимого ліміту у 10%.

Статтею 217 ЦК України встановлені правові наслідки недійсності окремих частин правочину. Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. З урахуванням вказаної норми умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною, не може бути істотною умовою договору, оскільки в такому випадку правочин має бути визнаний недійсним в цілому.

Отже, ураховуючи, що ціна товару є істотною умовою договору та додаткових угод до нього, оспорювані додаткові угоди можуть бути визнанні судом недійсними лише в повному обсязі. Подібний правовий висновок Верховного Суду викладено у постановах від 11.08.2021 у справі № 926/324/20 та від 18.11.2021 у справі №907/12/19, від 30.05.2024 у справі №916/3015/23. У даному випадку ціна товару є істотною умовою договору та додаткових угод до нього, а тому оспорювані правочини можуть бути визнані недійними лише повністю (правова позиція Верховного Суду у постанові від 14.04.2026 у справі №916/2036/24).

У листах №296 від 31.01.2025 та №1589 від 10.09.2025 ТОВ «ВОЛИНЬЕНЕРГОПОСТАЧ» не доведено перед замовником наявності документально підтвердженого коливання ціни саме у період після укладення договору (з січня 2025 року), такі звернення не містять порівняльного аналізу відповідних періодів, не підтверджують неможливості виконання договору за первісною ціною та не обгрунтовують необхідність її зміни.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З урахуванням наведеного суд погоджується з доводами прокурора про те, що підстав для збільшення ціни в даному випадку не було.

Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду із постанови від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається відповідно до частини третьої статті 632 ЦК України.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача 335 348,89 грн суд зазначає наступне.

Згідно із частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 висловлено, що вимоги особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України) та застосування реституції, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Застосування реституції як наслідку недійсності правочину насамперед відновлює права його учасників. Інтерес іншої особи полягає в тому, щоб відновити свої права через повернення майна відчужувачу. Якщо повернення майна його відчужувачу не відновлює права позивача, то судом може бути застосований іншій ефективний спосіб захисту порушеного права в рамках заявлених позовних вимог.

Верховний Суд у постанові від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15, роз`яснюючи застосування статей 215, 216 ЦК України, зазначив, що двостороння реституція є необхідним правовим наслідком визнання правочину недійсним і не може бути проігнорована сторонами. Повернення всього отриманого за таким правочином є юридичним обов`язком, що виникає безпосередньо з норм закону та факту недійсності правочину.

Розрахунок безпідставно отриманих та збережених коштів ТОВ «Волиньенергопостач» у спірних правовідносинах згідно згаданих вище актів приймання-передачі електричної енергії та платіжних інструкцій.

Оскільки вищевказані додаткові угоди визнаються недійсними, то розрахунок за поставлену електроенергію повинен здійснюватися за ціною, вказаною за умовами Договору про постачання електричної енергії споживачу № 2024/313 від 27.12.2025, а саме 9,118920 грн з ПДВ.

Здійснюючи розрахунок за поставлену електричну енергію за тарифом, визначеним за умовами Договору, комунальне підприємство повинне було сплатити за поставлену електричну енергію в обсязі 331 881кВт*год кошти у розмірі 3 026 396.28 грн з ПДВ (331881* 9,118920).

Отже, внаслідок неправомірного збільшення ціни на електричну енергію шляхом укладання спірних додаткових угод з порушенням законодавства мала місце переплата коштів у розмірі 335 348,89 грн (3 361 745.17 9 118920).

Відповідно, кошти, отримані ТОВ «Волиньенергопостач» у сумі 335 348,89грн є такими, що були безпідставно одержані відповідачем, підстава їх набуття відпала, а тому відповідач зобов`язаний їх повернути до бюджету, що відповідає приписам ч. 1 ст. 216, ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

За наведених обставин, суд прийшов висновку, що позовна вимога про стягнення із ТОВ «Волиньенергопостач» на користь на користь Волинської обласної ради 335 348,89 грн підставна, підтверджена матеріалами справи та підлягає до задоволення.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

За таких обставин, інші доводи та заперечення сторін судом розглянуті та відхилені як такі, що на результат вирішення спору впливу не мають.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України слід віднести на відповідачів.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 236-242 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсною додаткову угоду №2 від 24.01.2025; додаткову угоду №3 від 31.03.2025; додаткову угоду №4, примірник якої Товариством з обмеженою відповідальністю ВОЛИНЬЕНЕРГОПОСТАЧ листом від 28.02.2025 №700 надіслано до Комунального підприємства Добробут Городищенської сільської ради та яку підприємство отримало 12.03.2025 (вхід.№24); додаткову угоду №5 від 18.09.2025 до Договору про постачання електричної енергії споживачу №2024/313 від 27.12.2024, укладеного між Комунальним підприємством Добробут Городищенської сільської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю ВОЛИНЬЕНЕРГОПОСТАЧ (процедура закупівлі: UA-2024-12-18-002690-a).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Волиньенергопостач (вул. Cловацького, буд.13, квартира 4, м. Луцьк, Волинська обл., 43025, код ЄДРПОУ 44690670) на користь Городищенської сільської ради (45656, Волинська область, Луцький район, с. Городище, отримувач ГУК у Волин.обл/ с.Городище/24060300, ЄДРПОУ 38009371, Банк отримувача Казначейство України, UA708999980314030544000003502) в дохід місцевого бюджету - 335 348,89 грн.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Волиньенергопостач (вул. Cловацького, буд.13, квартира 4, м. Луцьк, Волинська обл., 43025, код ЄДРПОУ 44690670) на користь Волинської обласної прокуратури (вул. Винниченка, 15, м. Луцьк, 43025, код ЄРДПОУ 02909915) 7 336,89 грн. витрат по сплаті судового збору.

5. Стягнути з Комунального підприємства "Добробут" Городищенської сільської ради (45653, Луцький р-он, с. Чаруків, вул. Першотравнева, 31, код ЄДРПОУ 32396815) на користь Волинської обласної прокуратури (вул. Винниченка, 15, м. Луцьк, 43025, код ЄРДПОУ 02909915) 7 336,89 грн. витрат по сплаті судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення складено

15.10.2026

Суддя Микола ШУМ