Decision № 140607484, 14.10.2026, Iziaslav District Court of Khmelnytskyi Oblast

Справа № 675/1297/26

Провадження № 2/675/1219/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" жовтня 2026 р. Ізяславський районний суд Хмельницької області в складі: головуючого - судді Столковського В. І., за участю: секретаря судового засідання Хом`як І. Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження в залі суду в. м. Ізяслав цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (далі - ТОВ «ФК «ЕЙС») звернулось до Ізяславського районного суду Хмельницької області з позовом до ОСОБА_1 , у якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 145079364 від 23 серпня 2019 року у розмірі 16 277 грн 15 коп, судовий збір у розмірі 2662 грн 40 коп та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 грн 00 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 23 серпня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» (далі - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 145079364 на суму 5700 грн 00 коп у формі електронного документа з використанням електронного підпису. ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» умови договору виконало, перерахувало відповідачу грошові кошти у сумі 5700 грн 00 коп через банк-провайдер.

Відповідач належним чином не виконував кредитні зобов`язання, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, зокрема, у розмірі 16 277 грн 15 коп, з яких: 5699 грн 25 коп - заборгованість за тілом кредиту, 10 577 грн 90 коп заборгованість за несплаченими відсотками за користування кредитом.

28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» (далі - ТОВ «Таліон Плюс») укладено договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до реєстру прав вимоги № 58 від 24 грудня 2019 року до договору факторингу № 28/1118-01, укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс», до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 145079364 від 23 серпня 2019 року.

05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн фінанс» (далі - ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс») укладено договір факторингу № 05/0820-01, у відповідності до умов якого ТОВ «Таліон Плюс» передає (відступає) ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» приймає належні ТОВ «Таліон Плюс» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрах прав вимоги.

Відповідно до Реєстру прав вимоги № 1 від 05 серпня 2020 року до договору факторингу № 05/0820-01 від 05 серпня 2020 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» набуло права грошової вимоги за кредитним договором № 145079364 від 23 серпня 2019 року, боржником за яким є відповідач.

05 червня 2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» укладено договір факторингу № 05/06/25-Е. Відповідно до реєстру боржників до вказаного договору факторингу від 05 червня 2025 року до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача в сумі 21 470 грн 40 коп.

ТОВ «ФК «ЕЙС» вказує, що за умовами кредитного договору позичальник зобов`язувався вчасно повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитом в порядку, визначеному договором, проте, не зважаючи на це, ОСОБА_1 не виконав свого обов`язку та припинив повертати наданий йому кредит у строки, визначені кредитним договором.

Вказані обставини слугували підставою для звернення позивача із даним позовом до суду.

Відповідач ОСОБА_1 подав до суду відзив на позовну заяву ТОВ «ФК «ЕЙС», у якому просить у задоволенні позову відмовити. Вказує, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази підписання ним кредитного договору та отримання кредитних коштів. Крім того, позивач не довів відповідними доказами набуття права грошової вимоги до відповідача, оскільки договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року був укладений до виникнення кредитного зобов`язання. ТОВ «ФК «ЕЙС» не надало оригінали відповідних договорів факторингу. У матеріалах справи відсутні первинні бухгалтерські документи, які були б основою для складення розрахунків заборгованості. Позивач продовжив нарахування відсотків після закінчення строку кредитування, що суперечить усталеній судові практиці. Застосування до даних правовідносин ставки в розмірі 1,70 % у день непропорційно збільшує вартість кредиту, що є підставою для зменшення нарахованих процентів до розміру самого кредиту. Також відповідач вважає неспівмірним розмір витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та об`ємом виконаної ним роботи.

Ухвалою судді Ізяславського районного суду Хмельницької області від 19 серпня 2026 року відкрито провадження у даній справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів.

Ухвалою суду від 02 вересня 2026 року задоволено клопотання відповідача про продовження строку на подання відзиву на позов ТОВ «ФК «ЕЙС».

Ухвалою суду від 18 вересня 2026 року повернуто ТОВ «ФК «ЕЙС» без розгляду відповідь на відзив із додатками.

Представник позивача Сахарова О. І. у судове засідання не з`явилася, у позовній заяві просить розгляд справи проводити за її відсутності.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлений належним чином, що підтверджується даними рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, у поданому до суду відзиві просить слухати справу за його відсутності.

З огляду на викладене, суд вважав за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін та їх представників.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовна заява підлягає до задоволення із наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно до змісту ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Відповідно до ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа (ст. 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис»).

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Судом встановлено, що 23 серпня 2019 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 уклали договір № 145079364 (далі - кредитний договір), який позичальник підписав електронним підписом з одноразовим ідентифікатором № Q596ZU9D.

Відповідно до умов кредитного договору первісний кредитор надав відповідачу кредит без конкретної споживчої мети в сумі 5700 грн 00 коп строком на 25 днів (п.п. 1.1, 1.2, 1.3 договору).

Пунктом 1.4 кредитного договору передбачено, що нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у розмірі 0,01 процентів від суми кредиту за кожен день користування кредитом, починаючи з першого дня перерахування суми кредиту до закінчення строку кредиту, визначеного в п. 1.3 цього договору.

Відповідно до п. 1.5 кредитного договору, з врахуванням положень п. 1.4 договору позичальник сплачує товариству проценти за користування кредитом за фактичний час користування кредитом з розрахунку 3,65 відсотків річних.

17 вересня 2019 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду до договору № 145079364 від 23 серпня 2019 року, відповідно до умов якої сторони дійшли згоди продовжити строк, на який був наданий кредит, на тридцять днів. Починаючи з 17 вересня 2019 року позичальник сплачує за користування кредитом 1,70 відсотків у день від суми кредиту.

Факт підписання відповідачем кредитного договору одноразовим ідентифікатором № Q596ZU9D підтверджується довідкою ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» щодо дій позичальника в Інформаційно-телекомунікаційній системі.

Відповідно до довідки ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» від 26 травня 2026 року на виконання кредитного договору № 145079364 від 23 серпня 2019 року ОСОБА_1 перераховано первісним кредитором кошти в розмірі 5700 грн 00 коп.

Згідно з повідомленням Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» від 19 вересня 2026 року № 20.1.0.0.0/7-260910/53810-БТ на ім`я ОСОБА_1 емітовано банківську платіжну картку № НОМЕР_1 . За змістом виписки по вказаному рахунку 23 серпня 2019 року відбулося зарахування коштів в розмірі 5700 грн 00 коп.

За вказаних обставин, суд вважає встановленими факти укладення між ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» кредитного договору № 145079364 від 23 серпня 2019 року із дотриманням вимог ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» та одержання відповідачем кредитних коштів.

28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01, в якому його сторони обумовили:

- право вимоги означає всі права клієнта за кредитними договорами, втому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому (п. 1.3);

- клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (п. 2.1);

- відступлення прав вимоги за цим договором проводиться не з метою забезпечення виконання зобов`язань клієнта перед фактором. Фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідатиме перед фактором, якщо одержані ним суми будуть меншими від суми, сплаченої фактором клієнту, та меншими від загальної суми зобов`язання боржника. Разом з правом вимоги до фактора переходять всі інші права та обов`язки клієнта за кредитним договором. У випадку укладення сторонами більш ніж одного реєстру прав вимоги, кожен наступний реєстр прав вимоги є самостійним додатком, та не змінює попередній (п. 2.2);

- право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог по формі, встановленій у відповідному додатку. Підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі за відповідним реєстром права вимоги (п. 4.1);

- фактор має право розпоряджатися правом вимоги на свій власний розсуд, в тому числі відступити право вимоги на користь третіх осіб (пп. 5.3.3 п. 5.3);

- договір може бути змінений повністю або частково за спільною письмовою згодою сторін (п. 8.4).

У подальшому ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткові угоди до договору факторингу від 28 листопада 2018 року № 28/1118-01, а саме:

- від 28 листопада 2019 року № 19, якою строк дії договору продовжено до 31 грудня 2020 року;

- від 31 грудня 2020 року № 26, якою викладено договір між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» факторингу від 28 листопада 2018 року № 28/1118-01 у новій редакції, строк дії договору продовжено до 31 грудня 2021 року;

- від 31 грудня 2021 року № 27, якою продовжено строк дії договору до 31 грудня 2022 року;

- від 31 грудня 2022 року № 31, якою продовжено строк дії договору до 31 грудня 2023 року;

- від 31 грудня 2023 року № 32, якою продовжено строк дії договору до 31 грудня 2024 року.

Відповідно до реєстру прав вимоги № 58 від 24 грудня 2019 року до договору факторингу від 28 листопада 2018 року № 28/1118-01 ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до ОСОБА_1 на суму 17 744 грн 99 коп.

Після чого між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» було укладено договір факторингу від 05 серпня 2020 року № 05/0820-01, який містить аналогічні договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року умови щодо визначення поняття «право вимоги», предмету договору, моменту переходу права вимоги, права фактора вільно розпоряджатися правом вимоги. Строк дії цього договору факторингу закінчувався 04 серпня 2021 року.

Згідно із реєстром прав вимоги № 1 від 05 серпня 2020 року до договору факторингу від 05 серпня 2020 року № 05/0820-01 ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» набуло право вимоги до ОСОБА_1 на суму 16 277 грн 15 коп.

Також 05 червня 2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» укладено договір факторингу № 05/06/25-Е, за умовами якого:

- фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб боржників (п. 1.1);

- перехід від клієнта до фактора прав вимоги відбувається у момент підписання сторонами акту прийому-передачі реєстру боржників згідно з відповідним додатком (п. 1.2).

За змістом реєстру боржників від 05 червня 2025 року до договору факторингу № 05/06/25-Е від 05 червня 2025 року та акту прийому-передачі реєстру боржників до вказаного договору ТОВ «ФК «ЕЙС» набуто право вимоги до ОСОБА_1 на суму 21 470 грн 40 коп.

До матеріалів справи позивачем додано виписку з особового рахунку ОСОБА_1 за кредитним договором, за якою наявна прострочена заборгованість, зокрема, за кредитом в сумі 5699 грн 25 коп та за процентами в розмірі 10 577 грн 90 коп.

Також у матеріалах справи наявні розрахунки заборгованості ОСОБА_1 , які складені ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на загальну суму 17 744 грн 99 коп та ТОВ «Таліон Плюс» на загальну суму 16 277 грн 15 коп.

Відповідач здійснював часткове погашення кредитної заборгованості на суму 15 грн 00 коп 17 вересня 2019 року, 80 грн 00 коп 20 жовтня 2019 року, 15 грн 00 коп 05 листопада 2019 року, 50 грн 00 коп 29 листопада 2019 року.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року в справі № 582/18/21).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17).

Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19).

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Визначення факторингу міститься у ст. 49 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність», згідно з якою факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ч. 1 ст. 1077 ЦК України).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1 ст. 1078 ЦК України).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається (ч. 2 ст. 1078 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року в справі № 910/8115/19 (910/13492/21) зазначено, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106) зазначила такі характеристики договору факторингу як правочину: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові, операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальної вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Крім того, у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 48) Велика Палата Верховного Суду додатково навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

Як уже зазначалося раніше, відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 1077 ЦК України договір факторингу передбачає, зокрема, те, що фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника).

Звідси за договором факторингу фактором має надаватися фінансова послуга, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (п. 6 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»), тобто грошові кошти мають передаватися клієнту в розпорядження і клієнт має сплатити фактору за відповідну послугу з фінансування (надання позики або кредиту).

При цьому, як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 61), така плата за надану фактором послугу може бути встановлена у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається, у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної в договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану фактором фінансову послугу (позику чи кредит).

Натомість грошова вимога, яку клієнт передає фактору, може відступатися клієнтом фактору у зв`язку з її продажем останньому (ч. 1 ст. 1084 ЦК України) або з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, оскільки за змістом ч. 2 ст. 1084 ЦК України фактор має право у разі невиконання клієнтом зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленої грошової вимоги до боржника.

Таким чином, договір факторингу є змішаним договором, який обов`язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.

Виходячи з цього, правочин, який не відповідає ознакам, притаманним договору факторингу, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги (подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року в справі № 910/8115/19 (910/13492/21) зазначено, що у свою чергу абз. 1 ч. 1 ст. 632 ЦК України передбачає, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

При цьому Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що право вимоги, яка відступається (продається), може мати так звану номінальну вартість та реальну вартість.

Номінальною вартістю права вимоги в такому разі є розмір самої вимоги, що відступається (продається) за відповідним договором відступлення.

Реальна вартість права вимоги, як і будь-якого майна, формується з урахуванням ринкових умов, а саме попиту на такий вид вимоги, ліквідності такої вимоги, що залежить від імовірності її задоволення, зокрема, через наявність спору щодо вимоги або складний фінансовий стан боржника, а в процедурах банкрутства - через запровадження мораторію на задоволення вимог кредиторів, черговість задоволення таких вимог, недостатній обсяг ліквідної маси боржника для їх повного задоволення.

Реальна вартість права вимоги має динамічний характер (може змінюватися в будь-який момент залежно від низки обставин), на відміну від номінальної вартості, яка визначається лише розміром самої вимоги кредитора до боржника.

Відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 57)).

Звідси Велика Палата Верховного Суду зазначає, що сторони договору відступлення права вимоги, зокрема договору купівлі-продажу права вимоги, мають право на власний розсуд визначити ціну, за якою право вимоги продається, з огляду на реальну вартість права вимоги, що відступається (продається), яка може бути як більшою, так і меншою за номінальну вартість такої вимоги.

Тобто сторони договору відступлення права вимоги, зокрема договору купівлі-продажу права вимоги, не обмежені номінальною вартістю права вимоги та встановлюють ціну, за якою таке право вимоги продається, з огляду на реальну вартість права грошової вимоги, яка залежить від попиту на такий вид грошової вимоги та ліквідності конкретної вимоги, що відступається (продається).

Оскільки сторони договору відступлення права вимоги не обмежені номінальною вартістю права вимоги, сама по собі різниця між номінальною вартістю права вимоги, що відступається, та ціною продажу такої вимоги, визначеною сторонами в договорі купівлі-продажу права вимоги, не може вважатися платою за договором факторингу.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20).

У постанові Верховного Суду від 07 січня 2026 року в справі №727/2790/25 касаційний суд зауважив, що:

- допускається відступлення за договором факторингу наявної вимоги та майбутньої вимоги. При цьому для розмежування прав грошової вимоги, що може відступатися на підставі договору факторингу обрано різні критерії. Зокрема, для: (а) наявної вимоги - це строк платежу; (б) майбутньої вимоги - це момент виникнення. Різність критеріїв, які покладені в виокремлення видів, створює складнощі у розумінні як наявної, так і майбутньої вимоги;

- наявна вимога - це право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (ч. 1 ст. 1078 ЦК України). Втім очевидно, що строк платежу визначає не існування, а тільки можливість здійснення права грошової вимоги. І, звісно, що наявні грошові вимоги не вичерпуються тими, строк платежу яких настав. Оскільки якщо зробити протилежний висновок, то в категорію майбутніх вимог слід віднести будь-які інші права грошової вимоги, навіть ті які існують в зобов`язанні, але їх здійснення залежить від настання умови чи спливу строку. Саме тому до наявних вимог потрібно віднести й «недозрілі» грошові вимоги. «Недозріла» вимога - це різновид наявної вимоги, тобто право грошової вимоги, можливість здійснення якого залежить від настання умови чи спливу строку платежу. Як наслідок наявна та недозріла вимога існують до або в момент укладення договору факторингу;

- майбутня вимога - це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (ч. 1 ст. 1078 ЦК України), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу;

- у договорі факторингу необхідно індивідуалізувати право грошової вимоги. Наявна та «недозріла» вимоги мають бути визначені в договорі факторингу з максимальним ступенем конкретності, яка б забезпечувала можливість виокремити такі вимоги від інших вимог клієнта в момент укладення договору факторингу. Для наявної та «недозрілої» вимоги, оскільки вони існують на час укладення договору факторингу, індивідуалізація може полягати, зокрема, у вказівці предмета (розміру чи обсягу вимоги), суб`єктів (як активного - кредитора, так і пасивного - боржника), підстави виникнення (наприклад, договір поставки);

- майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення. До цього часу майбутня вимога хоча б якось має пов`язуватися із клієнтом.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року в справі № 183/4256/21).

Отже, майбутня вимога - це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (ч. 1 ст. 1078 ЦК України), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу. Майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення.

Такі висновки узгоджуються як з положеннями укладених договорів факторингу, так і з доданими позивачем на підтвердження переходу прав вимоги за цими договорами доказами.

Таким чином, судом встановлено, що внаслідок послідовного укладення договорів факторингу, презумпція правомірності яких не спростована, права вимоги за кредитним договором, укладеним між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 , перейшло від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «ФК «ЕЙС», тобто останнє набуло право на звернення до суду з позовом до відповідача про стягнення на його користь заборгованості за кредитним договором.

Як убачається із матеріалів справи, кредитний договір № 145079364 укладено 23 серпня 2019 року, а надалі право вимоги за ним було належним чином індивідуалізоване та відступлене у послідовності, підтвердженій письмовими доказами, зокрема витягом з реєстру прав вимоги № 58 від 24 грудня 2019 року, в якому зазначено боржника, номер і дату кредитного договору, суму та складові вимоги.

Отже, сам по собі факт укладення рамкового договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року до виникнення конкретного кредитного зобов`язання не свідчить про відсутність у сторін можливості відступлення права грошової вимоги, оскільки за договором факторингу допускається відступлення як наявних, так і майбутніх вимог.

У цій справі право вимоги за кредитним договором № 145079364 від 23 серпня 2019 року виникло після укладення договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року та було належним чином індивідуалізоване у реєстрі прав вимоги, підписаному сторонами після виникнення відповідного зобов`язання, що узгоджується зі ст.ст. 1077, 1078 ЦК України та правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 07 січня 2026 року у справі № 727/2790/25.

Враховуючи викладене вище, безпідставними є доводи відповідача про недоведеність позивачем факту відступлення права грошової вимоги за кредитним договором від первісного кредитора до наступних кредиторів.

Також відповідачем у справі не спростовано доводів позивача щодо отримання, використання, в тому числі і погашення, кредитних коштів.

Відтак ОСОБА_1 не виконано зобов`язань, визначених кредитним договором, порушено умови щодо погашення кредиту та нарахованих відсотків за його користування.

У спорах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором (постанови Верховного Суду від 21 лютого 2024 року в справі № 415/160/17 та від 20 листопада 2024 року в справі № 243/7840/15).

У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року в справі № 372/223/17 міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів на рахунку, заявами на переказ готівки тощо.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (ч. 2 ст. 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

ТОВ «ФК «ЕЙС», звертаючись до суду з даним позовом, вказувало, що станом на 15 серпня 2026 року ОСОБА_1 не сплачено заборгованість за кредитом, нараховану ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», а в подальшому - ТОВ «Таліон Плюс», відтак загальна сума заборгованості за кредитним договором, яка нарахована за період з 23 серпня 2019 року по 05 січня 2020 року, становить 16 277 грн 15 коп, із яких: 5699 грн 25 коп - заборгованість за тілом кредиту, 10 577 грн 90 коп заборгованість за несплаченими відсотками за користування кредитом.

Необґрунтованими є доводи відповідача щодо безпідставності нарахування відсотків поза строком дії кредитного договору, з наступних підстав.

Так, п 1.4 кредитного договору передбачено, що нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у розмірі 0,01 процентів від суми кредиту за кожен день користування кредитом, починаючи з першого дня перерахування суми кредиту до закінчення строку кредиту, визначеного в п. 1.3 цього договору.

Відповідно до п. 1.5 кредитного договору, з врахуванням положень п. 1.4 договору позичальник сплачує товариству проценти за користування кредитом за фактичний час користування кредитом з розрахунку 3,65 відсотків річних.

Водночас згідно з п. 4.2 кредитного договору сторони погоджуються, що у випадку користування позичальником кредитом понад строк, встановлений п. 1.3 договору або додатковими угодами між сторонами, зобов`язання позичальника продовжуються на весь період фактичного користування кредитом, при цьому у випадку, якщо встановлена в п. 1.4 цього договору процентна ставка менша ніж 1,70 відсотків від суми кредиту за кожен день користування кредитом, то правила нарахування процентів за процентною ставкою, визначеною п.п. 1.4 - 1.5 договору, скасовуються з моменту початку їх застосування і до взаємовідносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за понадстрокове користування кредитом, а саме: 1,70 за кожен день користування кредитом, починаючи з дати укладення договору і до дня повного повернення кредиту. Таким чином, зобов`язання позичальника по сплаті процентів за користування кредитом в розмірі 1,70 розповсюджуються на весь період фактичного користування кредитом із моменту укладення цього договору, при умові врахування у таких зобов`язаннях суми процентів, які були фактично сплачені позичальником до моменту завершення строку, встановленого п. 1.3 договору.

Сторони погоджуються, що проценти, нараховані згідно п. 4.2 договору після закінчення строку кредиту, визначеного в п. 1.3 цього договору, є процентами, що нараховуються за понадстрокове користування грошовими коштами, в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України (п. 4.3 договору).

Відповідно до додаткової угоди від 17 вересня 2019 року до договору № 145079364 від 23 серпня 2019 року строк, на який був наданий кредит, продовжено на 30 днів. Починаючи з 17 вересня 2019 року позичальник сплачує за користування кредитом 1,70 відсотків у день від суми кредиту.

Отже, строк, на який надавався кредит за договором № 145079364 від 23 серпня 2019 року, становив 25 днів. Відповідно до додаткової угоди від 17 вересня 2019 року до цього договору строк користування кредитом було продовжено на 30 днів.

У період з 23 серпня 2019 року по 17 вересня 2019 року нарахування відсотків за користування кредитом здійснювалося за процентною ставкою 0,01 % у день від суми кредиту, що відповідає п. 1.4 кредитного договору.

У період з 18 вересня 2019 року по 17 жовтня 2019 року (продовжений період кредитування згідно з додатковою угодою) нарахування відсотків за користування кредитом здійснювалося за процентною ставкою у розмірі 1,7 % у день від суми кредиту, що відповідає умовам додаткової угоди від 17 вересня 2019 року.

Оскільки кредит у встановлені строки повернуто не було, кредитодавець 21 жовтня 2019 року здійснив перерахунок відсотків за користування кредитом, а починаючи з 22 жовтня 2019 року кредитором нараховувалися відсотки за понадстрокове користування кредитом за ставкою 1,70 % у день від суми кредиту, що відповідає п.п. 4.2, 4.3 кредитного договору.

Перевіривши поданий розрахунок, суд дійшов висновку, що він є арифметично узгодженим, відповідає умовам договору та не містить внутрішніх суперечностей. Відповідачем вказаний розрахунок не спростовано, контррозрахунку суду не надано, доводів щодо неправильності нарахувань не наведено.

Суд також встановив, що у кредитному договорі № 145079364 від 23 серпня 2019 року сторони, діючи відповідно до положень ст.ст. 6, 627 ЦК України, врегулювали відносини щодо сплати процентів, зокрема, погодили, що проценти, нараховані після закінчення строку, встановленого договором і додатковими угодами, є процентами за користування грошовими коштами в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України. Такі проценти нараховуються саме у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання, не є платою за правомірне користування кредитом, мають характер відповідальності за порушення зобов`язання.

Таким чином, у позивача наявні всі правові підстави для стягнення відсотків за кредитним договором як в межах строку його дії (відповідно до ст.1048 ЦК України), так і після спливу строку кредитування (відповідно до ст. 625 ЦК України), так як вони нараховані згідно умов кредитного договору.

Після набуття права вимоги за кредитним договором № 145079364 від 23 серпня 2019 року ТОВ «Таліон Плюс» з 25 грудня 2019 року продовжило нараховувати відсотки за понадстрокове користування кредитом, у зв`язку з чим заборгованість ОСОБА_1 за відсотками станом на 05 серпня 2020 року (день відступлення права вимоги від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс») становила 13 208 грн 42 коп.

При цьому ТОВ «Таліон Плюс» передало ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» право вимоги за вказаним договором у сумі 16 277 грн 15 коп, тобто меншій, ніж та, яку воно отримало від первісного кредитора (17 744 грн 99 коп), без надання доказів погашення заборгованості в частині нарахованих відсотків, тоді як заборгованість за тілом кредиту залишилася без змін.

Враховуючи, що визначення розміру переданої вимоги належить сторонам договору факторингу, суд не оцінює зазначену обставину та вирішує спір у межах заявлених позовних вимог.

Не заслуговують на увагу також доводи відповідача з приводу непропорційного розміру процентів, оскільки сторони, укладаючи кредитний договір, погодили всі його умови, в тому числі щодо порядку нарахування та сплати процентів.

Статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Так, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Однак, дана норма стосується вимог щодо нарахування неустойки, яку у даній справі позивач не заявляв до стягнення.

Умови договору про сплату процентів за користування позикою є справедливими та не призводять до дисбалансу прав та обов`язків сторін договорів, оскільки пункти договору, що стосуються процентів, погоджено за домовленістю сторін.

Таким чином нарахування процентів за користування кредитом є правомірним, узгоджується з умовами укладеного договору.

Крім того, суд зауважує, що Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 07 вересня 2026 року по справі 552/672/23 відступила від висновків, які сформульовані у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23, зазначивши, що суд без позовної вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень, оскільки при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору.

Натомість оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит суд без відповідної позовної вимоги споживача застосувати не може. Тобто у разі, якщо споживач не пред`явив відповідних позовних вимог про оспорення умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, то суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 не пред`явив відповідних позовних вимог щодо оспорення кредитного договору або його умов, то у суду відсутні підстави зменшити розмір процентів за користування кредитом.

Таким чином, із відповідача на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» підлягає стягненню борг за кредитним договором № 145079364 від 23 серпня 2019 року у розмірі 16 277 грн 15 коп, з яких: 5699 грн 25 коп - заборгованість за тілом кредиту, 10 577 грн 90 коп заборгованість за несплаченими відсотками за користування кредитом.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір підлягає стягненню із відповідача на користь позивача пропорційно сумі задоволених вимог у розмірі 2662 грн 40 коп.

Також позивач просить стягнути з відповідача 7000 грн 00 коп витрат на професійну правничу допомогу.

Статтею 60 ЦПК України встановлено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Згідно зі ст. 15 ЦПК України представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ст. 137 ЦПК України).

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд також враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

Якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення (Постанова Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 552/2145/16-ц).

Як перевірено судом, згідно наданих стороною позивача договору про надання правничої допомоги № 20/01/26-01 від 20 січня 2026 року, протоколу погодження вартості послуг до вказаного договору, додаткової угоди № 25771189966 від 19 червня 2026 року до договору про надання правничої допомоги № 20/01/26-01 від 20 січня 2026 року, акту прийому-передачі наданих послуг від 25 червня 2026 року витрати на правничу допомогу складають 7000 грн 00 коп.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 відступила від висновку, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 листопада 2020 року у справі № 638/7748/18 про те, що інформація, яка міститься в акті приймання правничої допомоги, зокрема перелік наданих послуг та фіксований розмір гонорару, не може вважатися тим розрахунком (детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат часу по кожному з видів робіт, необхідних для надання правничої допомоги), подання якого є необхідною умовою для стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Велика Палата Верховного Суду виснувала, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.

Саме лише не зазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у разі домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).

Оцінюючи надані докази щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу, понесених у суді, співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі: складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; значенням справи для позивача; наявністю заперечень відповідача щодо розміру заявлених витрат позивача, суд дійшов висновку, що витрати ТОВ «ФК «ЕЙС» на професійну правничу допомогу становлять 3000 грн 00 коп. Такі витрати на професійну правничу допомогу в межах вказаної суми є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом позивачу обсягом послуг у суді, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

Із матеріалів справи слідує, що адвокат у цій справі підготував позовну заяву та клопотання. Розгляд справи відбувся за відсутності учасників справи.

Отже, враховуючи наявні у суду відомості про характер та обсяг виконаної представником позивача роботи (послуг), що полягає у складанні позовної заяви та клопотання, позицію відповідача, суд вважає за необхідне зменшити заявлені до відшкодування судові витрати на професійну правничу допомогу, надану адвокатом.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що підлягають стягненню понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 3000 грн 00 коп, що відповідатиме критеріям реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру, які покладаються на відповідача.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що ключові аргументи, необхідні та достатні для ухвалення даного рішення, отримали достатню оцінку.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 141, 223, 247, 259, 263-265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (місце знаходження - м. Київ, вул. Юрія Поправки, буд. 6, каб. 13, код ЄДРПОУ 42986956) заборгованість за кредитним договором № 145079364 від 23 серпня 2019 року у розмірі 16 277 (шістнадцять тисяч двісті сімдесят сім) грн 15 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (місце знаходження - м. Київ, вул. Юрія Поправки, буд. 6, каб. 13, код ЄДРПОУ 42986956) судовий збір у розмірі 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 коп та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000 (три тисячі) грн 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на його апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС», місце знаходження - м. Київ, вул. Юрія Поправки, буд. 6, каб. 13, код ЄДРПОУ 42986956.

Відповідач ОСОБА_1 , місце проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Повне рішення складене 14 жовтня 2026 року.

Суддя: В. І. Столковський