Decision № 140586017, 14.10.2026, Poltava District Administrative Court

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 рокум. ПолтаваСправа № 440/9306/26

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Костенко Г.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа: Військова частина НОМЕР_2 про визнання протиправним та cкасування пунктів наказу, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

До Полтавського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа: Військова частина НОМЕР_2 , в якому просить:

- визнати протиправними та скасувати пункти 2.1, 5, та 9.3 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 11 червня 2026 року № 148 "Про результати службового розслідування" про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді сувора догана, до обмеженої матеріальної відповідальності та утримання з її грошового забезпечення суми 46 895,48 грн (сорок шість тисяч вісімсот дев`яносто п`ять гривень 48 коп.);

- визнати протиправними та скасувати пункт 6 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 11 червня 2026 року № 148 Про результати службового розслідування в частині, що стосується невиплати ОСОБА_1 премії за червень 2026 року;

- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 30 000,00 (тридцять тисяч) гривень.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на підставі виявленої нестачі відповідачем було вирішено питання, щодо стягнення з позивача матеріальних збитків на тій підставі того, що неправомірні дії позивачки полягали у неналежному веденні персонального обліку особового складу, поданні недостовірних відомостей до військової частини НОМЕР_3 щодо руху військовослужбовців, несвоєчасному інформуванні про їх прибуття та вибуття, а також неналежному оформленні документів щодо постановки та зняття з продовольчого забезпечення. Безпосереднім наслідком таких дій стало безпідставне перебування на продовольчому забезпеченні військової частини НОМЕР_3 військовослужбовців, а також несвоєчасне зарахування на продовольче забезпечення військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 після їх прибуття до району виконання бойових завдань.

Позивач вважає накази відповідача незаконними та необґрунтованими, прийнятими усупереч положенням чинного законодавства, а тому її права підлягають захисту в судовому порядку, внаслідок чого нею подається цей позов до суду.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 20.07.2026 відкрито провадження у справі, розгляд справи проводиться за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

17.07.2026 через "Електронний суд" відповідачем поданий відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позову та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своїх заперечень зазначає, що недоліки в організації службової діяльності перебувають у прямому причинному зв`язку з виникненням: перевитрат продовольчого забезпечення на суму 29 012,26 грн; недоотримання послуг харчування на суму 64 778,69 грн. Загальний розмір завданої державі матеріальної шкоди становить 93 790,95 грн.

При цьому службовим розслідуванням не встановлено фактів умисного заподіяння шкоди, а виявлені порушення пов`язані саме з неналежним виконанням службових обов`язків через недбале ставлення до їх виконання.

Стосовно Позивачки встановлено, що вона не забезпечила належної достовірності та своєчасності подання відомостей щодо прибуття, вибуття та переміщення військовослужбовців, не здійснила належного контролю за веденням обліку особового складу та своєчасним інформуванням військової частини НОМЕР_3 про зміни у статусі військовослужбовців, що впливали на організацію їх продовольчого забезпечення.

З урахуванням характеру виконуваних обов`язків, наявного досвіду проходження військової служби на посадах, пов`язаних із веденням персонального та стройового обліку, Позивачка повинна була передбачити можливість настання негативних наслідків, пов`язаних із неправильним відображенням даних про особовий склад, що могло призвести до безпідставного нарахування або не нарахування послуг харчування. Однак необхідних організаційних та контрольних заходів для запобігання таким наслідкам вжито не було.

Відповідач діяв в межах чинного законодавства і протиправних дій з боку відповідача стосовно позивача допущено не було.

07.08.2026 через "Електронний суд" позивач подала відповідь на відзив, в якій спростовує доводи, викладені у відзиві на позовну заяву та підтримує позовні вимоги.

У період з 31 серпня 2026 по 30 вересня 2026 суддя Костенко Г.В. перебувала у відпустці.

Відповідно до ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку письмового провадження. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи.

ОСОБА_1 , проходила військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 з 10 лютого 2023 року по 29 червня 2026 року.

Відповідно до записів у Витягу з послужного списку від 08.07.2026, Позивачку призначено начальником відділення персоналу штабу військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_4 окремої артилерійської бригади НОМЕР_5 АК ОК " ІНФОРМАЦІЯ_1 ") Наказом командира військової частини НОМЕР_1 з 09 грудня 2025 року. На цій посаді Позивачка виконувала обов`язки по дату звільнення - 29 червня 2026 року тобто термін перебування на посаді склав 5 місяців станом на дату видання оскаржуваного наказу.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 05 травня 2026 року № 288 "Про призначення службового розслідування щодо організації обліку особового складу із забезпечення харчування" призначено проведення службового розслідування, проведення якого доручено начальнику відділення персоналу артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 майору ОСОБА_2 .

У червні 2026 року в межах вказаного розслідування у Позивачки відібрано письмове пояснення, в якому вона повідомила, що визначення права військовослужбовців на продовольче забезпечення, ведення обліку отриманих послуг харчування, проведення розрахунків вартості такого забезпечення, а також підготовка і направлення рапортів з цих питань до інших військових частин не належать до компетенції відділення персоналу та стройової частини, а віднесені до повноважень служб тилового (логістичного) забезпечення. Інформації про те, чи було враховано це пояснення під час складання Акту службового розслідування, у Позивачки немає.

За результатами службового розслідування командиром військової частини НОМЕР_1 видано наказ від 11 червня 2026 року № 148 "Про результати службового розслідування", яким, зокрема, встановлено: загальний розмір шкоди, завданої державі, становить 93 790,95 грн, з яких 29 012,26 грн перевитрати бюджетних коштів на продовольче забезпечення військовослужбовців, які фактично вибули з оперативного підпорядкування військової частини НОМЕР_6 та перебували у пункті постійної дислокації військової частини НОМЕР_1 , але продовжували значитися на продовольчому забезпеченні військової частини НОМЕР_3 без належних правових підстав; 64 778,69 грн недоотримання військовослужбовцями, знятими з продовольчого забезпечення військової частини НОМЕР_3 , послуг харчування внаслідок несвоєчасного зарахування на таке забезпечення після повернення до району виконання завдань; пунктом 2.1 Наказу на Позивачку за порушення вимог статей 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, пунктів 7, 9, 13 розділу I та пункту 38 розділу II наказу Міністерства оборони України від 26 червня 2014 року № 280 "Про затвердження Інструкції з обліку особового складу Збройних Сил України" накладено дисциплінарне стягнення "сувора догана"; пунктом 5 Наказу Позивачку притягнуто до обмеженої матеріальної відповідальності в порядку статті 5 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" від 03.10.2019 № 160-IX (далі Закон № 160-IX); пунктом 6 Наказу Позивачці (як і ще двом посадовим особам, притягнутим цим Наказом до обмеженої матеріальної відповідальності) скасовано виплату щомісячної премії за червень 2026 року; пунктом 9 Наказу начальнику фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 доручено утримувати із грошового забезпечення посадових осіб, притягнутих до обмеженої матеріальної відповідальності, визначені для кожної з них суми, а підпунктом 9.3 Наказу конкретизовано, що з грошового забезпечення Позивачки підлягає утриманню сума 46 895,48 грн у розмірі 20 відсотків щомісячного грошового забезпечення до повного погашення зазначеної суми.

Крім Позивачки, цим самим Наказом до обмеженої матеріальної відповідальності за статтею 5 Закону № 160-IX притягнуто ще двох посадових осіб військової частини НОМЕР_1 у розмірі 33 985,79 грн та 12 909,68 грн відповідно, тобто загальна сума шкоди 93 790,95 грн розподілена Наказом між трьома особами.

Із резолютивною частиною Наказу Позивачка ознайомлена 11 червня 2026 року. При цьому Акт службового розслідування, на підставі висновків якого видано Наказ, Позивачці не надавався, вона з ним не ознайомлювалась і в її розпорядженні відсутній. Позивачці лише надали право подати пояснення, копію яких додано до позову, але невідомо навіть, чи доєднані вони до Акту розслідування.

Повний текст Наказу разом з іншим пакетом документів був переданий засобами СЕДО до в/ч НОМЕР_2 , де Позивачка проходить службу на цей час. Наказ фактично виконується. Із загальної суми 46 895,48 грн, покладеної Наказом на Позивачку, станом на день її виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 було вже утримано 2 682,36 грн., а також невиплачено премію за червень 2026 року орієнтовно у розмірі - 15 818, 40 грн.

У зв`язку з переведенням Позивачки для подальшого проходження служби до військової частини НОМЕР_2 військова частина НОМЕР_1 склала Акт приймання-передачі заборгованості з відшкодування завданих державі збитків, за яким залишок заборгованості у розмірі 44 213,12 грн передано для подальшого утримання військовій частині НОМЕР_2 .

Таким чином, оскаржуване стягнення є триваючим - з грошового забезпечення Позивачки кошти вже утримувалися і продовжують утримуватися за новим місцем служби.

Згідно зі службовою характеристикою, затвердженою командиром військової частини НОМЕР_1 від 05 червня 2026 року, тобто безпосередньо перед виданням оскаржуваного Наказу, Позивачка за час проходження служби на займаній посаді характеризується виключно позитивно, вимоги керівних документів виконує в повному обсязі, до дисциплінарної чи адміністративної відповідальності за корупційні чи військові адміністративні правопорушення не притягувалася, а висновок безпосереднього начальника "займаній посаді відповідає".

Позивачка вважає притягнення її до матеріальної відповідальності та пов`язане з цим утримання коштів із грошового забезпечення протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладеним в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.

На підставі ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини 1 статті 3 Закону № 160-IX підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків.

Частиною 2 цієї статті визначено вичерпний перелік умов притягнення до матеріальної відповідальності: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди. Відсутність хоча б однієї з цих умов виключає притягнення особи до матеріальної відповідальності.

У розумінні ст.2 Закону №160-ІХ матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності;

пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.

Із визначення указаних правових категорій випливає, що настання матеріальної відповідальності пов`язано законодавцем із таким складом протиправного діяння, структурними елементами якого є:

1) виконання військовослужбовцем обов`язків військової служби або виконання військовослужбовцем службових обов`язків;

2) настання збитків, зокрема у формі нестачі майна;

3) існування прямого безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між діянням військовослужбовця та виникненням збитків;

4) вина військовослужбовця у настанні збитків.

У оскаржуваному Наказі зазначено, що Позивачка проявила службову недбалість, оскільки:

"Не забезпечила достовірність та своєчасність подання відомостей про переміщення військовослужбовців, не організувала належний контроль за обліком особового складу та своєчасним інформуванням військової частини НОМЕР_3 про зміни у статусі військовослужбовців.

За своїми посадовими обов`язками вона повинна була передбачити можливість настання негативних наслідків у вигляді неправильного продовольчого обліку та безпідставного нарахування або ненарахування послуг харчування, однак належних заходів не вжила.

Орієнтовний розмір шкоди, що перебуває у прямому причинному зв`язку з її діями (бездіяльністю), становить 46 895, 48 грн."

Облік персонального складу в ЗС України ведеться згідно з вимогами Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 15 вересня 2022 року № 280, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14 листопада 2022 року за № 1407/38743 (далі Інструкція № 280).

Відповідно до пункту 3 розділу VIII Інструкції № 280,- Начальники служб персоналу органів військового управління і з`єднань, кадрових центрів … зобов`язані:

1) вести облік штатної і спискової чисельності, а також переміщення особового складу підпорядкованих органів управління, військових частин, установ (в тому числі, підпорядкованих структурних підрозділів);

2) завжди мати перевірені відомості про чисельність і укомплектованість особовим складом підпорядкованих військових частин за категоріями особового складу, посадами, основними військово-обліковими спеціальностями;

3) не менше ніж двічі на рік перевіряти стан обліку особового складу в усіх підпорядкованих органах управління, військових частинах, установах (в тому числі, підпорядкованих структурних підрозділах);

4) планувати заходи щодо підготовки посадових осіб, які ведуть облік особового складу, не менше двох разів на рік особисто проводити з ними заняття з вивчення цієї Інструкції;

5) організувати забезпечення в установленому порядку підпорядкованих органів управління, військових частин, установ (в тому числі, підпорядкованих структурних підрозділів) бланками і книгами обліку особового складу, а також документами, що посвідчують особу військовослужбовця, здійснювати контроль за їх використанням.

Відповідно до пункту 3 Розділу ІІ Інструкції № 280, у роті (батареї), батальйоні (дивізіоні, ескадрильї) та підрозділах, прирівняних до них, облік особового складу ведеться в електронному журналі обліку особового складу за допомогою програмних і технічних засобів (у тому числі знімних матеріальних носіїв інформації).

Відповідно до пункту 11 Розділу ІІ Інструкції № 280, у вкладці "Табель особового складу" електронного журналу обліку особового складу щоденно ведеться облік присутності особового складу підрозділу в місці його дислокації та відомість перебування особового складу на продовольчому забезпеченні.

Вкладка "Табель особового складу" електронного журналу обліку особового складу заповнюється щоденно на підставі перевірки фактичної наявності особового складу (у тому числі на підставі вечірньої повірки). Перевірка фактичної наявності особового складу здійснюється щоденно, час перевірки встановлюється рішенням командира (начальника). Узагальнення результатів повірки та внесення відомостей до табеля особового складу у окремій військовій частині здійснюються особою, відповідальною за облік особового складу у військовій частині.

Відповідно до пунктів 9,10 Розділу ІІ Інструкції № 280, облік особового складу організовується і ведеться на підставі штатів (штатних розписів), наказів відповідних командувачів, командирів та начальників (далі - командир (начальник)) органів управління, військових частин, установ, у тому числі наказів по особовому складу, наказів по стройовій частині та інших документів з обліку особового складу.

Фактично, кожен військовослужбовець вибуває з частини у відрядження/оперативне підпорядкування іншої частини, на підставі рапорту. Для переміщення йому видається на руки продовольчий атестат, який він передає командиру підрозділу, в оперативне підпорядкування якого прибув. Далі командир підрозділу формує список осіб, які перебувають у його підпорядкуванні, та на підставі цих даних і отриманих продовольчих атестатів подає рапорт до служби продовольчого забезпечення для організації харчування особового складу.

Отже, начальник відділення персоналу для виконання своїх функціональних обов`язків керується відомостями, наданими командирами підрозділів, які відповідальні за щоденну перевірку кількості осіб, які фактично перебувають у місці дислокації та потребують, у тому числі, продовольчого забезпечення.

Водночас Наказом саме і встановлено порушення "несвоєчасне подання командирами підрозділів рапортів і донесень до відділення персоналу та продовольчої служби щодо зміни місця перебування військовослужбовців". "Підполковник ОСОБА_3 , тимчасово виконуючий обов`язки командира 1 самохідного артилерійського дивізіону, проявив службову недбалість через відсутність належного контролю за рухом особового складу та несвоєчасне подання інформації про вибуття військовослужбовців із району виконання бойових завдань, що призвело до безпідставного перебування окремих військовослужбовців на продовольчому забезпеченні.

Підполковник ОСОБА_4 , командир 1 самохідного артилерійського дивізіону, проявив необережність у формі недбалості, оскільки після направлення документів щодо постановки військовослужбовців на продовольче забезпечення не забезпечив належний контроль за фактичним виконанням зазначених заходів та усуненням виявлених недоліків".

Разом з цим, пунктом 11 самого оскаржуваного Наказу, забезпечення постійного контролю за рухом особового складу зі своєчасним поданням рапортів про прибуття, вибуття, лікування, відрядження, прямо покладено на командирів підрозділів військової частини НОМЕР_1 , а не на відділення персоналу штабу.

Що ще раз підтверджує, що між виконанням Позивачкою своїх функціональних обов`язків - ведення обліку на підставі відомостей, що надавалися їй іншими посадовими особами, та шкодою, що виникла внаслідок невчасного подання цих відомостей, відсутній причинний зв`язок.

У відзиві Відповідач стверджує, що усним наказом командира військової частини НОМЕР_1 на Позивачку було покладено обов`язок подавати рапорти щодо прибуття, вибуття, зарахування та зняття військовослужбовців з продовольчого забезпечення, а невиконання цього усного наказу і є підставою її вини. Однак зазначені доводи Відповідача є безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне:

Оскаржуваний Наказ № 148 такого обґрунтування не містить: у ньому Позивачці інкриміновано лише загальне формулювання "неналежно організувала ведення персонального обліку особового складу та інформаційний обмін з військовою частиною НОМЕР_3 ", без жодної згадки про існування усного наказу з конкретним переліком делегованих повноважень. Посилання на "усний наказ" з`явилося вперше у Відзиві, тобто вже після видання оскаржуваного акта та після подання позову. Правомірність індивідуального акта суб`єкта владних повноважень оцінюється судом виходячи з мотивів та підстав, викладених у самому акті на момент його прийняття, а не з мотивів, доповнених чи вигаданих відповідачем згодом у процесуальних документах інше суперечило б вимогам обґрунтованості, добросовісності та розсудливості рішень суб`єкта владних повноважень. Ні текст, ні дата, ні зміст такого усного наказу Відповідачем не наведені й не підтверджені жодним доказом. Функціональні обов`язки начальника відділення персоналу штабу військової частини НОМЕР_1 письмовий документ, затверджений командиром військової частини і підписаний особисто Позивачкою, не містять жодного завдання, пов`язаного з продовольчим забезпеченням військовослужбовців або з інформаційним обміном з іншими військовими частинами з цього приводу. Обов`язки цієї посади вичерпно зводяться до кадрової роботи: планування роботи відділення персоналу, вивчення офіцерських кадрів, аналіз чисельного і якісного складу кадрів, підтримання ділового зв`язку зі штабами з кадрових питань, подання даних по кадрах, розгляд клопотань, звернень тощо. Наявність письмового, підписаного Позивачкою документа, який визначає коло її обов`язків, має пріоритет перед недоведеним твердженням про нібито існуючий усний наказ, що суперечить цьому документу.

Стаття 36 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (на яку посилається сам Відповідач) вимагає, щоб наказ був сформульований чітко і не допускав подвійного тлумачення. Відсутність у матеріалах справи будь-якого зафіксованого формулювання нібито відданого усного наказу позбавляє Позивачку і суд можливості перевірити його зміст, межі та відповідність цій вимозі.

З`ясуванню підлягає саме чиї дії або бездіяльність були безпосередньою причиною ненадходження чи несвоєчасного надходження інформації.

Як встановлено судом, військова частина НОМЕР_1 або " НОМЕР_4 окрема артилерійська бригада 17 Армійського корпусу" входить до підпорядкування ОК " ІНФОРМАЦІЯ_1 " - самостійна штатна військова частина, де військовослужбовці перебувають на кадровому обліку. Для здійснення продовольчого забезпечення персонального складу має власний структурний підрозділ «продовольча служба тилу логістики в/ч НОМЕР_1 », начальником якої на дату розслідування була ОСОБА_5 ; в/ч НОМЕР_6 або " ІНФОРМАЦІЯ_2 », входить до підпорядкування ОК " ІНФОРМАЦІЯ_3 " - самостійна штатна військова частина, до якої військовослужбовці вибувають в оперативне підпорядкування для виконання бойових завдань. Командування частини самостійно веде фактичний облік особового складу, який перебуває в його оперативному розпорядженні.

Військова частина НОМЕР_3 - самостійна штатна військова частина, яка здійснює продовольче (та інше) забезпечення батальйонів та підрозділів, які перебувають на зовнішньому логістичному забезпеченні (у тому числі в/ч НОМЕР_6 ), згідно з рапортами командирів підрозділів та продовольчими атестатами.

Щодо посадових (функціональних) обов`язків Позивачки, суд зазначає настпуне.

Наказ містить також інші звинувачення, а саме: за своїми посадовими обов`язками вона повинна була передбачити можливість настання негативних наслідків у вигляді неправильного продовольчого обліку та безпідставного нарахування або ненарахування послуг харчування, однак належних заходів не вжила неналежно організувала ведення персонального обліку особового складу та інформаційний обмін з військовою частиною НОМЕР_3 щодо зміни місця дислокації окремих військовослужбовців; було надано недостовірну інформацію про вибуття окремих військовослужбовців до оперативного підпорядкування в/ч НОМЕР_6 ; не забезпечено своєчасне інформування в/ч НОМЕР_3 про повернення військовослужбовців до пункту постійної дислокації в/ч НОМЕР_7 .

З цього приводу судом встановлене наступне.

Відповідно до чинних Функціональних обов`язків начальника відділення персоналу штабу військової частини НОМЕР_1 , затверджених командиром військової частини НОМЕР_1 полковником ОСОБА_6 та з якими Позивачка ознайомлена особисто під підпис (далі Функціональні обов`язки), на зазначену посаду не покладено жодних завдань, пов`язаних з організацією продовольчого забезпечення військовослужбовців або з інформаційним обміном з іншими військовими частинами з цього питання.

Начальник відділення персоналу зобов`язаний: планувати роботу відділення персоналу, навчати й виховувати підпорядкованих військовослужбовців і працівників; всебічно вивчати офіцерські кадри; систематично аналізувати чисельний і якісний склад кадрів та доповідати начальнику штабу, командиру частини про стан роботи з кадрами; підтримувати діловий зв`язок у роботі зі штабами, соціально-психологічною службою, начальниками родів військ і служб та командирами військових частин з питань роботи з кадрами; своєчасно подавати дані по кадрах відповідно до табеля термінових донесень; своєчасно розглядати клопотання, що надійшли до відділення особового складу; забезпечувати дотримання законності в роботі з кадрами; розглядати листи, скарги, заяви, приймати відвідувачів.

Жодних обов`язків щодо обліку осіб, знятих чи поставлених на продовольче забезпечення в інших військових частинах, видачі чи контролю за видачею продовольчих атестатів, або щодо взаємодії з такими частинами з цього приводу вказаний перелік не містить.

Всі свої посадові обов`язки Позивачка виконувала належно, будь-яких зауважень чи скарг з приводу несвоєчасного чи неналежного проведення аналізу чи подання звітів про чисельний і якісний склад кадрів ОСОБА_1 не отримувала (що додатково підтверджується Службовою характеристикою).

Отже, інкриміноване Позивачці Наказом діяння неналежне інформування військової частини НОМЕР_3 про рух військовослужбовців з метою продовольчого забезпечення не охоплюється жодним із визначених для її посади функціональних обов`язків. За відсутності покладеного на Позивачку обов`язку вчиняти саме ці дії відсутня і протиправна поведінка з її боку у розумінні пункту 2 частини 2 статті 3 Закону № 160-IX, а отже відсутня одна з обов`язкових умов притягнення до матеріальної відповідальності.

У розпорядженні Позивачки наявні Довідки-розрахунки суми перевитрати та суми недоотримання продовольчого забезпечення, складені начальником фінансово-економічної служби та начальником продовольчої служби військової частини НОМЕР_1 .

Ці довідки містять розрахунок вартості продовольчого забезпечення в розрізі конкретних військовослужбовців (за кількістю діб та вартістю доби згідно з договором № 201/12-25 хн від 04.12.2025), тобто підтверджують загальний розмір шкоди за двома категоріями.

Водночас жодна з цих довідок, як і сам Наказ, не містить розрахунку (методики), за якою загальна сума шкоди 93 790,95 грн розподілена саме між трьома посадовими особами військової частини НОМЕР_1 у сумах 33 985,79 грн, 12 909,68 грн та 46 895,48 грн. Тобто не підтверджено, яка частка встановленої шкоди перебуває у причинному зв`язку саме з діями (бездіяльністю) Позивачки, а яка з діями інших притягнутих Наказом осіб.

Крім того, сума перевитрати за Довідкою-розрахунком (32 849,86 грн за наведеним у ній переліком військовослужбовців) не збігається із сумою перевитрати, зазначеною в Наказі (29 012,26 грн), що потребує окремого з`ясування та звірки з Відповідачем.

Відповідно до частини 8 статті 8 Закону № 160-IX, у разі якщо шкоду завдано кількома особами, у наказі командира (начальника) визначаються суми, що підлягають стягненню окремо з кожної особи, з урахуванням ступеня вини і конкретних обставин завдання ними шкоди. За відсутності Акта службового розслідування з відповідним розрахунком перевірити обґрунтованість суми, покладеної саме на Позивачку, неможливо.

Окрім цього, пункт 5 статті 1 Закону № 160-IX дає вичерпне визначення: "пряма дійсна шкода (далі шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано".

Тобто перелік форм шкоди закритий: знищення, пошкодження, нестача, розкрадання, незаконне використання майна, погіршення/зниження цінності майна, витрати на відновлення/придбання майна, надлишкові виплати. "Недоотримані послуги" в цьому переліку відсутні. Більш того, Закон прямо виключає зі шкоди "доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин" - тобто законодавець свідомо відмежував упущену вигоду від реальних втрат. "Недоотримана послуга» належить саме до упущеної можливості/вигоди (державна установа не отримала того, що могла б отримати), а не до реальних, фактично понесених втрат.

Отже, якщо немає ні нестачі майна, ні фактичної надлишкової виплати грошових коштів, підстави під формулювання "шкоди" у розумінні пункт 5 статті 1 Закону № 160-IX відсутні.

Щодо протиправності притягнення Позивачки до дисциплінарної відповідальності у вигляді "сувора догана", суд зазначає наступне.

Пунктом 2.1 Наказу на Позивачку накладено дисциплінарне стягнення "сувора догана" за порушення вимог статей 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, пунктів 7, 9, 13 розділу I та пункту 38 розділу II наказу Міністерства оборони України "Про затвердження інструкції з обліку особового складу Збройних Сил України" від 26 червня 2014 року № 280, у відповідності до частини 4 статті 5, статей 45, 54, 83 та пункту "б" статті 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Нормативний акт, вказаний у Наказі як одна з юридичних підстав дисциплінарного стягнення, - "наказ Міністерства оборони України "Про затвердження інструкції з обліку особового складу Збройних Сил України" від 26 червня 2014 року № 280" з такими реквізитами не існує. Інструкція з організації обліку особового складу Збройних Сил України була затверджена наказом Міністерства оборони України від 26 травня (а не 26 червня) 2014 року № 333 (а не № 280) і втратила чинність 25 листопада 2022 року у зв`язку з набранням чинності новою Інструкцією, яка затверджена наказом Міністерства оборони України від 15 вересня 2022 року № 280 "Про затвердження Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України" (зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 14 листопада 2022 року за № 1407/38743), який має іншу назву й сферу регулювання і не містить пункту 38 розділу II з наведеним у Наказі змістом.

Таким чином, на дату видання Наказу (11 червня 2026 року) зазначений у пункті 2.1 нормативний акт був або неточно поіменований, або застосований у нечинній редакції, що свідчить про відсутність належної юридичної підстави для притягнення Позивачки до дисциплінарної відповідальності саме за наведеним у Наказі формулюванням.

Зазначене ще раз доводить формальний підхід до проведення службового розслідування та складання наказу про його результати.

У самому пункті 2.1 Наказу (так само як і в пунктах 2.2, 2.3 щодо інших посадових осіб) як підстава для накладення стягнення зазначено пункт "б" статті 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Однак пункт "б" статті 48 Дисциплінарного статуту передбачає дисциплінарне стягнення у вигляді "догана", тоді як пункт "в" цієї ж статті самостійний, більш суворий вид стягнення "сувора догана", який і накладено Наказом на Позивачку. Отже, вид дисциплінарного стягнення, фактично застосованого до Позивачки, не відповідає нормі Дисциплінарного статуту, вказаній Наказом як його юридична підстава, що є самостійним порушенням вимог статті 83 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, згідно з якою на військовослужбовця можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені Статутом.

Частиною 2 статті 86 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України передбачено, що під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду мають враховуватися характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби. Наказ не містить жодної оцінки цих обставин щодо Позивачки.

Разом з тим на момент видання Наказу Позивачка виконувала обов`язки за посадою начальника відділення персоналу лише тимчасово і менше п`яти місяців, а згідно зі службовою характеристикою, затвердженою 5 червня 2026 року (тобто безпосередньо перед виданням Наказу), характеризується виключно позитивно, вимоги керівних документів виконує в повному обсязі, до дисциплінарної чи іншої відповідальності раніше не притягувалася. Жодних даних про врахування цих обставин Наказ не містить, що свідчить про формальний підхід відповідача до обрання виду стягнення без дотримання вимог індивідуалізації дисциплінарної відповідальності.

Як зазначено вище (розділ "Щодо посадових (функціональних) обов`язків Позивачки"), інкриміноване Позивачці діяння "неналежне інформування військової частини НОМЕР_3 про рух військовослужбовців з метою продовольчого забезпечення" не охоплюється жодним із визначених для її посади функціональних обов`язків, а отже відсутня і протиправна поведінка, необхідна для притягнення до дисциплінарної відповідальності за статтями 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, які вимагають сумлінного виконання саме покладених на військовослужбовця обов`язків.

Реальність та практичні наслідки застосованого дисциплінарного стягнення додатково підтверджуються грошовим атестатом Позивачки, у пункті 13 якого відповідач власноруч зазначив: "Оголошена "СУВОРА ДОГАНА (не виплачувати премію)" за червень 2026 року, наказ №148 від 11.06.2026".

Таким чином, саме дисциплінарне стягнення "сувора догана" відповідач безпосередньо і документально пов`язує з позбавленням Позивачки премії за червень 2026 року (пункт 6 Наказу), що підтверджує реальність і тяжкість негативних наслідків протиправно накладеного стягнення для Позивачки.

Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; постійно підвищувати рівень військових і професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно.

А також порушив статтю 16 Статуту, яка визначає, що кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Але окрім загального і формального посилання на нормативну базу, не зазначено жодного конкретного діяння чи бездіяльності, які вказують на порушення Позивачем цих статей, або на те, що він порушив правила збереження державного майна. Відповідно, також не встановлено і причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою. А відповідно до наказу № 148 від 11.06.2026 в частині застосування дисциплінарної відповідальності до позивачки є підстави вважати, що розслідування стосовно обставин не проводилося взагалі.

Вищезазначене свідчить про формальний підхід до складання актів службового розслідування без встановлення фактичних обставин події, протиправної поведінки та зв`язку такої поведінки і завданої шкоди, тобто з порушенням встановленого чинним законодавством порядку.

Відповідно до наданих відповідачем матеріалів вину військовослужбовця доведено не було, отже притягнення до дисциплінарної відповідальності є неправомірним.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" № 160-ІХ від 23.05.2021 (далі - Закон №160-ІХ) матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.

Пункт 5 частини 1 статті 1 Закону №160-ІХ визначає, що пряма дійсна шкода (далі - шкода) - це збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.

Статтею 3 Закону №160-ІХ передбачені підстави та умови притягнення до матеріальної відповідальності. Так, підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків.

Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.

Розділом ІІ Закону № 160-ІХ матеріальну відповідальність розділено на два види: обмежену і повну та підвищену.

Відповідно до статті 5 Закону № 160-ІХ особа за завдану з необережності шкоду несе матеріальну відповідальність у розмірі завданої шкоди, але не більше п`ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб, крім випадків, коли цим Законом передбачено повну чи підвищену матеріальну відповідальність.

Командир (начальник), який своїм рішенням чи бездіяльністю порушив установлений порядок обліку, зберігання, використання військового та іншого майна або не вжив належних заходів, передбачених законодавством, щодо запобігання розкраданню, знищенню чи псуванню, іншому незаконному витрачанню військового та іншого майна, внаслідок чого було завдано шкоду, або щодо притягнення винних осіб до матеріальної відповідальності, несе матеріальну відповідальність у розмірі завданої шкоди, але не більше п`ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб.

Розмір прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, визначається на день видання наказу про притягнення особи до обмеженої матеріальної відповідальності.

Відповідно до статті 6 Закону № 160-ІХ особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі: виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій; виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб; завдання шкоди у стані сп`яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин; вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення; якщо особою надано письмове зобов`язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.

Отже, кваліфікуючою ознакою обмеженої матеріальної відповідальності є завдання військовослужбовцем шкоди з необережності за виключенням випадків, котрі охоплюються повною матеріальної відповідальністю чи підвищеною матеріальної відповідальністю.

Настання повної матеріальної відповідальності за п.1 ч.1 ст.6 Закону № 160-ІХ, у тому числі і за спричинення нестачі майна, обумовлено законодавцем одночасно як виною відповідного військовослужбовця у настанні збитків, так і умислом цього військовослужбовця на настання збитків, тобто, усвідомлення військовослужбовцем (або існування стану фізичної неможливості неусвідомлення військовослужбовцем) того, що саме такі форма, зміст та характер конкретного діяння військовослужбовця об`єктивно здатні призвести до збитків або створити умови, за яких ці збитки невідворотно/неминуче настануть і прагнення до настання таких наслідків.

Натомість, відсутність згаданої фізичної можливості (слід розуміти - запобігти збиткам) з урахуванням перелічених вище факторів виключає правомірність притягнення військовослужбовця саме до повної матеріальної відповідальності у зв`язку із недоведеністю вини військовослужбовця у настанні збитків чи умислу військовослужбовця на настання збитків.

Така позиція узгоджується з судовою практикою, що вже склалась в подібних справах (Постанова Верховного Суду у справі № 813/2751/17, Постанова Другого апеляційного адміністративного суду у справі № 520/34016/23, рішення у справі № 2540/3198/18).

Зі змісту актів службового розслідування не вбачається вчинення Позивачем діянь, спрямованих на нанесення прямої дійсної шкоди державі, не зазначено, в чому виражалась поведінка, охарактеризована як «власна безвідповідальність та особиста недисциплінованість», відсутні докази вини - об`єктивні дані, котрі поза розумним сумнівом доводять наявність у військовослужбовця фізичної змоги усвідомлено запобігти настанню збитків у вигляді нестачі військового майна завдяки власному професійному досвіду, знанням, проведеному суб`єктом владних повноважень навчанню та використанню виданих суб`єктом владних повноважень технічних засобів контролю чи інших пристосувань, необхідних для виконання службових обов`язків за посадою чи службою.

Відповідно, немає підстав вважати, що діяння позивача перебували у причинному зв`язку з настанням шкоди.

Відповідач не навів будь-яких обґрунтувань притягнення позивача до дисциплінарної та повної матеріальної відповідальності, не навів обставини події настання збитків у вигляді нестачі військового майна та не довів, що між якістю виконання позивачем службових обов`язків військовослужбовця та настанням збитків у вигляді нестачі військового майна існує безпосередній причинно-наслідковий зв`язок і вина у формі умислу або необережності.

На підставі вказаного, суд приходить до висновку, що пункти 2.1, 5, та 9.3 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 11 червня 2026 року № 148 "Про результати службового розслідування" про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді "сувора догана", до обмеженої матеріальної відповідальності та утримання з її грошового забезпечення суми 46 895,48 грн (сорок шість тисяч вісімсот дев`яносто п`ять гривень 48 коп.) та пункт 6 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 11 червня 2026 року № 148 "Про результати службового розслідування" в частині, що стосується невиплати ОСОБА_1 премії за червень 2026 року, є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Відповідно до ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Тому позовні вимоги в цій частині слід задовольнити.

Вирішуючи вимоги позивача в частині стягнення з відповідача заподіяної моральної шкоди в сумі 25000 грн, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

За приписами частини 2 статті 23 ЦК України моральна шкода полягає:

- у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

- у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

- у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

- у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У відповідності до частин 3, 4 та 5 статті 23 ЦК України якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб; розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення; при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості; моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування; моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

За приписами частини другої вказаної вище статті, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

- якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

- якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

- в інших випадках, встановлених законом.

У постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 № 4, із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України № 5 від 25.05.2001 та № 1 від 27.02.2009, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність факту такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача (відповідача), наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача (відповідача) та вини останнього (відповідача) в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Зі змісту наведених норми випливає, що основною умовою відшкодування моральної шкоди є те, що остання повинна бути заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єктів владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин та полягати у фізичному болю та стражданнях, у душевних стражданнях, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 року у справі № 804/2252/14, від 31.01.2018 року у справі № 813/5138/13-а та в рішеннях Верховного Суду від 12.02.2018 року у справі № 800/500/16, від 01.03.2018 року у справі № 9901/377/18.

Крім того, суд зазначає, що така моральна шкода має бути обов`язково підтверджена належними та допустимими доказами заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.

Аналізуючи зміст позовної заяви, обґрунтування щодо завданої моральної шкоди та досліджуючи матеріали справи, суд зазначає, що в обґрунтування вимоги про стягнення моральної шкоди, позивачем не надано жодних належних доказів та обґрунтованих розрахунків сум, що б свідчили про заподіяння позивачу моральної шкоди у розмірі, в якому останній просить стягнути з відповідача, а також завданням йому шкоди у вигляді заподіяння моральних чи фізичних страждань, з огляду на що така вимога задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частин 1, 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За приписами статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 2 статті 74 КАС України).

Відповідно до статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування та питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (абзац 2 частини 2 статті 77 КАС України).

Згідно частин 1-4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 242 КАС України).

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "RuizTorija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно з вимогами пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Решта доводів сторін суд враховує та зазначає, що останні не впливають на висновки суду за невмотивованості та недоведеності їх застосування за предметом спору судом.

Відповідно до частини 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Розподіл судових витрат за наслідками розгляду даної справи не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору в силу Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_8 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_9 ), третя особа: Військова частина НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_10 ), про визнання протиправним та cкасування пунктів наказу, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати пункти 2.1, 5, та 9.3 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 11 червня 2026 року № 148 "Про результати службового розслідування" про притягнення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_8 ) до дисциплінарної відповідальності у вигляді сувора догана, до обмеженої матеріальної відповідальності та утримання з її грошового забезпечення суми 46 895,48 грн (сорок шість тисяч вісімсот дев`яносто п`ять гривень 48 коп.).

Визнати протиправними та скасувати пункт 6 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 11 червня 2026 року № 148 "Про результати службового розслідування" в частині, що стосується невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_8 ) премії за червень 2026 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтями 287, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддяГ.В. Костенко