Court ruling № 140499080, 05.10.2026, Commercial Court of Kyiv

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без розгляду

м. Київ

05.10.2026Справа № 910/16562/25Господарський суд міста Києва у складі судді Пукаса А.Ю., за участю секретаря судового засідання Салацької О.В., дослідивши матеріали справи

за позовом Деснянської окружної прокуратури міста Києва (вул. Каштанова, 9, м. Київ, 02224; ідентифікаційний код 0291001923) в інтересах держави в особі Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації (вул. Хрещатик, 36, м. Київ, 01001; ідентифікаційний код 04633423))

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автех-ком» (вул. Оноре де Бальзака, 7, м. Київ, 02230: ідентифікаційний код 33149909)

про стягнення 1 442 035, 07 грн,

Представники сторін:

прокурор: Фединяк Анастасія Миколаївна

від позивача: Горжий Анна Вікторівна

від відповідача: Пономаренко Микола Миколайович

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернувся перший заступник Деснянської окружної прокуратури міста Києва (далі за текстом - Прокурор) в інтересах держави в особі Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації (далі за текстом - Департамент, Позивач)) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автех-ком» (далі за текстом -ТОВ «Автех-ком», Відповідач) про стягнення 1 177 524 грн коштів пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, нарахованих інфляційних втрат - 209 599, 27 та 3 % річних - 54 911, 80 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.

16.01.2026 через загальний відділ діловодства до Господарського суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву.

22.01.2026 через загальний відділ діловодства до Господарського суду міста Києва надійшла відповідь на відзив на позовну заяву від Прокурора та Позивача.

26.01.2026 через загальний відділ діловодства до Господарського суду міста Києва надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.03.2026 вирішено подальший розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 04.05.2026.

У підготовчому засіданні 04.05.2026 судом закрито підготовче провадження у справі, розгляд справи призначено по суті на 15.06.2026.

У судовому засіданні 15.06.2026 судом оголошено перерву до 13.07.2026.

У судовому засіданні 13.07.2026 судом оголошено перерву до 24.08.2026.

20.07.2026 через загальний відділ діловодства до Господарського суду міста Києва надійшло повідомлення Відповідача про часткову сплату коштів.

12.08.2026 через загальний відділ діловодства до Господарського суду міста Києва надійшли письмові пояснення Департаменту.

21.08.2026 через загальний відділ діловодства до Господарського суду міста Києва надійшли письмові пояснення Прокурора.

У судовому засіданні 24.08.2026 судом проголошено про перехід до стадії судових дебатів, у судовому засіданні оголошено перерву до 05.10.2026.

У судовому засіданні 05.10.2026, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку залишити позов без розгляду з огляду на наступне.

Подаючи в інтересах держави позов і визначаючи Департамент в якості Позивача, Прокурор підтвердив існування органу місцевого самоврядування, який має процесуальну правоздатність, здатен самостійно захистити своє право чи охоронюваний законом інтерес у приватно-правових відносинах і не обмежений строком давності на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених прав.

На сторінці 14 позовної заяви Прокурор стверджує, що Департамент не звертався до суду з метою захисту майнових інтересів територіальної громади в межах спірних правовідносин, що фактично стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

З матеріалів справи вбачається, що Прокурор звертався до Департаменту у порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» із повідомленням від 20.11.2025 № 57-10490ВИХ-25, в якому зазначив, що у випадку невжиття відповідних заходів за наявності підстав захисту державних інтересів в межах правовідносин з Відповідачем щодо сплати коштів пайової участі у відповідності до вимог статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» такі заходи будуть вжиті прокурором.

У відповідь Відповідач листом від 04.12.2025 № 050/18-4907 повідомив, що станом на 04.12.2025 позовна заява про стягнення коштів пайової участі з Відповідача у зв`язку із будівництвом нежитлового приміщення літ «В» у м. Києві, вул. Бальзака Оноре де, 9 не подано. Позовні заяви подані переважно за об`єктами, що введені в експлуатацію у 2020-2022 роках.

Судом встановлено, що право власності на нежитлове приміщення «літ.В» по вул. Бальзака, 9 у м. Києві площею 2 180, 6 кв.м. зареєстровано за Відповідачем на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 15.05.2024 № КВ101240502867.

З наданих Департаментом пояснень вбачається, що Управлінням пайової участі у розвитку інфраструктури міста та Управлінням правового забезпечення заплановано проводити претензійно-позовну роботу щодо об`єктів нового будівництва, роботи щодо яких було розпочато до 01.01.2021 та щодо яких не сплачено кошти пайової участі до введення таких об`єктів в експлуатацію, за графіком, зокрема, за введення в експлуатацію об`єкта нового будівництва у 2024 році, позовна робота здійснюється у 2027 році з урахуванням позовної давності, встановленої статтею 257 розділу «Позовної давності» та пунктом 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України.

Відтак, суд презюмує, що звернення до суду з позовом (у випадку не сплати Відповідачем у добровільному порядку коштів пайової участі) у Департаменту заплановано не раніше 2027 року з урахуванням строків на проведення претензійної роботи.

Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частина 5 статті 53 ГПК України встановлює, що у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

У положеннях частини 4 статті 53 ГПК України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» регламентовано особливості представництва інтересів громадянина або держави в суді, що полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Станом на дату звернення до суду з позовом діяла наступна редакція частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру»: прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

У постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду вирішувала питання, зокрема, щодо доведення прокурором наявності підстав для звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави та наголосила на тому, що встановлена частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, а саме «Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі №698/119/18, від 28.09.2022 у справі №483/448/20, від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц)».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 сформульовано висновок, зокрема, про те, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Обставини щодо бездіяльності компетентного органу повинні бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин.

Відповідно до пункту 6.9 Положення про Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого рішенням Київської міської ради від 02.03.2023 №6025/6066, Департамент здійснює представництво у судах України на всіх стадіях судового процесу через посадових осіб юридичної служби Департаменту; забезпечує ефективне й цільове використання бюджетних коштів.

З огляду на вище зазначене, суд дійшов висновку, що Прокурором під час розгляду справи не обґрунтовано винятковості даного спору, зокрема, в частині бездіяльності Департаменту оскільки з пояснень останнього вбачається, що останній уповноважений на звернення до суду з позовом в межах спірних правовідносин, в межах визначених суб`єктом строків з огляду на принципи організації та координації внутрішньої діяльності Департаменту, що фактично свідчить про передчасність дій Прокурора в частині звернення до суду з даним позовом та трактування терміну «розумний строк» на власну користь.

Суд стверджує, що Департамент є належним та повноцінним суб`єктом, із достатнім обсягом правоздатності для звернення до суду з позовом з метою захисту прав та інтересів територіальної громади міста Києва, що фактично нівелює участь прокурора у даному процесі.

Крім того, станом на дату звернення до суду з позовом у рішенні від 03.12.2025 у справі № 6-р(II)/2025 Конституційний Суд України зауважив, що «у цьому контексті прокуратуру не можна розглядати як орган універсального представництва держави у суді. Вона є органом обмеженого представництва, покликаним втручатися лише за відсутності або об`єктивної неможливості реалізації судового захисту з боку уповноваженого органу, а не замінювати його. <…> Водночас відсутність органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, що її в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону визначено як один із випадків представництва прокурором інтересів держави в суді, за своєю суттю є фактом, що підлягає доведенню прокурором і встановленню судом, та не створює дискреції, межі якої не визначені приписами права <…>.

Як виснував Конституційний Суд України, «Конституція України закріплює вичерпний перелік функцій прокуратури. Представництво прокуратурою інтересів держави в суді визначене як функція, що може здійснюватися у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Не допускається її розширення на рівні правозастосовної практики».

«Розв`язуючи питання про конституційність абзацу першого частини третьої статті 23 Закону, Конституційний Суд України виходить із того, що в ньому йдеться про виключні випадки представництва прокуратурою (прокурором) інтересів держави в суді відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України [абзац п`ятий, перше, друге речення абзацу дев`ятого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 5.06.2019 № 4-р(II)/2019].

Такі випадки в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону сформульовані через перелік, а саме: якщо захист цих інтересів не здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; якщо захист цих інтересів неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Конституційний Суд України, вирішуючи цю справу, керується юридичною визначеністю як складником принципу верховенства права, що зобов`язує законодавця встановлювати межі дискреції органів публічної влади, а також ураховує загальновизнану вимогу міжнародного права щодо потреби детального врегулювання на рівні закону діяльності органів прокуратури поза сферою кримінального права.

Конституційний Суд України зазначає, що законодавець має обов`язок та не позбавлений можливості конкретизувати перелік випадків представництва прокурором інтересів держави в суді, зокрема вказавши на критерії/ознаки їх установлення, для визначення меж дискреції прокурора.

Приписи «не здійснює» та неналежним чином «здійснює», ужиті в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону, є оцінними. Оскільки Закон не визначає відповідних випадків та критеріїв/ознак для встановлення цих випадків, прокурор отримує дискрецію щодо встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді, межі якої чітко і зрозуміло не визначені Законом. Хоча Закон передбачає судовий контроль за застосуванням цього повноваження, відсутність чіткої вказівки на відповідні випадки, критерії/ознаки встановлення цих випадків для визначення меж дискреції, якими мають керуватися і прокурор, і суд, підриває юридичну визначеність приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону.

Невизначення в Законі меж дискреції для прокурора і суду, які розв`язують питання про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, має наслідком можливість керуватися цим органам фактично лише власним суб`єктивним розумінням того, що означає «не здійснює» або «неналежним чином здійснює». Це вказує на те, що дискреція прокурора та суду, яка випливає зі змісту відповідних приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону, є такою, що її межі не визначені Законом чітко і зрозуміло.

Таке нормативне регулювання закладає підґрунтя не лише для різного застосування відповідної норми на практиці та невизначеності ситуацій і правовідносин, а й для можливих зловживань та необґрунтованого втручання прокурора у законну діяльність різних суб`єктів в усіх сферах суспільного життя».

У рішенні від 03.12.2025 у справі № 6-р(II)/2025 Конституційний Суд України виснував, що «окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, не відповідають вимозі юридичної визначеності як складнику конституційного принципу верховенства права «(правовладдя)».

Визнання правового акта неконституційним означає скасування Коституційним Судом презумпції конституційності правового акта, яка діяла до цього, при цьому саме рішення Конституційного Суду не призводить до неконституційності цього акта, воно лише встановлює її.

Утім, не лише Конституційний Суд України вправі оцінити на відповідність Конституції України той чи інший закон чи інший правовий акт. Статтею 11 ГПК України визначено, що якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Згідно з частинами 1 та 3 статті 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, Закону України «Про міжнародне приватне право», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

До того ж абзац перший частини 6 статті 11 ГПК України покладає на господарський суд обов`язок не застосовувати закон чи інший правовий акт, якщо такий суперечить Конституції України, і застосовувати норми Конституції України як норми прямої дії. Так само частина 7 цієї статті зобов`язує суд у разі невідповідності правового акту вищої юридичної сили застосовувати норми правового акту вищої юридичної сили.

Крім того, на прокурора, як на будь-якого учасника судового процесу, покладено загальний обов`язок добросовісно користуватися процесуальними правами.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК України, суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.

З огляду на викладене вище, враховуючи те, що позовну заяву підписано особою, яка не є на те уповноваженою, суд дійшов висновку залишити позовну заяву без розгляду.

Аналогічні висновки здійснені Верховним Судом у постановах від 10.06.2026 у справі № 910/403/26 та від 08.07.2026 у справі № 910/16365/25.

Крім того, суд зазначає, що згідно з частиною 2 статті 226 ГПК України про залишення позову без розгляду постановляється ухвала, в якій вирішуються питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з бюджету.

Пунктом 4 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв`язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням).

Таким чином, приймаючи до уваги положення статті 7 Закону України «Про судовий збір», враховуючи те, що Прокурором не подано клопотання про повернення судового збору, суд не вбачає правових підстав для вирішення питання про повернення з Державного бюджету України суми судового збору, сплаченого Прокурором при зверненні до Господарського суду міста Києва з позовною заявою.

Керуючись пунктом 2 частини 1 статті 226 та статтею 234 ГПК України, Господарський суд міста Києва

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Деснянської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради- залишити без розгляду.

Ухвала набрала законної сили 05.10.2026 та може бути оскаржена протягом десяти днів з моменту її підписання до Північного апеляційного господарського суду.

Повний текст ухвали підписано: 09.10.2026

Суддя Антон ПУКАС