Court ruling № 140498519, 06.10.2026, Commercial Court of Dnipropetrovsk Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63

УХВАЛА

06.10.2026м. ДніпроСправа № 904/1745/24

За поданням приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Кудряшова Дмитра Вячеславовича

про визначення частки боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами у справі

За позовом Акціонерного товариства "Сенс Банк", м Київ

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідер Групп +", м.Дніпро

відповідача-2: ОСОБА_1 , м. Харків

про стягнення 1 435 414,24 грн. заборгованості за кредитом, 408 176,95 грн. заборгованості за відсотками

Суддя Назаренко Н.Г.

за участю секретаря судового засідання Стойчан В.В.

Представники:

Від стягувача: не з`явився

Від боржника-1: не з`явився

Від боржника-2: не з`явився

ОСОБА_2 : не з`явилася

Від заявника (приватного виконавця): не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Сенс Банк" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом №б/н від 18.04.2024 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідер Групп +" та ОСОБА_1 заборгованості на загальну суму 1 843 591,19 грн., з яких:

- 1 435 414,24 грн. заборгованість за кредитом;

- 408 176,95 грн. заборгованість за відсотками.

Також позивач просив суд стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору у сумі 27 653,87 грн.

Рішенням 17.02.2025 позов Акціонерного товариства "Сенс Банк" до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідер Групп +", відповідача-2: ОСОБА_1 про стягнення 1 435 414,24 грн. заборгованості за кредитом, 408 176,95 грн. заборгованості за відсотками задоволено.

Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідер Групп +" на користь Акціонерного товариства "Сенс Банк" заборгованість в розмірі 1 843 591,19 грн., яка складається з заборгованості за кредитом в сумі 1 435 414,24 грн. та заборгованості за відсотках в сумі 408 176,95 грн.

Стягнуто солідарно із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Сенс Банк" заборгованість в розмірі 1 843 591,19 грн., яка складається з заборгованості за кредитом в сумі 1 435 414,24 грн. та заборгованості за відсотках в сумі 408 176,95 грн.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідер Групп +" на користь Акціонерного товариства "Сенс Банк" судовий збір у розмірі 11 061,55грн.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Сенс Банк" судовий збір у розмірі 11 061,55 грн.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.04.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.02.2025р. у справі № 904/1745/24 повернуто скаржнику.

05.05.2025 на виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.02.2025р. видано накази.

28.05.2025 від позивача через систему "Електронний суд" надійшла заява про виправлення описки в рішенні від 17.02.2025 та наказах від 05.05.2025.

Ухвалою від 02.06.2025 заяву Акціонерного товариства "Сенс Банк" про усунення описки в рішенні та наказах Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/1745/24 задоволено. Виправлено описки в резолютивній частині рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.02.2025 та наказах Господарського суду Дніпропетровської області від 05.05.2025 у справі №904/1746/24 в частині зазначення вірного ідентифікаційного номеру відповідача-2 ОСОБА_1 .

21.04.2026 від Акціонерного товариства "Сенс Банк" через систему "Електронний суд" надійшло клопотання про повернення оригіналів письмових доказів, а саме: договору поруки № PSMB2022013/579/1 від 12.01.2022 р., укладеного між Банком та ОСОБА_1 , договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії № PSMB2022013/579 від 12.01.2022 р., укладений між Банком та ТОВ "Лідер Групп +".

Ухвалою від 23.04.2026 клопотання Акціонерного товариства "Сенс Банк" про повернення оригіналів доказів задоволено. Повернуто Акціонерному товариству "Сенс Банк" оригінали документів, а саме: договору поруки № PSMB2022013/579/1 від 12.01.2022 р., укладеного між Банком та ОСОБА_1 , договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії № PSMB2022013/579 від 12.01.2022 р., укладений між Банком та ТОВ "Лідер Групп +".

08.09.2026 від приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Кудряшова Дмитра Вячеславовича через систему "Електронний суд" надійшло подання про визначення частки боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, в якому він просить визначити частку боржника, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), у майні: - нежитлова будівля літ. «А-1», що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , яким він володіє спільно з ОСОБА_2 , у розмірі 1/4 частки вказаної нежитлової будівлі.

Ухвалою від 09.09.2026 подання про визначення частки боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами повернутобез розгляду.

28.09.2026 від приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Кудряшова Дмитра Вячеславовича через систему "Електронний суд" надійшло подання про визначення частки боржника - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), у майні: - нежитлова будівля літ. «А-1», що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , яким він володіє спільно з ОСОБА_2 , у розмірі 1/4 частки вказаної нежитлової будівлі.

Подання обґрунтоване наступним.

Приватний виконавець вказує, що 05.11.2025 р. представник Акціонерного товариства "Сенс Банк" - Дербіна Любов Василівна звернулася до мене, як до приватного виконавця, з заявою про примусове виконання наказу 904/1745/24 від 05.05.2025, який видав суддя Господарського суду Дніпропетровської області Н.Г. Назаренко про стягнення солідарно із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Сенс Банк" заборгованість в розмірі 1 843 591,19 грн., яка складається з заборгованості за кредитом в сумі 1 435 414,24 грн. та заборгованості за відсотках в сумі 408 176,95 грн. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 02.06.2025 виправлено описку в резолютивній частині рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.02.2025 та наказах Господарського суду Дніпропетровської області від 05.05.2025 у справі №904/1746/24 в частині зазначення вірного ідентифікаційного номеру відповідача-2 ОСОБА_1 . Вважати вірним ідентифікаційний номер відповідача-2 ОСОБА_1 НОМЕР_1 .

На підставі цієї заяви приватним виконавцем 06.11.2025 року було відкрито виконавче провадження № 79520465 з виконання вищевказаного наказу № 904/1745/24.

06.11.2025 р. приватним виконавцем направлено вимогу до Державної фіскальної служби України. Згідно відповіді від 06.11.2025 р. про джерела отримання доходів боржників-фізичних осіб та про номери рахунків- підприємця надано відповідь.

06.11.2025 р. приватним виконавцем направлено вимогу до Державної податкової служби України. Згідно відповіді Державної податкової служби України про джерела та/або суми доходів надано відповідь.

06.11.2025 р. приватним виконавцем направлено вимогу до Пенсійного фонду України. Згідно відповіді від 06.11.2025 р. за №299890987 про осіб-боржників, які отримують пенсії та які працюють за трудовими та цивільно-правовими договорами, про останнє місце роботи інформацію надано.

06.11.2025 р. приватним виконавцем була направлена вимога до МВС в Харківській області, щодо зареєстрованих транспортних засобів за боржником.

Згідно відповіді від 06.11.2025 р. державного реєстру МВС України транспортні засоби за боржником не зареєстровані.

Згідно інформації Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку боржник серед власників пакетів голосуючих акцій (5 відсотків і більше) акціонерних товариств (https://www.nssmc.gov.ua/for-market-participants/services/open-data/), відсутній.

Згідно інформації з Державного судового реєстру України (https://data.gov.ua/dataset/d3aee671-a29b-494e-877f-29f78a3e4581) інформації щодо морських та внутрішнього плавання суден за боржником приватним виконавцем не виявлено.

Згідно інформації з Суднової книги України (https://data.gov.ua/dataset/1962ea6a-90b5-4624-9735-440136a85d97) відомості про українські судна, технічний нагляд за якими не здійснюють класифікаційні товариства, що належать боржнику приватним виконавцем не виявлено.

Приватний виконавець зазначає, що з метою забезпечення виконання рішення суду в порядку ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження», приватним виконавцем 06.11.2025 р. винесено постанову про арешт майна боржника.

06.11.2025 р. приватним виконавцем винесено постанови про арешт коштів боржника. Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, за боржником обліковується нежитлова будівля літ «А-1» за адресою: АДРЕСА_2 , вид власності спільна часткова, розмір частки 1/2, інша частка належить ОСОБА_3 .

Приватний виконавець повідомляє, що вказане нерухоме майно було придбане у спільну сумісну власність подружжя боржником ОСОБА_1 в шлюбі з ОСОБА_4 , що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану щодо актового запису про шлюб, де дата реєстрації шлюбу 24.04.2009 актовий запис №00001957687, свідоцтво № НОМЕР_2 та п.1.5.2 Договору купівлі-продажу від 25.12.2014 року, де дружина ОСОБА_2 надала згоду на укладення договору, заява на згоду засвідчена та залишилась на зберігання у справах нотаріуса.

Приватний виконавець вважає, що, оскільки частки боржника: ОСОБА_1 та співвласницці ОСОБА_2 у нежитловій будівлі за адресою: АДРЕСА_2 , не визначені, їх частки є рівними - по 1/4 частці.

Також приватний виконавець вказує, що Боржником не вчинено будь-яких дій, спрямованих на виконання рішення суду.

Ухвалою від 29.09.2026 прийнято до розгляду подання приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Кудряшова Дмитра Вячеславовича про визначення частки майна боржника - ОСОБА_1 у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, та призначити подання до розгляду у судовому засіданні на 06.10.2026.

06.10.2026 сторони, ОСОБА_2 та приватний виконавець в судове засідання не з`явились.

Розглянувши подання приватного виконавця, дослідивши наявні у справі матеріали господарський суд зазначає про наступне.

Статтею 1291 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

За положеннями частини другої ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Статтею 326 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (рішення Конституційного Суду України №18-рп/2012 від 13.12.2012).

Статтями 6, 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, в тому числі виконавчої, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови й порядок виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) визначається приписами Закону України "Про виконавче провадження".

Згідно ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Аналогічне положення закріплено в частині першій ст. 1 Закону України "Про органи та особи, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців (ч. 1 ст. 2 Закону України "Про виконавче провадження").

Частиною першою ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Приписами статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" визначені права та обов`язки виконавців, закріплена обов`язковість вимог виконавців.

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч. 1 ст. 18 ЗУ "Про виконавче провадження).

Належним доказом вжиття усіх передбачених законом заходів з примусового виконання рішення суду, що свідчить про повноту виконавчих дій, є повне виконання рішення суду (аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 29.10.2021 у справі №916/1714/20).

Невиконання рішення суду, що набрало законної сили, свідчить про неповноту виконавчих дій, що є недопустимим з огляду на положення статті 129-1 Конституції України.

Під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 13 Закону України "Про виконавче провадження").

Таким чином, виконавчі дії здійснюються виконавцем саме в межах виконавчого провадження, яке розпочинається з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

06.11.2025 постановою приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Кудряшова Дмитра Вячеславовича відкрито виконавче провадження № 79520465 з виконання наказу № 904/1745/24 від 05.05.2025.

06.11.2025 р. приватним виконавцем направлено вимогу до Державної фіскальної служби України.

06.11.2025 р. приватним виконавцем направлено вимогу до Пенсійного фонду України. Згідно відповіді від 06.11.2025 р. за №299890987 про осіб-боржників, які отримують пенсії та які працюють за трудовими та цивільно-правовими договорами, про останнє місце роботи.

06.11.2025 р. приватним виконавцем була направлена вимога до МВС в Харківській області, щодо зареєстрованих транспортних засобів за боржником.

Згідно відповіді від 06.11.2025 р. державного реєстру МВС України транспортні засоби за боржником не зареєстровані.

Згідно інформації Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку боржник серед власників пакетів голосуючих акцій (5 відсотків і більше) акціонерних товариств (https://www.nssmc.gov.ua/for-market-participants/services/open-data/) відсутній.

Згідно інформації з Державного суднового реєстру України (https://data.gov.ua/dataset/d3aee671-a29b-494e-877f-29f78a3e4581) інформації щодо морських та внутрішнього плавання суден за боржником приватним виконавцем не виявлено.

Згідно інформації з Суднової книги України (https://data.gov.ua/dataset/1962ea6a-90b5-4624-9735-440136a85d97) відомості про українські судна, технічний нагляд за якими не здійснюють класифікаційні товариства, що належать боржнику приватним виконавцем не виявлено.

Крім того, приватним виконавцем 06.11.2025 р. винесено постанову про арешт майна боржника.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, за боржником обліковується нежитлова будівля літ «А-1» за адресою: АДРЕСА_2 , вид власності спільна часткова, розмір частки 1/2, інша частка належить ОСОБА_3 .

Вказане нерухоме майно було придбане у спільну сумісну власність подружжя боржником ОСОБА_1 в шлюбі з ОСОБА_4 , що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану щодо актового запису про шлюб, де дата реєстрації шлюбу 24.04.2009 актовий запис №00001957687, свідоцтво № НОМЕР_2 та п.1.5.2 Договору купівлі-продажу від 25.12.2014 року, де дружина ОСОБА_2 надала згоду на укладення договору, заява на згоду засвідчена та залишилась на зберігання у справах нотаріуса.

Згідно з частинами 10, 11 статті 336 Господарського процесуального кодексу України питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця. Суд негайно розглядає подання державного виконавця, приватного виконавця без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця, приватного виконавця.

Наголошуючи на необхідності чіткого розмежування питання наявності спору щодо визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.06.2022 у справі №2- 591/11 зауважила, що якщо спір виник щодо визначення частки майна боржника у майні, яке належить боржнику та іншим особам на праві спільної сумісної власності, то судове рішення у разі задоволення позову має наслідком зміну матеріального правовідношення - право спільної сумісної власності припиняється, натомість виникає право спільної часткової власності.

У такому випадку відбувається припинення права власності одного виду і виникнення права власності іншого виду не тільки боржника, а й іншої особи (співвласника), яка могла взагалі не брати участі у справі, в якій ухвалене судове рішення проти боржника. Відсутність згоди такої особи на визначення частки майна боржника у спільному майні, у тому числі заперечення самого існування права спільного з боржником права власності, свідчить про наявність матеріального спору, який не вирішувався і не міг бути вирішений у справі, в якій ухвалене судове рішення проти боржника. Це новий матеріальний спір, який має бути вирішений судом у порядку позовного провадження. Тому заява про визначення частки майна боржника у спільному майні за наявності спору, подана до суду виконавцем, незалежно від її назви (позовна заява, подання) за своєю суттю є саме позовною заявою. Особа, яка є стверджуваним співвласником майна боржника у такому спорі, є стороною у спорі, якій має бути забезпечена можливість користуватися всіма правами, якими наділений відповідач відповідно до закону.

Тому, що саме лише посилання іншого співвласника на невизнання ним належності боржнику прав на частку в праві спільної власності на майно не є безумовним підтвердженням наявності спору про право, адже такий спір має бути реальним, а не гіпотетичним (постанова Верховного Суду від 12.01.2026 у справі №910/12014/24).

Правовий інструмент, встановлений у 335 Господарського процесуального кодексу України, не покликаний врегульовувати наявні спори між співвласниками майна (співвласниками майна та іншими особами), а є практичною реалізацією заміни режиму права спільної сумісної власності на режим права спільної часткової власності, коли є чітко визначеними частки осіб, які спільно володіють певним майном, задля забезпечення виокремлення частки боржника, на яку може бути звернено стягнення.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю чоловіка, дружини є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Статтею 60 Сімейного кодексу України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Звідси приписи статті 60 Сімейного кодексу України містять презумпцію спільності права власності подружжя на майно, набуте ними в період шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільної сумісної власності на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування такої презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Частиною першою статті 61 Сімейного кодексу України встановлено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 Сімейного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з частиною першою статті 73 Сімейного кодексу України, за зобов`язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі.

В силу частин першої, другої статті 355 Цивільного кодексу України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Частиною першою статті 356 Цивільного кодексу України передбачено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Положеннями частини першої статті 368 Цивільного кодексу України визначено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

За приписами частини другої статті 370 Цивільного кодексу України у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі №367/6321/16-ц зазначено, що частка у праві спільної часткової власності є самостійним об`єктом цивільних прав, яка може бути об`єктом продажу з публічних (електронних) торгів, передачі стягувачу в рахунок погашення боргу, без її виділу в натурі з об`єкта нерухомого майна; у разі виявлення державним виконавцем майна, яким боржник володіє спільно з іншими особами, і частка боржника у якому не визначена, для звернення стягнення на частку боржника державний виконавець звертається до суду з поданням про визначення частки боржника у такому майні.

Для спільної сумісної власності характерною є неконкретизованість часток співвласників. Так, відповідно до приписів норми стаття 372 Цивільного кодексу України закон встановлює презумпцію рівності часток співвласників у праві спільної сумісної власності.

Дана презумпція може бути спростована домовленістю співвласників або законом, або рішенням суду. Достатніми підставами для зміни розміру часток можуть послугувати міра фінансової, трудової чи іншої участі кожного із співвласників в придбанні, утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, вчинення співвласником дій, що порушують права інших співвласників тощо. Обставини, які можуть послугувати для збільшення або зменшення частки співвласників мають мати істотне значення. Отже, спільне майно подружжя за відсутності домовленості між ними слід ділити порівну, з урахуванням обставин, що мають значення у справі, призначення речей, їх фактичного перебування у володінні одного з подружжя та намірів щодо володіння та використання майна кожним з подружжя. Виникнення режиму спільної сумісної власності подружжя на все придбане за час шлюбу майно презюмується, доки інший з подружжя не довів протилежного.

Визначення частки це не спосіб поділу майна, а спосіб індивідуалізації частини боржника у спільному майні.

Верховний Суд у постанові від 11.04.2018 по справі №464/2227/17 зазначив, що задовольняючи подання державного виконавця про визначення частки майна боржника, яким він володіє спільно із іншими особами, суд першої інстанції правомірно виходив із того, що визначення частки майна боржника у майні, що перебуває у спільній сумісній власності, є необхідним для здійснення виконавчого провадження про примусове стягнення з нього боргу.

Визначення частки майна боржника у майні, що перебуває у спільній сумісній власності, є необхідним для здійснення виконавчого провадження про примусове стягнення з боргу із боржника, який немає іншого майна, на яке може бути звернено стягнення.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

За змістом положень статей 1, 5, 6, 11, 18 Закону України "Про виконавче провадження" метою виконавчого провадження є захист інтересів стягувачів шляхом здійснення сукупності передбачених законом заходів, спрямованих на дієве та ефективне виконання рішень суду та інших органів і посадових осіб, а виконавці при здійсненні виконавчого провадження наділені широким колом повноважень та зобов`язані неухильно дотримуватись прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Отже, виконавець зобов`язаний вживати передбачених Законом України "Про виконавче провадження" заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а також зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

За приписами статті 10 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до частини шостої статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Так, згідно з частинами 10, 11 статті 336 Господарського процесуального кодексу України питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця. Суд негайно розглядає подання державного виконавця, приватного виконавця без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця, приватного виконавця.

Наголошуючи на необхідності чіткого розмежування питання наявності спору щодо визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.06.2022 у справі №2-591/11 зауважила, що якщо спір виник щодо визначення частки майна боржника у майні, яке належить боржнику та іншим особам на праві спільної сумісної власності, то судове рішення у разі задоволення позову має наслідком зміну матеріального правовідношення - право спільної сумісної власності припиняється, натомість виникає право спільної часткової власності.

У такому випадку відбувається припинення права власності одного виду і виникнення права власності іншого виду не тільки боржника, а й іншої особи (співвласника), яка могла взагалі не брати участі у справі, в якій ухвалене судове рішення проти боржника. Відсутність згоди такої особи на визначення частки майна боржника у спільному майні, у тому числі заперечення самого існування права спільного з боржником права власності, свідчить про наявність матеріального спору, який не вирішувався і не міг бути вирішений у справі, в якій ухвалене судове рішення проти боржника. Це новий матеріальний спір, який має бути вирішений судом у порядку позовного провадження. Тому заява про визначення частки майна боржника у спільному майні за наявності спору, подана до суду виконавцем, незалежно від її назви (позовна заява, подання) за своєю суттю є саме позовною заявою. Особа, яка є стверджуваним співвласником майна боржника у такому спорі, є стороною у спорі, якій має бути забезпечена можливість користуватися всіма правами, якими наділений відповідач відповідно до закону.

Правовий інструмент, встановлений у 335 Господарського процесуального кодексу України, не покликаний врегульовувати наявні спори між співвласниками майна (співвласниками майна та іншими особами), а є практичною реалізацією заміни режиму права спільної сумісної власності на режим права спільної часткової власності, коли є чітко визначеними частки осіб, які спільно володіють певним майном, задля забезпечення виокремлення частки боржника, на яку може бути звернено стягнення.

Під час дослідження судом матеріалів про визначення частки боржника в спільному майні за поданням виконавця врахуванню підлягають обставини об`єктивної дійсності, які переконливо підтверджують наявність або відсутність спору про право власності на майно, яким володіє боржник спільно з іншими особами, а також поведінка боржника та співвласників такого майна за критерієм її добросовісності.

До прикладу, якщо суд під час розгляду подання виконавця встановить, зокрема, що боржник володіє майном спільно з іншим із подружжя, продовжує перебувати в шлюбі і обставини придбання такого майна під час перебування у шлюбі є очевидними і неспростовними, то суд, пославшись на презумпцію спільності майна подружжя, вправі вирішити подання виконавця по суті і визначити частку боржника в спільному майні (така позиція застосована у п. 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.09.2025 у справі №367/252/24).

Враховуючи вказане вище, суд дійшов висновку, що визначення частки майна боржника у майні, що перебуває у спільній сумісній власності, є необхідним для здійснення виконавчого провадження про примусове стягнення з боргу із боржника, який немає іншого майна, на яке може бути звернено стягнення.

Приймаючи до уваги, що судові наказ у справі №904/1745/24 до теперішнього часу не виконаний, беручи до уваги презумпцію рівності часток співвласників у праві спільної сумісної власності, враховуючи наведені норми законодавства, досліджені обставини з урахуванням доказів, поданих приватним виконавцем, у їх сукупності на відповідність приписам Закону України "Про виконавче провадження", суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення подання приватного виконавця.

При винесенні ухвали суд бере до уваги, що рішення не виконане і не втратило своєї законної сили.

Керуючись статтями 2, 234, 235, 335 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

У Х В А Л И В :

Подання приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Кудряшова Дмитра Вячеславовича про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами - задовольнити.

Визначити частку боржника, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), у майні: - нежитлова будівля літ. «А-1», що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , яким він володіє спільно з ОСОБА_2 , у розмірі 1/4 частки вказаної нежитлової будівлі.

Ухвала набирає законної сили 06.10.2026 та може бути оскаржена в порядку та строки встановлені статтями 255, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повна ухвала складена - 12.10.2026.

СуддяН.Г. Назаренко