Court ruling № 140458755, 08.10.2026, Trostianets District Court of Vinnytsia Oblast

Справа № 147/1073/26

Провадження № 1-кп/147/473/26

УХВАЛА

іменем України

08 жовтня 2026 року с-ще Тростянець

Тростянецький районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

із секретарем ОСОБА_2 ,

за участі: прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника - адвоката ОСОБА_5 ,

під час розгляду у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, обвинувального акта у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12026020020000180 від 24.03.2026, про обвинувачення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст. 407, ч.4 ст.408 КК України,

в с т а н о в и в:

У провадженні Тростянецького районного суду Вінницької області знаходиться зазначене вище кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 4 ст. 408 КК України.

Ухвалою суду від 01 травня 2026 року підготовче судове засідання призначено на 14:50 годину 13 травня 2026 року.

Ухвалою суду від 08 липня 2026 року, зокрема, постановлено: призначити судовий розгляд у кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12026020020000180 від 24.03.2026, про обвинувачення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст. 407, ч.4 ст.408 КК України, на 12:45 годину 17 липня 2026 року в приміщенні Тростянецького районного суду Вінницької області; клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 про призначення судової експертизи залишити без задоволення, як таке, що подане передчасно; роз`яснити стороні захисту, що відмова у задоволенні клопотання не перешкоджає повторному зверненню з клопотанням про призначення судової експертизи на відповідній стадії судового розгляду; клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 задовольнити; продовжити строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 60 днів, тобто до 05 вересня 2026 року включно; визначити термін дії ухвали до 05 вересня 2026 року включно; заставу, визначену ОСОБА_4 ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 27 березня 2026 року, залишити без змін у раніше визначеному розмірі.

20 серпня 2026 року постановлено ухвалу, якою задоволено клопотання прокурора та продовжено строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 18 жовтня 2026 року, а розмір застави залишено у розмірі визначеному ухвалою слідчого судді від 27 березня 2026 року.

Чергове судове засідання призначено на 08 жовтня 2026 року.

01 жовтня 2026 року від обвинуваченого ОСОБА_4 надійшло клопотання про про зміну запобіжного заходу. У поданому клопотанні обвинувачений просить прийняти клопотання до розгляду та призначити судове засідання; змінити ОСОБА_4 запобіжний захід з тримання під вартою на більш м`який запобіжний захід цілодобовий домашній арешт (або нічний домашній арешт і особисте зобов`язання) за адресою: АДРЕСА_1 . Клопотання мотивує тим, що ухвалою суду від 20.08.2026 щодо нього було продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою до 18 жовтня 2026 року. Під час постановлення ухвали суд керувався вимогами ч. 8 ст. 176 КПК України, яка прямо забороняє застосування більш м`яких запобіжних заходів до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються за ст. 402-408, 429 КК України, однак рішенням Конституційного суду України ч. 8 ст. 176 КПК України визнано неконституційною з 24 вересня 2026 року. Вказує про наявність постійного місця проживання, міцні соціальні зв`язки та сімейні обставини. Зазначає, що на його утриманні перебуває мати похилого віку ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка за станом здоров`я потребує постійної сторонньої допомоги у побуті, забезпечення ліками та особистої моральної та фізичної допомоги.

05 жовтня 2026 року через систему «Електронний суд» від захисника обвинуваченого ОСОБА_4 адвоката ОСОБА_5 надійшло клопотання про зміну запобіжного заходу. У своєму клопотанні захисник просить: змінити обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт за адресою: АДРЕСА_1 . В обґрунтування клопотання посилається на те, що визначений судом розмір застави є непомірним для ОСОБА_4 , оскільки крім матері, пенсіонерки, яка крім пенсії не має іншого доходу, ОСОБА_4 не має ні майна, ні доходів, ні родичів, які б могли внести таку суму застави. Внаслідок чого ОСОБА_4 понад пів року перебуває під вартою та утримується в ДУ «Вінницька установа виконання покарань (№1)». Неодноразово підставами про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою були визначенні наступні ризики: наявність обґрунтованої підозри, обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні тяжкого і особливо тяжкого злочинів, можливість переховування від органів досудового розслідування та суду з метою уникнення відповідальності за вчинений злочин, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення. На момент продовження запобіжного заходу, стороною обвинувачення не визначено нових ризиків, які б перешкоджали застосувати до ОСОБА_4 більш м`який запобіжний захід ніж тримання під вартою. На думку сторони захисту, існування ризиків, які існували на момент затримання та обрання йому запобіжного заходу у виді тримання під вартою нівелювалися. ОСОБА_4 жодним чином не може перешкоджати кримінальному провадженню, адже всі докази долученні до матеріалів справи. Впливати на свідків обвинувачений не може, оскільки навіть прокурор не може визначити фактичне місце перебування свідків, внаслідок чого, судові засідання переносяться, а обвинувачений продовжує утримуватись під вартою. Прокурор зазначає, що обвинувачений може вчинити інше кримінальне правопорушення, проте, жодних доказів про причетність ОСОБА_4 до інших злочинів немає. Під час розгляду клопотання сторони захисту про зміну раніше обраного запобіжного заходу ОСОБА_4 просить суд врахувати, що він має стійкі соціальні зв`язки. На момент призову на військову службу за мобілізацією, ОСОБА_4 проживав із матір`ю похилого віку, яка має хронічні хвороби та потребує стороннього догляду. ОСОБА_4 під час перебування під вартою не мав доган та зауважень, в судових засіданнях виконує всі вимоги суду та поводить себе відповідно до вимог закону. ОСОБА_4 відповідно до медичних довідок має розлад психіки внаслідок вживання алкоголю, що потребує додаткового медичного супроводу. ОСОБА_4 не має наміру ні тікати, ні переховуватись від суду, оскільки усвідомлює, що без його допомоги матір є безпорадною. Враховуючи вищевикладене, безкінечне тримання обвинуваченого ОСОБА_4 , під вартою без наявності реальних та обґрунтованих ризиків є по суті покаранням без альтернативи. З урахуванням особи обвинуваченого, фактичних обставин справи, відсутності наявних ризиків, як б перешкоджали змінити запобіжний захід тримання під вартою на більш м`який, є підстави клопотати перед судом замінити ОСОБА_4 запобіжний захід тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт.

06 жовтня 2026 року від прокурора Тульчинської окружної прокуратури Вінницької області надійшло клопотання про продовження строку тримання під вартою відносно ОСОБА_7 на 60 днів. Клопотання мотивує, тим, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 5 ст. 407 та ч. 4 ст. 408 КК України. Так, 03.10.2025 будучи військовослужбовцем призваним за мобілізацією, на особливий період, перебуваючи в розпорядженні гранатометника 1 взводу охорони 1 роти охорони 2 батальйону охорони військової частини НОМЕР_1 під час ранкової перевірки було виявлено відсутність солдата ОСОБА_4 , який діючи з прямим умислом, з особистих мотивів та з метою ухилення від військової служби, без дозволу відповідних командирів (начальників) та без поважних причин, в умовах воєнного стану, самовільно залишив територію військової частини НОМЕР_1 , яка дислокувалась за адресою: АДРЕСА_2 . За час відсутності у базовому таборі військовій частині НОМЕР_1 солдат ОСОБА_4 обов`язки військової служби не виконував, перебуваючи поза межами вказаної військової частини, правоохоронні органи або органи військового управління про свою належність до військової служби, а також про вчинене самовільне залишення військової частини не повідомляв та проводив час на власний розсуд до 04.01.2026, коли його було виявлено в м. Вінниця та в подальшому доставлено у супроводі представників Військової служби правопорядку до військової частини НОМЕР_2 , що за адресою: АДРЕСА_3 . Наказом командира військової частини НОМЕР_3 № 9 від 09.01.2026 солдат ОСОБА_4 , вважається таким, що прибув та тимчасово приступив до виконання своїх посадових обов`язків у відрядження з військової частини НОМЕР_2 в район виконання завдань за призначенням військової частини НОМЕР_3 до окремого розпорядження. Так, 10.01.2026 близько 08 год. 00 хв. солдат ОСОБА_4 будучи військовослужбовцем призваним за мобілізацією, на особливий період, перебуваючи в розпорядженні другої механізованої роти першого механізованого батальйону військової частини НОМЕР_3 , діючи з прямим умислом, повторно, з особистих мотивів та з метою тимчасово ухилитись від військової служби, без дозволу відповідних командирів (начальників) та без поважних причин, в умовах воєнного стану, самовільно залишив територію військової частини НОМЕР_3 , яка дислокувалась у населеному пункті АДРЕСА_3 та проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби до 21.01.2026, коли його було доставлено у супроводі представників Військової служби правопорядку до військової частини НОМЕР_4 , що дислокується за адресою: АДРЕСА_4 . За час відсутності у військовій частині НОМЕР_3 солдат ОСОБА_4 обов`язки військової служби не виконував, перебуваючи поза межами вказаної військової частини, правоохоронні органи або органи військового управління про свою належність до військової служби, а також про вчинене самовільне залишення військової частини не повідомляв та проводив час на власний розсуд. Крім того, 21.01.2026 наказом № 24, вважається таким, що прибув та включений до списку тимчасового прибулого особового складу. Так, 23.01.2026 близько 10 год. 00 хв. солдат ОСОБА_4 будучи військовослужбовцем призваним за мобілізацією, на особливий період, перебуваючи в розпорядженні другої механізованої роти першого механізованого батальйону військової частини НОМЕР_3 , який тимчасово прикомандирований до військової частини НОМЕР_4 діючи з прямим умислом, повторно, з особистих мотивів та з метою тимчасово ухилитись від військової служби, без дозволу відповідних командирів (начальників) та без поважних причин, в умовах воєнного стану, самовільно залишив територію військової частини НОМЕР_4 , яка дислокувалась у населеному пункті АДРЕСА_4 та проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби до 22.02.2026, коли його було доставлено у супроводі представників Військової служби правопорядку до військової частини НОМЕР_4 , що за адресою: АДРЕСА_4 . За час відсутності у базовому таборі військовій частині НОМЕР_4 солдат ОСОБА_4 обов`язки військової служби не виконував, перебуваючи поза межами вказаної військової частини, правоохоронні органи або органи військового управління про свою належність до військової служби, а також про вчинене самовільне залишення військової частини не повідомляв та проводив час на власний розсуд. Крім того, 22.02.2026 наказом № 59, вважається таким, що прибув та включений до списку тимчасового прибулого особового складу. Так, 24.02.2026 близько 07 год. 30 хв. солдат ОСОБА_4 будучи військовослужбовцем призваним за мобілізацією, на особливий період, перебуваючи в розпорядженні другої механізованої роти першого механізованого батальйону військової частини НОМЕР_3 , який тимчасово прикомандирований до військової частини НОМЕР_4 діючи з прямим умислом, з особистих мотивів та з метою ухилення від виконання обов`язків військової служби на постійній основі, без дозволу відповідних командирів (начальників) та без поважних причин, в умовах воєнного стану, самовільно залишив територію військової частини НОМЕР_4 , яка дислокувалась у населеному пункті АДРЕСА_4 та проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби до 19.03.2026 коли був затриманий працівниками Військової служби правопорядку. За час відсутності у військовій частині НОМЕР_4 солдат ОСОБА_4 обов`язки військової служби не виконував, перебуваючи поза межами вказаної військової частини, правоохоронні органи або органи військового управління про свою належність до військової служби, а також про вчинене дезертирство військової частини не повідомляв та проводив час на власний розсуд. Відносно ОСОБА_4 26.03.2026 складено повідомлення про підозру, у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, та цього ж дня останньому вручено повідомлення про підозру. В подальшому 26.03.2026 підозрюваного ОСОБА_4 затримано в порядку 615 КПК України. Ухвалою слідчого судді від 27.03.2026 Вінницького міського суду Вінницької області відносно ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, дію якого продовжено та останній триває до 18.10.2026. Крім того, відносно ОСОБА_4 31.03.2026 складено повідомлення про підозру, у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, та цього ж дня останньому вручено повідомлення про підозру. Підставою застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінальних правопорушень, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені п. п. 1, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: - переховуватись від органів досудового розслідування та суду з метою уникнення відповідальності за вчинений злочин; - перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином - вчинити інше кримінальне правопорушення. Так, обвинувачений ОСОБА_4 вчинив умисний особливо тяжкий злочин, за який, законом передбачено безальтернативне покарання у виді позбавлення волі строком до дванадцяти років, а тому без обрання йому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, через усвідомлення можливої втрати свободи на тривалий строк, він зможе ухилятися від суду, залишивши район, область та межі держави, де він проживає, що унеможливить своєчасне проведення судових засідання та виконання основних завдань кримінального провадження. Так, обвинувачений ОСОБА_4 , маючи змогу вільно пересуватися, може незаконно впливати на свідків, які під час судового розгляду ще не допитані, з метою схилення їх до зміни показань, маючи їх анкетні дані, які йому стали відомі із наданих копій матеріалів кримінального провадження. Застосування до обвинуваченого іншого більш м`якого запобіжного заходу не може запобігли вищевказаним ризикам, оскільки: - особисте зобов`язання, є недостатньо дієвим запобіжним заходом, враховуючи тяжкість вчиненого злочину та міру можливого покарання, особу обвинуваченого, його репутацію та соціальні зв`язки; - особиста порука, не може бути застосована, оскільки у нього відсутні поручителі, які заслуговують на довіру та зможуть доставити останнього до суду на першу вимогу; - домашній арешт враховуючи складність контролю за виконанням обвинуваченим покладених на нього обов`язків під час такого запобіжного заходу не зможе забезпечити належну його процесуальну поведінку. Обвинувачений ОСОБА_4 відповідно до матеріалів досудового розслідування зловживає алкогольними напоями та кілька разів вчинив самовільне залишення військової частини та дезертирство без наявності жодних документально підтверджених причин, а тому з об`єктивних причин є підстави вважати, що останній перебуваючи на волі зможе вчинити інше кримінальне правопорушення. Відповідно його репутація не заслуговує на довіру та відсутні особи, з якими у ОСОБА_4 наявні міцні соціальні зв`язки, та зможуть забезпечити належну процесуальну поведінку останнього. Всі вищевказані обставини, у своїй сукупності свідчать про те, що застосування іншого більш м`якого запобіжного заходу до обвинуваченого в рамках даного кримінального провадження є недоцільним та малоефективним, оскільки вони не можуть запобігти наявним ризикам. За таких обставин та беручи до уваги, що вказані вище ризики продовжують мати місце, є достатніми для переконання, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів в даному конкретному випадку є недоцільними і саме тримання під вартою може запобігти зазначеним ризикам.

У підготовчому судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 клопотання про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_4 підтримав, покликаючись на доводи, викладені в ньому, а також зазначив, що ризики, які стали підставою для обрання запобіжного заходу, не змінилися і підстави для застосування запобіжного заходу у більш м`якому виді відсутні. Водночас прокурор заперечував проти клопотань сторони захисту про зміну запобіжного заходу на домашній арешт, зазначивши, що такі необґрунтовані та не підтверджені жодними доказами. Висловився, що доводи обвинуваченого та його захисника про те, що мати обвинуваченого ОСОБА_4 потребує сторонньої допомоги нічим не підтверджені, стороною захисту не надано жодних медичних документів, які підтверджували б ці обставини. Крім того зауважив, що стороною захисту не надано доказів на підтвердження того, що підставою для самовільного залишення військової частини ОСОБА_4 була потреба доглядати за матір`є, адже його виявляли в інших місцях. Наголосив на тому що із листа військової частини адресованого суду випливає, що ОСОБА_4 вчинив кримінальні правопорушення під час дії іспитового строку. Зазначив, що підстави для зміни запобіжного заходу відсутні, а тому просив відмовити у задоволенні клопотань обвинуваченого та захисника.

Обвинувачений ОСОБА_4 підтримав подане ним клопотання та клопотання свого захисника, просив змінити йому запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, висловився, що буде прибувати на всі виклики суду, натомість його мати потребує сторонньої допомоги оскільки є особою похилого віку із хронічними захворюваннями. Водночас обвинувачений заперечував проти клопотання прокурора.

У судовому засіданні захисник обвинуваченого ОСОБА_4 адвокат ОСОБА_5 підтримала клопотання свого підзахисного та своє клопотання, просила змінити запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт. Додатково вказала на те, що Сімейним кодексом України передбачено обов`язок ОСОБА_4 , здійснювати догляд за своєю матір`ю, яка є особою похилого віку та має хронічні захворювання, і для цього медичні довідки не потрібні. Зазначає, що підставою для самовільного залишення військової частини слугувало саме потреба у догляді за хворою матір`ю, у якої значно погіршився стан здоров`я, був гіпертонічний криз. Зазначає, що її підзахисний проживає спільно із матір`ю та є єдиною особою, яка може доглядати за матір`ю. Захисник вказує про те, що ОСОБА_4 є хворою особою і потребує нагляду та лікування. Просить врахувати обставини щодо наявності у ОСОБА_4 постійного місця проживання, міцних соціальних зв`язків і просить змінити запобіжний захід. Разом з тим, захисник щодо клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого заперечувала, зазначила, що ризики, зазначені у клопотанні, не обґрунтовані, не знайшли свого підтвердження. Клопотання про продовження строку тримання під вартою подається втретє однак жодних нових обставин чи ризиків прокурором не наведено. Жодних доказів на підтвердження наявності ризиків прокурором не надано. Просить відмовити у клопотанні прокурора, висловилася що запобіжний захід у виді цілодобового домашнього відповідатиме особі обвинуваченого та обставинам кримінального правопорушення.

Заслухавши думку учасників кримінального провадження щодо поданих клопотань, дослідивши їх доводи, суд дійшов таких висновків.

Положеннями ч. 1 ст. 331 КПК України передбачено, що під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Статтею 199 КПК України передбачено порядок продовження строку тримання під вартою.

Згідно із ч. 3 ст. 199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити також виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

Згідно зі ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.

Суд враховує, що строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_4 спливає 18.10.2026, однак судовий розгляд кримінального провадження не завершено, а ризики, встановлені ухвалою слідчого судді від 27.03.2026 та підтверджені в подальшому ухвалами Тростянецького районного суду Вінницької області, не відпали та продовжують існувати.

Згідно зі ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та відомості, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Відповідно до положень ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, законне, тобто передбачене внутрішнім законодавством тримання особи під вартою з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення, не є порушенням права особи на свободу та особисту недоторканість. Крім цього, відповідно до зазначеної норми Конвенції, звільнення особи повинно обумовлюватися гарантіями явки в судове засідання.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.

Враховуючи тяжкість покарання, що може загрожувати обвинуваченому у разі визнання його винним у вчиненні кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, характер та обставини інкримінованих злочинів, суд виходить з того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Крім того, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).

Щодо клопотань сторони захисту про зміну запобіжного заходу на цілодобовий домашній арешт, суд зазначає таке.

Відповідно до вимог ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими КПК України.

Сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених КПК України (ч. 1 ст. 26 КПК України).

Разом з тим, суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на розгляд сторонами (ч. 3 ст. 26 КПК України).

Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України.

Під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого (ч. 1 ст. 331 КПК України).

Відповідно до положень ч. 3 ст. 331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув`язнення.

Разом з цим, зміна чи скасування запобіжного заходу обумовлюється тим, що в ході кримінального провадження змінюються підстави застосування чи обставини, що враховувалися при обранні запобіжного заходу, внаслідок чого запобіжний захід може бути замінений на інший - більш або менш суворий.

Тобто, запобіжний захід може бути зміненим чи скасованим коли це виправдовується обставинами справи, зумовленими виникненням нових обставин після прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу, а також виявленням тих, які існували раніше, але про які не було відомо сторонам на час прийняття рішення про застосування запобіжного заходу, зокрема, якщо в ході кримінального провадження суттєво змінюються підстави застосування запобіжного заходу, а також обставини, які враховувалися при його обранні (змінилася кваліфікація кримінального правопорушення, погіршився стан здоров`я підозрюваного/обвинуваченого тощо).

Як вбачається з тексту клопотань та що підтвердила сторона захисту в судовому засіданні, підставою для зміни запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_4 є сукупність, зокрема таких обставин: визнання неконституційною норми ч. 8 ст. 176 КПК України, надмірний розмір застави, наявність постійного місця проживання, та наявність міцних соціальних зв`язків та потребу догляду за матір`ю обвинуваченого, а також стан здоров`я обвинуваченого, який потребує нагляду і тривале перебування обвинуваченого під вартою.

Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України, на будь-якій стадії кримінального провадження, тобто як на стадії досудового розслідування, так і на стадії судового провадження.

Із реєстру матеріалів досудового розслідування та зі змісту клопотання прокурора встановлено, що ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 27.03.2026 ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою до 24.05.2026 та визначено заставу у розмірі 133120,00 грн. Ухвалами Тростянецького районного суду Вінницької області обвинуваченому ОСОБА_4 продовжувався строк тримання під вартою, востаннє до 18.10.2026.

Наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 5 ст. 407 КК України ОСОБА_4 було встановлено слідчим суддею під час обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

У обвинувальному акті ОСОБА_4 інкримінуються два кримінальні правопорушення, а саме: за ч. 5 ст. 407 та за ч. 4 ст. 408 КК України.

Щодо обґрунтованості обвинувачення за ч. 4 ст. 408 КК України суд зазначає таке. На цьому етапі судового розгляду, який триває на стадії допиту свідків, з урахуванням змісту обвинувального акта та матеріалів кримінального провадження, досліджених на цей час, суд вважає, що причетність ОСОБА_4 до інкримінованого йому кримінального правопорушення не є очевидно необґрунтованою та потребує подальшої перевірки під час судового розгляду.

Суд дійшов висновку про те, що описана у обвинувальному акті фабула, в сукупності з мотивами прокурора, свідчить про наявність ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України.

Обвинувачений ОСОБА_4 відповідно до положень ст. 12 КК України обвинувачується у вчиненні: тяжкого злочину, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років (ч. 5 ст. 407 КК України), та особливо тяжкого злочину, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до дванадцяти років (ч. 4 ст. 408 КК України).

ЄСПЛ у своїй практиці вказує, що після обрання запобіжного заходу з плином часу просто обґрунтованої підозри стає недостатньо для його продовження, а тому у процесі вирішення питання про продовження відповідних строків суди мають з`ясувати наявність інших «відповідних» і «достатніх» обставин («Макаренко проти України», справа №622/11). До таких обставин належать ризик переховування від правосуддя, ризик здійснення тиску на свідків чи спотворення доказів, ризик змови, ризик вчинення іншого кримінального правопорушення, ризик спричинення громадських заворушень чи необхідність захисту прав затриманої особи («Харутюнян проти Вірменії» №629/11).

Стороною захисту не доведено, що встановлені під час обрання запобіжного заходу ризики зменшилися, або перестали існувати, оскільки лише розпочато судовий розгляд, свідки по справі не допитані, письмові докази не досліджено, не розглянуте клопотання сторони захисту про призначення у справі експертизи, як і не допитано самого обвинуваченого, водночас наразі існує ризик переховування від суду передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, та ризик вчинити інше кримінальне правопорушення передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, і це унеможливлює на даний час можливість зміни запобіжного заходу обвинуваченому на більш м`який.

Так, суд вважає, що прокурором доведена наявність ризику передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: можливі ризики переховування від суду. У той же час, стороною захисту не надано доказів на підтвердження, що ризики, які були встановлені, перестали існувати на даний час.

Дії ОСОБА_4 були припинені правоохоронними органами. Водночас суду не надано відомостей, які б свідчили про наявність у ОСОБА_4 добровільного наміру повернутися до місця проходження військової служби.

Також суд враховує, що ОСОБА_4 обвинувачується, зокрема, у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до дванадцяти років.

Суд зауважує, що у контексті кримінального провадження ризиком є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та / або судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме або вже здійснив відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні у майбутньому.

Разом із цим, надаючи на момент розгляду заявленого клопотання оцінку можливості переховування обвинуваченого від суду, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини у справі «В. проти Швейцарії», зокрема те, що небезпеку переховування не можна вимірювати тільки залежно від суворості можливого покарання, її треба визначати з урахуванням характеру підозрюваного, його моральних якостей, наявності у нього коштів, зв`язків з державою, у якій його переслідують.

Оскільки ОСОБА_4 інкримінується вчинення двох кримінальних правопорушень за ч. 5 ст. 407 та за ч. 4 ст. 408 КК України, тому наведені обставини формують переконання суду щодо наявності ризику вчинення нового кримінального правопорушення.

Крім того, суд вважає також доведеним ризик вчинити інші кримінальні правопорушення (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України), оскільки обвинувачений раніше був судимий, в тому числі за злочини проти власності.

Водночас суд не погоджується з доводами сторони обвинувачення щодо існування ризику перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, оскільки на підтвердження такого ризику не наведено конкретних фактичних даних.

Разом із тим будь-яких даних, які б свідчили про можливість усунення наявних ризиків шляхом застосування більш м`якого запобіжного заходу, судом не встановлено, а стороною захисту таких обставин не наведено.

Діючий запобіжний захід відповідає характеру та тяжкості діянь, які інкримінуються ОСОБА_4 , кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу, а тому наявна необхідність у збереженні такої міри запобіжного заходу як тримання під вартою, продовживши строк дії даного запобіжного заходу, із залишенням раніше визначеної застави.

Доводи сторони захисту про відсутність ризиків передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України не підтверджені жодними доказами.

Стосовно доводів сторони захисту про наявність у ОСОБА_4 постійного місця проживання, суд зазначає, що ці обставини ніким не заперечуються, однак вони не спростовують існування ризиків передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.

Доводи сторони захисту про те, що на утриманні обвинуваченого перебуває його мати, 1958 року народження, яка через похилий вік та незадовільний стан здоров`я потребує постійного стороннього догляду, не підтверджені належними доказами. Так, із копії свідоцтва про народження ОСОБА_4 вбачається, що його матір`ю є ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 , що підтверджується довідкою виконавчого комітету Немирівської міської ради. Разом із тим, стороною захисту не надано доказів на підтвердження стану здоров`я ОСОБА_8 , необхідності її постійного стороннього догляду або перебування у безпорадному стані. Крім того, сторона захисту просить змінити обвинуваченому запобіжний захід із тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт за адресою: АДРЕСА_1 , водночас обґрунтовуючи своє клопотання необхідністю догляду за матір`ю, яка, зі слів обвинуваченого, перебуває у безпорадному стані. За таких обставин доводи сторони захисту є необґрунтованими, оскільки не наведено відомостей, які б підтверджували можливість забезпечення догляду за матір`ю в разі перебування обвинуваченого під цілодобовим домашнім арештом за зазначеною адресою.

Стосовно доводів сторони захисту про незадовільний стан здоров`я обвинуваченого ОСОБА_4 , суд зазначає, що доказів наявності в обвинуваченого захворювань, які б унеможливлювали його подальше тримання під вартою, суду не надано.

Відповідно до норм чинного законодавства право на свободу та особисту недоторканність є одним із найбільш значущих прав людини.

Відповідно до ч. 2 ст. 29 Конституції України та ст. 5 пункту 1 підпункту «с» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом, а саме: законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства. У рішенні у справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитися від слідства.

Тримання обвинуваченого під вартою у даному випадку виправдано наявністю справжніх інтересів суспільства, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини.

Щодо доводів захисника про непомірність визначеного розміру застави суд зазначає таке.

Абзацом восьмим ч. 4 ст. 183 КПК України передбачено, що під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд під час постановлення ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочинів, передбачених, зокрема, статтями 407, 408 КК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не бути завідомо непомірним для нього.

Згідно з ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави щодо особи, обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, визначається в межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а щодо особливо тяжкого злочину від вісімдесяти до трьохсот таких розмірів.

Як установлено судом, заставу в розмірі 40 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 133120 грн 00 коп., було визначено ОСОБА_4 на стадії досудового розслідування, коли йому інкримінувалося вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України. Надалі, після пред`явлення обвинувачення за ч. 4 ст. 408 КК України, яке відповідно до ст. 12 КК України належить до категорії особливо тяжких злочинів, визначений розмір застави не змінювався.

Таким чином, визначений ОСОБА_4 розмір застави є нижчим за мінімальну межу, передбачену ч. 5 ст. 182 КПК України для особливо тяжких злочинів. Водночас самі по собі доводи захисника про непомірність застави без належного підтвердження майнового стану обвинуваченого та інших обставин, які б свідчили про її завідомо непомірний характер, не є достатньою підставою для її зменшення.

З огляду на викладене, враховуючи обставини кримінального провадження, тяжкість інкримінованих ОСОБА_4 кримінальних правопорушень та необхідність забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого, суд не вбачає підстав для зміни визначеного розміру застави.

Отже, з метою дотримання балансу між суспільним інтересом та правом особи на особисту свободу, суд дійшов висновку, що для забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_4 покладених на нього процесуальних обов`язків та уникнення встановлених судом ризиків переховування від суду під тиском можливого відбування покарання, з метою запобігання вчинити нове кримінальне правопорушення, враховуючи тяжкість злочинів, відсутності обставин, які б свідчили про неможливість подальшого тримання під вартою, не вирішуючи питання доказовості вини обвинуваченого, останньому доцільно продовжити запобіжний захід у виді тримання під вартою на шістдесят днів, із залишенням розміру застави встановленої ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 27.03.2026, а тому клопотання прокурора підлягає задоволеню.

Водночас підстав для зміни запобіжного заходу станом на день розгляду клопотань сторони захисту не встановлено, а тому відсутні підстави для задоволення клопотань обвинуваченого та його захисника.

На підставі викладеного, керуючись положеннями ст. 177, 178, 183, 194, 197, 331, 376 КПК України, суд

п о с т а н о в и в :

У задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_4 про зміну запобіжного заходу відмовити.

У задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу відмовити.

Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 - задовольнити.

Продовжити строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 60 днів, тобто до 06 грудня 2026 року включно.

Визначити термін дії ухвали до 06 грудня 2026 року включно.

Заставу, визначену ОСОБА_4 ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 27 березня 2026 року, залишити без змін у раніше визначеному розмірі.

Застава може бути внесена у будь-який момент протягом дії ухвали як самим обвинуваченим так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок: код отримувача (код за ЄДРПОУ) 26286152; банк отримувача ДКСУ, м. Київ, код банку отримувача (МФО) 820172; рахунок отримувача (IBAN) UA688201720355219002000000401, призначення платежу: запобіжний захід - застава.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у виді застави.

У разі внесення застави, покласти на обвинуваченого відповідно до ч.5 ст.194 КПК України наступні обов`язки:

- прибувати на виклики суду за першою вимогою;

- не відлучатись з населеного пункту, де він проживає, без дозволу суду;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання, роботи або навчання;

- утриматись від спілкування із особами, які є свідками у даному кримінальному провадженні;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Якщо ОСОБА_4 не виконає покладені на нього обов`язки, то застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.

Термін дії обов`язків покладених судом, у разі внесення застави визначити на час дії ухвали суду.

На ухвалу суду в частині продовження строку тримання під вартою може бути подана апеляційна скарга до Вінницького апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.

Подання апеляційної скарги на ухвалу суду не зупиняє її виконання.

Повний текст ухвали проголошено о 08 годині 35 хвилин 09 жовтня 2026 року.

Суддя ОСОБА_1