Court ruling № 140457435, 07.10.2026, Commercial Court of Cherkasy Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

07 жовтня 2026 року

м. Черкаси

Справа № 925/932/26

Господарський суд Черкаської області у складі судді Гладуна А.І., розглянувши клопотання відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Смачненько" про зупинення провадження у справі

за позовом Виконувача обов`язків керівника Черкаської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Смачненько"

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 562392,72 грн,

ВСТАНОВИВ:

30.06.2026 Виконувач обов`язків керівника Черкаської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Смачненько".

Предметом позову прокурора є немайнові вимоги про визнання недійсними додаткових угод до договору постачання та майнова вимога про стягнення надмірно сплачених коштів за товар.

Підставами позову є обставини, якими прокурор обґрунтовує невідповідність змісту оспорюваних додаткових угод частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", що зумовлює підстави для визнання додаткових угод недійсними на підставі частини 1 статті 203, частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України.

15.09.2026 відповідач подав до суду клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України у справах №3-107/2026(239/26), №3-117/2026(264/26) 3-130/2026(291/26) за конституційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю "Промгаз Сіті", Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівенергозбут", Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Резерв" щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" від 25 грудня 2015 року № 922-VIII зі змінами.

В обґрунтування клопотання відповідач ствердив про взаємозв`язок між предметом спору у цій справі та справами №3-107/2026(239/26), №3-117/2026(264/26) 3-130/2026(291/26), що перебувають у провадженні Конституційного Суду України. Відповідач ствердив, що зупинення провадження у цій справі забезпечить дотримання принципу правової визначеності, верховенства права та унеможливить ухвалення передчасного судового рішення.

05.10.2026 відповідач подав до суду заперечення на аргументи прокурора проти зупинення провадження у справі. Відповідач ствердив, що посилання прокурора на ухвалу Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.08.2026 у справі №910/11553/25, яка забороняє судам зупиняти провадження, є безпідставним. Відповідач вказав, що вказана ухвала ВС не містить і не могла містити нових матеріально-правових висновків щодо застосування п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі". Позовні вимоги прокурора ґрунтуються виключно на твердженні, що укладення спірних додаткових угод порушує 10% обмеження на зміну ціни товару, встановлене п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі". Отже, на думку відповідача без висновку Конституційного Суду України розгляд цієї справи по суті є неможливим.

У підготовчому засіданні 07.10.2026 взяли участь прокурор Бутар В.С., представник (заступник директора) відповідача Акопян Н.К. Представник позивача у підготовче засідання не з`явився.

Представник відповідача Акопян Н.К. у підготовчому засіданні просила зупинити провадження у справі.

Прокурор Бутар В.С. у підготовчому засіданні заперечила проти задоволення клопотання та ствердила, що підстави для зупинення провадження відсутні, оскільки суд у цій справі зобов`язаний встановити та оцінити обставини наявності чи відсутності правових підстав для визнання недійсними додаткових угод до договору про закупівлю товару та обставини, пов`язані з правомірністю чи неправомірністю збільшення ціни за одиницю товару.

Розглянувши клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, суд дійшов висновку у клопотанні відповідачу відмовити.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

За змістом пункту 4 частини 1 статті 229 ГПК України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 5 частини 1 статті 227 цього Кодексу, до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи.

Зупинення провадження у справі це тимчасове й повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунуті.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, що не можуть бути з`ясовані та встановлені у цьому процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинено.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 01.03.2024 у справі №910/17615/20 виснував, що:

- по-перше, провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього;

- по-друге, під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи необхідно розуміти те, що обставини, які розглядаються в такій справі, не можуть бути встановлені судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, черговості розгляду вимог тощо;

- по-третє, обов`язкова пов`язаність справи, що зупиняється, з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема факти, що мають преюдиційне значення.

Таким чином, для вирішення питання про зупинення провадження у справі, з огляду на вимоги пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України, суд повинен у кожному конкретному випадку з`ясувати: чи існує вмотивований зв`язок між предметом судового розгляду у справі, яка розглядається судом, з предметом доказування в конкретній іншій справі, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства; чим обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду цієї справи з вказівкою на обставини, які встановлюються судом в іншій справі.

Вказаний висновок Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду узгоджується із постановою Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14.02.2022 у справі №357/10397/19.

Водночас Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 01.03.2024 у справі №910/17615/20 вказав, що за приписами пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Об`єктивна неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи полягає у тому, що господарський суд не має права самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи цьому господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин (пункт 8.56.2 постанови Верховного Суду від 28.04.2026 у справі №910/8362/24).

Положення пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України щодо обов`язку суду зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, є ідентичними положенням пункту 3 частини 1 статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України та пункту 6 частини 1 статті 251 Цивільного процесуального кодексу України.

Підхід Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12.04.2018 у справі №800/235/17 та об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 12.12.2019 у справі №826/25204/15, з огляду на тотожність норм процесуального права є релевантним для застосування пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України незалежно від того, що його сформульовано в іншій юрисдикції. За цим підходом практика Верховного Суду є усталеною: закони та інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю (Рішення Конституційного Суду України від 24.12.1997 №8-зп/1997), тому за загальним правилом суд розглядає справу на підставі чинного законодавства і не зупиняє провадження до вирішення Конституційним Судом України питання щодо конституційності норми, яка підлягає застосуванню; сам лише факт відкриття конституційного провадження щодо такої норми не створює об`єктивної неможливості розгляду справи. Зупинення провадження є винятком, який можливий лише тоді, коли суд обґрунтує у своїй ухвалі зв`язок між очікуваним рішенням Конституційного Суду України та предметом спору, конкретизує, у чому саме полягає об`єктивна неможливість розгляду справи, та пояснить, чому зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Водночас зупинення провадження до вирішення справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, може бути виправданим у випадках, коли рішення Конституційного Суду України здатне вплинути на вирішення спору. Насамперед це справи, у яких предметом розгляду органу конституційної юрисдикції є норми, якими врегульовано питання юридичної відповідальності фізичної особи, оскільки саме у разі пом`якшення або скасування такої відповідальності закони та інші нормативно-правові акти мають зворотну дію в часі (частина 1 статті 58 Конституції України, Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99). Вплив рішення Конституційного Суду України на вирішення спору не виключається також тоді, коли спірні правовідносини тривають і правове регулювання прав та обов`язків їх учасників на майбутнє безпосередньо залежить від чинності норми, конституційність якої перевіряється (частина 2 статті 152 Конституції України). Проте і в цих випадках суд повинен обґрунтувати зупинення провадження за наведеними вище критеріями.

Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Стаття 58 Конституції України передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України у рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 дійшов висновку, що положення частини 1 статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.

Верховний Суд у постанові від 15.09.2026 у справі №925/1817/23 вказав, що правова позиція Конституційного Суду України, в разі ухвалення такого рішення, щодо неконституційності приписів пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" за загальним правилом матиме пряму дію у часі і може бути застосована до правовідносин, що виникли або принаймні тривали після ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення.

У цій справі відповідачами є юридичні особи, а не фізичні особи. Окрім цього предметом спору є вимога про визнання недійсними додаткових угод до договору поставки та стягнення безпідставно одержаних коштів, що не є заходом відповідальності за порушення законодавства, а є наслідком недійсності правочину та безпідставного набуття майна. Більше того, спірні правовідносини, що виникли з виконання договору завершені. Відповідно, майбутнє рішення Конституційного Суду України на їх правове регулювання не вплине.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.08.2026 у справі №910/11553/25.

Відтак, на переконання суду, вирішення Конституційним Судом України питання щодо конституційності пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" не є підставою для зупинення провадження у розумінні пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України.

Враховуючи відсутність підстав, передбачених статтями 227 та 228 Господарського процесуального кодексу України, для зупинення провадження у справі, суд дійшов висновку відмовити відповідачу у клопотанні про зупинення провадження у справі.

Керуючись статтями 228, 229, 233-235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

У клопотанні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Смачненько" про зупинення провадження у справі відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її оголошення суддею і окремо від рішення суду оскарженню не підлягає.

Суддя А.І. Гладун