Decision № 140363732, 12.06.2026, Solomianskyi District Court of Kyiv City

Справа №760/29476/25 2/760/3327/26РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2026 року м. Київ

Солом`янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Ішуніної Л. М.,

за участю секретаря судового засідання Воловіченко Л. В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський економіко-правовий ліцей», Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про припинення трудових відносин та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Київський економіко-правовий ліцей», Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - ГУ ПФУ в м. Києві) про припинення трудових відносин та зобов`язання вчинити дії.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що з 16 жовтня 2024 року на підставі наказу від 15 жовтня 2024 року № 24-ОК перебуває у трудових відносинах з ТОВ «Київський економіко-правовий ліцей». Проте з 05 серпня 2025 року Товариство фактично припинило свою діяльність, директор і бухгалтер на зв`язок не виходять, телефони відключені, будь-яка робота на підприємстві не ведеться, у зв`язку з чим позивач позбавлений можливості виконувати свої трудові обов`язки.

Зазначає, що 26 вересня 2025 року направив на адресу Товариства заяву про звільнення рекомендованим листом з описом вкладення та повідомленням про вручення, однак лист адресатом отримано не було. Незважаючи на подання заяви про звільнення, роботодавець не оформив припинення трудових відносин, не вніс відповідних відомостей та не виходить на зв`язок, чим порушуються трудові права позивача та перешкоджається належному обліку його страхового стажу.

З огляду на викладене позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати трудові відносини між ним та ТОВ «Київський економіко-правовий ліцей» припиненими з 26 жовтня 2025 року на підставі частини першої статті 38 КЗпП України та зобов`язати внести відповідні записи до реєстру застрахованих осіб про припинення трудових відносин.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 жовтня 2025 року для розгляду зазначеної позовної заяви визначено головуючого суддю Ішуніну Л. М.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 10 листопада 2025 року позовну заяву залишено без руху.

11 грудня 2025 року на виконання вимог зазначеної ухвали позивач подав до суду докази на підтвердження обставин, викладених у позовній заяві, а саме відомості з реєстру застрахованих осіб за формою ОК-7.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 12 грудня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін і надано відповідачам 15-денний строк для подання відзиву.

Позивач та його представник в судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце судового засідання повідомлялися належним чином. 11 червня 2026 року від представника позивача надійшла заява, в якій просить позов задовольнити та справу розглядати у його відсутність.

Відповідач ТОВ «Київський економіко-правовий ліцей» в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлявся належним чином на підставі пункту 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України, що підтверджується конвертом, який повернувся на адресу суду з відміткою «Адресат відсутній за вказаною адресою», про поважність причин неявки суду не повідомив.

Відповідач ГУ ПФУ в м. Києві в судове засідання свого представника не направив, про дату, час і місце судового засідання повідомлявся належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа до його електронного кабінету.

Крім того, у встановлений судом строк відповідач ТОВ «Київський економіко-правовий ліцей» не скористався своїм правом на подання відзиву, тому відповідно до частини восьмої статті 178 ЦПК України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За загальним правилом частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

З огляду на викладене, суд вважає за можливе проводити розгляд справи у відсутність учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Отже, оскільки учасники справи в судове засідання, в якому ухвалено це рішення, не з`явились, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Вивчивши матеріали справи та дослідивши надані докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з наступного.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. При цьому статтею 3 КЗпП України встановлено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Суд установив, що наказом ТОВ «Київський економіко-правовий ліцей» від 15 жовтня 2024 року № 24-ОК "Про прийняття на роботу" ОСОБА_1 прийнято на роботу з 16 жовтня 2024 року до основного підрозділу на посаду вчителя закладу загальної середньої освіти (код КП 2320) з предмета «Зарубіжна література».

Згідно з відомостями з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-7) ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з жовтня 2024 року перебуває у трудових відносинах з ТОВ «Київський економіко-правовий ліцей» (код ЄДРПОУ 45574841), при цьому з липня 2025 року заробітна плата позивачу не нараховувалась та не виплачувалась.

26 вересня 2025 року позивач направив на адресу місцезнаходження ТОВ «Київський економіко-правовий ліцей» заяву про звільнення з посади за згодою сторін, що підтверджується описом вкладення у цінний лист, накладною та квитанцією про оплату поштового відправлення.

Проте вищевказане поштове відправлення відповідачем отримано не було та 12 жовтня 2025 року повернуто відправнику у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання, що підтверджується даними відстеження поштового відправлення № 0411200249356, наказ про звільнення позивача роботодавець не видав, будь-якої відповіді на заяву не надав.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, вільний вибір виду діяльності.

Згідно зі статтею 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року та набрала чинності 11 вересня 1997 року, нікого не можна тримати в рабстві або в підневільному стані. Ніхто не може бути присилуваний виконувати примусову чи обов`язкову працю.

Конституційний Суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю Конституційний Суд України розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і роботодавцем, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а роботодавець зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За змістом статті 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Відповідно до частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема, угода сторін (пункт 1) та розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39) (пункт 4).

Частиною першою статті 38 КЗпП України визначено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2022 року у справі № 369/1906/18 (провадження № 61-1706св22) зазначено, що праву працівника на розірвання трудового договору за власним бажанням за умови попередження роботодавця за два тижні відповідно до частини першої статті 38 КЗпП України кореспондується обов`язок роботодавця оформити відповідним наказом звільнення та виконати обов`язки, визначені статтями 47, 116 КЗпП України. Чинне законодавство не визначає випадки, у яких роботодавець може відмовити працівнику у звільненні за власним бажанням, отже роботодавець не може відмовити працівнику у звільненні за його бажанням у разі подання ним відповідної заяви за два тижні до такого звільнення.

Згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Як вже встановлено судом, 26 вересня 2025 року позивач направив на адресу місцезнаходження роботодавця заяву про звільнення з посади за згодою сторін, однак відповідач жодним чином на неї не відреагував, наказ про звільнення не видав.

Припинення трудового договору за угодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України можливе лише за взаємною згодою працівника і роботодавця щодо припинення трудових відносин та їх дати. Оскільки роботодавець на заяву позивача не відреагував і згоди на припинення трудового договору не висловив, угоди сторін про припинення трудового договору не досягнуто, а тому підстави для припинення трудових відносин за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України відсутні. Такої вимоги позивач і не заявляв, обґрунтувавши позов частиною першою статті 38 КЗпП України.

Разом з тим частина перша статті 38 КЗпП України не встановлює до попередження роботодавця про розірвання трудового договору інших вимог, окрім письмової форми та двотижневого строку. Визначальним для розірвання трудового договору на цій підставі є письмово виражене та доведене до відома роботодавця волевиявлення працівника на припинення трудових відносин.

Заява позивача від 26 вересня 2025 року містить однозначне волевиявлення на припинення трудового договору, а зазначення в ній згоди сторін як підстави звільнення не змінює суті цього волевиявлення і не ставить його реалізацію в залежність від згоди роботодавця, який у жодний спосіб на заяву не відреагував і не висловив заперечень проти звільнення працівника.

Надалі позивач підтвердив намір припинити трудовий договір саме з власної ініціативи, звернувшись до суду з позовом про визнання трудових відносин припиненими на підставі частини першої статті 38 КЗпП України, а в клопотанні про уточнення позовних вимог від 20 березня 2026 року прямо зазначив про звільнення за власним бажанням.

Тому суд, вирішуючи спір на цій підставі, вирішує справу в межах заявлених позовних вимог відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України.

Неотримання відповідачем поштового відправлення, направленого за його місцезнаходженням, відомості про яке містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, є наслідком поведінки самого роботодавця і не може покладати на працівника негативні наслідки у вигляді неможливості реалізувати право на звільнення.

Допитаний у судовому засіданні як свідок директор ТОВ «Київський економіко-правовий ліцей» ОСОБА_2 пояснив, що звільнити позивача не має можливості, оскільки триває досудове розслідування, у межах якого вилучено документи, печатки та ключі підприємства.

За встановлених у справі обставин положення закону щодо письмового попередження роботодавця про бажання працівника звільнитися нівелюється, а іншого порядку звільнення з ініціативи працівника чинне законодавство не передбачає.

При цьому припинення трудових правовідносин має безпосередній вплив на можливість реалізації прав на зайнятість (не заборонену законодавством діяльність осіб, пов`язану із задоволенням їх особистих та суспільних потреб з метою одержання доходу (заробітної плати) у грошовій або іншій формі) та працевлаштування на роботі (посаді).

Верховний Суд у постанові від 09 листопада 2022 року у справі № 761/20061/21 (провадження № 61-5378св22) дійшов висновку, що у разі невирішення роботодавцем заяви працівника про звільнення ефективним способом захисту його прав є визнання трудових відносин припиненими на підставі частини першої статті 38 КЗпП України.

Визначаючи дату припинення трудових відносин, суд виходить з того, що трудовий договір на підставі частини першої статті 38 КЗпП України розривається після спливу двотижневого строку з дня письмового попередження роботодавця. Заява позивача, направлена за місцезнаходженням роботодавця, відомості про яке містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, не була отримана відповідачем з причин, які залежали виключно від нього, і 12 жовтня 2025 року повернута відправнику у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання. Отже, не пізніше цієї дати роботодавець вважається таким, що попереджений про розірвання трудового договору, а двотижневий строк попередження сплинув 26 жовтня 2025 року.

За таких обставин визначена позивачем в уточнених позовних вимогах дата припинення трудових відносин - 26 жовтня 2025 року - відповідає вимогам частини першої статті 38 КЗпП України.

Частиною другою статті 5 ЦПК України встановлено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

З огляду на викладене та виходячи з того, що пред`явлення позову по суті спрямоване на припинення трудових правовідносин між ОСОБА_1 та ТОВ «Київський економіко-правовий ліцей», суд дійшов висновку, що ефективним та таким, що не суперечить закону, у цьому випадку є такий спосіб захисту, як визнання припиненими трудових відносин між позивачем та ТОВ «Київський економіко-правовий ліцей» на підставі частини першої статті 38 КЗпП України з 26 жовтня 2025 року.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідач ТОВ «Київський економіко-правовий ліцей», не надавши відзиву до суду, наведених позивачем обставин не спростував.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання ГУ ПФУ в м. Києві внести до реєстру застрахованих осіб відомості про припинення трудових відносин та клопотання цього відповідача про закриття провадження у справі в цій частині суд зазначає таке.

ГУ ПФУ в м. Києві не є стороною трудових правовідносин між позивачем та ТОВ «Київський економіко-правовий ліцей», а позивачем не надано доказів того, що він звертався до цього органу щодо внесення відомостей до реєстру застрахованих осіб і що ГУ ПФУ в м. Києві вчинило дії чи допустило бездіяльність, якими порушено його права. За змістом статей 15, 16 ЦК України судовому захисту підлягає порушене, невизнане або оспорене право, тому за відсутності порушення прав позивача з боку цього відповідача підстави для покладення на нього обов`язку вчинити дії відсутні.

Крім того, рішення суду про визнання трудових відносин припиненими, яке набрало законної сили, саме по собі є підставою для внесення відповідних відомостей до державних реєстрів, що узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 січня 2024 року у справі № 333/3177/22 (провадження № 61-9675св23), згідно з яким рішення суду про визнання трудових відносин припиненими і є підставою для внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Отже, у задоволенні позовної вимоги до ГУ ПФУ в м. Києві слід відмовити.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин справи, досліджених у судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Крім того, частиною п`ятою статті 265 ЦПК України передбачено, що у резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

Згідно з частиною першою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовну вимогу немайнового характеру до ТОВ «Київський економіко-правовий ліцей» по суті задоволено, з цього відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтею 43 Конституції України, статтею 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтями 3, 4, 5-1, 21, 22, 36, 38, 47 КЗпП України, статтями 15, 16 ЦК України, статтями 2, 5, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, 128, 133, 141, 178, 223, 247, 258, 259, 263-268, 273, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати припиненими трудові відносини ОСОБА_1 з Товариством з обмеженою відповідальністю «Київський економіко-правовий ліцей» з 26 жовтня 2025 року у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 з посади вчителя закладу загальної середньої освіти Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський економіко-правовий ліцей» за власним бажанням на підставі частини першої статті 38 Кодексу законів про працю України.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський економіко-правовий ліцей» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Відомості щодо учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Київський економіко-правовий ліцей», код ЄДРПОУ 45574841, місцезнаходження: 03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 3, офіс № 704;

відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, код ЄДРПОУ 42098368, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л. М. Ішуніна