Decision № 140354570, 06.10.2026, Kharkiv District Administrative Court

Харківський окружний адміністративний суд61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2026 р. № 520/29212/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панова М.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, треті особи - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Харківське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, треті особи - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Харківське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у виконавчому провадженні № 80581964, що полягає у невжитті передбачених статтями 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження» заходів щодо порядку виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05.11.2025 у справі № 200/7544/25 в частині зобов`язання Головного управління ПФУ в Донецькій області відновити виплату ОСОБА_1 пенсії в розмірі, визначеному з урахуванням висновків суду;

- зобов`язати державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України вжити у виконавчому провадженні № 80581964 передбачені статтями 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження» заходи щодо порядку виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05.11.2025 у справі № 200/7544/25 в частині зобов`язання Головного управління ПФУ в Донецькій області відновити виплату ОСОБА_1 пенсії в розмірі, визначеному з урахуванням висновків суду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувана бездіяльність відповідача, що полягає у невжитті передбачених статтями 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження» заходів щодо порядку виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05.11.2025 у справі № 200/7544/25 в частині зобов`язання Головного управління ПФУ в Донецькій області відновити виплату ОСОБА_1 пенсії в розмірі, визначеному з урахуванням висновків суду, є протиправною.

Представником відповідача надано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, та зазначає, що діяв в межах повноважень та згідно норм чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши повідомлені сторонами обставини, суд виходить з таких підстав та мотивів.

Судом встановлено, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 05.11.2025 у справі № 200/7544/25 Головне управління ПФУ в Донецькій області (далі Боржник) зобов`язано здійснити з 01.09.2025 перерахунок та виплату ОСОБА_1 (далі - Стягувач) пенсії у розмірі, визначеному виходячи із заробітної плати, одержаної за роботу в зоні відчуження, без обмеження максимальним розміром, визначеним статтею 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року № 3668-VI, статтею 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII, виплатити суму недоотриманої пенсії з урахуванням виплачених сум.

Рішення суду набрало законної сили 17.02.2026.

Відповідно до рішення суду до 31.08.2025 розрахований ГУ ПФУ розмір пенсії без обмеження максимальним розміром, визначеним статтею 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року № 3668-VI, статтею 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII, становив 41 435,02 грн, а з урахуванням обмеження максимальним розміром 23 610,00 грн.

Таким чином, Боржник на виконання рішення суду від 05.11.2025 у справі № 200/7544/25 мав з 01.09.2025 здійснити перерахунок та виплату Стягувачу пенсії у розмірі 41 435,02 грн.

За заявою Стягувача головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень УЗПВР у Донецькій області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Бойницькою О.А. 23.03.2026 відкрите виконавче провадження № 80581964 щодо примусового виконання рішення суду та наданий Боржнику 10-денний строк для добровільного виконання рішення суду.

За інформацією Головного управління ПФУ від 19.08.2026 (лист № 0500-0507-5/86213), наданою у відповідь на вимогу державного виконавця у виконавчому провадженні № 80581964, Стягувачу щомісячно виплачується пенсія у розмірі 12 392,13 грн, тоб то у розмірі, що виплачувався до звернення до суду та ухвалення судового рішення (з урахуванням індексації з 01.03.2026).

Як вбачається з копії Рішення Відповідача № 914260820170 від 21.02.2026 ОСОБА_1 перераховано пенсію та визначено її розмір з 01.09.2025 41 435,02 грн, з 01.01.2026 41 505,22 грн.

З 01.03.2026 розмір призначеної ОСОБА_1 пенсії перераховано на підставі постанови КМ України від 25.02.2026 № 236 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році» і з урахуванням рішення суду від 05.11.2025 у справі № 200/7544/25 Рішенням № 914260820170 від 28.02.2026 ОСОБА_1 визначено розмір пенсії з 01.03.2026 у сумі 44 100,22 грн, до виплати 32 433,07 грн.

Попри здійснений на виконання рішення суду перерахунок пенсії Боржник продовжує її виплату у розмірі, у якому вона виплачувалась до звернення до суду та ухвалення рішенні.

Тобто, Боржник станом на 14.09.2026 не виконав рішення суду в частині відновлення її виплати.

Листом від 06.08.2026 (лист № 0500-0507-5/82372) Боржник фактично визнав факт невиконання рішення суду у добровільному порядку, у тому числі, факт невиконання вимоги державного виконавця.

Попри те, що Боржник протягом майже 7 місяців не виконує рішення суду, що набрало законну силу, державний виконавець не вживає передбачених законом дій щодо організації примусового його виконання, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Верховним Судом уже сформована судова практика щодо застосування цих положень Основного Закону України, зокрема, у постановах від 14 серпня 2018 року у справі № 826/4174/16, від 18 жовтня 2018 року у справі № 802/2135/17-а, від 22 січня 2019 року у справі № 813/142/16, від 11 листопада 2020 року у справі № 191/1169/16-а(2-а/191/7/17), від 18 травня 2022 року у справі № 140/279/21, від 1 червня 2022 року у справі № 640/25836/20 та від 27 липня 2022 року у справі № 540/606/20.

Згідно з параграфом 4 Національної стратегії у сфері прав людини, затвердженої Указом Президента України від 24 березня 2021 року № 119/2021, до стратегічних цілей у сфері прав людини віднесено забезпечення кожному в Україні доступу до справедливого та ефективного судового розгляду незалежним і безстороннім судом, а також наявність ефективних механізмів виконання судових рішень.

Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Також, Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 7 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).

Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Аналогічні положення містяться у статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 КАС України.

Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 23 квітня 2020 року у справі №560/523/19, від 1 лютого 2022 року у справі 420/177/20 та від 18 травня 2022 року у справа №140/279/21.

В адміністративному судочинстві обов`язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов`язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов`язковості судового рішення.

Зазначені висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 1 лютого 2022 року у справі №420/177/20 та ухвалах від 26 січня 2021 року у справі №611/26/17, від 7 лютого 2022 року у справі №200/3958/19-а.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2026 № 1404-VIII (далі Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно статті 2 Закону № 1404-VIII до основних засад виконавчого провадження віднесено, крім іншого,: верховенство права, обов`язковості виконання рішень, законність, диспозитивність, справедливість, неупередженість та об`єктивність.

Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії, регламентується статтею 63 Закону № 1404-VIII.

Відповідно до статті 63 Закону № 1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів та попередження про кримінальну відповідальність.

Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Відповідно до статті 75 Закону № 1404-VIII у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Згідно з статтею 76 Закону України «Про виконавче провадження» за невиконання законних вимог виконавця, порушення вимог цього Закону винні особи несуть відповідальність відповідно до закону.

Як вбачається з АСВП, станом на 14.09.2026 державний виконавець попри невиконання Боржником без поважних причин рішення суду не вжив передбачених законом заходів до Боржника та його посадових осіб.

При цьому, державний виконавець посилається на неможливість виконання Боржником судового рішення у зв`язку з відсутністю відповідного бюджетного фінансування, внаслідок чого застосування заходів, визначених, статтями 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження», є недоцільним, у зв`язку з чим дії примусового характеру державним виконавцем не вживалися.

Разом з цим, таке обґрунтування бездіяльності державного виконавця не відповідає вимогам матеріального права та обставина справи.

Державний виконавець не врахував, що Боржником не виконується рішення суду в частині відновлення виплати Стягувачу поточної пенсії у розмірі, визначеному на виконання рішення суду. При цьому, ані державний виконавець, ані Боржник не послалися на жодну норму закону, яка б ставила виконання рішення суду про виплату призначеної Стягувачу пенсії у залежність від окремого бюджетного фінансування. Аналогічно, ані Боржником, ані державним виконавцем не доведено, що Боржник не отримує відповідне бюджетне фінансування для виплати Стягувачу поточної пенсії.

Таким чином, Боржник не довів, що не виплачує Стягувачу поточну пенсію через відсутність відповідного бюджетного фінансування, а відтак не виконує рішення суду з поважних причин.

Як зазначає позивач у позові, державний виконавець жодного разу не перевірив стан виконання Боржником рішення суду про відновлення виплати Стягувачу пенсії у розмірі, визначеному на виконання рішення суду.

Попри відсутність поважності причин невиконання рішення суду, державний виконавець не вживає заходи, передбачені статтями 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження».

Верховний Суд у постанові від 16.07.2026 у справі № 320/60179/24 вкотре нагадав, що відповідно до правових позицій Конституційного Суду України держава не може відмовлятися від виконання взятих на себе соціальних зобов`язань або ставити їх виконання у залежність від бюджетних можливостей. У рішеннях Конституційного Суду України неодноразово наголошувалося, що відсутність бюджетних коштів не може бути підставою для невиконання державою обов`язків щодо забезпечення гарантованих законом соціальних прав, а підзаконні нормативні акти не можуть звужувати зміст та обсяг прав, установлених законом.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Конституційний Суд України у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007, а також від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 і від 7 листопада 2018 року № 9-р/2018 послідовно виходив із того, що держава не може ставити реалізацію гарантованих законом соціальних прав у залежність від бюджетних призначень чи наявності фінансових ресурсів, а також не вправі шляхом підзаконного регулювання або бюджетного законодавства звужувати зміст та обсяг соціальних гарантій, установлених законом. Допустимість зміни механізму реалізації соціальних прав не означає можливості позбавлення особи самого змісту такого права або відмови держави від виконання взятих на себе соціальних зобов`язань.

Крім того, нараховані суми пенсії становлять майновий інтерес особи, який підлягає захисту відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Практика Європейського суду з прав людини послідовно виходить із того, що якщо законодавство держави передбачає право особи на отримання певної соціальної виплати та виконано всі умови для її отримання, таке право становить майно у розумінні зазначеної статті Конвенції.

Право на пенсію включається в поняття «майно» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством. Конституція України, Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» гарантує всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.

У справі «Трегубенко проти України» (заява № 61333/00, пункт 53) Суд вказав, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, зокрема «інтерес суспільства» та «умови, передбачені законом».

У цьому контексті суд зазначає, що після нарахування сум пенсії держава не вправі шляхом прийняття підзаконного нормативно-правового акта змінювати умови реалізації права на їх отримання або відтерміновувати їх виплату на невизначений строк через відсутність бюджетних коштів. Інше тлумачення означало б можливість фактичного нівелювання законодавчо гарантованого права на пенсійне забезпечення шляхом прийняття підзаконних актів, що суперечить принципу верховенства права та принципу юридичної визначеності.

За таких обставин, невжиття державним виконавцем заходів, передбачених Законом України «Про виконавче провадження» щодо порядку виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, не відповідає норма статті 19 Конституції України, за якими органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Позивач вважає, що не вживши заходів, передбачених статтями 63,75 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець діяв не у порядку, визначеному законом, що є протиправним та таким, що порушує його права, як сторони виконавчого провадження.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 14, 243-246, 271-272, 287, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (вул. Ярослава Мудрого, буд. 26, м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61024, ЄДРПОУ 45752470), треті особи - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (пл. Соборна, буд. 3, м. Слов`янськ, Краматорський р-н, Донецька обл., 84122, ЄДРПОУ 13486010), Харківське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України (вул. Ярослава Мудрого, буд. 26, м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61024, ЄДРПОУ 45752470) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у виконавчому провадженні № 80581964, що полягає у невжитті передбачених статтями 63,75 Закону України «Про виконавче провадження» заходів щодо порядку виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05.11.2025 у справі № 200/7544/25 в частині зобов`язання Головного управління ПФУ в Донецькій області відновити виплату ОСОБА_1 пенсії в розмірі, визначеному з урахуванням висновків суду.

Зобов`язати державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України вжити у виконавчому провадженні № 80581964 передбачені статтями 63,75 Закону України «Про виконавче провадження» заходи щодо порядку виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05.11.2025 у справі № 200/7544/25 в частині зобов`язання Головного управління ПФУ в Донецькій області відновити виплату ОСОБА_1 пенсії в розмірі, визначеному з урахуванням висновків суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.М.Панов