Decision № 140299342, 02.10.2026, Zaporizhzhia District Court of Zaporizhzhia Oblast

Єдиний унікальний номер 317/3301/26

Провадження № 2/317/1807/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Качана А.В.

за участі:

секретаря судового засідання Хижняк Д.Г.

позивача ОСОБА_1

представника відповідача в режимі відеоконференції Боголіп Ю.В.

розглянувши у залі суду у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення не виплачених при звільненні матеріальної допомоги та середнього заробітку, -

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького районного суду Запорізької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення не виплачених при звільненні матеріальної допомоги та середнього заробітку.

І. Стислий виклад позиції сторін.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що вона працювала на посаді оператора станційного технологічного центру оброблення поїзної інформації та перевізних документів станції Канцерівка станції Запоріжжя ІІ Запорізького регіонального відділу організації роботи станції виробничого штату виробничого підрозділу «Служба роботи станції» регіональної філії «Придніпровська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця», звідки її було звільнено 06.04.2026 за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за. Стаж роботи на залізничному транспорті станом на день звільнення становив 39 років 8 місяці та 8 дні.

Зазначає, що роботодавцем не було дотримано вимоги статті 116 КЗпП України, оскільки з позивачем не проведено остаточного розрахунку в день її звільнення (06.04.2026), як того вимагає законодавство, зокрема їй не були виплачені належні та гарантовані до виплати кошти відповідно до норм діючого у виробничому підрозділі «Служба роботи станції» регіональної філії «Придніпровська залізниця» колективного договору, зокрема: одноразова матеріальна допомога в розмірі трьох середньомісячних заробітків, додаткова матеріальна допомога в розмірі п`яти середньомісячних заробітків.

Просить суд стягнути з відповідача на користь позивача не виплачених при звільненні одноразової матеріальної допомоги в розмірі трьох середньомісячних заробітків в сумі 48596,28 грн.; додаткової матеріальної допомоги в розмірі п`яти середньомісячних заробітків в сумі 80993,80 грн. та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який становить 29282,41грн., але дану позовну вимогу просить задовольнити з розрахунку станом на день ухвалення рішення.

У відзиві на позов представник відповідача заперечувала проти задоволення позову з наступних підстав.

Зазначає, що 06.04.2026 позивачка була звільнена з посади оператора станційного технологічного центру оброблення поїзної інформації та перевізних документів за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію пільгових умовах. У наказі про звільнення позивачки прямо зазначено, що виплатити ОСОБА_1 одноразову матеріальну допомогу у розмірі 3 середньомісячних заробітків та додаткову матеріальну допомогу у розмірі 5 середньомісячних заробітків за сумлінну працю на залізничному транспорті відповідно до п.3.1.18 Колективного договору залізниці. Виплати здійснити за окремим регулюючим документом АТ «Укрзалізниця».

В умовах дії воєнного стану АТ "Укрзалізниця" для збалансування доходів та витрат змушена була переходити до жорсткого регулювання всіх видів ресурсів, у тому числі витрат на персонал шляхом введення режиму простою працівників, обмеження таких виплат як матеріальна допомога, одноразові заохочення та інші компенсаційні виплати. В таких умовах можливості компанії здійснювати інші виплати вкрай обмежені, тому АТ "Укрзалізниця" вимушено приймає складні та непопулярні рішення.

На виконання рішення правління від 14.03.2022 №Ц-54/31 Ком.т п.1.1.4 додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, були призупинені. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління.

Згідно Витягу з протоколу №Ц-85/44 Ком.т засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 17.07.2023 ( № Ц-58/508-2023 від 24.07.2023)) прийнято рішення здійснити нарахування та виплату працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнились / будуть звільнені у період з січня до грудня 2023 року (включно), одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільнені працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті відповідно до п. 3.2.21 Галузевої угоди, виплати яких були призупинені відповідно до підпункту 1.1.4 пункту 1.1 рішення правління від 14.03.2022 (протокол №Ц-54/31 Ком.т.).

Нарахування та виплату матеріальної допомоги, зазначеної у пункті 26.1 цього рішення, проводити в хронологічній послідовності відповідно до її виникнення згідно з графіком погашення.

Зазначає, що враховуючи те, що у зв`язку з веденим воєнним станом було призупинено дію пунктів колективного договору щодо одноразової матеріальної допомоги, то зі сторони відповідача не має порушень умов колективного договору, так як призупинення дії пунктів договору відповідає ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 року.

Оскільки 17.07.2023 було прийнято АТ «Укрзалізниця» рішення про відновлення виплат одноразової матеріальної допомоги, які були призупинені встановлено, що нарахування та виплату матеріальної допомоги, зазначеної у пункті 26.1 цього рішення буде проводитись в хронологічній послідовності відповідно до її виникнення, починаючи з жовтня 2023 року згідно з графіком погашення.

Щодо розрахунку суми позову зазначив, що розрахована сума одноразової та додаткової матеріальної допомоги, яка виплачується при звільненні працівника вперше з роботи за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, згідно п.1, п.2 «Розрахунку ціни позову ОСОБА_1 до АТ «Укрзалізниця про стягнення невиплачених при звільненні коштів», є невірною, так як середньомісячний розмір для розрахунку визначений на підставі довідки про середню зарплату за два місяці.

Розраховуючи середньомісячну заробітну плату Позивачка посилається на довідку про середню заробітну плату, що не відповідає постанові КМУ від 08.09.2023 №957.

Згідно довідки від 30.04.2026 №125, яка відповідає постанові КМУ від 08.09.2023 №957, середня заробітна плата становить 12 875,63 грн.

Таким чином, сума, яка має бути визначена на підставі наказу від 06.04.2026 за № НОКР-3-283/ОС як: одноразова матеріальна допомога 3х12875,63=38626,89 грн. додаткова матеріальна допомога 5х12875,63= 64378,15 грн. Разом складає 103005,04 грн.

Просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі у зв`язку з передчасністю позовних вимог. Зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, у разі якщо суд дійде висновку про наявність підстав для задоволення позову. Докази направлення відзиву на позовну заяву будуть надані в судове засідання.

У поданих до суду додаткових поясненнях представник відповідача зазначила, що витягом з протоколу № Ц-1-1.5-25/47-25 засідання штабу АТ «Українська залізниця» з ефективності від 28.03.2025 року щодо розроблення плану дій з операційної ефективності АТ «Українська залізниця» та у зв`язку з проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності товариства прийняте рішення: що починаючи з 01.04.2025 року та до окремого рішення керівництва виплату одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті призупинити.

Про зазначене рішення засідання штабу АТ «Українська залізниця» з ефективності від 28.03.2025 року за № Ц-1-1.5-25/47-25, АТ «Українська залізниця» листом №Ц-1.5-25/122-25 від 04.04.2025 року довела до відома керівників регіональних філій, філій АТ «Українська залізниця».

Отже, зупинення дії окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті на підставі рішення засідання штабу АТ «Українська залізниця» з ефективності від 28.03.2025 року за № Ц-1-1.5-25/47-25, АТ «Українська залізниця» вчинено у законний спосіб.

На період призупинення виплат керуючись графіком виплати працівникам АТ «Укрзалізниця» одноразової матеріальної допомоги при виході на пенсію за 2024 рік та спільним роз`ясненням з Профспілкою залізничників і транспортних будівельників України від 06.09.2022 року № Ц/ З-91/1459/Цпроф/30- 22, право на отримання основної та додаткової матеріальної допомоги зберігається на весь період дії воєнного стану та протягом 2-ох місяців (а6о терміну передбаченого колективним договором), починаючи з дати припинення а6о скасування режиму воєнного стану. При стабілізації фінансового стану товариства зазначені виплати будуть відновлені першочергово.

Зазначене рішення судом не визнано незаконним. Крім того, АТ «Укрзалізниця» 01.03.2022 року на своїй офіційній сторінці (https://www.uz.gov.ua/press_center/up_to_date_topic/583964/) було зроблено оголошення про настання з 24.02.2022 року для АТ «Укрзалізниця» обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), які об`єктивно можуть унеможливити належне та своєчасне виконання зобов`язань, передбачених умовами договорів (контрактів, угод тощо).

За таких обставин, зважаючи на те, що військова агресія російської федерації проти України це офіційно визнаний форс-мажор та у зв`язку з введенням воєнного стану на території України, відповідач звільнений від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, у тому числі (ст. 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»), а позовні вимоги Позивача в частині стягнення матеріальної допомоги при звільнені на пенсію вперше у розмірі 48 596,28 грн. та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті при звільненні на пенсію вперше у розмірі 80 993,80грн та середнього заробітку у розмірі 29 282,41 грн є передчасними.

Зазначає, що у разі, якщо суд прийде до висновку про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, просить суд зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи. Інші процесуальні дії у справі.

11.06.2026 ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження та призначено справу до розгляду по суті.

29.06.2026 представник відповідача подала до суду відзив на позовну заяву.

10.08.2026 представник відповідача подала до суду додаткові пояснення у справі.

Позивач в судовому засіданні підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог з підстав, зазначених у відзиві та додаткових письмових поясненнях на позовну заяву.

28.09.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення у зв`язку з чим у справі оголошено перерву до 02.10.2026 до 16 год. 20 хв.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.

Суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні правовідносини.

Позивач ОСОБА_1 працювала на посаді оператора станційного технологічного центру оброблення поїзної інформації та перевізних документів станції Канцерівка станції Запоріжжя ІІ Запорізького регіонального відділу організації роботи станції виробничого штату виробничого підрозділу «Служба роботи станції» регіональної філії «Придніпровська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця», звідки її було звільнено 06.04.2026 за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком (на підставі статті 38 КЗпП України) що підтверджується наказом від 06.04.2026 № НОКР-3-283/ОС (а.с. 12).

Наказом від 06.04.2026 № НОКР-3-283/ОС постановлено визначити ОСОБА_1 одноразову матеріальну допомогу у розмірі 3 середньомісячних заробітків та додаткову матеріальну допомогу у розмірі 5 середньомісячних заробітків за сумлінну працю на залізничному транспорті відповідно до п. 3.1.18 Колективного договору залізниці. Виплати здійснити за окремим регулюючим документом АТ «Укрзалізниця».

Відповідно до трудової книжки ОСОБА_1 стаж її роботи на залізничному транспорті станом на день звільнення становив 39 років 8 місяці та 8 дні., що відображено у трудовій книжці (серія НОМЕР_1 ) (а.с. 16-21).

Між регіональної філії «Придніпровська залізниця» (далі - Адміністрація) та Дорожною профспілковою організацією Придніпровської залізниці (далі - Дорпрофсож Придніпровської залізниці) укладено колективний договір на 2007-2015 роки (зі змінами та доповненнями), який діє по теперішній час.

В колективному договорі закріплено соціальні гарантії та пільги як для працюючих працівників, так і тих, хто звільняється з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, що підтверджується витягом з Колективного договору ДП «Придніпровська залізниця» на 2007-2015 роки (зі змінами та доповненнями), дія якого продовжена на 2026 рік спільною постановою керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» та президії Дорпрофсожу Придніпровської залізниці від 04.12.2025 №Н-32/27, № П-27-8г (а.с.22-23).

Абзацом 1 пункту 3.1.18 колективного договору ДП «Придніпровська залізниця» передбачено, що адміністрація виробничого підрозділу «Служба роботи станції» регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» зобов`язується при звільненні працівників вперше з роботи за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, виплачувати одноразову матеріальну допомогу в залежності від стажу роботи в галузі: - до 5 років - 1 середньомісячний заробіток; - від 5 до 10 років - 2 середньомісячні заробітки; - більше 10 років - 3 середньомісячні заробітки.

Згідно абзацу 2-го пункту 3.1.18 Колективного договору ДП «Придніпровська залізниця» передбачено, що адміністрація виробничого підрозділу «Служба роботи станції» регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» зобов`язується у разі звільнення працівника за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (за віком, за віком на пільгових умовах, за вислугу років) протягом двох місяців після настання цього права виплачувати йому додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті в таких розмірах при стажі роботи в галузі: для чоловіків з 20 до 25 років, для жінок з 15 до 20 років - 1 середньомісячний заробіток; з 25 до 30 років для чоловіків, для жінок з 20 до 25 років - 2 середньомісячні заробітки; для чоловіків з 30 до 35 років, для жінок з 25 до 30 років - 3 середньомісячні заробітки; для чоловіків з 35 до 40 років, для жінок з 30 до 35 років - 4 середньомісячні заробітки; для чоловіків понад 40 років, для жінок понад 35 років - 5 середньомісячних заробітків.

Відповідно до довідки від 30.04.2026 №125, середня заробітна плата ОСОБА_1 розрахована з виплат заробітної плати за останні 12 календарних місяців роботи становить 12875,63 грн.

Відповідно до довідки від 30.04.2026 № 124 середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 623,03 грн.

Відповідачем не надано суду належних доказів виплати позивачу при звільненні одноразової матеріальної допомоги та додаткової матеріальної допомоги у розмірі встановленому колективним договором та зазначеному у наказі про звільнення.

IV. Застосовані норми права.

Згідно зі ст. 1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Статтею 117 КЗпП України, передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю та на своєчасне одержання винагороди за працю, що захищається законом.

Згідно зі статтею 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, умови та розміри інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат визначаються підприємствами у колективному договорі з дотриманням вимог законодавства.

За статтею 13 КЗпП України та статтею 5 Закону України «Про колективні договори і угоди», умови колективного договору є обов`язковими для роботодавця та працівників і підлягають виконанню сторонами у повному обсязі.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан. Згідно з пунктом 3 цього Указу у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.

15 березня 2022 року прийнято Закон № 2136-ІХ, яким визначені особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану».

У частинах першій та другій Закону № 2136-ІХ встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

V. Висновки суду.

Оскільки ОСОБА_1 працювала на АТ «Українська Залізниця» повних 39 років, їй відповідно до колективного договору, роботодавець зобов`язаний виплатити при звільненні одноразову матеріальну допомогу у розмірі 3 середньомісячних заробітків та додаткову матеріальну допомогу у розмірі 5 середньомісячних заробітків.

Матеріали справи не містять належних доказів виплати позивачу при звільненні одноразової матеріальної допомоги та додаткової матеріальної допомоги у розмірі встановленому колективним договором та зазначеному у наказі про звільнення.

Наказом (розпорядженням) № НОКР-3-383/ос від 06.04.2026 про припинення трудового договору (контракту), позивача ОСОБА_1 звільнено з роботи 06.04.2026 за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком (а.с.12).

У зазначеному наказі роботодавець визнав за позивачем право на виплату одноразової матеріальної допомоги у розмірі 3 середньомісячних заробітків та додаткової матеріальної допомоги у розмірі 5 середньомісячних заробітків за сумлінну працю на залізничному транспорті відповідно до п. 3.1.18 Колективного договору залізниці. Виплати здійснити за окремим регулюючим документом АТ «Укрзалізниця». Отже, відповідач визнав наявність передбачених Колективним договором підстав для здійснення таких виплат.

Будь-яких доказів того, що наказ про звільнення в цій частині був змінений, скасований або визнаний незаконним, суду не подано.

Таким чином, право позивача ОСОБА_1 на отримання зазначених виплат підтверджується не лише положеннями Колективного договору, а й індивідуальним актом роботодавця, який є обов`язковим для виконання.

Оскільки роботодавець не виплатив належну позивачу матеріальну допомогу при звільнення яка гарантована колективним договором, відповідно своїми діями роботодавець порушив вимоги статті 116 КЗпП України, й така матеріальна допомога підлягає стягненню в судовому порядку на користь позивача

Відповідно до п. 2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого постановою Кабінету Міністрів України

від 8 лютого 1995 р. № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати надання матеріальної (грошової) допомоги проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Відповідно до довідки від 30.04.2026 №125, середня заробітна плата ОСОБА_1 розрахована з виплат заробітної плати за останні 12 календарних місяців роботи становить 12875,63 грн.

Отже для обчислення розміру оплати матеріальної допомоги середньої заробітної плати ОСОБА_1 становить 12875,63 грн.

Як вбачається з доданого позивачем до позову розрахунку для обчислення розміру матеріальної допомоги позивач застосовує середню заробітну плату у розмірі 16198,78 грн., що є середньо арифметичним від розміру заробітної плати за останні два місяці роботи.

Такий розрахунок середньої заробітної плати є не вірним, оскільки суперечить п. 2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100.

З огляду на наведене суд погоджується з доводами представника відповідача про невірність розрахунку середньої заробітної плати ОСОБА_1 .

Отже для обчислення середньої заробітної плати ОСОБА_1 для виплати матеріальної (грошової) допомоги при звільненні ОСОБА_1 підлягає застосуванню розмір середньої заробітної плати за останні 12 календарних місяців роботи, що становить 12875,63 грн.

Оскільки позивач ОСОБА_1 працювала на залізниці повних 39 років, відповідно до 3.1.18 колективного договору ДП «Придніпровська залізниця» та наказу про звільнення від 06.04.2026 № НОКР-3-283/ОС відповідач був зобов`язаний виплатити позивачу при її звільненні одноразову матеріальну допомогу у розмірі 3 середньомісячних заробітків, що становить 38626,89 грн. (3 х 12875,63 грн. = 38626,89 грн.) та додаткову матеріальну допомогу у розмірі 5 середньомісячних заробітків що становить 64378,15 грн. (5 х 12875,63= 64378,15 грн.).

З огляду на наведене, суд приходить до висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню не виплачені при звільненні матеріальна допомога у розмірі 38626 грн. 89 коп. та додаткова матеріальна допомога у розмірі 64378 грн.15 коп.

При цьому, суд відхиляє заперечення представника відповідача, які грунтуються на посиланні на відповідне рішення Правління Акціонерного товариства «Українська залізниця», яким у період дії воєнного стану було призупинено здійснення відповідних виплат, а також на складний фінансово-економічний стан товариства з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі №211/7338/23 залишено без змін рішення судів попередніх інстанцій про визнання незаконним та скасування пункту 1.1.4 протокольного рішення Правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 Ком.т. у частині призупинення виплати матеріальної допомоги, передбаченої Галузевою угодою та колективними договорами.

Верховний Суд дійшов висновку, що зазначене рішення Правління було прийнято до набрання чинності Законом України № 2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», а тому не могло ґрунтуватися на його положеннях. Відповідач поставив вирішення питання про нарахування та виплати всіх належних працівникові (позивачу) від підприємства сум при звільненні (стаття 116 КЗпП України), в залежності від припинення або скасування режиму воєнного стану, а також у разі покращення фінансового стану АТ «Укрзалізниця», та за наявності відповідного рішення керівництва АТ «Укрзалізниця», тобто від певних об`єктивних та суб`єктивних обставин, без визначення конкретних термінів для виконання останнім своїх майнових зобов`язань, щодо нарахування та виплати позивачу вказаних сум, що є порушенням реалізації принципу легітимних очікувань у досягненні позивачем бажаного результату: нарахування та виплата всіх належних йому від підприємства сум при звільнені (стаття 116 КЗпП України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, суд при виборі і застосуванні норм права враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Отже, наведені відповідачем рішення Правління не можуть бути належною правовою підставою для невиконання обов`язків, встановлених Колективним договором.

Щодо доводів відповідача про складний фінансовий стан підприємства суд зазначає наступне.

Посилання відповідача на значні збитки підприємства, руйнування об`єктів інфраструктури та складний фінансовий стан також не можуть бути підставою для невиплати належних позивачу сум матеріальної допомоги.

Чинне трудове законодавство не передбачає можливості звільнення роботодавця від виконання грошових зобов`язань перед працівником у зв`язку зі скрутним фінансовим становищем.

Обов`язковість виконання умов колективного договору прямо передбачена статтею 5 Закону України «Про колективні договори і угоди», а тому відсутність коштів або погіршення фінансового стану підприємства не припиняє існуючих трудових прав працівника.

Відповідно до статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення провести з працівником повний розрахунок у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від роботодавця, повинна бути проведена у день звільнення.

Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних працівникові сум останній зобов`язаний виплатити середній заробіток за весь час затримки, але не більше ніж за шість місяців.

Суд приходить до висновку, що невиплата належних сум була наслідком свідомого рішення відповідача відкласти їх виплату до настання невизначених у майбутньому обставин (закінчення воєнного стану, покращення фінансового стану, прийняття окремого рішення керівництва).

Таке відкладення виконання грошового зобов`язання не передбачене законом, а тому свідчить про наявність вини роботодавця у розумінні статті 117 КЗпП України.

Такий підхід узгоджується із положеннями статей 3, 8 та частини сьомої статті 43 Конституції України, якими гарантовано право кожного на своєчасне одержання винагороди за працю, закріплено принцип верховенства права та визначено, що права і свободи людини є найвищою соціальною цінністю. Одним із елементів принципу верховенства права є правова визначеність, яка передбачає, що особа має законні очікування на своєчасне отримання належних їй виплат, а держава забезпечує ефективний судовий захист цього права.

З матеріалів справи встановлено, що право позивача на отримання одноразової матеріальної допомоги та додаткової матеріальної допомоги відповідач не лише не заперечував, а й офіційно визнав, видавши наказ про звільнення, у якому прямо зазначив як сам факт виникнення у позивача права на відповідні виплати, так і їх конкретний розмір. Отже, відповідач достеменно знав про існування свого грошового зобов`язання, його розмір та встановлений законом строк виконання.

Незважаючи на це, відповідач свідомо не виконав покладений на нього законом обов`язок провести повний розрахунок у день звільнення, поставивши виконання власного грошового зобов`язання у залежність від припинення воєнного стану, покращення фінансового стану товариства та прийняття відповідного рішення органами управління АТ «Українська залізниця». При цьому такі обставини не передбачені трудовим законодавством як підстави для відстрочення проведення остаточного розрахунку або звільнення роботодавця від відповідальності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.10.2022 у справі №905/857/19 зазначила, що заробітна плата не є відповідальністю в розумінні ст. 617 ЦК України, від якої роботодавець може бути звільнений внаслідок випадку або непереборної сили.

Суд також враховує, що відповідач є професійним учасником трудових правовідносин, одним із найбільших роботодавців України, який має належне кадрове, фінансове та юридичне забезпечення своєї діяльності і зобов`язаний забезпечувати неухильне додержання вимог трудового законодавства. Саме тому відповідач повинен був усвідомлювати неправомірність невиконання покладеного на нього законом обов`язку щодо проведення повного розрахунку при звільненні працівника, а також об`єктивно передбачати настання визначених статтею 117 КЗпП України правових наслідків у вигляді обов`язку сплатити працівникові середній заробіток за весь час затримки розрахунку.

Суд також враховує, що відповідні зміни щодо призупинення таких виплат не були внесені до колективного договору на момент звільнення ОСОБА_1 .

Ризик неправильного тлумачення або застосування норм трудового законодавства, прийняття внутрішніх управлінських рішень чи виникнення фінансових труднощів покладається виключно на роботодавця як сторону трудових правовідносин, яка організовує свою господарську діяльність, а тому не може перекладатися на працівника шляхом обмеження гарантованих законом трудових прав або зменшення передбаченої законом відповідальності.

Посилання відповідача на складний фінансовий стан товариства, дію воєнного стану чи необхідність прийняття окремого рішення органами управління АТ «Українська залізниця» не можуть бути визнані винятковими обставинами, що виправдовують невиконання імперативних вимог трудового законодавства або свідчать про очевидну неспівмірність між розміром невиплачених сум і розміром відповідальності, встановленої законом. Такі обставини належать до сфери господарського ризику роботодавця і не можуть погіршувати правове становище працівника чи обмежувати гарантоване законом право на повне відшкодування наслідків порушення його трудових прав.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд зазначає наступне.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 29282,41? грн., яку позивач розрахувала станом на день подачі позову, але просила стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі який становитиме на день ухвалення рішення суду.

В даному випадку суд не може не погодитись з вимогами представника відповідача щодо зменшення розміру середнього заробітку, а тому беручи до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи, для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин, виходячи з правової визначеності, добросовісності, справедливості та пропорційності, суд вважає за необхідне зменшити розмір відшкодування середнього заробітку при звільненні позивача, саме з моменту звільнення у розмірі зазначеному відповідачем (за 47 днів), а саме 29282 грн. 41 коп. (623,03х47робочих днів= 29282,41 грн.)

Аналогічна позиція викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України саме сторона, яка посилається на певні обставини як на підставу своїх вимог або заперечень, повинна довести їх існування.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених законом випадках.

За змістом статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Предметом розгляду у даній справі є наявність у позивача права на отримання одноразової матеріальної допомоги та додаткової матеріальної допомоги, передбачених пунктом 3.1.18 Колективного договору, виникнення у відповідача обов`язку здійснити відповідні виплати при звільненні позивача, факт невиконання такого обов`язку, а також наявність підстав для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України.

Суд звертає увагу, що відповідно до положень Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни до колективного договору, його припинення або визнання недійсним здійснюються у порядку, визначеному законодавством. До моменту визнання колективного договору недійсним або нечинним у встановленому законом порядку він є чинним локальним нормативним актом, обов`язковим для роботодавця та працівників відповідно до статті 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» та статті 13 Кодексу законів про працю України.

Такий підхід відповідає принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленому статтею 13 ЦПК України, відповідно до якого саме позивач визначає предмет і підстави позову, а суд не наділений повноваженнями змінювати предмет спору або вирішувати питання, які не були поставлені на його розгляд.

Суд також враховує, що відповідач не заперечував щодо чинності Колективного договору як локального нормативного акта, не надав суду жодного судового рішення, яким цей договір або його окремі положення були б визнані недійсними чи нечинними, а також не довів існування будь-якого спору щодо чинності пункту 3.1.18 Колективного договору, який є підставою заявлених позовних вимог.

Судом установлено, що відповідач, всупереч вимогам статей 47, 116, 117 КЗпП України, статті 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» та умовам пункту 3.1.18 Колективного договору, не здійснив з позивачем повного розрахунку в день його звільнення, не виплатив належні йому одноразову матеріальну допомогу та додаткову матеріальну допомогу, а також не довів існування передбачених законом підстав, які б звільняли його від виконання відповідного обов`язку чи виключали відповідальність, встановлену статтею 117 КЗпП України.

Доводи відповідача, покладені в основу заперечень проти позову, належними та допустимими доказами не підтверджені, спростовуються встановленими судом обставинами та не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права, у зв`язку із чим не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову.

Слід зазначити, що суд при ухваленні цього рішення надав правову оцінку всім обставинам, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, а також усім доводам сторін, що входять до предмета доказування та впливають на правильне застосування норм матеріального права.

Разом із тим суд не вбачає необхідності надавати окрему відповідь на кожний аргумент сторін, який не має вирішального значення для правильного вирішення спору або не впливає на висновки суду.

Такий підхід відповідає вимогам статті 263 ЦПК України, згідно з якою судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, а також узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду та Європейського суду з прав людини.

Так, Верховний Суд неодноразово зазначав, що обов`язок суду щодо мотивування рішення не означає необхідності надання детальної відповіді на кожний довід сторони, якщо такі доводи не мають визначального значення для вирішення спору, а наведене судом мотивування дає можливість зрозуміти причини прийнятого рішення.

Аналогічна правова позиція послідовно викладена у практиці Європейського суду з прав людини. Згідно якої, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує національні суди належним чином мотивувати свої рішення, однак це не може розумітися як вимога надавати детальну відповідь на кожний довід учасників справи. Межі такого обов`язку визначаються характером рішення, особливостями конкретної справи та тими питаннями, які є вирішальними для її правильного вирішення.

Оцінивши зібрані у справі докази у їх сукупності, відповідно до вимог статей 76-82, 89 ЦПК України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, підтверджуються належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, узгоджуються з установленими судом фактичними обставинами справи та підлягають задоволенню частково.

З відповідача на користь позивача підлягає стягненню не виплачені при звільненні матеріальна допомога у розмірі 38626 грн. 89 коп., додаткова матеріальна допомога у розмірі 64378 грн.15 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 29282,41? грн.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі ч. 6 ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню на користь держави судові витрати пропорційно до задоволеної частини позовних вимог у розмірі 1322 грн. 87 коп. (1588,12 грн. х 132287,45 грн./ 158812,49 = 1322,87 грн.), від сплати яких позивача звільнено на підставі ЗУ «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. ст.ст. 4, 5, 13, 76-81, 89, 133, 141, 259, 263-265, 353, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплачених при звільненні матеріальної допомоги та середнього заробітку задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (ЄДРПОУ: 40075815) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) одноразову матеріальну допомогу при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі трьох середньомісячних заробітків в сумі 38626 грн. 89 коп. (тридцять вісім тисяч шістсот двадцять шість гривень 89 копійок) (сума визначена без відрахування податків та інших обов`язкових платежів).

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (ЄДРПОУ: 40075815) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті у розмірі п`яти середньомісячних заробітків в сумі 64378 грн.15 коп. (шістдесят чотири тисячі триста сімдесят вісім гривень 15 копійок) (сума визначена без відрахування податків та інших обов`язкових платежів).

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (ЄДРПОУ: 40075815) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки проведення остаточного розрахунку при звільненні 29282 грн. 41 коп. (двадцять дев`ять тисяч двісті вісімдесят дві гривні 41 копійка) (сума визначена без відрахування податків та інших обов`язкових платежів).

В задоволенні позову в іншій частині відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (ЄДРПОУ: 40075815) на користь держави судовий збір з розмірі 1322 грн. 87 коп. (одна тисяча триста двадцять дві гривні 87 копійок).

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач : Акціонерне товариство «Українська залізниця», ЄДРПОУ: 40075815, адреса: м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, 5.

Представник відповідача: Боголіп Юлія Володимирівна, РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Дмитра Яворницького, буд. 108.

Суддя А.В. Качан