Decision № 140203166, 30.09.2026, Cherkasy District Administrative Court

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року справа № 580/8698/26 м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Каліновської А.В. розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі відповідач), в якому позивач з урахуванням збільшення розміру позовних вимог (вх.№46999/26) просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України Черкаській області щодо відмови ОСОБА_1 у поновленні виплати пенсії по інвалідності на підставі ст. 86 Закону України Про прокуратуру;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області поновити ОСОБА_1 виплату пенсії по інвалідності на підставі ст. 86 Закону України Про прокуратуру за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії, з 01.01.2025;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області внести до Реєстру застрахованих осіб дані про присвоєння ОСОБА_1 статусу пенсіонера по інвалідності.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у зв`язку із прийняттям рішення про невизнання її особою з інвалідністю Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області було припинено виплату пенсії по інвалідності.

В подальшому, рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 11.04.2025 у справі №580/618/25, що залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.06.2026, визнано протиправним та скасовано індивідуальний акт Державної установи Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України від 13.12.2024 про не визнання ОСОБА_1 особою з інвалідністю ІІ групи.

У зв`язку із цим, позивач звернулась до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії. Однак орган Пенсійного фонду протиправно відмовив у поновленні виплати пенсії по інвалідності.

Ухвалою суду від 17.08.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.

02.09.2026 відповідач подав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що експертна комісія провела медико-соціальну експертизу стану здоров`я позивача щодо наявності ступеня стійкого обмеження життєдіяльності, групи інвалідності, часу їх настання, в ході якої дійшла висновку про відсутність стійких порушень у стані здоров`я позивача та підстав для встановлення групи інвалідності вцілому.

Чинним законодавством України передбачено проведення медико-соціальної експертизи, за результатами якої приймається рішення про встановлення групи інвалідності або не встановлення. Висновок складається станом на дату проведення огляду. Прийняття рішення за результатами проведення медико-соціальної експертизи про скасування попереднього висновку МСЕК чинним законодавством України не передбачено.

Виплату пенсії позивачу по інвалідності припинено із 01.01.2025.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2025 року у справі №580/618/25, що набрало законної сили 03.06.2026, визнано протиправним та скасовано індивідуальний акт Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» від 13.12.2024 про невизнання позивача особою з інвалідністю ІІ групи.

Разом з тим, питання щодо чинності виписки МСЕК серії 12 ААБ № 769116 про визнання позивача особою з інвалідністю не було предметом розгляду у суді.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2025 року у справі №580/618/25 зобов`язання щодо поновлення виплати пенсії на Головне управління не покладено.

З урахуванням вищенаведеного, на думку відповідача, вимоги позивача про поновлення виплати пенсії по інвалідності та внесення відомостей до Реєстру застрахованих осіб про наявність у позивача статусу пенсіонера по інвалідності є безпідставними та такими, що не підлягають задоволення, а тому неправомірні дії чи бездіяльність відсутні.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об`єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд зазначає наступне.

15.04.2020 рішенням Черкаської обласної МСЕК №2 ОСОБА_1 встановлено II групу інвалідності безтерміново, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії 12ААБ №769116).

У травні 2020 року позивачу призначено пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про прокуратуру» (особовий рахунок №232730007588).

Відповідно до довідки за формою первинної облікової документації №167/о з кутовим штампом Державна установа Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України Центральна МСЕК МОЗ України, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 оглядалась (заочно) Центральною МСЕК. За результатами не визнана інвалідом.

З 01 січня 2025 року ОСОБА_1 припинено виплату пенсії по інвалідності.

Підставою припинення виплати пенсії у протоколі від 09.01.2025 вказано «Довідка про невизнання інвалідом».

У подальшому, рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 11.04.2025 у справі №580/618/25, що залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.06.2026, визнано протиправним та скасовано індивідуальний акт Державної установи Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України від 13.12.2024 про не визнання ОСОБА_1 особою з інвалідністю ІІ групи.

Ухвалою Верховного Суду від 16.07.2026 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державної установи Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2026 року у справі №580/618/25 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України про визнання протиправним рішення.

Заявою від 04.08.2026 (вх. від 05.08.2026 №18176/Р-2300-26) позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, в якій просила поновити її соціальні права, шляхом поновлення виплати пенсії по інвалідності на підставі ст.86 Закону України «Про прокуратуру» з 13.12.2024.

Листом від 10.08.2026 №16978-18176/Р-02/8-2300/26 позивачу повідомлено про відсутність підстав для поновлення виплати пенсії.

Підставою зазначено, що питання щодо чинності виписки МСЕК серії 12 ААБ №769116 про визнання особою з інвалідністю не було предметом розгляду у суді і рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2025 року у справі №580/618/25 зобов`язання щодо поновлення виплати пенсії на Головне управління не покладено.

Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до ч.9 ст.86 Закону України «Про прокуратуру» прокурорам, визнаним особами з інвалідністю I або II групи, призначається пенсія по інвалідності в розмірах, передбачених частиною другою цієї статті, за наявності стажу роботи в органах прокуратури не менше 10 років.

Згідно з ч.2 ст.86 Закону України «Про прокуратуру» пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.

Отже, умовою призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про прокуратуру» є факт установлення прокурору інвалідності.

Як установлено судом, у травні 2020 року позивачу призначено пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про прокуратуру», що не заперечуються відповідачем.

При цьому, підставою припинення виплати пенсії ОСОБА_1 став факт невизнання її особою з інвалідністю з 13.12.2024.

Однак, як зазначено вище, вказаний індивідуальний акт про невизнання позивача особою з інвалідністю визнано протиправним та скасовано рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 11.04.2025 у справі №580/618/25, що залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.06.2026.

Відповідно, після набрання законної сили рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 11.04.2025 у справі №580/618/25 03.06.2026 статус позивача, як особи з інвалідністю 2 групи поновлений.

Тому факт, що у справі №580/618/25 ГУ ПФУ в Черкаській області не був зобов`язаний поновити виплату позивачу пенсії по інвалідності, не нівелює право позивача на отримання пенсії.

Суд зазначає, що згідно з ч.2 ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Конституцій Суд України в абзаці 10 пункту 9 Рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Способи захисту права - це передбачені законом дії, що безпосередньо спрямовані на захист права. Такі дії є завершальними актами захисту у вигляді матеріально-правових дій або юрисдикційних дій щодо усунення перешкод на шляху здійснення суб`єктами своїх прав або припинення правопорушень, відновлення становища, яке існувало до порушення. Саме застосування конкретного способу захисту порушеного чи запереченого права і є результатом діяльності по захисту прав.

Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Аналогічний підхід застосований Верховним Судом, зокрема, у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №826/4922/16.

Виходячи зі змісту частини 2 статті 245 КАС України в разі задоволення позову про визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень чи його окремих положень суд повинен зазначити про це в судовому рішенні та одночасно застосувати один із встановлених законом способів захисту порушеного права позивача, а саме: про скасування або визнання нечинними рішення чи окремих його положень.

Скасування акта суб`єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта.

Визнання ж акта суб`єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.

Отже, у разі визнання акта незаконним суд повинен скасувати його, якщо він є актом індивідуальної дії, або визнати нечинним, якщо він є нормативно-правовим актом, про що зазначити у резолютивній частині постанови.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права міститься у постановах Верховного Суду від 02.04.2018 у справі № 814/396/17, від 18.04.2018 у справі № 810/3687/16, від 20.08.2019 у справі № 817/368/16, від 20.05.2020 у справі № 817/57/17.

У постанові від 08 лютого 2022 року у справі №1540/3828/18 Верховний Суд також вказав, що відмінність між встановленою судом незаконністю (протиправністю) актів індивідуальних та нормативно-правових є істотною і полягає, зокрема в моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням.

Верховний Суд у постанові від 04 червня 2024 року у справі №240/27690/23 вказав, що скасування судом індивідуального акта є самостійним і вичерпним способом захисту порушених прав особи в адміністративному судочинстві, практична реалізація якого відбувається одночасно з набранням законної сили судовим рішенням, і не вимагає здійснення від суб`єкта, що видав скасований акт, чи інших осіб, будь-яких дій.

Враховуючи, що рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 11.04.2025 у справі №580/618/25, яке набрало законної сили 03.06.2026, визнано протиправним та скасовано індивідуальний акт Державної установи Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України від 13.12.2024 про не визнання ОСОБА_1 особою з інвалідністю ІІ групи, вказане рішення є таким, що не діє з моменту його прийняття - 13.12.2024.

Суд також враховує, що 19.12.2024 ухвалено Закон України №4170-IX Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування медико-соціальної експертизи та впровадження оцінювання повсякденного функціонування особи (далі Закон №4170-ІХ), який набрав чинності 31.12.2024.

Пунктом 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №4170-ІХ установлено, що:

особам, яким встановлено інвалідність органами медико-соціальної експертизи, гарантується збереження статусу та соціальної захищеності в повному обсязі, передбаченому законодавством України для осіб з інвалідністю, на встановлений строк інвалідності;

документами, що підтверджують інвалідність повнолітнім особам, є, зокрема:

видані до 31 грудня 2024 року органами медико-соціальної експертизи виписки/довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формами, затвердженими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я;

рішення, прийняті медико-соціальними експертними комісіями, документи, видані на підставі таких рішень, є законними і чинними, прирівнюються до рішень експертних команд з оцінювання повсякденного функціонування особи, документів, виданих на підставі таких рішень експертних команд (у тому числі витягів з рішень), та продовжують бути підставами для оформлення або продовження надання особам з інвалідністю прав, статусів, пільг, пенсій, допомог, компенсацій, надбавок, інших соціальних гарантій тощо, у тому числі для цілей, визначених законами України "Про військовий обов`язок та військову службу" та "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", на весь термін дії довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією до проведення планового оцінювання повсякденного функціонування особи експертними командами з оцінювання повсякденного функціонування.

Отже, в силу наведених норм Закону №4170-ІХ статус позивача, як особи з інвалідністю 2 групи, є чинним, а довідка до акта огляду МСЕК Серії 12 ААБ №769116 підтверджує вказаний статус.

Згідно з ч.ч.1, 2 статті 49 Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

2-1) за заявою пенсіонера про припинення виплати пенсії у зв`язку з тимчасовим проживанням за кордоном;

3) у разі смерті пенсіонера, визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим у встановленому законом порядку;

3-1) у разі надання пенсіонеру статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин, відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин";

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

4-1) у разі непроходження фізичної ідентифікації у випадках, передбачених законодавством;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Згідно з ч.3 ст.35 Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у разі якщо строк оцінювання повсякденного функціонування особи пропущено особою з інвалідністю з поважних причин або у разі наступного визнання її особою з інвалідністю виплата пенсії по інвалідності поновлюється з дня, з якого припинено виплату, до дня проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, але не більш як за три роки, якщо експертна команда з оцінювання повсякденного функціонування особи визнає її за цей період особою з інвалідністю. При цьому якщо під час наступного оцінювання повсякденного функціонування особі з інвалідністю встановлено іншу групу інвалідності (вищу або нижчу), пенсія за зазначений період виплачується за попередньою групою інвалідності.

Отже, вказаною нормою визначений обов`язок органу Пенсійного фонду поновити виплату пенсії по інвалідності у разі відновлення статусу особи з інвалідністю.

Відтак, оскільки у судовому порядку скасовано рішення про невизнання позивача особою з інвалідністю, у ГУ ПФУ в Черкаській області наявний обов`язок поновити виплату пенсії по інвалідності.

Враховуючи викладене, на переконання суду, відповідач протиправно відмовив позивачу у поновленні виплати пенсії по інвалідності, а тому позовна вимога визнати такі дії протиправними є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

В пункті 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003, вказано: "Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13)".

У пункті 2.3 рішення Конституційного Суду України від 11.10.2018 року у справі № 7-р/2018 цим судом зроблено висновок, що «...В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Конституційний Суд України вважає, що принцип юридичної визначеності як один із елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Згідно з юридичною позицією Конституційного Суду України «цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості у особи передбачати дії цих органів» (абзац третій підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 8 червня 2016 року № 3-рп/2016).

У Доповіді «Верховенство права», схваленій Європейською Комісією «За демократію через право» на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року) (CDL-AD(2011)003rev), до елементів верховенства права віднесено, зокрема, юридичну визначеність та заборону свавілля (пункт 41).

У пункті 45 Доповіді зазначено, що потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними; у цьому контексті закон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції; не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади; отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої дискреції та на спосіб її здійснення із достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій влади.

Щодо заборони свавілля у пункті 52 Доповіді вказано таке: хоча дискреційні повноваження є необхідними для здійснення всього діапазону владних функцій у сучасних складних суспільствах, ці повноваження не мають здійснюватись у свавільний спосіб; їх здійснення у такий спосіб уможливлює ухвалення суттєво несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень, що є несумісним із поняттям верховенства права.

Отже, наведені юридичні позиції Конституційного Суду України, відповідні положення Доповіді дають підстави стверджувати, що конституційний принцип верховенства права вимагає законодавчого закріплення механізму запобігання свавільному втручанню органів публічної влади при здійсненні ними дискреційних повноважень у права і свободи особи».

У постанові Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 461/2579/17 викладено правові позиції про те, що «Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Таким чином, дискреційні повноваження завжди мають межі, встановлені законом».

Враховуючи, що право позивача на отримання пенсії по інвалідності відповідно до ч.9 ст.86 Закону України «Про прокуратуру» доведене, вирішення питання поновлення пенсії у даному випадку не є дискреційним повноваженням Пенсійного органу.

Також, відповідно до п.2.8. Розділу 2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1, поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Оскільки документи, які були підставою для призначення позивачу пенсії по інвалідності, у т.ч., довідка до акта огляду МСЕК Серії 12 ААБ №769116 є чинними, такі документи та наявність у позивача підтвердженого статусу особи з інвалідністю 2 групи є підставою для поновлення виплати пенсії по інвалідності.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.20 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» Реєстр застрахованих осіб - автоматизований банк відомостей, створений для ведення єдиного обліку фізичних осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню відповідно до закону.

Реєстр застрахованих осіб складається з електронних облікових карток застрахованих осіб, до яких включаються відомості про застрахованих осіб, інформація про набуття прав на одержання страхових виплат за всіма видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та інформація про виплати за всіма видами загальнообов`язкового державного соціального страхування і соціальними та іншими виплатами, передбаченими законодавством, та електронного реєстру листків непрацездатності, порядок організації ведення та надання інформації з якого встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п.2 Розділу IV Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 18.06.2014 № 10-1, до облікових карток Реєстру застрахованих осіб вносяться відомості про фізичних осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню відповідно до законодавства, та інша інформація, необхідна для обчислення, призначення та здійснення страхових виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, зокрема:

відомості електронних пенсійних справ, включаючи інформацію про паспортні дані пенсіонера та його місце проживання; копії документів, на підставі яких призначено пенсію (щомісячне довічне грошове утримання, допомогу на поховання тощо) та проводиться її виплата; інша інформація, з урахуванням якої визначаються розмір призначеної пенсії та розмір пенсії до виплати з часу її призначення до закриття пенсійної справи; інформація про членів сім`ї застрахованої особи, які знаходяться на її утриманні, та її дітей;

інформація щодо виплат за видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, включаючи дані про підставу (дата та вид страхового випадку), дати початку та закінчення здійснення виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування виплат, їх вид, суми виплат.

Тому, наявна необхідність для внесення до Реєстру застрахованих осіб даних про присвоєння позивачу статусу пенсіонера по інвалідності.

Частиною 3 ст.245 КАС України визначено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Отже, ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача поновити позивачу з 01.01.2025 виплату пенсії по інвалідності відповідно до ч.9 ст.86 Закону України «Про прокуратуру» за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії, а також внести до Реєстру застрахованих осіб дані про присвоєння позивачу статусу пенсіонера по інвалідності.

За таких обставин, суд вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору і не надав доказів понесених судових витрат, відсутні підстави для їх розподілу.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України Черкаській області щодо відмови ОСОБА_1 у поновленні виплати пенсії по інвалідності на підставі ст. 86 Закону України Про прокуратуру.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18002, м.Черкаси, вул. Смілянська, буд.23, код ЄДРПОУ 21366538) поновити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з 01.01.2025 виплату пенсії по інвалідності на підставі ст. 86 Закону України Про прокуратуру за документами, що є в пенсійній справі (особовий рахунок № НОМЕР_2 ) та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18002, м.Черкаси, вул. Смілянська, буд.23, код ЄДРПОУ 21366538) внести до Реєстру застрахованих осіб дані про присвоєння ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) статусу пенсіонера по інвалідності.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.

Суддя Альона КАЛІНОВСЬКА