Decision № 140165950, 29.09.2026, Bila Tserkva City and District Court of Kyiv Oblast

Справа № 357/9755/26

Провадження № 2/357/7023/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2026 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючий суддя Цукуров В.П.,

секретар судового засідання Чайка О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Біла Церква Київської області за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «СЕНС БАНК», третя особа Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда Володимир Олександрович про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню та стягнення безпідставно набутих коштів

В С Т А Н О В И В :

1. Описова частина.

Короткий зміст позовних вимог.

У червні 2026 року ОСОБА_1 (далі - «Позивач») звернувся до суду з даним позовом до АТ «СЕНС БАНК» (далі - «Відповідач»), третя особа Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда Володимир Олександрович про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на наступні обставини.

На виконанні приватного виконавця виконавчого округу Київської області Сидорчука Андрія Анатолійовича перебувало виконавче провадження №69626726 з примусового виконання виконавчого напису №15326, вчиненого 14.02.2022 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою Володимиром Олександровичем про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «АЛЬФА-БАНК» заборгованості в розмірі 22375,37 гривень.

Згідно з виконавчим написом №15326, виданим 14.02.2022 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою Володимиром Олександровичем, дана заборгованість виникла на підставі Кредитного договору №500842182 від 29.10.2020 року, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «АЛЬФА-БАНК», правонаступником якого є Відповідач.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Київської області Сидорчука Андрія Анатолійовича виконавче провадження №69626726 було закінчено на підставі п.9 ч.1 ст.39, ст.40 Закону України «Про виконавче провадження», тобто в зв`язку з фактичним виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. В указаній постанові зазначено, що борг на користь стягувача, основну винагороду приватного виконавця та витрати виконавчого провадження стягнуто на депозитний рахунок приватного виконавця.

Посилаючись на приписи матеріального та процесуального права України, Позивач просив суд:

визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бригіди Володимира Олександровича від 14.02.2022 року №15326 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» заборгованості в розмірі 22375,37 гривень;

стягнути з Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» на його користь грошові кошти в розмірі 22375,00 гривень;

вирішити питання розподілу судових витрат.

Рух справи.

11.06.2026 року ухвалою суду було відкрито провадження у даній справі та постановлено провести її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження. Витребувано у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бригіди Володимира Олександровича належним чином завірені копії документів, на підставі яких було вчинено 14.02.2022 року виконавчий напис №15326 (а.с. 15).

15.07.2026 року судове засідання по справі було відкладено за клопотання представника Відповідача (а.с. 18-19).

20.08.2026 року до суду за допомогою системи «Електронний суд» від представника Відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві представник Відповідача просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Зазначив, що позовна заява взагалі не містить посилань на відсутність у Позивача заборгованості або на неповноту чи неправильність здійснених кредитором розрахунків заборгованості. Посилання Позивача на нібито відсутність у нотаріальній справі необхідних документів, є лише його припущенням, що не підтверджене жодними доказами. Позивачем взагалі не спростовано суму боргу за виконавчим написом. Боржником не доведено, що в нього наявний інший розмір заборгованості перед Кредитором, адже боржником не надано доказів того, що на час вчинення виконавчих написів, сума заборгованості була іншою ніж та, яка вказана нотаріусом, жодних доказів відсутності заборгованості або існування заборгованості в іншому розмірі, ніж зазначено у виконавчому написі, позивачем надано не було, та позивачем взагалі не доведено, чим порушує його права вчинення виконавчого напису для погашення заборгованості за Кредитним договором при існуючій та неспростованій сумі боргу. Таким чином, подання Позивачем позовної заяви, за наявності заборгованості перед Відповідачем, розмір якої ним не спростовано, є спробою ухилення боржника від взятих на себе зобов`язань. При зверненні до нотаріуса для вчинення виконавчого напису ПАТ «АЛЬФА БАНК» до заяви були долучені всі необхідні документи на підтвердження безспірної заборгованості боржника, а нотаріусом було дотримано процедуру вчинення виконавчого напису, тому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису від 23 липня 2018 року указана Відповідачем заборгованість є безспірною. Вимога Позивача про стягнення з Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» на користь Позивача безпідставно отриманих коштів не може розглядатися в одному провадженні разом з вимогою про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису, оскільки є передчасною (а.с. 26-39).

У судові засідання Позивач не з`явився, до канцелярії суду представник Позивача подав заяву, у якій просив здійснювати розгляд даної справи без його участі (а.с. 2, зворот).

У судове засідання представник Відповідача та третя особа не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Представник Відповідача подав до суду заяву про розгляд справи без його участі (а.с. 38).

2. Мотивувальна частина.

Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин, встановлені судом.

На виконанні приватного виконавця виконавчого округу Київської області Сидорчука Андрія Анатолійовича перебувало виконавче провадження №69626726 з примусового виконання виконавчого напису №15326, вчиненого 14.02.2022 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою Володимиром Олександровичем про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «АЛЬФА-БАНК» заборгованості в розмірі 22375,37 гривень.

Згідно з виконавчим написом №15326, виданим 14.02.2022 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою Володимиром Олександровичем, дана заборгованість виникла на підставі Кредитного договору №500842182 від 29.10.2020 року, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «АЛЬФА-БАНК», правонаступником якого є Відповідач (а.с. 7).

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Київської області Сидорчука Андрія Анатолійовича виконавче провадження №69626726 було закінчено на підставі п.9 ч.1 ст.39, ст.40 Закону України «Про виконавче провадження», тобто в зв`язку з фактичним виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. В указаній постанові зазначено, що борг на користь стягувача, основну винагороду приватного виконавця та витрати виконавчого провадження стягнуто на депозитний рахунок приватного виконавця (а.с. 6).

Позивач вважає, що у приватного нотаріуса були відсутні законні підстави для вчинення спірного виконавчого напису.

Вирішуючи дану справу суд керується наступними нормами процесуального та матеріального права України.

Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

У свою чергу, ст. 80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Щодо визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Згідно з приписами ст.18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.39 Закону України «Про нотаріат» порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України. Таким актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року №296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України за №282/20595.

У той же час, за приписами ст.87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою КМУ від 26.11.2014 року №662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» було внесено зміни до вказаного Переліку, зокрема, щодо можливості вчинення виконавчих написів на кредитних договорах, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями.

Однак, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 р. у справі №826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року, визнано незаконною та нечинною Постанову КМУ від 26.11.2014 року №662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, а саме: «а після слів «заставлене майно доповнити словами «(крім випадку, передбаченого пунктом 1-1 цього переліку)»; доповнити розділ пунктом 1-1: доповнити перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин». Вказані постанови були опубліковані в Офіційному віснику України: від 21.03.2017 року №23, від 24.11.2017 року №92.

При цьому в мотивувальній частині постанови апеляційної інстанції зазначено: «Оскільки оскаржувані положення Змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, можуть бути застосовані до необмеженого кола фізичних осіб у зв`язку із укладенням ними кредитних договорів та існуванням у них простроченої заборгованості, суд з метою недопущення порушень прав та законних інтересів осіб, що є позичальникам, вважає за необхідне визнати не чинною постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, з моменту її прийняття».

Правової позиції щодо неможливості вчинення нотаріусами виконавчих написів на договорах позики, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями дотримується й Міністерство Юстиції України (лист «Щодо вчинення виконавчих написів» від 25.06.2020 року).

Щодо стягнення безпідставно набутих коштів.

Відповідно до частин першої, другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Висновки суду.

Щодо визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

З аналізу указаних положень чинного законодавства, суд дійшов до висновку про те, що виконавчі написи можуть вчинятися на нотаріально посвідчених договорах, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно. Вчинення виконавчих написів на кредитних договорах, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, не вбачається за можливе.

Таким чином, суд погоджується з доводами Позивача про те, що спірний виконавчий напис було вчинено нотаріусом помилково, на підставі договору, який не був нотаріально посвідченим, а також не на самому договорі, а окремим документом.

На підставі вищевикладеного суд приходить до висновку про обґрунтованість та законність вимог Позивача про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Наявні всі правові підстави для задоволення його вимог та визнання спірного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Щодо стягнення безпідставно набутих коштів.

За правовою природою конструкція зобов`язання, що виникає з безпідставного набуття майна (безпідставного збагачення), є формою реалізації охоронного правовідношення та виконує компенсаторну функцію. Зобов`язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення є протилежністю до зобов`язання з правочинів (договорів). Правочин, зокрема договір, як належна правова підстава встановлює зобов`язання з передання речі, виконання робіт (надання послуги), сплати коштів. Відповідно, за відсутності (або у подальшому відпадіння) правової підстави в особи виникає зобов`язання повернути те, що було отримано безпідставно (кондикція). Отримання майна, набутого без підстави, призводить до реституційного ефекту, прямо протилежного тому, що передбачено договором. Загальною ознакою кондикції є відсутність (або відпадіння у подальшому) правової підстави для утримання майна, набутого особою, до якої потерпілий звертається з кондикційним позовом.

Зі змісту статті 1212 ЦК України можна зробити висновок, що особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно збагатилася в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути безпідставно набуте майно цій особі. Будь-яке збагачення визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на збагачення за рахунок потерпілого, або в разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, і якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося.

Про виникнення зобов`язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення або збереження майна можна говорити у тому разі, коли дії особи або події призводять до протиправного результату, що юридично не обумовлений виникненням майнових вигод на стороні однієї особи за рахунок іншої. Саме цей протиправний результат у вигляді юридично безпідставних майнових вигод, що перейшли до набувача, є фактичною підставою для виникнення зобов`язань з повернення безпідставного збагачення.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Результат аналізу статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що фактичний склад, що породжує зобов`язання, які виникають внаслідок набуття або збереження майна без достатніх правових підстав, складається з таких елементів: 1) одна особа набуває або зберігає майно за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (майно набувається або зберігається без передбачених законом, іншими правовими актами або правочином підстав).

Набуття майна однією особою за рахунок іншої полягає у збільшенні обсягу майна в однієї особи з одночасним зменшенням його обсягу в іншої особи. Набуття передбачає кількісний приріст майна, збільшення його вартості без понесення відповідних витрат набувачем. Безпідставне збереження майна полягає у тому, що особа мала витратити власні кошти, але не витратила їх через понесені втрати іншою особою або в результаті невиплати винагороди, що належить іншій особі.

Для виникнення зобов`язань із повернення безпідставного набутого майна необхідно, щоб майно було набуте або збережене безпідставно. Безпідставним є набуття або збереження, що не ґрунтується на законі, іншому правовому акті або правочині.

Набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо його правова підстава відпала згодом. Відпадіння правової підстави полягає у зникнення обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття (збереження) майна.

Одним із випадків відпадіння підстави набуття (збереження) може бути скасування вищою інстанцією рішення суду, що набуло чинності, або визнання судом таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, на підставі якого було здійснено стягнення майна (коштів).

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, вимагає установлення абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно набула майно в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути таке майно цій особі на підставі статті 1212 ЦК України. Будь-яке набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на отримання майна за рахунок потерпілого, або у разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося.

Судовий акт про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, який набрав законної сили і за яким відбулося повне або часткове виконання є правовою підставою для виникнення зобов`язання з повернення майна, що набуто без достатньої правової підстави, оскільки з моменту ухвалення такого судового акту правова підстава вважається такою, що відпала.

Відповідно до статті 1212 ЦК України у такому разі набувач такого майна з моменту набрання судовим актом законної сили, зобов`язаний повернути потерпілому все отримане майно.

Отже, встановивши, що правові підстави набуття Відповідачем грошових коштів у сумі 22375,00 гривень що стягнені з Позивача на підставі виконавчого напису нотаріуса, який у подальшому визнаний судом таким, що не підлягає виконанню, відпали, отримані Відповідачем кошти в сумі 22375,00 гривень підлягають поверненню Позивачу відповідно до статті 1212 ЦК України.

При цьому обставини наявності або відсутності заборгованості Позивача перед Відповідачем за Кредитним договором №500842182 від 29.10.2020 року можуть бути предметом окремого судового розгляду.

Висновки суду у даній справі відповідають усталеній практиці розгляду даної категорії справ Верховним Судом (постанова від 08.09.2021 року по справі № 201/6498/20 тощо).

З огляду на викладене, даючи оцінку зібраним доказам у справі, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги Позивача є законними та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Таким чином, справу розглянуто в межах заявлених Позивачем позовних вимог, з урахуванням обраного ним способу захисту права, на підставі наданих сторонами доказів.

Розподіл судових витрат.

Судовий збір.

Частиною 1 статті 131 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

Позивач звільнений від сплати судового збору, тому, відповідно до ч.6 ст. 141 ЦПК України, із Відповідача слід стягнути судовий збір в розмірі 1331,20 гривень у дохід держави за позовну вимогу про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, а також 1331,20 гривень за вимогу майнового характеру про стягнення безпідставно набутих коштів, а всього 2662,40 гривень.

Витрати на професійну правничу допомогу.

Позивач просить стягнути з Відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6000,00 гривень.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу Позивачем надано наступні документи: Договір про надання правової/правничої допомоги №185/26 від 01.05.2026 року, укладений між адвокатом Говор Д.І. та Позивачем, Опис Надаваємих послуг до Договору про надання правової/правничої допомоги №185/26 від 01.05.2026 року та квитанція №202676 від 25.05.2026 року. Згідно з указаними документами розмір гонорару, який сплатив клієнт адвокату складає 15000,00 гривень (а.с. 3, 4, зворот, 5 , зворот).

За вимогами статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

За результатами розгляду справи відповідно до частин першої - третьої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частино 1 статті 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання такої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга статті 137 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Обов`язок спростування співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Разом з цим за п.4 ч.1 ст. 1 за п. 9 ч.1 ст. 1 Закон №5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).

Відповідно до ст. 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону №076-VI).

Відповідно до ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

У питаннях відшкодування витрат на правову допомогу Верховний Суд притримується позиції, що право на задоволення чи відмову у відшкодуванні витрат належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи.

Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України у системному зв`язку, убачається, що при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавенте проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

До висновку про справедливість і співмірність зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу на 50% від попередньо заявленої суми у аналогічній ситуації дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 11.03.2021 року у справі № 911/2681/19.

Також Верховний Суд, здійснюючи розгляд справи №873/212/21, у якій досліджував питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу, дійшов висновку про те, що суд може зменшити розмір указаних витрат, коли відображена у відповідних доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом роботи (наданих послуг) не відповідає критерію розумності та є неспіввісною з обсягом наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт.

Правова позиція про те, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд має право з власної ініціативи не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, міститься в постанові Верховного Суду від 12.01.2023 року у справі №908/2702/21.

При вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд бере до уваги те, що у справах про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню існує усталена судова практика, що у провадженні Білоцерківського міськрайонного суду Київської області та інших судів наявна велика кількість аналогічних спорів та ухвалених рішень. А тому можна стверджувати, що дана справа не є унікальною та складною.

Таким чином, витрати на професійну правничу допомогу у даній справі у сумі 15000,00 гривень є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом та часом послуг у суді, не відповідають критерію розумності їхнього розміру, співмірності та справедливості. Суд дійшов висновку про зменшення розміру таких витрат на 50% та стягнення з Відповідача на користь Позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7500,00 гривень.

3. Резолютивна частина.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст.3, 12, 13, 81, 141, 254, 263, 264-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «СЕНС БАНК», третя особа Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда Володимир Олександрович про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню та стягнення безпідставно набутих коштів задовольнити.

Визнати виконавчий напис від 14.02.2022 року, зареєстрований в реєстрі за №15326, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою Володимиром Олександровичем, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» заборгованості в розмірі 22375,37 гривень таким, що не підлягає виконанню.

Стягнути з Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 22375,00 гривень (двадцять дві тисячі триста сімдесят п`ять гривень 00 копійок).

Стягнути з Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7500,00 гривень (сім тисяч п`ятсот гривень 00 копійок).

Стягнути з Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» на користь держави судовий збір у розмірі 2662,40 гривень (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40 копійок).

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач Акціонерне товариство «СЕНС БАНК», ЄДРПОУ: 23494714, місцезнаходження: вулиця Велика Васильківська, будинок 100, місто Київ, 03150.

Третя особи Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда Володимир Олександрович, місцезнаходження: проспект Григоренка, будинок 15, приміщення 3, -88, місто Київ, 02068.

Повне судове рішення складено 29.09.2026 року.

Суддя В. П. Цукуров