Court ruling № 140089113, 25.09.2026, Dubrovytsia District Court of Rivne Oblast

Справа №949/1957/26

Провадження №1-кс/949/212/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою

25 вересня 2026 року слідчий суддя Дубровицького районного суду Рівненської області ОСОБА_1 , за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , підозрюваного ОСОБА_4 , захисника підозрюваного ОСОБА_5 , розглянувши клопотання старшого слідчого СВ ВП №1 Сарненського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Рівненській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_6 , погоджене прокурором Дубровицького відділу Сарненської окружної прокуратури ОСОБА_3 , по матеріалах досудового розслідування №42026182220000025, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 10 квітня 2026 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Мар`янівка Сарненського району Рівненської області, зареєстрованого та проживаючого по АДРЕСА_1 , із середньою освітою, офіційно не працюючого, неодруженого, громадянина України,

В С Т А Н О В И В:

Старший слідчий СВ ВП №1 Сарненського районного відділу поліції ГУНП в Рівненській області ОСОБА_6 , за погодженням із прокурором Дубровицького відділу Сарненської окружної прокуратури ОСОБА_3 , звернувся до суду з клопотанням про застосування до підозрюваного ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів з утриманням у Державній установі «Рівненський слідчий ізолятор», з можливістю внесення застави у розмірі 1 000 000 грн.

Клопотання обґрунтоване тим, що досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_4 , достовірно знаючи, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався та який продовжено з 05 години 30 хвилин 04 травня 2026 року строком на 90 діб, відповідно до Указу Президента України №342/2026 від 28 квітня 2026 року, затвердженого Законом України №4857-IX, у зв`язку з чим введено обмеження на виїзд за кордон чоловіків віком від 18 до 60 років, діючи за попередньою змовою з невстановленими на даний час особами, умисно, в порушення вищевказаних нормативно-правових актів, переслідуючи корисливий мотив і мету, направлені на отримання грошової винагороди, достовірно знаючи про тимчасові обмеження щодо виїзду військовозобов`язаних чоловіків з території України, організував незаконне переправлення через державний кордон України громадян України призовного віку ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які мали намір незаконно перетнути державний кордон України з Республікою Білорусь поза пунктами пропуску, у воєнний час, за грошову винагороду в розмірі 24000 доларів США, незважаючи на діючі обмеження воєнного стану.

Так, в період з лютого 2026 року по травень 2026 року, точний час досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_4 в месенджері «WhatsApp» в ході спілкування з ОСОБА_7 повідомив, що може організувати йому та ОСОБА_8 безперешкодне незаконне переправлення через державний кордон України поза пунктами пропуску за грошову винагороду та протягом цього часу координував підготовку для реалізації зазначеного плану.

26.04.2026 ОСОБА_4 надав ОСОБА_7 вказівки щодо збору необхідних речей, їх пакування та направлення до визначеного ним населеного пункту. Виконуючи зазначені вказівки, ОСОБА_7 зібрав власні речі та речі ОСОБА_8 , помістив їх до картонної коробки та 26.04.2026 близько 17 год. 40 хв., перебуваючи у с. Малушка Сарненського району Рівненської області, передав зазначену коробку водієві маршрутного таксі марки «Mercedes Sprinter 313 CDI», державний номерний знак НОМЕР_1 , після чого повідомив ОСОБА_4 про здійснення такої передачі та надіслав йому номерний знак транспортного засобу.

Того ж дня, близько 19 год. 30 хв. ОСОБА_7 , виконуючи вказівки ОСОБА_4 , перебуваючи в с. Малушка Сарненського району Рівненської області, передав паспорти громадянина України для виїзду за кордон, належні йому та ОСОБА_8 , водієві маршрутного таксі марки «Mercedes Sprinter 313 CDI», державний номерний знак НОМЕР_2 , про що повідомив ОСОБА_4 .

Крім того, ОСОБА_4 визначив механізм передачі грошової винагороди за організацію незаконного переправлення через державний кордон України, а саме повідомив, що грошові кошти повинні бути передані довіреній особі - ОСОБА_9 , який мав зберігати отримані кошти до моменту фактичного переправлення осіб через державний кордон України, після чого їх мала отримати довірена особа ОСОБА_4 .

У подальшому, 19.05.2026 близько 11 год. 00 хв., перебуваючи у м. Сарни Рівненської області, ОСОБА_7 зустрівся з ОСОБА_9 та передав останньому 24000 доларів США, а саме 240 банкнот номіналом по 100 доларів США кожна (що відповідно до офіційних даних НБУ станом на 19.05.2026 становило 1 059 818 гривень 40 копійок), як грошову винагороду за організацію незаконного переправлення через державний кордон України його та ОСОБА_8 .

Продовжуючи координацію своїх злочинних дій, 21.05.2026 о 11 год. 04 хв. ОСОБА_4 за допомогою засобів мобільного зв`язку через застосунок «WhatsApp» зателефонував ОСОБА_7 та повідомив про готовність до здійснення незаконного переправлення через державний кордон України цього ж дня, однак через деякий час, а саме о 16 год. 16 хв. ОСОБА_4 повідомив ОСОБА_7 про перенесення запланованого незаконного переправлення на наступний день у зв`язку з виникненням непередбачуваних обставин.

22.05.2026 ОСОБА_4 повторно зателефонував ОСОБА_7 за допомогою засобів мобільного зв`язку через застосунок «WhatsApp» та повідомив про необхідність прибути до с. Клесів Сарненського району Рівненської області для подальшого виконання домовленостей щодо незаконного переправлення через державний кордон України.

Також ОСОБА_4 надав ОСОБА_7 детальні інструкції щодо підготовки до незаконного переправлення, а саме повідомив про необхідність бути одягненими у темний, переважно чорний одяг без світловідбивних елементів та інших предметів, які могли б привертати увагу, тепло вдягнутися, вимкнути мобільний телефон, мати заряджений павербанк та мати карту, якою можна користуватися без інтернету.

Того ж дня, в ході телефонної розмови із ОСОБА_7 за допомогою зв`язку через застосунок «WhatsApp», ОСОБА_4 повідомив про необхідність виїхати до селища Клесів Сарненського району Рівненської області, де його та ОСОБА_8 повинні були зустріти невстановлені особи та забезпечити їх подальший супровід до місця незаконного перетину державного кордону України, зокрема зазначив, що точне місце зустрічі буде повідомлено додатково шляхом направлення геолокації.

Однак, 22.05.2026 під час руху ОСОБА_7 та ОСОБА_8 до селища Клесів ОСОБА_4 повідомив про скасування запланованого незаконного переправлення через державний кордон України на невизначений час у зв`язку з активною фазою заходів з підвищення обороноздатності прикордонних районів та значною кількістю правоохоронців у районі державного кордону.

Протиправні, умисні дії ОСОБА_4 , які виразилися в організації незаконного переправлення осіб через державний кордон України, вчиненого щодо кількох осіб, за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів, органом досудового розслідування кваліфіковано за ч.3 ст.332 КК України.

23 вересня 2026 року ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України.

Обґрунтовуючи необхідність застосування до ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий посилається на наявність ризиків, передбачених п.п.1, 3, 4 ч.1 ст.177 КПК України, а саме: можливість переховування підозрюваного від органів досудового розслідування та суду, незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні та перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.

На обґрунтування ризику переховування від органів досудового розслідування та суду слідчий зазначає, що ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, за яке санкцією ч.3 ст.332 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дев`яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна. На думку слідчого, усвідомлення тяжкості покарання, яке може бути призначене у разі визнання його винуватим, може спонукати ОСОБА_4 до переховування від органів досудового розслідування та суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.

Крім того, слідчий посилається на те, що ОСОБА_4 проживає у Сарненському районі Рівненської області, який межує з Республікою Білорусь, а матеріали досудового розслідування, зокрема результати проведених негласних слідчих (розшукових) дій, за твердженням сторони обвинувачення, свідчать про його обізнаність з особливостями прикордонної місцевості, маршрутами та способами незаконного перетину державного кордону України. У зв`язку із цим слідчий вважає, що перебуваючи на свободі, підозрюваний може використати такі знання для незаконного залишення території України та подальшого переховування від органів досудового розслідування і суду.

На обґрунтування ризику незаконного впливу на свідка слідчий зазначає, що ОСОБА_4 підтримував безпосередній зв`язок із ОСОБА_9 , з яким, відповідно до матеріалів клопотання, у нього склалися товариські та довірливі відносини та якого, за версією органу досудового розслідування, було залучено до отримання і зберігання грошових коштів, переданих ОСОБА_7 за організацію незаконного переправлення через державний кордон України.

На думку слідчого, характер таких взаємовідносин та обізнаність ОСОБА_4 з особами свідків створюють можливість незаконного впливу на них шляхом умовлянь, переконань, підкупу, погроз чи в інший спосіб з метою зміни ними раніше наданих показань або узгодження їх змісту на користь підозрюваного.

При цьому слідчий зазначає, що ризик незаконного впливу на свідків не припиняється у зв`язку з проведенням їх допитів під час досудового розслідування, оскільки відповідно до засади безпосередності дослідження доказів, передбаченої ст.23 КПК України, суд досліджує показання безпосередньо під час судового розгляду, а відповідно до ч.4 ст.95 КПК України суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому чи прокурору, або посилатися на них. У зв`язку із цим, на переконання слідчого, ризик незаконного впливу на свідків зберігається до моменту безпосереднього отримання та дослідження їх показань судом.

На обґрунтування ризику перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином слідчий зазначає, що ОСОБА_4 , перебуваючи на свободі, може вчинити дії, спрямовані на приховування або знищення відомостей, які мають значення для кримінального провадження, зокрема видалити облікові записи та листування з особами, пов`язаними з обставинами незаконного переправлення через державний кордон України, знищити чи замінити SIM-картки та мобільні телефони.

Крім того, враховуючи, що за версією органу досудового розслідування до організації незаконного переправлення були залучені й інші особи, частина з яких на даний час не встановлена, слідчий вважає, що ОСОБА_4 може повідомити таким особам про хід досудового розслідування, проведені та заплановані слідчі дії, узгодити з ними подальшу поведінку або сприяти їх переховуванню, чим створити перешкоди для повного та неупередженого досудового розслідування.

При вирішенні питання про необхідність застосування запобіжного заходу слідчий також просить врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема вагомість наявних доказів щодо причетності ОСОБА_4 до інкримінованого кримінального правопорушення, тяжкість покарання, яке йому загрожує у разі визнання винуватим, його вік та стан здоров`я.

З огляду на наведені обставини та заявлені ризики слідчий вважає, що застосування до ОСОБА_4 більш м`яких запобіжних заходів, зокрема особистого зобов`язання, особистої поруки, застави як основного запобіжного заходу чи домашнього арешту, не забезпечить належного виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків та не зможе у достатній мірі запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України, у зв`язку із чим просить застосувати до нього запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 клопотання підтримала та просила його задовольнити з наведених у ньому підстав, зазначивши, що надані матеріали у сукупності підтверджують обґрунтованість повідомленої ОСОБА_4 підозри, а характер інкримінованого кримінального правопорушення, спосіб координації дій, обізнаність підозрюваного із способами незаконного перетину державного кордону та його контакти зі свідками свідчать про реальність заявлених ризиків.

Захисник ОСОБА_5 проти задоволення клопотання заперечив. Зазначив, що підозра є необґрунтованою, а в діях правоохоронних органів вбачаються ознаки провокації, оскільки особи, яких нібито мав переправити ОСОБА_4 , співпрацювали з правоохоронними органами та самі ініціювали спілкування з ним. Також вказав, що фактичного перетину державного кордону не відбулося, грошові кошти були повернуті, а наведені у клопотанні ризики є абстрактними. Зазначив, що телефони ОСОБА_4 вилучені, тому можливість знищення відповідної інформації відсутня. Просив відмовити у задоволенні клопотання, зазначивши про можливість застосування особистого зобов`язання.

Підозрюваний ОСОБА_4 проти задоволення клопотання заперечив та пояснив, що ОСОБА_7 і ОСОБА_8 самі звернулися до нього та неодноразово телефонували з приводу організації перетину кордону. Стверджував, що сприймав їхні дії як провокацію та фактично не мав наміру організовувати незаконне переправлення. Зазначив, що його батько, який є військовослужбовцем, зник безвісти. Щодо заявлених ризиків пояснив, що готовий здати закордонний паспорт, а зі свідками зв`язку не підтримує та їхніх контактів не має.

Заслухавши учасників та дослідивши матеріали клопотання, якими слідчий, прокурор обґрунтовують його доводи, слідчий суддя дійшов до наступних висновків.

Відповідно до вимог ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідка, іншого підозрюваного у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а також вчиняти інші дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України.

Відповідно до ч.1 ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення, наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст.177 КПК України, та недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання таким ризикам.

Слідчим суддею встановлено, що у провадженні СВ ВП №1 Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області перебувають матеріали досудового розслідування №42026182220000025, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 10 квітня 2026 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України, що підтверджується витягом з ЄРДР (а.с.9).

23 вересня 2026 року ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України (а.с.128-131).

Наявність обґрунтованої підозри щодо можливої причетності ОСОБА_4 до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України, на цій стадії кримінального провадження підтверджується сукупністю матеріалів, доданих до клопотання.

Так, із протоколів допитів свідка ОСОБА_7 та додатків до них вбачається виклад обставин, пов`язаних із досягненням домовленостей щодо організації незаконного переправлення його та ОСОБА_8 через державний кордон України до Республіки Білорусь поза встановленими пунктами пропуску, визначенням розміру грошової винагороди, порядку підготовки до такого переправлення, передачі особистих речей та паспортів громадян України для виїзду за кордон, а також подальшим отриманням від особи, яку свідок пов`язує із ОСОБА_4 , конкретних вказівок щодо місця прибуття, способу пересування та поведінки під час запланованого незаконного переходу державного кордону (а.с.17-26, 32-37, 113-118).

Зокрема, у показаннях ОСОБА_7 відображено обставини отримання вказівок щодо передачі особистих речей та паспортних документів через водіїв маршрутних транспортних засобів, передачі грошових коштів ОСОБА_9 , прибуття до селища Клесів Сарненського району Рівненської області, необхідності бути одягненими у темний одяг без світловідбивних елементів, вимкнути мобільні телефони, мати заряджений павербанк та карту, якою можна користуватися без доступу до мережі Інтернет.

Із протоколів допитів свідка ОСОБА_9 та додатків до них вбачається виклад обставин його спілкування з ОСОБА_4 , отримання від останнього пропозиції прийняти від ОСОБА_7 грошові кошти за організацію незаконного переправлення осіб через державний кордон України, зберігати такі кошти до отримання подальшої вказівки, а також фактичного отримання 19 травня 2026 року від ОСОБА_7 грошових коштів у сумі 24000 доларів США (а.с.27-31, 119-123).

Із вказаних протоколів також вбачається, що після отримання грошових коштів ОСОБА_9 повідомив про це ОСОБА_4 , у подальшому спілкувався з ним щодо подальшої долі цих коштів, а після того, як незаконне переправлення не відбулося та ОСОБА_7 відмовився від запропонованого способу переказу коштів на криптовалютний гаманець, 25 травня 2026 року повернув ОСОБА_7 отримані від нього 24000 доларів США у повному обсязі.

Із протоколу допиту свідка ОСОБА_8 вбачається виклад обставин підготовки його разом із ОСОБА_7 до незаконного виїзду за межі України, передачі речей та паспортних документів, отримання відповідних вказівок щодо подальших дій та руху у напрямку визначеного місця, звідки мало бути організовано їх подальше незаконне переправлення через державний кордон України (а.с.38-43).

Крім того, матеріали клопотання містять протокол про результати проведення негласної слідчої (розшукової) дії - контролю за вчиненням злочину від 17 червня 2026 року (а.с.44-47), протоколи за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії аудіо-, відеоконтролю особи від 03 липня 2026 року (а.с.48-104), а також протокол про хід та результати негласної слідчої (розшукової) дії «спостереження за особою, річчю або місцем» від 22 червня 2026 року та додатки до нього (а.с.105-112).

Наведені матеріали містять відомості, що стосуються спілкування між учасниками подій, передачі грошових коштів, узгодження подальших дій, визначення часу та способу запланованого незаконного переправлення через державний кордон України, а також залучення інших осіб до реалізації такого плану.

Також до матеріалів клопотання долучено відомості щодо особи ОСОБА_4 , аналітичне досьє та повідомлення про підозру, які мають значення для оцінки обґрунтованості підозри та заявлених стороною обвинувачення ризиків (а.с.124-131). Перелік доказів, на які посилається сторона обвинувачення, та їх розташування в матеріалах клопотання підтверджується наданими суду матеріалами.

Доводи захисника про наявність ознак провокації з боку правоохоронних органів та посилання підозрюваного на те, що ОСОБА_7 і ОСОБА_8 самі звернулися до нього та ініціювали спілкування, слідчий суддя враховує.

Разом з тим, на даній стадії кримінального провадження слідчий суддя не вирішує питання про наявність чи відсутність провокації злочину та не надає остаточної оцінки допустимості отриманих у кримінальному провадженні доказів. При вирішенні питання про обґрунтованість підозри оцінюється сукупність наданих матеріалів, які містять відомості не лише про факт спілкування ОСОБА_7 з ОСОБА_4 , а й про подальші дії, передачу речей та паспортних документів, передачу грошових коштів ОСОБА_9 , надання вказівок щодо підготовки до запланованого переходу державного кордону, місця прибуття та способу подальших дій.

Оцінюючи наведені матеріали у сукупності, слідчий суддя приходить до висновку, що вони містять достатні фактичні дані, які можуть переконати об`єктивного спостерігача у можливій причетності ОСОБА_4 до кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України.

При цьому на стадії розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя не вирішує питання доведеності вини підозрюваного та не надає остаточної оцінки допустимості й достатності доказів для ухвалення вироку.

Та обставина, що фактичного перетину ОСОБА_7 та ОСОБА_8 державного кордону України не відбулося, сама по собі не спростовує наявності обґрунтованої підозри, оскільки на цьому етапі слідчий суддя оцінює сукупність фактичних даних щодо дій, які, за версією сторони обвинувачення, були спрямовані на організацію незаконного переправлення осіб через державний кордон України.

Так само факт повернення 25 травня 2026 року ОСОБА_9 ОСОБА_7 грошових коштів у сумі 24000 доларів США сам по собі не спростовує обґрунтованості підозри, оскільки, як вбачається з досліджених матеріалів, зазначені кошти до цього були фактично передані ОСОБА_9 та перебували у нього на зберіганні, а їх повернення відбулося вже після того, як заплановане переправлення не відбулося. Остаточна кримінально-правова оцінка зазначених обставин не є предметом розгляду даного клопотання.

Пояснення ОСОБА_4 про те, що він не мав наміру організовувати незаконне переправлення осіб через державний кордон, є його позицією захисту, яка підлягає перевірці в ході подальшого досудового розслідування та судового розгляду і на цій стадії сама по собі не спростовує сукупності фактичних даних, наданих стороною обвинувачення.

Не вирішуючи питання про доведеність вини та остаточну правильність кваліфікації дій ОСОБА_4 , слідчий суддя приходить до висновку про наявність обґрунтованої підозри щодо причетності ОСОБА_4 до кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України.

Разом з тим, обставиною, яка враховується слідчим суддею під час застосування запобіжного заходу, є наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, коли підозрюваний може вчинити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України.

При оцінці заявлених стороною обвинувачення ризиків слідчий суддя враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 23 липня 2026 року у справі «Дерев`янко та Тарасова проти України». У зазначеному рішенні ЄСПЛ наголосив, що ризик переховування не може оцінюватися лише на підставі суворості покарання, яке загрожує особі, а має оцінюватися з урахуванням інших відповідних обставин. Висновок про ризик незаконного впливу на свідків має ґрунтуватися на переконливих обставинах, а загальне формулювання ризиків переховування, впливу на свідків та знищення доказів без урахування істотних обставин конкретної справи не є достатнім для обґрунтування тримання особи під вартою.

Слідчий суддя вважає реальним ризик переховування ОСОБА_4 від органів досудового розслідування та суду.

Він підтверджується не лише тяжкістю покарання, що загрожує підозрюваному у випадку визнання його винуватим, оскільки санкцією ч.3 ст.332 КК України передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дев`яти років з конфіскацією майна, але й іншими конкретними обставинами.

Зокрема, інкриміноване діяння безпосередньо пов`язане з організацією незаконного переправлення осіб через державний кордон України поза встановленими пунктами пропуску.

За матеріалами клопотання ОСОБА_4 , за версією сторони обвинувачення, не лише повідомляв про можливість незаконного перетину державного кордону, а надавав конкретні вказівки щодо підготовки до такого переходу, одягу, використання засобів зв`язку, офлайн-карти, місця прибуття, подальшого супроводу іншими особами, а також повідомляв про неможливість реалізації плану через значну кількість правоохоронців у районі державного кордону.

Крім того, ОСОБА_4 проживає у Сарненському районі Рівненської області, який межує з Республікою Білорусь, та, за версією органу досудового розслідування, обізнаний з особливостями прикордонної місцевості, способами та маршрутами незаконного перетину державного кордону України.

Наведені обставини у сукупності свідчать не лише про теоретичну можливість залишення підозрюваним території України, а й про наявність у нього, за матеріалами сторони обвинувачення, відповідних знань щодо способів незаконного перетину державного кордону поза офіційними пунктами пропуску.

Слідчий суддя враховує доводи захисту про те, що ОСОБА_4 має постійне місце проживання, з`являється за викликами, а також пояснення підозрюваного про готовність здати паспорт громадянина України для виїзду за кордон. Зазначені обставини враховуються як такі, що певною мірою зменшують ризик переховування, однак у сукупності з наведеними вище обставинами не усувають його.

При цьому здача паспорта громадянина України для виїзду за кордон обмежує можливість законного виїзду за межі України, однак за конкретних обставин цього кримінального провадження не усуває повністю ризику переховування, оскільки предметом повідомленої підозри є саме організація незаконного перетину державного кордону поза встановленими пунктами пропуску.

Разом з тим, повідомлення про підозру було здійснено 23 вересня 2026 року, тобто безпосередньо перед розглядом даного клопотання, у зв`язку з чим відсутність протягом такого нетривалого проміжку часу фактично реалізованої спроби переховування сама по собі не спростовує існування відповідного ризику.

За таких обставин слідчий суддя вважає ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК України, реальним та достатньо обґрунтованим.

Слідчий суддя також вважає доведеним ризик незаконного впливу на свідка ОСОБА_9 у цьому кримінальному провадженні.

Свідок ОСОБА_9 є особою, показання якої мають істотне значення для встановлення фактичних обставин кримінального правопорушення.

При цьому сторона обвинувачення вказує не лише на можливість підозрюваного встановити контакт із ОСОБА_9 , а й на фактично існуючі до цього контакти між ОСОБА_4 та вказаним свідком.

Особливе значення має характер взаємовідносин ОСОБА_4 із ОСОБА_9 , який, за матеріалами клопотання, за пропозицією ОСОБА_4 погодився отримати від ОСОБА_7 грошові кошти у сумі 24 000 доларів США, зберігав їх у себе та підтримував подальше телефонне спілкування з ОСОБА_4 щодо їх подальшої долі.

Таким чином, ОСОБА_4 обізнаний з особою свідка ОСОБА_9 , має або мав налагоджений канал безпосереднього зв`язку з ним, а характер їхніх взаємовідносин свідчить про наявність між ними певного рівня довіри.

Слідчий суддя враховує пояснення ОСОБА_4 про те, що на даний час він не підтримує зв`язку з ОСОБА_9 , не має його номера телефону та не знає місця його перебування. Разом із тим зазначені обставини не спростовують того, що раніше між підозрюваним та ОСОБА_9 існували безпосередні контакти, а тому сам факт відсутності спілкування з ним на час розгляду клопотання не виключає ризику незаконного впливу в подальшому.

Слідчий суддя також враховує, що ОСОБА_9 вже допитаний органом досудового розслідування.

Водночас відповідно до принципу безпосередності дослідження доказів суд під час судового розгляду безпосередньо отримує показання свідка, а відповідно до ч.4 ст.95 КПК України не вправі обґрунтовувати судове рішення показаннями, наданими слідчому або прокурору.

Тому до моменту безпосереднього допиту ОСОБА_9 судом зберігається процесуальне значення недопущення незаконного впливу на нього з метою зміни, узгодження або відмови від раніше наданих показань.

За таких обставин ризик, передбачений п.3 ч.1 ст.177 КПК України, слідчий суддя вважає реальним та доведеним.

Ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином слідчий суддя також вважає достатньо обґрунтованим.

З матеріалів клопотання вбачається, що інкриміновані дії здійснювалися із використанням мобільного зв`язку та месенджера «WhatsApp», а до організації незаконного переправлення, за версією сторони обвинувачення, були залучені й інші особи.

Зокрема, після прибуття ОСОБА_7 та ОСОБА_8 до селища Клесів їх повинні були зустріти невстановлені на даний час особи та забезпечити подальший супровід до місця незаконного перетину державного кордону України.

Отже, на час розгляду клопотання органом досудового розслідування не встановлено повного кола осіб, які, за версією сторони обвинувачення, могли бути залучені до реалізації інкримінованого плану.

Перебуваючи на свободі та маючи можливість дистанційного зв`язку, ОСОБА_4 може повідомити таким особам про відомі йому обставини досудового розслідування, узгодити з ними подальшу поведінку, сприяти приховуванню засобів зв`язку, електронних даних чи інших відомостей, які ще не виявлені органом досудового розслідування.

Слідчий суддя враховує доводи захисника про те, що мобільні телефони ОСОБА_4 вилучені, а значна частина електронного спілкування зафіксована під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Зазначені обставини зменшують можливість знищення інформації, яка вже зафіксована органом досудового розслідування або міститься на вилучених засобах зв`язку.

Разом із тим вони не усувають ризику перешкоджання кримінальному провадженню в іншій формі, зокрема шляхом підтримання зв`язку з іншими, на даний час не встановленими особами, повідомлення їм відомостей про хід досудового розслідування, узгодження подальшої поведінки або сприяння приховуванню інших відомостей, які ще не виявлені органом досудового розслідування.

Тому ризик, передбачений п.4 ч.1 ст.177 КПК України, слідчий суддя також вважає достатньо обґрунтованим.

Такий підхід узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 23 липня 2026 року у справі «Колесник і Смельницький проти України», у якому ЄСПЛ зазначив, що національні суди, встановлюючи наявність ризиків, посилалися на клопотання слідчого, які містили факти, специфічні для справ заявників та такі, що підтверджували відповідні ризики. Європейський суд з прав людини не вбачав підстав критикувати оцінку національних судів щодо існування цих ризиків.

До матеріалів клопотання слідчим долучено характеризуючі дані щодо підозрюваного, зокрема відомості щодо його особи та аналітичне досьє (а.с.124-127).

Слідчий суддя також враховує пояснення підозрюваного про те, що його батько є військовослужбовцем та зник безвісти, а також інші наведені стороною захисту відомості щодо його соціальних зв`язків.

Наведені обставини характеризують особу підозрюваного, а тому відповідно до ст.178 КПК України враховуються слідчим суддею при вирішенні питання про вид запобіжного заходу, визначенні розміру застави та обсягу процесуальних обов`язків у разі її внесення.

Слідчий суддя також враховує наявність у ОСОБА_4 постійного місця проживання як обставину, що свідчить про певні соціальні зв`язки підозрюваного.

Разом з тим зазначені дані не спростовують наявності обґрунтованої підозри та не усувають встановлених слідчим суддею ризиків, передбачених ст.177 КПК України.

Наявність постійного місця проживання сама по собі не гарантує належної процесуальної поведінки підозрюваного та не виключає можливості переховування від органів досудового розслідування і суду, незаконного впливу на свідків чи перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.

Згідно зі ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.

Пунктом 4 ч.2 ст.183 КПК України передбачено, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.332 КК України, санкція якої передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дев`яти років, а тому законодавчі умови для можливості застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у даному випадку наявні.

Підстав для застосування до підозрюваного більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, слідчий суддя не вбачає, беручи до уваги вагомість наявних матеріалів, наявність встановлених ризиків, тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному, а також те, що більш м`які запобіжні заходи не здатні у повній мірі нейтралізувати ризики переховування, незаконного впливу на свідків та перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.

Доводи захисника ОСОБА_5 про можливість застосування до ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання слідчий суддя враховує.

Разом з тим особисте зобов`язання та покладення на підозрюваного відповідних процесуальних обов`язків, з огляду на сукупність встановлених ризиків, характер інкримінованих дій, використання засобів дистанційного зв`язку та наявність за матеріалами клопотання інших, у тому числі невстановлених, осіб, не забезпечать достатнього ступеня запобігання встановленим ризикам.

Зокрема, покладення обов`язку здати паспорт громадянина України для виїзду за кордон та утримуватися від спілкування зі свідками певною мірою зменшує відповідні ризики, однак не усуває їх повністю. Носіння електронного засобу контролю забезпечує насамперед контроль за місцезнаходженням особи, однак саме по собі не виключає можливості дистанційного зв`язку з іншими особами.

Тому запропонований стороною захисту більш м`який запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання слідчий суддя не вважає достатнім для належного запобігання встановленим ризикам.

За таких обставин сама заборона залишати житло, навіть у цілодобовому режимі, та застосування електронного засобу контролю забезпечують контроль насамперед за місцезнаходженням підозрюваного, однак не усувають у повному обсязі можливості дистанційного спілкування зі свідками чи іншими особами та реалізації відповідних процесуальних ризиків.

Також покладення на підозрюваного обов`язку здати паспорт громадянина України для виїзду за кордон обмежує можливість законного виїзду з України, однак за конкретних обставин даного кримінального провадження не нівелює повністю ризику переховування, оскільки предметом повідомленої підозри є саме організація незаконного перетину державного кордону поза встановленими пунктами пропуску.

Тому сукупність установлених обставин не дає слідчому судді підстав вважати запропонований стороною захисту особисте зобов`язання достатнім для належного запобігання встановленим ризикам.

За таких обставин слідчий суддя приходить до висновку, що прокурором доведено недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання встановленим ризикам.

Крім того, застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя вважає за необхідне визначити підозрюваному розмір застави.

Відповідно до ч.3 ст.183 КПК України слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених ч.4 цієї статті.

За приписами ч.4 ст.182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст.177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Крім того, за приписами п.2 ч.5 ст.182 КПК України розмір застави щодо особи, підозрюваної у вчиненні тяжкого злочину, визначається у межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Водночас, згідно з абз.2 ч.5 ст.182 КПК України, у виключних випадках, якщо слідчий суддя встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, яка підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків, застава може бути визначена у розмірі, який перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, визначення розміру застави у кожному конкретному випадку потребує індивідуальної оцінки обставин кримінального провадження, встановлених ризиків, даних про особу підозрюваного та його майнового і сімейного стану. При цьому розмір застави повинен, з одного боку, бути достатнім для забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного, а з іншого - не перетворювати заставу на фактично недоступну альтернативу триманню під вартою.

У цьому контексті слідчий суддя враховує положення пункту 25 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Істоміна проти України» від 13 січня 2022 року (заява №23312/15), у якому Суд, посилаючись, зокрема, на рішення у справах «Корбан проти України», «Мангурас проти Іспанії», «Гафа проти Мальти» та «Хрістова проти Болгарії», зазначив, що гарантія, передбачена пунктом 3 статті 5 Конвенції, покликана забезпечити не відшкодування шкоди, завданої внаслідок передбачуваного кримінального правопорушення, а присутність обвинуваченого у судовому засіданні. Тому розмір застави має встановлюватися головним чином з огляду на особу обвинуваченого, належне йому майно та інші обставини, які дають змогу оцінити, чи буде перспектива втрати застави достатнім стримуючим фактором для забезпечення його належної процесуальної поведінки. При цьому тяжкість пред`явленого обвинувачення не може бути вирішальним фактором для обґрунтування розміру застави.

Також у рішенні у справі «Істоміна проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що, не здійснивши ретельної оцінки всіх відповідних факторів, у тому числі спроможності особи сплатити визначений розмір застави, та не надавши задовільного пояснення, чому заставу було визначено у такому значному розмірі, національні суди не виконали обов`язку навести відповідне та достатнє обґрунтування визначення розміру застави, як того вимагає пункт 3 статті 5 Конвенції.

Слідчий суддя також враховує Рішення Конституційного Суду України від 21 липня 2026 року №9-р(ІІ)/2026, відповідно до якого застава має залишатися реальною альтернативою триманню під вартою, а її розмір повинен бути достатньо відчутним для особи та мати належний стримувальний характер, водночас не перетворюючись на фактичну перешкоду для звільнення особи з-під варти.

Застава за своєю правовою природою не є покаранням за інкриміноване особі діяння. Її призначення полягає у забезпеченні виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків, а розмір застави повинен бути таким, щоб перспектива її втрати у разі порушення цих обов`язків була достатнім стримуючим чинником для належної процесуальної поведінки.

Сторона обвинувачення просила визначити ОСОБА_4 заставу у розмірі 1 000 000 грн.

Вирішуючи питання про розмір застави, слідчий суддя враховує характер та обставини інкримінованого ОСОБА_4 кримінального правопорушення, його корисливий характер, розмір обумовленої грошової винагороди у сумі 24 000 доларів США, спосіб інкримінованих дій, залучення до їх реалізації інших осіб, а також встановлені ризики переховування від органів досудового розслідування та суду, незаконного впливу на свідків та перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.

Сукупність зазначених обставин, на переконання слідчого судді, свідчить про виключність цього випадку та про те, що визначення застави у загальних межах від двадцяти до вісімдесяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб не матиме достатнього стримувального ефекту і не забезпечить належною мірою виконання ОСОБА_4 покладених на нього процесуальних обов`язків.

При цьому розмір обумовленої грошової винагороди у сумі 24 000 доларів США може враховуватися при визначенні розміру застави лише у сукупності з іншими обставинами кримінального провадження та встановленими ризиками і сам по собі не може бути визначальним критерієм для встановлення її розміру.

Водночас стороною обвинувачення не наведено достатніх даних щодо майнового стану ОСОБА_4 та не обґрунтовано, чому саме застава у розмірі 1 000 000 грн є необхідною для забезпечення його належної процесуальної поведінки та не буде для нього завідомо непомірною. Сама по собі обставина, що у матеріалах кримінального провадження фігурує грошова винагорода у сумі 24 000 доларів США, не свідчить про належність ОСОБА_4 таких коштів чи про його спроможність внести заставу у запропонованому стороною обвинувачення розмірі.

Таким чином, визначення застави у розмірі 1 000 000 грн за відсутності достатніх даних, які б підтверджували співмірність такого розміру майновому стану підозрюваного та конкретним встановленим ризикам, не відповідало б вимозі індивідуального підходу при визначенні застави та могло б нівелювати її призначення як реальної альтернативи триманню під вартою.

Оцінюючи наведені обставини у їх сукупності, слідчий суддя виходить із необхідності визначення такого розміру застави, який, з одного боку, відповідатиме характеру та обставинам інкримінованих дій, розміру обумовленої винагороди і ступеню встановлених ризиків, а з іншого не буде надмірним та збереже реальне призначення застави як альтернативного запобіжного заходу.

За таких обставин слідчий суддя приходить до висновку, що застава у розмірі 200 (двохсот) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 665 600 грн, є співмірною з конкретними обставинами цього кримінального провадження, достатньою для забезпечення виконання ОСОБА_4 покладених на нього процесуальних обов`язків, матиме належний стримувальний характер та водночас не нівелюватиме її призначення як реальної альтернативи триманню під вартою.

У разі внесення застави на підозрюваного необхідно покласти обов`язки, передбачені ч.5 ст.194 КПК України, строк дії яких слід визначити в межах строку досудового розслідування.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.176-178, 182-184, 193-194, 196, 197, 202, 309, 372, 376, 395 КПК України, слідчий суддя

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання старшого слідчого СВ ВП №1 Сарненського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Рівненській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_6 , погоджене прокурором Дубровицького відділу Сарненської окружної прокуратури ОСОБА_3 , по матеріалах досудового розслідування №42026182220000025, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 10 квітня 2026 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 - задовольнити.

Застосувати до підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Мар`янівка Сарненського району Рівненської області, зареєстрованого та проживаючого по АДРЕСА_1 , громадянина України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, який обчислювати з моменту взяття його під варту, до 23 листопада 2026 року включно, тобто в межах строку досудового розслідування.

Взяти ОСОБА_4 під варту в залі суду негайно.

Визначити місцем утримання підозрюваного ОСОБА_4 під вартою Державну установу «Рівненський слідчий ізолятор» за адресою: вул. Дворецька, 116, м. Рівне.

Одночасно визначити ОСОБА_4 альтернативний запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 200 (двохсот) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 665 600,00 (шістсот шістдесят п`ять тисяч шістсот) гривень, у національній грошовій одиниці, яка може бути внесена як самим підозрюваним, так і іншою особою (заставодавцем) на депозитний рахунок суду за наступними реквізитами:

Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 26259988;

Банк отримувача: ДКСУ, м. Київ;

Код банку отримувача (МФО): 820172;

Рахунок отримувача: UA048201720355229002000010559.

Підозрюваний або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

У разі внесення застави покласти на підозрюваного ОСОБА_4 наступні обов`язки:

- прибувати за викликом до слідчого, прокурора або суду;

- не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого або прокурора;

- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;

- заборонити спілкуватися зі свідками у даному кримінальному провадженні.

Роз`яснити підозрюваному ОСОБА_4 , що у разі внесення застави у визначеному в даній ухвалі розмірі оригінал документа з відміткою банку, який підтверджує внесення застави на депозитний рахунок, має бути наданий уповноваженій особі Державної установи «Рівненський слідчий ізолятор».

Після отримання та перевірки документа, що підтверджує внесення застави, уповноважена службова особа місця ув`язнення за відсутності іншого судового рішення, яке прямо передбачає тримання ОСОБА_4 під вартою, має негайно здійснити розпорядження про звільнення ОСОБА_4 з-під варти, повідомивши усно та письмово Дубровицький районний суд Рівненської області.

У разі внесення застави та з моменту звільнення підозрюваного з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, підозрюваний ОСОБА_4 зобов`язаний виконувати покладені на нього обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави підозрюваний ОСОБА_4 вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

Термін дії обов`язків, покладених судом у разі внесення застави, визначити до 23 листопада 2026 року включно.

Виконання даної ухвали в частині контролю за виконанням підозрюваним покладених на нього обов`язків доручити Відділенню поліції №1 Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області.

Ухвала щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Ухвала слідчого судді може бути оскаржена до Рівненського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення, а особою, що перебуває під вартою, - з моменту вручення копії ухвали.

Повний текст ухвали складено о 16 год. 00 хв. 25 вересня 2026 року.

Слідчий суддя: підпис

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду

Суддя Дубровицького

районного суду

Рівненської області ОСОБА_1