Decision № 140052741, 25.09.2026, Khadzhybeyskyi District Court of Odesa City (until 25.04.2025 - Malynovskyi District Court of Odesa City)

Справа № 521/11333/25

Номер провадження № 2/521/677/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2026 року м. Одеса

Хаджибейський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді Громіка Д.Д.,

при секретарі Котигорох Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , діюча через свого представника ОСОБА_3 , звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна.

Обґрунтовуючи вимоги даного позову вказує на те, що з 15 серпня 2015 року вона перебувала з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Малиновського районного суду м. Одеси 16 лютого 2023 року. В період шлюбу сторони придбали за спільні кошти автомобіль SSANG YONG KYRQN, 2008 року виготовлення, 1998 куб.см., VIN код: НОМЕР_1 , який зареєстрували на ім`я відповідача. Однак відповідач без її згоди відчужив спільно набутий транспортний засіб. Згідно з Довідки Інвестиційно-консалтингового бюро «ТРІАДА» за результатами проведення маркетингового аналізу по визначенню найбільш ймовірної ринкової вартості сімейного автомобіля, його вартість складає 7500,00 доларів США, що за курсом НБУ на 22.05.2025 року складає 310770,00 грн.

Крім того, зазначала, що у шлюбі ними були понесені витрати на поліпшення та оснащення меблями та технікою квартири у якій вони проживали, а саме:

- телевізор Kivi 50U (придбаний за Заявою Позичальника ANW2F6163040587563 від 06.08.2017 року про оформлення кредиту на придбання, в Банку ПАТ «Акцент-Банк» на загальну суму 16999,90 грн.);

-газову плиту Gorenje G5111 SJ (придбану на підставі Рахунку на оплату № 62 15433 від 10.10.2020 року за придбання на загальну суму 7500,00 грн.);

-кондиціонери Samurai SMA-09HRDN1 B ION-8415810090 ( 2 шт.),

-витяжку Ventolux GARDA 60 INOX (750) SMD LED 8414600000,

-пральну машину ELENBERG FS 5800 W-8450111100 (придбані на підставі Товарного чеку №000080013039315 від 28.09.2020 року за на загальну суму 20296,00 грн.);

-комп`ютерний стіл, артикул 80365909 (видаткова накладна Ррз/ОТ-0248381),

-плитку ELLE Stone GR 275*400 (в уп. 15 од.) (видаткова накладна Ррз/ОТ-0248399),

-шафу настінну з дзеркалом (придбані на підставі чеку Торговельного центру «Епіцентр» ПН 324902426531 від 20.09.2020 року на загальну суму 3440,83 грн.);

-металопластикові вікна (придбанні за Договором купівлі-продажу № 413 від 08.06.2020 року за на загальну суму 13450,00 грн.);

-рулонні штори «Делайт» (придбані на підставі Замовлення від 08.10.2020 року на загальну суму 1410,00 грн.),

яке позивач просить визнати спільним сумісним майном та відступивши від засад рівності часток стягнути з відповідача ринкову вартість автомобіля у розмірі 310770,00 грн. та компенсацію витрат на поліпшення та оснащення меблями та технікою квартири у розмірі 63096,00 грн., оскільки всі ці речі залишилися у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить матері відповідача, а відтак буде продовжувати ними володіти і користуватися, а тому просила також стягнути з відповідача компенсацію вартості зазначеного майна.

Крім цього представник позивача просила стягнути з відповідача понесені судові витрати.

Ухвалою судді Хаджибейського районного суду м. Одеси від 11 липня 2025 року по даній справі було відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено проводити в порядку загального позовного провадження.

31.07.2025 року від представника відповідача надійшов відзив відповідно до якого, позовні вимоги вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, у зв`язку з чим просив відмовити у задоволенні позову.

25.09.2025 року ухвалою судді Хаджибейського районного суду м. Одеси підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача та позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили їх задовольнити з підстав викладених у позові.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, наголошуючи на тому, що жодного належного доказу на підтвердження придбання, вартості вищеперерахованого товару позивачка не надає, а доказування в цій частині базується виключно на припущеннях, що не може братися до уваги при вирішенні питання про стягнення компенсації вартості майна.

Щодо поділу майна подружжя, а саме транспортного засобу SSANG YONG KYRQN, 2008 року виготовлення, 1998 куб.см., VIN код: НОМЕР_1 представник відповідача зазначив, що позивач та відповідач в Україні проживали у квартирах, які належали матері позивача, ОСОБА_4 , за адресою: АДРЕСА_2 та матері відповідача, ОСОБА_5 , за адресою: АДРЕСА_1 .

18.01.2018 подружжям придбано автомобіль марки SSANG YONG, модель KYRON, VIN НОМЕР_1 , 2008 року випуску, який був зареєстрований за відповідачем.

В зв`язку з військовими діями на території України, з міркувань загрози безпеки життю, в травні 2022 року позивач разом з дитиною виїхали з України до Німеччини, що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання позивача та дитини в Німеччині від 30.05.2022 за адресою: АДРЕСА_3 .

У травні 2022 року відповідач не виїхав разом із сім`єю, в зв`язку з тим, що подружжям було вирішено, що відповідач залишиться в Україні для продажу автомобіля, оскільки на перший час проживання сім`ї в Німеччині необхідні відповідні грошові кошти.

06.06.2022 року відповідачем здійснено продаж автомобіля за 125 000,00 гривень, що підтверджується договором купівлі-продажу від 06.06.2022, про що відповідач одразу повідомив позивача.

Після продажу автомобіля відповідач прибув до Німеччини 25.06.2022 для постійного проживання разом з позивачем та дитиною за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується листом ДПСУ від 29.07.2025, штампом про в`їзд до Німеччини у паспорті відповідача для виїзду за кордон та довідкою про реєстрацію місця проживання відповідача в Німеччині від 05.08.2022.

Отже, з червня 2022 року позивач та відповідач разом з дитиною проживали однією сім`єю в Німеччині за адресою: АДРЕСА_3 .

Позивач була обізнана про продаж автомобіля, оскільки грошові кошти отримані від продажу автомобіля були привезені відповідачем до Німеччини та витрачені подружжям на ведення спільного господарства та проживання сім`ї в Німеччині, у період з червня 2022 року по грудень 2022 року.

В грудні 2022 року позивач звернулась до суду з позовом про розірвання шлюбу з відповідачем.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 16.02.2023 по справі №521/18551/22 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

Таким чином, автомобіль був проданий відповідачем за згодою позивача під час перебування сторін у шлюбі, а грошові кошти отримані від продажу автомобіля витрачені подружжям на ведення спільного господарства та проживання сім`ї в Німеччині під час перебування сторін у шлюбі, у період з червня 2022 року по грудень 2022 року, тому вимога позивача про стягнення грошової компенсації в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя за ринкову вартість автомобіля марки SSANG YONG, модель KYRON, VIN НОМЕР_1 , 2008 року випуску, в сумі 310 770,00 гривень - не підлягає задоволенню, оскільки суперечить ст. ст. 69 -71 СК України.

Твердження позивача, що відповідач самоусунувся від забезпечення дитини не відповідає дійсності, оскільки після розірвання шлюбу відповідач добровільно сплачує на користь позивача аліменти на утримання дитини, що підтверджується:- квитанцією від 14.11.2024 на суму 200,00 євро;- квитанцією від 12.12.2024 на суму 200,00 євро;- квитанцією від 14.01.2025 на суму 200,00 євро;- квитанцією від 13.02.2025 на суму 200,00 євро;- квитанцією від 12.03.2025 на суму 200,00 євро;- квитанцією від 09.04.2025 на суму 200,00 євро;- квитанцією від 12.05.2025 на суму 200,00 євро;- квитанцією від 16.06.2025 на суму 200,00 євро;- квитанцією від 29.07.2025 на суму 299,00 євро.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши учасників справи, надавши оцінку наявним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо шляхом їх всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження, суд приходить до наступного висновку.

Згідно ст. ст. 13, 81 ЦПК України, суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Як визначено статтею 16 Цивільного Кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в т. ч. припинення дії, яка порушує право; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства (ч.ч.1, 2, 3, 4 ст.13 ЦК України). У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які зазначені вище, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом (ч.6 ст.13 ЦК України).

Отже, спір між сторонами виник з правовідносин щодо майнових прав подружжя на майно, набуте у шлюбі, яке регулюється нормами Конституції України, Цивільного Кодексу України та Сімейного Кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2, ч. 9 ст. 7 Сімейного Кодексу України, сімейні майнові відносини між подружжям регулюються нормами Сімейного Кодексу України на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Частина перша статті 21 СК України визначає шлюбом сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Стаття 57 СК України визначає, яке майно є особистою приватною власністю дружини, чоловіка. Зокрема, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Згідно із вимогами ч. 2 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю (ч.7 ст.57 СК).

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс17, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі №235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі №404/1515/16-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження №14-325цс18).

Відповідно до ст. 61 СК України, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору- інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або)державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або)державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї (ст.65 СК України).

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України (ст.68 СК).

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.69 СК, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) наведено правовий висновок, що у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Згідно з п. 24 постанови Пленуму ВСУ від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи.

В судовому засіданні встановлено та не заперечується сторонами, що з 15.08.2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбу, який рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 16.02.2023 року по справі № 521/18551/22 було розірвано.

В період шлюбу у подружжя народилася донька ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом із позивачкою.

Під час перебування сторін у шлюбі, а саме 18.01.2018 подружжям придбано автомобіль марки SSANG YONG, модель KYRON, VIN НОМЕР_1 , 2008 року випуску, який був зареєстрований за відповідачем.

У судовому засіданні також встановлено, що позивач та відповідач у період шлюбу проживали у квартирах, які належали матері позивача ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_2 та з жовтня 2020 року проживали у квартирі, належній матері відповідача ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 .

В зв`язку з військовими діями на території України, з міркувань загрози безпеки життю, в травні 2022 року позивач разом з дитиною виїхали з України до Німеччини, що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання позивача та дитини в Німеччині від 30.05.2022 за адресою: АДРЕСА_3 .

06.06.2022 року відповідачем здійснено продаж автомобіля марки SSANG YONG, модель KYRON, VIN НОМЕР_1 , 2008 року випуску за 125 000,00 гривень, що підтверджується договором купівлі-продажу від 06.06.2022р.

25.06.2022 року відповідач прибув до Німеччини для постійного проживання разом з позивачем та дитиною за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується листом ДПСУ від 29.07.2025, штампом про в`їзд до Німеччини у паспорті відповідача для виїзду за кордон та довідкою про реєстрацію місця проживання відповідача в Німеччині від 05.08.2022.

Під час розгляду справи, судом встановлено, що сторони разом із дитиною мешкали на одній житловій площі з червня 2022 року по грудень 2022 року.

Згідно довідки Інвестиційно-консалтингового бюро «ТРІАДА» (код ЄДРПОУ 39141313) за послугами з визначення ринкової вартості автомобіля SSANG YONG, модель KYRON, VIN НОМЕР_1 , 2008 року випуску вартість зазначеного автомобіля складає 7500,00 доларів США, що за курсом НБУ на 22.05.2025 року складає 310770,00 грн.

Відповідно до ст. 69 Сімейного кодексу України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності.1

Згідно зі ст. 71 Сімейного кодексу України, якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 6972 СК України та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»).

Відповідно до статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно з вимогами частин 1, 2 статті 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до змісту частин 1, 2, 3 статті 61 Сімейного кодексу України, об`єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту, а також заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя і внесені до сімейного бюджету або внесені на його особистий рахунок у банківську (кредитну) установу. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 статті 70 Сімейного кодексу України передбачено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Статтею 71 Сімейного кодексу України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частина друга статті 71 Сімейного кодексу України).

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України (частина четверта статті 71 Сімейного кодексу України).

Приписами частин 1 та 2 статті 372 Цивільного кодексу України передбачено, що майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Зі змісту пп. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Відповідно до п. 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними), та необхідність взаємної згоди подружжя на розпоряджання майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК України.

При цьому суд враховує правові позиції Верховного Суду України з аналогічних спорів, в яких Верховний Суд роз`яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.

При цьому суд підкреслює, що тільки у випадку, якщо придбання майна відповідало зазначеним критеріям, таке майно може бути визнане спільно нажитим і підлягає розподілу між подружжям на підставі ст. 60 СК України.

За вищевказаних обставин, враховуючи, що належним чином підтверджено та не оспорено відповідачем, придбання в період шлюбу автомобіля SSANG YONG, модель KYRON, VIN НОМЕР_1 , 2008 року випуску та який було зареєстровано за відповідачем є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а тому наявні підстави для визнання вказаного майна спільною власністю подружжя.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 22, 30 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі другого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Таким чином, з метою захисту порушеного права власності одного з подружжя при відчуженні іншим з подружжя спільного майна без отримання відповідної згоди, визначаючи розмір грошової компенсації частини вартості спірного майна, стягненню у вигляді компенсації підлягає дійсна (ринкова) вартість відчуженого майна або ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи.

Вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, яке існує на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання такого майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом (постанови Верховного Суду від 19 лютого 2025 року в справі № 522/11159/21, від 24 жовтня 2024 року в справі № 753/10230/20, від 11 вересня 2024 року в справі № 487/2337/22).

До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. Під час поділу майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року в справі № 712/8602/19 (провадження № 61-14809сво21)).

Суть поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. Під час здійснення поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. Суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, в зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначенням переліку об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення вартості.

Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а в разі недосягнення згоди виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Обсяг майна, яке подружжя просить поділити, повинен охоплювати все спільно набуте ними у шлюбі майно з метою найбільш ефективного вирішення спору про його поділ у межах одного провадження (постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, від 23 січня 2024 року в справі № 523/14489/15-ц).

Отже, рівність часток подружжя під час поділу майна обумовлена обсягом спільного майна та його вартістю.

Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або в позасудовому порядку, а тому для дотримання такого принципу необхідно встановлювати увесь обсяг набутого подружжям майна та досліджувати його вартість.

Щодо вимог позивача про відступлення від частки та її збільшення:

Відповідно до ч. 2 ст. 70 СК України при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Відповідно до ч. 3 ст. 70 СК України за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Сторона позивача вважає, що відповідач відчужив спірний автомобіль, який придбано за спільні кошти в період шлюбу та грошові кошти витратив на особисті потреби та не в інтересах сім`ї. Окрім того, не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї та ухилявся від участі в утриманні спільної дитини. Не надавав матеріальної підтримки для сім`ї, не виконує обов`язки по утриманню спільної дитини. Аліменти на утримання дитини стягуються у примусовому порядку.

За загальним правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

При визначенні майна, яке підлягає поділу, необхідно вирішити питання, коли саме сторонами припинений шлюб; обсяг спільного майна, нажитого за час ведення спільного господарства; джерел його придбання, наявності боргів подружжя за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно з частиною третьою якої, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

За таких обставин, за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані з сім`єю інтереси одного з подружжя та яке використане саме в інтересах сім`ї.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшенням, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості.

Частиною 1 статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Крім того якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 04 березня 2021 року у справі № 343/1294/18(провадження № 61-14494св20).

Відповідно до статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої-третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України).

Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України, відповідно до частини четвертої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України.

Згідно з нормою статті 319 цього Кодексу власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Судом установлено, що спірне майно сторонами було придбано саме в офіційно зареєстрованому шлюбі. Отже у справі, яка розглядається судом, презумпція спільності права власності подружжя на придбане в період шлюбу майно сторонами не спростована.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Отже, системний аналіз вищенаведених норм закону, дає правові підстави суду визнати, що автомобіль SSANG YONG, модель KYRON, VIN НОМЕР_1 , 2008 року випуску є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

Під час розгляду справи встановлено та не заперечувалось стороною позивача, що відповідачем добровільно сплачуються аліменти, що підтверджується: квитанцією від 14.11.2024 на суму 200,00 євро;- квитанцією від 12.12.2024 на суму 200,00 євро;- квитанцією від 14.01.2025 на суму 200,00 євро;- квитанцією від 13.02.2025 на суму 200,00 євро;- квитанцією від 12.03.2025 на суму 200,00 євро;- квитанцією від 09.04.2025 на суму 200,00 євро;- квитанцією від 12.05.2025 на суму 200,00 євро;- квитанцією від 16.06.2025 на суму 200,00 євро;- квитанцією від 29.07.2025 на суму 299,00 євро.

Отже, суд приходить до висновку, що позивачем не наведено підстав для відступу від засад рівності часток подружжя у сторону збільшення частки ОСОБА_1 .

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. А тому питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Так, Позивач у своєму позові наголошує на тому, що відповідач без її згоди та відома відчужив транспортний засіб, який є об`єктом спільного майна.

За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Згідно з частиною третьою статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

За змістом ст. 31 ЦК України правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість.

Зазначені приписи не тільки забезпечують права одного з подружжя, а й обмежують права іншого з подружжя у відчуженні спільного подружнього майна, оскільки ставлять правомочності одного з подружжя на відчуження майна в залежність від наявності належним чином оформленої згоди іншого з подружжя на таке відчуження. Відсутність такої згоди свідчить про відсутність повноважень в одного з подружжя (відчужувача) на відчуження подружнього майна.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.09.2022 року по справі №125/2157/19 прийшла до висновку, що відсутність згоди одного зі співвласників (колишнього подружжя) на розпорядження нерухомим майном може бути підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним, і такий спосіб захисту порушеного права власності одного з подружжя може бути ефективним у випадку заявлення позивачем позовної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину. Як встановлено в ході справи, відповідач за первісним позовом, скориставшись тим, що автомобіль було зареєстровано на його ім`я, без згоди позивача за первісним позовом продав автомобіль, а грошові кошти привласнив на свою користь, оскільки не надано доказів протилежного. Відтак, відповідач порушив право позивача як співвласника майна.

Разом з цим, під час розгляду справи, судом встановлено, що відповідачем спірний автомобіль, який є об`єктом спільної сумісної власності, був відчужений 06.06.2022 року.

25.06.2022 року відповідач прибув до Німеччини та проживав з позивачем та їх спільною дитиною за однією адресою до грудня 2022 року.

16.02.2023 року шлюб між сторонами було розірвано.

З позовом про визнання правочину, укладеного між відповідачем та іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним позивач не зверталась.

З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку, що позивач була обізнана про відчуження відповідачем спірного транспортного засобу та на час перебування сторін у зареєстрованому шлюбу, будь яких заперечень з цього приводу не висловлювала.

Тобто судом встановлено, що сторони, після продажу спірного транспортного засобу, спільно проживали за однією адресою, вели побут та виховували спільну дитину близько шести місяців, що у свою чергу може свідчити про те, що гроші отримані відповідачем за продаж транспортного засобу були витрачені в інтересах сім`ї.

Доказів, що відповідач грошові кошти від продажу автомобіля привласнив на свою користь стороною позивача не надано, а тому вимоги у частині стягнення з відповідача ринкової вартості автомобіля SSANG YONG, модель KYRON, VIN НОМЕР_1 , 2008 року випуску у розмірі 310770,00 грн. задоволенню не підлягають.

Крім того, позивач просить стягнути вартість іншого майна, набутого за час шлюбу за спільні кошти, перелік яких наявний у матеріалах справи, та оцінюється у 63096,00 грн.

Так, у позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що у період шлюбу сторонами за спільні кошти подружжя придбано наступне майно:

- телевізор Kivi 50U (придбаний за Заявою Позичальника ANW2F6163040587563 від 06.08.2017 року про оформлення кредиту на придбання, в Банку ПАТ «Акцент-Банк» на загальну суму 16999,90 грн.);

- газову плиту Gorenje G5111 SJ (придбану на підставі Рахунку на оплату № 62 15433 від 10.10.2020 року за придбання на загальну суму 7500,00 грн.);

- кондиціонери Samurai SMA-09HRDN1 B ION-8415810090 ( 2 шт.),

- витяжку Ventolux GARDA 60 INOX (750) SMD LED 8414600000,

- пральну машину ELENBERG FS 5800 W-8450111100 (придбані на підставі Товарного чеку № 000080013039315 від 28.09.2020 року за на загальну суму 20296,00 грн.);

- комп`ютерний стіл, артикул 80365909 (видаткова накладна Ррз/ОТ-0248381),

- плитку ELLE Stone GR 275*400 (в уп. 15 од.) (видаткова накладна Ррз/ОТ-0248399),

- шафу настінну з дзеркалом (придбані на підставі чеку Торговельного центру «Епіцентр» ПН 324902426531 від 20.09.2020 року на загальну суму 3440,83 грн.);

- металопластикові вікна (придбанні за Договором купівлі-продажу № 413 від 08.06.2020 року за на загальну суму 13450,00 грн.);

- рулонні штори «Делайт» (придбані на підставі Замовлення від 08.10.2020 року на загальну суму 1410,00 грн.), всього: 63096,00 грн. (крім вартості автомобіля).

Згідно ст. 179 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Частина 1 ст. 190 ЦК України встановлює, що майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Аналізуючи наведені вище норми, можна дійти висновку, що спільне майно подружжя може бути фактично поділено (конкретне майно передано у власність кожному із членів подружжя) у тому випадку, якщо воно наявне в натурі, тобто має ознаки конкретно визначених речей.

Зі змісту п.п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

За таких обставин та без наданих підтверджень придбання вищеперерахованих товарів в період шлюбу з підтвердженням їхньої вартості не можуть слугувати беззаперечною підставою того, що майно придбане у період перебування у шлюбі а також його вартість (ринкова, закупівельна тощо).

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що позивачем належним чим підтверджено придбання у період шлюбу лише:

- телевізор Kivi 50U (придбаний за Заявою Позичальника ANW2F6163040587563 від 06.08.2017 року про оформлення кредиту на придбання, в Банку ПАТ «Акцент-Банк» на загальну суму 16999,90 грн.);

- кондиціонери Samurai SMA-09HRDN1 B ION-8415810090 ( 2 шт.),

- витяжка Ventolux GARDA 60 INOX (750) SMD LED 8414600000,

- пральна машина ELENBERG FS 5800 W-8450111100 (придбання підтверджується Товарним чеком № 000080013039315 від 28.09.2020 року та фіскальним чеком на загальну суму 20296,00 грн.);

Щодо іншого майна, компенсацію за яке позивач просить стягнути з відповідача, будь-яких належних доказів, як щодо придбання цього майна та його наявності на час розгляду справи ОСОБА_1 до суду не надала.

Таким чином, суд приходить до висновку, що до складу спільної сумісної власності входить:

- телевізор Kivi 50U;

- кондиціонери Samurai SMA-09HRDN1 B ION-8415810090 ( 2 шт.),

- витяжка Ventolux GARDA 60 INOX (750) SMD LED 8414600000,

- пральна машина ELENBERG FS 5800 W-8450111100 загальна вартість яких складає 37295,90 грн.

Отже з урахуванням принципу рівності часток з відповідача підлягає стягненню компенсація вартості частки вищевказаного яка складає 18647,95 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача понесені судові витрати по справі, а саме: витрати по сплаті судового збору в розмірі 5897 грн. 88 коп., витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 40000,00 грн. та витрати на експертні консультаційні послуги з питань незалежної оцінки автомобіля 2000,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов задоволено частково, а саме на 4,99% , тому з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення судовий збір в розмірі 294 грн.30 коп. (так позовні вимоги задоволені на 4,99%, де 373866 грн. вартість компенсації, які просить позивач - 100%, а задоволена частина 18647,95 грн. 4,99 %), відтак, судовий збір, що підлягає стягненню становить 5897 грн. 88 коп. - це становить 100% = 294 грн.30 коп. - становить 4,99 %.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, витрати, пов`язані із проведенням експертного дослідження в розмірі 2000,00 грн. підлягають до стягнення з відповідача на користь позивача частково в розмірі 99,8 грн. (2000 - це 100 % вартості експертизи, а враховуючи те, що позов задоволено на 4,99 %, то стягненню підлягає 99,8 грн.).

Вирішуючи питання щодо судових витрат, здійснених позивачем у зв`язку з розглядом позову, які складаються з витрат за надання правничої допомоги у розмірі 40 000 грн. 00 коп. суд враховує те, що відповідно до ч. 2 та ч. 3 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У постановах Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 01.06.2018 у справі № 904/8478/16 зазначено, що вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

У постановах Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 910/23210/17 та від 13.02.2019 у справі № 911/739/15 зазначено, що для включення всієї суми гонорару до відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що його позов не підлягає задоволенню, а за наявності заперечень позивача щодо співмірності заявленої суми компенсації також має бути обґрунтовано, що такі витрати відповідача були необхідними, а їх розмір є розумним і виправданим. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені до відшкодування, з урахуванням того, чи були такі витрати здійснені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

За наявності заперечень іншої сторони суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час і неспівмірність порівняно з ринковими цінами.

З огляду на це, суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу представника позивача - адвоката Тарнець О.І. підлягають стягненню пропорційно до задоволених позовних вимог в розмірі 1996,00 грн.

Керуючись ст.ст.57, 60, 61, 63, 65, 69, 70, 71 СК України, ст.ст. ст.ст. 4, 7, 10, 49, 76, 79, 211, 228, 258 259, 264, 265, 278, 279, 280 282, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 18647 (вісімнадцять тисяч шістсот сорок сім гривень) 95 копійок компенсації вартості частини побутової техніки.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 294 грн.(двісті дев`яносто чотири) грн. 30 коп., 99 (дев`яносто дев`ять) грн. 80 коп. - витрат, пов`язаних із проведенням експертного дослідження та 1996 (одна тисяча дев`ятсот дев`яносто шість) грн - витрат на правничу допомогу.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-ти денний строк з дня складання повного рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 25 вересня 2026 року.

Повні відомості про учасників справи згідно з пунктом 4 частини 5 статті 265 ЦПК України:

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Суддя: Д.Д. Громік