Decision № 139999483, 21.09.2026, Brody District Court of Lviv Oblast

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №439/1004/26

Провадження № 2/439/783/26

21 вересня 2026 року м. Броди

Бродівський районний суд Львівської області

у складі:

головуючого-судді: Петейчука Б.М.,

за участі: секретаря

судового засідання: Ковальчук Н.І.,

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф»,

відповідач: ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судове засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, ухвалив таке рішення.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» звернувся до Бродівського районного суду Львівської області з позовними вимогами до відповідача: ОСОБА_1 , в яких просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» заборгованість за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту за № 412421 від 06 січня 2020 року в розмірі 14 306 (чотирнадцять тисяч триста шість) гривень 79 копійок.

Стислий виклад позиції позивача.

Позивач зазначає, що 06 січня 2020 року між ОСОБА_1 як боржником та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» як кредитором було укладено договір позики за № 412421, відповідно до якого боржник погодився з усіма його істотними умовами, зокрема й умови про порядок повернення, строк повернення та оплату за користування грошовими коштами, про що власноруч поставив електронний цифровий підпис, із урахуванням вимог Закону України «Про електронну комерцію.

Позивач зазначає, що свої зобов`язання за договором позики кредитор виконав у повному обсязі, а саме: надав відповідачу можливість розпоряджатися грошовими коштами на умовах, передбачених Договором та в межах обумовленого предмета договору. Проте відповідач, який зобов`язався повернути кредитні кошти, не надав своєчасно кредитору грошові кошти для погашення заборгованості за борговим зобов`язанням.

Позивач мотивує, що взяті на себе зобов`язання за Договором відповідач належним чином не виконував, унаслідок чого станом на 24 квітня 2026 року утворилася заборгованість у розмірі 14 306 (чотирнадцять тисяч триста шість) гривень 79 копійок, з яких: 3 200 (три тисячі двісті) гривень 00 копійок заборгованості за тілом кредиту, 8 822 (вісім тисяч вісімсот двадцять дві) гривні 40 копійок заборгованості за відсотками та інфляційне збільшення 2 284 (дві тисячі двісті вісімдесят чотири) гривні 39 копійок.

Позивач акцентує, що право грошової вимоги за договором позики за № 412421 від 06 січня 2020 року за договором факторингу від 22 лютого 2021 року № 015-220221 перейшло від ТзОВ «Лінеура Україна» до позивача: ТзОВ «Сіроко Фінанс».

В свою чергу право грошової вимоги за договором позики за № 412421 від 06 січня 2020 року за договором факторингу від 21 жовтня 2024 року № 20241021/2 від ТзОВ «Сіроко Фінанс» перейшло до позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф». Отже, саме позивач є належним стягувачем за вищевказаним кредитним договором.

Відтак, позивач із метою належного та повного виконання зобов`язання просить суд стягнути з відповідача суму заборгованості за кредитним договором за № 412421 від 06 січня 2020 року, та судові витрати по справі.

Заяви та клопотання сторін, процесуальні дії у справі.

05 травня 2026 року відкрито провадження у справі.

Відповідачу запропоновано протягом п`ятнадцяти днів, із моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі, подати відзив на позовну заяву.

22 травня 2026 року від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив. Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив у повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, та просив суд відмовити у задоволенні позову з огляду на таке: жодних коштів він не отримував, зазначені позивачем зобов`язання за кредитним договором виникли у 2020 році. Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Оскільки позивач звернувся до суду лише у 2026 році, позов подано поза межами встановленого законом строку. На підставі ч. 4 ст. 267 ЦК України відповідач заявляє про застосування наслідків спливу позовної давності, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову в повному обсязі. Відповідач вказує на те, що позивачем не надано детального та деталізованого розрахунку заборгованості, а також первинних документів, які б підтверджували факт отримання коштів та обґрунтованість нарахування відсотків і додаткових витрат. Нараховані суми відсотків та інфляційних втрат є безпідставними та явно непропорційними розміру основного боргу. Також просив у разі якщо суд не знайде підстав для застосування позовної давності, відповідач витребувати у позивача повний розрахунок заборгованості та первинні документи; зменшити розмір нарахованих відсотків до мінімального рівня; відмовити у стягненні інфляційних втрат; зменшити витрати на правничу допомогу як необґрунтовані та неспівмірні.

Представник позивача надав додаткові пояснення у справі, де позовні вимоги підтримав у повному обсязі та надав заперечення на відзив відповідача щодо застосування позовної давності, в яких зазначив, що кінцевим терміном погашення заборгованості за договором про надання коштів у позику № 412421 від 06.01.2020 року (з урахуванням Додаткового договору № 575451 від 05.02.2020 року) було 07.03.2020 року. Відповідно, перебіг трирічної позовної давності розпочався 08.03.2020 року. Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 на території України введено воєнний стан. Згідно з Законом України від 15.03.2022 року № 2120-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було доповнено пунктом 19, відповідно до якого у період дії воєнного та надзвичайного стану строки, визначені статтями 257259 ЦК України, продовжуються на строк його дії. Оскільки перебіг позовної давності станом на 24.02.2022 року не закінчився, він був продовжений в силу прямої норми закону на увесь період дії воєнного стану. З огляду на це, позивач вважає, що строк звернення до суду з цим позовом пропущений не був, а заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності є безпідставними та задоволенню не підлягають. Крім того позивач зазначає, що відповідно до Закону України від 03.06.2025 № 4434 з Цивільного кодексу України виключено пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення», який передбачав зупинення перебігу позовної давності на період дії воєнного стану. Вказаний Закон набрав чинності 04.09.2025, у зв`язку з чим саме із цієї дати було відновлено обчислення строків позовної давності. З огляду на це, позивач вважає, що період з 24.02.2022 по 04.09.2025 не зараховується при обчисленні позовної давності. За розрахунком позивача: перебіг позовної давності у період з 08.03.2020 по 23.02.2022 склав 1 рік 11 місяців 16 днів; у період з 04.09.2025 по 29.04.2026 (дата звернення до суду) інтервал складає 7 місяців 26 днів. Таким чином, на думку позивача, загальний строк позовної давності у даній справі становить 2 роки 7 місяців 12 днів, а отже, не перевищує встановленого законом 3-річного строку, у зв`язку з чим позов подано в межах позовної давності.

25 червня 2026 року винесено ухвалу про витребування доказів.

Представник позивача у судове засідання не з`явився. Від представника позивача Бачинського О.М. надійшла заява про розгляд справи без участі представника позивача, позовні вимоги підтримує повністю та просить суд задовольнити останні.

Відповідач в судове засідання повторно не з`явився. Від нього надійшла заява про розгляд справи без його участі.

За правилами норми частини 2 статті 247 Цивільного процесуального кодексу України, оскільки сторони в судове засідання не з`явилися, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Встановлені судом фактичні обставини та зміст спірних правовідносин, з посиланнями на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Доказами у справі встановлено, що 06 січня 2020 року між ОСОБА_1 , як позичальником, та ТОВ «Лінеура Україна», як позикодавцем, було укладено Кредитний договір № 412421. Відповідно до умов кредитного договору сума кредиту складає 3 200,00 грн, строк кредиту 30 днів (з можливістю продовження, строк продовжено Додатковим договором від 05.02.2020 до 07.03.2020), що доводиться кредитним договором разом із долученими до нього додатками (паспортом споживчого кредиту).

22 лютого 2021 року право грошової вимоги за договором кредиту № 412421 за договором факторингу № 015-220221 перейшло до ТОВ «Сіроко Фінанс». У свою чергу ТОВ «Сіроко Фінанс» відповідно до договору факторингу № 20241021/2 від 21 жовтня 2024 року відступило право вимоги ТОВ «ФК «Артеміда-Ф», що підтверджується відповідними договорами, актом приймання-передачі та реєстром позичальників.

Крім того, надано розрахунок заборгованості за кредитним договором № 412421, згідно з яким заборгованість ОСОБА_1 станом на 24.04.2026 становить 14 306 гривень 79 копійок, з яких: 3 200,00 грн заборгованість за основним зобов`язанням (тілом кредиту); 8 822 гривні 40 копійок заборгованість за нарахованими процентами; 2 284 гривні 39 копійок інфляційне збільшення.

На виконання вимог ухвали суду від АТ КБ «ПРИВАТБАНК» надійшла офіційна відповідь від 07.07.2026 року № 20.1.0.0.0/7-260706/113672-БТ разом із випискою по картковому рахунку № НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ) за період з 06.01.2020 по 09.03.2021 року. З наданих банківською установою офіційних документів судом встановлено, що на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано картку № НОМЕР_1 . По вказаному рахунку 06.01.2020 року було здійснено зарахування коштів у сумі 3 200,00 грн.

Мотиви суду.

Щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту.

За нормативними правилами статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання договору не допускається.

Виходячи зі змісту статей 526, 527, 530 Цивільного кодексу України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Разом із цим, нормою статті 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).

За змістом статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановленні договором або законом.

Нормою частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України акцентовано, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

При цьому, відповідно до частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Імперативними приписами частини 2 статті 1048 Цивільного кодексу України визначено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 1049 Цивільного кодексу України).

Нормативними положеннями статті 1054 Цивільного кодексу України визначено, що за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Із доказів у справі вбачається, що між ОСОБА_1 як боржником та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» як кредитором було укладено договір позики за номером: 412421 від 06 січня 2020 року. Предметом досліджуваного договору визначено кредитування ОСОБА_1 у розмірі 3 200 (три тисячі двісті) гривень 00 копійок на умовах, визначених договором, зокрема строковості, зворотності та оплатності.

Разом із цим, кредитор надав позичальнику кредитні кошти у розмірі та на умовах, визначених кредитним договором, у повному обсязі, що визнавав сам відповідач: ОСОБА_1 .

Проте боржник: ОСОБА_1 належним чином свої зобов`язання не виконав та допустив заборгованість за договором позики за номером: 412421 від 06 січня 2020 року.

Водночас, право грошової вимоги за грошовими зобов`язаннями, а саме: за кредитним договором за номером: 412421 від 06 січня 2020 року перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сіроко Фінанс», а надалі до позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф», про що свідчать надані суду докази для дослідження.

Отже, саме позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» є належним стягувачем за досліджуваними грошовими зобов`язаннями.

Загальна заборгованість боржника: ОСОБА_1 за грошовими зобов`язаннями, у частині повернення суми тіла кредиту, перед правонаступником кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф», становить 3 200 (три тисячі двісті) гривень 00 копійок.

Суд критично сприймає твердження відповідача, щодо неотримання ним коштів за кредитним договором, оскільки згідно з повідомленням АТ КБ «ПРИВАТБАНК», на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано картку № НОМЕР_1 і на вказаний рахункок 06.01.2020 року було здійснено зарахування коштів у сумі 3 200,00 грн.

Таким чином, наданою банком випискою повністю підтверджується факт виконання первісним кредитором ТОВ «Лінеура Україна», своїх зобов`язань за Договором № 412421 від 06.01.2020 року щодо надання відповідачу позики у розмірі 3 200,00 грн, у зв`язку з чим заперечення відповідача про неотримання суми кредиту є необґрунтованими та повністю спростовуються дослідженими матеріалами справи.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф», у частині стягнення заборгованості за тілом кредиту, підтверджуються належними доказами, а тому підлягають задоволенню.

Щодо нарахування процентів та інфляційного збільшення за користування грошовими коштами на підставі статті 1048 Цивільного кодексу України.

Проценти відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом». Тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу.

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина 2 статті 1050 Цивільного кодексу України).

Саме за таке благо: можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу, позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні (правомірні) очікування щодо належного його виконання. Зокрема позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим, зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору. Отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, себто та для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України.

За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до вимог статті 1048 Цивільного кодексу України, поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, вочевидь, порушить баланс інтересів сторін на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

У свою чергу, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору, в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін, співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (латиною: verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem. Себто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав.

Як вбачається зі змісту проаналізованого судом договором позики за номером: 412421 від 06 січня 2020 року, договірні сторони між собою узгодили нарахування процентів за користування грошовими коштами саме на підставі статті 1048 Цивільного кодексу України. Тобто за правомірну поведінку боржника.

Досліджуване судом зобов`язання сторін за договором позики за номером: 412421 від 06 січня 2020 року містить у собі умови щодо встановлення нарахування процентів за період користування та після закінчення строку кредитування згідно із частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Заборгованість ОСОБА_1 , у частині нарахованих відсотків за користування кредитними коштами, становить: 8 822 (вісім тисяч вісімсот двадцять дві) гривні 40 копійок.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф», у частині стягнення заборгованості за нарахованими відсотками, підлягають задоволенню у розмірі 8 822 (вісім тисяч вісімсот двадцять дві) гривні 40 копійок.

Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Розрахунок інфляційних нарахувань виконується за методикою, яка викладена у листі Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р (Для розрахунку застосовується методика, яка викладена у Постанові Верховного Суду України у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020 року у справі № 905/21/19)

Сукупний індекс інфляції розраховуються шляхом множення щомісячних індексів за період існування боргу.

Заборгованість по інфляційному збільшенню суми боргу за час прострочення становить 2 284 (дві тисячі двісті вісімдесят чотири) гривні 39 копійок.

Щодо тверджень відповідача ОСОБА_1 про застосування наслідків спливу позовної давності на підставі частини 4 статті 267 ЦК України, суд вважає її безпідставною та відхиляє з огляду на таке.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За умовами Договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 412421 від 06.01.2020 року (з урахуванням Додаткового договору № 575451 від 05.02.2020 року) кінцевим терміном повернення кредитних коштів було визначено 07 березня 2020 року. Відповідно, перебіг трирічної позовної давності за вказаною вимогою розпочався 08 березня 2020 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 з 12 березня 2020 року на всій території України було ведено карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19). Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було доповнено пунктом 12, яким передбачено, що під час дії карантину строки, визначені статтями 257259 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Оскільки перебіг позовної давності розпочався 08.03.2020 року, вже через 4 дні (з 12.03.2020 року) в силу імперативної приписи пункту 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України перебіг позовної давності був продовжений на увесь період дії карантину.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 на території України введено воєнний стан. Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, відповідно до якого у період дії воєнного стану строки, визначені статтями 257259 ЦК України, також продовжуються на строк його дії.

Законом України від 14 травня 2025 року № 4434-IX «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу строків позовної давності», який набрав чинності 04 вересня 2025 року, було скасовано правила про автоматичне продовження строків та відновлено їх перебіг.

З огляду на зазначені нормативно-правові акти, увесь період з 12 березня 2020 року по 04 вересня 2025 року (як період дії карантину, введеного через COVID-19, а згодом воєнного стану) підлягає виключенню з обчислення строку позовної давності в силу прямої вказівки закону.

Таким чином, сукупний строк позовної давності, що минув на момент звернення позивача до суду, становить лише 7 місяців та 30 днів, що не перевищує встановленого законом 3-річного строку.

За наведених обставин, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права в межах позовної давності, у зв`язку з чим підстави для застосування наслідків, передбачених ч. 4 ст. 267 ЦК України, відсутні, а відповідна заява відповідача підлягає відхиленню.

Щодо розподілу судових витрат зі сплати судового збору.

Судом встановлено, що позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» сплатив судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок (а.с. 1).

Нормою частини 1 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України закріплено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ціна позову становила 14 306 (чотирнадцять тисяч триста шість) гривень 79 копійок. Судом задоволено позовні вимоги в повному обсязі

За таких обставин, суд вважає, що з відповідача: ОСОБА_1 необхідно стягнути понесені судові витрати за сплачений судовий збір за подання позовної заяви на рахунок позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок, що буде відповідати вимогам чинного цивільного процесуального законодавства України.

Щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу.

Доказами у справі встановлено, що 22 квітня 2026 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» та адвокатом Бачинським Остапом Михайловичем укладено договір про надання правничої (правової) допомоги за номером: 211100291. Предметом договору визначено, що адвокат приймає доручення клієнта та бере на себе зобов`язання надати клієнту правничу (правову) допомогу, а клієнт зобов`язується оплатити надані послуги з надання професійної правничої допомоги.

Вартість послуг за надання клієнту професійної правничої допомоги визначається сторонами у формі додатку до договору, який набуває чинності з дня його підписання сторонами, що підтверджується наданою суду копією такого договору.

Винагорода адвоката за надання послуг згідно цього договору визначена сторонами згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» із урахуванням складності справи, зайнятості адвоката, економічної вигоди для Клієнта та його господарської діяльності, а саме: шляхом встановлення фіксованого розміру винагороди за надання послуг представництва інтересів клієнта в суді у розмірі 7 000 (сім тисяч) гривень 00 копійок.

Адвокатом Бачинським Остапом Михайловичем надано належним чином та у повному обсязі Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» професійну правничу допомогу в цивільній справі за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі: Закон за № 5076-VI) договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону за № 5076-VI встановлено, що представництвом є вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Зазначена у договорі винагорода є формою оплати послуг адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок її обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру винагороди враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Встановлена винагорода має бути розумною та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону за № 5076-VI).

Розмір винагороди визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які варто застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 Цивільного процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, зокрема винагороди адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 3 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини 8 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Аналогічну правову позицію виклала Велика Палата Верховного Суду у судовому рішенні від 19 лютого 2020 року (єдиний унікальний номер справи: 755/9215/15-ц).

Суд, дослідивши надані суду докази витрат на професійну правничу допомогу, приходить до переконання, що заявлені вимоги підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Із доказів у справі, зокрема договору про надання правничої (правової) допомоги за номером: 211100291 від 22 квітня 2026 року вбачається, що сторони узгодили між собою регулювання ціни договору з фіксованою ставкою винагороди за надання послуг у розмірі 7 000 (сім тисяч) гривень 00 копійок , відповідно до рахунку № 1 від 22 квітня 2026 року.

Повно, всебічно встановивши обставини справи, здійснивши оцінку доказів з точки зору дійсності, допустимості, достатності та належності, виходячи із внутрішнього переконання, суд приходить до думки, що надані послуги професійної правничої допомоги представником позивача: адвокатом Бачинським Остапом Михайловичем та витрати, які були понесені позивачем: Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» за надання таких послуг, належать до судових витрат, які у своїй сукупності відповідають критеріям дійсності, необхідності, розумності їх розміру, з урахуванням складності справи.

Суд вважає, що фактично понесені судові витрати позивачем за надану професійну правничу допомогу у досліджуваній цивільній справі становлять: 7 000 (сім тисяч) гривень 00 копійок.

За таких обставин, врахувавши розмір пропорційно задоволених позовних вимог, суд вважає, що доцільно відшкодувати позивачу: Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» витрати на професійну правничу допомогу у зв`язку із розглядом досліджуваного цивільного провадження за рахунок відповідача: ОСОБА_1 у розмірі 7 000 (сім тисяч) гривень 00 копійок.

На підставі статей 16, 526, 527, 530, 625, 1050, 1054 Цивільного кодексу України, керуючись статтями 10, 12, 13, 81, 89, 141, 258-259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

у х в а л и в :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» заборгованість за Договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 412421 від 06 січня 2020 року в розмірі 14 306 (чотирнадцять тисяч триста шість) гривень 79 копійок, яка складається з: 3 200 (три тисячі двісті) гривень 00 копійок заборгованість за тілом кредиту; 8 822 (вісім тисяч вісімсот двадцять дві) гривні 40 копійок заборгованість за нарахованими відсотками та 2 284 (дві тисячі двісті вісімдесят чотири) гривні 39 копійок інфляційне збільшення суми боргу.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000 (сім тисяч) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийнятті постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф», місцезнаходження: Львівська область, місто Львів, вулиця Степана Бандери, 87, оф 54 код ЄДРПОУ: 42655697.

Відповідач: ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 .

Суддя Б.М. Петейчук