Decision № 139943396, 21.09.2026, Zaporizhzhia District Administrative Court

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21 вересня 2026 року Справа № 280/7337/26 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21028, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, буд. 7, ЄДРПОУ 13322403), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, пр-т. Соборний, 158-б, ЄДРПОУ 20490012) про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі відповідач-2), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 02 червня 2026 року № 084050025106 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити призначення та виплату ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, починаючи з 26 травня 2026 року на підставі пункту «б» статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020, та із зарахуванням до стажу роботи за Списком № 2, до страхового стажу та із врахуванням при обчисленні розміру пенсії періоду роботи з 04 липня 2006 року по 28 лютого 2023 року у подвійному розмірі.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 26 травня 2026 року позивач звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Водночас, спірним рішенням у призначенні пенсії відмовлено з посиланням на недосягнення пенсійного віку 55 років, встановленого частиною 2 статті 114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09 лютого 2003 року №1058-IV (далі Закон №1058-IV). Позивач не погоджується з таким рішенням, оскільки вважає, що набула право на пільгову пенсію на умовах, визначених Законом України Про пенсійне забезпечення від 05 листопада 1991 року №1788-XII (далі Закон №1788-XII) з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року у справі № 1-5/2018 (746/15), при досягненні віку 50 років. Окрім того, вказує, що має право на зарахування періоду роботи з 04 липня 2006 року по 28 лютого 2023 року до її страхового стажу в подвійному розмірі. Також, вказує, що право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 2 набула з дня досягнення нею 50 років. Просить позов задовольнити.

Ухвалою судді від 20 липня 2026 року відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

04 серпня 2026 року року від представника Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, який містить заперечення проти задоволення позову з огляду на недосягнення позивачем необхідного пенсійного віку, який з урахуванням положень частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV становить 55 років. Також, вказує про відсутність підстав для зарахування періодів роботи з 04 липня 2006 року по 28 лютого 2023 року до стажу страхового стажу позивача в подвійному розмірі після 01 січня 2004 року. Окрім того, вказано, що період роботи позивача з 02 грудня 2013 року по 02 липня 2024 року не зараховано до страхового стажу позивача, оскільки посада позивача не атестована. В задоволенні позову просить відмовити в повному обсязі.

05 серпня 2026 року від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на адресу суду надійшов відзив на позов, який містить заперечення проти задоволення позову з аналогічних підстав, про які у відзиві на позов вказало Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області. Просить відмовити у задоволенні позову.

На підставі матеріалів справи судом встановлено такі обставини.

26 травня 2026 року позивач звернулася до ГУ ПФУ в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 2.

За принципом екстериторіальності заява позивача від 26 травня 2026 року розглянута ГУ ПФУ у Вінницькій області.

За результатами розгляду заяви позивача та поданих документів ГУ ПФУ у Вінницькій області прийнято рішення від 02 червня 2026 року № 084050025106 про відмову в призначенні позивачу пенсії.

За змістом рішення зазначено, що вік заявниці становить 50 років 05 місяців 22 дні. Страховий стаж позивача становить 28 років 09 місяців 08 днів, пільговий стаж по Списку № 2 15 років 09 місяців 03 дні.

За доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи позивача 02 грудня 2013 року по 02 липня 2014 року у зв`язку із непроведеною атестацією.

В призначенні пенсії на пільгових умовах по Списку № 2 відмовлено, у зв`язку з недосягненням пенсійного віку 55 років.

Також, із розрахунку стажу, проведеного за результатами розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 2 їй стало відомо, про зарахування відповідачем до її страхового стажу періоду роботи з 04 липня 2006 року в одинарному розмірі.

Вважаючи протиправним рішення про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, позивач звернулася до суду з даним позовом.

У даній справі в першу чергу є спірним є питання щодо пенсійного віку, при досягненні якого позивач має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2: позивач вважає, що має право на такий вид пенсії після досягнення віку 50 років на умовах, передбачених п. б статтею 13 Закону №1788-XII, а відповідач стверджує, що пенсійний вік для визначення права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 визначається пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV і становить 55 років. При цьому, достатність наявного у позивача страхового та пільгового стажу для призначення пільгової пенсії відповідачем визнається.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 листопада 2021 року у зразковій справі №360/3611/20 досліджувала питання конкуренції норм Закону №1058-IV та Закону № 1788-XII при визначенні права особи на пенсію за віком на пільгових умовах.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що 03 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII (далі - Закон № 2148-VIII), що доповнив Закон №1058-ІV розділом XIV-І, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:

На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Натомість згідно з пунктом б статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02 березня 2015 року №213-VІІІ (далі - Закон №213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом б статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти б - г статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти б - г статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Таким чином, рішенням від 23 січня 2020 року №1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.

У зв`язку із цим, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні Конституційного Суду України).

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.

Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.

Обставини справи, яка розглядається, відповідають ознакам типової справи, щодо якої прийнято рішення у зразковій справі №360/3611/20.

Відповідно до частини 3 статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

З матеріалів справи вбачається, що позивач до працювала повний робочий день на посадах, що дають право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2, що підтверджується відомостями трудової книжки позивача, довідками про підтвердження наявного трудового стажу, розрахунком страхового стажу, проведеним відповідачем.

На час звернення із заявою про призначення/перерахунок пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 від 26 травня 2026 року позивач досягла віку 50 років, мала достатній страховий та пільговий стаж, що відповідачем та матеріалами справи не спростовується.

Враховуючи правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи №360/3611/20, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону № 1788-XII, відтак відмова в призначенні позивачу пенсії на пільгових умовах з посиланням на недосягнення віку 55 років, визначеного пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-ІV, чи пунктом 2 статті 13 Закону № 1788-XII без врахування Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 є протиправною.

Таким чином, оскільки позивач набула право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту б статті 13 Закону №1788-ХІІ після досягнення віку 50 років, суд дійшов висновку, що позов в цій частині є обґрунтованим та підлягає задоволенню, а спірне рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

З приводу доводів щодо відсутності підстав для зарахування до страхового стажу періоду роботи позивача з 02 грудня 2013 року по 02 липня 2014 року у зв`язку із не проведенням атестації суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 4 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 1992 року № 442 (далі - Порядок проведення атестації робочих місць), атестація робочих місць за умовами праці (далі - атестація) проводиться в строки, передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на 5 років. Зазначена постанова набула чинності з 21 серпня 1992 року. Це означає, що при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах для зарахування до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, певного 5-річного періоду роботи зі шкідливими і важкими умовами праці після 21 серпня 1992, відповідне право впродовж цього періоду повинне бути підтверджене за результатами атестації (пункти 4, 4.1 Порядку № 383).

Пунктом 4.2 Порядку № 383 встановлено, що результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умов і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація. Такий же порядок застосовується у разі припинення діяльності підприємства, установи, організації із визначенням правонаступника.

У разі підтвердження цього права за результатами атестації, вперше проведеної до 21 серпня 1997 (впродовж 5 років після введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць), до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками, тобто період роботи із шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку (пункт 4.3 Порядку № 383).

Відповідно до пунктів 4.4, 4.5 Порядку № 383 якщо атестація була вперше проведена після 21 серпня 1997, у разі підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах, до пільгового стажу зараховується весь період роботи до 21 серпня 1992 року, 5-річний період роботи на даному підприємстві, що передує даті видання наказу про її результати, та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку. Якщо ж атестація з 21 серпня 1992 року не проводилася чи за результатами атестації, вперше проведеної після 21 серпня 1997 року, право не підтвердилось, до пільгового стажу зараховується лише період роботи із шкідливими умовами праці на даному підприємстві, в установі чи організації до 21 серпня 1992 включно, тобто до набуття чинності Порядком проведення атестації робочих місць. У такому ж порядку зараховується пільговий стаж, якщо за результатами атестації, вперше проведеної до 21 серпня 1997 року, право на пільгове пенсійне забезпечення не підтвердилось.

Пунктом 10 Порядку № 383 встановлено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637.

Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 1992 року № 442, та розробленими на виконання цієї постанови Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01 вересня 1992 року № 41. Відповідно до зазначених нормативних актів документами, які підтверджують результати атестації робочого місця за умовами праці, можуть бути: карта умов праці, наказ по підприємству про затвердження переліку робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників; трудова книжка із записом про витяг із зазначеного наказу або з додатком такого витягу.

При цьому Верховний Суд сформулював правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а зазначила, що особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, відповідно до пункту б статті 13 Закону № 1788-XII.

Цей висновок є також застосовним і щодо осіб, зайнятих на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 1.

При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.

Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.

Підсумовуючи вище викладене, суд дійшов висновку про те, що період роботи позивача з 02 грудня 2013 року по 02 липня 2014 року на посаді патронажної сестри, оскільки повністю підтверджуються записами трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 від 01 серпня 1995 року.

З огляду на вказане, відповідач безпідставно не зарахував до страхового стажу позивача її період роботи з 02 грудня 2013 року по 02 липня 2014 року на посаді патронажної сестри.

З приводу вимог про зарахування до страхового стажу у подвійному розмірі згідно статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періодів роботи з 04 липня 2006 року по 28 лютого 2023 року суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Приписами частин першої-третьої статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв`язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Як зазначено у частині четвертій статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Пільги щодо обчислення стажу роботи в деяких медичних закладах передбачені статтею 60 Закону України № 1788-XII, згідно до якої робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, закладах (відділеннях) з лікуванням осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, патологоанатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я зараховується до стажу роботи в подвійному розмірі.

Суд констатує, що редакція статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є чинною на теперішній час.

Стаття 24 Закону № 1058-IV не скасовує статтю 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та не зупиняє її дію.

Аналогічна правова позиція щодо застосування положень статті 24 Закону № 1058-IV та статті 60 Закону № 1788-ХІІ викладена у постановах Верхового Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 689/872/17 та від 27 лютого 2020 року у справі № 462/1713/17, які, у силу вимог частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), є обов`язковими для врахування.

Таким чином, суд дійшов висновку, що зарахування стажу в подвійному розмірі, передбачене статтею 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», не пов`язано із набранням чинності Закону № 1058-IV, а тому не обмежується наявним стажем роботи до 01 січня 2004 року.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 06 квітня 2000 року № 1645-III «Про захист населення від інфекційних хвороб», інфекційні хвороби - це розлади здоров`я людей, що викликаються живими збудниками (вірусами, бактеріями, рикетсіями, найпростішими, грибками, гельмінтами, кліщами, іншими патогенними паразитами), продуктами їх життєдіяльності (токсинами), патогенними білками (пріонами), передаються від заражених осіб здоровим і схильні до масового поширення.

За приписами статті 7 цього Закону, лікування хворих на інфекційні хвороби може проводитися в акредитованих у встановленому законодавством порядку державних і комунальних спеціалізованих закладах (відділеннях) охорони здоров`я та клініках наукових установ, а також в акредитованих закладах охорони здоров`я, заснованих у встановленому законодавством порядку на приватній формі власності. Лікуванням хворих на інфекційні хвороби можуть займатися особи, які мають, медичну освіту та відповідають кваліфікаційним вимогам, установленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, у тому числі особи, які в установленому порядку займаються приватною медичною практикою.

Відповідно до пунктів 7 і 12 статті 1 Закону України від 05 липня 2001 року №2586-ІІІ «Про протидію захворюванню на туберкульоз» (далі - Закон № 2586-ІІІ, який втратив чинність 11 лютого 2024 року на підставі Закону України № 3269-IX від 14 липня 2023 року «Про подолання туберкульозу в Україні»):

протитуберкульозні заклади - лікувально-профілактичні заклади охорони здоров`я (протитуберкульозні диспансери, лікарні, санаторно-курортні, інші заклади) чи їх структурні підрозділи, в яких надається медична допомога хворим на туберкульоз. Перелік протитуберкульозних закладів затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я;

туберкульоз - соціально небезпечна інфекційна хвороба, що викликається мікобактеріями туберкульозу.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону № 2586-ІІІ, медична допомога хворим на туберкульоз надається амбулаторно або в умовах стаціонару протитуберкульозного закладу відповідно до галузевих стандартів надання медичної допомоги та стандарту інфекційного контролю за захворюванням на туберкульоз.

Наказом Міністерства охорони здоров`я від 16 липня 2009 року №514 затверджено «Перелік туберкульозних закладів», в якому міститься: розділ 1. Лікувально-профілактичні заклади, пункт 1.1 Лікарняні: Медичний центр (фтизіатричний, фтизіопульмонологічний); Територіальне медичне об`єднання (протитуберкульозне, фтизіатричне); Протитуберкульозний диспансер; Туберкульозна лікарня ( у т.ч. дитяча); Лікарня "Хоспіс" для хворих на туберкульоз.

Отже, Комунальна установа «Міський протитуберкульозний диспансер № 2» належить до закладу охорони здоров`я, в якому, зокрема, надається медична допомога хворим на туберкульоз, що є інфекційною хворобою, а тому робота у такому медичному закладі має бути зарахована до стажу роботи у подвійному розмірі.

Аналогічні висновки викладено в постанові Верховного суду від 27 квітня 2023 року у справі №160/14078/22.

Окрім того, статтею 1 Закону України «Про психіатричну допомогу» від 22 лютого 2000 року № 1489-III визначено, що психіатрична допомога - комплекс спеціальних заходів, спрямованих на обстеження стану психічного здоров`я осіб на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України, профілактику, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд, медичну та психологічну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади, у тому числі внаслідок вживання психоактивних речовин; фахівець - медичний працівник (лікар, медична сестра, фельдшер), психолог, соціальний працівник та інший працівник, який має відповідну освіту та спеціальну кваліфікацію і бере участь у наданні психіатричної допомоги; заклад з надання психіатричної допомоги - психіатричний, наркологічний чи інший спеціалізований заклад охорони здоров`я, центр, відділення, кабінет тощо, інші заклади та установи будь-якої форми власності, діяльність яких пов`язана з наданням психіатричної допомоги.

За правилами статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та в силу приписів пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» вказані періоди роботи у підлягають зарахуванню до стажу роботи на пільгових умовах у подвійному розмірі.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 квітня 2023 року у справі №160/14078/22.

Суд зазначає, що Закон №1058-IV не встановлює обмежень щодо застосування статті 60 Закону №1788-XII при обчисленні пільгового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах, а сама редакція статті 60 Закону №1788-XII (із змінами, внесеними згідно із Законом № 2205-VIII від 14 листопада 2017 року) є чинною на теперішній час та саме норма цього Закону є спеціальною під час вирішення питання про зарахування стажу для призначення пенсії на пільгових умовах, у зв`язку з чим передбачене статтею 60 Закону № 1788-XII право на зарахування стажу в подвійному розмірі не пов`язано із набранням чинності Закону № 1058-IV, а тому не обмежується наявним стажем роботи до 01 січня 2004 року. Редакція статті 60 Закону №1788-XII є чинною на теперішній час, а стаття 24 Закону №1058-IVне скасовує статтю 60 Закону №1788-XII та не зупиняє її дію.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 20 квітня 2022 року у справі №214/3705/17, від 27 квітня 2023 року у справі №160/14078/22, від 20 квітня 2022 року у справі №214/3705/17, від 11 лютого 2025 року у справі №420/8637/24, у яких суди дійшли висновку про правомірність зарахування до страхового стажу в подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону №1788-ХІІ періоди роботи позивачів в інфекційних закладах після 01 січня 2004 року, тобто після дати набрання чинності Законом №1058-IV.

У постанові від 03 листопада 2021 року у справі №360/3611/20 Велика Палата Верховного Суду, визначаючи співвідношення між Законом №1058-IV та Законом №1788-ХІІ вказала, що Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Закон №1788 був прийнятий раніше за Закон №1058-IV. Окрім того, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якби законодавець мав намір обмежити сферу застосування Закону №1788-XII, то він мав би виключити із Закону №1788-XII усі інші положення, чого зроблено не було.

Судом установлено, що відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_2 в позивач у спірні періоди (з 04 липня 2006 року по 28 лютого 2023 року) працювала медичною сестрою у Комунальній установі «Міський протитуберкульозний диспансер № 2» (в подальшому КНП "Запорізький регіональний фтизіопульмунологічний клінічний лікувальний діагностичний центр» а нині КНП «Обласний клінічний заклад психоневрологічної допомоги соціально значущих хвороб» Запорізької обласної ради»).

Відповідачами не заперечується трудова діяльність позивача у вказані періоди на відповідних посадах, у відзивах на позов зазначено, що період роботи позивача зараховано в одинарному розмірі, заперечення висловлено лише щодо зарахування відповідного стажу в подвійному розмірі.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача зарахувати спірні періоди роботи позивача до страхового стажу позивача у подвійному розмірі.

Суд зазначає, що згідно довідок КНП «Обласний клінічний заклад психоневрологічної допомоги та соціально значущих хророб» ЗОР від 05 травня 2026 року № 225, № 226, № 227 про підтвердження пільгового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, ОСОБА_1 у період з 04 липня 2006 року по 28 лютого 2023 року працювала в Комунальній установі «Міський протитуберкульозний диспансер № 2», в подальшому КНП "Запорізький регіональний фтизіопульмунологічний клінічний лікувальний діагностичний центр» (наразі КНП «Обласний клінічний заклад психоневрологічної допомоги соціально значущих хвороб» Запорізької обласної ради») та виконувала свій повний робочий день займалася обслуговуванням психічно хворих на туберкульоз.

У період з 07 листопада 2022 року по 20 листопада 2022 року, з 21 листопада 22 року по 04 лютого 2023 року, з 06 лютого 2023 року по 18 лютого 2023 року, з 19 лютого 2023 року 28 лютого 2023 року у відпустці без збереження заробітної плати.

Відповідно до положень статті 181 Кодексу Законів про працю України, відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю. Час відпусток, зазначених у цій статті, до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, не зараховується.

Отже, Кодекс Законів про працю України передбачає зарахування відпустки без збереження заробітної плати до загального, безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.

Разом з тим, жодних посилань на можливість зарахування такого періоду у подвійному розмірі до стажу не йдеться.

Суд зазначає, що встановлена статтею 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пільга стосовно обчислення у подвійному розмірі стажу роботи пов`язана саме з тим, що робота особи пов`язана з особливо важкими та шкідливими умовами праці.

Але, позивач протягом періодів перебування у відпустках по догляду за дитиною та без збереження заробітної плати не виконувала посадові обов`язки та не працювала, а відповідно підстави для зарахування такого періоду у подвійному розмірі відсутні.

Таким чином, дії відповідача щодо не зарахування до страхового стажу у подвійному розмірі для обчислення пенсії за віком періодів роботи позивача з 04 липня 2006 року по 28 лютого 2023 року , за винятком періодів перебування позивача у відпустці по догляду за дитиною та без збереження заробітної плати, відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», є протиправними.

Як зазначено в пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року, засіб захисту, що вимагається статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави. Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 04 жовтня 2023 року у справі № 446/1/22, що під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект щодо відновлення відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини вказав, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

З урахуванням визначеного статтею 8 Конституції України принципу верховенства права та встановлених статтею 2 КАС України завдань суду, як державної правозахисної інституції суд дійшов висновку про обґрунтованість обраного позивачем способу захисту порушеного права шляхом зобов`язання призначити пенсію за віком на пільгових умовах.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Таким чином, з метою ефективного захисту прав позивача, з огляду на те, що виплата пенсії позивачу здійснюється Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області, а оскаржуване рішення прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області, суд вважає за необхідне на підставі частини третьої статті 245 КАС України з метою відновлення прав, свобод та інтересів за захистом яких позивач звернувся до суд вважає за необхідне:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 02 червня 2026 року № 084050025106 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати позивачу у подвійному розмірі згідно статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди роботи з 04 липня 2006 року по 28 лютого 2023 року за винятком періодів перебування у відпустках по догляду за дитиною та без збереження заробітної плати;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213 VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» згідно із Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року з 26 травня 2026 року.

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області виплатити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213 VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» згідно із Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року з 26 травня 2026 року з урахуванням зарахованого у подвійному розмірі згідно статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоду роботи з 04 липня 2006 року по 28 лютого 2023 року за винятком періодів перебування у відпустках по догляду за дитиною та без збереження заробітної плати.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.

З урахуванням положень статті 139 КАС України понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору в розмірі 1331,20 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1.

Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 02 червня 2026 року № 084050025106 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 у подвійному розмірі згідно статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди роботи з 04 липня 2006 року по 28 лютого 2023 року за винятком періодів перебування у відпустках по догляду за дитиною та без збереження заробітної плати.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213 VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» згідно із Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року з 26 травня 2026 року із зарахуванням до страхового стажу у подвійному розмірі згідно статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоду роботи з 04 липня 2006 року по 28 лютого 2023 року за винятком періодів перебування у відпустках по догляду за дитиною та без збереження заробітної плати

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213 VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» згідно із Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року з 26 травня 2026 року з урахуванням зарахованого до страхового стажу у подвійному розмірі згідно статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоду роботи з 04 липня 2006 року по 28 лютого 2023 року за винятком періодів перебування у відпустках по догляду за дитиною та без збереження заробітної плати.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1331,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 21 вересня 2026 року.

Суддя Д.В. Татаринов