Decision № 139941735, 21.09.2026, Sviatoshynskyi District Court of Kyiv City

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/7754/26

пр. № 2/759/8482/26

21 вересня 2026 року м. Київ

Святошинський районний суд міста Києва у складі головуючої судді Горбенко Н.О., за участю секретаря судового засідання Чугай В.М., за відсутності сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про стягнення недоплаченого страхового відшкодування, пені та франшизи, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2026 року до Святошинського районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ПРАТ «СК «ПЗУ Україна» про стягнення недоплаченого страхового відшкодування, пені та франшизи.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що 11.07.2025 о 13 год. 00 хв. у м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участі автомобіля HAVAL, державний номерний знак НОМЕР_1 , який на праві власності належить ОСОБА_1 , та автомобіля RENAULT, державний номерний знак НОМЕР_2 , керування яким здійснював ОСОБА_2 . Учасники дорожньо-транспортної пригоди скористалися правом на самостійне врегулювання страхового випадку, за результатами якого дійшли згоди щодо того, що дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення ОСОБА_2 вимог ПДР України. У зв`язку з цим учасниками пригоди було складено відповідний європротокол.

Після дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 звернувся до свого страховика - ПРАТ «СК «ПЗУ Україна» з заявою про виплату страхового відшкодування. Страхову компанію було визначено страховиком-врегулювальником за цим страховим випадком, заведено страхову справу № 58956.

20.08.2025 ПРАТ «СК «ПЗУ Україна» за результатами врегулювання страхового випадку було складено страховий акт № 58956/1, у якому зазначено, що вартість відновлювального ремонту автомобіля HAVAL, державний номерний знак НОМЕР_1 , становить 32 139 грн 71 коп., коефіцієнт фізичного зносу - 0,52; вартість ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу - 23 268 грн 51 коп.; сума ПДВ - 2 468 грн 09 коп.; франшиза - 3 200 грн 00 коп. З урахуванням зазначеного ОСОБА_1 було призначено до виплати страхове відшкодування у сумі 17 600 грн 42 коп.

ОСОБА_1 переконаний, що ПРАТ «СК «ПЗУ Україна» протиправно застосувало коефіцієнт фізичного зносу на рівні 0,52 до всього розрахунку та зменшило розмір належного йому страхового відшкодування на 8 871 грн 20 коп., що обчислюється як різниця між вартістю відновлювального ремонту (32 139 грн 71 коп.) та вартістю ремонту з урахуванням зносу (23 268 грн 51 коп.).

З урахуванням вищевикладеного, ОСОБА_1 просив стягнути з ПРАТ «СК «ПЗУ Україна» недоплачену частину страхового відшкодування у сумі 8 871 грн 20 коп., а також пеню у сумі 1 193 грн 12 коп. за порушення страховою компанією строків виплати цієї суми страхового відшкодування.

Окрім цього, ОСОБА_1 на підставі ст. 1194 ЦК України просив стягнути з ОСОБА_2 франшизу у сумі 3 200 грн 00 коп., на яку страховиком було зменшено суму страхового відшкодування і яку ОСОБА_2 самостійно не відшкодував у досудовому порядку.

У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючу суддю Горбенко Н.О.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 01 квітня 2026 року позовну заяву було залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення виявлених недоліків.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 10 квітня 2026 року позовну заяву було прийнято до розгляду і відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

27.04.2026 відповідачем ПРАТ «СК «ПЗУ Україна» було подано відзив на позовну заяву, який зареєстровано судом 11.05.2026. У відзиві відповідачем викладено заперечення проти частини позовних вимог, що пред`явлені до нього як до страховика. Правова позиція страхової компанії зводиться до того, що дорожньо-транспортна пригода сталася за участі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , цивільно-правова відповідальність яких, як власників наземних транспортних засобів, була застрахована за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що були укладені та набули чинності у період дії різних нормативно-правових актів - договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності ОСОБА_1 був укладений та набув чинності у період дії Закону України № 3720-IX від 21.05.2024, а договір ОСОБА_2 - у період дії Закону України № 1961-IV від 01.07.2004.

Враховуючи вищевикладене, ПРАТ «СК «ПЗУ Україна», посилаючись на положення пп. Б п. 4.2 Прикінцевих та перехідних положень Положення «Про пряме врегулювання страхових випадків», що затверджене протоколом Президії МТСБУ № 617/2024 від 27.12.2024, зазначило, що у таких випадках розрахунок та виплата суми страхового відшкодування має здійснюватися у відповідності до вимог Закону України № 1961-IV від 01.07.2004 та конкретних умов договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності винуватця дорожньо-транспортної пригоди (у даному випадку ОСОБА_2 ).

Суму страхового відшкодування, належної до виплати ОСОБА_1 , було розраховано страховиком у відповідності до вимог зазначеного законодавства та умов страхування цивільно-правової відповідальності ОСОБА_2 . Так, було визначено, що 23 268 грн 51 коп. становить вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, який було застосовано у розмірі 0,52, оскільки під час огляду транспортного засобу виявлено, що він має сліди відновлювального ремонту більше 3 (трьох) кузовних елементів внаслідок інших ДТП. З вартості відновлювального ремонту було вирахувано розмір франшизи (3 200 грн 00 коп.), передбаченої договором страхування цивільно-правової відповідальності ОСОБА_2 , а також суму ПДВ, оскільки виплата страхового відшкодування здійснювалася безпосередньо на рахунок ОСОБА_1 , а не станції технічного обслуговування, яка буде здійснювати відновлювальний ремонт та є платником податку на додану вартість. Відповідно грошові кошти у сумі 17 600 грн 42 коп. було сплачено страховою компанією ОСОБА_1 в якості страхового відшкодування, що повністю узгоджується з вимогами законодавства.

З урахуванням вищевикладеного, ПРАТ «СК «ПЗУ Україна» просило повністю відмовити у задоволенні позовної заяви.

28.04.2026 позивачем ОСОБА_1 було подано відповідь на відзив, яку зареєстровано судом 11.05.2026. У відповіді позивачем викладено міркування та доводи щодо заперечень ПРАТ «СК «ПЗУ України» проти позовних вимог. Позивачем наголошено на правомірності та обґрунтованості позовних вимог, підтримано та висловлено прохання про їх задоволення у повному обсязі.

Оскільки позов подано в електронній формі через електронний кабінет, примірник позовної заяви разом із доданими до неї матеріалами позивачем направлений відповідачам в їх електронний кабінет, у відповідності до вимог ст.ст. 43, 177 ЦПК України, про що в матеріалах справи наявні квитанції про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету Користувача ЄСІТС.

Ухвала про відкриття провадження у справі від 10 квітня 2026 року направлялась відповідачу ОСОБА_2 на його зареєстроване місце проживання відповідно до відомостей з Відділу з питань реєстрації місця проживання / перебування фізичних осіб Святошинської РДА- АДРЕСА_1 .

Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, поштовий конверт було повернуто до суду без вручення у зв`язку з закінченням терміну зберігання.

Частина 1 статті 131 ЦПК України зобов`язує учасників судового процесу повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.

У постановах від 14.08.2020 та від 13.01.2020 у справі №910/22873/17 Верховний суд зазначав, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Суд також звертає увагу, що листи, що повернулися з відміткою довідкою поштового відділення про причину повернення - «за закінченням терміну зберігання» або «інші причини», є належно врученими. Звісно ж, за умови, що їх було направлено на адресу, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (щодо юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) або на адресу місця реєстрації (щодо фізичних осіб) чи на адресу, самостійно зазначену стороною як адреса для листування.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 січня 2023 року у справі № 496/4633/18 (провадження № 61-11723св22).

Водночас, ухвала про відкриття провадження у справі отримана обидвома відповідачами у їх електронні кабінети, про що у матеріалах справи наявні відповідні довідки про доставку електронного документу.

Правом на подання відзиву у встановлений судом строк відповідач ОСОБА_2 не скористався, про наслідки ненадання учасником справи заяв по суті справи у встановлений судом строк був повідомлений в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Станом на дату розгляду справи на адресу суду клопотання про розгляд справи у загальному позовному провадженні чи про розгляд справи за участю сторін учасниками справи не подавалися.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

З урахуванням ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у зв`язку із розглядом справи без повідомлення (виклику) сторін.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 2 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду закріплені у статті 1166 ЦК України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

З наведеного вбачається, що підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди є правопорушення, що включає як складові елементи: протиправне діяння, шкода, причинно-наслідковий зв`язок між ними, а також вина особи у вчиненому діянні.

Під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за статтею 1166 ЦК України предмет доказування становить: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди, яка в силу положень ч. 2 ст. 1166 ЦК України презюмується.

Саме тому у деліктних правовідносинах на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.

Одним з різновидів цивільно-правової відповідальності за відсутності вини особи, яка своєю поведінкою заподіяла шкоди, є відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, що врегульовується положеннями ст. 1187 ЦК України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

При цьому відповідно до ч. 5 ст. 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

З наведеного також вбачається, що діяльність з експлуатації транспортного засобу є діяльністю, що пов`язана з джерелом підвищеної небезпеки. У зв`язку з цим завдання шкоди внаслідок використання транспортного засобу зумовлює виникнення цивільно-правової відповідальності на підставі ст. 1187 ЦК України.

Учасниками справи не заперечувалося, а судом встановлено, що 11.07.2025 о 13 год. 00 хв. у м. Києві на Великій Кільцевій дорозі, поруч з будинком № 12а, відбулася дорожньо-транспортна пригода за участі автомобіля HAVAL, державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 , та автомобіля RENAULT, державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням відповідача ОСОБА_2 . Водіями було складено спільне паперове повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (європротокол), в якому зафіксовано, що водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем RENAULT, державний номерний знак НОМЕР_2 , допустив зіткнення з автомобілем HAVAL, державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 , що рухався попереду та здійснив зупинку. Повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду містить рукописне позначення ОСОБА_2 щодо визнання ним винуватості у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди.

Згідно з свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 власником транспортного засобу HAVAL, державний номерний знак НОМЕР_1 , є позивач ОСОБА_1 .

Таким чином, судом встановлено як факт протиправної поведінки ОСОБА_2 , що мала місце при використанні джерела підвищеної небезпеки (експлуатації транспортного засобу), так і факт заподіяння внаслідок такої поведінки майнової шкоди ОСОБА_1 як власнику пошкодженого транспортного засобу, а також причинно-наслідковий зв`язок між такою поведінкою та завданою шкодою. Оскільки заподіяння шкоди мало місце при використанні джерела підвищеної небезпеки, то для настання цивільно-правової відповідальності ОСОБА_2 за заподіяння вказаної шкоди відповідно до ч. 5 ст. 1187 ЦК України вина у вчиненні протиправного діяння не має вирішального значення.

З урахуванням вищевикладеного, суд також доходить висновку про виникнення між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 деліктного зобов`язання з відшкодування шкоди, завданої останнім при експлуатації джерела підвищеної небезпеки.

Разом з тим, виконання обов`язку у деліктному зобов`язанні з відшкодування шкоди, завданої власником наземного транспортного засобу, має законодавчо визначену специфіку.

Згідно з усталеною практикою Верховного Суду у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому законом порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього (Постанова ВП ВС від 04.07.2018 року у справі № 755/18006/15-ц).

Крім того, у Постанові ВП ВС від 14.12.2021 у справі № 147/66/17 було зазначено, що Велика Палата Верховного Суду в постановах від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18) (пункт 59), від 03 жовтня 2018 року у справі №760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) неодноразово звертала увагу на те, що у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик.

Відповідно до ч. 1 ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (відшкодуванням).

У Постанові ВП ВС від 04.07.2018 року у справі № 755/18006/15-ц, у Постанові ВП ВС від 14.12.2021 у справі № 147/66/17 було зроблено наступні висновки щодо застосування приписів ст. 1194 ЦК України.

Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або законом у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно, якщо такої різниці немає та шкода покрита в повному обсязі страховою виплатою, в такому випадку в цій справі відсутні підстави для покладення відповідальності на страхувальника.

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.

На момент дорожньо-транспортної пригоди (11.07.2025) транспортний засіб HAVAL, державний номерний знак НОМЕР_1 , був забезпечений за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності № ЕР.230308104, який 24.06.2025 був укладений між ОСОБА_3 та відповідачем ПРАТ «СК «ПЗУ Україна». Строк дії договору було визначено у 12 місяців з 01.07.2025 по 30.06.2026, а розмір страхового відшкодування за шкоду, заподіяну майну потерпілих осіб, на один страховий випадок незалежно від кількості потерпілих осіб у сумі 1 250 000 грн 00 коп.

У свою чергу, транспортний засіб RENAULT, державний номерний знак НОМЕР_2 , був забезпечений за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності № ЕР 225154717, що у 2024 році був укладений з ТДВ «СГ «ОБЕРІГ». Ліміт страхового відшкодування за шкоду, завдану майну потерпілої особи, за цим договором було визначено у 160 000 грн 00 коп.

Отже, з урахуванням вищевикладеного слід дійти висновку, що за загальним правилом у деліктному зобов`язанні, що 11.07.2025 виникло між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 внаслідок заподіяння останнім майнової шкоди при використанні джерела підвищеної небезпеки, особою, яка першочергово зобов`язана здійснити відшкодування завданої шкоди, є ТДВ «СГ «ОБЕРІГ». Таке відшкодування має бути здійснено на умовах, передбачених договором та законом. У випадку якщо згідно з умовами укладеного договору страхування чи положень законодавства у цього страховика не виникає обов`язку здійснити страхове відшкодування або здійсненого відшкодування недостатньо для повної компенсації завданої шкоди, то обов`язок з відшкодування має бути виконаний безпосередньо ОСОБА_2 .

Водночас, у даному випадку учасниками події, з якої виникло деліктне зобов`язання, було застосовано процедуру складання спільного повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, що обумовлює специфіку виконання обов`язку з відшкодування майнової шкоди.

Між сторонами справи наявний спір з приводу правильності розрахунку суми страхового відшкодування. Позиція ПРАТ «СК «ПЗУ Україна» щодо обчислення суми страхового відшкодування, належного до виплати ОСОБА_1 , обґрунтована застосуванням до страхового випадку саме положень Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-IV від 01.07.2004 (далі також - Закон № 1961), якими передбачено необхідність зменшення вартості відновлювального ремонту транспортного засобу на коефіцієнт фізичного зносу. При цьому сторона відповідача заперечує можливість застосування Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 3720-IX від 21.05.2024 (далі також - Закон № 3720) до правовідносин, у межах яких виник спір.

З огляду на періоди чинності вищезазначених нормативно-правових актів, дату дорожньо-транспортної пригоди, а також ті обставини, що транспортні засоби, за участі яких відбулася дорожньо-транспортна пригода, були забезпечені за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, кожен з яких був укладений у період дії одного з зазначених законів, зважаючи на те, що Закон № 3720-IX від 21.05.2024 та Закон № 1961-IV від 01.07.2004 по-різному підходять до питання правового регулювання порядку страхового відшкодування у випадку складання спільного повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, як і в цілому передбачають різні механізми і порядки обчислення страхового відшкодування, суд має визначити нормативно-правовий акт, який підлягає застосуванню до обставин цієї справи та виниклого страхового випадку.

Визначення належного до застосування правового акта дасть можливість надати відповідь на питання, чи повинен був страховик взагалі визначати та застосовувати коефіцієнт фізичного зносу для зменшення вартості відновлювального ремонту транспортного засобу, а відповідно і для зменшення розміру страхового відшкодування, та, у випадку правомірності застосування коефіцієнту фізичного зносу, перевірити правильність обрахування та застосування цього коефіцієнту.

У частинах 1, 3 ст. 5 ЦК України закріплено та відображено зміст принципу прямої дії актів цивільного законодавства у часі. Так, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Закон № 1961-IV від 01.07.2004 набрав чинності 01.01.2005 та втратив чинність 01.01.2025. У свою чергу, Закон № 3720-IX від 21.05.2024 набрав чинності в окремих положеннях 20.06.2024, а повністю введений в дію - 01.01.2025 та прийшов на заміну Закону № 1961-IV від 01.07.2004 в аспекті правового регулювання цивільних відносин, пов`язаних зі страхуванням цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та відшкодування шкоди, завданої такими особами.

У п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3720-IX від 21.05.2024 було передбачено наступні особливості перехідного періоду, пов`язаного з введенням в дію цього нормативно-правового акта:

1) договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що укладені та набрали чинності до введення в дію цього Закону, продовжують діяти на умовах, що були чинними на день набрання чинності такими договорами;

2) на договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, що укладені після набрання чинності цим Законом та набирають чинності після введення в дію цього Закону, поширюються вимоги цього Закону;

3) дія положень цього Закону поширюється виключно на страхові випадки, які настали за договорами страхування, що набрали чинності після введення в дію цього Закону. Жодне положення цього Закону не може збільшувати будь-які зобов`язання за будь-якими випадками, що мають ознаки страхових випадків за договорами страхування цивільно-правової відповідальності, укладеними відповідно до Закону № 1961-IV від 01.07.2004.

Оскільки Закон № 3720-IX від 21.05.2024 регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення здійснення виплати за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілих осіб під час використання наземних транспортних засобів в Україні, а підставою для здійснення такої виплати (відшкодування) є страховий випадок (ст. 18 цього Закону), під яким у ст. 5 Закону розуміється дорожньо-транспортна пригода, то вищевикладене у своїй сукупності дає можливість стверджувати, що до дорожньо-транспортної пригоди, яка виникла після 01.01.2025, та до порядку відшкодування шкоди, завданої такою пригодою, у тому числі до порядку визначення розміру страхової виплати, мають застосовуватися положення Закону № 3720-IX від 21.05.2024.

Таким чином, положення Закону № 3720-IX від 21.05.2024 застосовуються до страхових випадків та договорів страхування, які виникли та були укладені, набрали чинності відповідно після введення цього закону в дію, тобто після 01.01.2025. Договори страхування, що були укладені та набрали чинності до введення в дію цього Закону і не втратили свою чинність на момент введення Закону в дію, продовжують діяти на умовах, передбачених у цих договорах.

На користь вищезазначеного висновку свідчать також приписи п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3720-IX від 21.05.2024, згідно з якими розмір регламентної виплати визначається відповідно до положень законодавства, чинних на день настання дорожньо-транспортної пригоди, що є підставою для здійснення МТСБУ такої виплати. Хоча у цій нормі йдеться саме про регламенту виплату, яка здійснюється МТСБУ, проте наскрізним та послідовним для Закону № 3720-IX від 21.05.2024 є паралельне, синонімічне застосування страхової та регламентної виплати (ст. 18-30, 32 Закону), що мають однакові підставі виплати та порядок розрахунку.

Тобто, суд переконаний, що порядок обчислення та сплати страхової виплати, яка здійснюється страховиком за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, повинен визначатися відповідно до положень законодавства, чинних на день настання дорожньо-транспортної пригоди.

Судом було встановлено раніше, що автомобіль HAVAL, державний номерний знак НОМЕР_1 , був забезпечений за договором, який був укладений та набрав чинності після 01.01.2025, тобто у період дії Закону № 3720-IX від 21.05.2024. Натомість автомобіль RENAULT, державний номерний знак НОМЕР_2 - за договором, який був укладений та набрав чинності до 01.01.2025, тобто у період дії Закону № 1961-IV від 01.07.2004.

Враховуючи, що: 1) дорожньо-транспортна пригода (страховий випадок) мала місце 11.07.2025, тобто після 01.01.2025, а отже і після введення в дію Закону № 3720-IX від 21.05.2024; 2) саме з фактом настання дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої завдано шкоду, пов`язується виникнення деліктного зобов`язання з відшкодування завданої шкоди; 3) саме з фактом настання страхового випадку (дорожньо-транспортної пригоди), внаслідок якої завдано шкоду, пов`язується виникнення страхового зобов`язання, яке передбачає необхідність виконання страховиком обов`язку страхувальника щодо відшкодування завданої шкоди, 4) у даному випадку мало місце складання спільного повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду та звернення потерпілої особи до свого страховика у рамках прямого врегулювання страхового випадку, а не до страховика завдавача шкоди, суд доходить висновку, що за обставин цієї справи страхове відшкодування має здійснюватися на підставах, у порядку та у спосіб, що передбачені Законом № 3720-IX від 21.05.2024.

Ті обставини, що відповідальність ОСОБА_2 була застрахована за договором, укладеним до введення в дію Закону № 3720-IX від 21.05.2024, не скасовують та не відміняють положень цього договору, у тому числі щодо лімітів відшкодування. Однак розрахунок страхової виплати потерпілому (складові, порядок їх обрахунку, коригування тощо) має здійснюватися з урахуванням положень Закону № 3720-IX від 21.05.2024. На це, серед іншого, вказують положення ч. 3 ст. 14 Закону № 3720-IX від 21.05.2024, згідно з якими страхові (регламентні) виплати за внутрішнім договором страхування обмежуються страховими сумами, встановленими відповідно до законодавства на день укладення такого договору.

У цьому аспекті суд не може погодитися з позицією відповідача ПРАТ «СК «ПЗУ Україна» щодо застосування приписів Положення «Про пряме врегулювання страхових випадків», затвердженого протоколом Президії МТСБУ № 617/2024 від 27.12.2024, як до способу визначення законодавства, яке має застосовуватися до страхових випадків, аналогічних тому, що має місце у цій справі. По-перше, зі змісту цього Положення вбачається, що воно є внутрішнім нормативним документом МТСБУ та врегульовує відносини лише між страховиками - членами МТСБУ та самим МТСБУ щодо прямого врегулювання страхових випадків. По-друге, це Положення не може підміняти собою правила застосування актів цивільного законодавства у часі та змінювати приписи Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3720-IX від 21.05.2024. По-третє, у пп. Б п. 4.2 Прикінцевих та перехідних положень Положення № 617/2024 від 27.12.2024 не встановлено правила щодо застосування конкретного акта цивільного законодавства за обставин, що мають місце у цій справі, а лише зазначено, що розмір шкоди для визначення розміру страхової виплати потерпілій особі має визначатися з урахуванням методологічного регулювання оцінки майна.

Тобто, Положення № 617/2024 від 27.12.2024 має значення для страховиків - членів МТСБУ та самого МТСБУ при врегулюванні питань, які виникають у зв`язку з реалізацією процедури прямого врегулювання страхових випадків, передбаченої ст. 19 Закону № 3720-IX від 21.05.2024. Проте цей документ не здійснює правового регулювання відносин між страховиком та страхувальником (потерпілою особою), не встановлює порядку виплати страхового відшкодування та способу його обрахунку.

У розумінні ст. 5 Закону № 3720-IX від 21.05.2024 дорожньо-транспортна пригода від 11.07.2025 є страховим випадком, а ОСОБА_1 у розумінні ст. 1 цього Закону є власником забезпеченого транспортного засобу та вважається потерпілою особою, внаслідок чого має право на отримання страхового відшкодування.

Одним із способів отримання страхового відшкодування є пряме врегулювання страхового випадку, передбачене ст. 19 Закону № 3720-IX від 21.05.2024. У відповідності до частини 1 цієї статті у разі дорожньо-транспортної пригоди, що сталася за участю лише двох забезпечених транспортних засобів або за участю лише двох транспортних засобів, з яких забезпеченим є транспортний засіб, власником якого є потерпіла особа, і в якій потерпілій особі заподіяно шкоду виключно у вигляді пошкодження або фізичного знищення такого транспортного засобу, потерпіла особа має право на пряме врегулювання страхового випадку.

Пряме врегулювання страхового випадку передбачає виконання страховиком потерпілої особи визначених цим Законом прав і обов`язків страховика відповідальної особи щодо розгляду заяви про страхову виплату, прийняття рішення за результатами її розгляду та здійснення страхової виплати в разі прийняття відповідного рішення.

Учасниками справи не заперечувалося та судом встановлено, що страховий випадок від 11.07.2025 був врегульований у відповідності до ст. 19 Закону 3720-IX від 21.05.2024 шляхом звернення ОСОБА_1 до свого страховика - ПРАТ «СК «ПЗУ Україна», а не до страховика ОСОБА_2 . У зв`язку з цим права та обов`язки ТДВ «СГ «ОБЕРІГ» за Законом № 3720-IX від 21.05.2024 у межах деліктного зобов`язання, що виникло між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , перейшли до ПРАТ «СК «ПЗУ Україна».

Відповідно до ч. 2-5 ст. 19 Закону № 3720-IX від 21.05.2024 страховик потерпілої особи, якому подано заяву про страхову виплату, зобов`язаний прийняти таку заяву, якщо на момент її подання такий страховик є членом МТСБУ, обставини дорожньо-транспортної пригоди відповідають умовам, визначеним абзацом першим частини першої цієї статті, і потерпіла особа письмово повідомила про те, що заява про страхову виплату не подавалася страховику відповідальної особи.

Страховик потерпілої особи, який прийняв заяву про страхову виплату відповідно до цього Закону, зобов`язаний її розглянути, прийняти рішення за результатами розгляду та, за умови відсутності випадків, визначених статтею 30 цього Закону, здійснити страхову виплату.

Відповідальним за дотримання вимог цього Закону під час прямого врегулювання страхового випадку є страховик, який здійснив таке врегулювання.

Страховик потерпілої особи, який здійснив пряме врегулювання страхового випадку, має право зворотної вимоги до страховика відповідальної особи у розмірі фактично здійснених витрат на врегулювання страхового випадку та здійсненої страхової виплати з урахуванням положень частини п`ятої цієї статті. Розмір такої вимоги не може перевищувати розміру витрат, розрахованих відповідно до вимог цього Закону.

Страховик відповідальної особи зобов`язаний на вимогу страховика потерпілої особи, який здійснив пряме врегулювання страхового випадку, компенсувати заявлений ним розмір вимог, визначений частиною четвертою цієї статті, протягом п`яти робочих днів з дня отримання вимоги, якщо інший розмір компенсації чи строк її здійснення не передбачено положенням про пряме врегулювання страхових випадків.

Згідно з ч. 1 ст. 14 Закону № 3720-IX від 21.05.2024 у разі настання страхового випадку страховик зобов`язаний здійснити страхову виплату в межах страхової суми відповідно до цього Закону.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону № 3720-IX від 21.05.2024 у разі заподіяння внаслідок дорожньо-транспортної пригоди шкоди майну потерпілої особи такій особі відшкодовуються матеріальні збитки, пов`язані з пошкодженням транспортного засобу потерпілої особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону № 3720-IX від 21.05.2024 страхова (регламентна) виплата у разі пошкодження транспортного засобу розраховується як сума документально підтверджених витрат, пов`язаних із:

1) відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу, включаючи пошкодження, зроблені умисно для врятування потерпілих осіб внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у порядку, визначеному частинами другою і третьою цієї статті;

2) евакуацією (доставкою) транспортного засобу в межах 150 кілометрів (якщо інша відстань не погоджена між страховиком (МТСБУ) та потерпілою особою) від місця дорожньо-транспортної пригоди на території України до місця проживання потерпілої особи або до місця стоянки на території України, або до місця здійснення відновлювального ремонту на території України, а також від місця проживання потерпілої особи або місця стоянки на території України до місця здійснення відновлювального ремонту на території України;

3) оплатою послуг стоянки, якщо транспортний засіб з поважних причин необхідно перемістити на стоянку, але не більше ніж до дати отримання страхової виплати.

Витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу (страхова (регламентна) виплата), відшкодовуються страховиком (МТСБУ) у розмірі вартості відновлювального ремонту, що забезпечує приведення транспортного засобу у стан, який мав такий транспортний засіб до настання дорожньо-транспортної пригоди, та визначається відповідно до частини третьої цієї статті (ч. 2 ст. 27 Закону № 3720-IX від 21.05.2024).

Згідно з ч. 3 ст. 27 Закону № 3720-IX від 21.05.2024 вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу включає:

1) вартість складових частин (деталей) транспортного засобу, що потребують ремонту (заміни) у зв`язку з їх пошкодженням внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відповідно до переліку, визначеного на підставі акта огляду транспортного засобу, складеного представником страховика (у випадках, передбачених частиною першою та пунктом 3 частини другої статті 43 цього Закону, - МТСБУ), або висновку суб`єкта оціночної діяльності, оцінювача, судового експерта, складеного відповідно до частини четвертої статті 31 цього Закону, а також вартість матеріалів, необхідних для здійснення відповідного ремонту;

2) вартість робіт з ремонту (заміни) складових частин (деталей) транспортного засобу, що потребують ремонту (заміни) у зв`язку з їх пошкодженням внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відповідно до переліку, передбаченого пунктом 1 цієї частини.

Для транспортного засобу, строк експлуатації якого до настання дорожньо-транспортної пригоди не перевищує п`ять років або щодо якого є чинними гарантійні зобов`язання виробника транспортного засобу, за умови документального підтвердження їх чинності, до розрахунку вартості складових частин (деталей) транспортного засобу, що потребують заміни новими, включається вартість невживаних складових частин (деталей), дозволених заводом-виробником для обслуговування відповідних транспортних засобів. Для інших транспортних засобів до розрахунку вартості складових частин (деталей) транспортного засобу, що потребують заміни, може включатися вартість складових частин (деталей) транспортного засобу, що відповідають технічним характеристикам такого транспортного засобу та є аналогом оригінальних складових частин (деталей) транспортного засобу.

Отже, у межах прямого врегулювання страхового випадку ПРАТ «СК «ПЗУ Україна» було зобов`язано відшкодувати ОСОБА_1 матеріальні збитки, пов`язані з пошкодженням транспортного засобу, шляхом виплати страхового відшкодування у розмірі вартості відновлювального ремонту транспортного засобу, розрахованого як вартість складових частин (деталей) пошкодженого транспортного засобу, які потребують заміни (ремонту) внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, + вартість матеріалів, необхідних для здійснення ремонту (заміни) + вартість робіт з ремонту (заміни) таких складових частин (деталей) пошкодженого транспортного засобу.

Положеннями Закону № 3720-IX від 21.05.2024 не передбачено зменшення вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу на коефіцієнт його фізичного зносу, а отже, розмір страхового відшкодування, обчисленого у відповідності до вимог Закону № 3720-IX від 21.05.2024, не повинен зменшуватися на коефіцієнт фізичного зносу забезпеченого транспортного засобу.

Аналіз змісту ч.ч. 4, 5 ст. 27 Закону № 3720-IX від 21.05.2024 дає можливість дійти висновку, що розмір належного до сплати страхового відшкодування підлягає зменшенню лише на суму податку на додану вартість та лише у випадку якщо страхова виплата сплачується безпосередньо на рахунок потерпілої особи, а не на банківський (платіжний) рахунок особи, яка відповідно до своїх установчих документів має право здійснювати діяльність з ремонту транспортних засобів.

Зі змісту Звіту № 58956 від 17.08.2025, складеного ФОП ОСОБА_4 на замовлення ПРАТ «СК «ПЗУ Україна», вбачається, що вартість відновлювального ремонту належного ОСОБА_1 автомобіля HAVAL, державний номерний знак НОМЕР_1 , становить 32 139 грн 71 коп., з яких: 8 460 грн 00 коп. - вартість ремонтно-відновлювальних робіт, 6 619 грн 71 коп. 00 коп. - вартість необхідних для ремонту матеріалів, 17 060 грн 00 коп. - вартість складових, що підлягають заміні під час ремонту. Коефіцієнт фізичного зносу автомобіля було визначено на рівні 0,52, оскільки під час огляду транспортного засобу (протокол технічного огляду від 18.07.2025) було виявлено три і більше кузовних складових транспортного засобу, що відновлювалися ремонтом, який не пов`язаний зі страховим випадком. З урахуванням коефіцієнту фізичного зносу вартість матеріального збитку, завданого ОСОБА_1 пошкодженням його транспортного засобу, було визначено у розмірі 23 268 грн 51 коп.

Дослідженням страхового акта № 58956/1 встановлено, що вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу було зменшено на суму податку на додану вартість (2 468 грн 09 коп.) та розмір франшизи, передбаченої договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності винуватця ДТП ОСОБА_2 (3 200 грн 00 коп.). З урахуванням цього страхове відшкодування у сумі 17 600 грн 42 коп. було виплачено ПРАТ «СК «ПЗУ Україна» на банківський рахунок ОСОБА_1 21 серпня 2025 року, що підтверджується наявною у матеріалах справи платіжною інструкцією № 00146956.

Ураховуючи вищевикладені висновки щодо застосування положень Закону № 3720-IX від 21.05.2024 до спірних правовідносин, обов`язку ПРАТ «СК «ПЗУ Україна» здійснити страхове відшкодування завданої ОСОБА_1 шкоди, пов`язаної з пошкодженням транспортного засобу, у розмірі вартості відновлювального ремонту, визначеної у відповідності до ч. 3 ст. 27 Закону № 3720-IX від 21.05.2024, суд доходить висновку, що зменшення розміру вартості відновлювального ремонту автомобіля HAVAL, державний номерний знак НОМЕР_1 , шляхом застосування коефіцієнту фізичного зносу не відповідає положенням ч. 3 ст. 27 Закону № 3720-IX від 21.05.2024. Відшкодування шкоди, завданої внаслідок пошкодження транспортного засобу HAVAL, державний номерний знак НОМЕР_1 , мало здійснюватися ПРАТ «СК «ПЗУ Україна» у розмірі вартості відновлювального ремонту цього автомобіля, розрахованої як сума вартостей складових частин (деталей) пошкодженого транспортного засобу, які потребують заміни (ремонту) внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, матеріалів, необхідних для здійснення ремонту (заміни), робіт з ремонту (заміни) таких складових частин (деталей) пошкодженого транспортного засобу.

Тобто, розмір страхового відшкодування, належного до виплати ОСОБА_1 , становить 32 139 грн 71 коп., з яких: 17 060 грн 00 коп. - вартість складових частин (деталей), що потребують заміни (ремонту) внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, 6 619 грн 71 коп. - вартість матеріалів, необхідних для здійснення ремонту (заміни), 8 460 грн 00 коп. - вартість ремонтно-відновлювальних робіт, необхідних для ремонту (заміни) складових частин (деталей) пошкодженого транспортного засобу. Сторона позивача зазначений розрахунок не заперечувала.

Оскільки грошове вираження неправомірно застосованого коефіцієнту фізичного зносу на рівні 0,52 становить 8 871 грн 20 коп. (різниця між вартістю відновлювального ремонту [32 139 грн 71 коп.] та вартістю відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу [23 268 грн 51 коп.]), то суд доходить висновку, що розмір належного до виплати ОСОБА_1 страхового відшкодування було неправомірно зменшено на 8 871 грн 20 коп.

Вищевикладене свідчить про обґрунтованість позовних вимог у частині стягнення з ПРАТ «СК «ПЗУ Україна» недоплаченої суми страхового відшкодування у розмірі 8 871 грн 20 коп. та необхідність задоволення позову у цій частині.

Щодо вимог про стягнення пені за прострочення виплати недоплаченої суми страхового відшкодування

Вирішуючи цю частину позовних вимог, суд враховує, що вони обґрунтовані приписами ст. 36 Закону № 1961-IV від 01.07.2004, який, як було зазначено судом раніше, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки останні врегульовуються положеннями Закону № 3720-IX від 21.05.2024.

Відповідно до ч. 2, 8 ст. 34 Закону № 3720-IX від 21.05.2024 страховик (МТСБУ) зобов`язаний здійснити страхову (регламентну) виплату протягом трьох робочих днів з дня направлення заявнику повідомлення про прийняте рішення за його заявою про здійснення такої виплати.

У разі прострочення здійснення страхової (регламентної) виплати з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на її отримання, крім страхових виплат особі, яка проводить чи провела лікування потерпілої фізичної особи, особі, яка здійснює чи здійснила ремонт транспортного засобу, та регламентних виплат, які здійснюються МТСБУ відповідно до пункту 4 частини першої статті 43 цього Закону, страховик (МТСБУ) сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня, за кожний день прострочення.

Отже, Законом № 3720-IX від 21.05.2024 не тільки визначено інший строк для здійснення страхової виплати (3 робочі дні замість 90 днів), але й також інший порядок його обчислення (з дня направлення повідомлення про прийняте рішення замість з дня отримання заяви про страхове відшкодування).

У зв`язку з цим для застосування правових наслідків за прострочення сплати страхового відшкодування у вигляді пені потрібно встановити, що належна до сплати сума страхового відшкодування не була сплачена потерпілій особі протягом трьох робочих днів з дня направлення страховиком повідомлення про прийняте рішення.

Суд звертає увагу, що матеріали справи не містять ані відомостей про те, коли ПРАТ «СК «ПЗУ Україна» направило ОСОБА_1 повідомлення про прийняте рішення щодо здійснення страхового відшкодування за його заявою, ані самого повідомлення. Це ускладнює визначення моменту, з якого розпочалося прострочення виконання страховиком свого зобов`язання щодо сплати належної суми страхового відшкодування.

Водночас, суд враховує, що заявлена позивачем до стягнення пеня розрахована за період з 13.10.2025 по 21.03.2026, а матеріали справи містять докази, з яких вбачається, що вже 21.08.2025 ОСОБА_1 була виплачена частина суми страхового відшкодування, щодо якої у сторін відсутній спір. Після 21.08.2025 між сторонами відбувалося досудове врегулювання спору щодо доплати страхового відшкодування у сумі застосування коефіцієнту фізичного зносу. Внаслідок цього очевидним та закономірним є висновок про те, що станом на 13.10.2025 вже існувало прострочення ПРАТ «СК «ПЗУ Україна» виконання свого обов`язку щодо сплати частини страхового відшкодування у сумі 8 871 грн 20 коп.

З урахуванням вищевикладеного ОСОБА_1 має право на стягнення з ПРАТ «СК «ПЗУ Україна» пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла з 13.10.2025 по 21.03.2026, за прострочення ПРАТ «СК «ПЗУ Україна» виконання свого обов`язку щодо сплати страхового відшкодування у розмірі 8 871 грн 20 коп.

Аналізуючи обґрунтованість розміру заборгованості відповідача, суд звертає увагу, що належним чином дослідити поданий стороною доказ розрахунку заборгованості, перевірити його та оцінити в сукупності і взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду (постанова КЦС ВС від 25.05.2022 у справі № 219/7527/16-ц).

Заборгованість визначається умовами договору або вимогами закону, а суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву. Суд першої інстанції у межах наданих йому процесуальним законодавством повноважень не позбавлений можливості самостійно зробити розрахунок заборгованості, якщо не погоджується з розрахунком, наданим позивачем, оскільки незгода з наданим суду розрахунком не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі (постанова КЦС ВС від 07.06.2023 у справі № 234/3840/15-ц).

Суд погоджується з наданим позивачем розрахунком заборгованості пені, вважає його правильним та обґрунтованим. У зв`язку з цим з ПРАТ «СК «ПЗУ Україна» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню пеня у розмірі 1 193 грн 12 коп.

Щодо стягнення суми франшизи з відповідача ОСОБА_2 .

Судом раніше зазначалося, що застосування Закону № 3720-IX від 21.05.2024 до спірних правовідносин здійснюється для визначення порядку обчислення та виплати суми страхового відшкодування за шкоду, заподіяну пошкодженням транспортного засобу. Водночас, договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що укладені та набрали чинності до введення в дію цього Закону, продовжують діяти на умовах, що були чинними на день набрання чинності такими договорами, у тому числі щодо лімітів відшкодування, розміру франшизи тощо.

Учасниками справи не заперечувалося правомірності зменшення суми належного ОСОБА_1 страхового відшкодування на суму франшизи (3 200 грн 00 коп.), передбаченої за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності № ЕР 225154717, що у 2024 році був укладений з ТДВ «СГ «ОБЕРІГ» та за яким було забезпечено транспортний засіб винуватця ДТП (відповідача ОСОБА_2 ). З огляду на вищевикладене суд доходить висновку про правомірність такого зменшення.

Оскільки сума франшизи добровільно не сплачена відповідачем ОСОБА_2 , то грошові кошти у сумі 3 200 грн 00 коп. підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на підставі ст. 1194 ЦК України. Відповідно позовні вимоги у цій частині так само підлягають задоволенню.

Одним з основних принципів цивільного судочинства є змагальність сторін (стаття 12 ЦПК України). Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

З урахуванням вищевикладеного позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо судових витрат.

Позивачем не заявлено про понесення судових витрат, окрім тих, що пов`язані зі сплатою судового збору. Відповідачем не заявлено про понесення судових витрат.

Позивач надає суду платіжні інструкції від 21.03.2026, від 08.04.2026, зі змісту яких вбачається, що ОСОБА_1 здійснив платіж у розмірі 2 129 грн 92 коп. на сплату судового збору за подачу позовної заяви до Святошинського районного суду міста Києва.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, судові витрати у межах сплаченого судового збору підлягають стягненню із відповідачів у розмірі по 1 064 грн 96 коп. з кожного.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 13, 14, 82, 223, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позовна заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про стягнення недоплаченого страхового відшкодування, пені та франшизи, - задовольнити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (код ЄДРПОУ: 20782312; місцезнаходження: м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 40) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) недоплачене страхове відшкодування у сумі 8 871 (вісім тисяч вісімсот сімдесят одна) гривня 20 копійок та пеню за прострочення виплати цього страхового відшкодування за період з 13.10.2025 по 21.03.2026 у розмірі 1 193 (одна тисяча сто дев`яносто три) гривні 12 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_5 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) суму франшизи у розмірі 3 200 (три тисячі двісті) гривень 00 копійок.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (код ЄДРПОУ: 20782312; місцезнаходження: м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 40) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 064 (одна тисяча шістдесят чотири) гривні 96 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_5 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 064 (одна тисяча шістдесят чотири) гривні 96 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 21 вересня 2026 року.

Суддя Н.О.Горбенко