Decision № 139930449, 21.09.2026, Kirovskyi District Court of Dnipropetrovsk City

Справа № 203/7957/26

Провадження № 2/0203/3479/2026

ЦЕНТРАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ДНІПРА

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року Центральний районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Колесніченко О.В.,

за участю секретаря Шовкопляса М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу у паперовій формі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2026 року позивач, ТОВ «Юніт Капітал» (код ЄДРПОУ 43541163, м. Київ), через уповноваженого представника вперше подав до суду цю заяву, пред`являючи позов до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості на загальну суму 20 783,77 грн., а також сплаченого судового збору за пред`явлення цього позову у розмірі 2 662,40 грн.

В обґрунтування позову зазначається, що 30 червня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредіплюс» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір про споживчий кредит № 189948 на суму 14 474 грн. Договір укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Кредитний договір складається з індивідуальної частини, яка містить персональні умови кредитування позичальника, графіку платежів, публічної частини та паспорта споживчого кредиту у вигляді додатку до оферти/проекту кредитного договору. Позичальник приєднався до публічної частини, прийняв умови індивідуальної частини та графіку платежів, що разом становлять єдиний кредитний договір, шляхом підписання індивідуальної частини електронним підписом f376a1a4, що відповідає вимогам чинного законодавства та є належним та допустимим способом підтвердження волевиявлення сторони на укладення правочину. На виконання умов кредитного договору, 30 червня 2025 року первісний кредитор ініціював переказ коштів безготівковим зарахуванням на платіжну картку № НОМЕР_1 відповідача.

10 жовтня 2025 року первісний кредитор та позивач уклали договір факторингу № 10102025, згідно умов якого, позивач набув право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором. Відповідно до Реєстру прав вимог № 4 від 06 січня 2026 року до договору факторингу № 10102025 та акту приймання-передачі Реєстру прав вимог № 4 від 06 січня 2026 року до договору факторингу № 10102025, до позивача перейшло право вимоги до відповідача.

Відповідач не виконує свої зобов`язання, грошові кошти не повертає, проценти за користування коштами не сплачує, а тому, посилаючись на викладене, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитом в загальному розмірі 20 783,77 грн., що складається із заборгованості по кредиту в розмірі 12 507,70 грн., заборгованості за відсоткам в розмірі 7 575,07 грн. та заборгованості за комісією в розмірі 701 грн., а також судовий збір в розмірі 2 662,40 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 7 000 грн.

З відкриттям спрощеного позовного провадження за ухвалою суду від 30 липня 2026 року, після усунення позивачем недоліків за ухвалою суду від 05 серпня 2026 року, з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду цієї справи по суті на засадах диспозитивності проведена її письмова підготовка з потребою у витребуванні інформації від АТ «Приватбанк» про емітування на ім`я відповідача банківської картки, інформації про зарахування грошових коштів на картковий рахунок за період вказаний в ухвалі суду від 05 серпня 2026 року, щодо номеру телефону відповідача як фінансового номеру за картковим рахунком.

Відповідач свій відзив не подала, маючи у повному обсязі можливість реалізувати надані Законом процесуальні права на заперечення для спростування аргументів позовної заяви; про жодні причини неможливості подання доказів письмово суду не повідомляла і про дату, час і місце судового засідання повідомлялася належним.

У судове засідання не з`явилися всі учасники справи, і про причини своєї неявки відповідач не повідомив та про розгляд справи в його відсутність не клопотав, на підставі чого без фіксування судового процесу технічними засобами проведений заочний розгляд справи згідно з ст. ст. 280, 281 ЦПК України з урахуванням письмової згоди представника позивача, який в позові клопотав про розгляд справи за його відсутності, а також зазначив, що не заперечує проти ухвалення заочного рішення у разі неявки відповідача, що з`ясуванню обставин не перешкоджає.

Суд, дослідивши зібрані докази, відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України дійшов висновку про вирішення справи в межах заявлених вимог за наявними в ній матеріалами із задоволенням позову, виходячи з встановлених у судовому засіданні наступних обставин.

Суд, дослідивши зібрані докази, дійшов висновку про вирішення справи в межах заявлених вимог за наявними в ній матеріалами з частковим задоволенням позову, виходячи з встановлених у судовому засіданні наступних обставин.

Судом встановлено, що 30 червня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредіплюс» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір про споживчий кредит № 189948, відповідно до умов якого відповідачу на банківську картку картку № НОМЕР_1 перераховано грошові кошти в сумі 14 474 грн. (п.2.2.1. договору), строком на 126 днів (п.2.6. договору). Позичальник зобов`язаний повернути суму кредиту кредитодавцю в останній день строку кредитування (дата остаточного повернення кредиту) 03 листопада 2025 року. Проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 350% річних. Тип процентної ставки фіксована, визначеного п.2.3. цього договору. Знижений тариф комісії за управління та обслуговування кредиту складає 1,00 гривня. Стандартний (базовий) тариф комісії за управлінням та обслуговуванням кредиту складає 100,00 гривень. Розмір комісії за управління та обслуговування кредиту не може бути змінено, визначеного п.2.4. цього договору. Комісія за надання кредиту складає 3 473,76 грн., що нараховується та підлягає сплаті одноразово в день укладення цього договору за ставкою 24,00% від загальної суми кредиту за рахунок власних коштів позичальника або за рахунок кредиту, якщо це передбачено п.2.2.1. цієї індивідуальної частини. Розмір комісії за надання кредиту не може бути змінено, визначеного п.2.5. цього договору. Загальні витрати позичальника за кредитом, що включає загальну суму зборів, платежів та інших витрат позичальника, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту) складає (не перевищує) 14 830,75 грн., визначеного п.2.7. цього договору. Денна процентна ставка складає: 14 830,75 грн/14 474,00/126 днів*100%=0,8132%/день, визначеного п.2.7.1. цього договору. Орієнтовна реальна річна процента ставка (загальні витрати за кредитом, виражені у процентах річних від загального розміру виданого кредиту) складає 16 296,29% річних, визначеного п.2.8. цього договору. Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника (сума загального розміру кредиту та загальних витрат позичальника за кредитом) складає 29 304,75 грн., визначеного п.2.9.1. цього договору. Сторонами також погоджено графік платежів. Договір про споживчий кредит (індивідуальна частина), графік платежів та заява на видачу кредиту відповідачем підписано одноразовим ідентифікатором (а.с. 15-18, 18 зворот, 25-25 зворот).

Паспорт споживчого кредиту містить інформацію щодо суми кредиту, строку договору і строку кредитування, а також розмір процентної ставки та вказаний документ підписаний електронним цифровим підписом відповідача (а.с. 26-27 зворот).

Перерахування кредитних коштів на банківську картку відповідача № НОМЕР_2 підтверджується листом ТОВ «ФК «Контрактовий дім», відповідно до якого ТОВ «ФК «Контрактовий дім» в рамках договору про надання фінансових платіжних послуг з переказу коштів укладеного з ТОВ «ФК «Кредіплюс» №1412/22-1 від 14 грудня 2022 року, та яке підтверджує успішний переказ грошових коштів на рахунок відповідача, з наступними реквізитами: номер транзакції 1632018913, номер замовлення 231312495, дата та час здійснення переказу 30.06.2025 12:03, сума переказу 11 000,24 грн., номер платіжної картки отримувача НОМЕР_3 , призначення переказу видача кредиту № 189948 від 30.06.2025, що підтверджується довідкою № 1668/09-04 від 09 квітня 2026 року (а.с. 28-29, 28 зворот).

Таким чином з договору та його додатків вбачається, що між ТОВ «Макс Кредит» та відповідачем у відповідності до вимог ч. 1 ст. 638 ЦК України було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, який оформлений в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатора, і такі дії сторін відповідають приписам чинного законодавства.

Оскільки даний договір укладено за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через веб-сайт або мобільний додаток, та відповідач підписав його електронним підписом одноразовим ідентифікатором, тому без отримання відповідного ідентифікатора, без здійснення входу до інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, такий договір не був би укладений.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 07.10.2020 року у справі №132/1006/19 (провадження №61-1602св20), від 28.04.2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження №61-2903св21), від 01.11.2021 року у справі №234/8084/20 (провадження №61-2303св21), від 14.06.2022 року у справі №757/40395/20 (провадження №61-16059св21), від 08.08.2022 року у справі №234/7298/20 (провадження №61-2902св21).

Так, особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, відповідач уклав із ТОВ «Кредіплюс» електронний договір та підписав такий у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», а тому договір вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

18 вересня 2026 року на виконання ухвали суду від 05 серпня 2026 року про витребування доказів, до суду надійшов лист з АТ КБ «Приватбанк», яким підтверджено, що на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , банком було емітовано платіжну картку № НОМЕР_5 . Додано довідку про рух коштів по даній картці за період з 30 червня 2025 року по 30 червня 2025 року, з якого вбачається, що 30 червня 2025 року на картку відбулося зарахування коштів у сумі 11 000,24 грн.(а.с.131-131 зворот, 132).

10 жовтня 2025 року між ТОВ «ФК «Кредіплюс» та ТОВ «Юніт Капітал» укладено Договір факторингу № 10102025, того ж дня сторони вищевказаного договору факторингу підписали Реєстр прав вимоги № 4 та акт прийому-передачі Реєстр прав вимоги № 4, у зв`язку з чим відповідно до умов договору ТОВ «ФК «Кредіплюс» відступило ТОВ «Юніт Капітал» право вимоги до позичальників, в тому числі за договором про споживчий кредит № 189948 від 30 червня 2025 року (а.с.48-50, 54, 53).

Відповідач свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувала, внаслідок чого згідно наданої виписки з особового рахунку за договором про споживчий кредит №189948 від 30 червня 2025 року та розрахунку станом на 01 травня 2026 року утворилась заборгованість в загальній сумі 22 883,77 грн., що складається із заборгованості по кредиту в розмірі 12 507,70 грн., заборгованості по відсоткам в розмірі 7 575,07 грн. та заборгованості за штрафними санкціями у розмірі 2100,00 грн. (штрафні санкції у розмірі 2100,00 грн. нараховано первісним кредитором), заборгованості по комісії в розмірі 701,00 грн. (а.с.58, 56-57).

Згідно зі ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того є роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У відповідності до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто (ст.ст. 525-527 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Позивачем доведено, а відповідачем не спростовано, що відповідач припустився порушення умов договору щодо своєчасної сплати сум кредиту, внаслідок чого за ним утворилася зазначена заборгованість.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ч. 1 ст. 1077 ЦК України).

За вказаних вище обставин та наведених положень законодавства, суд вважає обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги банку в частині стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором, що включає в себе основну заборгованість за кредитом та процентами.

В частині заявлених вимог про стягнення заборгованості по комісії, суд враховує наступне.

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (ч. 3 ст. 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (ч. 2 ст. 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Нікчемний правочин (ч. 2 ст. 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.02.2023 у справі №359/12165/14-ц (провадження №61-13417св21)).

Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах.

Тлумачення ч. 1 ст. 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в ст.4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).

Споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування»).

Тобто, споживчим є будь-який кредит наданий споживачу для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит (частини перша та друга ст.11 Закону України «Про споживче кредитування»).

Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування»).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22) зазначено, що згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за управління кредитом може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно п.2.4. договору про споживчий кредит № 189948 від 30 червня 2025 року було встановлено знижений тариф комісії за управління та обслуговування кредиту в розмірі 1,00 гривня. Стандартний (базовий) тариф комісії за управління та обслуговування кредиту в розмірі 100,00 гривень.

При цьому в договорі не зазначено конкретного переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позичальнику та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту.

Ураховуючи, що в кредитному договорі банк не зазначив та до позову не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то зазначені вище положення кредитного договору та додатків до нього, є нікчемними відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

З виписки по особовому рахунку та розрахунку заборгованості вбачається, що банком в рахунок сплати комісії було зараховано сплачені позичальником в період з 30 червня 2025 року по 09 листопада 2025 року кошти в загальній сумі 1 грн.

Оскільки умови договору в частині нарахування комісії є нікчемними, зазначена вище сума має бути врахована у сплату інших платежів за кредитним договором (на погашення основної заборгованості за кредитом в сумі 12 507,70 грн. та по процентам в сумі 7 575,07 грн.).

В кредитному договорі черговість погашення вимог не визначена, тому суд керуючись положеннями ст.534 ЦПК України, враховує сплачені відповідачем кошти в першу чергу в рахунок погашення заборгованості по процентам, а залишок в рахунок погашення тіла кредиту.

Таким чином, позовні вимоги слід задовольнити частково, стягнувши з відповідача на користь позивача заборгованість за договором про споживчий кредит № 189948 від 30 червня 2025 року, яка виникла станом на 01 травня 2026 року, в сумі 20 082,77 грн., що складається із основної заборгованості по кредиту у розмірі 12 507,70 грн. та заборгованість по відсотках в розмірі 7 575,07 грн.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується приписами ст. 141 ЦПК України, відповідно до якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тому з відповідача також слід стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2572,60 грн. (20082,77*2662,40/20783,77=2572,60).

Розглядаючи вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь судових витрат на правову допомогу у розмірі 7 000 грн., суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, тому суд враховує його при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин з огляду на приписи ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач 20 січня 2026 року уклав із Адвокатським бюро «Тимошенко та Партнери» в особі керуючого бюро - адвокатом Тимошенком Олександром Олександровичем договір про надання правової допомоги № 20/01/26-02, відповідно до умов якого гонорар складається з суми вартості послуг, тарифи яких узгоджені сторонами в протоколі погодження вартості послуг до договору про надання правничої допомоги (а.с. 59-60, 60 зворот).

20 квітня 2026 року між позивачем та Адвокатським бюро «Тимошенко та Партнери» в особі керуючого бюро - адвокатом Тимошенком Олександром Олександровичем укладено додаткову угоду № 25771526691 до договору про надання правничої допомоги № 20/01/26-02 від 20 січня 2026 року (а.с. 61).

Згідно акту прийому-передачі позивачу надано наступний перелік правових та юридичних послуг: 1) складання позовної заяви ТОВ «Юніт Капітал» до позичальника, яким є ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за кредитним договором № 00-10174949 від 21 січня 2025 року (витрачено годин 2 год.) 5 000 грн.; 2) вивчення матеріалів справи про стягнення заборгованості з позичальника, яким є ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором № 189948 від 30 червня 2025 року (витрачено годин 2 год.) 1000 грн.; 3) підготовка адвокатського запиту щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів за кредитним договором № 189948 від 30 червня 2025 року на рахунок позичальника, яким є ОСОБА_1 (витрачено годин 1 год.) 500 грн.; 4) підготовка клопотання щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів за кредитним договором № 189948 від 30 червня 2025 року на рахунок позичальника, яким є ОСОБА_1 (витрачено годин 1 год.) 500 грн. (а.с. 62).

Таким чином, з огляду на предмет позову, категорію та складність справи, обсяг та характер доказів, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача на правничу допомогу у розмірі 3 000 грн., що буде достатнім, пропорційним, співмірним складності справи та вартості фактично наданої правничої допомоги.

Керуючись ст. ст. 5, 10-13, 76-82, 89, 133, 141, 258, 259, 263-265, 279-282 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (код ЄДРПОУ 43541163, місцезнаходження: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 34, офіс 333) з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ), заборгованість за кредитним договором про споживчий кредит № 189948 від 30 червня 2025 року станом на 01 травня 2026 року в загальному розмірі 20 082,77 грн. (двадцять тисяч вісімдесят дві гривні 77 коп.), що складається із заборгованості по кредиту в розмірі 12 507,70 грн. та заборгованості по відсотках в розмірі 7 575,07 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (код ЄДРПОУ 43541163, місцезнаходження: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 34, офіс 333) з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ), судовий збір в сумі 2 572,60 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 3 000 грн., а всього 5 572,60 грн. (п`ять тисяч п`ятсот сімдесят дві гривні 60 коп.).

Відповідач вправі подати до Центрального районного суду міста Дніпра письмову заяву про перегляд цього заочного рішення протягом тридцяти днів, починаючи з наступного за днем складення повного рішення, з правом на поновлення такого пропущеного строку в разі подання цієї заяви протягом двадцяти днів з дня вручення копії повного заочного рішення суду.

Повне рішення складене та підписане 21 вересня 2026 року у день його складення і, починаючи з наступного за цим дня, набирає законної сили після спливу тридцяти днів, протягом яких може бути оскаржене позивачем до Дніпровського апеляційного шляхом подання апеляційної скарги, а так само відповідачем з наступного за днем постановлення ухвали про залишення без задоволення заяви про перегляд заочного рішення.

Суддя О.В. Колесніченко