Decision № 139924005, 16.09.2026, Commercial Court of Chernivtsi Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

58601, м. Чернівці, вул. О.Кобилянської, 14, тел. 52-47-40, inbox@cv.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року Справа № 926/3482/26За позовом Чернівецької обласної прокуратури в інтересах держави, в особі Фонду державного майна України

до відповідача Чернівецької обласної ради профспілок

про витребування майна

Суддя Проскурняк О.Г.

Секретар судового засідання Пупеза Є.Д.

Представники сторін:

прокурор Кацап-Бацала Ю.М.

Від позивача не з`явився.

Від відповідача Стецевич О.І.

СУТЬ СПОРУ: Чернівецька обласна прокуратура звернулась до Господарського суду Чернівецької області із позовом в інтересах держави, в особі Фонду державного майна України до відповідача Чернівецької обласної ради профспілок про витребування майна.

Позов обґрунтовано тим, що спірне нерухоме майно будівля спального корпусу з їдальнею та госпчастиною літ. А площею 1233,20 кв. м, розташована за адресою: Чернівецька область, Вижницький район, с. Виженка, вул. Велика Виженка, 343, належить до державної власності. Належність зазначеного майна до державної власності встановлена судовими рішеннями у справах № 4/5027/643/2011 та № 5027/929/2011, які набрали законної сили, а відповідні обставини мають преюдиціальне значення.

Водночас у 2020 році за Чернівецькою обласною радою профспілок було зареєстровано право приватної власності на спірний об`єкт на підставі свідоцтва про право власності, яке рішенням суду від 19 липня 2011 року було визнано недійсним.

Отже, на переконання прокурора, відповідач не набув права власності на спірне майно, оскільки правова підстава, на яку він посилався під час державної реєстрації, була визнана судом недійсною. Зміна у 2020 році назви об`єкта, його літери та площі не свідчить про виникнення нового об`єкта нерухомості, оскільки будівля, зазначена в попередніх судових рішеннях, та зареєстрована відповідачем будівля є одним і тим самим об`єктом нерухомості.

Таким чином, державна реєстрація права приватної власності відповідача на спірну будівлю порушує право власності держави, створює для відповідача можливість володіти, користуватися та розпоряджатися державним майном, у тому числі шляхом його подальшого відчуження, а тому порушене право держави підлягає судовому захисту шляхом витребування спірного майна на користь держави в особі Фонду державного майна України.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 серпня 2026 року, судову справу № 926/3482/26 передано на розгляд судді Проскурняку О.Г.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 31 серпня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 16 вересня 2026 року.

15 вересня 2026 року до канцелярії суду від представника відповідача надійшов відзив на позов, в якому останній визнає позовні вимоги в повному обсязі.

Прокурор в підготовчому засіданні 16 вересня 2026 року стисло виклала обставини справи та підстави своїх позовних вимог.

Позивач явку належного представника в підготовче засідання 16 вересня 2026 року не забезпечив. При цьому, 15 вересня 2026 року через систему Електронний суд надійшло клопотання позивача про розгляд справи без участі його представника.

Представник відповідача в підготовчому засіданні 16 вересня 2026 року підтвердив інформацію зазначену у відзиві на позов та визнав позов в повному обсязі.

Відповідно до частини 3, 4 статті 185 ГПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 191, 192 цього Кодексу.

Згідно частини 1, 4 статті 191 ГПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Так, з огляду на визнання відповідачем позову у повному обсязі, а також відсутність заперечень з боку позивача щодо розгляду справи без участі його представника, суд дійшов висновку про можливість перейти до ухвалення судового рішення за результатами підготовчого провадження.

В порядку статей 8, 222 Господарського процесуального кодексу України, здійснювалося фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів.

На виконання вимог статті 223 Господарського процесуального кодексу України, складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до статті 219 Господарського процесуального кодексу України, вступну та резолютивну частину рішення у даній справі проголошено у судовому засіданні 16 вересня 2026 року.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши прокурора та представника відповідача, з`ясувавши фактичні обставини справи, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

В С Т А Н О В И В:

Стосовно звернення прокурора до суду.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про прокуратуру, прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (п. 2 ч. 1 ст.2 Закону України Про прокуратуру).

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 року №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття інтереси держави висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин.

В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді.

Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. З урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 року зі справи № 806/1000/17).

За приписами статті 23 Закону України Про прокуратуру представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

З урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено. Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Аналіз частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: - якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; - у разі відсутності такого органу.

Відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 року у справі №912/2385/18 дійшла висновку, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України Про прокуратуру, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи.

Частиною сьомою статті 23 Закону України Про прокуратуру передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

У даній справі судом встановлено, що органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є Фонд державного майна України.

Водночас, незважаючи на наявність порушення права державної власності на спірне нерухоме майно та обізнаність Фонду державного майна України про відповідні обставини, останній протягом тривалого часу не вжив належних заходів щодо судового захисту інтересів держави та не звернувся до суду з позовом про витребування спірного майна.

З огляду на характер спірних правовідносин, тривалість невжиття Фондом державного майна України заходів щодо захисту порушеного права державної власності та необхідність забезпечення ефективного захисту майнових інтересів держави, суд дійшов висновку, що Фонд державного майна України здійснював захист інтересів держави неналежним чином.

Також суд враховує, що відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, бездіяльність компетентного органу має місце, зокрема, у випадку, коли такий орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для їх захисту, однак не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

За встановлених у цій справі обставин тривале невжиття Фондом державного майна України заходів щодо захисту права державної власності свідчить про неналежне здійснення ним своїх повноважень щодо захисту інтересів держави та зумовлює наявність передбачених законом підстав для здійснення прокурором представництва інтересів держави в суді.

Відтак, суд дійшов висновку, що керівник Чернівецької окружної прокуратури мав правові підстави для звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, оскільки компетентний орган, маючи відповідні повноваження та будучи обізнаним про порушення права державної власності, протягом тривалого часу не здійснив належного судового захисту цього права.

По суті спору.

Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, 10 квітня 2020 року за Чернівецькою обласною радою профспілок зареєстровано право власності на будівлю спального корпусу з їдальнею та госпчастиною літ. А, загальною площею 1233,20 кв.м., по вул. Велика Виженка, буд. 343, с. Виженка, Вижницького району, Чернівецької області.

Підставою для реєстрації права власності зазначено наступні документи: свідоцтво про право власності, серія та номер САВ № 793325, видане 12.02.2008 виконавчим комітетом Виженської сільської ради Вижницького району Чернівецької області; технічний паспорт, серія та номер б/н, виданий 10.03.2020 КП Вижницьке районне бюро технічної інвентаризації; лист Фонду державного майна України № 10-17-23357 від 27.12.2019, постанова Верховного суду від 07.02.2019 у справі № 926/3614/17, а також рішення Господарського суду Чернівецької області від 26.03.2018 та постанова Західного апеляційного господарського суду від 14.11.2018 у цій же справі; рішення Господарського суду Чернівецької області від 21.03.2013 у справі № 5027/929/2011.

При цьому, рішенням Господарського суду Чернівецької області від 19 липня 2011 року у справі № 4/5027/643/2011 задоволено позов заступника прокурора Чернівецької області в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров`я України до ЗАТ Укрпрофздоровниця, Чернівецької обласної ради профспілок, Виженської сільської ради Вижницького району, виконавчого комітету Виженської сільської ради, ДКП Вижнецьке районне бюро технічної інвентаризації та визнано недійсним рішення Виженської сільської ради Чернівецької області № 15 від 06.04.2005 Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна на будівлі пансіонату з лікування матері та дитини Зелені пагорби в с. Виженка.

Судом встановлено, що майно, в тому числі пансіонат Зелені пагорби, який передано у відання профспілкам згідно Постанови Ради Міністрів УРСУ № 600 від 23.04.1960, є державною (загальнодержавною) власністю.

За відсутності згоди Фонду державного майна України, який здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна та виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю, передача майна будинку відпочинку Зелені пагорби Федерацією незалежних профспілок України до ЗАТ Укрпрофздоровниця, а також подальша передача пансіонату у власність Чернівецької обласної ради профспілок є неправомірними.

Зазначеним вище рішенням суду від 19 липня 2011 року визнано недійсними свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 12.02.2008 вищевказаного пансіонату за адресою: с. Виженка, вул. Велика Виженка, 343, а також його державну реєстрацію від 18.02.2008 за № 10646587.

Постановами Львівського апеляційного господарського суду від 12 вересня 2011 року та Вищого господарського суду України від 16 листопада 2011 року у справі №4/5027/643/2011 апеляційна та касаційна скарги Чернівецької обласної ради профспілок залишені без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

В подальшому, прокурор звернувся до суду із позовною заявою в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до ПАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України Укрпрофоздоровниці та Чернівецької обласної ради профспілок про визнання за державою в особі позивача права власності на об`єкти нерухомого майна пансіонату з лікування матері та дитини Зелені пагорби в с. Виженка, вул. Велика Виженка.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області у справі №5027/929/2011 21 березня 2013 року, яке залишене в силі постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17 грудня 2013 року, позов прокурора задоволено.

Водночас, серед переліченого майна у вищевказаній справі не була зазначена будівля спального корпусу з їдальнею та госпчастиною літ. 8 площею 1232,6 кв. м пансіонату з лікування матері та дитини Зелені пагорби в с. Виженка, вул. Велика Виженка, 343, свідоцтво про право власності на яке визнано недійсним ще у 2011 році.

У зв`язку з викладеним, прокурор з метою захисту інтересів держави звернувся до суду з позовною заявою в інтересах Фонду державного майна України до ПАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України Укрпрофоздоровниці та Чернівецької обласної ради профспілок про визнання за державою в особі позивача права власності на будівлю спального корпусу з їдальнею та госпчастиною літ. 8 площею 1232,6 кв. м пансіонату з лікування матері та дитини «Зелені пагорби» в с. Виженка, вул. Велика Виженка, 343.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області у справі № 926/3614/17 від 26 березня 2018 року, яке залишено в силі постановами Західного апеляційного господарського суду від 14 листопада 2018 року та Верховного Суду від 07 лютого 2019 року, відмовлено у задоволенні позовної заяви у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Судами зазначено, що у справі № 4/5027/643/2011 надавалась оцінка щодо належності майна (державне чи профспілкове) пансіонату з лікування матері і дитини Зелені пагорби, в тому числі й спірного об`єкту, і встановлені судами обставини є преюдиціальними, тобто не потребують доведення, а спірне майно будівля спального корпусу з їдальнею та госпчастиною літ. 8 площею 1232,60 кв. м пансіонату з лікування матері і дитини «Зелені пагорби», що розташований за адресою: Чернівецька обл., Вижницький район, с. Виженка, вул. Велика Виженка, 343 є державною власністю.

Судами також зазначено, що на момент вирішення спору право власності на спірний об`єкт не зареєстровано, однак держава в особі уповноважених органів не позбавлена права звернутися в позасудовому порядку щодо реєстрації спірного майна.

Незважаючи на прийняті рішення судів, Чернівецька обласна рада профспілок у 2020 році звернувся із заявою до державного реєстратора про реєстрацію права власності на спірне майно за собою.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що 10 квітня 2020 року державним реєстратором внесено зміни до об`єкту нерухомого майна, а саме Будівлі пансіонату з лікування матері і дитини Зелені пагорби змінено на Будівля спального корпусу з їдальнею та госпчастиною.

Крім того, для реєстрації відповідачем подано технічний паспорт від 10 березня 2020 року, розроблений КП Вижницьке районне бюро технічної інвентаризації, згідно якого будівлі спального корпусу з їдальнею та госпчастиною присвоєно літеру А, а площа нерухомості склала 1 233,20 кв. м.

Відтак, фактично відбулися зміни в характеристиці нерухомого майна Однак, будівля спального корпусу з їдальнею та госпчастиною літ. 8 площею 1 232,6 кв. м пансіонату з лікування матері та дитини Зелені пагорби в с. Виженка, вул. Велика Виженка, 343 та будівля спального корпусу з їдальнею та госпчастиною літ. А загальною площею 1 233,20 кв. м в с. Виженка, вул. Велика Виженка, 343 є одним і тим же об`єктом нерухомості.

Таким чином, державна реєстрація права власності на будівлю спального корпусу з їдальнею та госпчастиною літ. А площею 1233,20 кв. м в с. Виженка, вул. Велика Виженка, 343 за Чернівецькою обласною радою профспілок порушує права держави на належне їй нерухоме майно, статус якого як державного підтверджене в судах різних інстанцій.

Відповідно до положень статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частиною 1 статті 316 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 326 ЦК України передбачено, що у державній власності є майно, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади, а управління таким майном здійснюється державними органами.

Згідно статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, однак лише ті, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.

Відповідно до статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно частини 1 статті 15 , частини 1 статті 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Чернівецька обласна рада профспілок була відповідачем як у справі №4/5027/643/2011, так і у справі № 926/3614/17, однак, не зважаючи на встановлені судовими рішеннями обставини, звернулася до державного реєстратора з метою отримання майна у приватну власність всупереч вимог закону та рішенням судів.

Відтак, дії відповідача щодо державної реєстрації права приватної власності на спірне майно не можуть бути визнані такими, що здійснені на законній правовій підставі.

Таким чином, реєструючи право власності на спірний об`єкт нерухомого майна, представники Чернівецької обласної ради профспілок не діяли добросовісно і мали усвідомлювати можливість виникнення у подальшому ситуації, за якої буде пред`явлено вимогу про припинення права власності.

В той же час, голова Чернівецької обласної ради профспілок у відзиві на позов визнав позов в повному обсязі. Крім цього, представник відповідача в судовому засіданні 16 вересня 2026 року підтвердив визнання позову Чернівецькою обласною радою профспілок.

Згідно частини 4 статті 191 Господарського процесуального кодексу України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

З огляду на встановлені судом обставини суд дійшов висновку, що визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права чи інтереси інших осіб

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в редакції чинній як на момент виникнення спірних правовідносин, так і в редакції чинній на даний час), державна реєстрація речових прав на нерухоме майно це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Тобто, інститут реалізації права власності це за своєю суттю є підтвердження державою права власності на майно за відповідною особою. При цьому, держава наділена повноваженнями підтвердити таке право особи виключно у тому випадку, якщо ця особа набула майно у власність законно.

Набуття особою у власність майна в обхід закону та надання державі документів, які не відповідають вимогам законодавства з метою введення держави в оману задля реєстрації права власності на майно, не може свідчити про правомірне набуття особою майна у власність, а відтак є підставою для скасування відповідної державної реєстрації на це майно.

Таким чином, сама по собі реєстрація права не є підставою виникнення права власності, оскільки такої підстави закон не передбачає.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 910/15993/16 та від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18.

Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності. Державна реєстрація права власності не породжує права власності, в силу державної реєстрації право власності не виникає, вона визначає лише момент, з якого право власності виникає, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. Факт набуття права власності має передувати державній реєстрації, оскільки юридичний зміст державної реєстрації полягає у визнанні і підтвердженні державою цього факту

(подібний висновок викладений в п. 7 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, у постанові Великої Палати Верховного Суд від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21).

Державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постанові Верховного Суду від 09.12.2020 у справі № 922/476/20.

Таким чином, здійснення державної реєстрації права власності на нерухоме майно не означає припинення правового режиму цього майна. Оскільки документ, на підставі якого відповідач зареєстрував право власності, був визнаний недійсним, така реєстрація не може бути належною правовою підставою набуття відповідачем права власності.

Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19, пункт 6.30), від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18, пункт 4.17), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13). Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи про інше речове право створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (від нім. buchbesitz книжкове володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20, пункт 70).

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що володіння як фактичний стан слід відрізняти від права володіння. Зокрема, право володіння, користування та розпоряджання майном належать власнику майна (ч. 1 ст. 317 ЦК України), незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість така особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем такого майна, але не набуває права володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може (п. 67 постанови).

Заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа (п. 64 постанови).

Статтею 387 ЦК України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі №199/8324/19 виснувала, що якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.

Крім того, Великою Палатою Верховного Суду наголошено, що під час розгляду справи за позовною вимогою про застосування належного способу захисту (зокрема у спорі за віндикаційним позовом) відмова в позові з тих мотивів, що державний акт, рішення про державну реєстрацію, відомості чи запис про державну реєстрацію права на майно не визнані недійсними, або що вони не оскаржені, відповідні позовні вимоги не пред`явлені, не допускається (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.21 по справі №359/3373/16-ц).

На даний час спірна будівля спального корпусу з їдальнею та госпчастиною літ. 8 площею 1233,2 кв. м в с. Виженка, вул. Велика Виженка, 343, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на праві приватної власності зареєстровані за відповідачем.

При цьому, незаконна реєстрація за відповідачем права приватної власності на спірну будівлю, яке в дійсності є державним майном, порушує право власності держави в особі Фонду державного майна України (який є органом управління зазначеного нерухомого майна), оскільки фактично надає можливість відповідачу використовувати це майно на власний розсуд та розпоряджатися ним, у тому числі шляхом подальшого відчуження.

Враховуючи вищевикладене, з огляду на визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд дійшов висновку, що позов Чернівецької обласної прокуратури в інтересах держави, в особі Фонду державного майна України до відповідача Чернівецької обласної ради профспілок про витребування майна слід задовольнити.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до норм статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справ.

Як вбачається із матеріалів справи, прокуратурою при зверненні із відповідною позовною заявою сплачено судовий збір у сумі 12 125,57 грн, що підтверджується платіжними інструкціями № 1501 від 20 серпня 2026 року.

Відповідно до приписів частини 3 статті 7 Закону України Про судовий збір та статті 130 Господарського процесуального кодексу України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

З огляду на визнання відповідачем позовних вимог до початку розгляду справи по суті, прокурору підлягає поверненню з Державного бюджету 50 відсотків сплаченого судового збору в розмірі 12 125,57 грн, решту судового збору покласти на відповідача

Керуючись статтями 2, 4, 5, 13, 73 79, 86, 123, 129, 191, 194, 219, 222 - 240 Господарського процесуального кодексу

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити.

2. Витребувати у Чернівецької обласної ради профспілок (58010, Чернівецька обл., місто Чернівці, вул. Поповича Омеляна, буд. 2, код ЄДРПОУ 02661266) на користь держави в особі Фонду державного майна України (01133, місто Київ, вул. Генерала Алмазова, буд. 18/9, код ЄДРПОУ 00032945) будівлю спального корпусу з їдальнею та госпчастиною літ. А загальною площею 1233,20 кв. м по вул. Велика Виженка, 343 в с. Виженка Вижницького району Чернівецької області.

3. Стягнути з Чернівецької обласної ради профспілок (58010, Чернівецька обл., місто Чернівці, вул. Поповича Омеляна, буд. 2, код ЄДРПОУ 02661266) на користь Чернівецької обласної прокуратури (вул. М. Кордуби, 23, м. Чернівці, 58001, код ЄДРПОУ 02910120) 50 відсотків судового збору в сумі 6 062,75 грн.

4. Повернути з Державного бюджету України на користь Чернівецької обласної прокуратури (вул. М. Кордуби, 23, м. Чернівці, 58001, код ЄДРПОУ 02910120) 50 відсотків судового збору в сумі 6 062,75 грн.

Повний текст рішення складено та підписано 21 вересня 2026 року

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Західного апеляційного господарського суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.Г. Проскурняк