Decision № 139908759, 14.09.2026, Synelnykove City and District Court of Dnipropetrovsk Oblast

Справа № 191/3158/26

Провадження № 2/191/1603/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 року м. Синельникове

Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючої судді Твердохліб А.В.,

за участю секретаря Яришевої Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Синельникове цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі,-

ВСТАНОВИВ:

08 липня 2026 року до Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області звернулася ОСОБА_1 з позовом до АТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі. Свої вимоги обґрунтовує тим, що вона ОСОБА_1 до січня 2025 року працювала в Акціонерному товаристві «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» на посаді менеджера у службі організації праці, заробітної плати і структур управління регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця». З 15.01.2025 наказом (розпорядження) директора регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» Олександра МОМОТА від 08.01.2026 № НОК-46о/с «Про припинення трудового договору (контракту)» (Наказ про звільнення), ОСОБА_1 було звільнено з посади менеджера у службі організації праці, заробітної плати і структур управління регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком (ст. 38 КЗпП України). Наказ про звільнення містив вказівку виплатити позивачу одноразову матеріальну допомогу, передбачену колективним договором, у розмірі 3 середньомісячних заробітків. Однак, виплата цієї матеріальної допомоги мала здійснитися згідно рішення Правління від 24.07.2023 № Ц-58/508-2023».

У день звільнення ОСОБА_1 було надано письмове повідомлення про нараховані та виплачені суми у розмірі 51 861,91 грн., яке не містило жодної згадки про одноразову матеріальну допомогу в зв`язку із виходом на пенсію.

У лютому 2026 року позивач дізналася про те, що підприємством-відповідачем було припинено виплати визначеної одноразової матеріальної допомоги. Останніми відповідну матеріальну допомогу в березні 2025 року отримали працівники підприємства-відповідача, які звільнилися у травні 2024 року. Після одержання цієї інформації ОСОБА_1 усвідомила, що підприємством-відповідачем порушено її майнові права.

Оскільки під час ознайомлення із Наказом про звільнення до її відома не було доведено розмір нарахованої матеріальної допомоги, що підлягав сплаті, у лютому 2026 року ОСОБА_1 було подано на ім`я директора регіональної філії «ПРИДНІПРОВСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» Акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» Олександра МОМОТА запит із вимогою надати відповідну інформацію.

11 березня 2026 року від керівництва регіональної філії «ПРИДНІПРОВСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» Акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» на електронну адресу позивача (nadianotuz@gmail.com) у відповідь на її запит, надійшов лист №НЗК Придн-3/79 від 11.03.2026, який містив додаток - розрахунок розміру нарахованої, але не виплаченої позивачу одноразової матеріальної допомоги.

Окрім цього, у вищевказаному листі було зазначено, що наразі у зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України, суттєво зменшилися доходні надходження від перевезень, через цю обставину АТ «Укрзалізниця» вимушене обмежувати виплати, які розроблялись та впроваджувались у мирний час. Також повідомили, що належні ОСОБА_1 виплати будуть здійснені після стабілізації фінансово-економічного стану Товариства та отримання відповідного рішення правління АТ «Укрзалізниця».

Так як на даний час визначену Наказом про звільнення від 08.01.2026 № НОК-46о/с матеріальну допомогу позивачу не виплачено, вона вимушена звернутися за захистом своїх майнових прав до суду.

Під час звільнення ОСОБА_1 не було повідомлено суму одноразової матеріальної допомоги, належної до сплати. Більше того, розмір цієї матеріальної допомоги у грошовому вираженні фактично було приховано тим, що жодної згадки про неї не було включено в письмовий розрахунок належних до сплати сум при звільненні. Про відповідну суму позивача було повідомлено лише у березні 2026 року шляхом направлення відповіді на запит. У зв`язку із наведеним вбачається, що строк звернення до суду на даний час не сплив. Позивач вважає, що має право на одержання середнього заробітку за час затримки розрахунку за період шести місяців із дати звільнення (тобто, із 16 січня по 16 липня 2025 року).

Згідно з наданим філією «Придніпровська залізниця» підприємства-відповідача розрахунком у листопаді 2024 року ОСОБА_1 було нараховано 14 151,40 грн. при 9 відпрацьованих робочих днях, а у грудні 2024 року - 15099,40 грн. при 10 відпрацьованих робочих днях.

Отже, розмір її середньоденної заробітної плати у контексті спірних правовідносин становить:

(14 151,40 грн. + 15 099,40 грн.) / (9 р. дн. + 10 р. дн.) = 1 539,52 грн./р. день.

У період із 16 січня по 16 липня 2025 року кількість робочих днів в умовах робочого тижня з двома вихідними склала:

у січні 2025 року (із 16 по 31 число) - 12;

у лютому 2025 року - 20;

у березні 2025 року - 21;

у квітні 2025 року - 22;

у травні 2025 року - 22;

у червні 2025 року - 21;

у липні 2025 року (із 01 по 16 число) - 12.

Загалом кількість робочих днів у зазначений період склала:

12 + 20 + 21 + 22 + 22 + 21 + 12 = 130 р. дні.

Таким чином, сума середнього заробітку, що має бути сплачений ОСОБА_1 у зв`язку із затримкою виплати розрахунку при звільненні, складає: 1539,52 грн. / р. день * 130 р. дні = 200137,60 грн.

В зв`язку із викладеними обставинами, позивач просить суд стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (ЄДРПОУ 40075815) на свою користь - ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), одноразову матеріальну допомогу, визначену наказом (розпорядженням) регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про припинення трудового договору (контракту) від 08.01.2026 № НОК-46о/с, у розмірі 96 005,07 грн 07 коп.; стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за період із 16 січня 2025 року по 16 липня 2025 року в розмірі 200 137,60 грн 60 коп.

03.08.2026 року до суду надійшов відзив на позов, у якому представник відповідача ОСОБА_3 , просить відмовити в позові, посилалась на те, що 15.01.2025 позивачка була звільнена з посади менеджера Служби організації праці, заробітної плати і структур управління регіональної філії «Придніпровська залізниця» за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком. У наказі про звільнення позивача прямо зазначено виплатити ОСОБА_1 одноразову матеріальну допомогу у розмірі 3 середньомісячних заробітків, згідно рішення Правління від 24.07.2023 №Ц-58/508-2023. 24.02.2022. Указом Президента України від 24.04.2022 № 64/2022 у зв`язку із військовою агресією рф на території України введений воєнний стан, який неодноразово продовжений і триває станом на час розгляду цієї справи. Витягом з протоколу № Ц-1-1.5-25/47-25 засідання штабу АТ «Українська залізниця» з ефективності від 28.03.2025 року щодо розроблення плану дій з операційної ефективності АТ «Українська залізниця» та у зв`язку з проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності товариства прийняте рішення: що починаючи з 01.04.2025 року та до окремого рішення керівництва виплату одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті, призупинити.

Про зазначене рішення засідання штабу АТ «Українська залізниця» з ефективності від 28.03.2025 року за № Ц-1-1.5-25/47-25, АТ «Українська залізниця» листом №Ц-1.5-25/122-25 від 04.04.2025 року довела до відома керівників регіональних філій, філій АТ «Українська залізниця». Відповідач вважає, що зупинення дії окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті на підставі рішення засідання штабу АТ «Українська залізниця» з ефективності від 28.03.2025 року за № Ц-1-1.5-25/47-25, АТ «Українська залізниця» вчинено у законний спосіб. На період призупинення виплат, керуючись графіком виплати працівникам АТ «Укрзалізниця» одноразової матеріальної допомоги при виході на пенсію за 2024 рік та спільним роз`ясненням з Профспілкою залізничників і транспортних будівельників України від 06.09.2022 року № Ц/ З-91/1459/Цпроф/30-22, право на отримання основної та додаткової матеріальної допомоги зберігається на весь період дії воєнного стану та протягом 2-ох місяців (а6о терміну передбаченого колективним договором), починаючи з дати припинення а6о скасування режиму воєнного стану. При стабілізації фінансового стану товариства зазначені виплати будуть відновлені першочергово. Зазначене рішення судом не визнано незаконним.

Крім того, АТ «Укрзалізниця» 01.03.2022 року на своїй офіційній сторінці (https://www.uz.gov.ua/press_center/up_to_date_topic/583964/) було зроблено оголошення про настання з 24.02.2022 року для АТ «Укрзалізниця» обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), які об`єктивно можуть унеможливити належне та своєчасне виконання зобов`язань, передбачених умовами договорів (контрактів, угод тощо).

За таких обставин, зважаючи на те, що військова агресія російської федерації проти України це офіційно визнаний форс-мажор та у зв`язку з введенням воєнного стану на території України, відповідач звільнений від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, у тому числі (ст. 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»), позовні вимоги позивача в частині стягнення матеріальної допомоги у розмірі 3 середньомісячних заробітків в сумі 96 005,07 грн є передчасними.

В позовній заяві позивач надає розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 16.01.2025 по 16.07.2025, 130 робочі дні. Позивач розраховує середньоденний заробіток зазначаючи заробітну плату за листопад 2024 +14 151, 40 грн і грудень 2024 +15 099,40 грн та вказує, що середньоденна заробітна плата складає у розмірі 1539, 52 грн. Відповідно до положень Порядку № 100, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за два календарні місяці роботи.

з 16.01.2025 по 31.01.2025 = 12 днів

з 01.02.2025 по 25.02.2025 = 20 днів

з 01.03.2025 по 31.03.2025= 21 день

з 01.04.2025 по 30.04.2025 = 22 дня

з 01.05.2025 по 31.05.2025 = 22 дня

з 01.06.2025 по 30.06.2025 = 21 день

з 01.07.2025 по 15.07.2025 = 10 днів

Відповідно до Положення №100 від 08.02.1995 розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку повинен був розраховуватися наступним чином 1539,52 грн. (середньоденна заробітна плата) Х 128 кількість днів (шість місяців) = 197 058,56 грн.

Представник відповідача вважає, що розрахунок, який здійснений позивачем, не відповідає Положенню №100 від 08.02.1995 та ст.117 КЗпП України. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

При визначенні розміру середнього заробітку, представник відповідача просить суд врахувати очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум із фактичним розміром заборгованості (якщо таку буде встановлено), тривалу пасивну поведінку позивача, яка майже півтора роки (1 рік і 6 місяців) не зверталася до роботодавця чи суду, та добросовісність дій відповідача. Позивач була звільнена 15.01.2025 року. У день звільнення вона під особистий підпис ознайомилась із Наказом про звільнення та Повідомленням про нараховані та виплачені суми працівникові при звільненні (виданим на виконання вимог ст. 116 КЗпП України). Таким чином, саме 15.01.2025 року позивач дізналася про обсяг виплачених коштів та перенесення строків виплати матеріальної допомоги.

Перебіг тримісячного строку звернення до суду, згідно з ч. 2 ст. 233 КЗпП України, обчислюється виключно з дня одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка отримала повний пакет документів, а саме письмове повідомлення про нараховані суми та копію вищезазначеного наказу 15 січня 2025 року. З моменту отримання цих документів (15.01.2025) позивач була належним чином повідомлена про правовий режим, умови та строки реалізації виплати. Відтак, саме з 15.01.2025 року розпочався перебіг тримісячного строку на звернення до суду за захистом своїх прав, який сплив 15 квітня 2025 року. Подання позову поза межами цього строку (без наявності поважних причин для його поновлення) є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

У відповіді на відзив від 03.08.2026 року позивач ОСОБА_1 вказала, що із доводами відзиву не погоджуюся, оскільки вони ґрунтуються на неправильному застосуванні норм трудового законодавства, наданні зворотної дії внутрішньому рішенню роботодавця, яке було прийняте вже після мого звільнення, а також на помилковому обчисленні строку звернення до суду і кількості робочих днів. Сам відзив водночас підтверджує ключові обставини позову: факт її звільнення 15.01.2025 року, визначення в наказі права на одноразову матеріальну допомогу у розмірі трьох середньомісячних заробітків, розмір цієї допомоги 96 005,07 грн та факт її невиплати.

У додаткових поясненнях від 20.08.2026 року позивач ОСОБА_1 стверджує, що перебіг тримісячного строку розпочався 15.01.2025 року, оскільки саме цього дня позивач нібито дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Однак частина друга статті 233 КЗпП України містить спеціальне правило саме для спорів про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, відповідно до якого тримісячний строк обчислюється з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні відповідно до статті 116 КЗпП України. У свою чергу, стаття 116 КЗпП України прямо зобов`язує роботодавця письмово повідомити працівника про нараховані та виплачені при звільненні суми із зазначенням окремо кожного виду виплати, у тому числі заохочувальних, компенсаційних та інших виплат, право на які має працівник. Письмове повідомлення, одержане ОСОБА_1 15.01.2025, взагалі не містило відомостей про одноразову матеріальну допомогу при виході на пенсію: - у ньому не було зазначено цього виду виплати; - не було зазначено, що відповідна допомога нарахована, але не виплачена; - не було зазначено її розміру; - не було зазначено суми заборгованості відповідача за цією виплатою.

Отже, у частині спірної одноразової матеріальної допомоги зазначений документ об`єктивно не виконав функції письмового повідомлення, передбаченого статтями 116 та 233 КЗпП України.

При цьому в наказі про припинення трудового договору від 08.01.2025 року зазначено лише: «Виплатити ОСОБА_1 одноразову матеріальну допомогу у розмірі 3 середньомісячних заробітків». Конкретного грошового розміру цієї допомоги наказ не містив. Вперше достовірну та документально підтверджену інформацію про фактично визначений самим відповідачем розмір одноразової матеріальної допомоги - 96005,07 грн - позивач отримала лише разом із листом регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» № НЗК Придн-3/79 від 11.03.2026. Після отримання зазначеної інформації 11.03.2026 позов було подано до суду 02.04.2026, тобто очевидно в межах тримісячного строку. Відповідач стверджує, що він «фізично не мав права» зазначити одноразову матеріальну допомогу у письмовому повідомленні при звільненні, оскільки на той момент вона нібито не була відображена у бухгалтерському обліку. Таке твердження не ґрунтується на трудовому законодавстві. Стаття 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» регулює порядок документального оформлення та бухгалтерського обліку господарських операцій, однак не визначає момент виникнення трудового права працівника на виплату та не може змінювати строки остаточного розрахунку, безпосередньо встановлені статтею 116 КЗпП України. Право на відповідну виплату виникло не внаслідок бухгалтерського проведення. Воно існувало на дату звільнення позивача та прямо підтверджене:

1. положеннями Колективного договору;

2. наказом відповідача від 08.01.2025, яким прямо наказано виплатити ОСОБА_1 три середньомісячні заробітки;

3. подальшим розрахунком відповідача, відповідно до якого одноразова матеріальна допомога нарахована у розмірі 96 005,07 грн.

Відповідач не може отримувати правові переваги від того, що сам своєчасно не здійснив бухгалтерського нарахування виплати, обов`язок щодо якої ним же був визнаний у наказі про звільнення. У цій справі питання поновлення пропущеного строку взагалі не виникає, оскільки тримісячний строк, передбачений частиною другою статті 233 КЗпП України, з моменту одержання позивачем належної документально підтвердженої інформації про спірну виплату 11.03.2026 до моменту подання позову 02.04.2026 року не сплив.

Відповідно до письмового повідомлення при звільненні ОСОБА_1 було нараховано та виплачено 51 861,91 грн, тоді як невиплачена одноразова матеріальна допомога становить 96 005,07 грн. Таким чином, за наявними матеріалами справи невиплачена сума є не незначною частиною остаточного розрахунку, а, навпаки, становить приблизно 64,9 % сукупного розміру цих виплат. У позовній заяві заявлено компенсацію виключно за цей граничний шестимісячний період - з 16.01.2025 по 16.07.2025. Отже, подання позову у 2026 році жодним чином не збільшило розмір заявленої компенсації: після 16.07.2025 року її розмір за статтею 117 КЗпП України більше не зростав. Тому, твердження відповідача про нібито недобросовісну поведінку позивача та навмисне збільшення майнового тягаря не відповідає фактичним обставинам.

У запереченні на відповідь на відзив представник відповідача ОСОБА_3 зазначає щодо твердження позивача, що відповідач сам не включив допомогу до письмового повідомлення при звільненні та строків звернення до суду з позовом, слід зазначити наступне. Наказ про звільнення є розпорядчим документом про звільнення, тоді як фіксація та розрахунок належних сум здійснюється у фінансово-бухгалтерських документах (розрахункових листках), які ведуться окремо. Письмове повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні є документом, який фіксує фінальний та безспірний розмір зобов`язань роботодавця, що підлягають виконанню безпосередньо в день звільнення відповідно до ст. 116 КЗпП України. Оскільки призупинені чи майбутні суми не є «неоспорюваними» та не підлягають виплаті безпосередньо в день звільнення, обов`язок щодо інформування про них у порядку ст. 116 КЗпП відсутній. Повідомлення відображає лише той обсяг зобов`язань, який роботодавець визнає і закриває в день припинення трудового договору. Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» Повідомлення про нараховані суми не є самостійним «вигаданим» документом - воно складається виключно на підставі первинних бухгалтерських документів (розрахунково-платіжних відомостей, табелів обліку робочого часу тощо). Відповідно до закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Фіксації в обліку підлягають лише ті операції, які вже відбулися, або зобов`язання, які вже виникли та чітко оцінені. Роботодавець фізично не має права відображати у фінансовому повідомленні суми, щодо яких у бухгалтерському обліку на день звільнення не було проведено нарахування. Внесення майбутніх чи призупинених виплат є прямим порушенням стандартів бухгалтерського обліку, оскільки відображає недостовірну інформацію про поточні зобов`язання підприємства. Позивач достеменно знала 15.01.2025 року, що матеріальна допомога їй не виплачена, проте звернулася до суду лише 02.04.2026 року (через 1 рік і 2 місяці). Позивача було звільнено 15.01.2025 року. В цей же день (15.01.2025 року) вона під особистий підпис ознайомилася з Повідомленням про нараховані та виплачені суми. Оскільки вказана матеріальна допомога не була їй виплачена в день звільнення, позивач вже 15.01.2025 року достеменно знала і усвідомлювала факт невиплати коштів та порушення свого права на повний розрахунок. Позивач, працюючи на підприємстві, щомісячно отримувала розрахункові листки, знала свій оклад, тарифи та розмір заробітної плати, а тому мала всі об`єктивні можливості самостійно або за допомогою юридичного консультанта розрахувати орієнтовну суму виплат. Ба більше, за наявності сумнівів позивач не була позбавлена права звернутися із запитом до роботодавця чи профспілки безпосередньо у січні 2025 року, а не зволікати з цим процесом понад рік (до квітень 2026 року). Направлення звернення лише 20.02.2026 року (через 1 рік і 2 місяці після звільнення) є штучним створенням приводу для відновлення строку позовної давності, що є зловживанням процесуальними правами. Звернення та відповідь на нього не змінюють встановленого законом порядку обчислення строків і не можуть слугувати відправною точкою для їх поновлення, якщо такі строки вже були безповоротно пропущені. Позивач отримала повідомлення 15.01.2025 року, а з позовом звернулася 02.04.2026 року, тобто через 1 рік 2 місяці. За таких обставин, незалежно від поважності причин, минув граничний річний строк, визначений ст. 234 КЗпП України.

Ухвалою Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 липня 2026 року відкрито спрощене позовне провадження у справі, з викликом сторін (а.с. 17).

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила суд їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_3 просила відмовити в позові, з підстав, наведених у відзиві на позов.

Суд, заслухавши позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх в сукупності, зазначає наступне.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України).

Згідно з вимогами ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що наказом регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» від 08.01.2025 року №НОК-46о/с «Про припинення трудового договору (контракту)», ОСОБА_1 звільнено з 15 січня 2025 року з посади менеджера Служби організації праці, заробітної плати і структур управління, за власним бажанням, у зв`язку із виходом на пенсію за віком, на підставі ст. 38 КЗпП України, із зазначенням про виплату їй, згідно рішення правління від 24.07.2023 року №Ц-58/508-2023 року, одноразової матеріальної допомоги у розмірі трьох середньомісячних заробітків (а.с.8). У наказі відсутній підпис ОСОБА_1 про ознайомлення з ним.

З доданого до позову Повідомлення регіональної філії «Придніпровська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця», у зв`язку зі звільненням 15.01.2025 року ОСОБА_1 , було нараховано та виплачено 51861 грн 91 коп.

З вказаних документів судом встановлено відсутність виплати ОСОБА_1 одноразової матеріальної допомоги у розмірі трьох середньомісячних заробітків.

11.03.2026 року, на звернення ОСОБА_1 до Регіональної філії «Придніпровська залізниця» від 20.02.2026 року, щодо виплати одноразової матеріальної допомоги, повідомлено, що наразі, через збройну агресію російської федерації проти України суттєво зменшилися доходи від перевезень, через цю обставину АТ «Українська залізниця» вимушене обмежити виплати, які розроблялися та впроваджувались у мирний час. З урахуванням викладеного, належні ОСОБА_1 виплати будуть здійснені після стабілізації фінансово-економічного стану Товариства з отримання відповідного рішення правління АТ «Укрзалізниця»

Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

Оскільки про неможливість виплати відповідачем одноразової матеріальної допомоги ОСОБА_1 , позивач дізналась 11.03.2026 року з вказаної вище письмової відповіді, а повідомлення про нараховані та виплачені ОСОБА_1 суми при її звільненні 15.01.2025 року не містило виду нарахування - одноразова матеріальна допомога, тому суд вважає, що строк на звернення до суду нею не пропущений.

Відповідно до ст.117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

У даній справі встановлено порушення прав позивача, що є наслідком застосування положень ст. 117 КЗпП, тобто середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму ВСУ N13від 24.12.99 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" судам роз`яснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Середній заробіток працівника судом розраховується відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 року №100.

Згідного вказаного Порядку, визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

До розрахункового періоду включаються два місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З довідки Служби організації праці, вказано про суму вихідної допомоги ОСОБА_1 у розмірі 96005 грн 07 коп.

Для розрахунку середньоденної заробітної плати позивача, судом взято липень 2024 року (23 робочі дні - 33678 грн 23 коп.) та травень 2024 року (23 робочі дні - 32228 грн 45 коп.), так як в попередніх місяцях, що передували її звільненню, ОСОБА_1 не працювала повний місяць.

З викладеного встановлено, що середньоденна заробітна плата позивача складала 1432 грн 75 коп., виходячи із розрахунку: 33678 грн 23 коп. + 32228 грн 45 коп. : 46 (кількість відпрацьованих днів за липень 2024 року та травень 2024 року).

У період із 16 січня по 16 липня 2025 року кількість робочих днів в умовах робочого тижня з двома вихідними склала:

у січні 2025 року (із 16 по 31 число) - 12;

у лютому 2025 року - 20;

у березні 2025 року - 21;

у квітні 2025 року - 22;

у травні 2025 року - 22;

у червні 2025 року - 21;

у липні 2025 року (із 01 по 16 число) - 12.

Загалом кількість робочих днів у зазначений період склала:

12 + 20 + 21 + 22 + 22 + 21 + 12 = 130 робочі дні.

Нарахування загальної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів у розрахунковому періоді, при цьому день звільнення працівника та день остаточного проведення з ним розрахунків у цей період не включаються.

Таким чином, сума середнього заробітку, що має бути сплачений ОСОБА_1 у зв`язку із затримкою виплати розрахунку при звільненні, складає 186258 грн. 01 коп. (1432 грн 75 коп. / р. день * 130 робочі дні), і саме ця грошова сума має бути стягнутою з відповідача на користь позивача, оскільки відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Наведений судом розрахунок, спростовує розрахунок на суму 200137 грн 60 коп. наданий позивачем, та наведений відповідачем на суму 197058 грн 56 коп. у відзиві на позов.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків.

Вказане узгоджується із правовою позицією Великої палати Верховного суду, викладеною в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Зокрема, Велика Палата у зазначеній вище постанові зазначає, що враховувати необхідно ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. (п. п. 91; 91п. 1,2,3,4 постанови).

Суд зазначає, що відповідач не виплатив всі суми, належні позивачеві при звільненні, до теперішнього часу, і ця сума становить 96005 грн 07 коп., до її виплати позивач доклала значних зусиль, а розмір середнього заробітку, який належить до стягнення на користь позивача складає 186258 грн 01 коп., за період, що не перевищує 6 міс., повністю відновлює порушені трудові права позивача.

Доводи відповідача про складне фінансове становище підприємства є недоведеними; відповідачем не доведено також причинно-наслідкового зв`язку між фінансовим положенням роботодавця та невчасною виплатою позивачу одноразової матеріальної допомоги. Будь-яких доказів поважності причин невиплати тривалий час після звільнення позивача заборгованості із заробітної плати суду не представлено, клопотання про витребування відповідних доказів судом - не заявлено.

Отже, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами наявності підстав для зменшення розміру нарахованого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 186258 грн 01 коп.

Всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Роботодавець звільняється від відповідальності за невиплату заробітної плати лише за відсутності його вини, що має бути ним доведено (постанова Верховного Суду від 28 травня 2025 року у справі №521/12004/23).

Також відповідачем не доведено відсутності його вини у порушенні зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником у день звільнення з роботи.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; встановивши порушення відповідачем строків виплати усіх належних позивачу сум в день її звільнення; приймаючи до уваги відсутність підстав для зменшення судом середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 одноразову матеріальну допомогу у сумі 96005 грн 07 коп. та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16 січня по 16 липня 2025 року у сумі 186258 грн 01 коп.

Розподіл судових витрат здійснити відповідно до ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10-13, 76-80, 82, 141, 189, 198, 259, 263-268 ЦПК України суд, -

Ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця», ЄДРПОУ 40075815, адреса 03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, 5, на користь ОСОБА_1 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Матяшівка Великобагачанського району Полтавської області, РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , виданий 29 липня 1999 року Синельниківським МРВ УМВС України в Дніпропетровській області, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , одноразову матеріальну допомогу, визначену наказом (розпорядженням) регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про припинення трудового договору (контракту) від 08.01.2026 № НОК-46о/с, у розмірі 96005 (дев`яносто шість тисяч п`ять) грн. 07 коп.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця», ЄДРПОУ 40075815, адреса 03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, 5, на користь ОСОБА_1 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Матяшівка Великобагачанського району Полтавської області, РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , виданий 29 липня 1999 року Синельниківським МРВ УМВС України в Дніпропетровській області, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , середній заробіток за період із 16 січня 2025 року по 16 липня 2025 року в розмірі 186258 (сто вісімдесят шість тисяч двісті п`ятдесят вісім) грн 01 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог, відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця», ЄДРПОУ 40075815, адреса 03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, 5, на користь держави: отримувач: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106 Код за ЄДРПОУ: 37993783 Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106, судовий збір в сумі 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 коп.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду.

Повний текст рішення складено 21 вересня 2026 року.

Суддя А. В. Твердохліб