Court ruling № 139907636, 21.09.2026, Lviv District Administrative Court

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

з питань закриття провадження у справі

м. Львів

21 вересня 2026 рокусправа № 380/7225/26Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кондратюк Ю.С., розглянувши в порядку письмового провадження питання про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради (далі - відповідач), у якій просить суд:

- визнати протиправною відмову Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради від 04.03.2026 року у реєстрації місця проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , за адресою: АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати Сихівську районну адміністрацію Львівської міської ради розглянути заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , та здійснити реєстрацію його місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою судді від 20.04.2026 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою судді від 24.04.2026 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

07.05.2026 відповідач подав відзив у справі, відповідно до якого вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить у задоволенні позовних вимог відмовити. Зазначив, що до заяви від 02.03.2026 про реєстрацію місця проживання (перебування) з одночасним зняттям із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) було додано, зокрема, копію ордера на житлове приміщення серія № 0004244, виданого 07 листопада 2012 року. Враховуючи те, що позивачем було долучено до заяви про реєстрацію місця проживання копію ордера на житлове приміщення, необхідно враховувати вимоги житлового законодавства, зокрема, Житлового кодексу України, постанови Ради Міністрів Української РСР і Укрпрофради від 11 грудня 1984 року № 470 "Про затвердження Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР".

При вирішенні питання про закриття провадження у справі суд керується таким.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 свого рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. Отже, поняття "суд, встановлений законом" містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частинами 1 та 2 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною 5 статті 5 КАС України, ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно - правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Тобто, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін публічно-правовий спір означає спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (п.2 ст.4 КАС України).

У пункті 7 частини першої статті 4 КАС України визначено, що суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно - владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Разом з тим, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Така правова позиція неодноразово була викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 20 вересня 2018 року у справі № 813/1076/17, від 14 листопада 2018 року у справі № 817/986/17, від 21 листопада 2018 року у справі № 520/13190/17, від 27 листопада 2018 року у справі № 820/3534/17.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 805/4506/16-а, від 27 червня 2018 року у справі № 815/6945/16, а також в постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 826/6396/17.

Звертаючись з позовом у цій справі, позивач просить визнати протиправною відмову Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради від 04.03.2026 року у реєстрації місця проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язати Сихівську районну адміністрацію Львівської міської ради розглянути заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , та здійснити реєстрацію його місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

За змістом позовних вимог 07.11.2012 позивачу видано ордер № 0004244 на житлове приміщення квартиру АДРЕСА_2 , на підставі рішення міськвиконкому від 26.10.2012 № 729. У цьому ордері зазначено також членів сім`ї основного квартиронаймача ОСОБА_1 : його дружину ОСОБА_2 , сина ОСОБА_3 та доньку ОСОБА_3 .

Відповідно до відомостей з Реєстру ЛМТГ про кількість зареєстрованих осіб № 214999 від 10.04.2026, виданої Сихівською РА ЛМР, за адресою АДРЕСА_1 відсутні зареєстровані особи.

02.03.2026 позивач звернувся із заявою до Сихівської РА ЛМР про реєстрацію його місця проживання у квартирі АДРЕСА_2 .

04.03.2026 відповідач відмовив позивачу у реєстрації його місця проживання на підставі п. 72 «Правила обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм жилих приміщень в Українській РСР» від 11.12.1984 року № 470, пп. 3 п. 87 Постанови КМУ від 07.02.2022 року (особа не подала або подала не в повному обсязі необхідні документи або відомості) та зазначено, що для реєстрації місця проживання подаються паспорти усіх членів сім`ї, включених до ордера.

Суд звертає увагу, що подібні відносини були предметом розгляду у справі №462/3516/17, розглянутою Великою Палатою Верховного Суду 20 листопада 2019 року, оскільки:

- позивачами у них є фізичні особи, які наділені правом користування житловим приміщенням;

- відповідачами у них є однин з органів місцевого самоврядування України;

- спір виник з аналогічних підстав у відносинах, що регулюються одними нормами права (у зв`язку із відмовою у реєстрації місця проживання);

- позивачі заявили аналогічні позовні вимоги (по-різному висловлені, але однакові по суті: визнати протиправною відмову у реєстрації місця проживання, зобов`язати повторно розглянути питання реєстрації місця проживання).

Зокрема Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків:

«Суть та характер описаних спірних правовідносин, їхній суб`єктний склад, спрямованість заявлених вимог і механізми (засоби) їх задоволення в своїй сукупності підводять до того, що справжнім предметом спору у цій справі є вимоги про захист права користування майном або захист житлових прав, або/та захист кожним із цього складу учасників справи свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Захист цього права можна здійснити одним із способів, передбачених цивільним законом, за правилами цивільного судочинства.

Спір про захист права конкретної особи на майно чи житло є не публічним, а приватноправовим. Держава, юридичні особи публічного права можуть бути учасниками цивільних правовідносин, але їхня участь у цих відносинах не змінює характеру (суті) спірних правовідносин, не перетворює такий спір на публічно-правовий і не дозволяє поширювати на них положення адміністративної юрисдикції.».

Відповідно до приписів частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно зі ст. 60 Житлового Кодексу України, правила обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень затверджуються Кабінетом Міністрів України і Українською республіканською радою професійних спілок.

Відповідно до п. 72 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11 грудня 1984 року № 470 із змінами (надалі Правила обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов), при вселенні в надане жиле приміщення громадянин здає ордер у житлово-експлуатаційну організацію, а за її відсутності - відповідному підприємству, установі, організації. Одночасно подаються паспорти усіх членів сім`ї, включених до ордера, з відміткою про виписку з попереднього місця проживання.

При цьому, інші члени сім`ї позивача разом із позивачем не звертались щодо зміни реєстрації місця проживання, а заявник паспорти усіх членів сім`ї, включених до ордера, з відміткою про виписку з попереднього місця проживання до заяви від 02.03.2026 не долучив.

Дружина ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого Сихівським районним у м. Львові відділом ДРАЦС Західного МУ МЮ (м. Львів) 22.04.2020 року на підставі актового запису № 349.

Позивач вказує, що його донька ОСОБА_3 з 2011 року на постійній основі проживає у Республіці Італія, на територію України не приїжджає, відносин з позивачем не підтримує, проте не надає жодних доказів на підтвердження цих обставин.

Також у Ордері на житлове приміщення зазначений син позивача ОСОБА_3 .

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні", до заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) особи додаються, зокрема, документи, що підтверджують право на проживання (перебування) в житлі, адреса якого реєструється для проживання (перебування) (відомості про житло (документи), що підтверджують право власності на житло, рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житла, визнання за особою права користування житлом, жилим приміщенням, договір найму (піднайму, оренди) або інші документи, визначені Кабінетом Міністрів України). Відповідно до ч. 3 ст. 9 наведеного вище Закону, у разі відсутності документів, передбачених пунктом 3 частини другої цієї статті, реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника (співвласників) житла, уповноваженої особи житла.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року № 265 (із змінами) затверджено Порядок декларування та реєстрації місця проживання (перебування) (далі Порядок декларування та реєстрації місця проживання (перебування). Згідно з п. 35 вказаного Порядку, для реєстрації місця проживання (перебування) особа або її законний представник (представник) подає, зокрема, документи, що підтверджують право на проживання (перебування) в житлі, зокрема свідоцтво про право власності, ордер, договір оренди (найму, піднайму), договір найму житла у гуртожитку (для студентів), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші підтверджуючі документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється за згодою власника (співвласників) житла, наймача та членів його сім`ї, уповноваженої особи житла (зазначені документи та згода не вимагаються під час реєстрації місця проживання (перебування) малолітніх та неповнолітніх дітей за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або законних представників (представників), або одного з них.

Пунктом 69 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов передбачено, що на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення. Ордер дійсний протягом 30 днів.

Доказів продовження дії ордера № 0004244 від 07 листопада 2012 року на зайняття житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , позивачем не надано.

Отже, попри вибір позивачем способу захисту свого права користування житлом на підставі ордера № 0004244 від 07 листопада 2012 року на зайняття житлового приміщення, насправді в основі цих вимог лежить намір (бажання, воля) позивача захистити свої майнові права. Неможливість реалізації позивачем свого права користування на житло перебуває не в площині відмови відповідача виконати дії із проведенням реєстрації місця проживання, яке входить до кола його повноважень, а в тому, що відповідач не може їх здійснити через неподання позивачем документів, що підтверджують право на проживання у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , зокрема, дійсний ордер та згоду і документи членів сім`ї, вписаних у ордер, а саме, дочки ОСОБА_3 та сина ОСОБА_3 позивача.

Суть та характер описаних спірних правовідносин, їхній суб`єктний склад, спрямованість заявлених вимог і механізми (засоби) їх задоволення в своїй сукупності призводять до того, що справжнім предметом спору у цій справі є вимоги про захист права користування майном або захист житлових прав, або/та захист кожним із цього складу учасників справи свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Захист цього права можна здійснити одним із способів, передбачених цивільним законом, за правилами цивільного судочинства.

Спір про захист права конкретної особи на майно чи житло є не публічним, а приватноправовим. Держава, юридичні особи публічного права можуть бути учасниками цивільних правовідносин, але їхня участь у цих відносинах не змінює характеру (суті) спірних правовідносин, не перетворює такий спір на публічно-правовий і не дозволяє поширювати на них положення адміністративної юрисдикції.

Нормами статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Отже, рішення суб`єктів владних повноважень, до яких належать, зокрема, органи державної влади, можуть бути підставами виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої зазначеної статті).

Згідно з частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними дій суб`єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.

Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Враховуючи наведені вище нормативні положення, не є публічно-правовим спір за участю суб`єкта владних повноважень та суб`єкта приватного права фізичної особи, в якому управлінські дії суб`єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав юридичної особи. У такому випадку - це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб`єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.

Розмежовуючи предметну юрисдикцію справ суди повинні не лише врахувати суб`єктний склад спірних правовідносин, одним з яких є участь суб`єкта владних повноважень, а й в першу чергу виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у справі «Занд проти Австрії» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

З аналізу вищевикладеного, суд доходить висновку, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі і обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від основного принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, а суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини 1 статті 6 вищезгаданої Конвенції.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Згідно з частиною 1 статті 239 КАС України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини 1 статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Оскільки суд дійшов висновку, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, провадження у справі підлягає закриттю згідно з пунктом 1 частини 1 статті 238 КАС України. Водночас, згідно з вимогами частини 1 статті 239 КАС України, суд роз`яснює позивачеві, що його заява підлягає розгляду місцевим загальним судом в порядку цивільного судочинства.

Згідно з частиною 2 статті 239 КАС України, у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Відповідно до частини 2 статті 238 КАС України, про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Оскільки на час постановлення ухвали про закриття провадження у справі відсутнє клопотання особи, яка його сплатила, питання про повернення судового збору буде вирішуватися після надходження відповідного клопотання.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 19, 238, 239, 241, 248, 293, 294, 295 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в:

1. Провадження в адміністративній справі № 380/7225/26 за позовом ОСОБА_1 до Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити дії - закрити.

2. Роз`яснити позивачу, що цей спір повинен вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

3. Копію ухвали надіслати учасникам справи.

У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочену (вступну та резолютивну частини) ухвалу суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради (79012, проспект Червоної Калини, буд. 66, м. Львів; ЄДРПОУ 25258931).

Повну ухвалу складено 21.09.2026.

Суддя Кондратюк Юлія Степанівна