Decision № 139894855, 21.09.2026, Boryspil City and District Court of Kyiv Oblast

Провадження № 2-о/359/48/2026

Справа № 208/9339/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді Яковлєвої Л.В.,

при секретарі Брова Д.С.,

розглянувши y відкритому судовому засіданні в м. Борисполі цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа : Покровська міська рада Донецької області про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю, -

встановив :

15 липня 2025 року через систему «Електронний суд» представник заявника адвокат Конюшенко І.Д. звернулася до суду із заявою, в якій просить : встановити факт спільного проживання однією сім`єю (фактичних шлюбних відносин) ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у період з 26 червня 1979 року по 29 червня 2007 року без реєстрації шлюбу за адресою : АДРЕСА_1 .

Заявлені вимоги обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_2 , після смерті якої відкрилася спадщина на частину квартири, розташованої за адресою : АДРЕСА_2 . 29 вересня 2022 року приватним нотаріусом Райххольд М.І. видано свідоцтво про право на спадщину. Після отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом, заявнику стало відомо, що він може оформити тільки частину квартири. Так, зі свідоцтва про право власності, виданого 30 серпня 1993 року Ясинуватським відділенням дороги на право власності належала ОСОБА_2 та члену її сім`ї ОСОБА_3 . Співвласником квартири був батько заявника ОСОБА_3 , який ІНФОРМАЦІЯ_2 помер. 29 квітня 2025 року заявнику стало відомо, що в червні 1979 року шлюб між батьками розірвано. Однак батьки заявника до дня смерті ОСОБА_3 жили разом, вели спільне господарство та житло отримане у власність у 1993 року було надано, як членам однієї сім`ї. ОСОБА_2 фактично прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 . У зв`язку з відмовою приватного нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину на частину квартири, заявник вимушений звернутися до суду з метою встановлення факту спільного проживання однією сім`єю.

Ухвалою суду від 27 жовтня 2025 року у справі відкрито окреме провадження та призначено судове засідання з викликом і повідомленням сторін.

Ухвалою суду від 24 березня 2026 року задоволено клопотання представника заявника, та викликано свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Представник заявника та заявник в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. До початку розгляди справи від представника заявника до суду надійшла заява про розгляд справи у його та заявника відсутність, вимоги підтримав та просив задовольнити. В попередньому судовому засіданні заявник вказав, що з 1982 року його батько через аварію втратив ноги, його мати залишилась проживати з ним, та до смерті гляділа батька.

Представник заінтересованої особи Покровська міська рада Донецької області в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Допитана в якості свідка ОСОБА_5 повідомила суду, що родину ОСОБА_6 знає, тому що проживали у період з 1991 року по 2023 рік в одному будинку в м. Покровськ. Тітка ОСОБА_7 та дядько ОСОБА_8 жила разом, як одна сім`я в одній квартирі. Про те, що вони розлучені не знала. Вона з чоловіком ходила до ОСОБА_9 в гості, його мати ОСОБА_7 на той час була жива, батько ОСОБА_8 помер. Тільки після смерті тітки ОСОБА_10 , вони від позивача дізнались що його батьки були розлучені. Батьки позивача нікуди не роз`їжались, проживали в квартирі АДРЕСА_3 .

Допитаний в якості свідка ОСОБА_4 повідомив суду, що з 1969 по 2024 роки вони проживали як сусіди в м. Покровськ. Там проживав заявник з батьками, вони жили в одному під`їзді, а він в іншому. Батьки заявника жили разом як одна сім`я. Про те, що вони розірвали шлюб нічого не відомо. Спочатку помер ОСОБА_11 , з ОСОБА_12 залишився проживати її син ОСОБА_1 . Це було до війни. Заявник був однією їх дитиною.

За змістом вимог ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.

Згідно постанови КЦС Верховного Суду від 30 вересня 2022 року у справі за №761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбулось, то датою його ухвалення є дата складання повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Відповідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Дослідивши заяви сторін, заслухавши пояснення заявника, допитавши свідків, повно та всебічно дослідивши матеріали справи з наявними в ній доказами, суд прийшов висновку, що заява обґрунтована та підлягає задоволенню з наступних підстав.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року за № 2 передбачено, що відповідно ст. 55, 124 Конституції України та ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановле-ному цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюванних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Згідно ч. 1 ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно п.1 ч.1 ст. 315 ЦПК України, судом розглядаються справи про встановлення фактів родинних відносин між фізичними особами.

Частинами 4, 5 ст. 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ч.1 ст.81, 89 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер батько заявника ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану по м. Красноармійську Красноармійського міськрайонного управління юстиції Донецької області 02 липня 2007 року (а.с. 11).

Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина, яка складається з нерухомого майна, а саме квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати заявника ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть виданим 09 серпня 2021 року Покровським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (12).

Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина, яка складається з нерухомого майна, а саме квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Право власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , підтверджується копією свідоцтва про право власності на житло від 30 серпня 1993 року (а.с. 13).

29 вересня 2022 року приватним нотаріусом Покровського нотаріального округу Донець-кої області Райххольд М.І. заявнику ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, спадщина на яку видано свідоцтво складається з частини квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_2 (а.с. 14,16).

З відповіді начальника відділу реєстрації місця проживання фізичних осіб Покровської міської військової адміністрації Покровського району Донецької області встановлено, що станом на 29 червня 2007 року за адресою: АДРЕСА_1 були зареєстровані: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 18).

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , як спадкоємиця після смерті ОСОБА_3 , звернувся до приватного нотаріуса Покровського районного нотаріального округу Донецької області Райххольд М.І. з усною заявою про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_3 .

Однак ОСОБА_1 отримав відмову у вчиненні нотаріальної дії. Своїм правом подати позов про поновлення строків для прийняття спадщини не скористався. Докази протилеж-ного в матеріалах справи відсутні.

З матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_6 у подружжя народився син ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим Богданівським сел. ЗАГС, про що зроблено відповідний актовий запис № 20 (а.с.10).

25 червня 1979 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано. Наведене підтверджується копією Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію розірвання шлюбу №00050887610 (а.с. 20).

Спадкова справа після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 не заводилась, що підтверджується Інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру №85598986 від 12 червня 2026 року (а.с. 96).

В заяві про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без укладання шлюбу заявник зазначає, що після розірвання шлюбу з 26 червня 1979 року по 29 червня 2007 року його батьки проживали разом однією сім`єю, в цивільному шлюбі без реєстрації та вели спільне господарство за адресою: АДРЕСА_1 .

Наведене в судовому засіданні підтвердили свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які проживали в одному будинку АДРЕСА_2 .

За приписами статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Частиною 1 статті 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності не оспорю-ваних прав.

Згідно статтею 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

За вимогами пункту 5 частини 1 статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Слід зазначити, що інститут фактичних шлюбних відносин введений у національне законодавство Сімейним кодексом України і закріплений, зокрема, у статті 74 Сімейного кодексу України.

Згідно положеннями частин 1, 2 статті 21 Сімейного кодексу України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Відповідно частин 2, 4 статті 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Пунктом 6 рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року №5-рп/99 установлено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто: наявність спільних витрат; спільний бюджет; спільне харчування; купівля майна для спільного користування; участь у витратах на утримання житла, його ремонт; надання взаємної допомоги; наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням; інші обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Тривалість спільного проживання чоловіка та жінки, як ознака наявності сім`ї, на законодавчому рівні не визначена. Водночас, строк спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу має бути достатнім для того, щоб стверджувати, що між чоловіком та жінкою склалися усталені відносини, які притаманні подружжю.

Європейський суд з прав людини, надаючи власне визначення терміну сімейне життя, вказує на те, що сімейне життя може існувати там, де між особами не існує жодних юридичних зв`язків. Так, у справі «Ельсхольц проти Німеччини», Суд визначив, що поняття сім`ї (за статтею 8 ЄКПЛ) не обмежується стосунками на основі шлюбу і може охоплювати інші сімейні de facto зв`язки, коли сторони проживають разом поза шлюбом.

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подруж-жя» наголошено, що при застосуванні ст. 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

За змістом статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Згідно пункту 21 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини 2 статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом.

Оскільки відносини між подружжям мають, насамперед, глибоко особистий характер, то й правовому регулюванню особистих немайнових відносин у сімейному праві надається особливе значення. Суспільні зв`язки, що складаються в сім`ї, є глибоко особистими, багато в чому інтимними і ґрунтуються на почуттях любові та взаємної прихильності. В Сімейному кодексі України, порівняно з КЗпШС, збільшена кількість норм, які регулюють особисті немайнові відносини подружжя. Проте велика кількість особистих відносин між подружжям знаходиться поза сферою правового регулювання. В силу своєї делікатності та інтимності вони не піддаються зовнішньому впливу, що вказує на їх особливий характер. До особистих немайнових прав подружжя Сімейного кодексу України відносить ті, які є найбільш важливими та на які можна впливати нормами сімейного права. Це право на материнство та батьківство; право на повагу до своєї індивідуальності; право на духовний розвиток; право на зміну прізвища; право на розподіл обов`язків та спільне вирішення питань життя сім`ї; право на особисту свободу.

Загальними засадами регулювання особистих немайнових відносин між подружжям згідно ст. 7 Сімейного кодексу України є здійснення їх з урахуванням права на таємницю особистого життя подружжя, права кожного з них на особисту свободу та не припусти-мість свавільного втручання в сімейне життя; відсутність привілеїв чи обмежень кожного із подружжя за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, етнічного та соціального походження, матеріального стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками; здійснення прав та обов`язків кожним із подружжя на рівних засадах. Цей принцип базується на загальних положеннях ст. 24 Конституції України й означає право кожного з подружжя на особисту свободу; спільне вирішення питань материнства, батьківства, виховання й освіти дітей, інших питань життя сім`ї; право кожного з подружжя на повагу до своєї індивідуальності; обов`язок подружжя щодо побудови сімейних відносин на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги, спільної турботи про матеріальне забезпечення сім`ї та розвиток дітей.

Відтак, суд зазначає, що первісним чинником з метою визначення, чи перебувають особи у відносинах, тотожних загальновизнаному поняттю сім`ї, є встановлення наявності в осіб спільних особистих немайнових прав та обов`язків - врегульованих нормами сімейного права відносин стосовно особистих немайнових благ та інтересів осіб, які перебувають у шлюбі.

Верховний Суд у постанові від 30 жовтня 2019 року в справі №643/6799/17 роз`яснив, що для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню.

Так, при встановленні факту наявності в осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства.

Домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти.

Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно-правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв.

Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини.

Таким чином, з наведеного положення випливає головна ознака подружніх відносин: наявність факту спільного проживання, ведення спільного господарства, тобто прийняття участі у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності сім`ї.

Аналогічний правовий висновок міститься й у постанові Верховного Суду України №6-148цс12 від 12 грудня 2012 року, яка має враховуватися судами загальної юрисдикції при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин (частина 4 статті 263 ЦПК України).

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 20 березня 2023 року у справі № 372/3321/19 (провадження № 61-10538св22) належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з господарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.

Відповідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на наведене, системний аналіз наявних у справі доказів, відсутність заперечень з боку заінтересованої особи, дозволяє суду дійти висновку, що заявник на виконання вимог статей 12, 81 ЦПК України надав суду належні і допустимі докази на підтвердження факту проживання однією сім`єю ОСОБА_2 з ОСОБА_3 .

Разом з тим, слід зазначити, що встановити факт спільного проживання чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу можливо лише починаючи з 01 січня 2004 року, оскільки такий факт набув юридичного значення саме з часу набрання чинності Сімейним кодексом України та Цивільним кодексом України з 01 січня 2004 року. В свою чергу, Кодекс про шлюб та сім`ю УРСР не передбачав юридичних наслідків для чоловіка і жінки, які проживали разом без реєстрації шлюбу.

Постановою Верховного Суду України від 20 лютого 2012 року у справі №2-97цс11, ухваленою за наслідками розгляду заяв про перегляд судових рішень із мотивів неодна-кового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, сформульовано правову позицію щодо визначення ознак сім`ї при встановленні наявності чи відсутності фактичних шлюбних стосунків та визначено, що положення частини 2 статті 3 Сімейного кодексу України стосуються лише офіційно зареєстрованих шлюбів. Встановлення факту проживання однією сім`єю в період до 01 січня 2004 року не передбачено Кодексом законів про шлюб та сім`ю України.

Відтак, суд вважає встановленим, що в період з 01 січня 2004 року до дня смерті ОСОБА_3 тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_2 разом з ОСОБА_3 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, оскільки в цей період вони жили разом, вели спільний побут, мали взаємні права та обов`язки, притаманні подружжю та не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі.

Обставин, які б давали підстави сумніватись у такому висновку, судом не встановлено.

Встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу має для заявника юридичне значення, а тому звернення до суду є правомірним. Вирішення цього питання в іншому порядку, окрім судового, є неможливим.

Під час розгляду даної заяви про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу спору про право не виявлено.

Враховуючи вищенаведене, інтереси заявника, відсутність спору та інших шляхів захисту прав ОСОБА_1 , суд вважає необхідним задовольнити вимоги заявника частково.

У відповідності до вимог ч. 7 ст. 294 ЦПК України при ухваленні судом рішення у справах окремого провадження судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом. Отже, судові витрати суд залишає за заявником.

Керуючись ст. 76-81, 95, 229, 258, 259, 263-265, 268, 315-319, 354, 355 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в :

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа : Покровська міська рада Донецької області про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю - задовольнити частково.

Встановити факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у період з 01 січня 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою : АДРЕСА_1 .

В іншій частині вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скаргу на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення виготовлено 21 вересня 2026 року.

Суддя Л.В. Яковлєва