Decision № 139853918, 17.09.2026, Centralnyi District Court of Mykolaiv City

Справа № 490/4272/26

н\п 2/490/3508/2026

Центральний районний суд м. Миколаєва

вул. Захисників Миколаєва, 41/12, м. Миколаїв, 54607 тел. (0512) 53-31-08

e-mail: inbox@ct.mk.court.gov.ua, web: ct.mk.court.gov.ua Код ЄДРПОУ 02892528

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року місто Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Саламатіна О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

08.05.2026 року до Центрального районного суду м. Миколаєва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 , в якій позивач просить стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором №1468-1480 від 06.11.2024 року у розмірі 23897,04 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 06.11.2024 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 за допомогою веб-сайту (credos.com.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Укр Кредит Фінанс», в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, було укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії №1468-1480.

Зазначений кредитний договір разом із Правилами надання споживчих кредитів складають єдиний договір, в якому визначаються всі його істотні умови та з яким позичальник був попередньо ознайомлений. У відповідності до норм ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» договір був укладений в письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених ЗУ «Про електронну комерцію».

Позичальнику було надано одноразовий ідентифікатор А3812, для підписання кредитного договору №1468-1480 від 06.11.2024 року, підтвердження ознайомлення з Правилами та інших супутніх документів. Відповідно до умов кредитного договору кредитодавець надав відповідачці кредит у сумі 12100,00 грн.

Також Додатковою угодою №1 від 10.11.2024 року до Договору про відкриття кредитної лінії №1468-1480 від 06.11.2024 року Кредитодпвець та Позичальник домовились про надання додаткових коштів у кредит у сумі 1300,00 грн.

Кредитодавець виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачці кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору. Відповідачка підтвердила виникнення своїх зобов`язань, відповідно до умов укладеного кредитного договору, шляхом прийняття виконання зобов`язання кредитодавця, а саме, отримавши кредитні кошти, відповідачка не скористалась своїм правом протягом 14 календарних днів з дня укладення кредитного договору відмовитися від договору без пояснення причин, у тому числі в разі отримання нею грошових коштів.

В подальшому відповідачка порушила умови кредитного договору і не повернула в повному обсязі кредит кредитодавцю, а також не виконала в повному обсязі всі інші свої грошові зобов`язання перед кредитодавцем за кредитним договором навіть після спливу строку кредитування встановленого умовами кредитного договору.

Станом на 27.03.2026 року загальний розмір грошових вимог кредитодавця до відповідачки, які виникли на підставі кредитного договору, становлять 23897,04 грн, що складається з: 13400,00 грн - заборгованість за кредитом, 45,04 грн - заборгованість за нарахованими процентами, 3752,00 грн - заборгованість по комісії, 6700,00 грн - заборгованість по штрафам.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.05.2026 року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Саламатіна О.В.

Ухвалою судді від 11.05.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Сторони в судове засідання не викликались відповідно до ч. 5 ст. 279 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), проте в ухвалі про відкриття спрощеного позовного провадження від 11.05.2026 року відповідачці був наданий строк в 15 днів з дня отримання даної ухвали суду, на подачу відзиву на позовну заяву та роз`яснено право подати заяву із обґрунтованими запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

14.07.2026 року представниця ОСОБА_1 - адвокат Єременко К.В. подала до суду відзив на позовну заяву, в якому просила позов ТОВ «Укр Кредит Фінанс» задовольнити частково в сумі, що не перевищує 12 136,30 грн, з огляду на наступне.

Позивач надав роздруківку додаткової угоди, у реквізитах якої зазначено одноразовий ідентифікатор А1988 та маску платіжного інструменту із закінченням 0402. Проте в матеріалах відсутня належна сукупність первинних електронних даних, які підтверджували б: дату і точний час генерації ідентифікатора НОМЕР_1 ; канал зв`язку, яким його було направлено; номер телефону або адресу, на які здійснено направлення; доставку ідентифікатора відповідачу; введення ідентифікатора саме відповідачем; послідовність технічних дій під час акцепту; передачу відповідачу примірника підписаної додаткової угоди і нового графіка платежів. Позивач долучив повідомлення, в якому стверджує, що додаткова угода розміщена в особистому кабінеті та є додатком до повідомлення. Однак доказів фактичної доставки такого повідомлення конкретному адресату матеріали не містять. Саме по собі друковане відображення символів НОМЕР_1 у документі, сформованому інформаційною системою позивача, не дає змоги перевірити весь процес створення, направлення, отримання та використання такого ідентифікатора.

Позивач надав квитанції LiqPay щодо: операції №2542878590 від 06.11.2024 року на суму 12100,00 грн; операції №2544798830 від 10.11.2024 року на суму 1300,00 грн. Також надано довідку ТОВ «Укр Кредит Фінанс», у якій зазначено ті самі дві операції та маску картки НОМЕР_2 . Отже, твердження про повну відсутність будь-яких платіжних документів було б неточним. Разом із тим позивач не надав повного та достатнього комплексу первинних банківських документів, який дозволяв би встановити весь рух коштів - від списання з рахунку кредитодавця до остаточного зарахування на банківський рахунок, що належить відповідачу. Зокрема, відсутні: виписка з рахунку кредитодавця із відображенням списання обох сум; виписка з рахунку одержувача; повний номер рахунку або IBAN одержувача; документ банку-емітента про належність рахунку ОСОБА_1 ; підтвердження остаточного зарахування кожної суми; підтвердження відсутності повернення, відхилення або сторнування операції. Маска картки у квитанціях збігається з маскою, зазначеною в договорі. Водночас маска платіжного інструменту не містить повного номера рахунку, ПІБ власника та його РНОКПП, а тому сама по собі не є беззаперечною банківською ідентифікацією одержувача. Квитанція про переказ 1300,00 грн також не доводить автоматично погодження відповідачем усіх умов додаткової угоди - продовження строку, зміни графіка, додаткових процентів та повторної 28-відсоткової комісії.

Комісія у розмірі 3752,00 грн не відповідає жодній окремій послузі Позивач нарахував: 3388,00 грн - 28% від первісної суми 12100,00 грн; 364,00 грн - 28% від додаткової суми 1300,00 грн. Загальна комісія становить 3752,00 грн. У Правилах позивача прямо зазначено: комісія за видачу кредиту є іншою складовою плати за користування позичальником наданою сумою коштів; а також: комісія не є платою за додаткові послуги кредитодавця або окремою платою за переказ чи видачу коштів. Отже, сам позивач визнає, що: окрема додаткова послуга за комісію не надається; переказ коштів окремо не оплачується; комісія є фактично складовою плати за користування грошима. При цьому за весь строк позивач нарахував лише 45,04 грн процентів, але одночасно 3752,00 грн комісії. Комісія більш ніж у 83 рази перевищує суму номінальних процентів. Фактично основна вартість користування кредитом перенесена з процентів до одноразової комісії. Позивач не зазначив і не довів: найменування конкретної послуги; зміст і обсяг такої послуги; дату та спосіб її надання; понесені кредитодавцем витрати; співвідношення вартості послуги з розміром комісії; причину повторного нарахування 28% лише через чотири дні після первісної видачі. Особливо показовою є суперечність між паспортом споживчого кредиту і первісним договором. У паспорті зазначено, що у разі дострокового погашення загальні витрати за кредитом зменшуються пропорційно фактичному строку користування коштами. Водночас пункт 2.2 договору рекомендує повне погашення вже 20.11.2024, тобто після першого 15-денного базового періоду, але включає до суми платежу всю комісію 3388,00 грн, а не її пропорційну частину. Разом із процентами сума нарахувань за 15 днів визначена як 3406,15 грн. Отже, споживачу одночасно повідомлено, що витрати при достроковому погашенні зменшуються пропорційно, але конкретний розрахунок договору передбачає стягнення повної 28-відсоткової комісії навіть при погашенні вдвічі раніше завершення строку.

Штраф у розмірі 6700,00 грн підлягає повному виключенню. З розрахунку позивача вбачається, що штраф нараховано: 23.11.2024 - 3394,42 грн; 09.12.2024 - 3305,58 грн; усього - 6700,00 грн. Пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що в період дії воєнного або надзвичайного стану та протягом тридцяти днів після його припинення позичальник звільняється: від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України; від обов`язку сплачувати неустойку у формі штрафу або пені за прострочення кредитного зобов`язання. Нараховані з 24.02.2022 штрафи, пеня та інші платежі за прострочення підлягають списанню кредитодавцем. Посилання позивача на те, що розмір штрафу дорівнює 50% суми кредиту, правового значення не має. Обмеження сукупної неустойки половиною отриманої суми є максимальною межею відповідальності у випадках, коли нарахування неустойки допускається законом. Стаття 21 Закону України «Про споживче кредитування» дійсно встановлює межі пені та загальної неустойки, але не скасовує спеціального звільнення від штрафів під час воєнного стану. Отже, вимога про стягнення 6700,00 грн штрафу прямо суперечить закону та повинна бути відхилена повністю.

Суд, дослідивши та перевіривши всі докази в їх сукупності, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 був укладений договір про надання кредиту №1468-1480 продукту «CREDOS» від 06.11.2024 року, відповідно до п.п. 2.1, 2.2 якого сторони погодили, що кредитодавець зобов`язується надати Позичальнику Кредиту на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення особистих потреб Позичальника, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит не пізніше останнього дня Строку кредитування та сплатити нараховані Кредитодавцем проценти за користування Кредитом та інші платежі, передбачені цим Договором у порядку, передбаченому цим Договором. Дата видачі кредиту 06.11.2024 року, останній календарний день першого базового періоду 20.11.2024 року, сума кредиту 12100,00 грн, нараховані проценти за користування кредитом та комісія за видачу кредиту 3406,15 грн, разом до сплати 15506,15 грн.

Згідно з п. 2.3 кредитного договору мета отримання кредиту - для задоволення особистих потреб позичальника.

Відповідно до п. 3.1 цей договір укладається сторонами у вигляді електронного договору в розумінні Закону України «Про електронну комерцію».

Як убачається зі змісту п.п. 3.10, 3.12 договору укладаючи договір, кредитодавець та позичальник визнають усі документи, підписані з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, еквівалентним за вчиненням документам у письмовій формі, підписаним власноручно. Сторони також узгодили, що кредитодавець надсилає позичальнику підписаний договір в особистий кабінет позичальника та на його електронну адресу.

За п.п. 4.1, 4.2 договору розмір кредиту становить 12100,00 грн. Дата надання/видачі Кредиту 06.11.2024 року.

Відповідно до п. 4.6, 4.7 договору кредит надається позичальнику шляхом безготівкового переказу грошової суми на банківський рахунок позичальника шляхом використання вказаних позичальником реквізитів електронного платіжного засобу. Плата за видачу кредиту передбачена в формі процентів, тип процентної ставки фіксована.

Згідно з п.п. 4.8, 4.10 договору базовий період складає 15 календарних днів. Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється на залишок неповерненої суми кредиту за кожен день користування кредитом, починаючи з дня видачі кредиту до дати фактичного повернення всієї суми кредиту, за процентною ставкою 0,01%.

Відповідно до п. 4.11 договору, комісія за видачу кредиту становить 28% від суми виданого кредиту.

Відповідно до п. 4.13 кредитного договору строк кредитування, тобто строк, на який надається кредит - 30 календарних днів з моменту перерахування кредиту позичальнику. Дата повернення (виплати) кредиту 05.12.2024 року. Продовження Строку кредитування або строку виплати Кредиту в односторонньому порядку Кредитодавцем або Позичальником не допускається. У Позичальника відсутнє право ініціювати укладення додаткового договору для продовження Строку кредитування та/або строку виплати Кредиту, установлених цим Договором. Строк кредитування може бути продовжений за взаємною згодою Сторін шляхом укладення Додаткової угоди до цього Договору. У такому випадку актуальний Строк кредитування зазначається в останній укладеній Сторонами Додатковій угоді до цього Договору, якою змінювався Строк кредитування.

Орієнтована загальна вартість кредиту на дату укладення договору складає 15524,30 грн та включає в себе суму кредиту та проценти за користування кредитом (п. 4.15).

Відповідно до п. 11.1 договору цей Договір та Правила разом складають єдиний договір та визначають усі істотні умови Договору та надання Кредиту. Укладаючи цей Договір, Позичальник підтверджує, що попередньо уважно ознайомився з Правилами на вебсайті Кредитодавця або у Мобільному додатку, повністю розуміє всі їх умови, зобов`язується та погоджується неухильно дотримуватись умов цього Договору, а тому добровільно та свідомо укладає Договір та бажає настання правових наслідків, обумовлених ним.

Вищевказаний договір було підписано ОСОБА_1 електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора А3812.

Факт перерахування кредитних коштів підтверджується наявною в матеріалах справи копією квитанції №2542878590 від 06.11.2024 року на суму 12100,00 грн, згідно якої на платіжну картку відповідачки НОМЕР_3 *02 (зазначена кредитна картка була вказана відповідачкою під час укладення кредитного договору №1468-1480 від 06.11.2024 року (р. 12 кредитного договору «Реквізити сторін»)) були перераховані кредитні кошти у вищезазначеному розмірі.

Також Додатковою угодою від 10.11.2024 року до Договору про надання кредиту №1468-1480 від 06.11.2024 року Кредитодавець та Позичальник домовились про надання додаткових коштів у кредит у сумі 1300,00 грн.

Відповідно до п. 2.7 додаткової угоди, сторони домовились продовжити строк кредитування до 30 календарних днів з дати укладення цієї Додаткової угоди. З урахуванням цього строк кредитування за Договором становить: 34 днів, а строк дії Договору визначається у порядку, передбаченому п. 11.4 Договору.

Вищевказану додаткову угоду було підписано ОСОБА_1 електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора А1988.

Факт перерахування кредитних коштів підтверджується наявною в матеріалах справи копією квитанції №2544798830 від 10.11.2024 року на суму 1300,00 грн, згідно якої на платіжну картку відповідачки НОМЕР_4 (зазначена кредитна картка була вказана відповідачкою під час укладення кредитного договору №1468-1480 від 06.11.2024 року (р. 12 кредитного договору «Реквізити сторін»)) були перераховані кредитні кошти у вищезазначеному розмірі.

Згідно із довідкою про перерахування суми кредиту №1468-1480 від 06.11.2024 року, ОСОБА_1 за допомогою системи LiqPay на підставі кредитного договору №1468-1480 від 06.11.2024 року видано кредитні кошти: 06.11.2024 року на суму 12100,00 грн, 10.11.2024 року на суму 1300,00 грн.

За змістом ст. 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з яким, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів.

За правилами ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з положеннями ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

У відповідності до вимог ст. 6, ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом ст. 626, ст. 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Правилами ч. 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним, як це закріплено вимогами ст. 1055 ЦК України.

Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні визначені Законом України «Про електронну комерцію», який встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

За приписом ст. 3 цього Закону електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною 6 цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Правилами ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідно до ст. 12 указаного Закону, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Судом встановлено, що між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 був укладений договір про відкриття кредитної лінії №1468-1480 від 06.11.2024 року.

Кредитний договір підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (одноразовим паролем А3812) відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», що вказано у п. 12 вказаного договору.

Додаткову угоду до договору від 10.11.2024 року підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (одноразовим паролем А1988).

Таким чином, не заслуговують на увагу доводи представниці ОСОБА_1 - адвоката Єременко К.В., оскільки, як кредитний договір, так і додаткова угода до нього укладені відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, як це закріплено вимогами ст. 526 ЦК України.

Положеннями ст. 610 ЦК України унормовано, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, що закріплено вимогами ст. 611 ЦК України визначає.

За змістом ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, що визначено положеннями ст. 599 ЦК України.

У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

У спірних правовідносинах саме на позивача покладено обов`язок довести факт укладення між сторонами кредитного договору та прострочення виконання позичальником взятих на себе зобов`язань, а на відповідача - спростувати розмір існуючої заборгованості.

Доказів, що спростовують факт наявності заборгованості відповідачкою не надано.

Сторони у процесі користуються своїми правами на власний розсуд, обирають спосіб захисту порушених прав, надають суду докази на підтвердження своєї правової позиції та спростування заперечень іншої сторони, при цьому тягар доказування повністю покладається на сторони.

Крім того, відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку станом на 27.03.2026 року загальний розмір грошових вимог кредитодавця до відповідачки, які виникли на підставі кредитного договору, становлять: 23897,04 грн, з яких: 13400,00 грн - заборгованість за кредитом, 45,04 грн - заборгованість за нарахованими процентами, 3752,00 грн - заборгованість по комісії, 6700,00 грн - заборгованість по штрафам.

Разом з тим, суд погоджується з доводами представниці ОСОБА_1 - адвоката Єременко К.В. щодо стягнення з відповідачки заборгованості за комісією у розмірі 3752,00 грн.

Матеріалами справи встановлено, що в Договорі №1468-1480 від 06.11.2024 року та додатковій угоді від 10.11.2024 року до договору №1468-1480 від 06.11.2024 року сторони у погодили, що комісія за видачу кредиту становить 28% від суми виданого Кредиту, комісія за додатково надані кредитні кошти становить 28% від суми наданих коштів.

Відповідно до частин першої-третьої статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі №524/5152/15-ц (провадження №61-8862сво18).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09.12.2019 у справі №524/5152/15 (провадження №61-8862 сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Верховний Суд звертає увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12.04. 2022 у справі №640/14229/15 (провадження №61-16739св20), від 21.04.2021 у справі №677/1535/15 (провадження №61-19356св19), від 15 грудня 2021 року у справі №209/789/15 (провадження №61-16561св20), від 21.07.2021 у справі №751/4015/15 (провадження №61-8543св20).

Оскільки надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов`язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.

Відтак, суд, погоджуючись з доводами представниці відповідачки, приходить до висновку, що стягнення заборгованість за комісією у розмірі 3752,00 грн є неправомірним, оскільки надання грошових коштів за укладеним кредитним договором, відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, є обов`язком банку.

Крім того, суд погоджується з доводами представниці ОСОБА_1 - адвоката Єременко К.В. щодо стягнення з відповідачки заборгованості по штрафам.

Згідно розрахунку заборгованості за Договором №1468-1480 від 06.11.2024 року, кредитором нараховано штрафні санкції у сумі 6700,00 грн.

Штрафні санкції за кредитним договором це фінансові стягнення (неустойка, пеня, штраф), які позичальник сплачує кредитору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Приписами ст. 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом з тим, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану» №2120-IX від 15.03.2022, серед іншого, внесені зміни до розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК та доповнено його п.18 наступного змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».

Здійснюючи тлумачення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК, Верховний Суд у постанові від 12.06.2024 у справі №910/10901/23 виснував, що у період існування особливих правових наслідків - протягом дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування, до позичальника застосовуються особливі наслідки - звільнення від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення повернення коштів.

Аналогічна позиція Верховного Суду викладена в постанові від 18.10.2023 у справі №706/68/23.

Отже, на період дії воєнного стану позичальники звільняються від сплати неустойки (пені, штрафу).

Таким чином, підстави для стягнення неустойки у період воєнного стану відсутні, в зв`язку із чим позовні вимоги щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій у сумі 6700,00 грн підлягають залишенню без задоволення.

Суд враховує усталену практику Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів, де мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

При вирішенні даного спору, суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також акцентує увагу й на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й відрізних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 "Ковач проти України", "Мельниченко проти України", "Чуйкіна проти України").

Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах "Салов проти України", "Проніна проти України" та "Серявін та інші проти України": принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії»(Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відтак, оскільки відповідачкою прострочено виконання грошового зобов`язання в строки, передбачені умовами кредитного договору №1468-1480 від 06.11.2024 року, беручи неправомірність нарахування штрафних санкцій в період воєнного стану та стягнення комісії за надання кредиту, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ТОВ «Укр Кредит Фінанс» щодо стягнення з відповідачки заборгованості за вказаним вище Договором кредиту у загальному розмірі 13445,04 грн, з яких: 13400,00 грн - заборгованість за кредитом, 45,04 грн - заборгованість за нарахованими процентами.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідачки на користь позивача (згідно розміру задоволених вимог) також підлягають стягненню понесені останнім судові витрати, а саме 1498,93 грн судового збору, сплата якого підтверджується платіжною інструкцією №32375 від 04.05.2026 року.

Керуючись ст.ст. 76-81, 89, 141, 258-259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» (адреса: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 26, офіс 407, код ЄДРПОУ: 38548598) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ), про стягнення заборгованості за кредитним договором, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за договором про надання кредиту №1468-1480 продукту «CREDOS» від 06.11.2024 року у розмірі 13445 (тринадцять тисяч чотириста сорок п`ять) гривень 04 копійки, з яких: 13400,00 грн - заборгованість за кредитом, 45,04 грн - заборгованість за нарахованими процентами.

В іншій частині позову, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» суму судового збору в розмірі 1498 (одна тисяча чотириста дев`яносто вісім) гривень 93 копійки.

Рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Саламатін