Decision № 139851436, 17.06.2026, Shevchenkivskyi District Court of Kyiv City

Справа № 487/9587/25

Провадження № 2/761/8530/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2026 року

Шевченківський районний суд м. Києва

в складі:

головуючого судді: Кондратенко О.О.

при секретарі: Журавльову М.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих коштів

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2025 року Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області звернулось до Заводського районного суду м. Миколаєва з позовом, в якому просило суд:

-стягнути з ОСОБА_1 на користь Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (надалі по тексту - ГУ ПФУ в Миколаївські області) надміру виплачену пенсію за період часу з 05 березня 2024 року по 31 травня 2024 року у розмірі 20 736, 97 грн.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 з 05 березня 2024 року перебував на обліку в ГУ ПФУ в Миколаївській області та отримував пенсію за віком, відповідно до Закону України ?Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування?. Відповідно до заяви відповідача, останньому було призначено пенсію у розмірі 7 222, 99 грн. В результаті перевірки пенсійної справи ОСОБА_1 встановлено, що відповідач перебував на обліку в ГУПФ України в АР Крим, як одержувач пенсії за вислугу років призначено, відповідно до ЗУ ?Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб? від 09 квітня 1992 року №2262. При зверненні із заявою про призначення пенсії за віком від 05 березня 2024 року ОСОБА_1 надав органу, що призначає пенсію - завідомо недостовірні відомості про те, що йому пенсія на іншій підставі не призначалася. Підтвердженням даного факту є підпис відповідача в заячі про призначення пенсії від 05 березня 2024 року, навпроти запису ?пенсія на іншій підставі - не призначалася?, що не відповідає дійсності. У зв?язку з вищезазначеним, ГУПФ було прийнято рішення про припинення ОСОБА_1 виплати пенсії з 01 червня 2024 року та розраховано переплату за період часу з 05 березня 2024 року по 31 травня 2024 року у розмірі 20 736, 97 грн. Листом від 15 листопада 2024 року відповідача було повідомлено про необхідність повернути на розрахунковий рахунок ГУПФУ в Миколаївській області надміру виплачену суму пенсії в розмірі 20 736, 96 грн. Даний лист відповідачем було проігноровано, кошти повернуті не були. З урахуванням вищезазначеного позивач змушений звернутися до суду з даним позовом.

11 березня 2026 року через загальну канцелярію Шевченківського районного суду м. Києва від відповідача надійшов письмовий відзив на позов, в якому, відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував. У своєму відзиві відповідач зазначив, що рішення позивачем про припинення виплати пенсії є протиправним та прийнято без належних на то підстав. Жодних доказів, про отримання відповідачем пенсії на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим позивачем надано не було. З боку позивача суду не надано жодного доказу, який би свідчить про безпідставність отримання відповідачем пенсії в період часу з 05 березня 2024 року по 31 травня 2024 року. Як і не надано доказів, про отримання пенсії у більшому розмірі через зловживання відповідача. 15 липня 2024 року відповідачем було написано в ГУПФУ в Миколаївській області заяву про поновлення виплати пенсії, після чого, виплату пенсії було поновленою.

Відповідь на відзив не надходила.

Представник позивача в судове засідання не з?явився; про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином; подав заяву про розгляд справи за його відсутності на задоволенні позовних вимог наполягає з підстав, викладених у позові.

Відповідач в судове засідання не з?явився; про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином; надіслав заяву, в якій просив суд, провести розгляд справи за його відсутності; проти задоволення позовних вимог заперечує.

Суд, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Перевіряючи обставини по справі судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Миколаївській області, як особа, якій призначено пенсію за віком, відповідно до Закону України ?Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування?.

Відповідно до ч.2 ст.5 ЗУ ?Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування? визначаються: принципи та структура системи загальнообов?язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов?язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов?язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов?язкового державного пенсійного та соціального страхування.

Згідно з ст. 1 Закону України ?Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування? пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов?язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Управлінням було проведено перевірку правильності нарахування пенсії відповідачу та було встановлено, що ОСОБА_1 перебував на обліку в ГУПФ України в АР Крим, як одержувач пенсії за вислугу років призначеної, відповідно до ЗУ ?Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб? від 09 квітня 1992 року №2262.

На підставі аналізу проведених перерахунків, пенсійну справу приведено у відповідність до норм чинного законодавства та встановлено, що у ОСОБА_1 з 05 березня 2024 року по 31 травня 2024 року утворилася переплата в розмірі 20 736, 97 грн.

З метою досудового врегулювання спору на адресу відповідача направлявся лист, проте дана вимога залишилась без виконання.

Правовою підставою заявлених позивачем вимог є положення статті 1212 ЦК України, відповідно до приписів якої особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов?язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов?язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Водночас стаття 1215 ЦК України, встановлює випадки, коли отримане набувачем від іншої особи майно, яке зовні могло б бути розцінене як безпідставно набуте, насправді не є таким. Відповідно до вказаної норми закону не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров?я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

За змістом диспозиції цієї норми правильність зроблених розрахунків, за якими була здійснена виплата, та сумлінність поведінки одержувача презумуються, а отже, тягар доказування рахункової помилки та/або недобросовісності дій набувача покладається на особу, яка заявляє вимогу про стягнення безпідставно набутих коштів.

За відсутності рахункової помилки з боку особи, яка добровільно провела їх виплату, і факту недобросовісності набувача, такі кошти поверненню не підлягають.

Виходячи із аналізу ст. 1215 ЦК України, обов?язок довести недобросовісність набувача грошових сум, зазначених у ч. 1 вказаної статті, покладається на сторону, яка вимагає повернення цих коштів.

Така правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 22.01.2014 року у справі №6-151цс13 та від 02.07.2014 року у справі № 6-91цс 14, яка, з точки зору ч.4 ст. 263 ЦПК України, має враховуватися судом та є обов`язковими для виконання судами всіх інстанцій

Велика Палата Верховного Суду 16.01.2019 року, розглянувши справу №753/15556/15-ц, у Постанові від 16.01.2019 року сформувала правову позицію з даного приводу, а саме: ?Велика Палата Верховного Суду вважає, що у статті 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача зрезюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум?.

Порядок та підстави повернення суми пенсій, виплачених пенсіонеру, визначено Законами України ?Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування? та ?Про пенсійне забезпечення?.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 50 Закону України ?Про загальнообов??язкове державне пенсійне страхування?, суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.

Згідно з ч.1 ст. 103 Закону України ?Про пенсійне забезпечення?, суми пенсії, надміру виплачені пенсіонерові внаслідок зловживань з його боку (в результаті подання документів з явно неправильними відомостями, неподання відомостей про зміни у складі членів сім?ї тощо), стягуються на підставі рішень органу, що призначає пенсії.

Механізм повернення коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, та списання територіальними органами Пенсійного фонду України сум переплат пенсій, що є безнадійними до списання визначений Порядком повернення сум пенсії, виплачених надміру, та списання сум переплат пенсії, що є безнадійними до стягнення затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 6-4 від 21 березня 2003 року, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України від 15 травня 2003 року № 374/7695 (із змінами, внесеними згідно з Постановою Пенсійного фонду № 25-3 від 25.11.2014).

Зі змісту п. 3 цієї Постанови вбачається, що для відрахування виплаченої надміру суми пенсії можливе тільки за двох умов: зловживання з боку пенсіонера та подання страхувальником недостовірних даних. Даний перелік є вичерпаний і розширеному тлумаченню не підлягає.

Отже, повернення надмірно сплачених сум пенсій передбачає стягнення зазначених сум лише у випадку, якщо така надмірна сплата відбулась з вини пенсіонера, а саме, через зловживання, зокрема, у випадку надання недостовірної інформації або взагалі ненадання відповідної інформації.

При цьому, правильність виконаних розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються (постанова Верховного Суду України від 02 липня 2014 року № 6-91цс14).

Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтями 10-13 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв?язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позивачем не доведено належними доказами те, що ним було здійснено переплату пенсії відповідачу з причин рахункової помилки, а також, судом не встановлено недобросовісності набувача грошових сум.

Враховуючи вищевикладене, а також беручи до уваги сумлінність поведінки одержувача коштів, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.141 Цивільного процесуального кодексу України, у разі відмови в задоволені позову, судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 5, 7, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 259, 263-265, 279 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих коштів - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: