Decision № 139782913, 16.09.2026, Hadiach District Court of Poltava Oblast

Справа № 526/1934/26

Провадження № 2/526/1322/2026

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

16 вересня 2026 року Гадяцький районний суд Полтавської області у складі головуючого судді Черкова В.Г., при секретарі судового засідання Лопушняк Т.П., розглянувши в м. Гадяч у порядку загального позовного провадження цивільну за позовом ОСОБА_1 до Гадяцької міської територіальної громади в особі Гадяцької міської ради про визнання права власності на самочинне будівництво,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з вказаною позовною заявою, в якій зазначив, що він отримав рішення виконавчого комітету міської ради, яким йому надано дозвіл на будівництва гаражу. Земельна ділянка, на якій збудований гараж, належить до комунальної власності. Рішенням відділу ДАБК міської ради відмовлено в прийнятті в експлуатацію нерухомого майна. В подальшому було надано висновок про те, що вказаний гараж відповідає будівельним нормам та придатний до нормальної експлуатації. З урахуванням викладеного просить визнати за ним право власності на самочинно збудований гараж за адресою: АДРЕСА_1 .

Інші заяви та клопотання не надходили.

Ухвалою суду від 30.06.2026 відкрито провадження у справі , постановлено розгляд проводити за правилами загального позовного провадження та підготовче судове засідання призначене на 14.08.2026.

Ухвалою суду від 14.08.2026 закрито підготовче провадження у справі та її призначено до судового розгляду.

Суд, дослідивши надані матеріали та проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини, прийшов до наступного.

З листа виконавчого комітету Гадяцької міської ради від 10.06.2026 № 03.1-22/3546 вбачається, що позивача повідомлено, що для передачі земельної ділянки під об`єктом нерухомого майна (гараж) по АДРЕСА_1 необхідно надати документи, які підтверджують право власності на об`єкт нерухомого майна (будівлю, споруду).

З довідки КП «Контур» Гадяцької міської ради від 08.06.2026 № 27 вбачається, що згідно звіту від 29.05.2020 № 9 про проведення технічного обстеження гаража з погрібом по АДРЕСА_1 виявлено недоліки та пошкодження покрівлі та перекриття погреба, та надано рекомендації щодо їх усунення. На даний час недоліки та пошкодження усунуто. Стан гаража з погребом оцінюється як задовільний (працездатний).

За копією технічного паспорту, складеного 24.04.2026 КП «Контур», гараж за адресою: АДРЕСА_1 , має загальну площу 39,5 кв.м. (сходи 3,1 кв.м., погріб 11,0 кв.м., гараж 25,4 кв.м.).

Листом відділу ДАБК Гадяцької міської ради від 02.06.2026 № 01-30/10 позивачу повідомлено, що наказом Мінрегіон від 03.07.2018 № 158 не передбачено прийняття в експлуатацію самочинно збудованих окремо розміщених гаражів, що не дозволяє прийняти в експлуатацію гараж з погрібом, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

З Витягу з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва від 24.04.2026 (реєстраційний номер документу: ТІ01:4365-8149-5393-6588) гараж за адресою: АДРЕСА_1 , є самостійним об`єктом нерухомого майна та на гараж не надано документи, що дають право на виконання будівельних робіт або засвідчують прийняття в експлуатацію закінченим будівництвом об`єктів (опис самочинного будівництва).

З листа виконавчого комітету Гадяцької міської ради від 15.06.2026 № 03.1-21/19 вбачається, що розпорядчий документ (наказ) про присвоєння поштової адреси гаражу, збудованому громадянином ОСОБА_1 відповідно до рішення виконавчого комітету Гадяцької міської ради від 24.04.1996 № 142-4, не видавався. Земельна ділянка відноситься до земель комунальної власності Гадяцької міської територіальної громади, межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) не встановлено, кадастровий номер відсутній.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав є визнання права.

Згідно зі ст. 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору є власником цієї речі. Частина 2 цієї норми передбачає особливості набуття права власності на новостворене нерухоме майно.

Виняток з загального правила набуття права власності на новостворене майно особою, яка його створила, передбачений, зокрема ч. 2 ст. 376 ЦК України.

Згідно ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

У п.п. 9, 10 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» (далі Постанова) роз`яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що відповідно до ст. 26 Закону України «Про основи містобудування» спори з питань містобудування вирішуються радами, інспекціями державного будівельного архітектурного контролю у межах їх повноважень, а також судом відповідно до законодавства.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання. У зв`язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

Згідно з пунктом 12 вказаної Постанови у справах, пов`язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 ЦК).

Відповідно до п. 14 Постанови на підставі частини третьої статті 376 ЦК суд може задовольнити позов про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на земельній ділянці, що не надавалася у власність чи користування особі, яка збудувала його, якщо їй у встановленому законом порядку було передано земельну ділянку у власність або надано у користування під уже збудоване нерухоме майно відповідно до її цільового призначення, та за умови, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією, а також у разі, якщо ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу (частина третя статті 375 ЦК).

В силу ч. 1 ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належить земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Право власника на забудову земельної ділянки здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням (частина третя статті 375 ЦК України).

Відповідно до змісту частини четвертої статті 375 ЦК України у разі, коли власник здійснює на його земельній ділянці самочинну забудову, її правові наслідки встановлюються статтею 376 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

З огляду на спеціальне застереження, наведене у частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

У пункті 45 постанови від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц Велика Палата Верховного Суду наголосила, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 зазначила, що особа не набуває права власності на об`єкт самочинного будівництва (пункт 148).

Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (частина друга статті 375 ЦК України), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це право не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 ЦК України).

Відповідно до статті 392 ЦК України власник може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 7 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" управління у сфері містобудівної діяльності та архітектурно-будівельного контролю здійснюється шляхом надання (отримання, реєстрації), відмови у видачі чи анулювання (скасування) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів (крім анулювання (скасування) документів, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів) центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, через головних інспекторів будівельного нагляду - щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними (СС1), середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, розташованих за межами населених пунктів і на території кількох адміністративно-територіальних одиниць, щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми наслідками (СС2), розташованих у межах сіл, селищ та міст (крім міст, які є адміністративними центрами областей, міст з чисельністю населення понад 50 тисяч, міст Києва та Севастополя), а також щодо всіх об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів із значними наслідками (СС3), розташованих у межах населених пункті.

Вирішуючи справу за позовом власника (землекористувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов`язані встановити усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушення будівельних норм та правил.

Частинами п`ятою, восьмою статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено, що датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта є дата реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації або видачі сертифіката.

Експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.

Звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що це питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

Інформація про наявність у позивача дозвільних документів на право виконання будівельних робіт з будівництва об`єкту та вводу його до експлуатації у встановленому законодавством порядку відсутня.

Крім цього, наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства від 03 липня 2018 року № 158, яким було затверджено Порядок проведення технічного обстеження і прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, будівель і споруд сільськогосподарського призначення, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), збудовані на земельній ділянці відповідного цільового призначення без дозвільного документа на виконання будівельних робіт, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 28 серпня 2018 року за № 976/32428 (далі - Порядок № 158).

В свою чергу, дія Порядку № 158 встановлює процедуру проведення обстеження та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (CC1), збудовані на земельних ділянках відповідного цільового призначення без дозвільного документа будівельних робіт, а саме:

- індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів, а також господарських (присадибних) будинків загальною площею до 300 квадратних метрів, збудованих у період з 05 серпня 1992 року до 09 квітня 2015 року;

- будівель і споруд сільськогосподарського призначення, збудованих до 12 березня 2011 року.

Таким чином, вказаними нормами встановлено виключний перелік об`єктів, збудованих без дозвільного документу на виконання будівельних робіт, прийняття в експлуатацію, яких можливе відповідно до вищевказаної процедури.

Отже, дія Порядку № 158 не поширюється на об`єкт "Гараж", що збудований на земельній ділянці без цільовим призначенням "для будівництва індивідуальних гаражів".

Відповідь, надана відділу ДАБК Гадяцької міської ради, носить інформаційний характер та не свідчить про прийняття компетентним органом рішення про відмову у прийнятті в експлуатацію самочинно збудованого об`єкта - гаража.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об`єкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий об`єкт проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.

Судом встановлено, а позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що він у встановленому законом порядку зверталася до компетентного органу з питань виконання будівельних робіт та прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, а також для отримання земельної ділянки для будівництва гаражу (земельна ділянка належить до комунальної власності), але одразу звернувся до суду, тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

У зв`язку з відмовою у позові, то суд покладає витрати на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 16, 376 ЦК України, ст. ст. 264,265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Гадяцької міської територіальної громади в особі Гадяцької міської ради про визнання права власності на самочинне будівництво відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Полтавського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 16.09.2026 року.

Головуючий: В. Г. Черков