Decision № 139760474, 14.09.2026, Kamianka-Buzka District Court of Lviv Oblast

Справа № 446/431/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.09.2026року Кам`янка-Бузький районний суд Львівської областів складі:

головуючого - судді Костюк У. І.

секретаря судового засідання Луківської Л.Б.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

20.02.2026 представник позивача Медведєва Н.О. подала до Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області позовну заяву, в якій просить стягнути на користь позивача з ОСОБА_1 , заборгованість у сумі 39840,00 грн, яка виникла внаслідок невиконання відповідачем умов кредитного договору № 27.05.2025-100002374 від 27.05.2025 та судові витрати..

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 27.05.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 уклали Кредитний договір (оферти) № 27.05.2025- 100002374. Відповідно до умов договору, відповідачу надано кредит в розмірі 12 000,00 грн., терміном на 217 дні, дата повернення 29.12.2025. Вказує, що ОСОБА_1 свої зобов`язання перед позивачем не виконує, кредит та проценти не сплачує, що підтверджується карткою по особовому рахунку відповідача, тому у нього утворилася заборгованість у сумі 39 840,00 грн., яку позивач просить стягнути, а також судові витрати по справі.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного провадження з повідомленням сторін.

Представник позивача ТОВ «Споживчий Центр» в судове засідання не прибув, однак в поданій позовній заяві просив розглянути справу за їх відсутності, підтримали позовні вимоги та просив їх задоволити, не заперечив щодо винесення заочного рішення.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не прибув, про час та місце розгляду справи судом повідомлений належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило, відзив на позовну заяву не подавав.

Водночас у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України не здійснюється.

Дослідивши матеріали цивільної справи у їх сукупності та взаємозв`язку, суд встановив наступні обставини справи та відповідні до них правовідносин.

Судом встановлено, що 27 травня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір (оферту) № 27.05.2025-100002374.

На підтвердження укладення кредитного договору позивачем до матеріалів справи долучено кредитний договір (оферту), заявку на отримання кредиту, а також інші документи, що є невід`ємними складовими кредитного правочину.

Зі змісту кредитного договору судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» виступає кредитодавцем, а ОСОБА_1 позичальником.

Відповідно до умов укладеного договору позивач зобов`язався надати відповідачу грошові кошти на умовах строковості, платності та поворотності, а відповідач зобов`язався повернути отримані кредитні кошти, сплатити проценти та інші платежі, передбачені договором.

З умов кредитного договору вбачається, що відповідачу надано кредит у розмірі 12 000 грн.

Дата надання кредиту - 27 травня 2025 року.

Строк кредитування визначено тривалістю 217 днів з дати надання кредиту.

Кінцевою датою повернення кредиту відповідно до умов договору визначено 29 грудня 2025 року.

Судом встановлено, що укладений між сторонами правочин є договором про споживчий кредит, оскільки відповідно до пункту 3.2 договору кредит надавався для придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Умовами договору визначено процентну ставку «Стандарт» у розмірі 1 % за один день користування кредитом, яка застосовується протягом перших трьох чергових періодів користування кредитом.

Також договором передбачено процентну ставку «Економ» у розмірі 0,5 % за один день користування кредитом, яка застосовується протягом чергових періодів, наступних за черговими періодами, в яких застосовується процентна ставка «Стандарт».

Договором також передбачено комісію, пов`язану з наданням кредиту, у розмірі 9 % від суми кредиту, що становить 1 080 грн..

Крім того, умовами договору передбачено комісію за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 1 080 грн. у кожному з двох чергових періодів, наступних за першим черговим періодом, загальний розмір якої становить 2 160 грн..

Умовами договору також передбачено можливість нарахування неустойки у розмірі 180 грн за кожен день невиконання або неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Судом встановлено, що кредитний договір укладено в електронній формі.

Відповідно до умов договору він набирає чинності з дати отримання кредитодавцем в інформаційній системі кредитодавця від позичальника відповіді про прийняття пропозиції (акцепт), підписаної одноразовим ідентифікатором, отриманим позичальником від кредитодавця на номер телефону, зазначений під час реєстрації в інформаційній системі кредитодавця.

З наданих позивачем матеріалів судом встановлено, що під час укладення кредитного договору відповідач пройшов процедуру ідентифікації та використав одноразовий ідентифікатор для підписання документів, що складають кредитний договір.

Зокрема, позивач зазначає, що документи, які складають кредитний договір, були підписані відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора, надісланого у SMS-повідомленні на номер телефону, зазначений відповідачем як фінансовий.

Крім того, відповідно до наданих позивачем документів, під час укладення кредитного договору відповідач пройшов ідентифікацію за допомогою системи BankID Національного банку України.

Таким чином, із наданих суду документів вбачається, що укладенню кредитного договору передувала реєстрація відповідача в інформаційній системі кредитодавця, його ідентифікація, заповнення заявки на отримання кредиту та подальше прийняття пропозиції кредитодавця.

Заявка на отримання кредиту є невід`ємною частиною пропозиції про укладення кредитного договору та містить істотні умови кредитування, з якими позичальник погодився під час укладення договору.

Судом також встановлено, що позивач виконав передбачений договором обов`язок щодо надання відповідачу кредитних коштів.

На підтвердження факту надання кредиту позивачем до матеріалів справи долучено квитанцію про перерахування коштів від 27 травня 2025 року.

Зазначеною квитанцією підтверджується перерахування кредитодавцем на користь відповідача грошових коштів у сумі 12 000 грн.

Згідно з умовами договору кошти в рахунок кредиту підлягали перерахуванню на рахунок споживача із використанням реквізитів електронного платіжного засобу, зазначених відповідачем під час оформлення кредиту.

У кредитному договорі зазначено реквізити електронного платіжного засобу споживача у встановленому форматі, а факт перерахування коштів підтверджується відповідним платіжним документом.

Отже, судом встановлено, що 27 травня 2025 року відповідач фактично отримав від позивача кредитні кошти у розмірі 12 000 грн.

Доказів повернення відповідачем отриманої суми кредиту у повному обсязі матеріали справи не містять.

Позивачем також надано розрахунок заборгованості за кредитним договором № 27.05.2025-100002374 від 27 травня 2025 року.

Згідно з наданим розрахунком станом на дату звернення до суду загальний розмір заявленої позивачем заборгованості становить 39 840 грн.

Зазначена сума, за розрахунком позивача, складається з:

?12 000 грн. заборгованість за тілом кредиту;

?18 600 грн. заборгованість за процентами;

?1 080 грн. комісія, пов`язана з наданням кредиту;

?2 160 грн. комісія за обслуговування кредитної заборгованості;

?6 000 грн. неустойка.

Судом встановлено, що відповідно до умов кредитного договору строк повернення кредиту спливав 29 грудня 2025 року.

При цьому з наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач не виконав належним чином свої зобов`язання за договором щодо повернення кредитних коштів та здійснення передбачених договором платежів, унаслідок чого позивачем визначено заборгованість.

На підтвердження заявлених позовних вимог позивачем також надано документи, що підтверджують укладення кредитного договору в електронній формі, заявку на отримання кредиту, умови кредитування, документи щодо ідентифікації позичальника, квитанцію про перерахування кредитних коштів та розрахунок заборгованості.

Суд, дослідивши подані позивачем письмові та електронні докази в їх сукупності, встановив факт укладення між сторонами кредитного договору, факт отримання відповідачем кредитних коштів у розмірі 12 000 грн., строк кредитування та кінцеву дату повернення кредиту, погоджені сторонами умови щодо процентної ставки, комісій та відповідальності за невиконання зобов`язань, а також факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань щодо повернення отриманих кредитних коштів.

Разом з тим, наведені позивачем у розрахунку складові заборгованості підлягають окремій перевірці судом з урахуванням умов укладеного сторонами договору, змісту поданих доказів та вимог законодавства, що регулює відносини у сфері споживчого кредитування.

Розглядаючи даний спір, суд виходить із того, що між сторонами виникли правовідносини, які регулюються загальними положення ЦК України про зобов`язання та параграфом 2 Глави 71 ЦК України "Кредит".

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

А згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отож будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від: 9.09.2020 у справі №732/670/19, 23.03.2020 в справі № 404/502/18, 07.10.2020 №127/33824/19.

Відповідно до частин 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Так електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор може бути замінений іншою особою внаслідок передавання своїх прав іншій особі за правочином.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

За змістом ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В ході розгляду судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «Споживчий Центр» з метою отримання кредитних коштів, за результатами його звернення 27.05.2026 було підписано договір про надання кредиту, після підписання якого у сторін виникли взаємні права та обов`язки, зокрема, у позивача виникло зобов`язання надати кредитні кошти відповідачу, а у відповідача виникло зобов`язання повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом у визначеному розмірі, який був обумовлений між сторонами умовами договору.

На підставі укладеного договору про надання кредиту, відповідачу надано грошові кошти, що підтверджується наданими позивачем довідками про виплату коштів, відтак позивач» прийняті на себе зобов`язання за вказаним кредитним договором виконав своєчасно і повністю, надавши кредиті ресурси в повному обсязі. У свою чергу, взяті на себе зобов`язання відповідач ОСОБА_1 належним чином не виконав, у зв`язку з чим у нього утворилася заборгованість, що складається із тіла кредиту у розмірі 12 000,00 грн. та процентів у розмірі 18 600,00 грн., які підлягають стягненню з відповідача в користь позивача.

Щодо вимоги про стягнення комісії за надання кредиту, то суд вважає, що нарахування позивачем комісії в розмірі 1080,000 грн. та додаткової комісії в розмірі 2160,00 грн. не відповідає вимогам законодавства з огляду на таке.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки (частина перша статті 1054 ЦК України). Отже суть зобов`язання за кредитним договором полягає в обов`язку банку надати гроші (кредит) позичальникові та в обов`язку останнього їх повернути і сплатити за користування ними проценти.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг (ч. 3 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (п. 3 ч. 3 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), зокрема надання споживчого кредиту.

Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

З погляду на принципи справедливості й добросовісності на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21).

Тож положення укладеного між сторонами кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію за надання кредиту в терміни та у розмірах, визначених договором, є нікчемними.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача неустойки за кредитним договором в розмірі 6 000,00 грн. суд зазначає наступне.

Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022 №2120-IX (набрав чинності 17.03.2022) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнений пунктом 18 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».

Також Законом України від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64» на території України введений військовий стан, який згодом на підставі Указів Президента продовжувався та триває на час розгляду даної справи в суді.

З погляду на що нарахування неустойки не підлягає стягненню з відповідача.

Отож суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» підлягають частковому задоволенню.

Щодо стягнення судових витрат з відповідача на користь позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з платіжною інструкцією № СЦ00078674 від 13.02.2026 позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 662, 40 грн.

Враховуючи те, що позовні вимоги позивача задоволено частково, відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 2209,796 грн., виходячи з розрахунку: 30 600,00 грн. (сума задоволених вимог) /39 840,00 грн. (сума заявлених вимог) = 0,83 * 100% = 83%. 2662,40 грн. (сума сплаченого судового збору) * 83% (відсоткове значення задоволених вимог) = 2 209,79 грн..

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 89, 141, 247, 259, 263-265, 268 ЦПК України

в и р і ш и в :

позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 27.05.2025-100002374 від 27.05.2025 у розмірі 30 600,00 грн., що складається з:

-12 000,00 грн. заборгованість за тілом кредиту;

-18 600,00 грн. заборгованість по процентах.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» 2 205, 79 грн. сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Повне найменування сторін:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр»; місцезнаходження: вул. Саксаганського, 133-А, м. Київ; код ЄДРПОУ: 37356833;

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення виготовлено 14.09.2026.

Суддя У.І.Костюк