Court ruling № 139743540, 11.09.2026, Commercial Court of Kyiv

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про відмову у забезпеченні позову

м. Київ

11.09.2026Справа № 910/11277/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши матеріали

заяви позивача - Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК»

про забезпечення позову

у справі № 910/11277/26

за позовом Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» вул. Симона Петлюри, 30, м. Київ, 01032

до Фізичної особи - підприємця Завгороднього Дмитра Миколайовича АДРЕСА_1

про стягнення 4 229 091,80 грн.

Представники сторін: без виклику.

Обставини справи :

Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Фізичної особи - підприємця Завгороднього Дмитра Миколайовича про стягнення 4 229 091,80 грн., а саме 3 666 656,00 грн. заборгованості по тілу кредиту (в т.ч. простроченому), 2,74 грн. заборгованості по процентам (в т.ч. простроченим) та 562 433,06 грн. заборгованості по комісії (в т.ч. простроченої).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Кредитного договору №ID27216155 від 28.06.2024 року в частині своєчасного повернення кредитних коштів, а також сплати заборгованості за процентами та комісією, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаних сумах.

Окрім цього, одночасно з позовною заявою через систему "Електронний суд" 07.09.2026 року від позивача надійшла заява б/н від 04.09.2026 року про забезпечення позову, в якій останній просить суд вжити заходи забезпечення даного позову шляхом накладення арешту на майно, що належить позичальнику (Відповідачу) Фізичній особі-підприємцю ЗАВГОРОДНЬОМУ ДМИТРУ МИКОЛАЙОВИЧУ ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на праві власності, зокрема, на:

- закінчений будівництвом об`єкт - машиномісце/паркомісце, загальною площею: 21,9 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , машиномісце П/М-532, ідентифікатор об`єкта в ЄДЕССБ: 01.3044299.5037117.20240405.35.2453.44 (згідно ДРРП);

- житловий будинок, об`єкт житлової нерухомості, загальною площею: 50,5 кв.м, житловою площею: 31,4 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , земельна ділянки місця розташування - кадастровий номер: 3222782101:01:010:0050, РНОНМ 894549032227, щодо якого позичальник є власником 1/3 на праві спільної часткової власності (згідно з ДРРП);

- 1-кімнатну квартиру, об`єкт житлової нерухомості, загальною площею: 49,8 кв.м, житловою площею: 18,4 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , РНОНМ НОМЕР_2 (згідно ДРРП).

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 07.09.2026 року заяву передано на розгляд судді Селівону А.М.

Дослідивши подану позивачем заяву про забезпечення позову б/н від 04.09.2026 року та матеріали справи суд зазначає, що відповідно до ч. 6 ст. 327 ГПК України за заявою особи, на користь якої ухвалено рішення, суд з метою забезпечення виконання рішення суду може вжити заходи, передбачені статтею 137 цього Кодексу.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом (ч. 2 ст. 136 ГПК України).

Згідно з частиною 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд наголошує, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (Рішення Конституційного Суду України від 31.05.2011 року №4-рп/2011), сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого ст.55 Конституції України (Рішення Конституційного Суду України від 16.06.2011 року. №5-рп/2011).

Отже, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників справи; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даної справи.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Господарський суд не повинен вживати таких заходів до забезпечення позову, які фактично є тотожними задоволенню заявлених вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери, нерухоме майно тощо), наявне у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.

Заходи до забезпечення позову повинні бути співрозмірними з заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 21.12.2021 року у справі № 910/10598/21, передумовою забезпечення позову є обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову, що гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову заявленим позивачем вимогам, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (заявника).

Суд наголошує, що частиною четвертою статті 137 ГПК України передбачено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу/іншим особам здійснювати певні дії (постанова Верховного Суду від 22.07.2021 року у справі №910/4669/21).

За приписами ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 3 статті 2 ГПК України передбачено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, диспозитивність та пропорційність.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, забезпечення права кожному на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Отже, вирішуючи питання щодо забезпечення позову суд зобов`язаний виходити із інтересів позивача і вимог Конституції України щодо обов`язковості виконання рішень суду та вживати всі необхідні дії для забезпечення виконання рішення.

Згідно пункту 87 рішення Європейського суду з прав людини від 06.09.2005 р. у справі "Салов проти України" принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (див. Ruiz-Mateos v. Spain, рішення від 23.06.1993, серія A, № 262, с. 25, § 63). Більш того, принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (див. DomboBeheer B. V. v. theNetherlands, рішення від 27.10.1993, серія A, № 274, с. 19, § 33 та Ankerl v. Switzerland, рішення від 23.10.1996, Reports 1996-V, стор. 1567-68, § 38). Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (див. рішення у справі Ruiz-Mateos, наведене вище, с. 25, § 63).

Так, відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

При цьому, під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Суд зазначає, що у відповідності до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Тобто, забезпечення позову не може ґрунтуватись лише на припущеннях заявника щодо дій відповідача у майбутньому, посиланням на небажання і незацікавленість останнього добровільно сплачувати заборгованість тощо.

В свою чергу суд зазначає, що підстави для вжиття заходів забезпечення позову повинні оцінюватись судом у безпосередньому зв`язку з предметом позовних вимог та з позиції ймовірності настання несприятливих наслідків для позивача в разі неможливості виконання рішення суду в майбутньому.

Наразі, в обґрунтування заяви про вжиття заходів забезпечення позову позивач посилається на те, що відповідач повністю ухиляється від виконання обов`язків, покладених на нього Кредитним договором, у зв`язку з чим заборгованість постійно збільшується. Зокрема, позичальник протягом тривалого часу не здійснює виконання зобов`язань за Кредитним договором щодо погашення суми боргу, процентів за його користування та комісії, тобто діє недобросовісно.

Таким чином, на переконання позивача, існує обґрунтована ймовірність неможливості (або неспроможності) виконання рішення суду про стягнення коштів з відповідача, в тому числі через недобросовісність позичальника, чим зумовлене звернення позивача до суду з даною заявою про забезпечення позову та накладення арешту на майно боржника, позаяк вжиття таких заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на нерухоме майно відповідача є додатковою гарантією реального виконання рішення суду, в тому числі шляхом застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.

Додатково позивач посилається на відповідність заявлених заходів забезпечення позову критеріями співмірності, обґрунтованості та адекватності, а також зазначає, що застосування такого заходу як накладення арешту не призведе до невиправданого обмеження прав відповідача чи третіх осіб, не позбавить його можливості здійснення господарської діяльності, отримання доходів, та, в свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного божникові майна чи зниження його вартості.

Інших доводів та будь - яких підстав для вжиття заходів забезпечення позову, окрім посилання на необхідність забезпечення позову з метою гарантування відновлення порушених прав позивача за наслідками вирішення судом даного спору в разі задоволення позову та виконання судового рішення, позивачем в поданій суду заяві про вжиття заходів забезпечення позову не наведено.

Суд зазначає, що згідно правових висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 року у справі №381/4019/18 та від 10.11.2020 року у справі № 910/1200/20, заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Отже, у кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачу вчиняти певні дії.

Суд звертає увагу на те, що наявна у відповідача можливість в будь-який момент відчужити нерухоме майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому можливо утруднить виконання судового рішення, ухваленого на користь позивача.

За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (вказана правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 року у справі № 905/448/22, постанові Верховного суду від 09.06.2023 року у справі № 37з-23).

Проте суд наголошує на тому, що вимоги про застосування заходів забезпечення майнового позову з підстав відсутності коштів та можливості відчуження/зменшення за кількістю майна не можуть ґрунтуватися виключно на припущеннях, позаяк, в даному випадку, твердження про неможливість/утруднення виконання рішення суду не підкріплені належними та допустимими доказами. Зокрема, жодних доказів вчинення відповідачем дій щодо можливого відчуження нерухомого майна та/або наявності намірів таких дій позивачем суду також не надано.

Суд зазначає, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу/іншим особам здійснювати певні дії (постанова Верховного Суду від 22.07.2021 року у справі №910/4669/21).

Як зазначено в постановах Верховного Суду від 18.02.2022 у справі №910/12404/21, від 0.03.2023 року у справі № 905/448/22, у вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову.

Верховний Суд неодноразово наголошував (у т.ч. в постановах від 09.12.2020 року у справі №910/9400/20, від 21.12.2020 року у справі №910/9627/20) на необхідності конкретизації заходів забезпечення позову в аспекті співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами.

Вирішуючи питання обґрунтованості заяви позивача про забезпечення позову та враховуючи розмір заявлених позовних вимог про стягнення заборгованості за Кредитним договором №ID27216155 від 28.06.2024 року судом встановлено, що вимоги про вжиття заходів забезпечення позову заявлені АТ "ТАСКОМБАНК" з посиланням на наявність у власності відповідача 3 об`єктів нерухомості - машиномісця/паркомісця, загальною площею: 21,9 кв.м, житлового будинку площею 50,5 кв.м (спільна часткова власність) та 1-кімнатної квартири площею 49,8 кв.м, проте в заяві про забезпечення позову позивачем не наведено вартості вказаних трьох об`єктів нерухомого майна, на які позивач просить суд накласти арешт, а також не надано доказів на підтвердження доводів щодо перевищення розміру заявлених в позовній заяві у справі № 910/11277/26 до стягнення з відповідача позовних вимог над вартістю таких об`єктів нерухомості, позаяк в якості доказів на обґрунтування підстав для вжиття заходів забезпечення позову позивачем надані виключно Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо належного відповідачеві нерухомого майна.

Наразі, як встановлено судом згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, відповідачеві на праві власності/часткової спільної власності окрім об`єктів нерухомого майна, зазначених в заяві про забезпечення позову, належать 7 земельних ділянок та 2 житлових будинки.

Додатково суд звертає увагу на передбачений умовами п. 5.4.3 спірного Кредитного договору обов`язок позичальника надати в заставу/іпотеку чи забезпечити передачу в заставу/іпотеку банку його майновими поручителями майна, вказаного в Додатку № 2 до цього Договору.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком, правом довірчої власності. Виконання зобов`язання забезпечується, якщо це встановлено договором (ст. 548 Цивільного кодексу України).

Згідно розділу 4 Заяви - договору № ID27216155 від 28.06.2024 року про приєднання до Правил обслуговування корпоративних клієнтів в АТ» ТАСКОМБАНК» (продукт «Кредит на розвиток бізнесу»), в якості забезпечення виконання власних зобов`язань за цим Кредитним договором позичальник зобов`язаний передати, забезпечити надання та/або передачу третіми особами в забезпечення банку майна (в тому числі, але не виключно, нерухоме майно, рухоме майно, майнові права (права вимоги) тощо) шляхом укладення договорів поруки, застави, іпотеки згідно переліку, зазначеного в Додатку № 2 (перелік забезпечення) до цього кредитного договору, що є його невід`ємною частиною.

Так, за змістом Додатку № 2 до Кредитного договору - Перелік забезпечення, що надається в рахунок забезпечення виконання боргових зобов`язань перед банком, судом встановлено, що предметом договорів забезпечення є нерухоме майно: житловий будинок площею 85,14 кв.м, земельні ділянки площею 0,25 га та 0,0837 га, а також рухоме майно: легковий універсал марки Tesla Model Y, 2022 року випуску, та легковий універсал HYUNDAI KONA, 2023 року випуску.

Зокрема, копії договорів забезпечення спірного Кредитного договору, укладених з відповідачем/поручителями, позивачем суду не надані, а також письмових пояснень та/або доказів щодо реалізації позивачем права звернення на предмети застави.

При цьому в матеріалах справи не зазначено оціночну вартість майна, на яке позивач просить накласти арешт, що, у свою чергу, приймаючи до уваги перелік іншого майна, що мало бути передане в рахунок забезпечення виконання Кредитного договору, унеможливлює встановлення співмірності заявлених позовних вимог із заходами забезпечення позову, відтак наведені в поданій суду заяві загальні обґрунтування можливості вжиття заходів забезпечення прозову у справах, предметом спору яких є стягнення грошових коштів, не є беззаперечним свідченням наявності підстав вважати, що виконання рішення у справі буде ускладнено, або унеможливлено.

Суд наголошує, що визначені позивачем вимоги про забезпечення позову шляхом накладення арешту на 3 об`єкти нерухомого майна, які належать відповідачу (в т.ч. на праві спільної часткової власності), без визначення орієнтовної вартості такого майна, яке підлягає обтяженню, не надає суду можливості встановити співмірність заявлених позивачем до вжиття заходів забезпечення позову по відношенню до можливої вартості таких об`єктів нерухомості та розміру заявлених позовних вимог та не можуть бути визнані судом адекватними заходами забезпечення у даному спорі, в тому числі шляхом непропорційного обмеження за наслідками такого арешту прав відповідача та порушення загальновизначених принципів дотримання і захисту права власності, зокрема, враховуючи забезпечення виконання Кредитного договору 5 предметами забезпечення (нерухомим та рухомим майном).

В контексті вищенаведеного суд зазначає про можливу доцільність накладення арешту на майно відповідача саме в межах суми заявлених позивачем позовних вимог, проте останнім в поданій суду заяві про вжиття заходів забезпечення позову не визначено межі забезпечення та не обґрунтовано жодним чином необхідність арешту саме зазначеного нерухомого майна відповідача за наявності окремого забезпечення виконання Кредитного договору, за рахунок якого банк в першу чергу має забезпечити виконання зобов`язань позичальником.

В свою чергу, за результатами аналізу матеріалів справи та заяви про забезпечення позову суд зазначає, що вказані в останній обґрунтування за умови відсутності будь - яких достатніх доказів на підтвердження належних підстав не надають суду можливості дійти беззаперечних стверджувальних висновків щодо вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення в подальшому від виконання судового рішення, відповідно, а отже не можуть визначатись судом як безумовна підстава для застосування забезпечення позову.

Також суд зазначає, що жодних відомостей на підтвердження співрозмірності вартості майна, на яке позивач просить накласти арешт в якості забезпечення позову, а також інформації щодо орієнтовної вартості такого нерухомого майна відповідача, на яке банк просить накласти арешт, із розміром стягнення, зазначеного у господарському позові у справі № 910/11277/26, а також недостатності майна (рухомого та нерухомого), яким мало забезпечуватись виконання Кредитного договору за умовами останнього, позивачем суду не надано, відтак, наведене позбавляє суд можливості оцінити розумність та співмірність обмеження права власності відповідача в даному випадку.

Враховуючи вищевикладені обставини та виходячи з вимог процесуального закону, який регулює підстави забезпечення позову та заходи забезпечення позову, зокрема, статей 136, 137 ГПК України, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні поданої заяви про забезпечення позову з огляду на відсутність доказів та обґрунтованих мотивів, які б могли свідчити, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у даній справі, а також може істотно ускладнити ефективний захист прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся у даній справі.

Згідно ч. 6 ст. 140 ГПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 234, 235 ГПК України, Господарський суд міста Києва -

УХВАЛИВ:

1. В задоволенні заяви Акціонерного товариства "ТАСКОМБАНК" про забезпечення позову у справі № 910/11277/26 відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 254-256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя А.М.Селівон