Decision № 139742015, 14.09.2026, Radyvyliv District Court of Rivne Oblast

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №568/664/26

Провадження №2/568/465/26

14 вересня 2026 р. м.Радивилів

Радивилівський районний суд Рівненської області

в складі головуючої судді Троцюк В.О.

секретаря судового засідання Гуменюк Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Радивилів в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

встановив:

Представник ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» звернувся через систему «Електронний суд» до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що 07 листопада 2020 року між ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №242685510 у формі електронного документа з використанням електронного підпису одноразово ідентифікатора MNV67D7P. За умовами вказаного договору сторонами погоджено всі істотні умови щодо суми і строку кредиту, сплати відсотків за користування кредитними коштами, розміру і типу процентної ставки. Відповідно умов договору, Кредитодавець зобов`язується надати Позичальникові Кредит у вигляді Кредитної лінії, в розмірі Кредитного ліміту на суму 20860,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит та сплатити проценти за користування Кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику. За умовами кредитного договору кредитор належним чином виконав свої зобов`язання та надав відповідачу грошові кошти в сумі 20860,00 гривень шляхом перерахування через банк-провайдер. В подальшому відповідач збільшив суму кредиту до 21960,00 грн. Отже, первісний кредитор свої зобов`язання надати грошові кошти виконав в повному обсязі, що підтверджується копіями платіжних доручень.

На підставі договору факторингу № 28/1118-01, укладеного 28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс», та додаткових, якими було продовжено строк дії договору факторингу, а також реєстру прав вимоги №120 від 09 лютого 2021 року до вказаного договору, до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором.

05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» і ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу №058/0820-01 Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги №9 від 30 травня 2023 року вказаного до договору факторингу від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача.

На підставі договору факторингу №11/07/25-Е, укладеного 11 липня 2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» і ТОВ «ФК «Ейс», а також реєстру боржників до вказаного договору №б/н від 14.07.2025 року, ТОВ «ФК «Ейс» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №242685510 у розмірі 71162,88 грн.

Загальна сума заборгованості за Кредитним договором №242685510 від 07 листопада 2020 року, становить 71162,88 грн., яка складається з наступного: 21959,91 грн. заборгованість по кредиту; 49202,97 грн. заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.

Враховуючи наведене, а також те, що на даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання своїх зобов`язань і не погашає заборгованість, що є порушенням законних прав та інтересів позивача, просить позов задоволити та стягнути судові витрати, сплачений судовий збір та витрати на правову допомогу.

Ухвалою суду від 27 травня 2026 року відкрито провадження, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з (викликом) повідомленням сторін в судове засідання.

10 липня 2026 відповідачем через систему «Електронний суд» подано заяву про застосування позовної давності, в якій він просить застосувати наслідки спливу позовної давності до позовних вимог ТОВ «ФК «Ейс» та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі у зв`язку зі спливом позовної давності. В обгрунтування заяви зазначив, що позивач просить стягнути заборгованість за договором, який був укладений 07.11.2020 року. З моменту виникнення у позивача права вимоги, минуло понад три роки, а позивач звернувся до суду з даним позовом лише у квітні 2026, тобто, зі значним пропуском строку позовної давності. Враховуючи викладене, з посиланням на ст.ст. 256, 257, 258, 267, відповідач просить застосувати наслідки спливу строку позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

13 липня 2026 року представником позивача до суду було подано додаткові пояснення, що містять заперечення на заяву відповідача про застосування строку позовної давності. В обгрунтування заперечення зазначила, що відлік початку строку позовної давності розпочався 07 грудня 2020 року, але оскільки відповідач укладав додаткові угоди, то строк дії договору продовжився на 60 днів, відповідно 29.01.2021 року. Відтак строк позовної давності за зазначеними позовними вимогами закінчується 29.01.2024 року. Однак, строки позовної давності в Україні були зупинені на період дії воєнного стану з 17.03.2022. Починаючи з 04.09.2025 року, перебіг цих строків було відновлено згідно із Законом №4434-IX «Про внесення змін до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу строку позовної давності, яким виключено відповідні норми з ЦК України. Отже, строк позовної давності щодо повернення коштів на момент подачі позовної заяви не закінчився.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву про слухання справи без його участі. Проти винесення заочного рішення не заперечував.

Відповідач в судове засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про дату і час розгляду справи.

Враховуючи, що учасники справи у судове засідання не з`явилися, відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Відповідно до ч.5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до Постанови КЦС ВС від 30.09.2022 року за №761/38266/14, якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть, у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулося у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явилися всі учасники такої справи.

Оскільки повне рішення складено 14.09.2026, то незважаючи на те, що судове засідання відбулося 08.09.2026, датою ухвалення даного рішення є саме 14.09.2026 в силу ч.5 ст. 268 ЦПК України.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до такого.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на офіційному веб-сайті ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (www.moneyveo.ua) ознайомився з Правилами надання грошових коштів у позику, які є невід`ємною частиною кредитного договору та подав заявку на отримання кредиту, в якій вказав свої персональні дані, а також номер банківської картки для перерахування кредитних коштів. Відповідач підписав кредитний договір електронним підписом, створеним за допомогою разового персонального ідентифікатора MNV67D7P. Вказані обставини підтверджуються наданою довідкою щодо дій позичальника в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».

Пунктами 5, 6 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Вказаний кредитний договір укладений сторонами шляхом ідентифікації позичальника та використання ним електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором, що узгоджується з вимогами законодавства. Такий договір прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі.

Таким чином, між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 в електронній формі було укладено договір кредитної лінії №242685510 від 07 листопада 2020 року, згідно якого відповідачу надано кредит у розмірі 20860,00 грн., строком на 30 календарних днів. (п.п.1.1, 1.2 кредитного договору).

На період строку, визначеного п.1.2 Договору, нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється за Дисконтною процентною ставкою в розмірі 0,29 відсотків від суми кредиту за кожний день користування кредитом (п.1.3 Договору).

У випадку користування кредитом понад строк, встановлений п.1.2 договору, умови щодо нарахування процентів за дисконтною процентною ставкою скасовуються і до взаємовідносин між сторонами застосовується базова процентна ставка в розмірі 1,70 відсотків від суми кредиту за кожен день користування кредитом, відповідно до чого, позичальник зобов`язується сплатити товариству різницю між фактично сплаченими процентами за дисконтною та нарахованою базовою процентними ставками за весь строк користування кредитом (від дати отримання кредиту до фактичної дати його повернення) (п.1.4 Договору).

Базова процентна ставка за користування кредитом не застосовується протягом строку користування кредитом вказаного в п.1.2 договору, виключно за умови якщо розмір базової процентної ставки більший ніж 1,70 відсотків від суми кредиту за кожен день користування кредитом. В усіх інших випадках нарахування процентів за базовою процентною ставкою здійснюється відповідно до п.1.4. цього договору (п.1.5 Договору).

Позичальник зобов`язаний повернути товариству кредит, нараховані проценти згідно п.1.3 Договору не пізніше строку вказаного в п.1.2 цього договору (п.1.6 Договору).

На підтвердження укладення договору позивач надав також заявку на отримання грошових коштів в кредит ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» від 07.11.2020 року, яка містить відомості про відповідача ОСОБА_1 (номер телефону, електронну адресу, серію та номер паспорта, дату його видачі та РНОКПП), адресу реєстрації та проживання відповідача, номер її банківської картки, суму кредиту, строк надання кредиту, дату укладення договору та номер договору оферти. Також надано довідку щодо дій позичальника в Інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога», в якій окрім відомостей, що містяться в заявці, також зазначено, що ідентифікатор відправлено позичальнику на номер телефону НОМЕР_1 , на який було надіслано одноразовий ідентифікатор MNV67D7P, який було введено позичальником, і 07.11.2020 о 00:30:44 відбулося перерахування грошових коштів позичальнику.

Довідкою, виданою ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога», підтверджується, що 07.11.2020 ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» перераховано на картковий рахунок відповідача ОСОБА_1 №5354-66хх-хххх-3216 кошти в розмірі 20860,00 грн. Факт перерахування коштів підтверджується також відповідним платіжним дорученням.

15.11.2020 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» було укладено додаткову угоду до договору №242685510 від 07.11.2020 року, згідно якої сторони домовились збільшити суму кредиту на суму 1100,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути кошти надані у кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах договору. Всі інші умови договору, не змінені додатковою угодою, залишаються чинними і сторони підтвердили свої зобов`язання щодо їх виконання. Ця додаткова угода набирає чинності з моменту її укладення та є невід`ємною частиною договору.

Довідкою ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» підтверджено, що 27.06.2020 року на платіжну картку № НОМЕР_2 хх-хххх-7197, що належить ОСОБА_2 було зараховано кошти в сумі 1000,00 грн. Факт перерахування коштів підтверджується також відповідним платіжним дорученням.

05.07.2020 між ОСОБА_2 та ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» було укладено додаткову угоду до договору №921026417 від 26.06.2020 року, згідно якої сторони домовились збільшити суму кредиту на суму 5300,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути кошти надані у кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах договору. Всі інші умови договору, не змінені додатковою угодою, залишаються чинними і сторони підтвердили свої зобов`язання щодо їх виконання. Ця додаткова угода набирає чинності з моменту її укладення та є невід`ємною частиною договору.

Довідкою ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога», підтверджено, що 15.11.2020 року на платіжну картку № НОМЕР_3 хх-хххх-3216, що належить ОСОБА_1 було зараховано кошти в сумі 1100,00 грн. Факт перерахування коштів підтверджується також відповідним платіжним дорученням.

10.12.2020 між ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» було укладено додаткову угоду до договору №242685510 від 07.11.2020 року, згідно якої сторони домовились продовжити строк, на який було надано кредит, на 30 днів, а також узгоджено, що з 07.12.2020 року позичальник сплачує за користування кредитними коштами 0,97 відсотків в день від суми кредиту за дисконтною ставкою згідно додатковї угоди. Ця додаткова угода набирає чинності з моменту її укладення та є невід`ємною частиною договору

З витребуваної судом в АТ «Оксі банк» інформації вбачається, що банком на ім`я ОСОБА_1 емітовано платіжну картку № НОМЕР_4 , на яку 07.11.2020 року зараховано платіж у сумі 20860,00 грн. та 15.11.2020 року зараховано 1100,00 грн.

За змістом статей 626, 628 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст. 627 ЦК України).

Статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтями 526, 530, 610, 612 ЦК України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений строк (термін), відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За положеннями ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» свої зобов`язання перед відповідачем за кредитним договором виконало та надало позику.

Всупереч умовам договору №242685510 від 07.11.2020 року відповідач взяті на себе зобов`язання належним чином не виконував, що призвело до заборгованості у розмірі 54363,48 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту в розмірі 21959,91 грн.; заборгованість за процентами 34403,57 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості.

Положеннями п.2.1.1.5 кредитного договору передбачено, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» має право укласти договір відступлення права вимоги за договором або договір факторингу з будь-якою третьою особою, відповідно до чого кредитодавець в будь-який час, в тому числі після закінчення дисконтного періоду, має право відступити право вимоги до позичальника будь-якій третій особі.

З досліджених судом доказів встановлено, що 28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено Договір факторингу №28/1118-01, строк дії якого неодноразово було продовжено згідно додаткових угод, на підставі якого (в редакції з урахуванням додаткових угод) ТОВ «Таліон Плюс» набуло право грошової вимоги до відповідача (відповідно до Реєстру боржників) за вищевказаним кредитним договором №242685510 від 07 листопада 2020 року в розмірі 54363,48 грн., яка складається з: 21959,91 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 32403,57 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками за користування кредитом.

На підтвердження розміру заборгованості відповідача перед ТОВ «Таліон Плюс» надано розрахунок заборгованості за кредитним договором №242685510 на суму 71162,88 грн., згідно з яким заборгованість ОСОБА_1 складається: з тіла кредиту в розмірі 21959,91 грн.; заборгованості по відсоткам в розмірі 49202,97 грн.

Як вбачається із розрахунку заборгованості ТОВ «Таліон Плюс» нарахувало споживачу проценти за користування кредитом за період з 09.02.2021 по 26.03.2021, тобто поза межами дії кредитного договору та після відступлення ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» права вимоги за договором.

В подальшому, 05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» було укладено договір факторингу №05/0820-01, строк дії якого неодноразово було продовжено згідно додаткових угод, на підставі якого (в редакції з урахуванням додаткових угод) ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» набуло право грошової вимоги до відповідача (відповідно до Реєстру боржників) за вищевказаним кредитним договором №242685510 від 07 листопада 2020 року в розмірі 71162,88 грн., яка складається з: 21959,91 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 32403,57 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками за користування кредитом.

11 липня 2025 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» укладено договір факторингу №11/07/25-01, відповідно до умов якого позивач набув право грошової вимоги до відповідача (відповідно до Реєстру боржників) за вищевказаним кредитним договором №242685510 від 07 листопада 2020 року в розмірі 71162,88 грн., яка складається з: 21959,91 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 32403,57 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками за користування кредитом.

На підтвердження розміру заборгованості відповідача перед ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» надано виписку з особового рахунку за період з 14.07.2025 по 26.12.2025 року за кредитним договором №242685510 від 07 листопада 2020 року в розмірі 71162,88 грн., яка складається з: 21959,91 грн. заборгованість за тілом кредиту, 49202,97 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками за користування кредитом.

Згідно ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений законом спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно ст.1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, божник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Згідно правової позиції, викладеної Верховним Судом України у постанові від 23.09.2015 року у справі №6-979цс15 боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредиторові, неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.

Доказів повідомлення відповідача ОСОБА_1 про відступлення права грошової вимоги за кредитним договором №242685510 від 07 листопада 2020 року матеріали справи не містять.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту.

При вирішенні спору судом взято до уваги, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань своєчасно не здійснила погашення основної суми заборгованості та не повернула грошові кошти, отримані в кредит.

З огляду на те, що ОСОБА_1 згідно укладеного з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» договору взяв на себе зобов`язання погашати кредит у визначений договором строк, та вказаний обов`язок ним був порушений, що підтверджується випискою по рахунку та розрахунком заборгованості за договором, а відтак у позивача виникло право вимагати повернення позики, що залишилася за тілом кредиту в розмірі 21959,91 грн.

Відповідач не надав суду доказів, які спростовували б розмір заборгованості (за тілом кредиту), а тому наданий позивачем розрахунок заборгованості в цій частині, за відсутності заперечень щодо такого розрахунку від відповідача, приймається судом як достовірний.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за відсотками суд зазначає наступне.

За положеннями статей 1046, 1049 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

З аналізу зазначених норм матеріального права слідує, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Встановлені фактичні обставини в справі свідчать про те, що за умовами укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем кредитного договору, дана фінансова установа надала позичальнику суму кредиту, яку останній зобов`язувався повернути в повному обсязі у визначений договором строк кредитування 30 днів, до 07 грудня 2020 року.

При укладенні додаткової угоди від 10.12.2020 року сторони узгодили продовження строку на наступні 30 днів, тобто до 06.01.2021 року. Також сторони узгодили, що починаючи з 07.12.2020 року позичальник сплачує за користування кредитом 0,97 відсотків в день від суми кредиту. відповідно до умов додаткової угоди.

Таким чином, позикодавець відповідно до ст.1048 ЦК України мав право стягнути заборгованість по нарахованих і несплачених процентах за користування кредитними коштами в межах погодженого сторонами строку кредитування 60 днів, тобто до 06 січня 2021 року, після закінчення строку дії договору в позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти.

Досліджені судом розрахунки заборгованості свідчать про те, що визначена позивачем до стягнення заборгованість по нарахованих і несплачених процентах за користування кредитом включає період, який виходить за межі строку кредитування, а тому є безпідставним і задоволенню не підлягає.

Згідно п.4.2. договору строк дії цього Договору, вказаний в п.1.2. Договору, продовжується на весь період, протягом якого Сторони здійснюють свої права і виконують свої обов`язки за цим Договором, та визначається як період від дати отримання Позичальником Кредиту до фактичної дати повернення Кредиту, процентів за Дисконтною та/або Базовою процентними ставками, компенсації, яка має бути сплачена у разі невиконання умов Договору (пені) та інших нарахувань передбачених Договором. Сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строку надання Кредиту, визначеного в п. 1.2. цього Договору, є процентами в розумінні ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України. (пункт 4.3 Договору). З урахуванням положень п. 1.3., п. 1.4. та п. 1.5. цього Договору, Позичальник сплачує Товариству проценти за користування Кредитом за фактичний час користування Кредитом з розрахунку 106,14 (сто шість цілих чотирнадцять сотих) відсотків річних за Дисконтною ставкою або 622,20 (шістсот двадцять дві цілих дві десятих) відсотків річних за Базовою ставкою. (п.4.4 договору).

Суд не вбачає підстав для нарахування вказаних відсотків в період після 06 січня 2021 року, оскільки право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування.

Крім того, як слідує з наданого розрахунку, проценти за період поза межами строку кредитування позивач нараховує саме як проценти за користування кредитом, а не як міру відповідальності відповідно до статті 625 ЦК України. Водночас із вимогами про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України позивач до суду не звертався.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 вказала, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.

За таких обставин, з урахуванням викладеного, суд вважає, що відповідач виник обов`язок щодо сплати кредитору відсотків за вказаним кредитним договором у розмірі 5627,10 грн, виходячи із розрахунку: 20860,00 грн х 0,29 % х 7 днів = 423,43 грн. + 21960,00 грн х 0,29% х 21 день = 1337,28 грн + 21959,91 грн х 0,97% х 30 днів = 6390,30 грн. з врахуванням сплачених відсотків в розмірі 2523,91 грн.

Отже, дослідивши надані докази, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за договором №242685510 від 07.11.2020 року в розмірі 27587,01 грн, з яких: 21959,91 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 5627,10 грн - сума заборгованість за відсотками.

Щодо клопотання відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності відповідно до статті 267 ЦПК України варто зазначити наступне.

Зі змісту статті 256 ЦПК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами статті 257 ЦПК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини третьої, четвертої статті 267 ЦПК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як убачається з матеріалів справи кредитний договір кредитним договором №242685510 укладений 07 листопада 2020 року строком на 30 днів. Додатковою угодою від 10.12.2020 сторони узгодили продовження строку дії договору на 30 днів з 07.12.2020 року

Таким чином, з огляду на закінчення встановленого договором строку кредитування, перебіг загальної позовної давності за вимогами Банку про стягнення заборгованості за кредитним договором розпочався 06 січня 2021 року.

Законом України від 30.03.2020 № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12 згідно із яким: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» установлено карантин на усій території України з 12.03.2020. Дія карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211, неодноразово продовжувалася.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV- 2» з 01.07.2023 відмінено на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Таким чином, починаючи з 12.03.2020 і до 01.07.2023 тривав карантин, встановлений постановами Кабінету Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19.

Отже, в силу положень Закону №540-ІХ та встановлення і продовження карантину продовжені й строки позовної давності.

Так, якщо строк позовної давності (3 роки) у частині дебіторської/кредиторської заборгованості повинен був минути в період карантину, то він продовжується, тобто встановлена статтею 257 ЦК України загальна позовна давність тривалістю у три роки - продовжена до закінчення дії карантину.

Така ж правова позиція, викладена в Постанові Верховного суду від 13 вересня 2022 року у справі № 910/16029/21, Постанові Верховного суду від 22 вересня 2022 року у справі № 920/724/21, Постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/116/21.

Крім того, починаючи з 17.03.2022 розділ Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19 «Прикінцеві та перехідні положення» наступного змісту: У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».

Законом України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності № 4434-IX від 14.05.2025, який набрав законної сили 03.09.2025, зазначений пункт виключено.

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пп. 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).

Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява була подана до суду 23.04.2026, тобто із дотриманням процесуальних строків та вимог чинного законодавства України.

За таких обставин суд дійшов висновку, що строк позовної давності щодо заявлених у позові вимог не був пропущений.

Щодо вимог про стягнення з відповідача понесених позивачем судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2662,40 грн.

З огляду на те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, то з відповідача на користь позивача підлягає відшкодуванню витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог у розмірі 1032,11 грн. (27587,01 х 2662,40 / 71162,88).

Крім цього, представник позивача просить суд стягнути на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 7000,00 грн.

Згідно із частинами 1, 2 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 141 ЦПК України).

Частиною 3 ст.137 ЦПК України унормовано, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження витрат на правничу допомогу в суді ТзОВ «ФК «Ейс» надано: договір №20/08/25-01 про надання правничої допомоги від 20 серпня 2025 року, укладений з Адвокатським бюро «Соломко і партнери», додаткову угоду від 10.09.2025 до договору про надання правничої допомоги №20/08/25-01 від 20 серпня 2025 року, акт прийому-передачі виконаних робіт згідно договору №20/08/25-01 від 20 серпня 2025 року, копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю КС №7073/10 Соломко О.В.

Суд при визначенні суми відшкодування витрат суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Вказаний правовий висновок викладено у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених ч.4 ст.137 ЦПК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17.04.2024 у справі № 756/6927/20, від 04.04.2024 у справі № 701/804/21, від 10.04.202 у справі № 530/259/21, від 10.04.2024 у справі № 367/6289/21, у яких також вирішувалось питання щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу за відсутності заперечень іншої сторони.

Верховний Суд також часто підкреслював необхідність детального аналізу та вивчення документів, поданих на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, з метою уникнення випадків її присудження за дублюючі одна одну послуги, які не мали впливу на хід розгляду справи та не потребували спеціальних професійних навиків (зокрема, постанова від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15).

Для включення всієї суми витрат на правову допомогу у відшкодування за рахунок відповідача, відповідно до положень статей 137, 141 ЦПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Тож, у справі, яка розглядається, суд дійшов висновку про те, що справа не є складною, підготовка її до розгляду не потребує аналізу великої кількості норм чинного законодавства, значних затрат часу та зусиль, відтак визначені в переліку послуг вказані дії не відповідають критеріям реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), розумності їхнього розміру, та не є співмірними зі складністю справи.

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідача не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Враховуючи наведені обставини, предмет спору, складність справи, виходячи із засад реальності та співмірності, суд вважає, що з відповідача на користь ТзОВ «ФК «Ейс» підлягає стягненню 3 000,00 грн. витрат на правничу допомогу.

Керуючись ст.ст.4, 12, 13, 76, 206, 211, 247, 258, 259, 263-265, 280 ЦПК України, ст.ст.526, 626, 628, 1054 ЦК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за кредитним договором №242685510 від 07 листопада 2020 року в розмірі 27587 (дванадцять сім тисяч п`ятсот вісімдесят сім) гривень 01 копійка, яка складається з заборгованості за основним боргом в розмірі 21959 (двадцять одна тисяча дев`ятсот п`ятдесят дев`ять) гривень 91 копійка та заборгованості за відсотками в розмірі 5627 (п`ять тисяч шістсот двадцять сім) гривень 10 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» 1032 (одна тисяча тридцять дві) гривні 11 копійок сплаченого судового збору та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» ЄДРПОУ 42986956, місцезнаходження: м.Київ вул.Юрія Поправки, 6 кабінет 13, Київська область.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , місце реєстрації АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення виготовлено 14.09.2026 року.

Суддя В.О. Троцюк