Court ruling № 139712410, 14.09.2026, Zhytomyr District Administrative Court

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДОДАТКОВА УХВАЛА

14 вересня 2026 року м. Житомир справа № 240/19911/24

категорія 112010203

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши в електронній формі у порядку письмового провадження заяву про ухвалення додаткового судового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправних дій,

установив:

11 жовтня 2024 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернулася у суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі відповідач, ГУ ПФУ в Житомирській області) про визнання протиправними дій щодо не нарахування та невиплати пенсії згідно положень статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та зобов`язання здійснити нарахування та виплату такої з 01 червня 2024 року.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року у справі №240/19911/24 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 з 01 червня 2024 року пенсії, передбаченої статтею 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в розмірі шести мінімальних пенсій за віком з урахуванням раніше виплачених сум.

До суду надійшла заява позивача, подана в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України про визнання протиправними дій ГУ ПФУ у Житомирській області, вчиненні на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року у справі №240/19911/24.

Окремою ухвалою суду від 01 вересня 2026 року заяву про визнання протиправними дій, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду у справі задоволено, визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, вчинені на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року у справі №240/19911/24, щодо нездійснення виплати ОСОБА_1 пенсії періодичними щомісячними платежами у повному розмірі, визначеному рішенням суду у справі №240/19911/24, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області вжити заходи щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року у справі №240/19911/24, установлено Головному управлінню Пенсійного фонду України в Житомирській області строк для надання Житомирському окружному адміністративному суду відповіді щодо вжитих заходів за цією ухвалою дев`яносто днів з дня набрання окремою ухвалою законної сили.

09 вересня 2026 року до суду надійшла заява позивача про стягнення витрат на правничу допомогу.

14 вересня 2026 року відповідач подав заперечення на заяву, в яких зазначає, що не погоджується із заявою позивача про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Зазначає, що розмір витрат на правову допомогу є неспівмірним до складності справи. Крім того, подання заяви в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України про визнання протиправними дій, вчинених суб`єктом владних повноважень не передбачає виникнення нового предмету спірних відносин, відповідно не потребує дослідження та вивчення матеріалів справи спочатку. Отже, справа не вирізняється особливою складністю формування правової позиції та доказової бази; доведення неправомірності дій/бездіяльності суб`єкта владних повноважень тощо.

Оскільки розгляд справи здійснено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання за наявними матеріалами (у письмовому провадженні), суд здійснює розгляд цієї заяви у порядку письмового провадження.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для ухвалення додаткового судового рішення у справі та стягнення витрат на правничу допомогу, суд виходить з такого.

Пунктом 1 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 1 та 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною 3 цієї правової норми для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами 1, 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України)

Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Згідно частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За правилами оцінки доказів, встановлених статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На обґрунтування заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу позивач посилається на договір про надання правничої допомоги № 02/07-26 від 27 липня 2026 року, рахунок на оплату № 02/09-2026-2Р від 02 вересня 2026 року та акт про надання послуг № 02/09-2026-2А від 02 вересня 2026 року.

Актом надання послуг деталізований обсяг наданих послуг і описом деталізованого обсягу наданих послуг підтверджено надання та вид наданих послуг.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI (далі - Закон України №5076-VI).

Пунктами 6 та 9 частини 1 статті 1 цього Закону закріплено, що представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Згідно зі статтею 30 Закону України №5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки:

(1) Договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України №5076-VI);

(2) За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;

(3) Як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

(4) Адвокатський гонорар може існувати в двох формах фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

(5) Адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України №5076-VI;

(6) Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України №5076-VI.

При цьому покладення обов`язку довести неспівмірність витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, не можуть нівелювати положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України щодо обставин, які враховує суд при вирішенні питання про розподіл судових, зокрема обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited проти України», заява № 19336/04, зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою (п. 268, 269).

Окрім того, згідно з рішенням ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З огляду на правову позицію Верховного Суду, наведену у додатковій постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 826/841/17, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості, як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Також у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц указано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 01 вересня 2022 року у справі № 640/16093/21 зазначив, що суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим, суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Окрім того, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 01 лютого 2023 року у справі № 560/12697/21 дійшов до висновку про те, що «…розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Проте, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.».

Також, Верховний Суд у постановах від 02 червня 2022 року у справі №160/6899/20, від 26 січня 2023 року у справі №1740/1900/18, від 17 серпня 2022 року у справі №580/3324/19 вказав, що ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення «гонорару успіху» у справі, яка розглядається, є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Окрім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат.

З огляду на викладене, обраховуючи доцільність понесених відповідачем витрат належить аналізувати через призму не тільки долучених доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу, але і з урахуванням складності справи та складності наданих послуг.

Суд, визначаючи співмірність заявлених до відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу в суді, беручи до уваги заперечення відповідача, враховує, що заява представника позивача стосувалася здійснення судового контролю, у тому числі в порядку, передбаченому статтею 383 Кодексу адміністративного судочинства України.

Окремо суд наголошує, що питання розподілу судових витрат вирішується судом, який закінчив розгляд справи по суті та ухвалив судове рішення.

Суд зазначає, що особа, яка оскаржує до суду неправомірні дії (бездіяльність) чи рішення суб`єкта владних повноважень, не лише зазнає шкоду від цих порушень, але і змушена нести додаткові витрати, пов`язані з судовим провадженням.

Таким чином, якщо рішенням суду встановлено, що дії (бездіяльність) чи рішення суб`єкта владних повноважень були неправомірними, то необхідно не лише нівелювати пряму шкоду, нанесену особі внаслідок цих порушень, але й компенсувати всі витрати, які особа зазнала для захисту своїх прав під час судового оскарження таких дій, бездіяльності чи рішень.

У цій справі позивач у порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, для повного захисту порушених прав змушений був звернутися до суду для визнання бездіяльності відповідача, яка полягала у не виконанні рішення суду, у зв`язку з чим поніс додаткові витрати на правничу допомогу.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що адміністративний процесуальний закон не обмежує можливість вирішення питання розподілу процесуальних витрат, зокрема витрат на правову допомогу, виключно при ухваленні судового рішення по суті спору, а й може бути вирішено при здійсненні судового контролю.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 520/928/19, від 30 липня 2021 року у справі № 280/1447/19.

Беручи до уваги вище вказані обставини, суд уважає розумно обґрунтованими, справедливими та співмірними заявлені витрати на професійну правничу допомогу у суді, які підлягають компенсації відповідачу у розмірі 2000,00 грн.

Такі висновки суду узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 17 квітня 2025 року у справі №320/22094/23.

Згідно статті 17 Закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, пункт 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 рішення у цій справи ЄСПЛ зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить йому суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), пункт 55 з подальшими посиланнями).

При цьому, суд ураховується, що, згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З огляду на викладене, суд уважає необхідним заяву про ухвалення додаткового судового рішення задовольнити частково та прийняти додаткову ухвалу про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 грн (дві тисячі гривень).

Керуючись статтями 139, 242 246, 252, 256, 292, 294 Кодексу адміністративного судочинства України,

ухвалив:

Заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення задовольнити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 грн (дві тисячі гривень).

Додаткове судове рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 15 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Т.О. Окис