Court ruling № 139703370, 14.09.2026, Commercial Court of Kyiv Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"14" вересня 2026 р. м. Київ Справа № 911/2018/15

Господарський суд Київської області у складі судді Зайця Д.Г., розглянувши заяву Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» б/н від 08.09.2026 року (вх. №8335 від 09.09.2026) про видачу дубліката наказу Господарського суду Київської області від 27.08.2015 року у справі №911/2018/15

за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

до Ставищенського житлово-комунального підприємства,

про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 05.06.2015 року у справі №911/2018/15 позов задоволено частково. Стягнуто з Ставищенського житлово-комунального підприємства (09400, Київська обл., Ставищенський район, смт. Ставище, вул. Радянська, буд. 48 А, ідентифікаційний код: 03346704) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м.Київ, вул.Б. Хмельницького, 6, ідентифікаційний код: 20077720) пеню у розмірі 25 142,92грн. (двадцять п`ять тисяч сто сорок дві гривні дев`яносто дві коп.), інфляційних втрат 1 447,91грн. (одна тисячу чотириста сорок сім гривень дев`яносто одну копійку), 3% річних у сумі 5 342,36 грн. (п`ять тисяч триста сорок дві гривні тридцять шість копійок) та 1827,00 грн. (одну тисячу вісімсот двадцять сім гривень) судового збору.

27.08.2015 року на примусове виконання вказаного рішення господарським судом видано наказ.

До суду від позивача (стягувача) надійшла заява б/н від 08.09.2026 року (вх. №8335 від 09.09.2026) про видачу дубліката наказу Господарського суду Київської області від 27.08.2015 року у справі №911/2018/15, у зв`язку з втратою оригіналу.

Розглянувши заяву Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» б/н від 08.09.2026 року (вх. №8335 від 09.09.2026) про видачу дубліката наказу Господарського суду Київської області від 27.08.2015 року у справі №911/2018/15, судом встановлено наступне.

25.06.2024 року Начальником відділу Ставищенського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Степанюком Михайлом Андрійовичем ухвалено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні №49279650.

Разом з тим, за твердженням заявника (стягувача), після ухвалення вказаної постанови, оригінал наказу від 27.08.2015 року у справі №911/2018/15 на його адресу не надійшов, тому він звертається до суду з заявою про видачу дублікату.

Відповідно до ст. 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.

Згідно ст. 18 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Статтею 326 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Згідно п. 19.4 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Про видачу дубліката виконавчого документа постановляється ухвала у десятиденний строк із дня надходження заяви. За видачу стягувачу дубліката виконавчого документа справляється судовий збір у розмірі 0,03 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Ухвала про видачу чи відмову у видачі дубліката виконавчого документа може бути оскаржена в апеляційному та касаційному порядку.

Тобто, обов`язковою умовою видачі дубліката наказу є звернення до суду із такою заявою в межах встановленого законом строку для пред`явлення його до виконання.

Виконання рішення, ухваленого тим чи іншим судом, треба розглядати як невід`ємну складову судового розгляду, як цього вимагає положення статті 6 Конвенції, у якому йдеться про необхідність забезпечення справедливого судового процесу ("Бурдов проти Росії", комюніке Секретаря Суду 07.05.2002; рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997).

У п. 43 рішення Європейського суду від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) суд наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак, це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

Таким чином, виконання рішення є обов`язковим елементом права на справедливий суд, та сума заборгованості, яка присуджена судом, є підґрунтям для "законного сподівання" позивача на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи.

Господарський процесуальний кодекс України не надає суду права відмовити у задоволенні заяви про видачу дубліката наказу з мотивів її необґрунтованості та не зобов`язує стягувача наводити причини втрати наказу. Після встановлення факту невиконання судового рішення видача дубліката наказу не порушує прав боржника та не покладає на нього додаткових зобов`язань, оскільки, дублікат наказу має повністю відтворювати втрачений наказ, у тому числі містити й дату його видачі. Натомість, відсутність наказу у стягувача унеможливлює виконання рішення суду та порушує його права (аналогічна позиція Верховного Суду викладена у постановах від 19.01.2019 у справі №916/215/15-г та від 23.05.2019 у справі №5023/1702/12).

Щодо строку для пред`явлення наказу від 27.08.2015 року у справі №911/2018/15 до примусового виконання, судом встановлено наступне.

Як вбачається зі змісту зазначеного наказу, останній був дійсний для пред`явлення до виконання до 20.06.2016 року.

Водночас, постанову про повернення виконавчого документа стягувачу ухвалено 25.06.2024 року. Вказаною постановою встановлено відсутність майна у боржника.

Згідно ч. 5 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження», у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.

Відповідно до ч. 1 Закону України №2129-ІХ від 15.03.2022 року (який набрав чинності 26.03.2022 року) «Про внесення зміни до розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», п. 10-2 Розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.

Оскільки, постанову про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні №49279650 ухвалено 25.06.2024 року, тоді як Закон України №2129-ІХ від 15.03.2022 року (яким передбачено переривання визначених Законом України «Про виконавче провадження» строків та встановлення їх з дня припинення або скасування воєнного стану) набрав чинності 26.03.2022 року, то суд дійшов висновку, що, станом на дату звернення з заявою про видачу дублікату виконавчого документа, заявником (стягувачем) не пропущено строк для пред`явлення його до примусового виконання.

Враховуючи викладене, заява Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» б/н від 08.09.2026 року (вх. №8335 від 09.09.2026) про видачу дубліката наказу Господарського суду Київської області від 27.08.2015 року у справі №911/2018/15 підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 234, п. 19.4. Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Заяву Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» б/н від 08.09.2026 року (вх. №8335 від 09.09.2026) про видачу дубліката наказу Господарського суду Київської області від 27.08.2015 року у справі №911/2018/15 задовольнити.

2. Видати дублікат наказу Господарського суду Київської області від 27.08.2015 року у справі №911/2018/15.

3. Копію ухвали надіслати учасникам справи.

Ухвала господарського суду набирає законної сили згідно ст. 235 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржена в порядку, передбаченому ст.ст. 255-257 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням пп. 17.5 п. 17 ч. 1 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Д.Г. Заєць