Court ruling № 139697369, 14.09.2026, Dnipro District Court of Zaporizhzhia City (until 25.04.2025 - Leninskyi District Court of Zaporizhzhia City)

Дата документу 14.09.2026

Справа № 334/9558/25

Провадження № 1-кп/334/374/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Дніпровський районний суд міста Запоріжжя у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

захисника ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК України,

установив:

в провадженні суду перебуває на розгляді кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 1 чт. 263 КК України.

До початку судового засідання від захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_5 надійшло клопотання про зміну запобіжного заходу. Відповідно до клопотання захисник просить змінити раніше обраний до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави на тримання під вартою із можливістю внесення застави у розмірі 150 неоподаткованих мінімумів громадян, що дорівнює 499 200 гривень.

В обґрунтування свого клопотання захисник посилається на те, що обвинувачений ОСОБА_6 вже більше року утримується в слідчому ізоляторі без визначення альтернативного запобіжного заходу, що, за його твердженням, вже перетворилось на форму «безальтернативного ув`язнення», що суперечить існуючий практиці Європейського суду з прав людини. Також захисник вказує на те, що обвинувачений є інвалідом 2-ї групи та має захворювання хребта, через що потребує систематичного огляду та специфічного лікування, які є неможливими в умовах перебування під вартою. Захисник посилається й на те, що на утриманні обвинуваченого перебуває його мати, яка хворіє на цукровий діабет та через погіршення стану здоров`я була госпіталізована до медичного закладу.

Захисник ОСОБА_5 у судовому засіданні підтримав своє клопотання та наголосив на необхідності врахування висновків, які викладені у рішенні Конституційного Суду України від 21.07.2026 року у справі №3-176/2025 (355/25).

Захисник ОСОБА_4 підтримав клопотання захисника ОСОБА_5 , окремо наголосивши на тому, що наразі обвинувачений ОСОБА_6 через безпекову ситуацію евакуйований до міста Дніпра і може приймати участь в судових засіданнях виключно в режимі відеоконференції, адже конвоювання до міста Запоріжжя наразі не здійснюється. Вказане суттєво обмежує право обвинуваченого на захист та участь у судовому розгляді.

Обвинувачений ОСОБА_6 підтримав клопотання захисника ОСОБА_5 .

Прокурор заперечив проти задоволення клопотання, зазначивши, що посилання сторони захисту на стан здоров`я обвинуваченого є непідтвердженим, жодних скарги зі сторони обвинуваченого на недостатність медичної допомоги не надходило, так само відсутні заяви установи у якій утримується обвинувачений з приводу неможливості надати певну медичну допомогу. Щодо необхідності догляду за матір`ю, то вказане знову ж ґрунтується виключно на словах сторони захисту. Крім того, прокурор наголосив на тому, що часу в продовж якого обвинувачений утримується під вартою (вже більше року) хтось здійснював догляд за матір`ю, і чому потреба у нагляді виникла саме зараз не зрозуміло.

Ураховуючи викладене, прокурор наголосив, що ризик втечі обвинуваченого превалює над іншими доводами, які наведені стороною захисту.

Суд, розглянувши клопотання прокурора та заслухавши пояснення учасників кримінального провадження, дійшов до таких висновків.

Статтею 201 КПК України передбачено, що підозрюваний, обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, має право подати до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - до Вищого антикорупційного суду, клопотання про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування чи зміну додаткових обов`язків, передбачених частиною п`ятою статті 194 цього Кодексу та покладених на нього слідчим суддею, судом, чи про зміну способу їх виконання.

Відповідно до ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобіганням спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити злочину діяльність.

Згідно ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Статтею 151-2 Конституції України визначено, що рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Другий сенат Конституційного Суду України у своєму рішенні № 9-р(II)/2026 від 21 липня 2026 року дійшов до висновку про те, що „у зазначеному приписі Конституції України наголошено на тому, що особиста свобода є природним станом людини, тоді як арешт чи тримання під вартою означає виняткове становище, яке конституційно допускають тимчасово і за наявності в кожному випадку юридичних та фактичних підстав, які мають бути встановлені (перевірені) судом [абзац другий підпункту 5.1 пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 18 липня 2024 року № 8-р(II)/2024].

Тому законодавець, ураховуючи принцип in dubio pro libertate, повинен запровадити таке регулювання, відповідно до якого буде підтверджено конституційні вимоги щодо мінімізації державного втручання в особисту свободу, зокрема стосовно винятковості тримання під вартою, та щодо гарантій презумпції невинуватості (стаття 62 Конституції України), зокрема відмови від сприйняття тримання під вартою як „стандартного запобіжного заходу.

Конституційний Суд України в цьому контексті розглядає інститут застави у кримінальному провадженні як законодавчий засіб мінімізації втручання у право на свободу та особисту недоторканність (частина перша статті 29 Конституції України) в умовах, коли конституційні цілі правосуддя й завдання кримінального провадження можуть бути досягнуті без заходів держави щодо фізичної ізоляції особи, яку підозрюють чи обвинувачують. Однак для виконання конституційних вимог застава та її розмір мають реалізовувати функцію реальної альтернативності застави триманню особи під вартою.

Конституційний Суд України зазначає, що законодавче унормування застави, розмір якої покладає на особу, яку підозрюють чи обвинувачують, значне фінансове зобов`язання, має бути спрямоване на ефективну мотивацію особи утримуватися від неправомірної поведінки, оскільки лише в такий спосіб застава є реальною альтернативою запобіжному заходу у виді тримання під вартою. Тому законодавче врегулювання застави вимагає індивідуалізації стосовно особи, яку підозрюють чи обвинувачують, а також щодо обставин кримінального провадження, тобто розмір застави має бути відчутним для особи, однак не таким, що фактично унеможливлює її альтернативність триманню під вартою.

Ураховуючи, що застава не є кримінальним покаранням, „викупом особи чи компенсацією за заподіяну кримінальним правопорушенням шкоду, Конституційний Суд України ще раз наголошує, що застава як інститут є процесуальною гарантією присутності особи, яку підозрюють чи обвинувачують, та дотримання інших покладених на неї обов`язків у кримінальному провадженні.

Водночас у Рішенні від 25 червня 2019 року № 7-р/2019 Конституційний Суд України зауважив, що тримання під вартою за вмотивованим рішенням слідчого судді, суду в розумінні частини другої статті 29 Конституції України відповідає принципу верховенства права та мінімізує ризик допущення свавілля, чого неможливо досягти, враховуючи лише тяжкість злочину та не оцінюючи конкретних обставин справи, реальних причин, що обумовлюють потребу у триманні особи під вартою, неможливість застосування інших, більш м`яких, запобіжних заходів (абзац десятий пункту 4 мотивувальної частини).

Відповідно до пунктів 3, 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна заарештована або затримана особа має право на судовий розгляд справи упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення має бути обґрунтоване гарантіями явки до суду.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Луценко проти України» від 3 липня 2012 року зазначив, що однією з вимог пункту 3 статті 5 Конвенції є те, що судовий контроль за триманням під вартою має бути автоматичним. Пункт 4 статті 5 Конвенції передбачає право осіб, яких затримано або взято під варту, на перегляд процесуальних і матеріально-правових умов, які з точки зору Конвенції є суттєвими для забезпечення «законності» позбавлення їх свободи. Це означає, що компетентний суд має перевірити не лише дотримання процесуальних вимог національного законодавства, а й обґрунтованість підозри, на підставі якої здійснено затримання, та легітимність мети, з якою особу затримано та потім узято під варту (пункт 95).

При цьому, відповідно до установленої практики Європейського суду з прав людини, сама лише тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, хоча і є визначеним елементом при оцінці ризику ухилення від органу досудового розслідування та/або суду, однак не може бути достатньою підставою для законності тримання особи під вартою.

Ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному відправленню судочинства, не може оцінюватись абстрактно, факт такого перешкоджання має бути підтверджено доказами (правова позиція Європейського суду з прав людини у справі «Бекчієв проти Молдови» (пункт 59)).

Ризик тиску на свідків може бути визнано на початкових стадіях процесу, як встановлено у пункту 43 рішення Європейського суду з прав людини «Яжинський проти Польщі», але зі спливом часу, інтереси слідства стають недостатніми для тримання обвинуваченого під вартою, за нормального перебігу подій ризики зменшуються з часом, завдяки проведенню дізнання, перевіркою, дачі показів (пункт 44 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Клоот проти Бельгії»).

Європейський суд з прав людини вказує, що небезпеку переховування від правосуддя не можна виміряти тільки залежно від суворості можливого покарання; її треба визначати з врахуванням низки інших релевативних факторів, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її настільки незначною, що вона не може слугувати виправданням для тримання під вартою («W v.Switzerland», Заява № 14379/88, 26 січня 1993 року).

Суд вирішуючи питання щодо визначення розміру застави, вважає за необхідне урахувати позицію ЄСПЛ, викладену, зокрема, у рішенні «Гафа проти Мальти». Так, ЄСПЛ відзначив, що відповідно до прецедентного права, гарантія, передбачена статтею 5 Конвенції покликана забезпечити явку обвинуваченого у судовому засіданні. Тому розмір застави повинен бути встановлений з огляду на особу підсудного, належну йому власність, його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на впевненість у тому, що перспектива втрати застави або заходів проти його поручителів у випадку його неявки до суду буде достатньою для того, щоб утримати його від втечі.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що надані стороною захисту доводи стосовно визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, з урахування висновків Конституційного Суду України, є достатніми для визначення застави, як альтернативного запобіжного заходу для обвинуваченого.

Частиною п`ятою статті 182 КПК України встановлено, що розмір застави визначається у таких межах щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.

Оцінюючи у сукупності обставини цього конкретного провадження та характер обвинувачення, суд вважає, що є підстави для застосування застави у більшому, ніж визначено ч. 5 ст. 182 КПК України розмірі, а саме на рівні 330 неоподаткованих мінімумів громадян, що дорівнює 1 098 240 гривень.

Керуючись ст. 182, 183, 186, 201, 371, 372 КПК України, суд

ухвалив:

клопотання захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу задовольнити частково.

Визначити для обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , розмір застави, як запобіжного заходу, достатнього для забезпечення виконання обвинуваченим обов`язків, передбачених КПК України, у розмірі 1 098 240 (один мільйон дев`яносто вісім тисяч двісті сорок) гривень.

Обвинувачений або заставодавець мають право у будь який момент внести заставу, яку необхідно внести на депозитний рахунок: № UA378201720355249002000001205, Державна казначейська служба України, м. Київ, МФО 820172, ЄДРПОУ 26316700. Призначення платежу: застава за обвинуваченого ОСОБА_6 провадження по справі №1-кп/334/374/26, ЄУН 334/9558/25. Обвинувачений звільняється з-під варти після внесення застави.

У разі внесення застави, покласти на обвинуваченого ОСОБА_6 обов`язки строком на 2 (два) місяці, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України:

1) прибувати за кожною вимогою до суду,

2) повідомляти суд про зміну свого місця проживання та місця перебування;

3) утриматись від спілкування зі свідками у кримінальному проваджені;

4) здати на зберігання до Дніпровського відділу у місті Запоріжжі Державної міграційної служби України (м. Запоріжжя, пр-т Металургів, 25) свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну;

5) не виїжджати за межі міста Запоріжжя без дозволу суду.

Роз`яснити обвинуваченому наслідки невиконання вказаних обов`язків, а саме: у разі якщо підозрюваний порушить покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується в порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору. У разі звернення застави в дохід держави слідчий суддя вирішує питання про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу.

Резолютивна частина ухвали виготовлена у нарадчій кімнаті та проголошена у судовому засіданні 14.09.2026 року.

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 14.09.2026 року.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом п`яти днів.

Суддя ОСОБА_1