Court ruling № 139676449, 10.09.2026, Shevchenkivskyi District Court of Lviv City

Справа № 466/8262/24

Провадження № 2-с/466/115/26

У Х В А Л А

«10» вересня 2026 року м. Львів

Суддя Шевченківського районного суду м. Львова Глинська Д.Б. розглянувши заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про скасування судового наказу у справі №466/8262/24 за заявою Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про видачу судового наказу про солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 заборгованості за послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води, пені, інфляційні нарахування та 3% річних,

В С Т А Н О В И В :

08 вересня 2026 року на адресу суду надійшла заява ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якій вони просять скасувати судовий наказ Шевченківського районного суду м. Львова від 12 серпня 2024 року у справі № 466/8262/24 про солідарне стягнення з них на користь ЛМКП «Львівтеплоенерго» заборгованості за послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води, інфляційних нарахувань, 3 % річних, пені та судового збору.

В обґрунтування заяви боржники зазначають, що копію судового наказу не було належним чином вручено кожному з них окремо, оскільки поштове відправлення надсилалося лише на ім`я одного із заявників. З огляду на це боржники вважають, що перебіг процесуального строку на подання заяви про скасування судового наказу юридично не розпочався, а первинна заява була подана ними в межах строку одразу після отримання інформації про існування наказу.

Крім того, заявники вказують на наявність спору про право та повністю не визнають заявлену заборгованість ані за розміром, ані за підставами її виникнення. На думку боржників, стягувачем не надано належних та допустимих доказів безспірності вимог, зокрема індивідуального договору або договору приєднання, а також первинних бухгалтерських документів на підтвердження наданого розрахунку заборгованості. За наведених обставин заявники вважають, що справа не підлягала розгляду в порядку наказного провадження, а судовий наказ підлягає скасуванню.

Окрім скасування судового наказу Шевченківського районного суду м. Львова від 12 серпня 2024 року у справі № 466/8262/24, подана заява містить низку додаткових вимог процесуального, виконавчого характеру та щодо повороту виконання.

Зокрема, заявники просять застосувати поворот виконання судового наказу шляхом повернення безпідставно стягнутих коштів та усунення наслідків незаконного примусового виконання.

Також у заяві висловлено прохання направити копію ухвали про скасування судового наказу приватному виконавцю Сокіл В.І. для закриття виконавчих проваджень, відкритих щодо кожного з боржників, із роз`ясненням наслідків закриття провадження відповідно до ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» (повернення наказу до суду, скасування похідних постанов, зняття арештів з майна та коштів, виключення відомостей про боржників з Єдиного реєстру боржників).

Крім того, заявники вимагають зобов`язати ЛМКП «Львівтеплоенерго» повернути до суду виконавчі листи щодо кожного з боржників із відповідним супровідним листом та офіційним повідомленням про це заявників, а також направити копію ухвали суду кожному з боржників окремо на виконання вимог ст. 272 ЦПК України.

Дослідивши заяву про скасування судового наказу, матеріали додані до неї, приходжу до наступного висновку.

Судом встановлено, що 12 серпня 2024 року Шевченківським районним судом м. Львова у цивільній справі № 466/8262/24 видано судовий наказ, яким солідарно стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" заборгованість за послуги з централізованого опалення у розмірі 5 240,27 грн., пеню у розмірі 610,96 грн., інфляційні нарахування у розмірі 100,35 грн. та 3 % річних у розмірі 24,50 грн. за період з 01.11.2023 по 30.06.2024; заборгованість за послуги з постачання гарячої води у розмірі 305,58 грн., інфляційні нарахування у розмірі 4,93 грн., пеню у розмірі 12,53 грн. та 3 % річних у розмірі 1,09 грн. за період з 01.11.2023 по 30.06.2024, а також 302,80 грн. судового збору.

З матеріалів справи вбачається, що 29 серпня 2024 року боржник ОСОБА_1 отримала копію судового наказу від 12.08.2024 разом із копією заяви про його видачу та доданими документами.

16 вересня 2024 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду із заявою про скасування зазначеного судового наказу у справі №466/8262/24. Однак, ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 17.09.2024 цю заяву було повернуто заявникам без розгляду через неналежне оформлення. Копію вказаної ухвали боржник ОСОБА_1 отримала 15 жовтня 2024 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

20 квітня 2026 року заявники повторно звернулися до суду із заявою про скасування судового наказу. Однак, ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 21.04.2026 цю заяву було повернуто заявникам без розгляду через неналежне оформлення. Копію вказаної ухвали боржник ОСОБА_1 отримала 04 травня 2026 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

12 червня 2026 року боржники втретє звернулися до суду із заявою про скасування судового наказу. Ухвалою суду від 15 червня 2026 року заяву повернуто без розгляду, оскільки вона подана поза межами встановленого законом строку, а клопотання про його поновлення боржники не надали. У цій ухвалі суд роз`яснив боржникам необхідність подання клопотання про поновлення строку із зазначенням поважних причин його пропуску та наданням відповідних доказів.

Копію ухвали від 15 червня 2026 року доставлено до електронного кабінету боржника ОСОБА_1 23 червня 2026 року о 14:08 год (що підтверджується довідкою про доставку електронного листа), а також отримано поштою 07 липня 2026 року.

Разом із заявою від 08.09.2026 про скасування судового наказу боржники скерували на адресу суду клопотання. Обґрунтовуючи клопотання від 03 вересня 2026 року, боржники зазначили, що строк на подання заяви про скасування судового наказу юридично не розпочався, оскільки копію судового наказу та заяви про його видачу не було вручено кожному з боржників окремо під розписку, у зв`язку з чим вони вважають за зайве клопотати про поновлення процесуального строку.

Проте такі доводи боржників спростовуються матеріалами справи.

Згідно з довідкою про склад сім`ї та реєстрацію № 7 від 25.07.2024 боржники ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровані за однією адресою: АДРЕСА_1 . Вказану адресу боржники особисто зазначали як процесуальну у своїх спільних зверненнях до суду.

Крім того, 16 вересня 2024 року боржники ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вперше подали до суду спільну заяву про скасування судового наказу Шевченківського районного суду м. Львова від 12.08.2024. Вказана обставина беззаперечно свідчить про те, що усім трьом боржникам було достеменно відомо про існування оскаржуваного судового наказу та його зміст щонайменше станом на 16 вересня 2024 року.

Надалі ухвалою суду від 15 червня 2026 року повторно подану заяву про скасування судового наказу було повернуто заявникам та прямо роз`яснено необхідність надання клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку із зазначенням поважних причин його пропуску. Копію зазначеної ухвали було доставлено до електронного кабінету ОСОБА_1 23 червня 2026 року та вручено поштою 07 липня 2026 року.

Твердження заявників про те, що строк не розпочався через відсутність окремого вручення копії наказу кожному з них, є безпідставними та спростовуються їхньою власною процесуальною поведінкою (зокрема, регулярним поданням спільних заявах від імені всіх трьох боржників).

Аналізуючи наведені обставини, суд доходить висновку, що боржники повторно звернулися із заявою про скасування судового наказу 08 вересня 2026 року з істотним пропуском 15-денного строку, встановленого ч. 1 ст. 170 ЦПК України. Свідоме незаявлення клопотання про поновлення цього строку та посилання на обставини неналежного повідомлення, які спростовані матеріалами справи, свідчать про відсутність підстав для поновлення процесуального строку.

Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для поновлення боржникам строку на подання заяви про скасування судового наказу та скасування судового наказу.

Відповідно до частини першої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Згідно з пунктом 5 частини 5 статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Частиною 1 статті 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до частини 1 статті 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.

Частиною 3 статті 167 ЦПК України встановлено, що судовий наказ оскарженню в апеляційному порядку не підлягає, проте може бути скасований у порядку, передбаченому цим розділом.

Згідно з ч.1 ст.170 ЦПК України боржник має право протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав, крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 161 цього кодексу.

У пункті 3 частини 5 статті 170 ЦПК України встановлено, що до заяви про скасування судового наказу додається клопотання про поновлення пропущеного строку, якщо заява подається після спливу строку, передбаченого частиною першою цієї статті.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків на звернення до суду (справа «Стаббігс та інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).

У своїй практиці Європейський суд з прав людини вказує на те, що право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, п. 52, ECHR 2003-X).

Європейський суд з прав людини зазначає, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (рішення у справі «Пономарьов проти України» від 3 квітня 2008 року заява № 3236/03).

При цьому, ЦПК України не пов`язує право суду відновити пропущений строк з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Таким чином, у кожному випадку, суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного й обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише за умови особливих непереборних обставин.

Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

Водночас, слід звернути увагу, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.

З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19.06.2001 року. У вказаних рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Таким чином, суд не вбачає підстав для поновлення строку для подання заяви про скасування судового наказу, в зв`язку з чим відмовляє у скасуванні судового наказу.

Щодо інших вимог, викладених боржниками у заяві (зокрема про застосування повороту виконання судового наказу, зобов`язання стягувача повернути виконавчі документи, зобов`язання приватної виконавчої служби вчинити процесуальні дії щодо закриття виконавчих проваджень, зняття арештів та виключення відомостей з Єдиного реєстру боржників), суд зазначає таке.

З аналізу приписів ст. 170, 171 ЦПК України вбачається, що розгляд заяви про скасування судового наказу здійснюється у межах спеціальної спрощеної процедури наказного провадження. За результатами її розгляду суд уповноважений прийняти виключно одне з процесуальних рішень: про повернення заяви, відмову у скасуванні судового наказу або про його скасування.

При цьому питання про поворот виконання судового наказу відповідно до ч. 3 ст. 171 ЦПК України може бути вирішено судом виключно у разі прийняття рішення про скасування судового наказу. Оскільки судом встановлено відсутність підстав для скасування судового наказу від 12.08.2024, підстави для застосування повороту його виконання також відсутні.

Розгляд решти додаткових вимог процесуального та виконавчого характеру в межах наказного провадження ЦПК України не передбачений. Такі вимоги виходять за межі предмета дослідження суду на цій стадії, а тому задоволенню не підлягають. Вирішення зазначених питань здійснюється у порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», або шляхом звернення боржників до суду з відповідними скаргами чи позовами в порядку цивільного/адміністративного судочинства.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 44, 160, 167, 170, 171, 258-261 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В :

у задоволенні заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про скасування судового наказу у справі №466/8262/24 за заявою Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про видачу судового наказу про солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 заборгованості за послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води, пені, інфляційні нарахування та 3% річних- відмовити.

У задоволенні вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про застосування повороту виконання судового наказу, зобов`язання стягувача повернути виконавчі документи, зобов`язання приватної виконавчої служби вчинити процесуальні дії щодо закриття виконавчих проваджень, зняття арештів та виключення відомостей з Єдиного реєстру боржників відмовити.

Копію даної ухвали направити стягувачу та боржникам для відома.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя: Д. Б. Глинська